Справа № 420/3329/25
14 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді - Свиди Л.І.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправним дій, зобов'язання вчинити певні дії,-
До суду звернувся ОСОБА_1 з позовною заявою до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) про визнання протиправними дій НОМЕР_1 Прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 05.10.2021 року по 05.04.2022 року включно, зобов'язання НОМЕР_1 Прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, з урахуванням висновків рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року у справі №420/13553/22.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження у відповідності до ст. 12 КАС України та наданий відповідачу строк для подання до суду відзиву на цю заяву, позивачу - відповіді на відзив.
Позов обґрунтований позивачем тим, що рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 року у справі №420/20043/24, зокрема, зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 03.09.2020 року по 04.10.2021 року та виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, одноразової допомоги при звільненні, а також грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року по справі №420/26421/21, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» в редакції чинній з 29.01.2020 року. На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 року у справі №420/20043/24 відповідачем 22.01.2025 року виплачено на користь позивача 79106,20 грн. Позивач звернувся до відповідача із заявою щодо виплати середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідь на його заяву відповідач не отримав та звернувся до суду із цим позовом.
З відзиву на позовну заяву вбачається, що відповідач позов не визнає, зазначає про те, що військова служба не є трудовою діяльністю, а є окремим видом діяльності, яка регулюється власним загальним законодавством, власним спеціальним законодавством, яке в свою чергу не пов'язане із законодавством (загальним або спеціальним) в галузі регулювання трудових відносин. Проходження служби в органах внутрішніх справ є трудовими відносинами в розумінні КЗпП, оскільки особа яка проходить службу в органах внутрішніх справ має статус державного службовця, який здійснює своє право на працю в органах внутрішніх справ, і отримує оплату праці як працівник , з урахуванням особливостей спеціального законодавства в даній галузі. На користь даного твердження слідує також те, що і спеціальним законодавством в галузі грошового забезпечення посадових осіб органів внутрішніх справ врегульовано питання виплати середнього заробітку та інші відносини в тому самому розумінні, як і трудові відносини в розумінні КЗпП. Так як законами України, зокрема військовим законодавством, не передбачено виплату середнього заробітку, а компетенцію в/ч НОМЕР_2 не входить коригування законодавства, в/ч НОМЕР_2 не мали повноважень для його виплати. Спосіб виплати середнього заробітку військовослужбовцям в чинному законодавстві також відсутній, тому така бездіяльність відповідача не може бути визнана протиправною. На підставі викладеного, слід дійти обґрунтованого висновку про помилковість застосування КЗпП при вирішенні спорів, пов'язаних із проходженням військової служби, так як військова служба вже врегульована власним спеціальним та загальним законодавством З наведеного слідує, що в/ч НОМЕР_2 не зобов'язана здійснювати виплати середнього заробітку, а тому позовні вимоги задоволенню не підлягають.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги позивача, суд вважає, що позов підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Згідно витягу з наказу Начальника НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України №482-ОС від 04.10.2021 року майстер-сержанта ОСОБА_1 , старшого розвідника - водія відділу організації оперативно-розшукової діяльності головного оперативно-розшукового відділу, звільненого з військової служби у відставку наказом начальника прикордонного загону від 01.10.2021 року №480-ос за підпунктом «б» (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» виключено за списків особового складу прикордонного загону та всіх видів забезпечення з 04.10.2021 року.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року у справі №420/13553/22 задоволено частково адміністративний позов ОСОБА_1 . Визнано протиправною бездіяльність НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 року по 30.08.2022 року включно, зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 року по 30.08.2022 року включно у розмірі 26046,90 грн. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 року апеляційну скаргу НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року - залишено без задоволення, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року - задоволено частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 04 липня 2022 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до НОМЕР_1 прикордонного загону (військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - змінено, викладено абзац третій резолютивної частини рішення у наступній редакції: «Зобов'язати НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 року по 30.08.2022 року включно у розмірі 26763,71 грн. (двадцять шість тисяч сімсот шістдесят три гривні сімдесят одна копійка).», в іншій частині рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року - залишено без змін.
