Справа № 420/31071/25
про повернення позовної заяви в частині позовних вимог
13 жовтня 2025 року м.Одеса
Суддя Одеського окружного адміністративного суду Хлімоненкова М.В., розглянувши матеріали адміністративного позову ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити певні дії,
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , у якому позивач просить суд:
1.Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошового забезпечення з 06.07.2022 по 19.05.2023 та належних у цей період виплат без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року;
2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) провести перерахунок ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за період з 06.07.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення та належних у цей період виплат, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум.
Позовна заява підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства та підсудна Одеському окружному адміністративному суду.
При вирішенні питання про відкриття провадження у справі судом було встановлено, що даний позов подано з пропуском встановленого законом строку. Разом з цим, при поданні позову не було подано заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду з обґрунтуванням причин пропуску та доказів, що підтверджують поважність причин його пропуску.
За вказаного, ухвалою суду від 17.09.2025 позовну заяву ОСОБА_1 було залишено без руху, позивачу надано строк для усунення виявленого недоліку, шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду з даним позовом.
30.09.2025 на виконання вказаної ухвали суду представник позивача подала до суду заяву про поновлення процесуального строку, в якій вказала, що з огляду на нормативне регулювання спірних правовідносин, позовні вимоги щодо виплати грошового забезпечення в частині визначення розміру посадового окладу та окладу за військовим званням в період з 06.07.2022 по 19.07.2022 року не обмежуються будь-яким строком. З приводу вимог позивача, заявлених за період з 19.07.2022 вказує, що згідно вимог чинного законодавства, зокрема ст.233 КЗпП України, саме з моменту виключення із списків військової частини та
отримання від останньої інформації щодо нарахування грошового забезпечення не у повному обсязі, згідно норм чинного законодавства (ПКМУ № 704) і розпочинається тримісячний строк визначений ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 виключено наказом від 01.11.2023 №102-ОС. При цьому, йому не були надані будь-які розрахунки або довідки про грошове забезпечення. Разом з цим, ОСОБА_1 виключений зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 у зв'язку із зарахуванням його у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону Державної прикордонної служби України з 01 листопада 2023 року на підставі наказу Адміністрації Державної прикордонної служби України від 25 жовтня 2023 року№ 1536-ОС. Отже, після виключення зі списків частини ОСОБА_1 продовжив проходити військову службу в складі військової частини НОМЕР_5 ( НОМЕР_4 прикордонний загін ДПСУ). Звільнений ОСОБА_1 з військової служби наказом №58-ОС від 06.02.2025, що підтверджується відповідними записами у військовому квитку. Відтак, весь період з моменту виключенні зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_5 до 06.02.2025. Після звільнення зі служби з метою з'ясування правильності обчислення ОСОБА_1 грошового забезпечення, до військових частин було скеровано відповідні адвокатські запити. Відповідь військової частини НОМЕР_1 отримано представником позивача електронною поштою 10.06.2025. Відтак, лише 10.06.2025 року, отримавши відповідь військової частини НОМЕР_1 , ОСОБА_1 стало достовірно відомо про порушення прав на отримання належного грошового забезпечення, а тому саме з цієї дати має обчислюватися строк звернення до суду.
Враховуючи викладене, беручи до уваги тривале безперервне перебування ОСОБА_1 на військовій службі, у тому числі в умовах воєнного стану, зважаючи на те, що дізнався він про порушення своїх прав лише 10.06.2025, представник позивача у заяві вказує, що строк звернення до суду пропущено з поважних і не залежних від позивача причин. Отже, лише 10.06.2025 року, отримавши відповідь військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 достовірно переконався у тому, що грошове забезпечення йому розраховувалося неправильно та виплачувалося в спірний період у меншому розмірі, ніж встановлено законодавством, а тому відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України строк звернення до суду у даній справі становить три місяці з дня, коли позивач дізнався про порушення свого права.
Розглянувши заяву про поновлення строку, оцінюючи вкладені у ній обґрунтування, суд виходить з такого.
Завданням адміністративного судочинства в силу частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Частиною 1 ст. 118 КАС України визначено, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом.
В силу приписів ч.1 ст.121 КАС України, суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору за захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому, перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас, для визначення початку перебігу строку для звернення до суду необхідно встановити час коли позивач дізнався або повинен був дізнатись про порушення своїх прав, свобод та інтересів.
Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися, не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Позивачу недостатньо лише послатись на необізнаність про порушення його прав, свобод та інтересів; при зверненні до суду він повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду протягом шести місяців від дати порушення його прав, свобод чи інтересів чи в інший визначений законом строк звернення до суду.
В той же час, триваюча пасивна поведінка такої особи не свідчить про дотримання строку звернення до суду з урахуванням наявної у неї можливості знати про стан своїх прав, свобод та інтересів.
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними передбачених Кодексом адміністративного судочинства України певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду. Це, насамперед, обумовлено специфікою спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними.
