10 жовтня 2025 року справа № 580/8884/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Кульчицького С.О., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
До Черкаського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач) з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач), в якому просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_2 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та оголошення у розшук;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснити заходи, направлені на виключення ОСОБА_1 з переліку військовозобов'язаних, які перебувають у розшуку в інформаційній системі «Оберіг».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 06.11.2024, звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Городище, де перебуває на військовому обліку, з метою проходження медичного огляду ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідно до електронного військово-облікового документу медичний огляд позивач пройшов в той же день. Позивач вважає, що після проходження ВЛК ІНФОРМАЦІЯ_2 його безпідставно було оголошено в розшук, як особу, яка вчинила адміністративне правопорушення, передбачене ст. 210, ст. 210-1 КУпАП, про що йому стало відомо з мобільного застосунку «Резерв +», тому звернувся з даним позовом до суду. Постанови про вчинення адміністративного правопорушення позивачу не направлялося.
Ухвалою суду від 11.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідач своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався. Відповідно до ч. 4 ст. 159 КАС України неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
В силу частини 6 статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 перебуває на військовому обліку у ІНФОРМАЦІЯ_4 в місті Городище.
В електронному військово-обліковому документі «Резерв+» відображена інформація про порушення позивачем правил військового обліку станом на 28.05.2025 та оголошення в розшук останнього.
Крім того, в електронному військово-обліковому документі «Резерв+» відображена інформація про уточнення позивачем даних від 04.07.2024.
Позивач із такою позицією відповідача не погоджується, у зв'язку із чим, звернувся до суду з цією позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував ч.2 ст.19 Конституції України, якою встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 р. №2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно із частинами першою, третьої статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Відповідно до частин першої, третьої статті 33 Закону №2232-ХІІ військовий облік громадян України поділяється на облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Військовий облік усіх призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться за місцем їх проживання і відповідно до обсягу та деталізації поділяється на персонально-якісний, персонально-первинний та персональний.
Частиною 5 статті 33 Закону №2232-ХІІ визначено, що військовий облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів ведеться в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Персонально-якісний облік призовників, військовозобов'язаних та резервістів передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (частина 1 статті 34 Закону №2232-ХІІ).
На виконання частини п'ятої статті 33 Закону №2232-ХІІ Кабінет Міністрів України затвердив Порядок №1487, пунктом 2 якого визначено, що військовий облік є складовою змісту мобілізаційної підготовки держави. Він полягає у цілеспрямованій діяльності державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій щодо: фіксації, накопичення та аналізу наявних людських мобілізаційних ресурсів за військово-обліковими ознаками; здійснення заходів із забезпечення виконання встановлених правил військового обліку призовниками, військовозобов'язаними та резервістами; подання відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів до органів ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про Єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів» від 16.03.2017 року №1951-VIII (далі - Закон №1951-VIII) єдиний державний реєстр призовників, військовозобов'язаних та резервістів (далі - Реєстр) інформаційно-комунікаційна система, призначена для збирання, зберігання, обробки та використання даних про призовників, військовозобов'язаних та резервістів, створена для забезпечення військового обліку громадян України.
Основними завданнями Реєстру є: 1) ідентифікація призовників, військовозобов'язаних, резервістів та забезпечення ведення військового обліку громадян України; 2) інформаційне забезпечення комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань особовим складом у мирний час та в особливий період; 3) інформаційне забезпечення громадян України, у тому числі осіб, звільнених з військової служби, які мають право на пенсію, та членів сімей загиблих військовослужбовців відомостями щодо виконання ними військового обов'язку (частина 1 статті 2 Закону №1951-VIII).
За приписами частин восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, Центральне управління Служби безпеки України та регіональні органи Служби безпеки України, відповідні підрозділи розвідувальних органів України. Органи ведення Реєстру забезпечують ведення Реєстру та актуалізацію його бази даних.
З урахуванням зазначеного відповідач є органом ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів та повинен забезпечувати актуалізацію його бази даних до Реєстру вносяться, обробляються та зберігаються в базі даних Реєстру такі відомості: 1) персональні дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів; 2) службові дані призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
У свою чергу, пункт 20-1 частини першої статті 7 Закону №1951-VIII передбачає що до персональних даних призовника, військовозобов'язаного та резервіста належать: відомості про притягнення до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого статтями 210, 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (дата, номер, короткий зміст протоколу та/або постанови про адміністративне правопорушення).
Таким чином, до Реєстру вносяться дані саме про притягнення до відповідальності за порушення правил обліку.
Як встановлено судом, у матеріалах справи відсутні докази притягнення позивача до адміністративної відповідальності: ні протокол про адміністративне правопорушення, ані постанова відносно позивача не складалися.
