Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
14 жовтня 2025 р. № 520/22455/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дмитра Волошина, розглянувши в порядку спрощеного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
ОСОБА_1 звернулася до Харківського окружного адміністративного суду з позовом, в якому, з урахуванням уточнень, просить суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в призначені пенсії №204850005445 Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківський області від 23.07.2025 щодо відмови в призначенні пенсії ОСОБА_1 за віком відповідно до п. 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування";
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області зарахувати ОСОБА_1 в трудовий стаж періоди роботи: в Роздрібному об'єднанні «Універсам» згідно записів трудової книжки серії НОМЕР_1 з 01.02.1978 по 07.07.1986; у Фрунзенському продторзі з 23.06.1987 по 15.11.1988, до стажу роботи, що згідно з пунктом 3 статті 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» дає право на пенсію за віком, як жінці, яка досягла відповідного віку (65 років) та має страховий стаж з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - від 15 до 22 років;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області призначити та виплачувати ОСОБА_1 пенсію за віком з 12.07.2025;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області негайно виконати рішення суду в межах виплати за один місяць.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що Івано-Франківський області прийнято протиправне рішення від 23.07.2025 №204850005445 про відмову позивачу в призначенні пенсії за віком відповідно до ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». Позивач уважає свої права порушеними, тому звернулася до суду з даним позовом.
Ухвалою від 15.09.2025 відкрито спрощене провадження по справі в порядку, передбаченому статтею 263 Кодексу адміністративного судочинства України, та запропоновано відповідачу надати відзив на позов. Витребувано у Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області довідку ОК-5 ОСОБА_1 за весь період трудової діяльності. Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області та Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області надати до суду витребувані документи протягом п'ятнадцяти календарних днів із дня отримання копії даної ухвали.
Копія ухвали про відкриття спрощеного провадження надіслана відповідачу до електронного кабінету через систему "Електронний суд", що підтверджується довідкою про доставку до електронного кабінету ЄСІТС, позивачу - засобами поштового зв'язку за адресою, зазначеною у позовній заяві, та була вручена 24.09.2025, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Харківській області, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що позивачу відмовлено в призначенні пенсії за віком у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, передбаченого ст. 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", у зв'язку з чим просить суд відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідач, Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, подав до суду відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що належним способом захисту прав позивачки є зобов'язання Головного управління повторно розглянути заяву щодо призначення пенсії, а не призначити таку пенсію. Просить відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі КАС України), суд розглядає за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні докази, судом установлено таке.
Позивач 15.07.2025 звернулася до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії за віком, яку було прийнято 15.07.2025 та зареєстровано за №1244, що підтверджується розпискою-повідомленням (а.с.76, 77).
За принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області було розглянуто заяву позивача та прийнято рішення від 23.07.2025 №204850005445 про відмову в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (а.с.14-15).
У рішенні зазначено, що страховий стаж позивача становить 12 років 5 місяців 28 днів, у тому числі страховий стаж - 10 років 16 днів, якого недостатньо для призначення позивачу пенсії за віком. Також, у рішенні зазначено, що за результатами розгляду документів, доданих до заяви, до страхового стажу не зараховано відповідно до записів трудової книжки від 08.07.1986 НОМЕР_2 періоди роботи: з 01.02.1978 по 07.07.1986, оскільки дата заповнення трудової 08.07.1986 не відповідає вказаному періоду трудової діяльності; з 23.06.1987 по 15.11.1988, оскільки дата наказу про звільнення з роботи (15.09.1988) не відповідає даті звільнення.
Позивач, не погодившись із вказаним рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.07.2025 №204850005445, звернулася до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Відповідно до положень ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Виключно законами України визначаються основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення; засади регулювання праці і зайнятості, шлюбу, сім'ї, охорони дитинства, материнства, батьківства; виховання, освіти, культури і охорони здоров'я; екологічної безпеки (пункт 6 частини першої статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» №1788-ХІІ від 05.11.1991 та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 (в редакціях, чинних на момент виникнення спірних правовідносин).
Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі за текстом - Закон №1058-IV) розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначає принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, а також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Частина 3 статті 4 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції від 04.04.2025) визначає, що виключно законами про пенсійне забезпечення визначаються: види пенсійного забезпечення; умови участі в пенсійній системі чи її рівнях; пенсійний вік для чоловіків та жінок, при досягненні якого особа має право на отримання пенсійних виплат; джерела формування коштів, що спрямовуються на пенсійне забезпечення; умови, норми та порядок пенсійного забезпечення; організація та порядок здійснення управління в системі пенсійного забезпечення.