В свою чергу, поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Розглянувши подану позивачем заяву, суд дійшов висновку, що зазначені в ній причини пропуску строку звернення до адміністративного суду не є поважними.
Відповідно до ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
При цьому, у силу приписів ст.234 КЗпП України, у разі пропуску з поважних причин строків, установлених ст.233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
Отже, до 19 липня 2022 року КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
При цьому, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії ч.1 ст.233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.
Аналогічна правова позиція міститься в рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі №260/3564/22.
Виходячи з викладеного, після 19 липня 2022 року строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, що включає усі виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, установлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06 квітня 2023 року у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19 січня 2023 року у справі № 460/17052/21, від 25 квітня 2023 року у справі № 380/15245/22, від 03 серпня 2023 року в справі № 280/6779/22 і від 06 березня 2024 року в справі № 600/5050/23-а.
Окрім того, відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року №651 з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відмінений карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, запроваджений на всій території України постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 (термін якого неодноразово продовжувався).
Суд також звертає увагу на правові висновки Верховного Суду у складі судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду викладені у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, згідно з якими, якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»).»
Судовою палатою Верховного Суду в указані вище постанові наголошено, що період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У зв'язку з цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум. В справі №460/21394/23 це відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
З урахуванням наведеного, у цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період по 19.07.2022 застосуванню підлягає ч. 2 ст. 233 КЗпП України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. А щодо вимоги позивача в частині перерахунку та виплати грошового забезпечення за період починаючи з 19.07.2022 - у редакції норми ч. 1 ст. 233 КЗпП України з 19.07.2022, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум при звільненні.
Суть спірних правовідносин зводиться до незгоди позивача з розміром виплаченого грошового забезпечення за період проходження ним військової служби у органах ДПСУ з 06.07.2022 по 19.05.2023.
Відтак, враховуючи викладене вище, щодо вимог позивача заявлених за період по 18.07.2022 включно, позивачем строк для звернення до суду не пропущених.
Щодо іншої частини вимог, суд враховує наступне.
Згідно наявної у справі копії витягу з наказу начальника НОМЕР_4 складу пального (командира військової частини НОМЕР_1 ) Державної прикордонної служби України від 01.11.2023 №102-ОС «Про особовий склад», виключено із списків особового складу частини та всіх видів забезпечення штаб-сержанта ОСОБА_1 , який проходить військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, інспектора комендантської групи, якого наказом Адміністрації ДПСУ від 25 жовтня 2023 року №1536-ОС зараховано у розпорядження начальника НОМЕР_4 прикордонного загону ДПСУ з 01.11.2023.
При цьому, згідно додатково наданих пояснень представником позивача у заяві, поданій на виконання ухвали суду про залишення позову без руху, ОСОБА_1 звільнено з військової служби наказом №58-ОС від 06.02.2025, що підтверджується відповідними записами у військовому квитку, копія якого додана до позовної заяви.
Відтак, саме з цієї дати у позивача розпочався перебіг для звернення до суду із позовом про неналежні з ним під час проходження військової служби відповідачем розрахунки, щодо періоду починаючи з 19.07.2022.
Тобто, звернутись із цим позовом в тому числі з вимогами про перерахунок грошового забезпечення за період після 18.07.2022 позивач мав право до травня 2025 року.
Втім, цей позов лише 10.09.2025.
Водночас, у заяві про поновлення пропущеного строку позивачем не вказано жодних переконливих фактичних обставин, які б свідчили про дійсні істотні перешкоди чи труднощі для своєчасного звернення позивача до суду за захистом його порушених прав у строки, встановлені ст.233 КЗпП України, а наведені обставини носять загальний характер та не є достатніми для висновку про наявність обґрунтованих підстав для поновлення строку звернення до суду з позовом в частині вимог, що стосуються періоду з 19.07.2022.
Суд вважає неґрунтовними посилання на безперервне перебування позивача на військовій службі в органах ДПСУ з 2001 по 2014, позаяк такі обставини не свідчать про фактичну неможливість останнього своєчасно звернутись за захистом своїх прав у строк, який розпочався після звільнення у лютому 2025 року, не обґрунтовує поважності причин пропуску тримісячного строку звернення до суду із вимогами щодо перерахунку грошового забезпечення після звільнення зі служби у лютому 2025 року.
Також, на переконання суду є безпідставними і посилання у заяві на те, що період з 20.07.2022 - це період правового режиму воєнного стану в Україні, та проходження військової служби під час воєнного стану суттєво обмежує кожного військовослужбовця у можливості розпоряджатись своїм часом, а також реалізовувати свої права в повному обсязі.
Суд зазначає, що Верховний Суд в ухвалі від 22.06.2022 у справі №640/12494/20 зазначив, що введення з 24.02.2022 воєнного стану в країні, безумовно, є поважною підставою, яка відповідно до частини першої статті 121 КАС повинна враховуватися при вирішенні питання щодо поновлення процесуального строку. Але між пропуском процесуального строку і введенням воєнного стану повинен бути безпосередній, прямий причинний зв'язок.
