14 жовтня 2025 року Справа № 480/10917/24
Сумський окружний адміністративний суд у складі судді Воловика С.В., розглянувши у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Суми адміністративну справу № 480/10917/25 за позовом ОСОБА_1 до Роменського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась з позовною заявою до Роменського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - відповідач, ВДВС), у якій просить суд:
- зобов'язати відповідача звернутись до Роменського міськрайонного суду Сумської області з клопотанням про отримання дубліката виконавчого листа № 1-71/2011 про стягнення з ОСОБА_2 на користь Сумської дирекції УДППЗ «Укрпошта» збитків.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначила, що вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12.03.2011 задоволено цивільний позов УДППЗ «Укрпошта», з позивача та ОСОБА_2 в солідарному порядку стягнуто 1 604 057, 49 грн збитків. З метою виконання вироку, 22.04.2011 Роменським міськрайонним судом Сумської області видано виконавчий лист № 1-71, на підставі якого постановою від 19.05.2011 відкрито виконавче провадження. Згодом, у зв'язку з переміщенням засудженої ОСОБА_2 з однієї установи відбування покарання в іншу, виконавче провадження про стягнення з неї збитків закінчувалось й передавалось за належністю, тобто, до виконавчої служби за місцем відбування покарання, внаслідок чого було втрачено.
На переконання позивача, враховуючи те, що станом на день звернення з позовом до суду Роменським відділом ДВС здійснюється виконавче провадження № 61734893 від 06.04.2020 по примусовому виконанню виконавчого листа № 1-71/2011 про стягнення з ОСОБА_1 в солідарному порядку залишку збитків в сумі 1 578 614, 90 грн, відповідач, на виконання підпункту 17.4 розділу ХІІІ Перехідні положення Цивільного процесуального кодексу України та пункту 10 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження», зобов'язаний звернутись до Роменського міськрайонного суду Сумської області із заявою про видачу дубліката виконавчого листа щодо стягнення з ОСОБА_2 збитків в солідарному порядку, проте, цей обов'язок протиправно ігнорує.
Ухвалою суду від 06.01.2025, позовна заява прийнята до розгляду, відкрито провадження у справі № 480/10917/24, розгляд справи вирішено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) осіб, встановлені строки для подання заяв по суті справи.
Не погоджуючись з позовними вимогами, ВДВС у відзиві (а.с. 69-71) зазначило, що видача дубліката виконавчого листа передбачена законодавством лише у разі його втрати. Оригінал виконавчого листа вважається втраченим, коли його загублено, украдено, знищено або істотно пошкоджено, що унеможливлює його виконання.
З огляду на те, що доказів втрати чи знищення виконавчого листа про стягнення збитків з ОСОБА_2 позивач не надала, Роменським відділом ДВС вказаний виконавчий лист не втрачався, виконавче провадження по його примусовому виконанню не здійснюється, позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню.
Дослідивши подані матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи та об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті в їх сукупності, суд зазначає, що на виконання частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах про оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до статті 5 Кодексу адміністративного суду України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист.
Завданням адміністративного судочинства, згідно з частиною першою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Пунктом 2 частини першої статті 4 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що публічно-правовим спором, зокрема, є спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв'язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Відповідно до пункту 7 частини першої 1 статті 4 КАС України, суб'єктом владних повноважень є орган державної влади (у тому числі без статусу юридичної особи), орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
Юрисдикція адміністративних судів, у відповідності до пункту 1 частини першої статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України, поширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Суд зазначає, що публічно-правовий спір має особливий суб'єктний склад, зокрема, однією із сторін в ньому є суб'єкт владних повноважень. Участь суб'єкта владних повноважень є обов'язковою ознакою для того, щоб класифікувати спір як публічно-правовий, однак, спір набуває ознак публічно-правового не лише за наявності серед суб'єктів спору публічного органу чи його посадової особи, а й за умови здійснення ним (ними) у цих відносинах владних управлінських функцій.
За змістом Рішення Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 року № 18-рп/2004, поняття "порушене право", за захистом якого особа може звертатися до суду і яке вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття "охоронюваний законом інтерес". У цьому ж Рішенні зазначено, що "поняття "охоронюваний законом інтерес" означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб'єктивного права; б) є самостійним об'єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування в межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб'єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.
Правова позиція щодо тлумачення поняття "законний інтерес" викладена у постанові Верховного Суду від 20.02.2019 у справі № 522/3665/17.
У цій постанові Суд звернув увагу на те, що заінтересованість позивача повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача. Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому. Тому для відкриття провадження у справі недостатньо лише твердження позивача, наведеного у позовній заяві, про порушення права, свободи або законного інтересу.
Проаналізувавши правові норми, Верховний Суд у згаданій постанові визначив, що законний інтерес має такі ознаки: (а) має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання; (б) пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; (в) є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; (г) є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто належить конкретній особі - позивачу (на це вказує слово "її"); (д) суб'єктом порушення позивач вважає суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.
Варто зазначити, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин, тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен установити, що у зв'язку з прийняттям рішенням чи вчиненням дій (допущення бездіяльності) суб'єктом владних повноважень порушуються права, свободи чи охоронювані законом інтереси позивача.
Однак, порушення вимог Закону діями суб'єкта владних повноважень не є достатньою підставою для визнання їх протиправними, оскільки обов'язковою умовою визнання їх протиправними є доведеність позивачем порушених його прав та охоронюваних законом інтересів цими діями.
