Справа № 420/12468/25
14 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невключення до складу грошового забезпечення ОСОБА_1 сум додаткової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", при обчисленні розміру грошової компенсації за невикористані дні оплачуваних відпусток;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористані дні оплачуваних відпусток в загальній кількості 67 днів, обчисливши її суму, виходячи із розміру місячного грошового забезпечення, з урахуванням сум додаткової винагороди передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 "Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану", та провести її виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2024 р. № 296 його виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення. При звільненні відповідачем виплачена грошова компенсація за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток. Однак до місячного грошового забезпечення, з якого обчислено розмір грошової компенсації, не включено додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168. Вважає такі дії відповідача протиправними, оскільки додаткова винагорода виплачувалася щомісячно, має постійний характер, а тому повинна включатися до місячного грошового забезпечення, з якого розраховується грошова компенсація за невикористані дні щорічно основної та додаткової відпусток.
Ухвалою від 25.04.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подання відзиву на позовну заяву.
13.03.2025 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07.06.2018 р. № 260, компенсація за невикористані дні відпустки розраховується на основі посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення. Додаткова винагорода, встановлена постановою Кабінету Міністрів України від 28.02.2022 р. № 168 не входить до цього переліку. Пунктом 16 розділу І Порядку № 260 визначено, що додаткові винагороди, не передбачені цим Порядком, не включаються до розрахунку компенсації, якщо інше не встановлено законом. Таким чином, відповідач правомірно не включив додаткову винагороду до розрахунку компенсації. Також зазначає про порушення позивачем строку звернення до суду.
Згідно ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило клопотання про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 18.10.2024 р. № 296 солдата ОСОБА_1 з 18.10.2024 р. виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Також вказаним наказом передбачено виплатити позивачу грошову компенсацію за 53 невикористаних днів щорічної основної відпустки за 2022-2024 роки та за 14 невикористаних днів додаткової оплачуваної відпустки як учаснику бойових дій за 2024 рік.
27.12.2024 р. представник позивача звернулася до військової частини НОМЕР_1 з адвокатським запитом, в якому просила надати інформацію чи було враховано додаткову грошову винагороду, отриману ОСОБА_1 , при обрахунку грошової компенсації за невикористану щорічну та додаткову відпустки за 2022-2024 роки; надати інформацію про період, який було взято для обрахунку розміру щомісячного грошового забезпечення для визначення одноденного розміру грошового забезпечення при розрахунку компенсації за невикористані відпустки у 2024 році.
Листом від 20.02.2025 р. № 1027 відповідач повідомив про відсутність підстав для перерахунку грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, оскільки додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, є одноразовим додатковим видом грошового забезпечення, а тому не входить до складу місячного грошового забезпечення, з якого розраховується грошова компенсація за невикористані дні основної щорічної та додаткової відпусток. Також зазначено, що визначення одноденного розміру грошового забезпечення здійснювалось шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступних приписів законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Спеціальним законом, який визначає основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлює єдину систему їхнього соціального та правового захисту, гарантує військовослужбовцям і членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулює відносини у цій галузі є Закон України від 20.12.1991 р. № 2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон № 2011-XII).
Положеннями ч.2 ст.9 Закону № 2011-ХІІ визначено перелік складових грошового забезпечення, а саме: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Згідно ч.4 ст.9 Закону № 2011-XII грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Порядок виплати грошового забезпечення визначається Міністром оборони України, керівниками центральних органів виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні утворені відповідно до законів України військові формування та правоохоронні органи, керівниками розвідувальних органів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 р. № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704), окрім тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та розмірів надбавки за вислугу років, також затверджено додаткові види грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 2 Постанови № 704 установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Згідно пункту 3 Постанови № 704 виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації (далі - державні органи).
Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок № 260, у пункті 2 розділу І якого внормовано, що грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. До щомісячних основних видів грошового забезпечення належать: посадовий оклад; оклад за військовим званням; надбавка за вислугу років. До щомісячних додаткових видів грошового забезпечення належать: підвищення посадового окладу; надбавки; доплати; винагорода військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту; премія. До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать: винагороди (крім винагороди військовослужбовцям, які обіймають посади, пов'язані з безпосереднім виконанням завдань із забезпечення кібербезпеки та кіберзахисту), а також додаткова винагорода на період дії воєнного стану (доповнено згідно з Наказом Міністерства оборони України від 25 січня 2023 року № 44, який застосовується з 01 лютого 2023 року); допомоги.
Водночас у пункті 16 розділу І Порядку № 260 визначено, що виплата додаткових видів грошового забезпечення, не передбачених цим Порядком, здійснюється відповідно до чинного законодавства України.