Верховний Суд в ухвалах від 23.06.2022 у справі №380/7251/21, у справі №520/8674/2020 та у справі №440/2822/20 зазначив, що питання продовження процесуального строку у випадку невиконання вимог ухвали суду про залишення касаційної скарги без руху з причин, пов'язаних із запровадженням воєнного стану в Україні, вирішується у кожному конкретному випадку, виходячи з доводів, наведених у клопотанні скаржника. Однак, сам лише факт запровадження воєнного стану не може бути підставою для безумовного продовження процесуального строку, відстрочення, розстрочення чи звільнення від сплати судового збору у всіх абсолютно випадках.
Позивачем не додано доказів на підтвердження неможливості своєчасного звернення до суду з даним позовом через воєнний стан, у встановлений законом тримісячний строк, який з огляду на викладене вище, обчислено після його звільнення у лютому 2025 року зі служби.
Фактично, позивач посилається на запровадження воєнного стану як на достатню підставу для поновлення пропущеного строку, проте жодним чином не пояснює, як саме встановлення в країні воєнного стало вплинуло на можливість своєчасного звернення до суду.
У той же час, як було вказано вище, за правовими висновками Верховного Суду само по собі запровадження воєнного стану не є достатньою та безумовною підставою для поновлення пропущеного строку, оскільки заявник має довести наявність зв'язку між порушенням строку та запровадженням воєнного стану. Позивач не надав ані доказів, ані пояснень наявності такого прямого зв'язку.
Таким чином, враховуючи, що позивач не обґрунтовує, яким чином запровадження воєнного стану в Україні вплинуло на пропуск строку звернення до суду у встановлений законом строк (3 місяці) після дати звільнення та отримання розрахунків й документів при звільненні, в тому числі щодо виплачених йому сум при звільненні, та не надає суду доказів на обґрунтування такої позиції, суд вважає, що наведені у заяві про поновлення процесуального строку твердження не свідчать про наявність у позивача поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом.
За наведених обставин, наразі позивачем не доведено поважності причин пропуску строку для звернення до суду із цим позовом.
Суд звертає увагу, що аналіз практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Разом з цим, зі змісту заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду не встановлено судом, що позивач не мав реальної, об'єктивної можливості виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії щодо звернення до суду за захистом своїх прав у встановлений нормами чинного законодавства строк.
Суд також враховує, що Закон України «Про судоустрій і статус суддів» встановлює, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд.
За приписами ст.1 та 17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав що, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, апеляційне чи касаційне оскарження, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип “res judicata», особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Втім, підсумовуючи усе наведене вище, суд вважає, що за встановлених спірних обставин справи, з урахуванням приведених законодавчих приписів, позивач не довів поважності причин з яких було пропущено встановлений законом строк для звернення до суду із таким позовом в частині вимог щодо періоду починаючи з 19.07.2022.
Згідно з ч.1, 2 ст.123 КАС України, у разі подання особою позову після закінчення строків, установлених законом, без заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані нею у заяві, визнані судом неповажними, позов залишається без руху. При цьому протягом десяти днів з дня вручення ухвали особа має право звернутися до суду з заявою про поновлення строку звернення до адміністративного суду або вказати інші підстави для поновлення строку.
Якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Зазначене кореспондується із приписами п. 9 ч. 4 ст. 169 КАС України, відповідно до якого позовна заява повертається позивачеві у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Отже, дослідивши викладені у заяві про поновлення пропущеного строку доводи та письмові докази у сукупності, судом зроблено висновок, що позивачем пропущено строк для звернення до суду із цим позовом з неповажних причин щодо вимог про виплату грошового забезпечення у належному розмірі за період починаючи з 19.07.2022 по 19.05.2023, у зв'язку із чим, суд не знаходить підстав для задоволення заяви позивача про поновлення такого строку в цій частині.
На підставі викладеного, позовна заява в указаній частині вимог підлягає поверненню позивачу.
Враховуючи усе викладене вище, керуючись ст.121-123, 160, 161, 169, 241-243, 248, 256 КАС України, суд
Визнати неповажними причини пропуску ОСОБА_1 строку для звернення до суду з даним позовом в частині вимог, щодо періоду з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Позовну заяву ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України в частині вимог про визнання протиправними дій військової частини НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) щодо обчислення та виплати грошового забезпечення з 19.07.2022 по 19.05.2023 та належних у цей період виплат без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, а також в частині зобов'язання військову частину НОМЕР_1 Державної прикордонної служби України провести перерахунок ОСОБА_1 за період з 19.07.2022 по 19.05.2023 грошового забезпечення та належних у цей період виплат, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року та встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 року, на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести їх виплату, з урахуванням раніше виплачених сум, - повернути позивачу.
Копію ухвали направити учасникам справи.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею відповідно до ст.256 КАС України.
Ухвала може бути оскаржена в порядку та строки, визначені статтями 294-297 КАС України до П'ятого апеляційного адміністративного суду.
Суддя Марина ХЛІМОНЕНКОВА