13 жовтня 2025 року № 320/48265/23
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючої Діски А. Б., розглянувши в спрощеному позовному провадженні в приміщенні суду в місті Києві адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, в якому просить:
- визнати таким, що не відповідає Конституції України, ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати позивачу грошових коштів, набутих в порядку спадкування за Законом, у вигляді недоотриманої пенсії за наявності відповідного фінансування та на умовах окремого порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165;
- стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (код ЄДРПОУ 42098368) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) грошові кошти, набуті в порядку спадкування за Законом, як єдиному спадкоємцю першої черги, у вигляді недоотриманої пенсії за життя ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , у розмірі 159382 грн 37 коп. (сто п'ятдесят дев'ять тисяч триста вісімдесят дві грн 37 коп.), а також судові витрати по сплаті судового збору у розмірі 1622,52 грн;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві надати інформацію щодо повної суми нарахованої, але невиплаченої пенсії ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ), з визначенням термінів нарахування та розподілом того, що стосується суми 159382 грн 37 коп., яка вказана у відповіді ПФУ на запит нотаріуса по спадковій справі, та суми заборгованості, що залишилась, за період з 01.04.2016 по 30.04.2023.
Свої вимоги позивач мотивував тим, що він є спадкоємцем першої черги за законом після смерті матері. З метою оформлення спадщини, позивач звертався до нотаріуса з заявою щодо прийняття спадщини. На запит нотаріуса Головним управлінням ПФУ в м. Києві була надана відповідь, що спадкодавцю за життя була нарахована, але не виплачена пенсія в розмірі 159382,37 грн. Позивач звертався до відповідача з заявою щодо виплати йому недоотриманої пенсії його матір'ю за життя, однак отримав відповідь про виплату вказаних сум на наявності відповідного фінансування та на умовах окремого порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165. Позивач вважає рішення відповідача неправомірним та таким, що порушує його право на отримання спадщини.
Ухвалою суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у порядку письмового провадження).
Станом на час розгляду справи судом, відзив на адміністративний позов до суду не надходив.
Від позивача до суду надійшла відповідь на відзив, у якій зазначив, що відповідач вказував, що виплата недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера повинна здійснюватись на умовах окремого порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165, з чим позивач категорично не погоджується.
Позивачем було подано до суду додаткові докази по справі.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд зазначає наступне.
Як вбачається з довідки від 23.03.2023 № 3007-5002664235 ОСОБА_2 , мати позивача, була зареєстрована як внутрішньо переміщена особа у м. Києві.
Відповідно до копії свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_1 померла.
12.09.2023 позивач, ОСОБА_1 , як спадкоємець ОСОБА_2 , звернувся до Головного управління ПФУ в м. Києві з заявою щодо виплати йому недоотриманої пенсії ОСОБА_2
03.10.2023 позивач повторно через портал ПФУ звернувся до відповідача з заявою щодо виплати йому недоотриманої пенсії ОСОБА_2 .
Листом від 23.10.2023 за № 35894-35774/Б-02/8-2600/23 Головне управління ПФУ в м. Києві повідомило, що пенсійне забезпечення внутрішньо переміщених осіб здійснюється згідно з чинним законодавством, у тому числі з урахуванням вимог Закону України від 20.10.2014 № 1706-VII "Про забезпечення прав і свобод внутрішньо переміщених осіб" та постанови Кабінету Міністрів України від 05.11.2014 № 637. Виплата пенсії ОСОБА_2 здійснювалася як внутрішньо переміщеній особі з урахуванням положень Постанови № 637.
Відповідач також повідомив, що за результатом розгляду заяви позивача від 12.09.2023 та наданих документів щодо недоотриманої пенсії за померлу ОСОБА_2 , кошти в розмірі 159382,37 грн. нараховані та обліковуються в органі, що здійснює соціальні виплати, виплата яких буде здійснюватися в межах відповідного фінансового ресурсу, в порядку визначеному Постановою № 1165.
06.09.2024 позивач отримав свідоцтво про право на спадщину за законом, що складається з нарахованої, але невиплаченої пенсії у розмірі 159 382, 37 грн.
Не погодившись із відмовою відповідача щодо виплати йому недоотриманих матір'ю сум пенсії, позивач звернувся з цією позовною заявою до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Суд звертає увагу, що даний спір підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства, зважаючи на наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Юрисдикцію, повноваження адміністративних судів та порядок здійснення судочинства в адміністративних справах визначає КАС України, згідно частини першої статті 5 якого кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду за захистом, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 р. №1058-IV (далі Закон №1058).
