Справа № 420/13985/25
14 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бабенка Д.А., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін згідно зі ст.262 КАС України адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
06 травня 2025 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , в якій позивач просить суд:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2016 року по 17.04.2025 року включно;
зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 09.06.2016 року по 17.04.2025 року включно у сумі 551003 гривні 75 копійок.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач з 26.01.2015 року по 08.06.2016 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
В подальшому. як вказує позивач, 08.06.2016 позивача виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 , знято із забезпечення, справи та посаду здав. Проте, у період проходження військової служби позивачу не у повному обсязі виплачувалось грошове забезпечення.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 року у справі №420/13388/24 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2016 року включно із прийняттям індексу споживчих цін за 1 або 100 відсотків для обчислення індексації грошового забезпечення у січні 2008 року (базовий місяць).
Позивач вказує, що 18.04.2025 року, на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 року у справі №420/13388/24, відповідачем виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 31.12.2016 року із застосування базового місяця січень 2008 року у загальній сумі 28957,79 грн., що підтверджується банківською випискою. Таким чином, як вважає позивач, повідомленням про надходження коштів підтверджено факт несвоєчасного остаточного розрахунку з позивачем при звільненні.
Оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 08.06.2016 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 18.04.2025 року, то відповідачем, на думку позивача, затримано розрахунок з 09.06.2016 року по 17.04.2025 року. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Суд ухвалою від 08.05.2025 прийняв до розгляду позовну заяву, відкрив провадження у справі, вирішив розглядати справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін відповідно до ст.262 КАС України, встановив відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву протягом п'ятнадцяти днів з дня отримання копії ухвали про відкриття провадження у справі.
В означеній ухвалі суду попередив відповідача, що, відповідно до ч.2 ст.175 КАС України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи, а також, згідно з ч.4 ст.159 КАС України, неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом як визнання позову.
Цією ж ухвалою суд витребував у відповідача - Військової частини НОМЕР_1 :
докази проходження ОСОБА_1 військової служби у Військовій частині НОМЕР_1 : копії наказів про зарахування до списків Військової частини НОМЕР_1 та про виключення зі списків Військової частини НОМЕР_1 ;
докази виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 у справі №420/13388/24;
довідку про середній розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , обчислений виходячи з виплат за останні два календарні місяці служби, що передують місяцю, в якому було звільнено позивача, відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1992 №100;
довідку про суму виплаченого грошового забезпечення при виключенні ОСОБА_1 зі списків Військової частини НОМЕР_1 .
15 травня 2025 року відповідач надав до суду відзив разом з витребуваними судом доказами.
У відзиві зазначено, що з аналізу наведених норм КЗпП виходить, що передбачена ст.117 КЗпП України (як в редакції Закону від 01.07.2022 № 2352-IX, так і в чинній на дійний час редакції) відповідальність за затримку розрахунку при звільненні настає у випадку невиплати в день звільнення всіх сум, що належать працівнику від підприємства, установи, організації.
Відповідач у відзиві зазначає, що з витягу з послужного списку особової справи старшого сержанта ОСОБА_1 станом на 03.04.2024 вбачається, що на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 05.05.2016 № 43-PC позивача було призначено на посаду командира гармати гарматного артилерійського взводу гарматної артилерійської батареї військової частини НОМЕР_2 . Тим самим, на підставі вище зазначеного наказу позивач з військової служби звільнений не був, а натомість лише був переміщений по службі та вибув до нового місця служби - військової частини НОМЕР_2 , що також підтверджується записами у розділі 17 військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 .
Так, в подальшому, відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09.02.2024 № 24-РС, позивача було звільнено з військової служби у відставку за підпунктом «б» (за станом здоров'я - на підставі висновку (постанови) військово-лікарської комісії про непридатність до військової служби з виключенням з військового обліку або про непридатність до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців). На виконання наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 09.02.2024 № 24-РС, командиром військової частини НОМЕР_2 видано наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 16.03.2024 № 76, витяг із якого позивач сам додавав до позовної заяви у справі № 420/13388/24, а отже йому достеменно відомо його зміст, в п.1 даного наказу зазначається, що старший сержант за контрактом ОСОБА_1 звільнений наказом військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від "09" лютого 2024 року № 24-РС у відставку, 16.03.2024 здав справи та посаду у військовій частині НОМЕР_2 (начальника складу взводу матеріального забезпечення військової частини НОМЕР_2 ), був виключений із її списків та всіх видів забезпечення.
Враховуючи вище викладене, на переконання відповідача, це є беззаперечними підставами у відмові позовних вимог позивача за період з 09.06.2016 року по 16.03.2024.
Окрім того, як вважає відповідач, здійснений відповідачем розрахунок і виплачені позивачу при звільненні суми не були спірними на момент звільнення, а стали спірними лише 29.04.2024, коли позивач звернувся до суду з позовом у справі 420/13388/24. Таким чином, викладені обставини свідчать, що спір щодо невиплаченого у повному розмірі грошового забезпечення виник через один рік один місяць після звільнення позивача. Отже, оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу належних при звільненні сум був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
Матеріалами справи підтверджено, що позивач з 26.01.2015 до 08.06.2016 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 , що не заперечується сторонами у заявах по суті.