28 лютого 2022 року Кабінет Міністрів України на виконання Указів Президента України від 24 лютого 2022 року № 64 "Про введення воєнного стану в Україні" та № 69 "Про загальну мобілізацію" прийняв Постанову № 168, яка застосовується з 24 лютого 2022 року, пунктом 1 якої установив, що на період дії воєнного стану військовослужбовцям Збройних Сил, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Головного управління розвідки Міністерства оборони, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, Управління державної охорони, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації, Державної спеціальної служби транспорту, військовим прокурорам Офісу Генерального прокурора, особам рядового і начальницького складу Державної служби з надзвичайних ситуацій, співробітникам Служби судової охорони, особам начальницького складу управління спеціальних операцій Національного антикорупційного бюро та поліцейським виплачується додаткова винагорода в розмірі 30000 гривень щомісячно (крім військовослужбовців строкової служби), а тим з них, які беруть безпосередню участь у бойових діях або забезпечують здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах у період здійснення зазначених заходів (у тому числі військовослужбовцям строкової служби), - розмір цієї додаткової винагороди збільшується до 100000 гривень в розрахунку на місяць пропорційно часу участі у таких діях та заходах. Виплата такої додаткової винагороди здійснюється на підставі наказів командирів (начальників).
Надалі до цієї Постанови неодноразово вносилися зміни та доповнення, у тому числі й до пункту 1, які не впливають на вирішення цієї справи.
Нормами абз.3 п.14 ст.10-1 Закону № 2011-XII передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі не використані за час проходження військової служби дні щорічних основної та додаткової відпусток, а також додаткової відпустки військовослужбовцям, які мають дітей або повнолітню дитину - особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, та додаткової відпустки, передбаченої статтею 16-2 Закону України "Про відпустки".
Відповідно до пункту 6 розділу XXXI Порядку № 260 розрахунок грошового забезпечення за час надання щорічної основної відпустки з подальшим виключенням зі списків особового складу та грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Верховний Суд у постанові від 23.09.2024 р. у справі № 240/32125/23 висловив правову позицію щодо питань, чи ураховується передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода до складу місячного грошового забезпечення, з якого обчислюються військовослужбовцям розміри грошових допомог для оздоровлення, при звільненні та грошова компенсація за невикористані дні відпусток.
Так, відповідаючи на питання щодо умов обчислення розміру компенсації за невикористані військовослужбовцем дні відпусток, Верховний Суд констатував, що, на відміну від правил обчислення розміру допомоги для оздоровлення, пункт 6 розділу ХХХІ Порядку № 260 не містить жодних застережень щодо заборони урахування винагород до складу грошового забезпечення, з якого обчислюється розмір такої компенсації. Навпаки, за приписами указаної норми, до такого розрахунку включено щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. Ураховуючи те, що додаткова винагорода, запроваджена Постановою № 168, є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення, відповідно до довідки військової частини про нараховане позивачу грошове забезпечення виплачувалася позивачу починаючи з січня 2023 року по грудень 2024 року, вказана винагорода входить до складу грошового забезпечення позивача (як розрахункової величини), з якого обчислюється розмір компенсації за всі невикористані ним дні щорічної основної відпустки.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом і у постановах від 07.11.2024 р. у справі № 240/23909/23, від 19.12.2024 р. у справі № 580/3483/24, від 10.04.2025 р. у справі № 240/2078/24.
Отже, для вирішення питання щодо включення до місячного грошового забезпечення, з якого позивачу розраховано грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, необхідно встановити чи виплачувалася ОСОБА_1 вказана додаткова винагорода за останньою займаною штатною посадою.
Як вбачається з витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14.03.2024 р. № 74 солдата по мобілізації ОСОБА_1 призначено на посаду солдата резерву запасної роти та перепризначено на посаду стрільця-санітара 3 мотопіхотної роти мотопіхотного батальйону, а відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 02.06.2024 р. № 156 солдата по мобілізації ОСОБА_1 вважати таким, що з 02.06.2024 р. знаходиться в розпорядженні командира військової частини у зв'язку з довготривалим лікуванням.
В подальшому, згідно витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій НОМЕР_2 від 18.10.2024 р. № 296, солдата ОСОБА_1 з 18 жовтня 2024 року виключено зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
З наданої до суду картки особового рахунку ОСОБА_1 за 03/2024 - 10/2024 слідує, що позивачу додаткова винагорода з червня 2024 року по жовтень 2024 року включно не нараховувалася та не виплачувалася.