Статтею 52 Закону України №1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» визначено, що сума пенсії, яка належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті.
Статтею 1216 ЦК України передбачено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до ст.1227 ЦК України суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Положення ч. 3 ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та ст. 1227 ЦК України узгоджуються з положеннями ч. 1 ст. 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно якої суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що положення Цивільного кодексу України не визначають строк, протягом якого члени сім'ї спадкодавця мають право на одержання соціальних платежів.
Приписи ч. 2, 3 ст. 52 Закону № 1058-IV також не містять застережень щодо обмеження права особи на отримання сум пенсії, що належала пенсіонерові і не була ним отримана у зв'язку з його смертю, тільки визначають подію, умови, час, коло осіб і їх правове становище, предмет правовідносин, із настанням яких можлива виплата недоотриманої пенсії померлого пенсіонера.
Отже, недоотримана пенсія померлого пенсіонера виплачується як пенсія членам його сім'ї за умови, якщо саме ці суб'єкти правовідносин звернулися за її виплатою упродовж шести місяців з дня відкриття спадщини.
В іншому випадку, якщо у цей проміжок часу такі особи не звернулися, то сума недоотриманої пенсії набирає іншої правової природи - переходить у спадщину, яку члени сім'ї та/або інші особи, але вже як спадкоємці, можуть отримати її як спадщину.
При цьому, суми пенсії, які перейшли у спадщину, передаються спадкоємцям у повному обсязі без будь-яких часових обмежень. Норми ч. 1 ст. 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», на яку посилається відповідач і які регулюють виплату пенсіонеру певних сум пенсії не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії, не розповсюджуються на правовідносини з приводу отримання спадкоємцями померлого пенсіонера тих сум пенсії, які перейшли у спадщину.
Дата звернення спадкоємця до органу Пенсійного фонду України з вимогою про виплату нарахованої за життя спадкодавця пенсії не впливає на розмір виплат та не надає органам Пенсійного фонду України права на обмеження цих виплат.
У постанові Верховного Суду від 30.01.2020 у справі № 200/10269/19-а сформульований висновок про те, що у разі переходу до членів сім'ї спадкодавця належних останньому соціальних виплат, відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад.
Фактично законом встановлено переважне право членів сім'ї померлого перед спадкоємцями останнього на отримання соціальних виплат, що належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 09.06.2022 у справі № 200/12094/18-а, такий висновок Верховного Суду стосується випадків, коли члени сім'ї пенсіонера або особа, якій забезпечується пенсія у разі втрати годувальника, реалізувала своє право на неодержану пенсію, в порядку, встановленому частиною першою статті 52 Закону України від 9 липня 2003 року № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» та частиною першою статті 61 Закону № 2262-XII, шляхом звернення до територіального органу пенсійного фонду не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера, проте не отримала таку виплату й оскаржує прийняте суб'єктом владних повноважень рішення з цього питання.
Суд звертає увагу, що оскільки позивач звернувся до відповідача в порядку статті 52 Закону № 1058-IV відповідні відносини не є спадковими, у зв'язку з чим не застосовуються норми спадкового права. У цьому випадку право вимоги у зазначених осіб виникає не внаслідок спадкового правонаступництва, а через інший юридичний склад.
На переконання суду, лише у разі відсутності у померлого пенсіонера членів сім'ї, які належать до кола осіб, що забезпечуються пенсією у разі втрати годувальника або членів сім'ї, які проживали разом із ним на день його смерті, або у випадку, коли вказані особи у межах визначених законом строку не звернулися за отриманням сум пенсії, які належали померлому пенсіонерові, правовідносини пов'язані з отриманням цих сум пенсії, що підлягали виплаті такому пенсіонерові за його життя, стають спадковими.
Зазначена правова позиція узгоджується з висновком наведеним Верховним судом у постанові від 15 лютого 2024 року в справі № 560/14067/21.
Відтак лише в разі отримання саме в спадок суми недоотриманої пенсії, яка набула іншого правового статусу - спадщини та виникнення відповідних правовідносин після звернення спадкоємця до пенсійного органу за отриманням пенсії, такі правовідносини набувають цивільно-правових ознак.
З огляду на викладене, на час звернення позивача до суду, спірні правовідносини підлягають вирішенню в порядку адміністративного судочинства.
Щодо вирішення спору по суті заявлених позовних вимог, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх в разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та інших випадках передбачених законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 №1058-IV(далі - Закон №1058-IV).
