Справа № 420/11173/25
13 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі: головуючого судді Василяки Д.К., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,-
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України в якому позивач просить суд:
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо обчислення та виплати позивачу щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 28.03.2022 по 31.12.2022 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 28.03.2022 по 31.12.2022 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням здійснених виплат
визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо обчислення та виплати позивачу щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб»;
зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату позивачу щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням здійснених виплат.
Позивач вважає дії військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати за період з 28.03.2022 по 19.05.2023 включно усіх складових грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових проблем, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 07.12.2017 № 2246-VIII «Про Державний бюджет України на 2018 рік» станом на 01.01.2018, необгрунтованими і протиправними, такими, що порушують право на належний соціальний захист та справедливий і гарантований державою рівень грошового забезпечення, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом.
За цією позовною заявою відкрито спрощене позовне провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву в якому відповідач зазначає, що позовні вимоги про визнання протиправними дії бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , щодо не нарахування та невиплати позивачу в період з 28.03.2022р. по 19.05.2022р. грошового забезпечення, а також виплачених за вказаний період: грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації невикористаної щорічної основної та додаткової відпустки, визначивши їх розмір, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 р., встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 р., на відповідні тарифні коефіцієнти, згідно з пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням раніше виплачених сум задоволенню не підлягає. Крім того, відповідач зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду з даним позовом.
Дослідивши матеріали справи, а також обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, відзив на позовну заяву, докази, якими вони підтверджуються, суд встановив наступне: ОСОБА_1 проходив військову службу у Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України.
На звернення позивача, відповідач - Військова частина НОМЕР_2 надала відповідь від 01.04.2025 року в якій зазначено, що відсутні підстави для висновку про наявність у військової частини НОМЕР_2 обов'язку застосувати при визначенні складових грошового забезпечення п.4 Постанови КМУ №704, відповідно до якого розміри окладів за військовим званням військовослужбовців визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 9 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
30 серпня 2017 року Кабінетом Міністрів України прийнято постанову № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка передбачала з 01.03.2018 збільшення розмірів посадових окладів та окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців.
Пунктом 2 постанови № 704, установлено, що грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу складається з посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням, щомісячних (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премії) та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Додатком 1 до постанови № 704, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
Пунктом 4 постанови № 704 (в первинній редакції) передбачалось, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Пунктом 6 постанови № 103, внесено зміни до постанови № 704, внаслідок яких пункт 4 постанови № 704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, станом на 01.01.2018 та 01.01.2019 пункт 4 постанови № 704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року".
Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року по справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України № 103, яким були внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України № 704.
Вказаною постановою скасовані зміни, у тому числі до п.4 постанови Кабінету Міністрів України № 704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Відповідно до частини другої статті 265 Кодексу адміністративного судочинства України нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду.
Отже, з 29.01.2020 року - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Таким чином, оскільки зміни внесені постановою № 103, зокрема, до пункту 4 постанови № 704, визнані у судовому порядку нечинними, з 29.01.2020 року діє редакція пункту 4 постанови № 704, яка діяла до зазначених змін, в якій передбачено, що для визначення посадового окладу та окладу за військовим званням застосовується не прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, а прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, але з гарантією того, що такий показник прожиткового мінімуму повинен становити не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року.
В той же час, при вирішенні питання щодо можливості застосування мінімальної заробітної плати, в даному випадку не менше її 50 відсотків, як розрахункової величини при обрахунку посадового окладу, суд враховує, що пунктом 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», який набрав чинності 01 січня 2017 року, встановлено, що після набрання чинності цим Законом мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Норми пункту 3 розділу II “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 1774-VIII були чинними як на дату прийняття постанови №704, так і станом після 29.01.2020 року неконституційними не визнавалися.
Враховуючи юридичну силу законів та підзаконних нормативно-правих актів, яким є постанова № 704, місце таких в системі нормативно-правових актів, оскільки всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм, перевагу слід надати положенням Закону, як акту вищої юридичної сили з урахуванням принципу верховенства права, закріпленого у статті 8 Конституції України.
