про повернення позовної заяви у частині позовних вимог
13 жовтня 2025 рокусправа № 380/19360/25
місто Львів
Суддя Львівського окружного адміністративного суду Гулик А.Г., перевіривши матеріали позовної заяви Первинної профспілкової організації Львівської обласної клінічної лікарні вільної профспілки медичних працівників України, ОСОБА_1 до Львівської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна лікарня" про визнання протиправними та скасування рішень
до Львівського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Первинної профспілкової організації Львівської обласної клінічної лікарні вільної профспілки медичних працівників України код ЄДРПОУ 35664191, місцезнаходження: 79010, м. Львів, вул.Чернігівська, 7, ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 до Львівської обласної ради код ЄДРПОУ 22340506, місцезнаходження: 79008, м. Львів, вул. Винниченка, 18, Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна лікарня" код ЄДРПОУ 01996711, місцезнаходження: 79010, м. Львів, вул. Чернігівська, 7, у якій просять суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення Львівської обласної ради від 06 серпня 2024 року № 597 "Про надання згоди на безоплатну передачу цілісного майнового комплексу комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна лікарня" зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області у державну власність";
- визнати протиправним та скасувати наказ Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна лікарня" "Про повідомлення працівників щодо зміни істотних умов праці" від 21 серпня 2025 року № 407.
Ухвалою від 30.09.2025 суддя залишив без руху позовну заяву Первинної профспілкової організації Львівської обласної клінічної лікарні вільної профспілки медичних працівників України, ОСОБА_1 до Львівської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна лікарня" про визнання протиправними та скасування рішень та встановив строк для усунення недоліків позовної заяви десять днів з дня отримання копії ухвали про залишення позовної заяви без руху, шляхом подання до суду заяви про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду та докази поважності причин його пропуску.
06.10.2025 від позивачів надійшла заява про усунення недоліків, у якій просять визнати поважними причини пропуску строку звернення до суду та поновити пропущений строк звернення до суду. Заяву обґрунтовують тим, що станом на момент прийняття рішення Львівської обласної ради від 06 серпня 2024 року №597 та наказу КНП ЛОР ЛОКЛ від 21 серпня 2025 року №407, позивачам не було відомо про реальний правовий статус майна. В оспорюваному рішенні майно позиціонується як “цілісний майновий комплекс», проте лише після проведення державної реєстрації окремих об'єктів нерухомості та отримання 12 червня 2025 року Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№430964237) позивачі дізнались про відсутність цілісного майнового комплексу як об'єкта речових прав.
07.10.2025 суд отримав клопотання Львівської обласної ради про повернення адміністративного позову, обґрунтоване тим, що рішення Львівської обласної ради від 06 серпня 2024 року № 597 "Про надання згоди на безоплатну передачу цілісного майнового комплексу комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна лікарня" зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області у державну власність" було офіційно оприлюднене на офіційному сайті Львівської обласної ради і факт його прийняття широко висвітлений у засобах масової інформації. Крім цього, з метою з'ясування думки трудового колективу проведена виробнича нарада за участю зацікавлених учасників, відбувалося обговорення такого питання в структурних підрозділах, проведені наради/збори з керівниками структурних підрозділів щодо результатів обговорення та думки трудового колективу. З таких підстав Львівська обласна рада вважає, що позивачем було відомо про прийняття оскарженого рішення, а тому шестимісячний строк звернення до суду пропущений без поважних причин.
Суд, вирішуючи згадану заяву позивачів, дійшов таких висновків.
Частина перша статті 118 КАС України визначає, що процесуальні строки - це встановлені законом або судом строки, у межах яких вчиняються процесуальні дії. Процесуальні строки встановлюються законом, а якщо такі строки законом не визначені - встановлюються судом. За змістом частини першої статті 120 КАС України перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Правова регламентація поновлення процесуального строку забезпечується, серед іншого, приписами частин першої, третьої та шостої статті 121 КАС України. Вказані норми визначають, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли згаданим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення. Якщо інше не встановлено законом, заява про поновлення процесуального строку розглядається судом, у якому належить вчинити процесуальну дію, стосовно якої пропущено строк, а заява про продовження процесуального строку, встановленого судом, - судом, який встановив строк, у письмовому провадженні. Про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
Процесуальна природа та призначення строків звернення до суду зумовлюють необхідність звертати увагу не лише на визначені в нормативних приписах відповідних статей загальні темпоральні характеристики умов реалізації права на судовий захист - строк звернення та момент обчислення його початку, але й на природу спірних правовідносин щодо захисту прав, свобод та інтересів, у яких особа звертається до суду.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Суд зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно-правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб'єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства.
Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності.
Вирішуючи питання про дотримання строку звернення до суду у кожному конкретному випадку, необхідно виходити не лише з безпосередньої обізнаності особи про факти порушення її прав, але й з об'єктивної можливості особи знати про такі факти.
Частина друга статті 55 Конституції України визначає, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. При цьому звернення до суду може здійснюватися у межах встановленого строку, який в адміністративному судочинстві визначений як строк звернення до суду.
Правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права.