Стаття 4 Закону № 1058-IVвизначає складові законодавства про пенсійне забезпечення в Україні, яке базується на Конституції України, складається з Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, цього Закону, Закону про недержавне пенсійне забезпечення, законів, якими встановлюються умови пенсійного забезпечення, відміни від загальнообов'язкового державного пенсійного страхування та недержавного пенсійного забезпечення, міжнародних договорів з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також інших законів та нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до законів про пенсійне забезпечення в Україні.
Відповідно до статті 5 Закону № 1058-IVцей Закон регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування. Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених цим Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно цим Законом визначаються, зокрема, умови набуття права та порядок визначення розмірів пенсійних виплат, порядок здійснення пенсійних виплат за загальнообов'язковим державним пенсійним страхуванням.
Згідно зі статтею 1 Закону №1058-IV, пенсія - щомісячна пенсійна виплата в солідарній системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, яку отримує застрахована особа в разі досягнення нею передбаченого цим Законом пенсійного віку чи визнання її особою з інвалідністю, або отримують члени її сім'ї у випадках, визначених цим Законом.
Статтею 8 Закону № 1058-IVпередбачено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника (стаття 9 Закону № 1058-IV).
Відповідно до статті 46 Закону №1058-ІV нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії.
Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Питання виплати недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера врегульовані статтею 52 Закону № 1058-IV.
Положеннями статті 52 Закону №1058-IVпередбачено, що сума пенсії, що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з його смертю, виплачується - по місяць смерті включно членам його сім'ї, які проживали разом з пенсіонером на день його смерті, у тому числі непрацездатним членам сім'ї, зазначеним у частині другій статті 36 цього Закону, які знаходилися на його утриманні, незалежно від того, проживали вони разом з померлим пенсіонером чи не проживали.
Члени сім'ї, зазначені в частині першій цієї статті, повинні звернутися за виплатою суми пенсії померлого пенсіонера протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Вказана вище норма закону кореспондується зі статтею 91 Закону України «Про пенсійне забезпечення» №1788-XII від 05.11.1991, згідно якої суми пенсії, що належали пенсіонерові і залишилися недоодержаними у зв'язку з його смертю, передаються членам його сім'ї, а в разі їх відсутності - входять до складу спадщини.
При зверненні кількох членів сім'ї належна їм сума пенсії ділиться між ними порівну.
Зазначені суми виплачуються, якщо звернення за ними надійшли не пізніше 6 місяців після смерті пенсіонера.
Питання щодо подання та оформлення документів для призначення пенсій урегульовано Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженим постановою правління Пенсійного Фонду України 25.11.2005р. № 22-1(далі - Порядок № 22-1).
Пунктом 1.1. Порядку № 22-1 визначено, що заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера (додаток 4) подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Заява про виплату недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера може подаватись заявником разом зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів), через вебпортал електронних послуг Пенсійного фонду України (далі - вебпортал) з використанням кваліфікованого електронного підпису або електронної системи BankID відповідно до Положення про організацію прийому та обслуговування осіб, які звертаються до органів Пенсійного фонду України, затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30 липня 2015 року № 13-1, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 18 серпня 2015 року за № 991/27436 (абзац другий пункту 1.1. Порядку № 22-1).
Положеннями пункту 1.9. Порядку № 22-1 встановлено, що днем звернення за призначенням пенсії вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, відповідної заяви.
Якщо заява пересилається поштою (крім випадків призначення (поновлення) пенсій), днем звернення за пенсією вважається дата, що зазначена на поштовому штемпелі місця відправлення заяви.
Днем звернення за виплатою недоотриманої пенсії у зв'язку зі смертю пенсіонера вважається день прийняття органом, що призначає пенсію, заяви з усіма необхідними документами (у разі подання заяви через вебпортал - дата реєстрації заяви зі сканованими копіями документів, які відповідають оригіналам документів та придатні для сприйняття їх змісту (мають містити чітке зображення повного складу тексту документа та його реквізитів).
Як встановлено судом, ІНФОРМАЦІЯ_1 мати позивача ОСОБА_3 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 , виданого 27.06.2023 Київським відділом державної реєстрації смерті Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
До відповідача позивач звернувся 12.09.2023.
Відтак, позивачем не пропущено встановлений чинним законодавством шестимісячний строк звернення до пенсійного органу з заявою про виплату суми пенсії, що належала матері позивача і залишилися недоодержаною у зв'язку з її смертю.
Отже, Головне управління після отримання від позивача заяви, повинно було здійснити виплату пенсії, недоотриманої за життя його матір'ю. Однак, як вбачається з матеріалів справи, листом відповідач відмовив у виплаті належних позивачу коштів, з посиланням на норми Порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 №1165.
При цьому, суд зазначає, що відповідач не заперечує права позивача на пенсійні кошти, не отримані спадкодавцем, зазначає, що такі нараховані та обліковані в органі Пенсійного фонду, як заборгованість по виплаті пенсії та належать до виплати позивачу, однак наполягає на тому, що виплату таких коштів буде здійснено відповідно до Порядку, затвердженого постановою КМУ від 10.11.2021 № 1165.
Статтею 58 Конституції України передбачено, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Це означає, що вони поширюють свою дію тільки на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Окрім того, у силу абзацу другого пункту 1 Порядку №1165 пенсійні виплати за минулий період, у тому числі нараховані на виконання рішень суду, що набрали законної сили, проводяться отримувачам за окремою програмою, передбаченою в бюджеті Пенсійного фонду України на відповідну мету, за рахунок коштів державного бюджету України на відповідний рік.
Пунктом 4 згаданого Порядку №1165 передбачено, що пенсійні виплати за минулий період згідно з цим Порядком проводяться щомісяця отримувачам, яких включено до переліку станом на 1 січня відповідного року. На забезпечення пенсійних виплат за минулий період щомісяця спрямовується частина бюджетних призначень, передбачених абзацом другим пункту 1 цього Порядку, відповідно до бюджетного розпису.
Розмір пенсійної виплати за минулий період отримувачам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, визначається в сумі, що відповідає розміру прожиткового мінімуму для осіб, які втратили працездатність, встановленому законом на 1 січня календарного року, в якому здійснюється пенсійна виплата за минулий період, але не може бути більшим від належної до виплати отримувачу суми, що обліковується в переліку отримувачів.
У разі недостатності бюджетних призначень для забезпечення пенсійної виплати за минулий період у розмірі, передбаченому абзацом другим цього пункту, виплата проводиться в сумі, що визначається пропорційно виділеним на пенсійні виплати за минулий період бюджетним призначенням, але не більшій належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
За результатами виконання бюджету Пенсійного фонду України за дев'ять місяців відповідного року зазначений в абзаці другому цього пункту розмір пенсійної виплати за минулий період може бути збільшений пропорційно залишку бюджетних призначень, але не може перевищувати належної до виплати суми, що обліковується в переліку отримувачів.
Отже, Порядок №1165 визначає додаткові умови виплати внутрішньо переміщеним особам пенсій за минулий період, що не передбачені Конституцією України та Законом України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування".
Конституційний Суд України у Рішенні від 09.07.2007 №6-рп/2007 вказав на те, що невиконання державою своїх соціальних зобов'язань щодо окремих осіб ставить громадян у нерівні умови, підриває принцип довіри особи до держави, що закономірно призводить до порушення принципів соціальної, правової держави (підпункт 3.2).
У преамбулі до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Таким чином, Кабінет Міністрів України не наділений правом вирішувати питання, які належать до виключної компетенції Верховної Ради України, так само як і приймати правові акти, які підміняють або суперечать законам України. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Суд враховує, що Верховною Радою України не приймались зміни до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» з приводу особливостей виплати заборгованості пенсіонерам, які є внутрішньо переміщеними особами.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України.
У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Отже, у випадку суперечності норм підзаконного акта нормам закону слід застосовувати норми закону, оскільки він має вищу юридичну силу.
Крім того, як визначено статтею 6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до статті 1 Протоколу №1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 28.03.2006 за заявою №31443/96 у справі "Броньовський проти Польщі" зазначив, що принцип верховенства права, на якому будується Конвенція, та принцип законності, про який ідеться в статті 1 Першого протоколу, вимагає від держав не лише поважати і застосовувати, у передбачуваний і узгоджуваний спосіб, запроваджені ними закони, а ще й - що безпосередньо випливає з цього обов'язку - забезпечувати правові та практичні умови для втілення їх в життя (пункт 184).
У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Щокін проти України" (Заяви №23759/03 та №37943/06) від 14.10.2010 зазначено, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення «законів». Більш того, верховенство права, один із основоположних принципів демократичного суспільства, притаманний усім статтям Конвенції. Таким чином, питання, чи було дотримано справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав окремої особи, виникає лише тоді, коли встановлено, що оскаржуване втручання відповідало вимозі законності і не було свавільним (параграф 50).
З огляду на викладене, суд критично оцінює доводи відповідача про неможливість виплати позивачу недоотриманих сум пенсії, адже наведене свідчить про невиконання державою взятих на себе позитивних зобов'язань.
Отже, положення Порядку №1165 до спірних правовідносин не застосовуються, а тому право позивача на отримання пенсії, яка належала за життя померлій ОСОБА_2 , однак не була нею отримана, право на спадкування за законом, яке встановлено нотаріусом і ніким не оскаржене, є безперечним і забезпечення цього права становить суть взятих на себе державою зобов'язань.
З огляду на викладені вище обставини, суд дійшов висновку, що відповідачем було протиправно відмовлено у виплаті недоотриманої пенсії позивачу, після смерті ОСОБА_2 .
При цьому, вимоги позивача про скасування рішення про виплату коштів, набутих у порядку спадкування, не підлягають задоволенню, оскільки відповідачем не приймалось окремого рішення про відмову у відплаті вказаних коштів, а лише листом було повідомлено про порядок їх виплати.
Відповідно до ст. 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Таким чином, з урахуванням викладеного, ст. 5, 9 КАС України, обираючи належний спосіб захисту порушених прав позивача, суд вважає за необхідне визнати противоправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у виплаті позивачу недоотриманої суми пенсії за померлу ОСОБА_2 та зобов'язати відповідача виплатити позивачу недоотриману пенсію ОСОБА_2 , що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з її смертю в сумі 159382,37 грн.
У зв'язку з чим вимога позивача про визнання таким, що не відповідає Конституції України, ст. 52 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-IV від 09.07.2003 та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо виплати грошових коштів, набутих в порядку спадкування за Законом у вигляді недоотриманої пенсії за наявності відповідного фінансування та на умовах окремого порядку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 10.11.2021 № 1165 та стягнення з відповідача 159382,37 грн не підлягає судом задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідача надати інформацію щодо повної суми нарахованої, але невиплаченої пенсії ОСОБА_2 , з визначенням термінів нарахування та розподілом того, що стосується суми 159382,37 грн, яка вказана у відповіді ПФУ на запит нотаріуса по спадковій справі та суми заборгованості, що залишилась, за період з 01.04.2016 по 30.04.2023, суд зазначає, що як вбачається з матеріалів справи, позивачем було отримано свідоцтво про право на спадщину за законом, а саме на нараховану, але невиплачену пенсію, у сумі 159382 грн. Доказів незгоди позивача з такою сумою та наявності спору з відповідачем щодо розміру сум, які належать до виплати позивачу, матеріали справи не містять.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ст. 77 КАС України кожна сторона повинна, довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень не довів правомірності своїх дій у спірних правовідносинах.
З системного аналізу матеріалів справи, наведених норм законодавства, враховуючи наведені вище обставини у їх сукупності, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог.
Висновки суду узгоджуються з практикою Шостого апеляційного адміністративного суду, викладеною в постанові від 30.11.2022 по справі № 580/2549/22.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Щодо клопотання позивача про стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача витрат на оплату судового збору в сумі 1622,52 грн, суд зазначає наступне.
Правові засади справляння судового збору платників, об'єкти та розміри ставок судового збору, порядок сплати, звільнення від сплати та повернення судового збору врегульовані Законом України "Про судовий збір".
В силу положень ч. 1 ст. 3 Закону України "Про судовий збір" судовий збір справляється за подання до суду позовної заяви та іншої заяви, передбаченої процесуальним законодавством.
Тобто, необхідною умовою розгляду судом позовної заяви є сплата особою, яка звертається з цією заявою, судового збору у визначеному розмірі.
Позивачем за подання до суду цієї позовної заяви було сплачено 1593,83 грн, що підтверджується квитанцією № 5554-3273-52707420 від 30.11.2023.
При цьому суд зауважує, що відповідно до частини третьої статті 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Позовна заява подана позивачем через підсистему «Електронний суд», тому ставка судового збору в даному випадку повинна становити 1275 грн.
А тому, з урахуванням вимог ст. 139 КАС України, суд вважає на необхідне стягнути на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань відповідача 1275 грн.
Таким чином, у суду відсутні підстави для стягнення з відповідача судового збору в сумі 1622,52 грн.
Керуючись статтями 2, 3, 6, 7, 8, 9, 12, 241-246 КАС України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві про зобов'язання вчинити дії, стягнення коштів - задовольнити частково.
Визнати протиправною відмову Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві у виплаті ОСОБА_1 недоотриманої суми пенсії за померлу ОСОБА_2 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві (Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_2 ) недоотриману пенсію ОСОБА_2 , що належала пенсіонерові і залишилася недоотриманою у зв'язку з її смертю, в сумі 159382,37 грн.
В іншій частині адміністративного позову відмовити.
Стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , і.н. НОМЕР_2 ) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1275 грн.
Рішення може бути оскаржено до Шостого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного рішення.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Діска А.Б.