У частині 1 статті 8 вказаного Закону зазначено, зокрема, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
Згідно з частиною першою статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» (у редакції від 14.08.2021) до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
До стажу роботи зараховується також: будь-яка інша робота, на якій працівник підлягав державному соціальному страхуванню, або за умови сплати страхових внесків, період одержання допомоги по безробіттю, а також робота в'язнів і робота за угодами цивільно-правового характеру за умови сплати страхових внесків (пункт а частини 3 статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення»).
Як установлено судом, оскаржуваним у межах даної справи рішенням Головного управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.07.2025 №204850005445 відмовлено позивачу в призначенні пенсії за віком, у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу заявника (а.с. 14).
Суд зазначає, що згідно зі ст. 62 Закону "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон № 1788-XII) основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На виконання ст. 62 Закону № 1788-ХІІ Кабінет Міністрів України Постановою від 12.08.1993 за № 637 "Про затвердження Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній" затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок № 637).
Згідно з п. 1 Порядку № 637 (у редакції від 20.05.2025) основним документом, що підтверджує стаж роботи за період до впровадження персоніфікованого обліку у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - персоніфікований облік), є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній стаж роботи встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
У разі коли документи про стаж роботи не збереглися, підтвердження стажу роботи здійснюється органами Пенсійного фонду України на підставі показань свідків (п.2 Порядку №637).
У п.3 Порядку № 637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження стажу роботи приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, а також виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, з огляду на наведене, у разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Щодо такої підстави для не зарахування періоду роботи позивача з 01.02.1978 по 07.07.1986 як те, що дата заповнення трудової 08.07.1986 не відповідає вказаному періоду трудової діяльності, суд зазначає таке.
Досліджуючи трудову книжку позивача серії НОМЕР_2 від 08.07.1986, судом установлено, що трудова книжка містить відомості про період роботи позивача (з 01.02.1978 по 07.07.1986) в Роздрібному об'єднанні "Універсам" на посадах: касира-контролера магазину №34 (у період з 01.02.1978 по 01.04.1986) та старшого продавця магазину №34 (у період з 01.04.1986 по 07.07.1986) (записи №2, 3, 4 трудової книжки) (а.с. 8).
Згідно із вимогами Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженою Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України 29.07.93 № 58 (далі - Інструкція № 58) (у редакції від 27.07.2018) усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження) (п.2.4).
Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Відповідно до п.4.1 Інструкції № 58, у разі звільнення працівника всі записи про роботу і нагороди, що внесені у трудову книжку за час роботи на цьому підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженою ним особою та печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 № 301 «Про трудові книжки працівників» (у редакції від 28.12.2018), передбачено, що відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
Із аналізу вказаних правових норм убачається, що законодавцем покладено обов'язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому їх неналежне ведення не може позбавити позивача права на включення періоду роботи до страхового стажу і права на отримання пенсії з його врахуванням.
Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постанові від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Наявність сумнівів у відповідача відповідно до зазначеного законодавства, може бути підставою для перевірки, в ході якої має бути встановлено обставини, які перешкоджають зарахуванню періоду роботи до стажу, однак не можуть нівелювати відомості трудової книжки та позбавляти особу права на належне пенсійне забезпечення з урахуванням набутого нею трудового стажу.
Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постанові Верховного Суду від 06.03.2018 у справі №127/9055/17.
Верховний Суд у постановах від 24.05.2018 у справі №490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі №423/1881/17 та від 30.11.2018 у справі №235/4179/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Також, відповідно до висновку, викладеного Верховним Судом у постанові від 21.02.2018 у справі №687/975/17, на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення документів на підприємстві, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки чи іншої документації з вини адміністрації підприємства; вказані обставини не можуть бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист при вирішенні питань з призначення пенсії за віком.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Враховуючи викладені вище норми законодавства та висновки Верховного Суду, суд зазначає, що, як уже було зазначено, обов'язок ведення трудових книжок покладено на адміністрацію підприємств, тому їх неналежне ведення, не може позбавити позивача права на включення періоду роботи до страхового стажу і права на отримання пенсії з його урахуванням.
