Україна
Донецький окружний адміністративний суд
13 жовтня 2025 року Справа№200/5646/25
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Троянової О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії
Позивач, ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій щодо нездійснення повного нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.03.2020 по 31.12.2022, за виключенням вже виплаченої частини індексації; зобов'язання нарахувати індексацію грошового забезпечення за період проходження військової служби з 04.03.2020 по 31.12.2022 із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 04.03.2020 по 30.09.2020 - березень 2018 р., в період з 01.10.2020 по 31.12.2022 - жовтень 2020 р. з урахуванням абзаців 3-6 пункту 5 постанови Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та виплатити її недоотриману частину; визнання протиправними дій щодо нарахування та виплати щомісячного грошового забезпечення за період служби з 04.03.2020 по 19.05.2023 (включно), грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18 із застосуванням з 29 січня 2020 року показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення; зобов'язання здійснити перерахунок та виплату щомісячного грошового забезпечення за період служби з 04.03.2020 по 19.05.2023 (включно), грошової допомоги на оздоровлення за 2020-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік в сторону збільшення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) за періоди: з 04.03.2020 по 31.12.2020 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2020; з 01.01.2021 по 31.12.2021 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2021; з 01.01.2022 по 31.12.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022; з 01.01.2023 по 19.05.2023 - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, шляхом його множення на відповідний тарифний коефіцієнт; стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу, сформованих на день ухвалення рішення у справі, на користь позивача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2025 року позовну заяву залишено без руху з наданням строку для усунення недоліків, шляхом подання обґрунтованої заяви про поновлення цього строку та доказів поважності причин його пропуску.
В установлений судом строк позивач подав до суду заяву про поновлення процесуального строку, відповідно до якої просив поновити строк на звернення до адміністративного суду з позовними вимогами.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року суд прийняв до розгляду позовну заяву та відкрив провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (в письмовому провадженні) без виклику учасників справи. Призначено розгляд заяви позивача про поновлення процесуального строку під час розгляду справи. Задоволено клопотання позивача про розгляд справи в порядку письмового (спрощеного) позовного провадження, без участі позивача та його представника, порядку письмового провадження. Витребувано у Військової частини НОМЕР_1 засвідчені належним чином копії наказів про прийняття та проходження служби стосовно ОСОБА_1 ; обґрунтовані пояснення з приводу письмового повідомлення ОСОБА_1 про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 13 жовтня 2025 року відмовлено в задоволенні заяви ОСОБА_1 про поновлення процесуального строку.
За правилами частини 1 статті 258 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі - КАС України) суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Сторони про відкриття провадження у справі були повідомлені судом належним чином за допомогою програмного забезпечення «Електронний суд».
В обґрунтування позовних вимог, позивач зазначив, що у період з 04.03.2020 по 19.06.2024 року проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Зазначив, що у період з березня 2020 по березень 2022 року йому виплачена лише частка індексації грошового забезпечення, а з квітня по грудень 2022 року взагалі не виплачувалася індексація грошового забезпечення. Вважає, що індексація грошового забезпечення Позивача мала проводитися із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця): в період з 04.03.2020 по 30.09.2020 - березень 2018 р. , в період з 01.10.2020 по 31.12.2022 - жовтень 2020 р. Крім того, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивача здійснювалась відповідачем без урахування норм абзаців 3-6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, що затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078. Крім того, зазначив, що у період з 04.03.2020 по 19.05.2023 відповідач нараховував грошове забезпечення, виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018 року. Вказані дії вважає протиправними, просив задовольнити позов.
