14 жовтня 2025 рокум. Ужгород№ 260/5622/25
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши в письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії, -
Адвокат Конопіхін Антон Володимирович в інтересах ОСОБА_1 звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України, яким просить суд: 1. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду по суті рапорту про звільнення ОСОБА_1 з військової служби на підставі пп. «г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу». 2. Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 звільнити, ОСОБА_1 , з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що проходить військову службу за призовом під час мобілізації у військовій частині НОМЕР_2 . З метою реалізації права на звільнення з військової служби на підставі пп.г п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», а саме у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за батьком, який є особою з інвалідністю ІІ групи, 19.01.2025 року звернувся із рапортом до тво командира 3 стрілецької роти стрілецького батальйону військової частини НОМЕР_2 , до якого додав документи, що підтверджують підставу для звільнення. За результатами розгляду рапорту тво командира військової частини НОМЕР_2 прийнято рішення про залишення його без реалізації через відсутність правової підстави для звільнення та наявність інших осіб, які зобов'язані здійснювати постійний догляд за батьком. Позивач не погоджується з такою бездіяльністю відповідача. За захистом свого порушеного права звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 14 липня 2025 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні) та встановлено відповідачу 15-денний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву.
Копію ухвали про відкриття провадження у справі від 14.07.2025 року, а також копію адміністративного позову в електронному вигляді було надіслано відповідачу на офіційну адресу електронної пошти, та доставлено в електронний кабінет відповідно, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
Відповідач відзив на позов у строк встановлений судом (п'ятнадцять днів з дня вручення йому ухвали про відкриття провадження у справі) не подав, як і будь-які докази у спростування позовних вимог.
Відповідно до частини шостої статті 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Відповідно до положень ч.5 ст.262, ч.1 ст.263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами.
Суд зазначає, що судове рішення у справі, постановлене у письмовому провадженні, складено у повному обсязі відповідно до ч.4 ст.243 КАС України, з врахуванням положень ст.263 КАС України.
Згідно з ч.5 ст.250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наявних у справі доказів у їх сукупності, суд зазначає наступне.
Позивач проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_2 , що сторонами не заперечується.
Суд встановив, що ОСОБА_1 солдат старший стрілець 1 відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об'єктів) військової частини НОМЕР_2 , призваний на військову службу під час загальної мобілізації, через введення воєнного стану в Україні 24 лютого 2022 року.
Батько позивача ОСОБА_2 , відповідно до довідки МСЕК серії 12ААД №304594 являється інвалідом другої групи. Відповідно до довідки ЛКК №2 до протоколу №119 від 18.12.2024 за станом здоров'я потребує стороннього догляду на постійній основі.
Мати позивача, ОСОБА_3 , відповідно до довідки ЛКК №1 до протоколу №119 від 18.12.2024 за станом здоров'я не може здійснювати сторонній догляду на постійній основі, так як остання має захворювання на дегенеративно-дистрофічне ураження хребта, переважно шийного відділу з вираженим больовим синдромом та м'язево-тонічним компонентом, стійким больовим синдромом та порушенням функцій лівої руки.
Узв'язку з вищенаведеним ОСОБА_1 19.01.2025 року подано рапорт про звільнення, до рапорту долучено копію:
- паспорту та РНОКПП ОСОБА_1 ;
- свідоцтва про народження ОСОБА_1 ;
- паспорту та РНОКПП ОСОБА_2 ;
- довідки МСЕК серії 12ААД №304594;
- довідки ЛКК №2 до протоколу №119 від 18.12.2024 року;
- довідки ЛКК №1 до протоколу №119 від 18.12.2024;
- пенсійного посвідчення ОСОБА_2 ;
- заяви про вибір військовослужбовця;
- первинної облікової документації №080-4/0;
- довідки про склад сім'ї;
- свідоцтва про шлюб.
Зазначений рапорт відповідачем зареєстровано 23.01.2025 року.
