Справа № 420/7091/25
13 жовтня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Бездрабка О.І., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якій просить:
- визнати протравною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у не розгляді по суті рапорту військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 від 31.01.2025 р. про звільнення з військової служби у запас відповідно до пп."г" п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 звільнити з військової служби у запас військовослужбовця військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_1 відповідно до пп."г" п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи ні підставі його рапорту від 31.01.2025 р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що позивач є військовослужбовцем, який проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Позивач подав відповідачу рапорт з проханням звільнити його з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4, абз.13 п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу". Підставою для звільнення з військової служби є сімейні обставини, пов'язані з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною позивача ОСОБА_2 , яка є інвалідом ІІ групи та потребує постійного догляду, що підтверджується рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування від 23.01.2025 р. № 10468/25/252/В. Позивач вважає, що ним надані усі документи, які підтверджують наявність у підстав для звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону №2232-ХІІ. Проте, відповідач не розглянув по суті рапорт, вказавши на подання останнього не по команді. Позивач вважає свої права порушеними, а бездіяльність відповідача протиправною, тому звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою від 14.03.2025 р. відкрито спрощене провадження у справі та надано відповідачу п'ятнадцятиденний строк для подачі відзиву на позовну заяву.
19.03.2025 р. від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, згідно якого просить відмовити в задоволенні позову. Вказує на те, що на рапорт позивача посадовими особами військової частини НОМЕР_1 надано обґрунтовану відповідь, в якій зазначено, про необхідність ОСОБА_1 повернутись після самовільного залишення військової частини та подати за встановленим порядком рапорт на звільнення з військової служби, до якого надати документи, що підтверджують інвалідність дружини, та висновок медико-соціальної експертної комісії (або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) про потребу в постійному догляді. Зазначає, що спір відсутній як такий, а право позивача на звільнення може бути реалізовано без судового врегулювання спору, шляхом подання рапорту з дотриманням вимог п.233 Положення про проходження. Також наголошує на дискреційності повноважень відповідача щодо звільнення позивача з військової служби.
25.03.2025 р. від представника позивача надійшли заперечення на відзив відповідача, в яких акцентовано увагу на поважності причин самовільного залишення військової служби з огляду на тяжку хворобу дружини.
Відповідно до ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.
Оскільки від сторін не надходило заяв про розгляд справи в судовому засіданні, суд розглядає справу в порядку письмового провадження.
Дослідивши наявні у справі докази, суд приходить до висновку про часткове задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_1 .
31.01.2025 р. позивач засобами поштового зв'язку подав командиру військової частини НОМЕР_1 рапорт про його звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.
До даного рапорту позивач долучив:
нотаріально завірену копію паспорту громадянина України ОСОБА_2 ;
нотаріально завірену копію картки фізичної особи платника податків ОСОБА_2 ;
нотаріально завірену копію паспорту громадянина України ОСОБА_1 ;
нотаріально завірену копію довідки про внесення відомостей до Єдиного демографічного реєстру;
нотаріально завірену копію картки фізичної особи платника податків ОСОБА_1 ;
завірену копію витягу з реєстру територіальної громади відносно ОСОБА_1 ;
завірену копію витягу з реєстру територіальної громади відносно ОСОБА_2 ;
нотаріально завірену копію свідоцтва про шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 від 22.07.2001 р. серії НОМЕР_2 ;
нотаріально завірену копію витягу з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування від 23.01.2025 р. № 10468/25/252/В, в п.16 "Обґрунтування рішення експертної команди за результатами оцінювання", якої зазначено, що у ОСОБА_2 наявна важка патологія кровотворної системи, що потребує довготривалого лікування, викликає зниження життєздатності, у вигляді обмеженої здатності до самообслуговування, трудової діяльності, пересування та згідно з Постановою КМУ № 1338 від 15.11.2024 р. дає підстави встановити другу рівні інвалідності;
нотаріально завірену копію виписки із медичної карти стаціонарного хворого № 31516 від 06.01.2025 р., виданої КПК "ВОКЛ ім. М.І. Пирогова Вінницької обласної ради", згідно якої у ОСОБА_2 діагностовано апластичну анемію важкого ступеню, виявлену вперше (анемія ІІ ст., тромбоцитопенія IV ст. з системним геморагічним синдромом, лейконейтропенія IV ст.) Пацієнтка у важкому стані, продовжує лікування стаціонарне лікування в умовах гематологічного відділення.