Зміст принципу правової визначеності розкрито у ряді рішень Конституційного Суду України. Наприклад, у рішенні від 29.06.2010 №17-рп/2010 Конституційний Суд України звернув увагу на правову визначеність як елемент верховенства права, зазначивши, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини і громадянина та втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дозволять особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачати юридичні наслідки своєї поведінки.
Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Інакше кажучи, встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Обґрунтовуючи важливість дотримання принципу правової визначеності, Європейський суд з прав людини сформував практику, відповідно до якої національними судами пріоритетність має надаватися дотриманню встановлених процесуальним законом строків звернення до суду, також строків апеляційного та касаційного оскарження судових рішень, а поновлення пропущеного строку допускається лише у виняткових випадках, коли мають місце не формальні та суб'єктивні, а об'єктивні та непереборні причини їх пропуску.
Суд, надаючи правову оцінку питанню визначенню моменту, з якого починається перебіг строку звернення до суду, враховує презумпцію знання законодавства (ignorantia juris non excusat - незнання закону не вибачається), за змістом якої кожен вважається таким, що знає закони.
Правовою основою згаданої презумпції є обов'язок кожного неухильно додержуватися Конституції України та законів України. Вказаний обов'язок закріплений частиною 1 статті 68 Конституції України. Суд наголошує на тому, що обов'язок додержання законів передбачає і обов'язок їх знання. Як наслідок, у відповідності до наведеної презумпції закони повинен знати кожний. З цього положення випливає загальновідома формула, а саме - незнання законів не звільняє від юридичної відповідальності, яка детермінована частиною другою статті 68 Конституції України.
Слід зазначити, що день, коли особа дізналася про порушення свого права, - це встановлений доказами день, коли їй стало відомо про прийняття певного рішення, вчинення дії чи допущення бездіяльності, внаслідок чого відбулося порушення прав, свобод чи інтересів особи. Якщо цей день встановити точно неможливо, строк обчислюється з дня, коли особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав (свобод чи інтересів). При цьому повинна слід тлумачити як неможливість незнання, припущення про високу вірогідність дізнатися, а не обов'язок особи дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа повинна була дізнатися про порушення своїх прав, якщо вона знала про обставини прийняття рішення чи вчинення дії, і у неї не було перешкод для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені.
Відповідно до частини другої статті 122 КАС України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Отже, виходячи з положень статей 122 і 123 КАС України, суд повинен перевірити дотримання позивачем строку звернення до суду, чітко встановивши час, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав, свобод чи інтересів, а в разі пропуску строку - дати оцінку поважності причин його пропуску та в залежності від з'ясованого відкрити провадження у справі або повернути позовну заяву (на стадії до відкриття провадження) чи залишити її без розгляду (на стадії після відкриття провадження).
Суд встановив, що згідно з штемпелем канцелярії суду позовна заява надійшла до суду 25.09.2025, тобто з пропуском строку, визначеного частиною другою статті 122 КАС України, у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Львівської обласної ради від 06 серпня 2024 року № 597 "Про надання згоди на безоплатну передачу цілісного майнового комплексу комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна лікарня" зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області у державну власність".
Отже, позивачі пропустили визначений строк звернення до суду у згаданій частині позовних вимог.
Оцінюючи поважність причин пропуску позивачами строку звернення до суду з позовом у згаданій частині позовних вимог, суд враховує таке.
Оскаржене рішення оприлюднене на офіційному веб-сайті Львівської обласної ради відповідно до Законів України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про місцеве самоврядування», «Про доступ до публічної інформації». Позивачі не посилаються на факт неналежного оприлюднення рішення.
Позивачі, обґрунтовуючи об'єктивну неможливість своєчасного звернення до суду зазначають, що станом на момент прийняття рішення Львівської обласної ради від 06 серпня 2024 року №597 їм не було відомо про реальний правовий статус майна. В оспорюваному рішенні майно позиціонується як “цілісний майновий комплекс», проте лише після проведення державної реєстрації окремих об'єктів нерухомості та отримання 12 червня 2025 року Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (№430964237) позивачі дізнались про відсутність цілісного майнового комплексу як об'єкта речових прав.
Суд у цьому контексті зазначає, що правове значення для початку перебігу строку звернення до суду має факт, коли позивачі дізнались про існування оскарженого рішення, а не момент, коли у позивачів виникли підстави для звернення до суду чи настали правові наслідки у зв'язку з реалізацією такого рішення.
Суд звертає увагу позивачів на те, що із аналізу змісту позовних вимог вбачається, що їхні права порушені фактом, протиправною на їхню думку, державної реєстрації державним реєстратором цілісного майнового комплексу як неіснуючого об'єкта у розумінні законодавства у сфері реєстрації речових прав на нерухоме майно, тобто внаслідок вчинення дій іншою особою, а не Львівською обласною радою.