Відповідач через канцелярію суду у встановлені судом строки надав відзив на позовну заяву, відповідно до якого просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог. Зазначив, що позивачу нараховано та виплачено індексацію із застосуванням базового місяця - березень 2018 року за період з 04.03.2020р. по 31.12.2022р; із застосуванням базового місяця - грудень 2023 року за період з 01.01.2024р. по 31.12.2024p.; із застосуванням базового місяця - січень 2025 року за період з 01.01.2025р. по 31.05.2025p. Крім того, зазначив, що пунктом 4 Постанови №704 були встановлені розміри посадового окладу та окладу за військовим званням (далі ПО та ОВЗ), обчислених з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 у розмірі 1762 грн, як це передбачено Постановою №704, і станом на сьогодні не змінювались. Станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022, 01.01.2023 у Збройних Силах України щомісячні додаткові види грошового забезпечення, в тому числі премії та надбавка за особливості проходження служби обчислювалися з ПО та ОВЗ, які визначені з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Суд звертає увагу, що в установлений судом строк відповідачем не подано суду витребувані ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 11 серпня 2025 року докази, а саме докази письмового повідомлення позивача про нараховані та виплачені суми грошового забезпечення при виключенні зі списків особового складу та всіх видів забезпечення.
Відповідно до ч. 9 ст. 80 КАС України у разі неподання суб'єктом владних повноважень витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про розгляд справи за наявними доказами у справі.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , є громадянином України (паспорт серії НОМЕР_3 , виданий Добропільським МВ ГУ ДМС України в Донецькій області 06 квітня 2017 року.
Відповідач - Військова частина НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) у розумінні п. 7 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України є суб'єктом владних повноважень, який в даних правовідносинах згідно ст.43 Кодексу адміністративного судочинства України має адміністративну процесуальну дієздатність.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 04.03.2020 року №68 ОСОБА_1 , який прибув з військової частини НОМЕР_5 , з 04 березня 2020 року зараховано до списків особового складу частини на всі види забезпечення. Укладений контракт про проходження військової служби строком на три роки з 27.11.2019 по 27.11.2022 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.04.2022 року №110 ОСОБА_1 знято з усіх видів забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 27.02.2023 року №58 ОСОБА_1 зараховано на всі види забезпечення у зв'язку з поверненням після самовільного залишення частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 20.06.2024 року №174 ОСОБА_1 знято з грошового забезпечення з 19.06.2024 року у зв'язку із самовільним залишенням частини.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 10.08.2024 року №225 ОСОБА_1 вважати таким, який з 17.05.2024 знаходиться у розпорядженні командира у зв'язку із самовільним залишенням частини.
Суд встановив на підставі відомостей військового квитка серії НОМЕР_6 від 29.10.2024 року, що позивач у період з 30.11.2024 по 07.12.2024 року проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_7 , а в період з 09.12.2024 - у військовій частині НОМЕР_8 .
На звернення представника позивача з питань виплати грошового забезпечення ІНФОРМАЦІЯ_2 надано відповідь від 10 липня 2025 року №1/817, відповідно до якої індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася у період з 01.03.2018 по 31.12.2022 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року, за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 року із застосуванням базового місяця грудень 2023 року, за період з 01.01.2025 по 30.06.2025 року із застосуванням базового місяця січень 2025 року. У 2020-2023 роках були встановлені розміри посадового окладу та окладу за військовим званням, обчислені з прожиткового мінімуму, встановленого законом на 01.01.2018 року в розмірі 1762 грн.
Суд встановив на підставі довідки про нарахування та утримання грошового забезпечення та не є спірним між сторонами, що за період з 04.03.2020 по 31.03.2022 року включно, та з 27.02.2023 по 19.05.2023 року позивачу при визначенні розміру посадового окладу, окладу за військовим званням відповідачем застосовано розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018 року, який встановлений пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб». При цьому, у період з 01.04.2022 по 26.02.2023 року відсутні нарахування грошового забезпечення.
Суд встановив на підставі довідки про нарахування та виплату індексації ОСОБА_1 за період з 04.03.2020 по 31.05.2025 року від 05.07.2025 року №3748, що позивачу нараховано та виплачено індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця - березень 2018 року за період з 04.03.2020 по 31.12.2022 року; із застосуванням базового місяця - грудень 2023 року за період з 01.01.2024 по 31.12.2024 року; із застосуванням базового місяця - січень 2025 року за період з 01.01.2025 по 31.05.2025 року.
Отже, спірні правовідносини виникли з приводу правомірності нарахування та виплати відповідачем грошового забезпечення позивача за період з 04.03.2020 по 19.05.2023 року включно та індексації грошового забезпечення за період з 04.03.2020 по 31.12.2022 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам суд виходить з наступного.
Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право, зокрема, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-ХІІ (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Згідно з абз. 1 ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», яка набрала чинності 01.03.2018, (далі - Постанова №704) затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018 року) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (яка набрала чинності 24.02.2018 року) до Постанови №704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».
Тобто, пунктом 4 Постанови №704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Однак у подальшому постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.
Отже, з 29.01.2020 року, тобто з дня набрання законної сили судовим рішенням у справі № 826/6453/18, діяв п. 4 Постанови №704 у первісній редакції, згідно з якою розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Проте, 20.05.2023 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481, якою внесено зміни до п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно яких абз. 1 п. 4 викладено в такій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».
Водночас, з 29.01.2020 року знову почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року (в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50 відсотків мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум).
Проте, згідно з п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 року в справі №240/4946/18, постановах Верховного Суду від 18.02.2021 року в справі №200/3775/20-а, від 11.02.2021 року у справі №200/3757/20-а.
Відповідно до ч. 3 ст. 7 КАС України у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Оскільки положення п. 4 Постанови №704 в частині обчислення розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50 відсотків мінімальної заробітної платисуперечить положенням п. 3 розд. ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 року №1774-VІІІ, тому вони не підлягають застосуванню.
Отже, з 29.01.2020 по 19.05.2023 року (тобто до 20.05.2023 року - дня набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 року № 481) відповідач був зобов'язаний обчислювати розміри посадового окладу та окладу за військове звання позивача з використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, як було передбачено п. 4 Постанови № 704 в редакції зі змінами, які визнані протиправними та скасовані.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2018 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2018 1762 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2020 2102 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2021 2270 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2022 2481 грн.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.01.2023 - 2684 грн.
Отже, щороку протягом спірного періоду прожитковий мінімум для працездатних осіб, що встановлений законом на 1 січня відповідного календарного року, збільшувався.
Враховуючи викладене, суд зазначає, що з 04.03.2020 по 17.04.2022 року включно (18.04.2022 позивача знято з грошового забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням частини) та з 27.03.2023 (дата, з якої позивача зараховано на грошове забезпечення у зв'язку з поверненням після самовільного залишення частини) по 19.05.2023 року включно грошове забезпечення мало обчислюватися згідно з пунктом 4 Постанови № 704 в редакції, яка діяла з 29.01.2020 до 19.05.2023 року включно, а саме: за період з 04.03.2020 по 31.12.2020 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» станом на 01.01.2020 року, за період з 01.01.2021 по 31.12.2021 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» станом на 01.01.2021 року, за період з 01.01.2022 по 17.04.2022 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» станом на 01.01.2022 року, за період з 27.02.2023 по 19.05.2023 року - із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що встановлений Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» станом на 01.01.2023 року.
Отже позовні вимог в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення суд зазначає таке.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 3 ст. 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Статтею 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» від 05.10.2000 №2017-ІІІ (далі - Закон №2017) визначено, щоЗаконами Україниз метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо: індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Закону №2017 державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України, визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» від 03.07.1991 №1282-ХІІ (далі - Закон №1282-ХІІ).
Відповідно до абз. 2 ч. 1 ст. 1 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
З огляду на зміст ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення).
Відповідно до ч. 6 ст. 2 Закону №1282-ХІІ індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Відповідно до положень ст. 9 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення здійснюється за місцем їх отримання за рахунок відповідних коштів.
Відповідно до ст. ст. 4, 6 Закону №1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (далі- Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка, а з 2016 року - 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку№1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п. 6 Порядку №1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується з 01.12.2015 року).
Таким чином, індексаціягрошового забезпеченняє однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, суд звертає увагу, що нормами Закону №1282-ХІІ та Порядку №1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку №1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. ВЗаконійдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
Урішенні Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 законституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення частини другоїстатті 233 Кодексу законів про працю Українизазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2019 року по справі № 825/694/17, яка враховується відповідно до положень частини 5статті 242 КАС України.
