Харківський окружний адміністративний суд 61022, м. Харків, майдан Свободи, буд. 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про повернення позову
14 жовтня 2025 р. справа № 520/26214/25
Cуддя Харківського окружного адміністративного суду Сліденко А.В., розглянувши питання прийняття до розгляду позову ОСОБА_1 (далі за текстом - позивач, заявник) до Державної установи "Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Харківській області" (далі за текстом - відповідач, суб"єкт владних повноважень, орган публічної адміністрації) про: 1) визнання протиправними дій Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області», щодо відмови у оформленні та направленні подання про призначення пенсії та всіх необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби на пільгових умовах; 2) зобов'язання Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області» оформити та направити до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подання про призначення пенсії та всі необхідні документи для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби на пільгових умовах,
встановив:
За викладеними у позові доводами, заявник припинив проходження публічної служби в лавах органів внутрішніх справ України - 10.01.2014р.
01.03.2023р. заявник слав звернення з приводу оформлення і подання Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області» до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області подання про призначення пенсії та всіх необхідних документів для призначення ОСОБА_1 пенсії за вислугу років відповідно до ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби», із зарахуванням до вислуги років для призначення такої пенсії часу проходження служби на пільгових умовах.
За цим зверненням суб"єктом владних повноважень була вчинена відмова, оформлена листом від 29.03.2023р. №33/41-1003.
Дана відмова була оскаржена заявником у межах справи №520/26214/25.
Позов надійшов до суду 02.10.2025 з використанням функціоналу Електронного кабінету підсистеми "Електронний суд", і ухвалою суду від 03.10.2025 був залишений без руху у зв'язку з недоліками в оформленні у вигляді відсутності доказів сплати судового збору та юридично умотивованої та документально доведеної заяви про поновлення пропущеного строку на звернення до суду із долученням належних, допустимих, достатніх та достовірних доказів настання цього наслідку через дію поважної причини.
Дану ухвалу представник позивача отримав 03.10.2025 в Електронному кабінеті та 09.10.2025 подав до суду заяву про усунення недоліків, у якій зазначив, що посилання суду на пропуск шестимісячного строку звернення до суду, передбаченого ч.2 ст.122 КАС України, є безпідставним, оскільки Верховний Суд у постанові від 12.12.2023 у справі №380/1907/23 чітко визначив, що до правовідносин щодо видачі довідок про розмір грошового забезпечення для перерахунку пенсій військовослужбовцям не застосовується шестимісячний строк звернення, оскільки це б унеможливило реалізацію права, гарантованого ст.63 Закону №2262-ХІІ. Суд першої інстанції при первинному розгляді справи №520/26977/23 не встановив пропуску строку звернення, провадження було відкрито, отже, підстав для повторної оцінки строкового питання немає. Крім того, позивач не мав можливості повторно подати позов раніше, оскільки справа №520/26977/23 перебувала у провадженні суду понад два роки (з 26.09.2023 по 30.09.2025), і повторне звернення стало можливим лише після ухвали про залишення позову без розгляду. Повторне подання позову 01.10.2025 року - на наступний робочий день після залишення попереднього без розгляду - здійснене без зволікання, що відповідає ч.4 ст.240 КАС України. Отже, затримка у повторному зверненні зумовлена не діями позивача, а тривалим перебуванням первинної справи у суді, і має визнаватись поважною причиною пропуску строку.
Вирішуючи питання про належність оформлення позову та про наявність підстав для відкриття провадження в адміністративній справі, суд виходить з таких підстав та мотивів.
Згідно з п.9 ч.3 ст.2, ч.2 ст.44, ч.1 ст.45 КАС України учасники судового процесу зобов'язані забезпечити належне та своєчасне виконання процесуальних обов'язків, у тому числі і стосовно дотримання строку звернення до суду та стосовно належності оформлення позову.
