13 жовтня 2025 рокусправа № 380/22484/24
Львівський окружний адміністративний суд, у складі головуючого судді Мартинюка В.Я.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку загального позовного провадження у м.Львові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Львівської митниці, з участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування наказу, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся в суд з позовом до Львівської митниці (далі - відповідач), в якому просить:
визнати протиправним та скасувати наказ №1401-о "Про звільнення ОСОБА_3 " від 04.10.2024 року;
поновити на посаді заступника начальника митного поста-начальника відділу митного оформлення №2 митного поста "Львів-південний" Львівької митниці з 05.10.2024 року;
стягнути середній заробіток за час вимушеного прогулу з 05.10.2024 року по день винесення рішення судом першої інстанції.
Позовні вимоги мотивовані тим, що звільнення відбулось під час перебування позивача на лікуванні, а тому є незаконним. Крім того, уважає, що спірний наказ був прийнятий без урахування усіх обставин.
Відповідач уважає, що звільнення є законним та у заявах по суті наводить наступні аргументи. Покликаючись на практику Верховного Суду зазначає, що позивачем обрано неналежний спосіб захисту, оскільки звільнення відбулось у відповідності з вимогами чинного законодавства через закінчення строкового трудового договору (контракту), а тому можна вимагати лише зміни дати звільнення. Крім того, уважає, що оскільки звільнення відбулось не з ініціативи роботодавця, гарантії щодо неможливості звільнення в період тимчасової непрацездатності не можуть бути застосовані.
Навними у матеріалах справи доказами підтверджуються наступні обставини.
30.06.2021 року наказом відповідача від 29.06.2021 року №10-о позивача призначено заступником начальника митного поста - начальником ВМО №1 митного поста "Городок".
Наказом від 03.07.2023 року за №642-о позивача переведено з 05.07.2023 року переведено на посаду заступника начальника митного поста - начальника відділу митного оформлення №2 митного поста "Львів-південний" Львівської митниці, шляхом укладення контракту про проходження державної служби.
Згідно з абзацом першим п.26 контракту №483/2023 про проходження державної служба від 03.072023 року, укладеного між сторонами спору, строк дії цього контракту з 05.07.2023 року по 04.10.2023 року.
Додатковою угодою до цього контракту від 20.09.2023 року строк його дії продовжено до 04.10.2024 року.
Згідно витягу-епікризу з історії хвороби №30067 позивач з 19.09.2024 року по 09.10.2024 року перебував на стаціонарному лікуванні.
Наказом відповідача від 04.10.2024 року за №1401-о, відповідно до пунктів 1 та 4 ч.12 ст.31-1, п.2 ч.1 ст.83, ст.85 Закону України "Про державну службу", п.5 Порядку укладення контрактів про проходження державної служби, державна служба позивача припинена, а його звільнено 04.10.2024 року із займаної посади у зв'язку із закінченням строку, на який укладено згаданий контракт.
Згідно витягу-епікризу з історії хвороби №30067 позивач з 19.09.2024 року по 09.10.2024 року перебував на стаціонарному лікуванні.
Змістом спірних правовідносин є відповідність спірного наказу про звільнення позивача критеріям правомірності, передбачених ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Даючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд врахував такі норми чинного законодавства та виходив з наступних мотивів.
Фундаментальний принцип співіснування держави та особи закладений у статті 19 Основного Закону України, згідно якої правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи, продовжується у знаданій нормі, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом, продовжується у цій статті. Громадянам, також зазначено у цій статті, гарантується захист від незаконного звільнення.
Як передбачено ч.1 ст.569 Митного кодексу України від 13 березня 2012 року № 4495-VI, з наступними змінами та доповненнями, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями.
Частиною третьою цієї ж норми передбачено, що правове становище посадових осіб митних органів визначається цим Кодексом, а в частині, не врегульованій ним, - законодавством про державну службу та іншими актами законодавства України.
Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, політично неупередженої, ефективної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях, визначаються Законом України "Про державну службу" від 10 грудня 2015 року № 889-VIII, з наступними змінами та доповненнями (далі - Закон України № 889-VIII).
Згідно із ч.3 ст.21 Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України) особливою формою трудового договору є контракт, в якому строк його дії, права, обов'язки і відповідальність сторін (в тому числі матеріальна), умови матеріального забезпечення та організації праці працівника, умови розірвання договору, в тому числі дострокового, можуть встановлюватися угодою сторін. Сфера застосування контракту визначається законами України.
Частиною першою статті 31-1 Закону України № 889-VIII, передбачено, що з особою, яка призначається на посаду державної служби, може бути укладено контракт про проходження державної служби відповідно до пункту 3 частини другої статті 34 цього Закону в порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України за поданням центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері державної служби.