При цьому суд зазначає стосовно відсутності можливості виплатитиіндексацію грошового забезпеченнявійськовослужбовцям Збройних Сил України через брак коштів, що оскільки індексація заробітної плати (грошового забезпечення) є одним із способівзабезпеченнядержавних соціальних стандартів і нормативів, тому держава не може односторонньо відмовитись від взятих на себе зобов'язань шляхом не виділення на дані цілі бюджетних асигнувань, без внесення відповідних змін до чинного законодавства щодо зміни соціальних стандартів і нормативів.
Відповідно до абзацу 3 пункту 10-1 Порядку №1078 в редакції, яка була чинною до грудня 2015 року, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації заробітної плати новоприйнятих працівників здійснювалось з місяця прийняття працівника на роботу.
У подальшому пункт 10-2 Порядку №1078, викладений в новій редакції постановою КМУ №1013 від 09.12.2015 року, згідно з якою внесені зміни: поширено його положення для новоприйнятих працівників з 1 грудня 2015 року.
Таким чином, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації починаючи з грудня 2015 року здійснюється не індивідуально для кожного працівника в залежності від прийняття його на роботу або зростання його доплат та надбавок, а від моменту останнього перегляду тарифної ставки (окладу) за посадою, яку займає працівник.
Враховуючи положення Порядку №1078 місяць, в якому підвищилося грошове забезпечення з урахуванням виплат, що входять до його складу (посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення), є базовим. У разі підвищення військовослужбовцю грошового забезпечення, для визначення базового місяця при проведенні індексації здійснюється порівняння суми підвищення грошового забезпечення та суми індексації, що нараховується в місяці збільшення грошового доходу. При проведенні такого порівняння береться грошове забезпечення до підвищення у розрахунку за повний відпрацьований місяць та величина приросту індексу споживчих цін, на який нараховується індексація. Якщо відбувається підвищення грошового забезпечення на суму меншу, ніж сума індексації, має бути здійснено підвищення грошового забезпечення та додано суму індексації, визначену з урахуванням суми підвищення грошового забезпечення.
Відтак, якщо останнє підвищення окладу за посадою відбулось у січні 2008 року, то для визначення суми індексації грошового забезпечення військовослужбовцю має застосовуватись індекс споживчих цін, обчислений наростаючим підсумком з січня 2008 року до березня 2018 року, оскільки після прийняття Постанови №704, якою затверджено схему тарифних розрядів за основними типовими посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил, базовим місяцем для нарахування військовослужбовцям індексації став березень 2018 року.
Суд встановив, що позивачу за період з 04.03.2020 по 31.03.2022 року відповідну індексацію грошового забезпечення позивачу нараховано із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення березень 2018 року. При цьому, у період з 18.04.2022 по 31.12.2022 року відповідач не нараховував позивачу індексацію грошового забезпечення, оскільки останнього знято з грошового забезпечення у зв'язку із самовільним залишенням військової частини.
Згідно ч. 2 п. 1.9 Інструкції про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженої наказом Міністра оборони України 11.06.2008 року №260, чинної на момент виникнення спірних правовідносин, грошове забезпечення військовослужбовцям виплачується за місцем штатної служби в поточному місяці за минулий.
Таким чином, суд дійшов висновку, що місяць березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача, та відповідно і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Отже, відповідач протиправно не нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2022 по 17.04.2022 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року.
Стосовно нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2020 по 31.12.2022 із застосуванням жовтень 2020 року, як місяця, за яким здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця), суд зазначає таке.
Як вже зазначалося судом, зміна грошового забезпечення військовослужбовців відбулась з 01.03.2018 у зв'язку з набранням чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою затверджено нову тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.
03.11.2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 28.10.2020 № 1038, якою внесено зміни до постанови № 704.
Проте, такі зміни в жодному випадку не стосуються підвищення тарифних ставок (окладів) для позивача.
