Справа № 420/18281/25
14 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2022 року по 30.05.2025 року включно;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2022 року по 30.05.2025 року у сумі 274 071 гривня 68 копійок.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначила, що jскільки позивача було виключено зі списків особового складу 17.08.2022 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 31.05.2025 року, то відповідачем затримано розрахунок з 18.08.2022 року по 30.05.2025 року. Проте відповідачем не виплачено позивачу середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Оскільки повний розрахунок фактично проведено не у день звільнення з військової служби, то позивач, відповідно до ст.117 КЗпП України, має право на виплату середнього заробітку.
Посилаючись на те, що остаточний розрахунок з позивачем при звільненні з військової служби був проведений лише 31.05.2025 року, чим порушено ст. 116 КЗпП, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 16.06.2025 року відкрито провадження в адміністративній справі та визначено, що розгляд справи буде проводитись за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи на підставі ст. 262 КАС України у межах строків, визначених ст. 258 КАС України та з урахуванням встановлених сторонам строків для подання заяв по суті.
Суд зазначає, що відповідачем до суду не подано відзиву на адміністративний позов.
Відповідно до ч.6 ст.162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За приписами ч.5 ст. 262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Відповідно до п.10 ч.1 ст.4 КАС України письмове провадження - розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом.
Відтак, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
Розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд,
ОСОБА_1 з 31.05.2019 року по 17.08.2022 року проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 Національної гвардії України
Відповідно до наказу від 17.08.2022 року №181 позивача 17.08.2022 року звільнено з військової служби у зв'язку з сімейними обставинами.
Проте у період проходження військової служби позивачу не у повному розмірі виплачувалось грошове забезпечення. Для вирішення спору позивач звернувся до суду.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 року у справі №420/33479/23 зобов'язано відповідача здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 30.01.2020 р. по 31.12.2020 р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 р., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум; - здійснити перерахунок грошового забезпечення позивача за період з 01.01.2021 р. по 31.12.2021 р. з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 р., на відповідний тарифний коефіцієнт та провести виплату, з урахуванням раніше виплачених сум; - здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 01.01.2022 року по 17.08.2022 року, грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані 20 днів основної щорічної відпустки за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані 56 днів додаткової щорічної відпустки, як учаснику бойових дій за 2019 - 2022 роки з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначеного шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, з урахуванням раніше виплачених сум.
28.06.2024 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 05.02.2024 року у справі №420/33479/23 відповідачем виплачено на користь позивача перерахунок грошового забезпечення у сумі 127 568,80 грн., що підтверджується банківською випискою.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 року у справі №420/33482/23 зобов'язано відповідача нарахувати та виплатити на користь позивача грошову компенсацію за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби.
31.05.2025 року на виконання рішення Одеського окружного адміністративного суду від 24.10.2024 року у справі №420/33482/23 відповідачем виплачено на користь позивача грошову компенсацію за невикористані 40 днів додаткової відпустки, як одинокій матері за період з 2019 року по 2022 рік у сумі 19 272,65 грн., що підтверджується банківською випискою
Посилаючись на те, що оскільки позивача було виключено зі списків особового складу 17.08.2022 року, а крайню виплату відповідачем здійснено 31.05.2025 року, то відповідачем затримано розрахунок з 18.08.2022 року по 30.05.2025 року, позивач звернулась до суду з даним позовом.
Розглянувши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позову, з огляду на наступне.
Спірні правовідносини між сторонами виникли з питання нарахування та виплатити позивачу, який був військовослужбовцем, середнього грошового забезпечення за весь час затримки остаточного розрахунку на підставі ст.117 КЗпПУ, а також компенсації втрати частини доходу.
Згідно з ч. 1 статті 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10 грудня 2008 року №1153/2008 (далі Положення №1153/2008), після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Спеціальне законодавство щодо проходження служби військовослужбовцями не регулює правовідносини щодо відповідальності за затримку розрахунку при звільненні, у тому числі у разі відсутності зауважень звільненого військовослужбовця щодо розрахунку з ним, у зв'язку з чим застосуванню підлягають норми КЗпПУ.
За приписами ст.116 КЗпПУ (в редакції Закону України від 02.04.2020 №2352-IX) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Статтею 117 КЗпПУ (в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX) визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені ст.116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Після набрання 19 липня 2022 року чинності Законом №2352-IX строк виплати за затримку при звільненні законодавець обмежив 6 місяцями, що зі сторони законодавця є логічно-послідовним, враховуючи сталу судову практику, що не виплата не тільки нарахованих та несплачених сум заробітку працівнику (роботодавець усвідомлює свою відповідальність), але не нарахованих і несплачених сум заробітку (тобто роботодавець вважає виконаними свої обов'язки щодо розрахунку зі звільненим працівником), не обмежується строком звернення до суду, тобто такий працівник (службовець) може звернутися до суду у будь-якій, у тому числі тривалий, час після звільнення до суду, що безпосередньо впливає на час затримки при звільненні.
Між тим, за правовими висновками Верховного Суду вказані зміни в КЗпПУ фактично не вплинули на розрахунок за затримку при звільненні осіб, яким затримка розрахунку почалась до 19 липня 2022 року.