Доказів протилежного відповідачем до суду не надано.
Диспозиція статті 210 КУпАП передбачає адміністративну відповідальність саме за порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку.
Відповідно до ч. 3 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів призовники, військовозобов'язані та резервісти за порушення правил військового обліку та законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, зіпсуття або недбале зберігання військово-облікових документів, яке спричинило їх втрату, притягуються до адміністративної відповідальності згідно із КУпАП.
З огляду на викладене, позивач не був притягнутий відповідачем до адміністративної відповідальності на підставі ч. 3 ст. 210 КУпАП за порушення правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів.
Оскільки, факту притягнення до відповідальності позивача не було, протокол по КУпАП відносно позивача не складався, суд зазначає, що відомості до Реєстру відносно нього внесені безпідставно.
Оскільки за приписами частини восьмої, дев'ятої статті 5 Закону №1951-VIII органами ведення Реєстру є, зокрема, районні (об'єднані районні), міські (районні у місті, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, відновлення порушених прав позивача належить здійснити шляхом зобов'язання саме відповідача, як орган ведення Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів, вчинити певні дії.
Підсумовуючи вищенаведене, враховуючи заявлені позовні вимоги, суд доходить висновку про визнання протиправними дій відповідача, які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення правил військового обліку позивачем та зобов'язання відповідача виключити з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів даних про порушення позивачем правил військового обліку.
Разом з тим, з наведеного у цьому рішенні нормативного регулювання вбачається, що районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, серед іншого, звертаються в установленому законом порядку до органів Національної поліції (у разі неможливості складення протоколу про адміністративне правопорушення на місці його вчинення) для доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення, до відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, в якому ця особа перебуває (повинна перебувати) на військовому обліку (додаток 20).
Натомість, Національна поліція здійснює адміністративне затримання та доставлення призовників, військовозобов'язаних та резервістів, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, а також забезпечує внесення до реєстрів та баз (банків) даних, що входять до єдиної інформаційної системи МВС, інформацію про осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210 і 210-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення, провадження у справах за якими здійснюється територіальними центрами комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до абз. 5 ст. 258 КУпАП протокол не складається у разі вчинення в особливий період адміністративних правопорушень, передбачених статтями 210, 210-1 цього Кодексу, розгляд яких віднесено до компетенції територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіональних органів Служби безпеки України (у частині правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України), якщо особа не з'явилася без поважних причин або не повідомила причину неприбуття на виклик територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, будучи належним чином повідомленою про дату, час і місце виклику, та за наявності у територіального центру комплектування та соціальної підтримки, Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України підтвердних документів про отримання особою виклику.
Відтак, звернення відповідача до органів Національної поліції для доставлення осіб, які вчинили адміністративні правопорушення, передбачені статтями 210, 210-1 КУпАП, з метою складення протоколів про адміністративні правопорушення не знаходить свого логічного обґрунтування та пояснення.
Натомість, постанови на підтвердження вчинення позивачем адміністративного правопорушення відповідачем не складено, що виключає можливість реалізації територіальним центром комплектування та соціальної підтримки права на звернення до органів Національної поліції для доставлення позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
На переконання суду, виключення відомостей про позивача з баз даних Національної поліції має здійснюватися в такому ж порядку, як і включення таких відомостей на підставі відповідного повідомлення від відповідача.
Суд застосовує правову позицію Європейського суду з прав людини, сформовану в пункті 58 рішення у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Частиною 2 статті 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Частиною 1 статті 6 КАС України передбачено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Відповідно до частини 1 статті 9 КАС України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно приписів частини 1статті 73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.
На підставі частини 2 статті 73 КАС України, предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Частиною 1 статті 77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідачем по справі, як суб'єктом владних повноважень, дії якого оскаржуються, не виконано покладеного на нього обов'язку доказування правомірності вчинених дій та не спростовано доводи позивача в цій частині.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає таке.
Частиною 1 ст. 139 КАС України передбачено, що при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, суд вирішив стягнути з відповідача на користь позивача сплачений ним судовий збір у сумі 1211,20 грн.
Керуючись ст. ст. 2, 5, 72, 77, 139, 241, 243-246, 257, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов задовольнити повністю.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , які полягають у внесенні до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів відомостей про порушення ОСОБА_1 правил військового обліку та оголошення у розшук.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_5 ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) здійснити заходи, направлені на виключення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) з переліку військовозобов'язаних, які перебувають у розшуку в інформаційній системі «Оберіг».
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у сумі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) гривні 20 копійок.
Копію рішення направити особам, які беруть участь у справі.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. У разі застосування судом частини третьої статті 243 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя Сергій КУЛЬЧИЦЬКИЙ