Суд зауважує, що нормами КАС України не розкрито зміст правових категорій "поважна причина пропуску процесуального строку", "дата, коли особа дізналась про порушення права", "дата, коли особа повинна була дізнатись про порушення права", але відповідно до ч.5 ст.242 КАС України при застосуванні норми права суд враховує висновки, викладені у постановах Верховного Суду.
Так, висновки Верховного Суду з приводу застосування ст.ст.118, 121-123 КАС України викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. по справі №990/154/22, у постанові Верховного Суду від 12.09.2019р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 28.03.2023р. по справі №826/3318/17, у постанові Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, у постанові Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21, у постанові Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020, у постанові Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, у постанові Верховного Суду від 10.01.2023р. у справі №640/3489/21.
Зокрема, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023р. у справі №990/154/22: 1) порівняльний аналіз словоформ "дізналася" та "повинна була дізнатися" дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду; 2) Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності в публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними; після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними. Тривалість строку звернення до суду не змінюється залежно від того, коли було реалізоване право на позов.
До кола поважних причин пропуску процесуального строку можуть бути віднесені реально існуючі обставини фактичної дійсності, які не залежать від внутрішньої волі заінтересованої особи, мали місце протягом перебігу пропущеного строку і створюють істотні та об»єктивно непереборні чи нездоланні перешкоди або труднощі у виконанні конкретної процесуальної дії у межах встановленого законом проміжку часу, у тому числі і дії з подання позову (постанова Верховного Суду від 21.04.2021р. у справі №640/25046/19, постанова Верховного Суду від 06.04.2023р. у справі №320/7204/21).
Суд вважає, що докази існування поважних причин пропуску строку звернення до суду відповідно до ч.1 ст.77, ч.2 ст.79, ч.1 ст.123, ч.2 ст.123, ч.4 ст.161, ч.6 ст.161 КАС України повинні бути подані особою до суду разом із позовом, оскільки на етапі вирішення питання стосовно відкриття провадження у справі у суду відсутні повноваження витребовувати будь-які докази.
Такий висновок цілком корелюється із правовою позицією постанови Верховного Суду від 31.03.2021р. по справі №520/3047/2020 та постанови Верховного Суду від 19.12.2022р. у справі №420/13281/20, де указано, зокрема, що суд вивчає лише ті докази, що надійшли разом з позовною заявою.
Окрім того, за правовою позицією постанови Верховного Суду від 01.06.2023р. по справі №300/4156/22 суд не наділений повноваженнями щодо самостійного визначення чи пошуку обставин, що зумовили об'єктивну неможливість Позивачем у визначений законодавством строк реалізувати своє право на подання позову. Такі обставини наводяться Позивачем у відповідній заяві, підтверджуються доказами та оцінюються судом на предмет об'єктивної неможливості подати позов за правилами, визначеними КАС України.
У силу правового висновку п.31 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2024р. у справі №990/12/24 суд перевіряє обставини пропуску строку на підставі клопотання особи, в якому наведено поважність причин пропуску строку, та поданих нею доказів, яким буде надано відповідну правову оцінку.
У силу правового висновку п.52 постанови Верховного Суду від 22.05.2024р. у справі №520/8606/22 для поновлення строку звернення суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, що перешкоджали вчасному зверненню з адміністративним позовом, у зв'язку з чим позивач має довести суду їхню наявність та непереборність з доданням відповідних доказів, оскільки в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків, а також принцип res judicata.
Відтак, позивач під час звернення до суду у тексті відповідного процесуального документа повинен зазначити дату обізнаності з порушенням права та подати на підтвердження власних доводів з даного приводу належні, допустимі, достатні та достовірні докази, а суд повинен перевірити юридичну спроможність та фактичну доказанність задекларованого позивачем твердження, але не має обов'язку у разі невиконання позивачем вимог процесуального закону у цій частині за власною ініціативою пересвідчуватись у справжньому існуванні будь-яких інших причин пропуску строку звернення до суду, окрім тих, які були зазначені власне позивачем.
При цьому суд зважає, що за правовою позицією, сформульованою у постанові Верховного Суду від 14.09.2023р. у справі №520/12477/22: 1) поновлення встановленого процесуальним законом строку для звернення до адміністративного суду здійснюється у розумних межах та лише у виняткових, особливих випадках, виключно за наявності обставин об'єктивного і непереборного характеру (підтверджених доказами), які істотно ускладнили або унеможливили своєчасну реалізацію права звернення до адміністративного суду за захистом порушених прав, свобод або законних інтересів.; 2) Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів. При зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
Також суд зважає, що за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.10.2023р. у справі №990/139/23: «Аналіз практики ЄСПЛ свідчить, що у процесі прийняття рішень про поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, Суд виходить таких міркувань: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, унаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово вказувала, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, що були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду.
Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
З наведеного слідує, що саме позивач обтяжений процесуальним обов»язком довести перед судом існування поважних причин пропуску строку на звернення до суду.
Невиконання позивачем цього обов»язку має наслідком повернення позову.
Суд повторно наголошує, що у межах спірних правовідносин позивач звернувся з заявою від 01.03.2023р. про призначення пенсії та оформлення необхідних документів до Державної установи «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області».
Відповідач, Державна установа «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України в Харківській області», листом від 29.03.2023 року за № 33/41-1003 відмовив у направленні документів для призначення пенсії.
Дані докази приєднані представником заявника до позову.
Оскільки позов було подано до суду - 01.10.2025р. (тобто по минуванню строку майже 2,5 роки від дати вчинення відповідачем управлінського волевиявлення, оформленого листом - 29.03.2023р.), то заявником суттєво пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Представник заявника стверджує, що шестимісячний строк, передбачений ч.2 ст.122 КАС України, не застосовується у спорах щодо пенсійних прав на підставі постанови Верховного Суду від 12.12.2023 у справі № 380/1907/23, та посилається на цю постанову як на підставу для подання позову після закінчення зазначеного строку.
Суд відмічає, що правовідносини з приводу призначення пенсії вперше регламентовані ст.12 (в частині визначення мінімального показника вислуги років як умови призначення пенсії), ст.13 (в частині відсоткового розміру пенсії), ст.ст.17-171 (в частині правил обчислення вислуги років), ст.43 (в частині визначення грошового забезпечення у якості розрахункової бази обрахунку пенсії) Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Натомість, правовідносини з приводу перерахунку розміру раніше вже призначеної пенсії у зв"язку із підвищенням грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців (як за рахунок зміни розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, так і за рахунок введення нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій) унормовані ст.63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
Як то указано у ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Тож, положення ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" належить застосовувати у кореспонденції із положеннями ст.63 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" і поширювати на суспільні правовідносини, предметом яких є саме перерахунок раніше вже призначених пенсій.
Водночас із цим, положення ч.3 ст.51 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" не можуть бути поширені на окреслені у ст.12 (в частині визначення мінімального показника вислуги років як умови призначення пенсії), у ст.13 (в частині відсоткового розміру пенсії), ст.ст.17-171 (в частині правил обчислення вислуги років), у ст.43 (в частині визначення грошового забезпечення у якості розрахункової бази обрахунку пенсії) Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" випадки призначення пенсії вперше.
Вимоги стосовно згаданих вище спорів, пов"язаних із призначенням пенсії вперше, мають бути заявлені до суду у строк згідно з ч.2 ст.122 КАС України, тобто протягом 6 місяців від настання події, відколи заявник не міг бути необізнаним із фактом порушення власних прав (інтересів).
Водночас у справі, що розглядається, предметом позову є первісне призначення пенсії, а не її перерахунок або обчислення, при цьому пенсія позивачу не призначена.