Листом від 17.02.2025 р. № 182/1920 відповідач запропонував позивачу прибути до місця проходження військової служби та подати за встановленим порядком рапорт на звільнення з військової служби, до якого додати документи, що підтверджують інвалідність дружини та висновок медико-соціальної експертної комісії (або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) про потребу в постійному догляді.
Вважаючи, що відповідач протиправно не розглянув рапорт позивача по суті, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступних приписів законодавства.
Положеннями ч.2 ст.19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно ст.65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Відповідно до ст.106 Конституції України Президент України, зокрема, приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні" у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до п.20 ч.1 ст.106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, який неодноразово продовжувався та діє на даний час.
Указом Президента України № 69/2022 "Про загальну мобілізацію" від 24.02.2022 р. оголошено про загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби регламентовано Законом України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 р. № 2232-XII (далі - Закон № 2232-XII).
Згідно ч.1 ст.1 Закону № 2232-XII захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Відповідно до ч.1 ст.2 Закону № 2232-XII військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частиною 6 ст.2 Закону №2232-XII передбачено зокрема такий вид військової служби, як військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.
Пунктом 12 ч.1 ст.1 Закону України "Про оборону України" визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
З матеріалів справи встановлено, що позивач призваний на військову службу під час мобілізації та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .
Водночас, як свідчать матеріали справи, позивач виявив своє небажання продовжувати проходити військову службу та подав рапорт про звільнення з військової служби у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за дружиною - ОСОБА_2 , яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
Підстави та порядок звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону № 2232-XII (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Так, відповідно до пп."г" п.2 ч.4 ст.26 Закону № 2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації звільняються з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу).
Згідно абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин під час дії воєнного стану на таких підставах: необхідність здійснювати догляд за дружиною (чоловіком) з числа осіб з інвалідністю III групи, встановленої внаслідок онкологічного захворювання, відсутності кінцівок (кінцівки), кистей рук (кисті руки), стоп ніг (стопи ноги), одного з парних органів, або за наявності у дружини (чоловіка) з числа осіб з інвалідністю III групи онкологічного захворювання, психічного розладу, церебрального паралічу або інших паралітичних синдромів.
За приписами ч.7 ст.26 Закону № 2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153 (зі змінами) (далі - Положення № 1153).
Відповідно до абз.2 п.12 Положення № 1153 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам (далі - командири (начальники) органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах (далі - військові частини), за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення № 1153 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до п.241 Положення № 1153 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно приписами п.242 Положення № 1153 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, яка затверджена наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 р. № 170, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 19.05.2009 р. за № 438/16454 (далі - Інструкція № 170), визначає механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 р. № 1153.
Відповідно до п.1.5 розділу І Інструкції № 170 для встановлення, зміни, призупинення, або припинення правових відносин з громадянами України, які реалізуються наказами посадових осіб по особовому складу, у Генеральному штабі Збройних Сил України, Командуванні об'єднаних сил Збройних Сил України, видах Збройних Сил України, окремих родах сил Збройних Сил України, окремих родах військ Збройних Сил України, органах військового управління, з'єднаннях, військових частинах, вищих військових навчальних закладах, військових навчальних підрозділах закладів вищої освіти, установах, організаціях, (далі - військові частини), оформляються: подання на військовослужбовців крім тих, які проходять базову військову службу, щодо: звільнення з військової служби (додаток 1).
Відповідно до положень п.12.11 розділу ХІІ Інструкції № 170 перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Так, додаток 19 до Інструкції № 170 визначає Перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, а саме: п.5 визначено, що при поданні до звільнення з військової служби за підставами: через сімейні обставини або з інших поважних причин, перелік яких визначається ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII подаються: копія аркуша бесіди; копія рапорту військовослужбовця; копія розрахунку вислуги років військової служби (при набутті права на пенсійне забезпечення за вислугою років); документи, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин.