Листом від 17 червня 2025 року №55/ відповідач повідомив позивача про те, що рапорт щодо звільнення з військової служби та за результатами прийнято рішення про повернення матеріалів рапорта без реалізації. Підставою для прийняття такого рішення слугувало те, що у ОСОБА_1 , який є особою з інвалідністю 2 групи та потребує постійного догляду, окрім позивача і дружини, яка відповідно до висновку лікарсько-консультативної комісії КНП «Ужгородський міський центр первинної медико-санітарної допомоги» від 11.04.2025 №28/5 сама потребує постійного догляду, є також син - ОСОБА_4 . Разом з тим, в матеріалах, долучених до рапорту, відсутні документи, які б підтверджували те, що ОСОБА_4 сам потребує постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Вважаючи бездіяльність відповідача щодо не розгляду рапорту про звільнення з військової служби на підставі пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ по суті протиправною, позивач пред'явив цей позов.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначено Законом України від 25.03.1992 року №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-XII).
Згідно частини 1 та 3 статті 1 Закону №2232-XII Захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Частиною 6 статті 2 Закону №2232-XII визначені види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом (частина 5 стаття 1 Закону №2232-XII).
Підстави звільнення з військової служби передбачені статтею 26 Закону №2232-XII.
Відповідно до абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці звільняються з військової служби через сімейні обставини або з інших поважних причин на таких підставах: під час дії воєнного стану: необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії закладу охорони здоров'я.
Так, відповідно до частини 12 Закону №2232-XII такими сімейними обставинами є, зокрема, необхідність здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків чи батьків дружини (чоловіка), який є особою з інвалідністю I чи II групи.
Частиною 7 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Відповідно до п.1 розділу ІІІ наказу Міністерства оборони України від 06.08.2024 року №531 «Про затвердження Порядку організації роботи з рапортами військовослужбовців у системі Міністерства оборони України» (далі - Наказ №531), у паперовому рапорті військовослужбовець вказує найменування посади командира (начальника), якому адресується рапорт; заголовок «Рапорт»; суть порушеного питання; перелік доданих до рапорту документів або їх копій (за потреби); найменування займаної посади; військове звання, власне ім'я та прізвище; дату; особистий підпис.
Разом з тим, указом Президента України від 10.12.2008 року №1153/2008 затверджено Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення №1153/2008), яким визначається порядок проходження громадянами України (далі - громадяни) військової служби у Збройних Силах України та регулюються питання, пов'язані з проходженням такої служби під час виконання громадянами військового обов'язку в запасі (пункт 1).
Відповідно до до абзацу 2 пункту 12 Положення №1153/2008 право видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Згідно із пунктом 233 Положення №1153/2008 військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
При звільненні військовослужбовця з військової служби за рішенням командування військової частини відповідно до підпункту 1 пункту 35 цього Положення рапорт на звільнення військовослужбовцем не подається. У такому разі командуванням військової частини складається аркуш бесіди з військовослужбовцем за формою, визначеною Міністерством оборони України.
При цьому, згідно з п.117 Дисциплінарного статуту ЗСУ, пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді. Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Згідно з п.3.11.6 Інструкції з діловодства в Збройних Силах України, затвердженої наказом Генерального Штабу Збройних Сил України від 07.04.2017 №124, рапорт військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути розглянутий командиром військової частини протягом 30 днів з моменту його реєстрації в стройовій частині.
Розглянутим вважається рапорт той, по якому прийнято рішення (наказ, відповідь на рапорт та інше) та таке рішення (відповідь на рапорт) доведена до військовослужбовця належним чином.
Таким чином, подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування прямому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання і далі до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
У разі неприйняття, нерозгляду чи незадоволення рапорту, рапорт військовослужбовця подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі, і так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Отже, видача наказу по особовому складу про звільнення військовослужбовця з військової служби чи надання обґрунтованої відмови у задоволенні рапорту можлива лише у разі остаточного надходження рапорту військовослужбовця про звільнення з військової служби до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті.
При цьому, у такому рапорті безпосередньо зазначаються клопотання безпосередніх (прямих) командирів (начальників) військовослужбовця, що звернувся з рапортом, або обґрунтуванням їх відсутності, що свідчить про доведення до відома прохання про звільнення військовослужбовця та передачу його рапорту в порядку підпорядкування, однак не позбавляє права безпосереднього (прямого) командира (начальника) такого військовослужбовця відмовитися клопотати перед своїм безпосереднім (прямим) командиром (начальником) щодо порушеного питання.