Так, пунктом 2 постанови №1038 внесені наступні зміни у постанові Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704:
1) підпункт 3 пункту 6 викладено в такій редакції:
3) доплату за вчене звання військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), особам рядового і начальницького складу, які обіймають посади, пов'язані з педагогічною або науковою діяльністю, і мають вчене звання доцента, старшого наукового співробітника або старшого дослідника, в розмірі 5 відсотків, професора - 10 відсотків посадового окладу. За наявності двох або більше вчених звань доплата встановлюється за одним (вищим) званням;
2) у додатках до постанови:
примітки до додатка 1 викладено в новій редакції;
примітку до додатків 12 і 13 викладено в новій редакції;
додаток 14 викладено в новій редакції, відповідно до якої тарифний коефіцієнт за військовим (спеціальним) званням "солдат" залишився незмінним 0,3.
При цьому тарифна сітка розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1 змін не зазнала, а тому відсутні підстави стверджувати про зміну стосовно позивача базового місяця з березня 2018 року на жовтень 2020 року.
Отже, відповідач правомірно нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 04.03.2022 по 31.03.2022 року із застосуванням базового місяця березень 2018 року.
Водночас, у період з 01.04.2022 по 17.04.2022 року відповідач протиправно не нарахував позивачу індексацію грошового забезпечення.
Стосовно позовних вимог щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.10.2020 р. по 31.12.2022 р. з урахуванням положень абзаців третього-шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 р. № 1078, суд зазначає таке.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення окрім виплати поточної індексації передбачає можливість виплати індексації-різниці.
Право на поточну індексацію виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078). Сума цієї індексації визначається як результат множення грошового забезпечення, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (абзац 2, 5 пункт 4 Порядку №1078).
Щодо фіксованої суми індексації, тоЗакон №1282-ХІІі Порядок №1078 такого поняття не містять.
Проте з 1 грудня 2015 року в абзацах 3, 4, 5, 6 пункту 5 Порядку №1078 по суті йде мова про поняття індексації-різниці, право на яку виникає тільки тоді, коли у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) розмір доходу менший суми можливої індексації, визначеної в цьому місяці.
Абзаци 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 у редакціях, які застосовувалися з 1 грудня 2015 року до 1 квітня 2021 року, передбачали обставини, за наявності яких у місяці підвищення доходу індексація (не) нараховується, а саме:
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 3);
- сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу (абзац 4).
Якщо у місяці підвищення тарифних ставок (окладів) сума цієї індексації нараховується, то абзац 6 пункту 5 Порядку №1078 додатково вказує, що ця сума індексації-різниці виплачується до наступного підвищення тарифних ставок (окладів) і до неї надалі додається поточна індексація, яка складається, коли величина індексу споживчих цін перевищує поріг індексації у розмірі 103 відсотки.
Системний аналіз пункту 1, абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку №1078 (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) дає підстави зробити висновок, що нарахування й виплата індексації-різниці має щомісячний фіксований характер, гарантуєтьсязакономі є обов'язковими для підприємств, установ та організацій незалежно від форми власності і господарювання, а також для фізичних осіб, які використовують працю найманих працівників.
З урахуванням того факту, що 1 березня 2018 року набрала чинності Постанова №704, якою були встановлені нові розміри окладів військовослужбовців, та з огляду на правила пунктів 5, 10-2 Порядку №1078, березень 2018 року став місяцем підвищення доходу позивача, за яким слід здійснювати обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації грошового забезпечення.
Системний і цільовий способи тлумачення абзаців 3, 4 пункту 5 Порядку №1078 дають підстави зробити висновок, що у березні 2018 року, як місяці підвищення доходу позивачу, відповідачу належало вирішити питання, чи має позивач право на отримання суми індексації-різниці.
Водночас, як слідує з матеріалів справи, відповідач не нараховував і не виплачував позивачу цей вид індексації.
Саме вказані обставини є спірними у цій справі.
У цьому контексті суд зазначає, що з огляду на абзац 4 пункту 5 Порядку №1078 позивач має право на отримання суми індексації-різниці за умови, якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року.
Якщо ця умова наявна, то розмір належної індексації-різниці визначається як різниця між сумою можливої індексації і розміром підвищення доходу.
Буквальний спосіб тлумачення цих норм свідчить про те, що для їхнього застосування врахуванню підлягає: розмір підвищення доходу позивача в березні 2018 року; сума можливої індексації грошового забезпечення позивача в березні 2018 року; чи перевищує розмір підвищення доходу суму можливої індексації.