Зокрема, згідно п.25 додатку 19 Інструкції № 170 у разі необхідності здійснення постійного догляду за хворою дружиною (чоловіком), дитиною, а також своїми батьками, які за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи потребують постійного догляду, за умови відсутності інших осіб, які можуть здійснювати такий догляд:
для особи, яка зайнята доглядом,- документи, що підтверджують родинні зв'язки з цією особою, документи про отримання компенсації (допомоги, надбавки) на догляд та акт перевірки сімейного стану військовослужбовця із зазначенням інформація про наявність чи відсутність інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, затвердженого керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки;
один із документів, що підтверджує інвалідність особи, яка потребує догляду: довідка до акта огляду медико-соціальною експертною комісією, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 р. № 2067 соціальної допомоги відповідно до Законів України "Про державну соціальну допомогу особам з інвалідністю з дитинства та дітям з інвалідністю", "Про державну соціальну допомогу особам, які не мають права на пенсію, та особам з інвалідністю", в яких зазначено групу та причину інвалідності, або довідка для отримання пільг особами з інвалідністю, які не мають права на пенсію чи соціальну допомогу, за формою згідно з наказом Мінсоцполітики від 21.09.2015 р. № 946;
висновок медико-соціальної експертної комісії або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я, або витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи за формою згідно з наказом МОЗ від 10.12.2024 р. № 2067, про потребу в постійному догляді.
З аналізу вище наведених положень вбачається, що однією з підстав для звільнення військовослужбовця (як такого, що висловив своє небажання продовжувати проходження військової служби) з військової служби під час воєнного стану через сімейні обставини або інші поважні причини є необхідність здійснювати постійний догляд за хворою дружиною (чоловіком) за умови відсутності інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, що підтверджено актом, який затверджується керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Тобто, для звільнення з військової служби саме за такою сімейною обставиною військовослужбовець має довести належними доказами такі факти:
- наявність дружини (чоловіка) статусу особи з інвалідністю І чи ІІ групи;
- необхідність здійснювати постійний догляд за особою з інвалідністю І чи ІІ групи;
- відсутність в особи з інвалідністю І чи ІІ групи інших осіб, які здійснюють або можуть здійснювати такий догляд, що підтверджено актом, який затверджується керівником територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Лише за умови підтвердження таких взаємопов'язаних між собою обставин військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби на підставі "г" п.2 ч.4, абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-ХІІ.
Звертаючись до суду з позовною заявою, позивач вказує про наявність у нього права на звільнення з військової служби на підставі підпункту "г" п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону № 2232-XII, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною - ОСОБА_2 яка є особою з ІІ групою інвалідності. З урахуванням наведеного позивач вважає, що відповідач протиправно не розглянув рапорт позивача по суті.
Відповідач правомірність своєї бездіяльності аргументує поданням рапорту на звільнення з порушенням вимог п.233 Положення № 1153 з огляду на самовільне залишення позивачем військової служби.
Вирішуючи питання про правомірність позиції відповідача, суд зазначає, що механізм оформлення, подання, реєстрації, розгляду, прийняття та повідомлення рішення за результатами розгляду рапортів військовослужбовців у Міністерстві оборони України (далі - Міноборони), Збройних Силах України (далі - Збройні Сили) та Державній спеціальній службі транспорту, визначений Порядком організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України, затвердженим наказом Міністерства оборони України 06.08.2024 р. № 531 (далі також - Порядок № 531).
Приписами п.п.1, 3 розділу ІІ Порядку № 531 визначено, що рапорти подаються в усній та письмовій (паперовій або електронній) формах. Військовослужбовець має право усно рапортувати за допомогою технічних засобів комунікації. Усні рапорти розглядаються негайно, але не пізніше ніж у строки, для розгляду рапортів у паперовій формі, визначені пунктом 9 розділу III цього Порядку. Відповідь на усний рапорт надається усно.
Згідно з п.п.1 та 2 розділу ІІІ Порядку № 531 в паперовому рапорті військовослужбовець вказує: найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок "Рапорт"; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Командири (начальники) надають відповідь на паперовий рапорт військовослужбовця шляхом накладення резолюції. Резолюція повинна містити відомості, визначені у додатку 1 до цього Порядку.
Відповідно до пунктів 3, 4 розділу ІІІ Порядку № 531 непогодження рапорту безпосереднім та/або прямими командирами (начальниками) не перешкоджає подальшому руху рапорту для його розгляду командиром (начальником) або іншою посадовою особою, яка уповноважена приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, та прийняття рішення по суті рапорту. Особливості розгляду рапортів, поданих в електронній формі, врегульовано розділом IV цього Порядку.
Відмова у задоволенні рапорту має бути вмотивованою.