Таким чином, наявність у рапорті про звільнення з військової служби відміток усіх вищих посадових осіб про власне клопотання з порушеного питання вказує на безпосереднє надходження такого рапорту до командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом ухвалювати рішення, а отже й про початок процедури розгляду рапорту про звільнення з військової служби такого військовослужбовця по суті.
З викладеного суд висновує, що розглянутим вважається рапорт, який слугував підставою видачі наказу по особовому складу про звільнення з військової служби чи ухваленні рішення про відмову у задоволенні рапорту, доведені до військовослужбовця у порядок, передбачений чинним законодавством.
Водночас суд звертає увагу позивача на обов'язкок військовослужбовця подати/направити рапорт у порядок та спосіб, визначений чинним законодавством, з метою початку процедури розгляду такого рапорту по суті.
Так, судом встановлено, що 19.01.2025 року позивач звернувся до тво командира 3 стрілецької роти стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об'єктів) старшого лейтенанта ОСОБА_5 з рапортом, в якому просив звільнити його з військової служби на підставі абзацу 12 пункту 3 частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», за сімейними обставинами, у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з інвалідністю II групи.
Однак за результатами розгляду рапорту від 19.01.2025 року не прийнято рішення про звільнення або вмотивована відмова.
Відповідно до пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону №2232-ХІІ військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), зокрема у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за одним із своїх батьків, який є особою з інвалідністю II групи, за умови відсутності інших членів сім'ї першого чи другого ступеня споріднення такої особи або якщо інші члени сім'ї першого чи другого ступеня споріднення самі потребують постійного догляду за висновком медико-соціальної експертної комісії чи лікарсько-консультативної комісії або рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи.
Механізм реалізації та порядок організації у Збройних Силах України, Державній спеціальній службі транспорту виконання вимог Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (далі - Положення), затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 року №1153, визначає Інструкція про організацію виконання Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затверджена Наказом Міністра оборони України від 10.04.2009 року №170.
Пунктом 12.11 розділу XIІ Інструкції визначено перелік документів, що подаються з Поданням до звільнення військовослужбовця з військової служби, зазначено у додатку 19 до Інструкції.
Відповідно до пункту 14.10 розділу XIV цієї Інструкції звільнення з військової служби через сімейні обставини або інші поважні причини здійснюється за наявності оригіналів документів, що підтверджують таку підставу звільнення.
Документи на звільнення військовослужбовців направляються безпосередньо до посадових осіб, які мають право їх звільнення з військової служби. Наказ по особовому складу про звільнення цих військовослужбовців повинен бути виданий і доведений до територіального центру комплектування та соціальної підтримки за місцем взяття громадянина на військовий облік та до військової частини за місцем проходження військової служби в строки, що забезпечуватимуть вчасне здавання справ і посад і розрахунок військовослужбовців, а також виконання строків звільнення, визначених Президентом України.
Аналіз вказаних норм законодавства свідчить про те, що контракт припиняється (розривається), а військовослужбовці, які проходять військову службу за контрактом, звільняються з військової служби під час проведення мобілізації та дії воєнного стану на підставах, визначених пунктом 3 частини 5 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» через сімейні обставини або інші поважні причини, перелік яких визначається частиною дванадцятою цієї статті (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), серед яких, зокрема наявна обставина, що визначена позивачем.
Військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення.
На підставі статті 14 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24.03.1999 року №548-XIV, із службових та особистих питань військовослужбовець повинен звертатися до свого безпосереднього начальника, а якщо він не може їх вирішити - до наступного прямого начальника.
Відповідно до п.31 Статуту ЗСУ начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.
Подання рапорту «по команді» означає направлення його в порядку підпорядкування безпосередньому командиру, який після розгляду та задоволення передає далі своєму безпосередньому командиру з відміткою про власне клопотання з відповідного питання. І так далі до прямого керівника, командира військової частини або іншої посадової особи, що наділена правом вирішувати питання по суті, зокрема, питання звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів. Рапорт має дійти до останньої ланки з клопотаннями безпосередніх (прямих) командирів (начальників) або з обґрунтуванням їх відсутності.