Розмір підвищення доходу в березні 2018 року визначається як різниця між сумою грошового забезпечення в березні 2018 року та сумою грошового забезпечення в лютому 2018 року.
В обидві ці суми враховуються складові грошового забезпечення, які не мають разового характеру (речення 2 абзац 5 пункт 5 Порядку №1078).
Сума можливої індексації грошового забезпечення в березні 2018 року визначається як результат множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, актуального для березня 2018 року, на величину приросту індексу споживчих цін у березні 2018 року, поділений на 100 відсотків (абзац 5 пункту 4 Порядку №1078).
Якщо розмір підвищення доходу в березні 2018 року дорівнює або є меншим за суму можливої індексації, що склалася у березні 2018 року, то це є підставою для нарахування й виплати позивачу індексації-різниці до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) або до дати звільнення зі служби.
Висновки суду у цій справі узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 23.03.2023 у справі №400/3826/21, від 06.04.2023 у справі №420/11424/21, від 09.05.2023 у справі №400/12702/21 та від 18.10.2023 у справі №380/14195/22.
У березні 2018 року прожитковий мінімум складав 1762,00 грн, величина приросту індексу споживчих цін 253,30% (з урахуванням підвищення посадового окладу з січня 2008 року), про що зазначено в листі Міністерства соціальної політики України від 28.09.2021 №5211/0/290-21/51.
Як вже зазначалося, відповідно до абзацу 5 пункту 4 Порядку №1078 сума індексації за березень 2018 року розраховується як: прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 01.03.2018 помножений на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100, а саме: 1762,00 грн * 253,30% / 100 = 4463,15 грн.
Такий розмір можливої індексації грошового забезпечення 4463,15 грн, який припадав на місяць підвищення посадових окладів військовослужбовцям (березень 2018 року) неодноразово досліджувався та встановлювався судами та такий підтверджується постановою Верховного Суду 28 травня 2024 року по справі № 160/14683/23.
Водночас, у цій справі суд встановив, що позивач прийнятий на військову службу по контракту з 27.11.2019 року.
За висновком Верховного Суду, викладеному у постановах від 23.03.2023 у справі № 400/3826/21, від 29.03.2023 у справі № 380/5493/21, від 06.04.2023 у справі № 420/11424/21, від 12.04.2023 у справі № 560/13302/21, від 20.04.2023 у справі № 320/8554/21, від 03.05.2023 у справі № 160/10790/22 та від 22.06.2023 у справі № 520/6243/22, право на отримання індексації грошового забезпечення у фіксованій величині виникло саме у зв'язку зі змінами посадових окладів військовослужбовців з 01.03.2018 на підставі Постанови №704, та виходячи із приписів абзаців 4, 6 Порядку №1078, з березня 2018 року, останні мали право на перерахунок індексації грошового забезпечення, з урахуванням особливостей, запроваджених указаними нормами Порядку №1078.
Натомість за обставин цієї справи посадовий оклад позивача, який був прийнятий на військову службу 27.11.2019 року, у межах спірного періоду внаслідок законодавчих змін не підвищувався та визначався Постановою №704, яка вже діяла на момент призначення останнього 27.11.2019 року на посаду, відповідно до наказу №68.
Отже, у позивача не виникло права для нарахування й виплати йому індексації-різниці відповідно до приписів абзацу 3-6 Порядку №1078.
Зазначений висновок суду узгоджується із висновком Верховного суду, що наведений у постанові від 04 квітня 2024 року у справі №160/2481/23.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно з нормами частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 5 КАС України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до вимог частин першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Нормами частини другої зазначеної статті встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Якщо учасник справи без поважних причин не надасть докази на пропозицію суду для підтвердження обставин, на які він посилається, суд, відповідно до положень частини п'ятої статті 77 КАС України, вирішує справу на підставі наявних доказів.