Якщо для прийняття рішення по суті рапорту недостатньо наданих військовослужбовцем інформації або документів, безпосередній або прямий командир (начальник) військовослужбовця, уповноважений приймати рішення стосовно порушеного в рапорті питання, може не погодити рапорт, зазначивши вичерпний перелік підстав та документів (копій документів), які необхідно додати до рапорту для вирішення його по суті.
Командиру (начальнику), уповноваженому приймати рішення стосовно порушеного у рапорті питання, забороняється відмовляти у задоволенні рапорту у разі, якщо до рапорту не додано документів, які є або повинні бути в розпорядженні відповідного командира (начальника).
Усі рапорти, які потребують розгляду (прийняття рішення) командиром військової частини, попередньо обов'язково реєструються службою діловодства.
Часом подання паперового рапорту є дата передачі рапорту на погодження безпосередньому командиру (начальнику) військовослужбовця, а у разі відмови в розгляді рапорту безпосереднім командиром (начальником) - дата передачі рапорту прямому командиру (начальнику), з урахуванням вимог пункту 1 цього розділу.
У разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу.
Пунктом 9 розділу ІІІ Порядку № 531 передбачено, що розгляд паперового рапорту військовослужбовця всіма його прямими командирами (начальниками) здійснюється:
1) невідкладно, але не пізніше ніж за 48 годин із часу подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які стосуються військової дисципліни, обов'язків особового складу під час виконання бойових наказів (розпоряджень), збереження життя та здоров'я особового складу, відпустки за сімейними обставинами та з інших поважних причин;
2) у строк не більше 14 днів із дня подання військовослужбовцем рапорту - щодо питань, які не відносяться до питань, визначених підпунктом 1 цього пункту.
Зі змісту матеріалів справи слідує, що 31.01.2025 р. позивач подав на ім'я командира Військової частини НОМЕР_1 рапорт про звільнення з військової служби за призовом під час мобілізації на підставі пп."г" п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за дружиною з числа осіб з інвалідністю II групи.
За результатами розгляду рапорту відповідач листом від 17.02.2025 р. № 182/1920 запропонував позивачу прибути до місця проходження військової служби та подати за встановленим порядком рапорт на звільнення з військової служби, до якого додати документи, що підтверджують інвалідність дружини та висновок медико-соціальної експертної комісії (або лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я) про потребу в постійному догляді.
У відзиві представник відповідача вказував, що оскільки рапорт від 31.01.2025 р. щодо звільнення ОСОБА_1 з військової служби в запас подано не по команді у зв'язку із відсутністю позивача на військовій службі через самовільне її залишення, підстави для розгляду рапорту й подальшого звільнення з військової служби відсутні.
Суд наголошує, що п.8 розділу ІІІ Порядку № 531 передбачено, що у разі направлення рапорту засобами поштового зв'язку часом подання рапорту є дата надходження рапорту до поштового відділення за місцем знаходження відповідного підрозділу. Відтак, військовослужбовець може направити рапорт про звільнення з військової служби поштовим зв'язком.
Тому в спірному випадку доводи відповідача про необхідність особистої явки ОСОБА_1 до військової частини є помилковими.
Неприйнятними є покликання відповідача на відсутність підстав для розгляду рапорту позивача з причини самовільного залишення ним місця несення служби, оскільки ця обставина не звільняє командира військової частини від обов'язку розглянути рапорт військовослужбовця та вирішити порушені у ньому питання відповідно до вимог чинного законодавства.
Суд зазначає, що приписи ч.2 ст.24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу", п.п.144-1, 144-5 Положення № 1153/2008 пов'язують можливість констатації посадовими особами військової частини факту дезертирства чи самовільного залишенням місця служби і, як наслідок, призупинення військовослужбовцю військової служби, факт внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей щодо можливого вчинення військовослужбовцем дезертирства чи самовільного залишення служби.
У спірному випадку в матеріалах справи відсутня інформація щодо внесення відомостей до ЄРДСР про самовільне залишення військової частини або місця служби, дезертирування із Збройних Сил України та інших військових формувань позивачем, як це передбачено ч.2 ст.24 Закону № 2232-ХІІ (що унеможливило б звільнення з військової служби до поновлення на такій службі).
До того ж, виключенню зі списків особового складу військової частини передує вирішення питання про звільнення військовослужбовця з військової служби. Тобто, виключення зі списків особового складу є завершальним етапам закінчення проходження військової служби і проводиться після прийняття наказу про звільнення особи з військової служби.