Також, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 року у справі №420/20043/24 адміністративний позов ОСОБА_1 - задоволено. Визнано протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 29.01.2020 року по 03.09.2020 року грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020 року), зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_3 ) Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 03.09.2020 року, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня відповідного календарного року, а саме встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, визнано протиправними дії НОМЕР_1 прикордонного загону Державної прикордонної служби України щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 в період з 03.09.2020 року по 04.10.2021 року грошового забезпечення та виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, одноразової допомоги при звільненні, а також грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року по справі №420/26421/21, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020 року). зобов'язано НОМЕР_1 прикордонний загін Державної прикордонної служби України здійснити ОСОБА_1 перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 03.09.2020 року по 04.10.2021 року та виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, премії, одноразової допомоги при звільненні, а також грошового забезпечення, виплаченого на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 21 квітня 2022 року по справі №420/26421/21, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлено законом на 01.01.2018 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахуванням положень пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (в редакції чинній з 29.01.2020 року).
Зазначене рішення суду від 26.09.2024 року у справі №420/20043/24 набрало законної сили 19.12.2024 року.
На виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 26.09.2024 року у справі №420/20043/24 на картковий рахунок позивача 22.01.2025 року перераховані грошові кошти в розмірі 79106,20 грн.
Позивач не погодився із протиправністю дій відповідача щодо не нарахування та невиплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні у зв'язку із чим звернувся до суду з цим позовом.
Відповідно до ч. 2 ст. 19, 43 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Спеціальним законодавством України щодо військовослужбовців не врегульовано порядок відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні військовослужбовця, а тому в спірних правовідносинах мають застосовуватися загальні норми КЗпП України.
Така позиція узгоджується з висновками Верховного Суду в рішенні від 10.10.2019 року у справі №826/4108/15, в якому зазначено, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовані спірні правовідносини.
Питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців (зокрема, затримку виплати як грошового забезпечення, так і затримку виплати коштів за період вимушеного прогулу на виконання рішення суду, одноразової грошової допомоги при звільненні, компенсації за невикористану відпустку, які не є складовими заробітної плати (грошового забезпечення) - не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. В той же час такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.
Також, відповідно до висновків Верховного Суду України у постанові від 15.09.2015 року у справі №21-1765а15, передбачений частиною першою статті 117 КЗпП обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до ст. 47, 116, ч. 1 ст. 117 КЗпП України (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
При звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
У разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
З аналізу зазначених законодавчих норм вбачається, що умовами застосування частини першої статті 117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При цьому, виходячи зі змісту трудових правовідносин між працівником та підприємством, установою, організацією, під належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно із ч. 2 ст. 117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру.
Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ запроваджено ряд змін у трудовому законодавстві, зокрема, положення статті 117 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті».
Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ та, відповідно, і нова редакція статті 117 Кодексу законів про працю України набрали чинності з 19 липня 2022 року.
Верховний Суд у постанові від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 висловив правову позицію щодо застосування приписів статті 117 Кодексу законів про працю України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ у подібних правовідносинах, яку надалі підтримано Верховним Судом у інших справах за подібних обставин, зокрема у постановах від 14 березня 2024 року (справа №560/6960/23), від 31 жовтня 2023 року (справа №240/15141/22), від 29 січня 2024 року (справа №560/9586/22) та від 22 лютого 2024 року (справа №560/831/23).
Так, в наведених справах Верховний Суд зазначав, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, що передбачені при звільненні, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, тому відшкодування, передбачене статтею 117 Кодексу законів про працю України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 Кодексу законів про працю України, ураховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Такий підхід в частині необхідності застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності при визначенні суми розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку запроваджено Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 26 червня 2019 року та від 26 лютого 2020 року у справах №761/9584/15-ц та №821/1083/17.
