Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
13 жовтня 2025 року № 520/30837/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі судді Спірідонова М.О.. розглянувши у порядку письмового провадження заяву представника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу і порядку виконання судового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№ 100)" (вул. Харківська, буд. 3,с. Темнівка,Харківський район, Харківська область,62493) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,-
Представником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції подано до суду заяву, в якій просить суд вирішити питання про зміну способу та порядку виконання рішення по справі № 520/30837/24 шляхом стягнення з Державної установи «Темнівська виправна колонія (№ 100)» на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року у розмірі 190 324,14 грн.
В обґрунтування вказаної заяви зазначив зокрема, що рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 у справі № 520/30837/24 не було виконано в повному обсязі, оскільки за період 29.01.2020 року по 20.05.2023 року лише нараховано різницю в грошовому забезпеченні у розмірі 190 324,14 грн., однак вказана сума відповідачем не виплачена.
Відповідно до ч. 1 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Згідно з ч. 2 ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України заява про встановлення або зміну способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення розглядається у двадцятиденний строк з дня її надходження у судовому засіданні з повідомленням стягувача та боржника. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду.
Суд, розглянувши подану представником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції заяву про зміну способу та порядку виконання судового рішення в порядку ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України та дослідивши матеріали справи, зазначає наступне.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 року по справі № 520/30837/24 адміністративний позов ОСОБА_1 до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№ 100)" про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Державної установи "Темнівська виправна колонія (№ 100)" щодо не проведення нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року включно, за механізмом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» (2102,00 грн.), Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн.), Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн.), Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії.
Зобов'язано Державну установу "Темнівська виправна колонія (№ 100)" здійснити нарахування та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року включно з визначенням посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб на 01 січня відповідного календарного року, встановленого Законом України “Про Державний бюджет України на 2020 рік» (2102,00 грн.), Законом України “Про Державний бюджет України на 2021 рік» (2270,00 грн.), Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік» (2481,00 грн.), Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» (2684,00 грн.), на відповідний тарифний коефіцієнт посадового окладу та окладу за військовим званням із перерахунком щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та премії, з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від від 26.05.2025 року апеляційну скаргу залишено без задоволення, рішення ХОАС від 06.01.2025 залишено без змін.
Надаючи правову оцінку вказаним обставинам, суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України; судове рішення є обов'язковим до виконання; держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку; контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, установлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Отже, обов'язковість виконання судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантоване статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтею 129-1 Конституції України, а також статтями 14 та 370 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 23 квітня 2020 року у справі №560/523/19, від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та від 18 травня 2022 року у справі №140/279/21.
Подібний підхід був застосований Верховним Судом у постанові від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, у якій Суд зазначив, що обов'язковість судового рішення є важливою складовою права особи на справедливий суд, що гарантовано статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, та однією з основних засад судочинства, визначених статтями 129, 129-1 Конституції України, статтями 2, 14, 370 КАС України та статтею 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Обов'язковість судового рішення означає, що таке рішення буде виконано своєчасно (у розумні строки), належним чином (у спосіб, визначений судом) та у повному обсязі (у точній відповідності до приписів мотивувальної та резолютивної частин рішення).
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Також суд зазначає, що в адміністративному судочинстві обов'язковість виконання судового рішення має особливо важливе значення, оскільки, виходячи із завдань адміністративного судочинства щодо ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, судовий захист може вважатися ефективним лише за умови своєчасного та належного виконання судового рішення, зазвичай, боржником в якому є держава в особі її компетентних органів, а тому адміністративні суди, які, здійснюючи судовий контроль та застосовуючи інші пов'язані процесуальні засоби, повинні максимально сприяти реалізації конституційної засади обов'язковості судового рішення.
Зазначені висновки суду узгоджуються з позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 1 лютого 2022 року у справі № 420/177/20 та ухвалах від 26 січня 2021 року у справі № 611/26/17, від 7 лютого 2022 року у справі № 200/3958/19-а.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» № 1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон № 1404-VІІІ) виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Як зазначено у ч. 3 ст. 33 Закону України "Про виконавче провадження", за наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення або роблять його неможливим, сторони, а також виконавець за заявою сторін або державний виконавець з власної ініціативи у випадку, передбаченому Законом України "Про гарантії держави щодо виконання судових рішень", мають право звернутися до суду, який розглядав справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення або зміну способу і порядку виконання рішення.
Відповідно до частин першої, третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Питання про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення може бути розглянуто також за ініціативою суду.
Підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим.
З аналізу положень частин першої, третьої статті 378 Кодексу адміністративного судочинства України суд робить висновок, що підставою для застосування правил цієї норми є настання обставини, що перешкоджають належному виконанню судового рішення в адміністративній справі, ускладнюють його виконання або роблять неможливим. Для відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення такою обставиною може бути недостатність коштів на рахунку, стихійне лихо, а для зміни способу чи порядку виконання судового рішення - неможливість виконання судового рішення внаслідок відсутності, пошкодження або знищення об'єкта стягнення або з інших причин. Тобто зміна способу і порядку виконання рішення суду - це прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі неможливості його виконання у порядку і способом, раніше встановленими судом. Отже, суд за наявності обґрунтованих підстав та належних доказів може змінити спосіб та порядок виконання рішення суду, однак не змінюючи при цьому його змісту, або ж відмовити у задоволенні такої заяви.
Такий висновок узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, висловленою у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 800/203/17.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Суд звертає увагу на те, що поняття «спосіб і порядок» виконання судового рішення мають спеціальне значення, яке розраховане на виконавче провадження. Порядок виконання судового рішення означає визначену у рішенні суду послідовність і зміст вчинення виконавчих дій державним/приватним виконавцем, спосіб виконання судового рішення це спосіб реалізації та здійснення способу захисту. Під зміною способу виконання рішення суду слід розуміти прийняття судом нових заходів для реалізації рішення в разі об'єктивної (безумовної) неможливості його виконання у спосіб, раніше встановлений судом.
У поданій заяві заявник просить суд змінити спосіб і порядок виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 06.01.2025 у справі № 520/30837/24 шляхом стягнення з Державної установи «Темнівська виправна колонія (№ 100)» на користь ОСОБА_1 грошового забезпечення з 29.01.2020 року по 20.05.2023 року у розмірі 190 324,14 грн.
Суд зазначає, що це є нові позовні вимоги, які не заявлялись при розгляді адміністративної справи, що в свою чергу є порушенням норм процесуального права.
Отже, дана заява стосується не зміни способу і порядку виконання судового рішення, а фактично стосується зміни суті резолютивної частини зазначеного рішення суду.
Отже, суд вважає, що обставини, викладені представником Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції у заяві про зміну способу та порядку виконання судового рішення в порядку ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України у справі № 520/30837/24, є необґрунтованими та такими, що протирічать вимогам відповідних норм Кодексу адміністративного судочинства України.
Отже, заява представника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу та порядку виконання судового рішення в порядку ст. 378 Кодексу адміністративного судочинства України у справі № 520/30837/24 не підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 248, 256, 294, 295, 297, 378 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Заяву представника Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зміну способу і порядку виконання судового рішення по справі за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Державної установи "Темнівська виправна колонія (№ 100)" (вул. Харківська, буд. 3,с. Темнівка,Харківський район, Харківська область,62493) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без задоволення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Ухвала, постановлена судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, під час розгляду справи в письмовому провадженні, набирає законної сили з моменту її підписання суддею (суддями).
Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя Спірідонов М.О.