Таким чином, застосовуючи висновки Великої Палати Верховного Суду, які викладені у постанові від 11.12.2019 року по справі № 240/4946/18, щодо застосування норм права, а саме пункту 3 розд. ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року № 1774-VІІІ “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України», за якою після набрання чинності цим Законом положення нормативно-правових актів щодо обчислення виплат у процентному співвідношенні до мінімальної заробітної плати застосуванню не підлягають, суд дійшов висновку, що п.4 постанови № 704 з 29.01.2020 року має застосовуватись у наступній редакції: “Розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.».
Так, у постанові від 02.08.2022 року по справі №440/6017/21 Верховний Суд на підставі аналізу, у тому числі, норм Закону №2262-XII та Постанови №704 зазначив, що :
а) з 01.01.2020 положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений на відповідний рік у тому числі як розрахункова велична для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів;
б) через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема, згідно із Законом № 1082-IX, у осіб з числа Військовослужбовців виникло право на отримання довідки про розміри грошового забезпечення для перерахунку пенсії за формою, що передбачена додатком 2 до Порядку №45, з урахуванням оновлених даних про розмір посадового окладу та окладу за Військовим (спеціальним) званням, які визначаються шляхом застосування пункту 4 постанови №704 із використанням для їх визначення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
в) встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону № 1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою № 704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за Військовим (спеціальним) званням.
Отже, згідно Постанови №704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є саме розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01 січня відповідного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
Статтею 7 Закону України від 07.12.2017 №2246-VIII “Про Державний бюджет України на 2018 рік» визначено, що станом на 01.01.2018 прожитковий мінімум на одну працездатну особу складає - 1762,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 14.11.2019 №294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» передбачено, що станом на 01.01.2020 прожитковий мінімум на одну працездатну особу дорівнює - 2102,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 15.12.2020 №1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено, що станом на 01.01.2021 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2270,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 02.12.2021 року № 1928-IX “Про Державний бюджет України на 2022 рік» встановлено, що станом на 01.01.2022 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2481,00 грн.
Статтею 7 Закону України від 03.11.2022 року № 2710-IX “Про Державний бюджет України на 2023 рік» встановлено, що станом на 01.01.2023 прожитковий мінімум на одну працездатну особу - 2684,00 грн.
При цьому, 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, якою внесені зміни до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з якими абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: “Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Разом з тим, як вбачається з матеріалів справи позивач, ОСОБА_1 , проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_2 у спірний період з 28.03.2022 по 31.12.2022 та грошове забезпечення позивача мало обчислюватися із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб - із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2022 року за Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01.01.2023 року за Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Отже, обчислення у період з 28.03.2022 по 19.05.2023 року посадового окладу, окладу за військовим званням, відсоткової надбавки за вислугу років, премії, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення та виплат визначених шляхом застосування прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018 року не відповідає жодному діючому нормативно-правовому акту.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 06 лютого 2023 року по справі № 160/2775/22.
В той же час, з матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що в період з 28.03.2022 по 19.05.2023 року ОСОБА_1 отримував грошове забезпечення та інші належні за цей період одновні та додаткові види грошового забезпечення з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018 року (1762,00 грн.).
Наказом Міністра оборони України від 07 червня 2018 року №260 затверджено Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі - Порядок №260). Цей наказ набирає чинності з дня його офіційного опублікування та застосовується з дня набрання чинності Постановою №704.
Цей Порядок визначає механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам.
Відповідно до п. 1 розділу ХХІІІ Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Згідно п. 1 розділу XXIV Порядку № 260 військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, один раз на рік надається матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань у розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.
Відповідно до пункту 3 розділу ХХХІ Порядку № 260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров'я, у зв'язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв'язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки.
Згідно п. 1 розділу ХХХІІ Порядку № 260 військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби, військовослужбовців, призваних на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або за призовом осіб із числа резервістів в особливий період) здійснюється виплата одноразової грошової допомоги у разі звільнення з військової служби у розмірах та на умовах, установлених пунктом 2 статті 15 Закону України “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно підпункту 2 пункту 5 Постанови №704 керівнику державного органу, надано право здійснювати преміювання військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу відповідно до їх особистого внеску в загальний результат служби у межах фонду преміювання, утвореного в розмірі не менш, як 10 відсотків посадових окладів та економії фонду грошового забезпечення.
Згідно п. 1 Розділу ХVІ Порядку №260 розмір щомісячної премії, але не менше 10 відсотків посадового окладу, встановлює Міністр оборони України для відповідних категорій військовослужбовців.