Водночас Верховний Суд у постановах від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22 та від 28 червня 2023 року у справі №560/11489/22 зауважив на тому, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц викладено щодо приписів статті 117 Кодексу законів про працю України у редакції, яка діяла до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.
Наведений у цих постановах підхід щодо критеріїв/способів зменшення суми середнього заробітку, який підлягає стягненню у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, був побудований з урахуванням того, що оплаті середнім заробітком підлягав весь час затримки по день фактичного розрахунку, оскільки на той час стаття 117 Кодексу законів про працю України не обмежувала період, за який може стягуватися середній заробіток у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні.
Так, відповідно до статті 117 Кодексу законів про працю України, у чинній редакції, згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ, час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає оплаті середнім заробітком, обмежений шістьма місяцями.
У справі, що розглядається, спірний період тривав з 05.10.2021 року (наступний день за датою виключення зі списків особового складу) по 21.01.2025 року (останній день затримки перед днем виплати).
Тобто спірні правовідносини охоплюють період, який виник, як до, так і після 19 липня 2022 року.
Водночас для правильного вирішення питання щодо визначення суми компенсації, що підлягає стягненню з роботодавця за невиконання ним приписів частини другої статті 116 Кодексу законів про працю України, необхідно насамперед установити дату виникнення спірних правовідносин, пов'язаних з непроведенням повного розрахунку при звільненні.
Незважаючи на визначення приписами ст. 117 Кодексу законів про працю України невиплачених працівнику сум як оспорюваних та неоспорюваних, ця обставина не впливає на дату виникнення спірних правовідносин, оскільки вони прямо пов'язані з обов'язком роботодавця розрахуватися з працівником в строк, встановлений приписами ст. 116 Кодексу законів про працю України, яким переважно є день звільнення.
Отже, датою виникнення правовідносин, урегульованих ст. 117 Кодексу законів про працю України у справі, є 04.10.2021 року - дата виключення зі списків особового складу позивача та дата розрахунку з ним.
За таких обставин застосуванню до спірних правовідносин належать приписи ст. 117 Кодексу законів про працю України в редакції на момент їхнього виникнення, тобто до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року №2352-ІХ.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 01 травня 2024 року у справі №140/16184/23.
Однак, період стягнення середнього заробітку з 19 липня 2022 року до дня фактичного розрахунку при звільненні регулюється вже нині чинною редакцією ст. 117 Кодексу законів про працю України, яка передбачає обмеження виплати такому працівникові шістьма місяцями.
Саме тому, враховуючи постанови Верховного Суду від 30 листопада 2023 року у справі №380/19103/22, від 29 січня 2024 року у справі №560/9586/22, від 15 лютого 2024 року у справі №420/11416/23, від 22 лютого 2024 року у справі №560/831/23, від 29 лютого 2024 року у справі №460/42448/22, спірний період стягнення середнього заробітку у цій справі умовно варто поділити на дві частини: з 05.10.2021 року до 18.07.2022 року та з 19.07.2022 року по 21.01.2025 року (у межах шести місяців, визначених у новій редакції статті 117 Кодексу законів про працю України).
Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що встановлений ст. 117 Кодексу законів про працю України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця (постанова від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц).
Таким чином, з урахуванням зазначеного, суд дійшов висновку, що позивач має право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 року по 21.01.2025 року, а не як вказує позивач за період з 05.10.2021 року по 05.04.2022 року.
Так, згідно ст. 27 Закону України «Про оплату праці» порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100.
Відповідно до п. 1 Порядку №100 цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках, зокрема, інших випадках, коли згідно з чинним законодавством виплати провадяться виходячи із середньої заробітної плати.
Згідно п. 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затверджений наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260.
Відповідно до п. 7 розділу І Порядку №260 середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата.
Таким чином, Порядок №260 є спеціальним у спірних правовідносинах в частині особливостей обчислення грошового забезпечення військовослужбовців.