Оскільки пенсія заявнику не призначена і не нарахована, то на спірні правовідносини не може бути поширена і дія ст.55 Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", ст.46 Закону України від 09.07.2003р. №1058-IV "Про загальнообов"язкове державне пенсійне страхування", ст.87 Закону України від 05.11.1991р. №1788-ХІІ "Про пенсійне забезпечення".
Відтак, на спір з приводу оскарження заявником відмови суб"єкта владних повноважень з приводу призначення пенсії у порядку Закону України від 09.04.1992р. №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" вперше поширюється строк звернення до суду згідно з ч.2 ст.122 КАС України.
З Комп'ютерної програми "Діловодство спеціалізованого суду" судом достеменно з"ясовано, що заявник 26.09.2023р. вже звертався із позовом з аналогічними вимогами в межах справи №520/26977/23.
Ухвалою суду від 10.10.2023р. позов у справі №520/26977/23 було залишено без руху, а ухвалою суду від 27.10.2023р. позов у справі №520/26977/23 було прийнято до провадження.
Отже, заявника належить кваліфікувати у якості такого, що достовірно довідався про порушення власних прав (інтересів) у межах спірних правовідносин не пізніше за календарну дату - 26.09.2023р. (як календарної дати подання позову у справі №520/26977/23).
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025р. у справі №520/26977/23 позов було залишено без розгляду, оскільки адвокат Коломойцев Микола Миколайович використовував ордер серії АН №1131205 для надання правничої допомоги у судах при подачі різних трьох адміністративних позовів. Тому, зважаючи на наявні документи, що надані в якості повноважень на представництво позивача в даній справі - ОСОБА_1 адвокатом Коломойцевим М.М. в даній справі, суд дійшов висновку, що дану позовну заяву подано та підписано адвокатом Коломойцевим М.М. при відсутності належних повноважень на ведення справи.
Отже, заявник достеменно був обізнаний із порушенням власних прав стосовно відмови у підготовці та направленні подання про призначення пенсії не пізніше від - 26.09.2023р. (як календарної дати подання позову у межах справи №520/26977/23).
Посилання представника позивача на те, що тривале перебування справи № 520/26977/23 у провадженні суду (з 27.10.2023 по 30.09.2025) унеможливлювало своєчасне повторне звернення з позовом, суд кваліфікує у якості юридично неспроможного для поновлення строку звернення до суду у межах справи №520/26214/25, позаяк оформлення адвокатом позову із явним та очевидним недоліком у вигляді відсутності належних повноважень (обставини чого установлені ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025р. у справі №520/26977/23) не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Матеріали процесуальних документів заявника у справі №520/26214/25 не містять жодних доводів і доказів про фізичну нездатність та неспроможність адвоката виявити власні недоліки в оформленні позову у справі №520/26977/23.
Тому сам по собі факт тривалого перебування справи у провадженні суду не позбавляв представника позивача у статусі адвоката можливості належно контролювати перебіг судового процесу, відстежувати судові ухвали та своєчасно реагувати на виявлені процесуальні недоліки. Крім того, відсутність рішення по суті в межах первинної справи №520/26977/23 не створювала заборони для позивача вжити заходів щодо усунення недоліків ордера або уточнення представництва в межах уже відкритого провадження.
Доводи представника позивача про те, що до винесення ухвали про залишення без розгляду 30.09.2025 року він не мав права звернутися з повторним позовом, оскільки це могло б кваліфікуватися як зловживання процесуальними правами, не можуть бути прийняті судом як поважна причина пропуску строку.
Суд наголошує, що у разі належного оформлення ордеру адвоката на представництво інтересів клієнта така ситуація взагалі не виникла б, а отже, зазначені наслідки є результатом власної недбалості або процесуальної помилки представника позивача, за яку відповідає сам позивач.
Суд відмічає, що у розумінні ч.1 ст.121 КАС України підстави пропуску строку можуть бути визнані поважними, а пропущений строк звернення до суду може бути поновлено лише у разі, якщо вони пов'язані з непереборними та об'єктивними перешкодами, труднощами, які не залежать від волі особи та унеможливили своєчасне, тобто у встановлений законом процесуальний строк подання позову, апеляційної, касаційної скарги.