Суд встановив, що позивач 08.06.2016 вибув до нового місця служби - військової частини НОМЕР_2 та зарахований до списків Військової частини НОМЕР_2 з 09.06.2016, що також підтверджується записами у розділі 17 військового квитка ОСОБА_1 серії НОМЕР_3 .
Відповідно до листа ІНФОРМАЦІЯ_1 від 07.12.2016 №24/2-2026, з 01.01.2017 Військова частина НОМЕР_2 зарахована на фінансове забезпечення до фінансово-економічного управління ІНФОРМАЦІЯ_2 та включена до мережі розпорядників та одержувачів коштів державного бюджету в 2016 році з присвоєнням коду розпорядника коштів 97923/57034.
Суд встановив, що на виконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 15.07.2024 по справі №420/13388/24, відповідачем нараховано позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 до 31.12.2016 року із застосування базового місяця січень 2008 року у загальній сумі 30481,88 грн та виплачено у сумі 28957,79 грн.
Вважаючи, що не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником при звільненні у повному обсязі є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, позивач звернувся з позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Спірні правовідносини врегульовані Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-ХІІ (далі - Закон № 2232-ХІІ) та Положенням про проходження громадянами України військової служби за контрактом у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008 (далі - Положення №1153/2008), Кодексом законів про працю України ( далі - КЗпП України).
Згідно статті 2 Закону №2232-ХІІ, військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Відповідно до п.2 ч.1 ст.24 Закону №2232-ХІІ, початком проходження військової служби вважається день зарахування до списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) - для громадян, прийнятих на військову службу за контрактом, у тому числі військовозобов'язаних, які проходять збори, та резервістів під час мобілізації.
Частиною 3 вказаної статті передбачено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Згідно частини 1 статті 26 Закону №2232-ХІІ звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється:
а) у запас, якщо військовослужбовці не досягли граничного віку перебування в запасі і за станом здоров'я придатні до військової служби або під час дії воєнного стану визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з переоглядом через 6-12 місяців;
б) у відставку, якщо військовослужбовці досягли граничного віку перебування в запасі або визнані військово-лікарськими комісіями непридатними за станом здоров'я до військової служби з виключенням з військового обліку.
Згідно частини 7 статті 26 Закону №№2232-ХІІ, звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до пункту 7 Положення №1153/2008, військова служба закінчується в разі звільнення військовослужбовця з військової служби в запас або у відставку, загибелі (смерті), визнання судом безвісно відсутнім або оголошення померлим.
Пунктом 242 Положення №1153/2008 передбачено, що після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Вказаним Положенням №1153/2008 визначені питання не тільки звільнення військовослужбовців, а й переміщення військовослужбовців.
Так, пунктом 110 Положення (у редакції, чинній на час переміщення позивача до Військової частини НОМЕР_2 ) визначено, що переміщення військовослужбовців здійснюється в разі, коли звільнення їх із посад або призначення на інші посади належить до номенклатури призначення різних посадових осіб.
Переміщення осіб рядового складу, сержантського та старшинського складу за наявності обґрунтованих підстав з урахуванням висновків атестування, рекомендацій їх безпосередніх і прямих начальників на підставі клопотань командирів (начальників), які порушили питання про переміщення, здійснюється:
між з'єднаннями, військовими частинами, оперативними командуваннями - наказами посадової особи, якій підпорядковані відповідні види Збройних Сил України, з'єднання, військові частини та оперативні командування;
між видами Збройних Сил України та військовими частинами, які підпорядковані начальникам структурних підрозділів Генерального штабу Збройних Сил України, - наказом першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України;
між військовими частинами, які підпорядковані керівникам структурних підрозділів Міністерства оборони України, - наказом відповідного заступника Міністра оборони України.
Форма та порядок надання клопотання визначаються Міністерством оборони України.
Згідно п.109 Положення №1153/2008 (у редакції, чинній на час переміщення позивача до Військової частини НОМЕР_2 ), вибуття до нового місця служби військовослужбовця здійснюється після надходження витягу з наказу відповідного командира (начальника) військової частини про призначення, в тому числі доведеного технічними засобами передачі документованої інформації. Виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини має відбутися після здавання посади, але не пізніше ніж через місяць від дня одержання військовою частиною зазначеного витягу з наказу або іншого письмового повідомлення про переміщення по службі військовослужбовця.
Отже, законодавством чітко відрізняються підстави виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, яке здійснюється як при звільненні військовослужбовця у запас або у відставку, так і при переміщенні військовослужбовця по службі між військовими частинами одного та різних видів, родів військ.
В останньому випадку військовослужбовець продовжує проходити військову службу та отримувати грошове забезпечення.
Між тим, позивач просить стягнути середній заробіток за час затримки розрахунку при його звільненні (виключенні зі списків), посилаючись на ст.116, 117 Кодексу законів про працю України.