Суд зауважує, що подання рапорту "по команді" означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
За результатами розгляду рапорту військовослужбовця про його звільнення з військової служби посадові особи, які мають право на його звільнення з військової служби, зобов'язані видати наказ по особовому складу про звільнення такого військовослужбовця з військової служби чи надати обґрунтовану відмову у задоволенні рапорту (заяви).
Суд зазначає, що розглянутим вважається рапорт, по якому прийнято рішення та це рішення (відповідь) доведено до військовослужбовця належним чином.
Праву військовослужбовця на звернення до безпосереднього командира для вирішення питання службового чи особистого характеру кореспондує обов'язок військового командира відреагувати на поданий рапорт.
Наслідком написання рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби є наказ по особовому складу про його звільнення чи відмова у задоволенні рапорту.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Верховного Суду від 02.04.2025 р. у справі № 280/7446/24, від 08.07.2025 р. в справі № 580/6020/22.
Відтак, відповідач не довів наявність в спірному випадку законодавчих підстав, які дозволяють йому не розглядати рапорт позивача з вирішення порушеного в ньому питання.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що військовою частиною НОМЕР_1 допущено протиправну бездіяльність щодо не розгляду по суті рапорту позивача від 31.01.2025 р. про звільнення з військової служби.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби у запас суд зазначає наступне.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Відповідно до Рекомендації № R (80) 2 комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятою Комітетом Міністрів Ради Європи 11 травня 1980 року на 316-й нараді заступників міністрів, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно з п.1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої Наказом Міністерства юстиції України від 24.04.2017 р. № 1395/5, дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта. Він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але і не має права виходити за її межі.
Тобто дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають в застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень.
Отже, у разі відсутності у суб'єкта владних повноважень законодавчо закріпленого права адміністративного розсуду при вчиненні дій/прийнятті рішення, та встановлення у судовому порядку факту протиправної поведінки відповідача, зобов'язання судом суб'єкта владних повноважень прийняти рішення конкретного змісту не можна вважати втручанням у дискреційні повноваження, адже саме такий спосіб захисту порушеного права є найбільш ефективним та направлений на недопущення свавілля в органах влади.
Відповідно до п.4 ч.2 ст.245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Частиною 4 статті 245 КАС України визначено, що у випадку, визначеному п.4 ч.2 цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Виходячи зі змісту положень КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Вирішуючи питання про наявність підстав для зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби у запас суд зазначає, що процедура розгляду рапорту про звільнення зі служби врегульована законодавством та передбачає вчинення певних дій, зокрема, перевірку документів, що підтверджують наявність сімейних обставин або інших поважних причин, уточнення даних про проходження особою військової служби, документальне підтвердження періодів служби, що підлягають зарахуванню до вислуги в календарному та пільговому обчисленні, проведення розрахунку вислуги років військової служби тощо, які належать до дискреційних повноважень відповідача.
Враховуючи те, що рішення відповідачем за результатом розгляду вищевказаного рапорту позивача не приймалося, суд приходить до висновку, що належним способом захисту прав позивача у цій справі є зобов'язання військової частини НОМЕР_1 розглянути по суті рапорт позивача від 31.01.2025 р. про звільнення з військової служби на підставі пп."г" п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти обґрунтоване рішення.
Приписами ч.1 ст.77 КАС України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст.77 КАС України).
Положеннями ч.1 ст.90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Отже, з урахуванням вищенаведеного, суд дійшов до висновку про часткове задоволення позовних вимог позивача.
Позивач звільнений від сплати судового збору, інших витрат не поніс, а тому відсутні підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись ст.ст.9, 14, 73-78, 90, 242-246, 250, 255, 263 КАС України, суд -
вирішив:
Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) щодо не розгляду по суті рапорту ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) від 31.01.2025 р. про звільнення з військової служби у запас відповідно до пп."г" п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу".
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) розглянути по суті рапорт ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , рнокпп НОМЕР_3 ) від 31.01.2025 р. про звільнення з військової служби у запас відповідно до пп."г" п.2 ч.4, п.3 ч.12 ст.26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" та прийняти обґрунтоване рішення з урахуванням висновків суду.
В решті позовних вимог відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до П'ятого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо вона не була подана у встановлений строк. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після закінчення апеляційного розгляду справи.
Суддя О.І. Бездрабко