Отже, застосуванню підлягають відповідні алгоритми, передбачені Порядком №100, залежно від кожного окремого випадку з обов'язковим врахуванням спеціального правового регулювання порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям, визначеного Порядком № 260.
Щодо кількості днів затримки розрахунку при звільненні позивача, то період з 05.10.2021 по 18.07.2022 складає 287 календарних днів, а з 19.07.2022 року по 21.01.2025 року (за шість місяців) складає 184 календарних дні.
Суд зазначає, що у постанові від 26.06.2019 року у справі №761/9584/15-ц Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця. Суд може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, і таке зменшення має залежати від розміру недоплаченої суми.
Так, зменшуючи розмір відшкодування, визначений відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність можливого розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
За обставин цієї справи суд вважає за необхідне застосувати критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні, з огляду на таке.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 26.04.2023 року у справі №420/13553/22 встановлено, що середньоденне грошове забезпечення позивача становить 329,79 грн. за 1 робочий день.
Суд зазначає, що відсоток несвоєчасно виплаченого грошового забезпечення позивача (істотність частки) в порівнянні із середнім заробітком за час затримки розрахунку за період з 05.10.2021 року по 18.07.2022 року складає 83,58% (79106,20 грн. (грошове забезпечення позивача, виплачене йому з порушенням термінів) / 94649,73 грн. (середній заробіток за весь час затримки розрахунку (287 днів) х 100).
За таких умов, із врахуванням принципу справедливості та співмірності, пропорційності, суд вважає належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь, як середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 79108,25 грн. із розрахунку 329,79 грн. (середньоденний заробіток позивача) х 83,58% (істотності частки недоплаченої суми) х 287 (днів затримки розрахунку).
Щодо періоду затримки розрахунку при звільненні з 19.07.2022 року по 21.01.2025 року (з урахуванням того, що 19.07.2022 набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-IX, яким внесено зміни до статті 117 КЗпП України за змістом яких роботодавець повинен виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців), суд зазначає наступне.
Кількість днів затримки розрахунку при звільненні за цей період складає 184 дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку за вказаний період складає 60681,36 грн. (329,79 грн. х 184 календарні дні).
З урахуванням наведеного та з огляду на встановлені у суді обставини, керуючись ч. 2 ст. 9 КАС України, яка передбачає вихід за межі позовних вимог, суд дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог ОСОБА_1 шляхом визнання протиправними дій НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 року по 21.01.2025 року включно.
Враховуючи протиправність дій НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 року по 21.01.2025 року включно, у суду є всі підстави для зобов'язання НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 року по 18.07.2022 року у сумі 79108,25 грн. та за період з 19.07.2022 року по 21.01.2025 року в сумі 60681,36 грн. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача вже після його звільнення зі служби суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Згідно з ч. 1 ст. 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Керуючись ст. ст. 6, 9, 14, 90, 243-246, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ) про визнання протиправними дій НОМЕР_1 Прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по виплаті грошового забезпечення за період з 05.10.2021 року по 05.04.2022 року включно, зобов'язання НОМЕР_1 Прикордонного загону (Військова частина НОМЕР_2 ) Державної прикордонної служби України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 його середнє грошове забезпечення за час затримки остаточного розрахунку за період з включно відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року №100, з урахуванням висновків рішення Одеського окружного адміністративного суду від 09 березня 2023 року у справі №420/13553/22- задовольнити.
Визнати протиправними дії НОМЕР_1 Прикордонного загону Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 року по 21.01.2025 року включно.
Зобов'язати НОМЕР_1 Прикордонний загін Державної прикордонної служби України (Військової частини НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 05.10.2021 року по 18.07.2022 року в сумі 79108,25 грн. та за період з 19.07.2022 року по 21.01.2025 року в сумі 60681,36 грн. відповідно до вимог Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» від 08 лютого 1995 року №100, з вирахуванням із вказаної суми належних до сплати податків і зборів.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Леонід СВИДА