Судом установлено, що трудова книжка позивача містить записи про спірний період роботи на відповідній посаді та в наведений період часу, зокрема, позивач 01.02.1978 була переведена на посаду касира-контролера магазину №34 на підставі наказу №18 від 06.02.1986 (запис №2), 01.04.1986 - на посаду старшого продавця магазину №34 на підставі наказу №43 від 01.04.1986 (запис №3), 07.07.1986 позивач була звільнена за ст. 38 КЗпП УССР у зв'язку з направленням чоловіка на роботу в іншу місцевість після закінчення інституту на підставі наказу №84 від 07.07.1986 (запис №4) (а.с.8).
Крім того, суд звертає увагу, що факт невідповідності дати заповнення трудової книжки із періодом трудової діяльності, не спростовують наявність у позивача стажу роботи, а отже юридичний факт роботи позивача у період з 01.02.1978 по 07.07.1986 є підтвердженим належними та допустимими доказами. Трудова книжка заповнена підприємством, в якому була розпочата трудова діяльність позивача.
Також, суд зазначає, що всі записи за спірний період наявні в трудовій книжці. Наслідки того, що у трудовій книжці наявна певна невідповідність між датою заповнення трудової та періоду трудової діяльності, не може перекладатись на позивача, як тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені в його трудовій книжці.
Відповідно до висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 06 березня 2018 року по справі №754/14898/15-а підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи та досягнення віку, що дає право на пенсію, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки
За даних обставин пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про періоди роботи на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.
Так, зважаючи на висновки Верховного Суду, суд зазначає, що позивач не може нести відповідальність у вигляді позбавлення права на включення періодів роботи до страхового стажу за порушення, вчинені підприємствами, на яких він працював.
Суд зазначає, що такий недолік як невідповідність дати заповнення трудової книжки періоду трудової діяльності, в даному випадку, не є суттєвим та зі змісту трудової книжки позивача можливо чітко встановити період роботи позивача з 01.02.1978 по 07.07.1986.
Таким чином, відповідачем не доведено правомірність прийняття своїх дій щодо відмови в зарахуванні до страхового стажу спірного періоду роботи позивача з 01.02.1978 по 07.07.1986.
Інших підстав для незарахування зазначеного вище періоду роботи до страхового стажу позивача відповідачем в оскаржуваному рішенні не зазначено.
Отже, належними та допустимими доказами, а саме трудовою книжкою позивача серії НОМЕР_2 від 08.07.1986 підтверджується, що позивач має право на включення до страхового стажу періоду роботи з 01.02.1978 по 07.07.1986.
Щодо такої підстави для не зарахування періоду роботи позивача з 23.06.1987 по 15.11.1988 (або по 15.09.1988) як те, що в трудовій книжці позивача дата звільнення (15.11.1988) не відповідає даті наказу про звільнення з роботи (15.09.1988), суд зазначає таке.
Досліджуючи трудову книжку позивача серії НОМЕР_2 від 08.07.1986, суд зазначає, що трудова книжка містить відомості про період роботи позивача у Фрунзенському продторзі на посаді продавця магазину №19, з 23.06.1987 по 15.11.1988 (запис №5, 6 трудової книжки) (а.с.9).
Суд зазначає, що такий недолік трудової книжки позивача (дата звільнення (15.11.1988) не відповідає даті наказу про звільнення з роботи (15.09.1988)), в даному випадку, є суттєвим, оскільки впливає на тривалість періоду, який підлягає зарахуванню позивачу до страхового стажу, адже інтервал між датою звільнення позивача з роботи відповідно до трудової книжки (15.11.1988) та датою наказу про звільнення позивача з роботи (15.09.1988) становить два місяці.
Суд зазначає, що позивач не подала до суду та до пенсійного органу уточнюючі документи щодо вірної дати звільнення її з роботи, у зв'язку з чим твердження позивача щодо того, що спірний період підлягає зарахуванню з 23.06.1987 по 15.11.1988, тобто зважаючи на дату наказу про звільнення, не підтверджується документально.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідачем також не здійснено жодних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна було б додатково підтвердити спірний стаж позивача та встановити дійсну дату звільнення позивача (15.09.1988 або 15.11.1988) для вирішення питання щодо зарахування спірного періоду роботи позивача до страхового стажу.
