154/3985/25
1-кп/154/561/25
13.10.2025 Володимирський міський суд Волинської області під головуванням судді ОСОБА_1 , при секретарі судового засідання ОСОБА_2 , за участю прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м.Володимирі в режимі відеоконференції, за засобом відеофіксації на стадії підготовчого розгляду кримінальне провадження відносно ОСОБА_5 , який обвинувачується у скоєнні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України,
29.09.2025 з Волинської спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону до Володимирського міського суду надійшло кримінальне провадження за обвинуваченням ОСОБА_5 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст.407 КК України із обвинувальним актом та додатками до нього.
07.10.2025 прокурором подано клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_5 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.5 ст. 407 КК України, яке вмотивовано тим, що останній обґрунтовано обвинувачується у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів та за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк до 10 років, а тому останній може переховуватись від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків у цьому ж кримінальному провадженні, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчинити інше кримінальне правопорушення, зважаючи на обставини, які свідчать про неможливість запобігання ризикам, які продовжують існувати з моменту обрання запобіжного заходу, вважає застосування більш м'яких запобіжних заходів не можливим, а тому просить продовжити щодо ОСОБА_5 обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Обвинувачений ОСОБА_5 та його захисник не заперечували проти задоволення клопотання щодо продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Суд, заслухавши клопотання прокурора, враховуючи думку учасників справи, дослідивши представлені до клопотання матеріали, приходить до висновку, що клопотання підлягає задоволенню з наступних підстав.
При вирішенні даного питання суд враховує положення ст. 5 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини, а також практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
У кожному випадку, як зазначає Європейський суд з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Європейський суд з прав людини неодноразово вказував, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням конкретних обставин. Тримання особи під вартою може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які незважаючи на існування презумпції невинуватості переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи. При розгляді питання про доцільність тримання особи під вартою судовий орган повинен брати до уваги фактори, які можуть мати відношення до справи: характер (обставини) і тяжкість передбачуваного злочину; обґрунтованість доказів того, що саме ця особа вчинила злочин; покарання, яке можливо буде призначено в результаті засудження; характер, минуле, особисті та соціальні обставини життя особи, його зв'язки з суспільством (рішення у справі "Єчюс проти Литви", заява № 34578/97, п. 93).
Відповідно до ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті - тримання під вартою.
Відповідно до ч.1 ст.194 КПК України під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу слідчий суддя, суд зобов'язані встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним кримінального правопорушення; наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор та недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Вимоги п.п.3 і 4 ст.5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, зокрема, справу «Харченко проти України» від 10.02.2011 року, справу «Комарова проти України» від 16.05.2013 року, в яких Європейським судом з прав людини викладено принципи, що їх дотримується Суд у вирішенні питань щодо застосування тримання під вартою, а саме: тримання під вартою до вирішення питання про винність особи не має бути «загальним правилом», і слід виходити з презумпції залишення обвинуваченого на свободі; у кожному випадку, коли вирішується питання щодо тримання під вартою або звільнення, діє презумпція на користь звільнення.
З огляду на викладене та зважаючи на положення частини другої статті 29 Конституції України, Конституційний Суд України вважає, що слід визначити такі обов'язкові вимоги до правомірного арешту або тримання під вартою: по-перше, арешт чи тримання під вартою має здійснюватися виключно на підставі належним чином вмотивованого рішення суду; по-друге, підстави та порядок застосування цих запобіжних заходів мають бути визначені в законі та повинні відповідати конституційним гарантіям справедливої судової процедури та принципу верховенства права.
Оскільки метою статті 29 Конституції України є недопущення свавільного обмеження (позбавлення) свободи чи особистої недоторканності особи, то дотримання зазначених вимог є обов'язковим.
Відповідно до вимог статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.
Суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного чи обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою та продовження строку тримання під вартою має оцінюватися в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання під вартою та продовження строку тримання під вартою може бути виправдано за наявності того, що його вимагають справжні інтереси суспільства, які не зважаючи на презумпцію невинуватості, переважають над принципом поваги до особистої свободи.
Так, Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях зазначив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Відповідно до ч.1 ст.183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Пунктом 5 ч.2 ст.183 КПК України передбачено, що запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не може бути застосований, окрім як до раніше судимої особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за який законом передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк понад три роки.
Відповідно до ч.1 ст.177 КПК України метою запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганню спробам обвинуваченого переховуватися від органів досудового розслідування та суду, незаконно впливати на свідків в цьому кримінальному провадженні.
Вирішуючи питання про існування передбачених кримінальним процесуальним законом ризиків неправомірної процесуальної поведінки підозрюваного, слідчий суддя зауважує, що ризиком не можна вважати прогнозовану подію, настання якої розглядається як цілком гарантоване. Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, у цьому випадку підозрюваний, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню, судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Таким чином, суд оцінюючи вірогідність такої поведінки обвинуваченого, має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
Отже, встановлені обставини під час розгляду клопотання дійсно можуть свідчити про існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Про наявність ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, дійсно свідчить те, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, за яке передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до 10 років, тому є підстави вважати, що останній, усвідомлюючи про покарання, яке йому загрожує, може переховуватись від суду.