Як вже зазначалося, розрахунок грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток здійснюється виходячи з посадового окладу, окладу за військовим званням, надбавки за вислугу років та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення з урахуванням зміни вислуги років та норм грошового забезпечення, які військовослужбовець отримував за останньою займаною штатною посадою. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення місячного розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів.
Оскільки позивач з 02.06.2024 р. знаходився в розпорядженні командира військової частини, йому не нараховувалася та не виплачувалася з червня 2024 року по 18.10.2024 р. (день звільнення) додаткова винагорода, передбачена Постановою № 168, то відповідач правомірно не включив додаткову винагороду до місячного грошового забезпечення, з якого розраховано грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпусток, яку виплачено ОСОБА_1 при звільненні у жовтні 2024 року в сумі 48369,31 грн.
Тому твердження позивача про допущення військової частиною НОМЕР_1 бездіяльності є безпідставними.
Стосовно доводів відповідача про порушення позивачем строку звернення до суду суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.1 ст.122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів (ч.2 ст.122 КАС України).
Згідно ч.3 ст.122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у ч.2 ст.122 КАС України.
Згідно ч.2 ст.233 КЗпП України (у редакції, яка діяла до 19.07.2022 р.) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Однак, 19.07.2022 р. набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX, яким внесено ряд важливих змін до діючого законодавства про працю.
Зокрема, змін зазнали норми законодавства щодо порядку звернення громадян до суду у разі виникнення трудових спорів в частині строків таких звернень.
Частини 1 та 2 ст.233 КЗпП України викладені у наступній редакції:
- працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті;
- із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116).
Отже, до 19.07.2022 р. КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 06.04.2023 р. у справі № 260/3564/22 та у постановах від 19.01.2023 р. у справі № 460/17052/21, від 25.04.2023 р. у справі № 380/15245/22 та від 08.08.2024 р. у справі № 380/29686/23.
Крім цього, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.07.2024 р. у справі № 990/156/23 виснувала про те, що норма ст.233 КЗпП України є нормою матеріального права, яка визначає строк судового захисту права працівника у разі порушення законодавства про працю. Вказана норма поширює свою дію на всіх працівників та службовців підприємства, установи, організації та незалежно від характеру їх трудової діяльності, у тому числі на осіб, які проходять публічну чи державну службу. У взаєминах із державою в особі відповідних суб'єктів владних повноважень суд має застосовувати правило пріоритету правової норми за найбільш сприятливим тлумаченням для особи суб'єкта приватного права.
Предметом позовних вимог ОСОБА_1 у даній справі є оскарження дій військової частини НОМЕР_1 щодо не включення додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, до місячного грошового забезпечення, з якого розраховано грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної та додаткової відпустки, яку виплачено при звільненні.
Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, у постанові від 21.03.2025 р. по справі № 460/21394/23 дійшов висновків, що якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01 липня 2023 року.
Період до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті 233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати (грошового забезпечення) без обмеження будь-яким строком. Проте, період з 19 липня 2022 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Судова палата з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду в постанові від 21.03.2025 р. по справі № 460/21394/23 дійшла висновку, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19 липня 2022 року) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, тобто письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні.
Як вбачається з матеріалів справи, про порушення своїх прав (з урахуванням предмета позову) ОСОБА_1 дізнався з листа військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2025 р. № 1027, яким позивачу повідомлено про те, що передбачена Постановою № 168 додаткова винагорода не входить до складу місячного грошового забезпечення, з якого розраховується грошова компенсація за невикористані дні відпусток, а тому з урахуванням правових висновків, викладених у постанові Верховного Суду у складі судова палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду від 21.03.2025 р. по справі № 460/21394/23, відлік тримісячного строку розпочався саме з дати отримання листа військової частини НОМЕР_1 від 20.02.2025 р. № 1027.
Доводи відповідача про те, що позивач звільнений 18.10.2024 р., внаслідок чого тримісячний строк звернення до суду необхідно відраховувати з 18.10.2024 р., є безпідставними, так як предметом позовних вимог ОСОБА_1 є не включення до місячного грошового забезпечення, з якого розраховано грошову компенсацію за невикористані дні відпусток, додаткової винагороди, передбаченої Постановою № 168, розрахунок нарахування якої відсутній у наказі командира військової частини НОМЕР_1 від 18.10.2024 р. № 296.
З даною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду 23.04.2025 р., тобто в межах тримісячного строку, визначеного ст.233 КЗпП України, а тому позивачем не пропущено строк звернення до суду.
Згідно ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч.1 ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
З огляду на викладене позовні вимоги ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 262 КАС України, суд -
вирішив:
Відмовити в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко