13 жовтня 2025 року справа №320/11539/25
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач) з вимогами:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову в перетинанні державного кордону України, прийняте 01.02.2025 року Начальником 5 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_2 про відмову в перетинанні Державного кордону України громадянину ОСОБА_1 відповідно до якого відмовлено у виїзді з України громадянину України ОСОБА_1 з причини відсутності документів, що підтверджують підстави для виїзду за кордон в період дії на території України воєнного стану;
- зобов'язати Відповідача ІНФОРМАЦІЯ_3 (ВІЙСЬКОВА ЧАСТИНА НОМЕР_1 ), Код ЄДРПОУ НОМЕР_2 , не чинити перешкод Позивачу ОСОБА_1 в перетині Державного кордону України для виїзду з України за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують виключення його з військового обліку, крім випадків передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України».
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач ще у 2022 році був виключений із військового обліку, він не є військовозобов'язаним та не підлягає призову за мобілізацією, тому будь-які обмеження, які стосуються військовозобов'язаних, до позивача не застосовуються.
Зазначає, що в червні 2024 року Позивач поновив свої данні в органах ТЦК та при поновленні даних було підтверджено його виключення з військового обліку.
Однак, 01.02.2025 Начальником 5 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_2 прийняте рішення про відмову в перетинанні Державного кордону України громадянину ОСОБА_1 (Позивачу) з причин, що вищевказаний громадянин України не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Позивач вважає таке рішення протиправним оскільки відповідачем безпідставно не взято до уваги надані документи. При цьому у оскаржуваному рішенні не зазначено правової підстави для відмови в перетинанні державного кордону України та не вказано, якого саме документу не було надано для наявності підстав законного перетинання кордону.
З наведених підстав позивач просив задовольнити позов повністю.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.07.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у ній матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач не скористався правом на подання відзиву на позовну заяву.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, суд зазначає наступне.
ОСОБА_1 з 21.11.2022 був виключений з військового обліку на підставі п. 2 ч. 5 ст. 37 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» як особа, що виїхала на постійне місце проживання закордон (Ізраїль).
01.02.2025 з метою перетину державного кордону України на виїзду з України позивач прибув до пункту пропуску через державний кордон України «Шегині».
Однак, Начальником 5 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_2 прийняте протиправне рішення про відмову в перетинанні Державного кордону України громадянину ОСОБА_1 з причин що вищевказаний громадянин України не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМ України від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України» (далі - Правила №57).
Позивач не погоджується із вказаним рішенням відповідача, вважає його протиправним та таким, що суперечить законодавству про публічні закупівлі і, зокрема порушує антидискримінаційні умови проведення процедури публічних закупівель, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України імперативно установлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові основи здійснення прикордонного контролю, порядок його здійснення, умови перетинання державного кордону України визначає Закону України від 05.11.2009 №1710-VI «Про прикордонний контроль» (далі - Закон №1710-VI).
Прикордонний контроль - державний контроль, що здійснюється Державною прикордонною службою України, який включає комплекс дій і систему заходів, спрямованих на встановлення законних підстав для перетинання державного кордону особами, транспортними засобами і переміщення через нього вантажів (частина перша статті 2 Закону №1710-VI).
Згідно з абзацом першим частини першої статті 3 Закону №1710-VI під час прикордонного контролю посадові та службові особи Державної прикордонної служби України здійснюють свої повноваження в межах, передбачених Конституцією України, цим Законом, Законом України «Про Державну прикордонну службу України», іншими актами законодавства України, а також міжнародними договорами України.
За приписами частини першої статті 14 Закону №1710-VI громадянину України, якому відмовлено у пропуску через державний кордон при виїзді з України у зв'язку з відсутністю документів, необхідних для в'їзду до держави прямування, транзиту, в передбачених законодавством випадках або у зв'язку з наявністю однієї з підстав для тимчасового обмеження його у праві виїзду за кордон, визначених статтею 6 Закону України “Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», відмовляється у перетинанні державного кордону лише за обґрунтованим рішенням уповноваженої службової особи підрозділу охорони державного кордону із зазначенням причин відмови.
Форма рішення про відмову у перетинанні державного кордону України, затверджена наказом Міністерства внутрішніх справ України від 05.06.2023 №457.
Причиною відмови в перетинанні державного кордону, відповідач у спірному рішенні вказав, що позивач не зміг надати на паспортний контроль необхідні документи, які дають право на виїзд з України в умовах дії правового режиму воєнного стану відповідно до Постанови КМУ від 27.01.1995 року № 57 «Про затвердження Правил перетинання державного кордону громадянами України».
Статтею 1 Закону №389-VІІІ визначено, що воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень.
Частиною другою статті 2 Закону №389-VІІІ визначено, що правовою основою введення воєнного стану є Конституція України, цей Закон та Указ Президента України про введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях, затверджений Верховною Радою України.
Згідно зі статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Відповідно до статті 64 Конституції України конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 Основного Закону.
Пунктом 1 Указу Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ) в Україні було введено воєнний стан із 05 годин 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб.
Відповідно до пункту 3 цього Указу у зв'язку із введенням в Україні воєнного стану, тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону №389-VІІІ.
Воєнний стан неодноразово продовжувався та діє до цього часу.
Пунктом 6 частини першої статті 8 Закону №389-VІІІ передбачено, що в Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військове командування разом із військовими адміністраціями (у разі їх утворення) можуть самостійно або із залученням органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати в межах тимчасових обмежень конституційних прав і свобод людини і громадянина, зокрема, встановлювати у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, особливий режим в'їзду і виїзду, обмежувати свободу пересування громадян, іноземців та осіб без громадянства, а також рух транспортних засобів.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що право особи на вільний перетин державного кордону України, тобто вільне залишення території України, може бути обмежено в умовах воєнного стану.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27.01.1995 затверджено Правила №57, які визначають порядок та умови перетинання громадянами України державного кордону.
Відповідач, покликаючись на Правила №57 (зі змінами), вказував на ненадання позивачем для паспортного контролю документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон.
Пунктом 2 Правил №57 установлено, що перетинання громадянами України (далі - громадяни) державного кордону здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон та пунктах контролю (далі - пункти пропуску), якщо інше не передбачено законом, за одним з таких документів, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну: 1) паспорт громадянина України для виїзду за кордон; 2) дипломатичний паспорт; 3) службовий паспорт; 4) проїзний документ дитини (чинний протягом строку, на який він виданий); 5) посвідчення особи моряка; 6) посвідчення члена екіпажу. У випадках, визначених законодавством, для перетинання державного кордону громадяни крім паспортних документів повинні мати також підтверджуючі документи.
Натомість пунктами 2-1 - 2-19 Правил №57 визначено коло осіб, які мають право перетинати державний кордон у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану, умови та перелік підтвердних документів для перетинання громадянами України державного кордону.
Позивач під час здійснення прикордонного контролю пред'явив документи з яких вбачається, що він не є військовозобов'язаним, оскільки виключений з військового обліку, тому в силу приписів п.п. 24 частини 1 статті 23 Закону України № 3543-ХІІ не підлягає призову на військову службу під час мобілізації.
У той же час оскаржуване рішення не визначає, які документи позивач повинен був надати і не надав на паспортний контроль для дотримання умови, за якої можливим є реалізація права виїзду за кордон. Рішення відповідача не містить правової оцінки поданим позивачем документам на підтвердження підстави для виїзду за кордон, як того вимагає частина перша статті 14 Закону №1710-VI.
У контексті зазначеного суд зауважує, що рішення про відмову в перетинанні державного кордону України є актом індивідуальної дії, головною рисою якого є його конкретність (гранична чіткість), а саме: чітке формулювання конкретних юридичних волевиявлень суб'єктом адміністративного права, який видає такий акт; розв'язання за їх допомогою конкретних, а саме індивідуальних, справ або питань, що виникають у сфері державного управління; чітка визначеність адресата, конкретної особи або осіб; виникнення конкретних адміністративно-правових відносин, обумовлених цими актами; чітка відповідність такого акта нормам чинного законодавства.
Також загальними вимогами, які висуваються до актів індивідуальної дії, як актів правозастосування, є їх обґрунтованість та вмотивованість, тобто наведення суб'єктом владних повноважень конкретних підстав його прийняття (фактичних і юридичних), а також переконливих і зрозумілих мотивів його прийняття.
Сталою є позиція Верховного Суду, що вмотивоване рішення демонструє особі, що вона була почута, дає стороні можливість апелювати проти нього. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватися належний публічний та, зокрема, судовий контроль за адміністративними актами суб'єкта владних повноважень. І навпаки, ненаведення мотивів прийнятих рішень «суб'єктивізує» акт державного органу і не дає змоги суду встановити дійсні підстави та причини, з яких цей орган дійшов саме таких висновків, надати їм правову оцінку, та встановити законність, обґрунтованість, пропорційність рішення (постанови Верховного Суду від 18.09.2019 у справі №826/6528/18, від 10.04.2020 у справі №819/330/18, від 10.01.2020 у справі №2040/6763/18).
Суд також зазначає, що одним із критеріїв оцінювання судами рішень, дій та бездіяльності суб'єктів владних повноважень, згідно з положеннями частини другої статті 2 КАС України, є прийняття ними рішень обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії). Про обов'язок уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України приймати обґрунтоване рішення про відмову у перетинанні державного кордону вказано і в частині першій статті 14 Закону України №1710-VI.
Повертаючись до обставин у цій справі, в оскаржуваному рішенні про відмову позивачу в перетинанні державного кордону відповідач лише узагальнено покликався на закон України про правовий режим воєнного стану, указ Президента України про введення воєнного стану в Україні та закон, яким затверджено зазначений указ, Правила №57, проте не зазначив конкретну норму законодавства, на підставі якої позивачу було обмежено виїзд з України.
У даному випадку відсутність в оскаржуваному рішенні також посилань на перелік документів, які позивач не подав для перетину кордону, безумовно свідчить про його необґрунтованість, що, окрім цього, поставило позивача у невизначене становище, та позбавило його можливості подати необхідні, на думку державного органу, документи для перетину державного кордону України.
Суд наголошує, що Держприкордонслужба та її посадові особи здійснюють свою діяльність як суб'єкти владних повноважень, а отже їх діяльність має характеризуватись певною послідовністю та передбачуваністю, що зокрема слідує з принципу належного урядування. Тобто, при виконанні своїх функціональних обов'язків посадовим особам Держприкордонслужби належить уникати прийняття формалізованих рішень, що було допущено у спірних правовідносинах.
Отже, в обсязі встановлених у цій справі фактичних обставин, описаних вище, зважаючи на їхній зміст та юридичну природу, суд зазначає, що рішення відповідача від 01.02.2025, яке всупереч затвердженій формі не містить чітких та обґрунтованих підстав відмови в перетині державного кордону України громадянину України, не відповідає критеріям правомірності рішень суб'єктів владних повноважень, викладеним у частині другій статті 2 КАС України, тому є протиправним та підлягає скасуванню.
За таких обставин суд вважає, що рішення Начальника 5 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_3 від 01.02.2025 про відмову в перетинанні Державного кордону України громадянину ОСОБА_1 є протиправним та підлягає скасуванню.
Щодо позовної вимоги про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 , не чинити перешкод ОСОБА_1 в перетині Державного кордону України для виїзду з України за наявності паспорту громадянина України для виїзду за кордон та документів, що підтверджують виключення його з військового обліку, крім випадків передбачених статтею 6 Закону України «Про порядок виїзду з України і в'їзду в Україну громадян України», то суд зазначає, що встановлення наявності/відсутності законних підстав для перетинання державного кордону України особами згідно з положеннями Закону України №1710-VI належить до повноважень уповноважених службових осіб Державної прикордонної служби України.
Відповідно до частини четвертої статті 6 Закону України «Про прикордонний контроль» прикордонний контроль вважається закінченим після надання уповноваженою службовою особою Державної прикордонної служби України дозволу на перетинання державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем або після доведення до відома відповідної особи рішення про відмову у перетинанні державного кордону особою, транспортним засобом, вантажем.
Аналіз вищенаведеної норми дає підстави для висновку, що перетин громадянами України державного кордону здійснюється виключно у разі проходження ними, зокрема, прикордонного контролю, який полягає у пред'явленні особами, які перетинають кордон паспортних та інших документів, їх перевірку уповноваженими службовими особами Державної прикордонної служби України.
Разом із цим варто зазначити, що прийняття рішення про надання чи відмову в наданні дозволу на перетин кордону України приймається працівниками прикордонного контролю в кожному конкретному випадку за наслідками вивчення наданих особою до перевірки документів з урахуванням чинних на момент прийняття такого рішення правил перетину кордону.
При цьому, нові правовідносини стосовно виїзду позивача за межі України ще не виникли. Тому дана вимога є передчасною і задоволенню не підлягає.
Таким чином, позовна вимога про зобов'язання відповідача не чинити перешкод позивачу в перетині державного кордону України не підлягає до задоволення.
Частиною другою статті 245 КАС України установлено, що у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень (пункт 2).
Таким чином, на підставі системного аналізу положень чинного законодавства України, встановлених у справі обставин, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Відповідно до ст. 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Під час звернення з даним позовом до суду, позивач судовий збір не сплачував, на підставі ч. 1 ст. 5 Закону України “Про судовий збір», тому підстави для вирішення питання щодо судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 139, 244-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним та скасувати рішення Начальника 5 групи ІПК відділення інспекторів прикордонної служби ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип А) ІНФОРМАЦІЯ_1 капітаном ОСОБА_3 від 01.02.2025 про відмову в перетинанні Державного кордону України громадянину ОСОБА_1 .
3. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.