При цьому Верховний Суд також вказує, що в новій редакції законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Але і до цього редакція ст.117 КЗпПУ не містила положень щодо застосування принципу співмірності. Вказаний принцип став застосовуватись при розгляді справ даної категорії за судовою практикою Верховного Суду та ВПВС.
Аналізуючи положення ч.2 ст.117 КпПУ Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 року у справі №821/1083/17 зазначила, що ч.2 ст.117 КпПУ стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору.
Так, якщо між роботодавцем та колишнім працівником виник спір про розміри належних звільненому працівникові сум, то в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника, власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування (тобто, зазначене в ч.1 ст.117 КЗпПУ). Відтак, у цьому випадку законодавець не вважає факт вирішення спору фактом виконання роботодавцем обов'язку провести повний розрахунок із колишнім працівником, що зумовлює відповідальність роботодавця протягом усього періоду прострочення.
Натомість, якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Таке правове регулювання є способом досягти балансу між захистом прав працівника та додержанням принципів справедливості і співмірності у трудових відносинах, враховуючи фактичні обставини, за яких стався несвоєчасний розрахунок та міру добросовісної поведінки роботодавця.
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦКУ, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст.117 КЗпПУ, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання у тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.
Таким чином, основними підставами для висновку ВПВС були:
- компенсаційний характер заходів відповідальності (компенсацiя завданої шкоди на відміну виплати середнього заробітку при незаконному звільненні та поновленні на посаді - виплата заробітку як продовження трудових відносин);
- принципи розумності, справедливості та пропорційності.
Щодо застосування принципів розумності, справедливості та пропорційності, то аналіз висновків Конституційного Суду України, викладених у його рішеннях, свідчать про те, що вказані принципи є невід'ємною частиною верховенства права.
Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Всі елементи права об'єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права.
Справедливість - одна з основних засад права, є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права. Зазвичай справедливість розглядають як властивість права, виражену, зокрема, в рівному юридичному масштабі поведінки й у пропорційності юридичної відповідальності. Правова держава, вважаючи відповідальність виправною, має використовувати не надмірні, а лише необхідні і зумовлені метою заходи.
Співвідношення між поставленою метою та засобами її досягнення має відповідати вимогам принципу домірності, який забезпечує справедливий баланс між вимогами захисту загального інтересу та потребою забезпечити індивідуальні права особи.
Одним із елементів верховенства права є принцип пропорційності, який означає, зокрема, що заходи, передбачені в нормативно-правових актах, повинні спрямовуватися на досягнення легітимної мети та мають бути співмірними з нею.
Принцип верховенства права, зокрема така його вимога, як принцип домірності, є взаємопов'язаними фундаментальними засадами функціонування усієї юридичної системи України,
Отже, конкретні санкції як відповідальність за порушення мають бути справедливими та відповідати принципові домірності, тобто законодавець має визначати механізм відповідальності з урахуванням їх виправданості та потреби для досягнення легітимної мети, беручи до уваги вимоги адекватності наслідків (у тому числі для особи, до якої вони застосовуються).
Саме враховуючи компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, ВПВС у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц зазначила, що суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого ст.117 КЗпПУ, враховуючи, зокрема: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Суд вважає, що вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2022 року по 30.05.2025 року у сумі 274 071 гривня 68 копійок не відповідає принципам розумності, справедливості та пропорційності, а також компенсаційному характеру вказаних виплат.
Як вбачається з довідки доходи, виплати за червень 2022 року складають 46128,26 грн. - виплати за липень 2022 року складають 44732,46 грн.
Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України №100 від 08.02.1995 року «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», середньоденне грошове забезпечення позивача складає: (46128,26 грн. + 44732,46 грн.) / 61 = 1489,52 грн. Отже, середнє грошове забезпечення за шість місяців складає (1489,52 грн. * 184 дні) 274 071,68 грн.
Оцінюючи вимоги позивача щодо відповідності їх принципам розумності, справедливості та пропорційності, а також компенсаційному характеру вказаних виплат, суд, зокрема, враховує, що принципи розумності, справедливості та пропорційності повинні бути застосовані враховуючи, що в Україні запроваджений воєнний стан, в якому Україна знаходиться третій рік, необґрунтоване навантаження на Державний бюджет не є розумним.
Враховуючи вказані обставини, компенсаційний характер сум, які просить стягнути з відповідача позивач, застосовуючи принципи розумності, справедливості та пропорційності суд вважає, що з відповідача підлягає стягненню за затримку розрахунку 150 000,00 грн.
Частиною 1 ст.2 КАС України встановлено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
За приписами ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Згідно з п. 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v.» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Відповідно до пункту 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно зі ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст.75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що обов'язок доказування в спорі покладається на відповідача орган публічної влади, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі п.13 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір».
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 5, 6, 7, 9, 242-246 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2022 року по 30.05.2025 року включно.
Стягнути з військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України ( АДРЕСА_2 , Код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) на корить ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 РНОКПП НОМЕР_3 ) середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 18.08.2022 року по 30.05.2025 року у сумі 150000,00 грн. (сто п'ятдесят тисяч гривень).
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення набирає законної сили у порядку ст. 255 КАС України.
Рішення може бути оскаржене у порядку та строки встановлені ст. 295-297 КАС України.
Суддя Самойлюк Г.П.