До істотних умов контракту, згідно пункту третього частини п'ятої згаданої статті, належать дата набрання чинності та строк дії контракту.
Як передбачено частиною восьмою цієї ж статті, контракт про проходження державної служби укладається на строк до трьох років.
На виконання ч.1 ст.31-1 Закону України № 889-VIII, постановою Кабінету Міністрів України від 17 червня 2020 року № 494 затверджено Порядок укладення контрактів про проходження державної служби (далі Порядок).
Абзацом першим пункту 4 цього Порядку передбачено, що контракт може бути укладено з особою, яка призначається (переводиться) на посаду державної служби та основні посадові обов'язки за посадою якої передбачають виконання конкретного завдання (завдань), яке є заздалегідь визначеним, досяжним, з встановленими датами початку і завершення виконання (не виконується постійно).
Згідно пункту 18 Порядку, строк дії контракту не може становити більше трьох років.
Наведені норми дозволяють суду прийти до таких висновків:
- контракт є особливою формою трудового договору;
- сфера застосування контракту визначається законами України;
- з особою, яка призначається (переводиться) на посаду державної служби, може бути укладено контракт;
- істотною умовою контракту є його строк, який не може перевищувати трьох років;
- нижня межа строку контракту не передбачена.
У відповідності до положень п.2 ч.1 ст.83 Закону України № 889-VIII, державна служба припиняється у разі закінчення строку призначення на посаду державної служби (стаття 85 цього Закону).
Як передбачено абзацом дрцгим ч.1 ст.85 Закону України № 889-VIII, у разі призначення на посаду державної служби з укладанням контракту про проходження державної служби державний службовець звільняється з посади в останній день строку дії контракту.
Згідно з абзацом першим п.26 контракту №483/2023 про проходження державної служба від 03.072023 року, укладеного між сторонами спору, та додаткової угоди до нього від 20.09.2023 року, строк дії цього контракту з 05.07.2023 року по 04.10.2023 року.
Відтак сторони при укладені цього контракту та додаткової угоди до нього погодили строки його дії.
Інших доказів, які б підтверджували зміну строків його дії сторонами не надано.
Спірним наказом припинено державну службу та звільнено позивача з 04.10.2024 року - датою закінчення строку дії контракту.
Як наслідок. звільнення позивача в останній день строку дії контракту відповідає наведеним нормам чинного законодавства.
При цьому, суд не може покласти в основу аргументи позивача про порушення його прав у зв'язку із звільненням його під час перебування на лікарняному з урахуванням такого.
Положеннями ст.85 Закону України № 889-VIII. жодних додаткових умов, обмежень чи застережень при звільненні за закінченням строку дії контракту, як, для прикладу, абзацом другим ч.2 ст.87 цього ж Закону, згідно якого за державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов'язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.
Поряд з цим слід зазначити, що згідно із ч.3 ст.40 КЗпП України, не допускається звільнення працівника з ініціативи роботодавця в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктами 5 і 13 частини першої цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці (крім звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті). Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації. Положення статей 42, 42-1 і 49-2 цього Кодексу, продовжується у цій частині, не поширюються на звільнення за пунктом 13 частини першої цієї статті.
Системний аналіз положень абзацу другого ч.2 ст.87 Закону України № 889-VIII та ч.3 ст.40 КЗпП України вказує на послідовність законодавця щодо надання гарнтій при звільненні працівника в період його тимчасової непрацездатності виключно з ініціативи власника.
Додатково слід зазначити, відсутність таких гарантій для працівника під час звільнення його за закінченням строкового трудового договору, як от контракту, є логічним та обгрунтовується погодженням стронами при його укладенні дати його припинення, що має місце у спірних правовідносинах.
Інші аргументи сторін, судом не беруться до уваги з урахуванням викладеного.
Перевіривши спірний наказ на його відповідність критеріям правомірності, передбаченим ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, судом не встановлено порушень таких, а тому відсутні правові підстави уважати його протиправним.
Як наслідок необгрунтованими є похідні вимоги про поновлення та стягнення середнього заробітку.
За таких обставин, у задоволенні позову належить відмовити.
Щодо судового збору, то, у відповідності до вимог ст.139 КАС України, такий не належить стягувати із сторін.
Керуючись ст.ст.2, 6, 8-10, 13, 14, 72-77, 139, 241-246, 250, підп.15.5 п.15 Перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
У задоволенні позову відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення через Львівський окружний адміністративний суд, а у разі реєстрації офіційної електронної адреси в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяМартинюк Віталій Ярославович