Про наявний ризик, відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України, вказує те, що ОСОБА_5 , не будучи обмеженим у свободі, може вчинити спроби незаконного впливу на свідків у цьому ж кримінальному проваджені. Так, ОСОБА_5 , усвідомлюючи, що обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення базується, у тому числі, на показаннях свідків у даному кримінальному провадженні, він може впливати на них шляхом вмовляння, підкупу, психологічними чи фізичними методами впливу, з метою схиляння їх до зміни показань, чим перешкоджатиме забезпеченню швидкого та повного розслідування у даному кримінальному провадженні.
Про наявність ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України, вказує те, що ОСОБА_5 перешкоджатиме кримінальному провадженню іншим чином, оскільки, обвинувачений може затягувати проведення судового слідства по справі шляхом неявки до суду.
Крім цього, суд враховує характер кримінального правопорушення, яке має високий ступінь суспільної небезпеки, зумовленої наслідками не лише для конкретної особи, а й для суспільства в цілому, практику Європейського суду з прав людини - п. 35 рішення ЄСПЛ «Летельє проти Франції», яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Розумність тримання під вартою не може оцінюватись абстрактно. Вона має оцінюватись в кожному окремому випадку в залежності від особливостей конкретної справи та причин, про які йдеться у рішеннях національних судів. Тримання під вартою може бути виправдано тільки за наявності конкретного суспільного інтересу, який, не зважаючи на презумпцію невинуватості, превалює над принципом поваги до свободи особистості (п. 79 рішення ЄСПЛ у справі «Харченко проти України» від 10.02.2011).
Судом встановлено, що запобігання ризикам, встановленим при обранні запобіжного заходу, і які залишаються наявними, зокрема переховування обвинуваченого від суду, вплив на свідків, вчинення нових кримінальних правопорушень, становить саме суспільний інтерес, який полягає в забезпеченні відправлення судочинства. Цей інтерес має превалююче значення та виправдовує застосування до обвинуваченого запобіжного заходу, саме у вигляді тримання під вартою.
На переконання суду в даному конкретному випадку застосування до обвинуваченого ОСОБА_5 більш м'яких запобіжних заходів, що передбачені КПК України, є недостатньою мірою, оскільки вони не будуть слугувати забезпеченню виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також не зможуть запобігти спробам останнього переховуватися від суду, впливу на свідків, або вчинити інші кримінальні правопорушення.
Таким чином, суд приходить до висновку про необхідність продовження раніше обраного запобіжного заходу у виді тримання під вартою, оскільки більш м'які запобіжні заходи, що передбачені КПК України, будуть недостатньою мірою слугувати забезпеченню виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також не зможуть запобігти наведеним ризикам.
Також, відповідно до положень ч.8 ст.176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою.
Так, 24 лютого 2022 року Указом Президента України № 64/2022 Про введення воєнного стану в Україні, затвердженого Законом України № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Станом на теперішній час воєнний стан триває.
Тобто, з огляду на положення ч.8 ст.176 КПК України та введення воєнного стану в Україні, слідчий суддя, суд позбавлені можливості застосувати до військовослужбовця, який підозрюється у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 КК України, інший запобіжний захід, окрім такого виняткового запобіжного заходу як тримання під вартою, навіть у випадку, якщо слідчий суддя дійде висновку, що більш м'який запобіжний захід зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 КПК України.
Виходячи із вищевикладеного та враховуючи особу обвинуваченого ОСОБА_5 суд приходить до обґрунтованого висновку, що клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 4 ст. 183 КПК України, під час дії воєнного стану слідчий суддя, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, враховуючи підстави та обставини, передбачені статтями 177 та 178 цього Кодексу, має право не визначити розмір застави у кримінальному провадженні щодо злочину, передбаченого статтями 109-114-2, 258-258-6, 260, 261, 402-405, 407, 408, 429, 437-442 Кримінального кодексу України.
Отже, зважаючи на обґрунтованість підозри ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України, розмір застави у даному кримінальному провадженні, на підставі ч.4 ст.183 КПК України, не визначається.
Керуючись ст.ст.177, 183, 193-194, 197, 199, 314, 369, 372 КПК України, суд
Клопотання прокурора ОСОБА_3 про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою відносно обвинуваченого ОСОБА_5 - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у виді тримання під вартою в Державній установі «Луцький слідчий ізолятор» строком на 60 днів, до 11.12.2025 включно, без визначення розміру застави.
Копію ухвали вручити прокурору, надіслати начальнику Державної установи «Луцький слідчий ізолятор», обвинуваченому та його захиснику.
На ухвалу, в частині продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, може бути подана апеляція до Волинського апеляційного суду через Володимирський міський суд Волинської області протягом семи днів з дня її оголошення.
Суддя: ОСОБА_6