Справа № 420/10013/25
14 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до військової академії (м. Одеса), в якій позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо невиплати ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
- стягнути з Військової академії (м. Одеса) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні у розмірі 244 914,08 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 18 березня 2025р. ОСОБА_1 отримав від Військової академії (м. Одеса) індексацію грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/2862/24 в сумі 153 496,21 грн. Факт виплати та зарахування вказаних коштів Позивачу підтверджується випискою банку по картковому рахунку, що додається до позову.
Оскільки повний розрахунок фактично проведено не у день звільнення з військової служби, то позивач, відповідно до ст.117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку.
Посилаючись на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби був проведений лише 18.03.2025 року, чим порушено ст. 116 КЗпП, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 14.04.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
До суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому в обґрунтування правової позиції зазначено, що оскільки при нарахуванні і виплаті позивачу сум, належних при звільненні, був відсутній спір щодо їх розміру, підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 117 КЗпП України відсутні. Таким чином, Військова академія (м. Одеса) вважає, що за наявності спірних правовідносин, які виникли вже після звільнення та проведення остаточного розрахунку та стосувались права на отримання належної звільненому, посилання у розумінні частини першої статті 117 КЗпП України є безпідставним.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій академії (м. Одеса).
На момент звільнення Позивач займав посаду старшого наукового співробітника науково-дослідного відділу (проблем розвитку та застосування частин і підрозділів Десантно-штурмових військ та Морської піхоти) наукового центру Військової академії (м. Одеса).
Наказом Командувача Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) від 04.06.2021р. № 169 ОСОБА_1 був звільнений з військової служби відповідно до п.п. “б» (за станом здоров'я) п. 2 ч. 5 ст. 26 Закону України “Про військовий обов'язок і військову службу».
У подальшому, наказом начальника Військової академії (м. Одеса) від 27.07.2021р. № 154 Позивач виключений зі списків особового складу академії з 27.07.2021р.
Станом на день звільнення та виключення Позивача зі списків особового складу, з останнім не було проведено розрахунків щодо нарахування та виплати йому індексації грошового забезпечення, зокрема, в порушення вимог абзацу 4 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 “Про затвердження Порядку проведення індексації грошових доходів населення» ОСОБА_1 не було виплачено різницю між сумою індексації належної до виплати в березні 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення в березні 2018 року за період з 01.03.2018р. до 27.07.2021р.
З метою захисту порушеного права на належне грошове забезпечення ОСОБА_1 звернувся із відповідним адміністративним позовом до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 28.03.2024р. у справі №420/2862/24 позов ОСОБА_1 до Військової академії (м. Одеса) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01.03.2018р. по 27.07.2021р.
Зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 12 641,73 грн. в місяць у загальній сумі 327 183,20 грн. за період з 01.03.2018 року по 27.07.2021 року включно відповідно до норм абзаців 4, 6 пункту 5 «Порядку проведення індексації грошових доходів населення», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078.
Постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 04 жовтня 2024р. рішення Одеського окружного адміністративного суду від 28 березня 2024р. у справі №420/2862/24 скасовано.
Ухвалено по справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 різниці між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року, з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, за період з 01.03.2018р. по 27.07.2021р. Зобов'язано Військову академію (м. Одеса) нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 різницю між сумою індексації грошового забезпечення, що склалась у місяці підвищення доходу та розміром підвищення грошового забезпечення у березні 2018 року в сумі 4 463,15 грн. щомісячно, починаючи з 01.03.2018р. до 27.07.2021р., в загальному розмірі 182 413,26 грн., з урахуванням вимог абзацу четвертого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078.
18 березня 2025р. ОСОБА_1 отримав від Військової академії (м. Одеса) індексацію грошового забезпечення за рішенням суду у справі №420/2862/24 в сумі 153 496,21 грн. Факт виплати та зарахування вказаних коштів Позивачу підтверджується випискою банку по картковому рахунку.
Посилаючись на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби був проведений лише 18.03.2025 року, чим порушено ст. 116 КЗпП, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини між стонами виникли з питання нарахування та виплатити позивачу, якій був військовослужбовцем, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на підставі ст.117 КЗпПУ, а також компенсації втрати частини доходу.
Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у тому числі у разі відсутності зауважень звільненого військовослужбовця щодо розрахунку з ним, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.
За приписами ст.116 КЗпПУ (в редакції Закону України від 02.04.2020 №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпПУ (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов'язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.
Між тим, за правовими висновками Верховного Суду вказані зміни в КЗпПУ фактично не вплинули на розрахунок за затримку при звільненні осіб, яким затримка розрахунку почалась до 19 липня 2022 року.
При цьому Верховний Суд також вказує, що в новій редакції законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Але і до цього редакція ст.117 КЗпПУ не містила положень щодо застосування принципу співмірності. Вказаний принцип став застосовуватись при розгляді справ даної категорії за судовою практикою Верховного Суду та ВПВС.
Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює можливість відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Таким чином, основними підставами для висновку ВПВС були:
- компенсаційний характер заходів відповідальності (компенсацiя завданої шкоди на відміну виплати середнього заробітку при незаконному звільненні та поновленні на посаді - виплата заробітку як продовження трудових відносин);
- принципи розумності, справедливості та пропорційності.
Щодо застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, то аналіз висновків Конституційного Суду України, викладених у його рішеннях, свідчать про те, що вказані принципи є невід'ємною частиною верховенства права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Всі елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності. Правова держава, вважаючи відповідальність виправною, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.
Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи.
Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.
Принцип верховенства права, зокрема така його вимога, як принцип домірності, є взаємопов'язаними фундаментальними засадами функціонування усієї юридичної системи України,
Отже, конкретні санкції як відповідальність за порушення мають бути справедливими та відповідати принципові домірності, тобто законодавець має визначати механізм відповідальності з урахуванням їх виправданості та потреби для досягнення легітимної мети, беручи до уваги вимоги адекватності наслідків (у тому числі для особи, до якої вони застосовуються).
Саме враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, ВПВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи, зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні 244 914,08 грн. не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, а також компенсаційному характеру вказаних виплат.
Згідно Довідки №6/66/47 від 15.01.2024р. щодо розрахунку середнього заробітку ОСОБА_1 , розмір грошового забезпечення Позивача становить: Грошове забезпечення Позивача за травень 2021 року: 26 961,41 грн. Грошове забезпечення Позивача за червень 2021 року: 26 961,41 грн. Середньоденне грошове забезпечення (заробітна плата) Позивача дорівнює: (26 961,41 грн. + 26 961,41 грн.) / 61 день = 883,98 грн.
Загальна сума середнього грошового забезпечення за період з 28.07.2021р. по 18.07.2022р. становить: 356 днів х 883,98 грн. (середньоденний заробіток) становить 314 696,88 грн.
Розрахунок середнього грошового забезпечення за період з 19.07.2022р. по 17.03.2025р. (день, що передує дню остаточного розрахунку) становить 162 652,32 грн.
Оцінюючи вимоги позивача щодо відповідності їх принципам розумності, справедливості та пропорційності, а також компенсаційному характеру вказаних виплат, суд, зокрема, враховує, що принципи розумності, справедливості та пропорційності повинні бути застосовані враховуючи, що в Україні запроваджений воєнний стан, в якому Україна знаходиться третій рік, необґрунтоване навантаження на Державний бюджет не є розумним.
Враховуючи вказані обставини, компенсаційний характер сум, які просить стягнути з відповідача позивач, застосовуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню за затримку розрахунку 150 000,00 грн.
Частиною 1 ст.2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з п. 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v.» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової академії (м. Одеса) (вул. Фонтанська дорога, буд. 10, м. Одеса, 65009, Код ЄДРПОУ 24983020) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової академії (м. Одеса) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнути з військової академії (м. Одеса) (вул. Фонтанська дорога, буд. 10, м. Одеса, 65009, Код ЄДРПОУ 24983020) на корить ОСОБА_1 ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 150000,00 грн. (сто п'ятдесят тисяч гривень).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.