Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
14 жовтня 2025 р. справа № 520/18219/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марини Лук'яненко, розглянувши у порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з зазначеним позовом, в якому просить суд (з урахуванням наданих уточнень):
1. визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про визнання ОСОБА_1 непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку;
2. зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 внести зміни до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів "Резерв+" щодо ОСОБА_1 про виключення його з військового обліку, відповідно до відомостей, які містяться у Тимчасовому посвідченні військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , виданому 01.05.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 .
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідачем протиправно не внесено відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про визнання позивача непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, як такого, що був знятий з військового обліку згідно Тимчасового посвідчення військовозобов'язаного № НОМЕР_1 , виданого 01.05.2024 року ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 14.07.2025 відкрито спрощене провадження по справі та запропоновано відповідачу надати відзив на позов.
Адміністративний позов направлено на адресу відповідача у відповідності до норм діючого законодавства та доставлено до електронного кабінету останнього 08.07.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою про доставку електронного листа. Також, ухвалу суду від 14.07.2025 направлено та доставлено до електронного кабінету останнього 15.07.2025, що підтверджується наявною в матеріалах справи довідкою.
Проте, відзиву на позов у встановлений судом строк до канцелярії суду не надходило, причин поважності його неподання відповідачем не повідомлено.
Відповідно до ч. 6 ст. 162 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Суд зазначає, що відповідно до положень ст.257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності. За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Отже, враховуючи вищевикладене, дана справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними в матеріалах справи доказами.
Суд, дослідивши матеріали справи, проаналізувавши докази у їх сукупності, приходить до наступного.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянин України.
Відповідно до довідки від 05.09.2003, ОСОБА_1 , засуджений 07.02.2003 Дзержинським районним судом м. Харкова по ст. 186 ч. 2, ст. 69 Кримінального кодексу України, відбував покарання у місцях позбавлення волі з 30.07.2002 по 05.09.2003, умовно - достроково звільнений від відбування покарання.
Згідно з тимчасовим посвідченням військовозобов'язаного № НОМЕР_1 від 01.05.2024 року, 21.03.2004 позивач виключений із військового обліку військовозобов'язаних ІНФОРМАЦІЯ_5 відповідно до п. 6 ч. 6 ст. 37 Закону України від 25.03.1992р. №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу".
В подальшому, у зв'язку з набранням законної сили Законом України № 3633-IX від 11 квітня 2024 року «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» ОСОБА_1 поновлено на військовому обліку ІНФОРМАЦІЯ_1 згідно з відомостями Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів "Резерв+" .
25.12.2024 та 04.06.2025 позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_5 з заявою, в якій просив виключити його з військового обліку, зокрема, з Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів "Резерв+" .
Проте, відповіді на вказані звернення позивач не отримав.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо внесення відомостей до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів про визнання його непридатним до військової служби з виключенням з військового обліку, а тому звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
По суті спірних правовідносин слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Статтею 65 Конституції України встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
У зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України від 12.05.2015 Nє389-VIII «Про правовий режим воєнного стану», Указом Президента України Nє64/2022 від 24.02.2022 постановлено ввести в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб та оголошено загальну мобілізацію, яка проводиться на всій території України протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом.
Правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, визначає засади організації цієї роботи, повноваження органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, а також обов'язки підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності (далі - підприємства, установи і організації), повноваження і відповідальність посадових осіб та обов'язки громадян щодо здійснення мобілізаційних заходів встановлені Законом України від 21.10.93 №3543-ХII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі - Закон Nє 3543-XII).
У статті 1 Закону №3543-XII містяться визначення понять «мобілізація» та «особливий період», відповідно до яких:
мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу; Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
особливий період - період функціонування національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, сил цивільного захисту, підприємств, установ і організацій, а також виконання громадянами України свого конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, який настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
За частинами 1, 2 ст. 4 Закону Nє 3543-XII (тут і надалі в редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин), організація і порядок проведення мобілізаційної підготовки та мобілізації визначаються цим Законом, актами Президента України та Кабінету Міністрів України. Загальна мобілізація проводиться одночасно на всій території України і стосується національної економіки, органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту, підприємств, установ і організацій.
Частиною п'ятою статті 4 Закону №3543-XII регламентовано, що вид, обсяги, порядок і строк проведення мобілізації визначаються Президентом України в рішенні про її проведення.
