Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про повернення позовної заяви
14 жовтня 2025 року справа № 520/16610/25
Суддя Харківського окружного адміністративного суду Григоров Д.В., розглянувши матеріали адміністративного позову Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання протиправною та скасування постанови,
Позивач - Військова частина НОМЕР_1 Національної гвардії України звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Харківській області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції від 20.05.2025 року по виконавчому провадженню № 78133341 про стягнення з Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України виконавчого збору у розмірі 32 000,00 грн.
Ухвалою суду від 19.09.2025р. позовну заяву було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви, а саме: запропоновано надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду з обґрунтуванням поважності причин пропуску такого строку, з наданням належних доказів цього.
06.10.2025р. до суду надійшла заява від представника позивача за дорученням Лисенка Станіслава Олеговича про поновлення процесуального строку, в якій заявник просив визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду в даній справі та поновити вказаний строк.
Обґрунтовуючи наведене, заявник вказував, що оскаржувана постанова державного виконавця від 20.05.2025 р. у виконавчому провадженні № 78133341 надійшла до системи “Електронний суд» позивача 20.05.2025 р. разом із постановою про відкриття виконавчого провадження, в один і той самий день і час. Тобто, як вказував заявник, станом на 20.05.2025 року позивач не був обізнаний про існування вищевказаного виконавчого провадження та про дії, які вживаються державним виконавцем.
Крім того, заявник посилався на уведення в Україні військового стану та стверджував, що весь особовий склад позивача, включаючи працівників юридичного підрозділу, виконує бойові завдання щодо відсічі збройної агресії російської федерації та з 2022 року бере безпосередню участь у бойових діях на території Харківської, Луганської, Донецької, Запорізької області України та на території білгородської області, що поки входить до складу російської федерації. Крім того, як стверджував представник позивача, особовий склад позивача брав безпосередню участь у відбитті збройної агресії від міста Харкова, що в свою чергу, на його думку, є загальнодоступною інформацію та не потребує додаткового доведення.
У період з 06.10.2025р. по 10.10.2025р. суддя Григоров Д.В. перебував у щорічній відпустці.
Дослідивши вказану заяву, суд зазначає, що наведені у ній доводи не можуть бути взяти до уваги як поважні підстави для поновлення строку звернення до суду з огляду на наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
В даній категорії справ встановлено скорочений строк звернення до суду, а саме: статтею 287 КАС України, яка визначає особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, передбачений десятиденний строк для звернення до суду з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів; триденний строк з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів, у разі оскарження постанови про відкладення провадження виконавчих дій.
Таким чином, строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів. При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При визначенні поважності причин пропуску строку звернення до суду слід виходити з правової позиції, висловленої Верховним Судом, зокрема, в постанові від 31.05.2023р. у справі № 160/9356/22, згідно якої поновлення встановленого процесуальним законом строку для подання позовної заяви здійснюється судом у виняткових, особливих випадках й лише за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права на звернення до суду із позовом.
Правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення причин їх недотримання - вони повинні бути поважними, реальними або, непереборними і об'єктивно нездоланними на час перебігу строків звернення до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам:
1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк;
2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено;
4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій. Інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Установлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі сплином установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Також Верховний Суд зазначив, що обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя (Рішення Конституційного Суду України від 13.12.2011 № 17-рп/2011). Такі обмеження направленні на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
Слушно зазначити, що право на звернення до суд не є абсолютним і на цьому неодноразово зауважував Європейський суд з прав людини, оскільки певна визначена процедура звернення за захистом свого порушеного, невизнаного або оспорюваного права повинна бути передбачена нормами національного законодавства. І за таких обставин кожна особа, звертаючись до суду, повинна його (цього порядку) дотримуватися (рішення Голдер проти Великої Британії від 21.02.1975 р., Жоффр де ля Прадель проти Франції від 16.12.1992 р.).
Виходячи з принципу змагальності у адміністративному судочинстві, прав та обов'язків сторін у справі, визначених Кодексом, суд виключно з ініціативи та в межах доводів сторін може поновити строк звернення до суду за обґрунтованим їх зверненням.
Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Закон України "Про судоустрій і статус суддів" встановлює, що правосуддя в Україні функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
Відповідно до ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
В справі Стаббігс та інші проти Великобританії, справа Девеер проти Бельгії Європейським судом з прав людини зроблено висновок, що право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків на звернення до суду за захистом порушених прав.
Також за практикою ЄСПЛ, право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати обмеженням, які дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання державою, і таке регулювання може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб та ресурсів суспільства та окремих осіб (див. «Станєв проти Болгарії» (Stanev v. Bulgaria) [ВП], № 36760/06, п. 230).
Так, в даному випадку позивачем вказано, що з оскаржуваною постановою він був ознайомлений 20.05.2025р., коли вона надійшла разом з постановою державного виконавця про відкриття виконавчого провадження до системи “Електронний суд». Таким чином, очевидним є те, що позивач та його відповідальні працівники саме 20.05.2025р. були ознайомлені з оскаржуваною постановою та мали встановити порушення прав позивача.
З огляду на це доводи представника позивача в цій частині про те, що позивач не був обізнаний про існування вищевказаного виконавчого провадження та про дії, які вживаються державним виконавцем є необгрунтованими та надуманими. Посилання на те, що позивач вів з державним виконавцем листування з приводу зупинення виконавчих дій, надавав заяви, а також те, що відповідач погодився з позивачем, що вказане виконавче провадження мало б бути зупинено, жодним чином не стосуються можливості оскарження постанови від 20.05.2025р., з якою позивач був ознайомлений вчасно та належним чином.
Що стосується посилань представника на виконання всім складом ВЧ НОМЕР_1 НГУ бойових завдань, суд зауважує, що у постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20 сформульовано правовий висновок, за яким на етапі відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази. Суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою. Проте суд, встановивши порушення позивачем строку звернення до адміністративного суду, керуючись ст. ст. 123, 169 КАС України має залишити позовну заяву без руху, запропонувавши позивачу подати заяву про поновлення такого строку із зазначенням причин пропуску.
Отже, за сформульованим Верховним Судом правовим висновком саме позивач повинен довести дотримання строку звернення до суду, приєднавши до матеріалів позову докази або дотримання строку на звернення до суду або пропуску строку на звернення до суду з поважних причин.
Слід зауважити, що Верховний Суд у своїх постановах сформував сталу та послідовну практику, за якою поважною причиною пропуску процесуального строку особою, якщо це пов'язано з призовом до Збройних Сил України для виконання конституційного обов'язку із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна, виконання особою бойових завдань в районах ведення бойових дій, отримання поранень, травм або контузії та проходження в зв'язку з цим лікування. Зокрема, така позиція висловлена у постанові Верховного Суду від 29.11.2024р. у справі 120/359/24 та низці інших.
Разом з тим зазначені висновки Верховного Суду стосувалися фізичних осіб-військовослужбовців. Позивачем в цій справі є військова частина, як відокремлена одиниця Збройних Сил України, яка повинна мати відповідну структуру та розподіл службових обов'язків серед військовослужбовців, які проходять службу в підпорядкуванні цієї військової частини та її командира.
Таким чином суд ще раз звертає увагу, що безпосереднє виконання бойових завдань із захисту суверенітету і незалежності Держави Україна є поважною причиною пропуску строку звернення до суду конкретної фізичної особи, проте заявником ОСОБА_1 до суду не надано жодного доказу, який би суд міг оцінити, з якого вбачалося, що військова частина НОМЕР_1 у період з 20.05.2025р. по 24.06.2025р. (дата звернення до суду) у повному складі, включаючи юридичний підрозділ та, зокрема, заявника ОСОБА_1 виконувала бойові завдання із захисту територіальної цілісності та суверенітету України у такій мірі, що унеможливило підготовку позовної заяви та звернення до суду.
Такі твердження суд вважає сумнівними та нагадує, що докази на поважність пропуску строку звернення до суду повинен надати саме позивач, а суд не зобов'язаний відшукувати їх самостійно.
В зв'язку з цим суд також не погоджується і з тим, що загальнодоступною інформацією є те, що особовий склад позивача брав безпосередню участь у відбитті збройної агресії від міста Харкова у період з 20.05.2025р. по 24.06.2025р. На переконання суду інформація щодо кількісного складу військовослужбовців військової частини, а також з приводу виконання ними завдань з несення військової служби не може бути загальновідомою. Не віднесена вона до такої і згідно вимог КАС України.
Підсумовуючи наведене, суд зауважує, що заявником не наведено жодних доказів, які свідчать про поважність підстав пропуску строку звернення до суду, а пропуск такого строку перебуває у площині організації внутрішньої діяльності підрозділів ВЧ НОМЕР_1 .
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 122, 123, 169, 248, 256 КАС України, суд,
Визнати неповажними підстави пропуску строку звернення до суду в даній справі.
Позовну заяву повернути позивачу.
Роз'яснити позивачу, що повернення позовної заяви не позбавляє його права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Суддя Д.В. Григоров