14 жовтня 2025 року справа № 580/10235/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Гаврилюка В.О.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання незаконною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) подав позов до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/Ч НОМЕР_1 , відповідач), в якому просить:
- визнати незаконною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка проявилася у тому, що посадові особи зазначеної військової частини НОМЕР_1 не надали у встановлений чинним законодавством України термін відповідь на запит на інформацію від 26 серпня 2025 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 надати відповідь на запит на інформацію від 26 серпня 2025 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 26 серпня 2025 року звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом на інформацію від 26 серпня 2025 року, однак станом на дату подання адміністративної позовної заяви відповідь військової частини НОМЕР_1 на запит на інформацію від 26 серпня 2025 року не отримав.
Ухвалою від 16 вересня 2025 року суддя Черкаського окружного адміністративного суду прийняв позовну заяву до розгляду та відкрив провадження у адміністративній справі, вирішив розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
22.09.2025 до суду надійшов відзив на позов, у якому представниця відповідача просила відмовити у задоволенні позову, зазначивши, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності у військовій частині НОМЕР_1 попередньої домовленості щодо підтвердження факту одержання адресатом запиту позивача на інформацію від 26.08.2025. У позовній заяві позивач також не вказував про те, що адресований ним військовій частині НОМЕР_1 запит на інформацію від 26.08.2025, містив запит на сповіщення про отримання адресатом запиту, і що він отримав від адресатів таке сповіщення. Також наголосила, що електронна адреса: ІНФОРМАЦІЯ_1 не закріплена, як офіційна електронна адреса військової частини НОМЕР_1 . Зазначила, що відповідно до абз. 6 ст. 5 Закону України “Про звернення громадян» письмове звернення надсилається поштою або передається громадянином до відповідного органу, установи особисто чи через уповноважену ним особу, повноваження якої оформлені відповідно до законодавства. Станом на 19.09.2025 позивач не надсилав засобами поштового зв'язку жодних звернень на адресу військової частини НОМЕР_1 .
22.09.2025 позивач подав до суду додаткові пояснення, у яких зазначив, що адресу електронної пошти для запиту на інформацію від 26 серпня 2025 року йому надано органом військового управління після його звернення із запитом на інформацію до Міністерства оборони України. Відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не заперечує проти того, що на електронну поштову адресу військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) надходив його запит на інформацію від 26 серпня 2025 року, Крім того, відповідач не надав доказів про те, що ним після отримання запиту на інформацію від 26 серпня 2025 року було проінформовано позивача про те, що електронна адреса, на яку позивач надіслав запит на інформацію, не призначена для надсилання запитів на інформацію. Відповідач не вказав про те, яка ж електронна адреса закріплена, як офіційна, для надсилання запитів на інформацію до військової частини НОМЕР_1 , та коли і в який спосіб офіційна електронна адреса військової частини НОМЕР_1 була оприлюднена.
Розгляд справи по суті відповідно до частини 3 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) розпочато через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Розглянувши матеріали адміністративної справи, повно, всебічно, об'єктивно дослідивши надані у справі докази, надавши їм юридичну оцінку, суд дійшов до такого висновку.
Суд встановив, що позивач звернувся до Міністерства оборони України із запитом, у якому просив проінформувати про електронну пошту та поштову адресу військової частини НОМЕР_1 , на які він може надсилати зазначеній військовій частині запити на інформацію та звернення у відповідності до Закону України “Про доступ до публічної інформації» та Закону України “Про звернення громадян».
У відповідь на вказаний запит листом від 08 липня 2025 року № 502/2/6/25/769 військова частина НОМЕР_2 надала відповідь, у якій зазначила електронну адресу військової частини НОМЕР_1 .
26 серпня 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом на інформацію від 26 серпня 2025 року, у якому просив:
- проінформувати про те, чи до військової частини НОМЕР_1 надходила його особова справа (з військової частини НОМЕР_3 ), якщо так, то коли;
- проінформувати про те, чи була надіслана особова справа до військової частини НОМЕР_4 , якщо так, то коли.
Відповідь просив надати на електронну пошту.
Запит на інформацію від 26 серпня 2025 року направив на електронну пошту військової частини НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була надана військовою частиною НОМЕР_2 , що підтверджується скріншотом електронної пошти, наявним у матеріалах справи.
Бездіяльність відповідача щодо ненадання відповіді на запит позивач вважає протиправною, а тому звернувся в суд з цим позовом.
Під час вирішення спору по суті суд зазначає, що відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст. 34 Конституції України кожному гарантується право на свободу думки і слова, на вільне вираження своїх поглядів і переконань; кожен має право вільно збирати, зберігати, використовувати і поширювати інформацію усно, письмово або в інший спосіб - на свій вибір.
Відносини щодо створення, збирання, одержання, зберігання, використання, поширення, охорони, захисту інформації, здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації врегульовані Законом України від 2 жовтня 1992 року № 2657-XІІ “Про інформацію» (далі - Закон № 2657-XІІ), Законом України від 13 січня 2011 року № 2939-VІ “Про доступ до публічної інформації» (далі - Закон № 2939-VІ) та іншими нормативно-правовими актами.
Частина 1 ст. 3 Закону № 2657-XІІ встановлює право кожного на вільне одержання, використання, поширення, зберігання та захист інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів.
Відповідно до ст. 1 Закону № 2939-VI публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом.
Право на доступ до публічної інформації гарантується: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом. Доступ до інформації забезпечується шляхом: надання інформації за запитами на інформацію (п. 1 ч. 1 ст. 3, п. 2 ч. 1 ст. 5 Закону № 2939-VІ).
Суб'єктами відносин у сфері доступу до публічної інформації згідно з ч. 1 ст. 12 Закону № 2939-VІ є:
1) запитувачі інформації - фізичні, юридичні особи, об'єднання громадян без статусу юридичної особи, крім суб'єктів владних повноважень;
2) розпорядники інформації - суб'єкти, визначені у статті 13 цього Закону;
3) структурний підрозділ або відповідальна особа з питань доступу до публічної інформації розпорядників інформації.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 Закону № 2939-VІ розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються:
1) суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання;
2) юридичні особи, що фінансуються з державного, місцевих бюджетів, бюджету Автономної Республіки Крим, - стосовно інформації щодо використання бюджетних коштів;
3) особи, якщо вони виконують делеговані повноваження суб'єктів владних повноважень згідно із законом чи договором, включаючи надання освітніх, оздоровчих, соціальних або інших державних послуг, - стосовно інформації, пов'язаної з виконанням їхніх обов'язків;
4) суб'єкти господарювання, які займають домінуюче становище на ринку або наділені спеціальними чи виключними правами, або є природними монополіями, - стосовно інформації щодо умов постачання товарів, послуг та цін на них;
5) юридичні особи публічного права, державні/комунальні підприємства або державні/комунальні організації, що мають на меті одержання прибутку, господарські товариства, у статутному капіталі яких більше 50 відсотків акцій (часток, паїв) прямо чи опосередковано належать державі та/або територіальній громаді, - щодо інформації про структуру, принципи формування та розмір оплати праці, винагороди, додаткового блага їх керівника, заступника керівника, особи, яка постійно або тимчасово обіймає посаду члена виконавчого органу чи входить до складу наглядової ради.
За змістом наведених норм можна виділити такі ознаки публічної інформації: 1) готовий продукт інформації, який отриманий або створений лише в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством; 2) заздалегідь відображена або задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація; 3) така інформація знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень або інших розпорядників публічної інформації; 4) інформація не може бути публічною, якщо створена суб'єктом владних повноважень не під час виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків; 5) інформація не може бути публічною, якщо створена не суб'єктом владних повноважень.
Отже, визначальним для публічної інформації є те, щоб вона була заздалегідь готовим, зафіксованим продуктом, отриманим або створеним суб'єктом владних повноважень у процесі виконання своїх обов'язків.
Одним із способів доступу до інформації відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 5 Закону № 2939-VI є надання її за запитами на інформацію.
Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону № 2939-VI запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
На підставі ч. 2 ст. 19 Закону № 2939-VI запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
П. 6 ч. 1 ст. 14 Закону № 2939-VI встановлено, що розпорядники інформації зобов'язані надавати та оприлюднювати достовірну, точну та повну інформацію, а також у разі потреби перевіряти правильність та об'єктивність наданої інформації і оновлювати оприлюднену інформацію.
Ч. 1 ст. 3 Закону № 2939-VI визначені гарантії забезпечення права на публічну інформацію, зокрема: обов'язком розпорядників інформації надавати та оприлюднювати інформацію, крім випадків, передбачених законом.
Верховною Радою України було ратифіковано Конвенцію Ради Європи про доступ до офіційних документів, прийняту 18 червня 2009 року у м. Тромсе, яка набрала чинності для України 01 грудня 2020 року (далі - Конвенція).
У статті 1 Конвенції під поняттям “офіційні документи» розуміється будь-яка інформація, записана у будь-якій формі, складена або отримана, та яка перебуває у розпорядженні державних органів.
У Законі України “Про ратифікацію Конвенції Ради Європи про доступ до офіційних документів» зазначається, що відповідно до пункту 2 статті 1 Конвенції Україна заявляє, що визначення поняття “державні органи» також включає юридичних осіб у тій мірі, в якій вони виконують державні функції або управляють державними коштами відповідно до національного законодавства.
Згідно зі статтею 2 Конвенції кожна Сторона гарантує право кожному, без дискримінації за будь-якою ознакою, на доступ, за вимогою, до офіційних документів, що знаходяться в розпорядженні державних органів.
Відповідно до ч. ч. 1, 4 ст. 20 Закону № 2939-VI розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, а у разі якщо запит стосується надання великого обсягу інформації або потребує пошуку інформації серед значної кількості даних, розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту до 20 робочих днів з обґрунтуванням такого продовження. Про продовження строку розпорядник інформації повідомляє запитувача в письмовій формі не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
З аналізу наведених норм суд робить висновок, що розпорядник інформації зобов'язаний надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту, який відповідає вимогам Закону № 2939-VI. Розпорядник інформації може продовжити строк розгляду запиту про що повідомляє запитувача.
Як встановив вище суд, 26 серпня 2025 року позивач звернувся до військової частини НОМЕР_1 із запитом на інформацію від 26 серпня 2025 року, у якому просив:
- проінформувати про те, чи до військової частини НОМЕР_1 надходила його особова справа (з військової частини НОМЕР_3 ), якщо так, то коли;
- проінформувати про те, чи була надіслана моя особова справа до військової частини НОМЕР_4 , якщо так, то коли.
Відповідь просив надати на електронну пошту.
Запит на інформацію від 26 серпня 2025 року направив на електронну пошту військової частини НОМЕР_1 - ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка була надана військовою частиною НОМЕР_2 , що підтверджується скріншотом електронної пошти, наявним у матеріалах справи.
Суд зазначає, що відповідач не надав до матеріалів справи доказів розгляду запиту позивача. Доказів повідомлення позивача про продовження строку розгляду запиту позивач також до суду не подав.
З урахуванням зазначеного, не виконання відповідачем вищевказаних вимог ст. 20 Закону № 2939-VI вказує на допущення відповідачем бездіяльності щодо надання відповіді на запит на інформацію.
Покликання представниці відповідача на приписи Закону України “Про електронні документи та електронний документообіг» суд відхиляє, як необґрунтовані, оскільки відповідач не спростував обставини отримання ним запиту позивача від 26.08.2025.
Суд також відхиляє покликання представниці відповідача про те, що адреса електронної пошти військової частини НОМЕР_1 - аd_a5152@post.mil.gov.ua не є офіційною, оскільки вказану адресу електронної пошти повідомила позивачу військова частина НОМЕР_2 , у відповідь на його запит до Міністерства оборони України.
Обираючи належний та ефективний спосіб відновлення порушеного права позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача надати відповідь на запит на отримання публічної інформації позивача від 26.08.2025.
Суд також враховує інші аргументи сторін, зазначені у заявах по суті справи, однак зауважує, що встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. При цьому в силу положень частини 2 статті 77 вказаного кодексу, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд при вирішенні спору враховує приписи статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що адміністративний позов належить задовольнити частково.
Під час вирішення питання про розподіл судових витрат, суд враховує таке.
Згідно статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 139 вказаного Кодексу при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Зважаючи на те, що позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України “Про судовий збір» та не надав доказів понесення інших судових витрат, то підстави для їх розподілу відсутні.
Враховуючи викладене, керуючись статтями 9, 14, 73-77, 139, 242 - 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини щодо надання ОСОБА_1 відповіді на запит на інформацію від 26 серпня 2025 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 надати ОСОБА_1 відповідь на запит на інформацію від 26 серпня 2025 року.
У задоволенні іншої частини вимог відмовити.
Розподіл судових витрат не здійснювати.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду у строк, встановлений статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Учасники справи:
1) позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 );
2) відповідач - Військова частина НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Рішення складене у повному обсязі та підписане 14.10.2025.
Суддя Василь ГАВРИЛЮК