У зв'язку з викладеним, суд немає підстав вважати, що зазначена позивачами обставина є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Щодо аргументів позивачів про те, що вони не є депутатами місцевої ради та не брали участі у розгляді питання щодо передачі майна; у них не було доступу до матеріалів, які розглядалися на сесії ради; інформація про реєстрацію відповідного об'єкта нерухомості на момент прийняття рішення відсутня у відкритих джерелах (зокрема, у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно), суд зазначає, що такі обставини самі по собі не свідчать про об'єктивну неможливість дізнатись про порушення своїх прав.
Суд акцентує увагу позивачів на тому, що чинне законодавство, зокрема Закони України «Про порядок висвітлення діяльності органів державної влади та органів місцевого самоврядування в Україні засобами масової інформації», «Про місцеве самоврядування», «Про доступ до публічної інформації», передбачає ефективні механізми доступу громадян та юридичних осіб до інформації з питань, які вирішуються органами місцевого самоврядування.
У зв'язку з викладеним, суд немає підстав вважати, що зазначена позивачами обставина є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
Згідно з прецедентною практикою ЄСПЛ останній, оцінюючи поважність причин пропуску строку звернення до суду враховує:
1) складність справи, тобто, обставини і факти, що ґрунтуються на праві (законі) і тягнуть певні юридичні наслідки; 2) поведінку заявника; 3) поведінку державних органів; 4)перевантаження судової системи; 5) значущість для заявника питання, яке знаходиться на розгляді суду, або особливе становище сторони у процесі (справи Бочан проти України, Смірнова проти України, Федіна проти України, Матіка проти Румунії та інші).
Водночас навіть наявність об'єктивних та непереборних обставин, що обумовлюють поважність причин пропуску строку звернення до суду, не може розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення пропущеного строку (справа Олександр Шевченко проти України, п. 27), оскільки у випадку, якщо минув значний проміжок часу з моменту закінчення пропущеного строку, відновлення попереднього становища учасників справи, що може бути зумовлено скасуванням рішення або визнанням незаконної дії (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень, буде значно ускладнено та може призвести до порушення прав та інтересів інших осіб.
Отже, забезпечення дотримання принципу правової визначеності потребує чіткого виконання сторонами та іншими учасниками справи вимог щодо строків звернення до суду, а від судів вимагається дотримуватися певних правил у процесі прийняття рішення про поновлення строку та оцінювати поважність причин пропуску строку, виходячи із критеріїв розумності, об'єктивності та непереборності обставин, що спричинили пропуск, значимості справи для сторін, наявності фундаментальної судової помилки.
Аналіз практики ЄСПЛ свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду, ЄСПЛ виходить із наступного:
1) поновлення пропущеного строку звернення до суду є порушенням принципу правової визначеності, відтак, у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим;
2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних, об'єктивних, непереборних, не залежних від волі та поведінки особи обставин;
3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі;
4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку;
5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
Отже, суд, враховуючи пасивний характер поведінки позивачів, їхню обізнаність, відсутність будь-яких об'єктивних перешкод у своєчасному зверненні до суду з відповідним позовом, тривалість пропущеного строку та недоведеність добросовісності дій позивачів, спрямованих на звернення до суду у встановлені законом строки, дійшов висновку, що позивачі не зазначили поважних причин пропуску строку звернення до адміністративного суду, які б унеможливлювали і не залежали б від їх волі, своєчасно звернутись за судовим захистом.
З таких підстав, суд вважає, що причини пропуску строку звернення до суду необхідно визнати неповажними, а у задоволенні клопотання позивачів про поновлення пропущеного строку необхідно відмовити повністю.
З огляду на викладене, існують достатні підстави для повернення позовної заяви відповідно до частини другої статті 123 КАС України у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Львівської обласної ради від 06 серпня 2024 року №597 "Про надання згоди на безоплатну передачу цілісного майнового комплексу комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна лікарня" зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області у державну власність".
Щодо клопотання Львівської обласної ради про повернення позову, суд зазначає, що таке подане передчасно, оскільки провадження у справі станом на момент його подання не відкрите, відповідно Львівська обласна рада не є учасником справи.
Керуючись статтями 122, 123, 160, 169, 243, 248 КАС України, суддя
у задоволенні клопотання позивачів про поновлення пропущеного строку звернення до суду відмовити повністю.
Причини пропуску Первинною профспілковою організацією Львівської обласної клінічної лікарні вільної профспілки медичних працівників України, ОСОБА_1 строку звернення до суду з позовною заявою у частині позовних вимог визнати неповажними.
Позовну заяву Первинної профспілкової організації Львівської обласної клінічної лікарні вільної профспілки медичних працівників України, ОСОБА_1 до Львівської обласної ради, Комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна лікарня" про визнання протиправними та скасування рішень повернути позивачу разом з усіма доданими до неї матеріалами у частині позовних вимог про визнання протиправним та скасування рішення Львівської обласної ради від 06 серпня 2024 року № 597 "Про надання згоди на безоплатну передачу цілісного майнового комплексу комунального некомерційного підприємства Львівської обласної ради "Львівська обласна клінічна лікарня" зі спільної власності територіальних громад сіл, селищ, міст Львівської області у державну власність".
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання суддею.
Ухвала суду може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду. Апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня складення повної ухвали суду.
Суддя Гулик Андрій Григорович