Відповідно до статті 2 Закону №3543-XII, правовою основою мобілізаційної підготовки та мобілізації є Конституція України, Закон України "Про оборону України", цей та інші закони України, а також видані відповідно до них нормативно-правові акти.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України № 2232-XII від 25.03.92 "Про військовий обов'язок і військову службу" (із змінами) (далі - Закон №2232-XII.)
Згідно зі статтею 1 Закону № 2232-XII, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до частини п'ятої статті 1 Закону №2232-ХII, від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Частина дев'ята статті 1 Закону №2232-ХII визначає такі категорії громадян України, щодо військового обов'язку: допризовники - особи, які підлягають приписці до призовних дільниць; призовники - особи, приписані до призовних дільниць; військовослужбовці - особи, які проходять військову службу; військовозобов'язані - особи, які перебувають у запасі для комплектування Збройних Сил України та інших військових формувань на особливий період, а також для виконання робіт із забезпечення оборони держави; резервісти - особи, які проходять службу у військовому резерві Збройних Сил України, інших військових формувань і призначені для їх комплектування у мирний час та в особливий період.
Проходження військової служби здійснюється громадянами України у добровільному порядку (за контрактом) або за призовом (частина друга статті 2 Закону № 2232-XII).
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 24 Закону № 2232-XII, початком проходження військової служби для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Згідно з частиною першою статті 39 Закону №2232-XII, призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законом №3543-XII, статтею 22 Закону №3543-XII встановлені обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації. Громадяни зобов'язані, зокрема, з'являтися за викликом до територіального центру комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік військовозобов'язаних чи резервістів, визначення їх призначення на особливий період.
Відповідно до частини третьої вищезазначеної статті під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки).
Також, частина шоста статті 22 Закону № 3543-XII встановлює, що громадянам, які перебувають на військовому обліку, з моменту оголошення мобілізації забороняється зміна місця проживання без дозволу посадової особи, визначеної у частині третій цієї статті.
Статтею 23 №3543-XII встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Статтею 37 Закону № 2232-ХII визначено підстави взяття на військовий облік, зняття та виключення з нього.
Так, пунктом 6 частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній станом на 23.10.2018, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів Служби зовнішньої розвідки України - у відповідному підрозділі Служби зовнішньої розвідки України) підлягають громадяни України, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину.
У зв'язку із прийняттям Закону України «Про внесення змін законодавчих актів України щодо окремих питань проходження військової служби, мобілізації та військового обліку» від 11 квітня 2024 року № 3633-IХ, який набрав законної сили 18.05.2024 року, (далі Закон № 3633-IX), редакція частини 6 статті 37 Закону № 2232-ХII зазнала змін, внаслідок яких, пункт 6 частини 6 було виключено.
За змістом частини 6 статті 37 Закону № 2232-XII у редакції, чинній станом з 18.05.2024, виключенню з військового обліку у відповідних районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (військовозобов'язаних та резервістів Служби безпеки України - у Центральному управлінні або регіональних органах Служби безпеки України, військовозобов'язаних та резервістів розвідувальних органів України - у відповідному підрозділі розвідувальних органів України) підлягають громадяни України, які:
1) померли або визнані в установленому законом порядку безвісно відсутніми або оголошені померлими;
2) припинили громадянство України;
3) визнані непридатними до військової служби;
4) досягли граничного віку перебування в запасі.
Крім того, 18.05.2024 року набрав чинності Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, який затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 року № 560 (далі - Порядок № 560).
Згідно пункту 4 розділу «Загальні питання» Порядку № 560, на військову службу під час мобілізації, на особливий період можуть бути призвані: особи, звільнені з військової служби у зв'язку із застосуванням заборони, передбаченої частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади». Такі особи, призвані на військову службу під час мобілізації, призначаються на військові посади, крім посад, щодо яких здійснюються заходи з очищення влади; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі, обмеження волі, арешту чи виправних робіт за вчинення кримінального проступку, нетяжкого злочину, у тому числі із звільненням від відбування покарання, тяжкого злочину, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України; особи, яких раніше було засуджено до позбавлення волі за особливо тяжкий злочин, крім тих, які були засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи призиваються на військову службу під час мобілізації за рішенням Генерального штабу Збройних Сил, відповідних підрозділів розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ; засуджені особи, які звільнені від відбування покарання з випробуванням, крім тих, які засуджені за вчинення злочинів проти основ національної безпеки України. Такі особи проходять військову службу виключно у відповідних спеціалізованих підрозділах військових частин.
Отже, з 18 травня 2024 року редакція частини 6 статті 37 Закону №2232-ХII не передбачає такої підстави для виключення з військового обліку як засудження до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, більш того, з цього часу передбачена можливість мобілізації особи, яку раніше було засуджено до позбавлення волі, за вчинення тяжкого злочину.
Тобто, з набранням чинності вказаних змін до ч. 6 ст. 37 Закону №2232-ХII виключено підставу виключення з військового обліку, на підставі якої позивача було виключено у 2013 році.
При цьому суд зазначає, що виключення з військового обліку засуджених за тяжкий злочин стосується лише військового обліку громадян та не є підставою звільнення останніх від призову та проходження військової служби, оскільки на військову службу під час мобілізації призиваються резервісти та військовозобов'язані, які перебувають у запасі і не заброньовані в установленому порядку на період мобілізації.
Отже, виключення з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, з урахуванням приписів Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не є підставою, за якої військовозобов'язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Щодо посилання позивача на положення приписів частини першої статті 58 Конституції України суд зазначає таке.
У Рішенні від 09 лютого 1999 року №1-рп/99 (справа №1-7/99 про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) Конституційний Суд України дійшов висновку про те, що дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Тобто, дія нормативно-правового акта в часі пов'язується із вступом його в силу і з моментом втрати ним юридичної сили. За колом осіб дія нормативно-правового акта поділяється на такі види: загальні (розраховані на все населення), спеціальні (розраховані на певне коло осіб) та виняткові (роблять винятки із загальних і спеціальних).
На порядок дії нормативно-правового акта за колом осіб поширюється загальне правило: нормативно-правовий акт діє стосовно всіх осіб, які перебувають на території його дії і є суб'єктами відносин, на яких він розрахований. Коло осіб, на яких поширює свою дію той чи інший нормативно-правовий акт, може визначатися також за ознакою статі, віком, професійної приналежності (наприклад, військовослужбовці), станом здоров'я.
Так, у зв'язку із внесенням змін до Закону №2232-XII було звужено коло підстав для виключення з військового обліку.
Метою таких змін було розширення кола осіб, щодо яких діє військовий обов'язок, і які мають досвід проходження військової служби та можуть бути використані для доукомплектування Збройних Сил України, тобто збільшення мобілізаційного ресурсу держави.
З часу набрання чинності змін до Закону №2232-XII він поширює свою дію на всій території України і розповсюджується на всіх осіб, що не досягли граничного віку перебування у запасі.
Виключення з військового обліку осіб, які були раніше засуджені до позбавлення волі за вчинення тяжкого або особливо тяжкого злочину, з урахуванням приписів Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» наразі не є підставою, за якої військовозобов'язані не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
З урахуванням наведених вище обставин справи та норм чинного законодавства суд дійшов висновку, що відсутні підстави за яких позивач не підлягав призову на військову службу під час мобілізації, також матеріали справи не містять належних, допустимих та достовірних доказів, що з достатньою переконливістю свідчили б про порушення відповідачем порядку мобілізації військовозобов'язаного, визначеного Законом № 3543-XII.
Отже, враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
При розв'язанні спору, суд зважає на практику Європейського суду з прав людини щодо застосування ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі за текстом Конвенція; рішення від 21.01.1999р. у справі Гарсія Руїз проти Іспанії, від 22.02.2007р. у справі Красуля проти Росії, від 05.05.2011р. у справі Ільяді проти Росії, від 28.10.2010р. у справі Трофимчук проти України, від 09.12.1994р. у справі Хіро Балані проти Іспанії, від 01.07.2003р. у справі Суомінен проти Фінляндії, від 07.06.2008р. у справі Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії) і тому надав оцінку усім обставинам справи, котрі мають юридичне значення для правильного вирішення спору, та дослухався до усіх аргументів сторін, які ясно і чітко сформульовані та здатні вплинути на результат вирішення спору.
Зважаючи на встановлені у справі обставини, з огляду на приписи норм чинного законодавства, які регулюють спірні правовідносини, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні адміністративного позову.
Розподіл судових витрат відповідно до положень статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 2, 6-10, 13, 14, 77, 139, 205, 242-246, 250, 255, 257-262, 293, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Роз'яснити, що судове рішення набирає законної сили відповідно до ст.255 КАС України (а саме: після закінчення строку подання скарги усіма учасниками справи або за наслідками процедури апеляційного перегляду; підлягає оскарженню до Другого апеляційного адміністративного суду у строк згідно з ч.1 ст.295 КАС України (а саме: протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення).
Повний текст рішення виготовлено та підписано - 14.10.2025, з урахуванням наявності безпечних умов для життя та здоров'я учасників процесу, суддів та працівників суду.
Суддя Марина Лук'яненко