У рішенні від 20 лютого 2019 року по справі № 522/3665/17 Верховний Суд зазначив, що у разі встановлення обставин, що свідчать про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), адміністративний суд не має юрисдикції для розгляду справи і відмовляє у відкритті адміністративного провадження. Якщо ж очевидних ознак відсутності матеріально-правової зацікавленості на стадії відкриття провадження не встановлено, суд, за наявності інших законних передумов, відкриває провадження. Якщо очевидні ознаки відсутності матеріально-правової зацікавленості виявлені після відкриття провадження, суд має право закрити провадження. При цьому, у вказаному рішенні зазначено, що оскільки йдеться про обмеження доступу до судочинства, очевидність відсутності у позивача законного інтересу повинна бути поза межами обґрунтованого сумніву. Якщо такий сумнів є, він повинен тлумачитися на користь позивача, а отже у цьому випадку суд повинен розглянути справу по суті. Це питання повинно вирішуватися, насамперед, судом першої інстанції, який має широку дискрецію.
Встановлення відсутності матеріально-правової заінтересованості позивача є самостійною і достатньою підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім того, суд приймає до уваги те, що у рішеннях Верховного Суду від 24 жовтня 2018 року по справі №731/216/17, від 13 листопада 2019 року по справі №687/1539/16-а, від 04 лютого 2020 року по справі №320/7969/17 та, зокрема, від 17 лютого 2020 року по справі № 697/835/17, викладено висновок про те, що адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв'язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб'єктом владних повноважень порушуються права позивача.
Право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов'язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах.
При цьому, Верховний Суд зазначив, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Також, у постановах від 20.02.2019 по справі № 522/3665/17, від 05.08.2019 по справі № 522/18588/17, від 11.07.2019 по справі № 826/14642/15, Верховним Судом сформовано висновок про те, що заінтересованість особи повинна мати правовий характер, який виявляється в тому, що рішення суду повинно мати правові наслідки для позивача.
Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Як убачається з матеріалів справи, предметом спору є бездіяльність відповідача, яка полягає у не зверненні до Роменського міськрайонного суду Сумської області із заявою про видачу дубліката виконавчого листа про стягнення в солідарному порядку коштів з ОСОБА_2 на користь УДППЗ «Укрпошта».
Суд зазначає, що стверджуючи у позовній заяві про протиправність зазначеної бездіяльності ВДВС, ОСОБА_1 не вказує які конкретно її права порушуються такою бездіяльністю та яким саме її інтересам вона суперечить.
При цьому, матеріалами справи підтверджено, що позивач та ОСОБА_2 згідно з вироком Роменського міськрайонного суду Сумської області від 12.03.2011, є солідарними боржниками УДППЗ «Укрпошта», для стягнення коштів на користь якого були видані виконавчі листи.
Відповідно до статті 543 Цивільного кодексу України, у разі солідарного обов'язку боржників (солідарних боржників) кредитор має право вимагати виконання обов'язку частково або в повному обсязі як від усіх боржників разом, так і від будь-кого з них окремо. Кредитор, який одержав виконання обов'язку не в повному обсязі від одного із солідарних боржників, має право вимагати недоодержане від решти солідарних боржників. Солідарні боржники залишаються зобов'язаними доти, доки їхній обов'язок не буде виконаний у повному обсязі.
Виконання солідарного обов'язку у повному обсязі одним із боржників припиняє обов'язок решти солідарних боржників перед кредитором. Ліквідація солідарного боржника - юридичної особи, смерть солідарного боржника - фізичної особи, не припиняють обов'язку решти солідарних боржників перед кредитором та не змінюють його обсягу та умов виконання.
Статтею 544 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який виконав солідарний обов'язок, має право на зворотну вимогу (регрес) до кожного з решти солідарних боржників у рівній частці, якщо інше не встановлено договором або законом, за вирахуванням частки, яка припадає на нього. Якщо один із солідарних боржників не сплатив частку, належну солідарному боржникові, який у повному обсязі виконав солідарний обов'язок, несплачене припадає на кожного з решти солідарних боржників у рівній частці.
Отже, за змістом вказаних норм, саме кредитору належить право вибору способу отримання боргу, чи з усіх солідарних боржників одразу, чи з когось одного. У кожного із солідарних боржників виникає обов'язок сплатити кредитору борг у повному обсязі, незалежно від того чи вимагав останній сплати цього боргу у інших солідарних боржників.
Сплата боргу у повному обсязі одним із солідарних боржників, лише зумовлює виникнення у останнього права вимагати у інших солідарних боржників відшкодування частки сплаченого боргу.
З огляду на зазначене, суд робить висновок про те, що невжиття відповідачем заходів, направлених на отримання дубліката виконавчого листа № 1-71/2011 про стягнення з ОСОБА_2 в солідарному порядку коштів на користь УДППЗ «Укрпошта», не змінює обов'язку позивача щодо сплати згаданих коштів у повному обсязі та не порушує його права як солідарного боржника вимагати компенсації частини погашеного боргу у інших боржників.
Суд приймає до уваги ту обставину, що належних доказів факту втрати виконавчого листа № 1-71/2011 про стягнення з ОСОБА_2 коштів, позивач суду не надала, так само, як і не надала доказів того, що саме Роменський відділ державної виконавчої служби здійснював його примусове виконання на момент втрати.
Таким чином, враховуючи вищевикладене, а також зважаючи на не наведення позивачем жодного змістовного аргументу на користь того, що оскаржувана бездіяльність відповідача впливає на його законні права або перешкоджає в їх реалізації, суд дійшов висновку про очевидну відсутність законного інтересу (матеріально-правової заінтересованості), а також порушених, безпосередньо оскаржуваною бездіяльністю прав позивача та, як наслідок, про відсутність підстав для задоволення позовних вимог.
Керуючись ст.ст . 90, 139, 143, 241-246, 250, 255, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до Роменського відділу державної виконавчої служби у Роменському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржено до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С.В. Воловик