З матеріалів справи вбачається, що в період з 28.03.2022 по 19.05.2023 року ОСОБА_1 нараховано та виплачено грошову допомогу на оздоровлення, грошову компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки, які всупереч приписів чинного законодавства були розраховані та виплачені з розрахунку прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого станом на 01.01.2018 року (1762,00 грн.).
За таких підстав, суд дійшов висновку, що дії Військової частини НОМЕР_2 щодо обчислення та виплати позивачу грошового забезпечення та інших належних основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 28.03.2022 по 19.05.2023, без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України “Про Державний бюджет України на 2022 рік», станом на 01.01.2023 Законом України “Про Державний бюджет України на 2023 рік» є неправомірними.
Окрім того, Військова частина НОМЕР_4 зазначає, що позивачем пропущено тримісячний строк звернення до суду з даним адміністративним позовом, встановлений статтею 233 КЗпП.
Однак суд відхиляє посилання на пропуск позивачем, оскільки Верховний Суд у складі cудової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України, в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшов таких висновків.
Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19 липня 2022 року, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19 липня 2022 року, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19 липня 2022 року підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин»)(див. пункт 65.1 постанови Верховного Суду від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23).
У пунктах 75-75 вищевказаної постанови Судова палата виснувала, що період з 01 лютого 2020 року до 19 липня 2022 року регулюється положеннями статті233 КЗпП України, у редакції до внесення змін Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», яка визначає право особи на звернення до суду із позовом про стягнення належної їй заробітної плати [грошового забезпечення] без обмеження будь-яким строком.
Проте період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року регулюється вже нині чинною редакцією статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
У вищевказаній постанові Судова палата зазначила, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову [у частині вимог за період з 19 липня 2022 року по 30 березня 2023 року] слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Спірні правовідносини у даній справі виникли у період з 28.03.2022 по 19.05.2023.
Вказаний період варто умовно варто поділити на дві частини: до набрання чинності Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (19 липня 2022 року) та після цього.
Відтак, спірні правовідносини за період з 28.03.2022 по 19.07.2022 тобто підлягають захисту в судовому порядку без обмеження будь-яким строком.
При цьому, на правовідносини за період з 19.07.2022 по 19.05.2023поширюється тримісячний строк звернення до суду, встановлений частиною 2 статті 233 КЗпП України, у редакції Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин».
Разом з тим, положеннями статті 233 КЗпП України, в редакції після 19.07.2022 встановлено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Водночас, частиною другою вказаної статті визначено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116). Домашній працівник має право звернутися до суду із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення в місячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Суд акцентує, що відповідач на підтвердження аргументів про пропуск позивачем строку звернення до суду не долучив до матеріалів справи доказів письмового повідомлення позивача про належні йому суми при виключенні зі списків особового складу Військової частини НОМЕР_2 та всіх видів забезпечення.
Натомість, як вбачається з матеріалів справи та не спростовано відповідачем, позивач дізнався про розмір виплаченого йому грошового забезпечення, та його складові, з відповіді від 01.04.2025 та звернувся з даним адміністративним позовом 14.04.2025 року.
За наведеного, суд зазначає, що позивачем дотримано строк звернення до суду з даним адміністративним позовом в частині позовних вимог з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі Серявін та інші проти України від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29).
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту.
Частиною 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Частиною 2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно із ст.90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
В процесі розгляду справи не встановлено інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин.
Згідно зі ст. 249 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про те, що адміністративний позов слід задовольнити.
Згідно з ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні, оскільки позивач звільнений від сплати судового збору на підставі статті 5 Закону України від 08.07.2011 № 3674-VI “Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2, 6, 8, 9, 12, 77, 90, 139, 242-246, 250, 255 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 28.03.2022 по 31.12.2022 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 28.03.2022 по 31.12.2022 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2022 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 02.12.2021 №1928-ІХ «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням здійснених виплат.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_2 Міністерства оборони України щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2023 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідні тарифні коефіцієнти, тобто без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_2 Міністерства оборони України здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячних основних та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення за період з 01.01.2023 по 19.05.2023 включно, грошової допомоги для оздоровлення за 2022 рік, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки за 2023 рік, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України від 03.11.2022 №2710-IX «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 до постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», з урахуванням здійснених виплат.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Д.К. Василяка