14 жовтня 2025 року Чернігів Справа № 620/8911/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі судді Падій В.В., розглянувши, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи, справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, в якому просить:.
-визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у період, з 25.05.2022 по 19.05.2023, грошового забезпечення, з урахування розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 у відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок грошового забезпечення за період, з 25.05.2022 по 19.05.2023, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, 01.01.2023, у відповідний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум;
-зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого розміру грошового забезпечення за весь час затримки виплати.
Обґрунтовуючи вимоги, позивач вказує на порушення відповідачем у спірних правовідносинах чинного законодавства України на момент їх виникнення, що стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду Падій В.В. від 13.08.2025 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідачем в межах встановленого ухвалою суду строку подано до суду відзив на позов, в якому заперечує проти задоволення позовних вимог, зазначає, що грошове забезпечення позивачу за спірний період виплачувалось згідно норм чинного законодавства, підстави для задоволення позову відсутні. Також відповідачем надано суду витребувані документи.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.
Так судом встановлено, що ОСОБА_1 в період, з 25.05.2022 по 29.05.2025 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
Позивач зазначає, що за час проходження служби, зокрема, з 25.05.2022 по 19.05.2023, йому виплачувалося грошове забезпечення без урахуванням розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022, 01.01.2023 на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704 від 30.08.2017 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідачів, позивач звернувся до суду з позовом за захистом своїх прав та інтересів.
Даючи правову оцінку обставинам вказаної справи, суд застосовує джерела правового регулювання у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, та зважає на наступне.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей визначено Законом України 20 грудня 1991 року № 2011-XII «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (надалі - Закон № 2011-XII).
Окрім того, цей Закон встановлює єдину систему їх соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі.
Згідно частин першої - третьої статті 9 Закону № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
За приписами частини четвертої статті 9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою №704, яка набрала чинності 01.03.2018, збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (надалі - Постанова № 704), яка набрала чинності 01 березня 2018 року (надалі - Постанова № 704).
Постановою № 704, збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 4 Постанови №704 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з Додатками 1, 12, 13, 14.
Приміткою 1 Додатку 1 до Постанови №704 визначено, що посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень (примітка Додатку 14 до Постанови №704).
21 лютого 2018 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (надалі - Постанова № 103), якою внесено зміни до Постанови № 704, зокрема, пункт 4 викладено в новій редакції: установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14» (пункт 6 Постанови № 103).
Постанова №103 набула чинності 24 лютого 2018 року.
Разом з тим постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 Постанови №103, яким були внесені зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Таким чином, з 29.01.2020 пункт 4 Постанови №704 відновив свою дію в редакції, яка діяла до внесення змін Постановою №103 та діє в редакції, відповідно до якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Зазначена норма права передбачає, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями визначаються, як правило, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. Лише у тому разі, якщо розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб є меншим ніж 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, для проведення відповідних розрахунків використовується величина, яка дорівнює 50 відсоткам розміру мінімальної заробітної плати.
Водночас Верховна Рада України ухвалила Закон України від 6 грудня 2016 року №1774-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» (далі - Закон №1774-VIII), що відповідно до пункту 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» набрав чинності з 1 січня 2017 року.
Пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Отже положення пункту 4 Постанови №704 та пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII підлягають солідарному застосуванню, тобто: з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями слід визначати шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до Постанови №704; співвідношення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, та мінімальної заробітної плати на розрахунок посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями, з огляду на положення пункту 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII не впливає.
Верховний Суд у постанові від 19.01.2022 у справі №826/9052/18 дійшов висновку про необхідність зобов'язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до Постанов Кабінету Міністрів України, затверджених Постановою №103, щодо внесення змін до Постанови №704, що додатково свідчить про неможливість застосування пункту 4 в редакції Постанови №103.
Внаслідок вказаних обставин з 29.01.2020 відновлена дія обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Пункт 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» установлював, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 01 січня 2018 року.
Законами України від 14.11.2019 №294-IX «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (далі - Закон №294-IX), від 15.12.2020 №1082-IX «Про Державний бюджет України на 2021 рік» (далі - Закон №1082-IX), від 02.12.2021 № 1928-IX «Про Державний бюджет України на 2022 рік», від 09.11.2023 № 3460-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2018 року, на 2022-2023 роки для визначення грошового забезпечення військовослужбовців не містять.
Саме про наявність правових підстав для обчислення розміру окладу за посадою позивача та окладу за військовим званням із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, вказав Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в своїх постановах, зокрема від 15.03.2023 у справі № 420/6572/22.
Відповідач визначав розміри посадового окладу позивача та оклад за спеціальним званням шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт, що підтверджується відповідачем у відзиві на позовну заяву. Тобто, нараховуючи та виплачуючи позивачу грошове забезпечення (посадовий оклад, оклад за спеціальним званням, усі щомісячні та одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 25.05.2022 по 19.05.2023, застосовував показник прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом на 01.01.2018, замість показника календарного року. Отже відповідач за період з 25.05.2022 по 19.05.2023 здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивача порушивши вказані вище норми права, чим порушив право позивача на належний розмір грошового забезпечення, що вплинуло і на суми грошового забезпечення, виплачені йому під час звільнення.
Тому суд дійшов висновку про наявність обґрунтованих підстав для задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходів, суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України від 19.10.2000 № 2050-III "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" (далі - Закон № 2050-ІІІ) та Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 (далі - Порядок № 159).
Відповідно до статті 1 Закону № 2050-ІІІ, підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Статтею 2 Закону № 2050-ІІІ зазначено, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно зі статтею 3 Закону № 2050-ІІІ сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Статтею 4 Закону № 2050-ІІІ визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Пунктом 2 Порядку №159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року.
Згідно з пунктом 3 Порядку №159, компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру: - пенсії (з урахуванням надбавок, доплат, підвищень до пенсії, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги на прожиття, щомісячної державної грошової допомоги та компенсаційних виплат); - соціальні виплати (допомога сім'ям з дітьми, державна соціальна допомога інвалідам з дитинства та дітям-інвалідам, допомога по безробіттю, матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, матеріальна допомога по безробіттю, допомога по тимчасовій непрацездатності (включаючи догляд за хворою дитиною), допомога по вагітності та пологах, щомісячна грошова сума в разі часткової чи повної втрати працездатності, що компенсує відповідну частину втраченого заробітку потерпілого внаслідок нещасного випадку на виробництві або професійного захворювання, допомога дитині, яка народилася інвалідом внаслідок травмування на виробництві або професійного захворювання її матері під час вагітності, тощо); - стипендії; - заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку №159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Наведене нормативне регулювання не встановлює першості нарахування і виплати доходу, який своєчасно не був виплачений, та не ставить у залежність компенсацію втрати частини грошових доходів від попереднього, окремого нарахування доходів. За цим регулюванням правове значення має те, чи з порушенням строків був виплачений нарахований дохід, чи виплачений і коли цей платіж, чи не нараховувався і не виплачувався грошовий дохід, право на який визнано судовим рішенням. Саме ці події є тими юридичними фактами, з якими пов'язується виплата компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.
При цьому слід зазначити, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, мають компенсаторний характер. Вони спрямовані на забезпечення достатнього життєвого рівня та купівельної спроможності особи у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ та пункті 4 Порядку № 159 формулювання, що компенсація обчислюється як добуток «нарахованого, але не виплаченого грошового доходу» за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
З урахуванням вищевикладеного та враховуючи ту обставину, що відповідачу лише належить здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення за оскаржуваний період, суд зазначає, що відсутність виплати основної суми доходу в розумінні Закону №2050-ІІІ унеможливлює нарахування компенсації.
Дана правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 05.03.2020 у справі № 140/1547/19, у постанові 04.03.2021 року у справі №520/34/17.
З урахуванням вищезазначеного, суд зазначає, що така вимога є передчасною.
Крім того судом не встановлено звернення позивача до відповідача із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати, а також відмови відповідача у цьому, що вказує на відсутність виниклого спору між сторонами з цього приводу.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 04.05.2022 у справі № 200/14472/19-а та вказав, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статті 2 Закону № 2050-III компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі заробітної плати/грошового забезпечення). При цьому компенсація за порушення строків виплати такого доходу проводиться незалежно від порядку і підстав його нарахування: самим підприємством, установою чи організацією добровільно чи на виконання судового рішення.
З огляду на те, що у розглянутій Верховним Судом справі №200/14472/19-а позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону № 2050-ІІІ, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, Суд дійшов висновку, що право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.
Враховуючи викладене, суд доходить висновку, що зазначена позовна вимога задоволенню не підлягає.
Згідно частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При вирішенні даної справи судом були враховані положення частини 2 статті 2 та частини 2 статті77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення позову.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, суд враховує, що позивач звільнений від сплати судового збору за подання позову, доказів понесення ним інших судових витрат суду не надано, тому судові витрати, що підлягають відшкодуванню, відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 у період, з 25.05.2022 по 19.05.2023, грошового забезпечення, з урахування розмірів посадового окладу та окладу за спеціальним званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022, 01.01.2023 у відповідний рік на відповідний тарифний коефіцієнт.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період, з 25.05.2022 по 19.05.2023, відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, у відповідний рік, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду за правилами, встановленими статтями 293, 295 - 297 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків - НОМЕР_2 ).
Відповідач: Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ - НОМЕР_3 ).
Суддя В.В. Падій