Відповідно до п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України при вирішенні справи по суті суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
За наслідками судового розгляду суд дійшов висновку з метою ефективного захисту прав позивача про часткове задоволення позовних вимог, шляхом визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо обчислення та виплати грошового забезпечення позивача з 04.03.2020 року по 17.04.2022 року включно та з 27.02.2023 по 19.05.2023 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року; зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 04.03.2020 року по 17.04.2022 року включно та з 27.02.2023 по 19.05.2023 року включно включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт; визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2022 по 17.04.2022 року включно із застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року та зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2022 по 17.04.2022 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року.
Розподіл судових витрат не здійснюється, оскільки позивач, ОСОБА_1 відповідно до п. 1 ч. 1 статті 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях як позивач у справах про стягнення заробітної плати та поновлення на роботі.
Стосовно позовних вимог про стягнення з відповідача судових витрат, які складаються з витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає наступне.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу.
Згідно ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
5. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст.ст. 1, 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу позивачем до суду надані наступні докази:
- Договір про надання професійної правничої допомоги від 04 липня 2025 року;
- акт наданих послуг відповідно до Договору про надання професійної правової допомоги від 04 липня 2025 року;
- квитанція до прибуткового касового ордера № б/н від 04 липня 2025 про сплату коштів на суму 8000 грн.
Виходячи з аналізу вищенаведених норм суд дійшов до висновку про те, що витрати сторони на правничу допомогу мають бути фактично понесеними (здійсненими) та підтвердженими відповідними належними, достовірними, достатніми та допустимими доказами.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Суд звертає увагу, що враховуючи положення частини 1 статті 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 за № 475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 за № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 року у справі «Меріт проти України» заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
У справі «East/West Alliance Limited проти України» Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10 % від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (див., наприклад, рішення у справі «Боттацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy) [ВП], заява № 34884/97, п. 30, ECHR 1999-V).
У пункті 269 Рішення у цій справі Суд зазначив, що угода, за якою клієнт адвоката погоджується сплатити в якості гонорару певний відсоток від суми, яку присудить позивачу суд - у разі якщо така сума буде присуджена та внаслідок якої виникають зобов'язання виключно між адвокатом та його клієнтом, не може бути обов'язковою для Суду, який повинен оцінити рівень судових та інших витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою (див. вищезазначене рішення щодо справедливої сатисфакції у справі «Іатрідіс проти Греції»(Iatridis v. Greece), п. 55 з подальшими посиланнями).
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд звертає увагу, що надані адвокатом документи свідчать про те, що адвокатом завищено розмір витрат на надану ним правову допомогу.
В свою чергу, враховуючи зміст позовної заяви, час, який необхідно затратити кваліфікованому юристу на підготовку усіх матеріалів даної адміністративної справи, складність даної адміністративної справи, а саме те, що вона відноситься до справ незначної складності та розглядається за правилами спрощеного позовного провадження, а також те, що судова практика з приводу даних правовідносин сформована, суд дійшов висновку, що сума судових втрат на професійну правничу допомогу в розмірі 8000,00 грн не є співмірною складності справи.
Суд зауважує, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
Отже, виходячи з предмета та підстав позову, наявну судову практику в аналогічних спорах, обсяг виконаних безпосередньо адвокатом робіт, суд дійшов висновку, що справедливим та співмірним є зменшення розміру витрат на правничу допомогу до 5000,00 грн.
На підставі вищевикладеного та керуючись статтями Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо обчислення та виплати грошового забезпечення ОСОБА_1 з 04.03.2020 року по 17.04.2022 року включно та з 27.02.2023 по 19.05.2023 року включно без урахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) здійснити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) перерахунок та виплату грошового забезпечення (щомісячні основні види грошового забезпечення, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, одноразові додаткові види грошового забезпечення) з 04.03.2020 року по 17.04.2022 року включно та з 27.02.2023 по 19.05.2023 року включно, з урахуванням посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 не нарахування та не виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.04.2022 по 17.04.2022 року включно із застосування місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) нарахувати і виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01.04.2022 по 17.04.2022 року включно із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) березень 2018 року.
В задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Військової частини НОМЕР_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 5000 (п'ять тисяч) гривень.
Повний текст рішення складено та підписано 13 жовтня 2025 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Суддя О.В. Троянова