У даному випадку відповідач не був позбавлений можливості отримати відомості про вірну дату звільнення позивача з роботи у Фрунзенському продторзі шляхом витребування відповідних документів, подання запитів тощо та за встановленими відомостями зарахувати до страхового стажу позивача такий період. Однак, відповідачем таких дій вчинено не було. Матеріали справи відповідних відомостей не містять. Так само позивач дій щодо отримання уточнюючої довідки також не вчинив.
За викладених обставин, суд доходить до висновку, що відповідачем не належним чином розглянуто заяву позивача про призначення пенсії за віком, не вчинено всіх необхідних дій задля встановлення вірної дати звільнення позивача з роботи в спірному періоді задля зарахування відповідного періоду до страхового стажу позивача, що свідчить про необґрунтованість та передчасність оскаржуваного рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.07.2025 №204850005445 та про необхідність його скасування.
Відповідно до частини 2 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як уже було установлено судом, а ні позивачем а ні відповідачем не було вчинено відповідних дій з метою отримання відповідних документів, на підставі яких можна було б підтвердити стаж позивача. Матеріали справи таких доказів не містять.
При цьому, суд зазначає, що відповідно до пункту 27 Порядку підтвердження наявного стажу роботи для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12 серпня 1993 р. № 637 (далі за текстом - Порядок № 637), у тих випадках, коли в поданому документі про стаж указано лише роки без зазначення точних дат, за дату береться 1 липня відповідного року, а якщо не зазначено число місяця, то ним вважається 15 число відповідного місяця.
Зважаючи на те, що на момент розгляду справи уточнюючих довідок щодо дати звільнення позивача до суду та пенсійного органу не подано, трудова книжка дійсно містить неточні дані щодо дати звільнення позивача (15.11.1988 або 15.09.1988), то, в разі неотримання пенсійним органом уточнюючих документів щодо дати звільнення позивача з роботи в спірному періоді та неможливості встановлення конкретної дати звільнення позивача, такий період підлягає зарахуванню до страхового стажу позивача з 23.06.1987 по 01.07.1988, зважаючи на положення пункту 27 Порядку № 637.
Також, суд зазначає, що позивач не позбавлена можливості в будь-який час, навіть після призначення їй пенсії за віком, звернутися до пенсійного органу з заявою про перерахунок пенсії та з наданням уточнюючих документів щодо вірної дати звільнення позивача з роботи.
Враховуючи викладені вище обставини, оскільки відповідачем не здійснено належну перевірку страхового стажу позивача, то, з метою належного захисту прав позивача в спірних правовідносинах, суд уважає за необхідне зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву позивача від 15.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду.
При цьому, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області, до якого звернута вимога про зарахування стажу та призначення пенсії, оскільки в спірних правовідносинах ГУ ПФУ в Харківській області не вчиняло жодних управлінських дій відносно позивача, на відміну від ГУ ПФУ в Івано-Франківській області, яке було визначено за принципом екстериторіальності для розгляду заяви позивача про призначення пенсії за віком від 15.07.2025.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Отже, суд доходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Стосовно вимоги позивача звернути рішення суду до негайного виконання у межах суми стягнення за один місяць, суд зазначає, що відповідно до пункту 1 частини 1 статті 371 Кодексу адміністративного судочинства України негайно виконуються рішення суду про присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів з Державного бюджету України або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць.
Таким чином, негайне виконання застосовується виключно у разі стягнення грошових сум з відповідача та в межах сум платежу лише за один місяць.
Оскільки належним способом захисту порушеного права позивача є зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву позивача щодо призначення пенсії за віком, а не стягнення грошових сум, негайне виконання не застосовується.
Відповідно до частини 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов'язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов'язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.
Керуючись статтями 14, 243-246, 293, 295-296 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Харківській області (майдан Свободи, буд. 5, Держпром, під. 3, пов. 2, м. Харків, 61022, ЄДРПОУ 14099344), Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області (вул. Січових Стрільців, буд. 15, м. Івано-Франківськ, 76018, ЄДРПОУ 20551088) про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області від 23.07.2025 №204850005445 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.07.2025 про призначення пенсії за віком, з урахуванням висновків суду в даній справі.
У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області суму сплаченого судового збору в розмірі 605,60 грн (шістсот п'ять гривень 60 копійок).
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Дмитро ВОЛОШИН