Тобто, у разі неприйняття, не розгляду чи незадоволення рапорту прямими командирами, він подається непрямому, старшому командиру із поясненням причин такої подачі і так до посадової особи, яка наділена правом звільнення підлеглого військовослужбовця зі служби чи скасування рішень попередніх командирів.
Відтак, суд зауважує, що у будь-якому випадку остаточне рішення (позитивне чи негативне) за рапортом військовослужбовця про звільнення з військової служби має бути прийняте командиром військової частини або іншою посадовою особою, що наділена правом вирішувати питання по суті.
Отже, відповідач повинен був розглянути рапорт позивача та прийняти за наслідками розгляду рапорту відповідне рішення. Натомість відповідач обмежився наданням відповіді на рапорт позивача від 19.01.2025 року, а жодного рішення за наслідками розгляду порушеного у рапорті від 19.01.2025 року питання не прийняв, чим допустив протиправну бездіяльність.
Відповідно, в цій частині вимоги адміністративного позову є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Щодо вимоги зобов'язального характеру про зобов'язання відповідача звільнити позивача з військової служби, то суд враховує, що відповідно до пункту 4 частини 1 статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про: визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії; інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Завданням адміністративного судочинства є перевірка правомірності дій суб'єкта владних повноважень, відповідності його рішень критеріям, які пред'являються до рішень суб'єктів владних повноважень та закріплені в частині другій статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України. Суд приймаючи рішення, не перебирає на себе повноважень суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого належить вирішення спірного питання за встановлених судом обставин.
Отже, зобов'язання суб'єкта владних повноважень прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, але завжди з урахуванням фактичних обставин справи.
Тобто в кожній конкретній справі суд, констатуючи незаконність рішення суб'єкта владних повноважень, повинен впевнитись у тому, що за встановлених обставин справи не існує законних перешкод для прийняття рішення на користь заявника.
Наведене також підтверджується положеннями ч.4 ст.245 КАС України, за змістом яких суд може зобов'язати відповідача-суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача лише в тому разі, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом. Інакше суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Якщо ж таким суб'єктом на момент прийняття рішення не перевірено дотримання суб'єктом звернення усіх визначених законом умов або при прийнятті такого рішення суб'єкт дійсно має дискреційні повноваження, то суд повинен зобов'язати суб'єкта владних повноважень до прийняття рішення з урахуванням оцінки суду.
Виходячи із обставин цієї справи та беручи до уваги те, що прийняття рішення про звільнення військовослужбовця з військової служби належить до безпосередніх повноважень командира військової частини НОМЕР_2 , на переконання суду, належним способом захисту в цьому випадку є зобов'язання відповідача повторно розглянути рапорт позивача від 19.01.2025 року про звільнення з військової служби на підставі абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейним обставинами (у зв'язку з необхідністю постійного догляду за батьком, який є собою з ІІ групою інвалідності) та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з нормами частин першої, другої статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, про наявність підстав для часткового задоволення даного адміністративного позову.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, а будь-яких інших судових витрат у справі не встановлено, питання про їх розподіл не вирішується.
Керуючись ст.ст.73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України (ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними і зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 Національної гвардії України щодо розгляду рапорту від 19.01.2025 року про звільнення з військової служби військовослужбовця - старшого стрільця 1 відділення 3 стрілецького взводу 2 стрілецької роти НОМЕР_4 стрілецького батальйону (з охорони та оборони важливих державних об'єктів) військової частини НОМЕР_2 , солдата ОСОБА_1 , у зв'язку з сімейними обставинами на підставі абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є особою з ІІ групою інвалідності.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 Національної гвардії України повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 від 19.01.2025 року про звільнення з військової служби на підставі абз.12 п.3 ч.12 ст.26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» за сімейним обставинами (у зв'язку з необхідністю здійснювати постійний догляд за батьком, який є собою з ІІ групою інвалідності) та прийняти рішення, з урахуванням висновків суду.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
СуддяЯ. М. Калинич