Статтею 116 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) визначено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно із ст.117 КЗпП України (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-1Х стаття 117 була викладена у такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Системний аналіз викладених правових норм дозволяє стверджувати, що передбачений ч.1 ст.117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у ст.116 КЗпП України.
При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні з вини роботодавця та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст.117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Вказаний правовий висновок щодо застосування положень ст. 116, 117 КЗпП України викладений, зокрема, у постановах Верховного Суду від 20 жовтня 2022 року у справі №280/3370/21, від 29 вересня 2022 року у справі №160/2006/21, від 15 вересня 2022 року у справі №640/25949/19, від 20 травня 2020 року у справі № 816/1640/17, від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18.
Крім того, суд зазначає, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Аналогічна правова позиція висловлена Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 та у подальшому підтримана у постановах Верховного Суду від 22 липня 2022 року у справі № 420/428/20, від 26 січня 2022 у справі №280/4816/20 року.
З огляду на викладене вище, суд наголошує, що обов'язковою умовою виникнення правових підстав для застосування норм ст.117 КЗпП України є саме факт звільнення працівника (у спірному випадку військовослужбовця).
Втім, з матеріалів справи вбачається, що позивач є таким, що з 08 червня 2016 року вибув до нового місця служби - до Військової частини НОМЕР_2 , що визнається сторонами у заявах по суті та не потребує доказуванню відповідно до ч.1 ст.78 КАС України.
Окрім того, суд також встановив, що Військова частина НОМЕР_2 має статус розпорядника бюджетних коштів та не перебуває на фінансовому забезпеченні Військової частини НОМЕР_1 .
Суд зазначає, що переміщення військовослужбовця по службі, яке також передбачає виключення його зі списків особового складу однієї військової частини та зарахування до таких списків іншої, все ж не може вважатися звільненням з військової служби, тобто тим юридичним фактом, з яким законодавець пов'язує виникнення у військової частини обов'язку з проведення всіх необхідних розрахунків за правилами п.242 Положення №1153/2008, недотримання якого має своїм наслідком відповідальність, передбачену ст.117 КЗпП України.
У цій справі встановлено, що на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби у Військовій частини НОМЕР_2 .
Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП України, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільнення працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
Аналогічна правова позиція висвітлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду у постанові від 26 червня 2025 року у справі №400/8927/23, в якій, зокрема зазначено: «…на момент виникнення спірних правовідносин військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби. Відтак, фактичні обставини справи не відповідають гіпотезі частини першої статті 117 КЗпП, яка передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, а тому ця норма не може бути застосована до спірних правовідносин. Поширення дії вказаної норми на випадок, який має місце у цій справі, протирічило б її змісту, сфері її дії й меті запровадження.
В обсязі встановлених обставин справи у системному зв'язку з відповідним правовим регулюванням спірних правовідносин, суд касаційної інстанції погодився з висновком суду апеляційної інстанції про відсутність підстав для виплати військовою частиною позивачу середнього заробітку за час затримки розрахунку відповідно до частини першої статті 117 КЗпП за період з 01.04.2018 до 19.06.2023…».
Таким чином, оскільки ст.117 КЗпП України передбачає відповідальність за затримку розрахунку саме при звільненні працівника, відсутні правові підстави для її застосування в разі переведення особи з одного місця служби до іншого.
Відповідно до ч.5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Застосовуючи вказані висновки до спірних правовідносин, враховуючи, що позивач 08.06.2016 вибув до нового місця служби - до військової частини НОМЕР_2 , тобто не був звільнений з військової служби, суд доходить висновку, що відповідач не може нести відповідальність передбачену ст.117 КЗпП України щодо виплати позивачу середнього заробітку (грошового забезпечення) за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки звільнення позивача з військової служби не відбулося, тобто на момент виникнення спірних правовідносин (стягнення середнього заробітку за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення у період проходження позивачем служби у військовій частині НОМЕР_1 , військова служба позивача не була завершена, він не був звільнений з військової служби, а продовжував виконувати свої службові обов'язки на новому місці служби.
Стосовно посилання представника позивача на численну практику в постановах Верховного Суду, зазначених в позовній заяві, то суд не може прийняти посилання на ці висновки, оскільки обставини цієї справи виникли за різних фактичних обставин, ніж у справах, на які посилається представник позивача.
Суд наголошує, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, їхніх повноважень, об'єкта, предмета правового регулювання відносин, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їхньої подібності визначається обставинами кожної конкретної справи.
Оцінюючи правомірність дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у ст. 2 КАС України які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури.
Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Частиною 1 ст.77 КАС України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Враховуючи вищевикладене, відповідно до основних засад адміністративного судочинства, вимог законодавства України, що регулює спірні правовідносини, правових висновків Верховного Суду, та встановлених судом обставин, суд вважає, що позовні вимоги не належать до задоволення.
Підстави для розподілу судових витрат в порядку, передбаченому ст. 139 КАС України, відсутні.
Керуючись ст. 2, 5, 6, 72, 77, 90, 120, 139, 241-246, 258, 262, 293, 295 КАС України, суд
У задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити в повному обсязі.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Дмитро БАБЕНКО
.