Отже, тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації права щодо оскарження дій, рішень, бездіяльності суб'єкта владних повноважень в порядку та у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку звернення з поважних причин.
Натомість, причина неналежного оформлення позову у справі №520/26977/23 є суто суб"єктивною і полягає у ставленні до виконання процесуального обов"язку.
Відтак, дана причина не може бути визнана поважною причиною звернення до суду поза межами установленого процесуальним законом строку.
Тому, повторне подання аналогічного позову в межах справи №520/26977/23 із належним ордером у даному конкретному випадку не може бути визнане судом поважною підставою для поновлення строку звернення до суду, позаяк згідно з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025р. у справі №520/26977/23 позов було залишено без розгляду, оскільки адвокат Коломойцев Микола Миколайович використовував ордер серії АН №1131205 для надання правничої допомоги у судах при подачі різних трьох адміністративних позовів, що об"єктивно виключає неумисність дій представника.
Окремо суд відмічає, що у тексті позову сторона позивача стверджує, що про існування факту порушеного права у межах спірних правовідносин заявник довідався з листа відповідача від 29.03.2023р.
Наведене додатково підтверджує відсутність поважних причин несвоєчасного повторного звернення заявника до суду у межах справи №520/26214/25, позаяк оформлення декількох позовів з використанням одного і того ж самого ордеру адвоката (обставини чого установлені ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025р. по справі №520/26977/23) не може бути кваліфіковано у якості справедливо достатнього виправдання порушення строку звернення до суду із вимогами у справі №520/26214/25.
Так само суд не може погодитися з тим, що обставини залишення первинного позову без розгляду автоматично зупиняють чи продовжують строк звернення до суду, бо норми КАС України не містить положень, які б передбачали зупинення або продовження строків у зв'язку із розглядом попереднього аналогічного позову.
Наведені представником заявником у виправдання пропуску строку звернення до суду обставини про тривале перебування первинної справи у провадженні суду, а також про подання повторного позову одразу після залишення попереднього без розгляду, у даному конкретному випадку не підтверджують наявності об'єктивних, непереборних обставин, які унеможливили б своєчасне звернення позивача до суду, мають виключно суб"єктивний характер, зумовлені власним ставленням до з"ясування дійсного та достовірного стану власних права та обов'язків як учасника суспільних відносин, а не дією непереборних та нездоланних чинників.
Пропуск строку звернення до адміністративного суду з даним позовом є наслідком неналежного процесуального оформлення первинного позову та пасивної поведінки сторони позивача, а тому не може бути визнаний поважним.
З цих міркувань, вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 03.10.2025 у справі №520/26214/25 слід визнати невиконаними.
Відповідно до п. 1 ч. 4 ст. 169 КАС України, позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
Керуючись ст.ст.8, 18, 124, 129 Конституції України, ст.ст. 6-9, 123, 169, 241-243, 248, 256, 295 КАС України, суд
ухвалив:
1.Викладені в заяві від 09.10.2025р. доводи визнати недостатніми підставами для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду.
Заяву про поновлення строку звернення до суду від 09.10.2025р. - залишити без задоволення.
Вимоги ухвали Харківського окружного адміністративного суду від 30.09.2025р. у справі №520/26214/25 - визнати невиконаними.
2. Позов - повернути.
3. Роз'яснити, що повернення позову не позбавляє права повторного звернення.
4. Копію ухвали надіслати заявникові.
5. Роз'яснити, що судове рішення підлягає оскарженню шляхом подання апеляційної скарги у строк згідно з ч. 1 ст. 295 КАС України, тобто протягом 15 днів з дати складення повного судового рішення, а набирає законної сили відповідно до ст. 256 КАС України, тобто негайно після підписання.
Суддя А.В. Сліденко