13 жовтня 2025 рокуСправа №160/10669/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Конєвої С.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у місті Дніпрі адміністративну справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, -
29.03.2025р. через систему «Електронний суд» ОСОБА_1 звернувся з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_2 та заявив 14 позовних вимог в одному позові.
Ухвалою суду від 11.04.2025р. наведені у позові позовні вимоги були роз'єднані в окремі провадження у відповідності до вимог ст.172 Кодексу адміністративного судочинства України.
За змістом зазначеної ухвали суду у провадженні цієї адміністративної справи - №160/10669/25 залишені наступні позовні вимоги позивача, у яких останній просить, а саме:
- визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не нарахування та невиплати позивачеві грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік в розмірі місячного грошового забезпечення.
Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що з 16.05.2024р. він був переведений та проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді стрільця стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону, у військовому званні - сержант. Позивач зазначив, що у 2024 році не використав щорічну основну відпустку та грошову допомогу для оздоровлення не отримував. 30.12.2024р. його було звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я згідно до Витягу із наказу командира в/ч №374, йому було видано грошовий атестат та під час проведення остаточних виплат він дізнався про порушення його прав та законних інтересів, а саме: не нарахування та не виплату належних йому сум, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення за 2024 рік всупереч вимогам п.п.1,2,6 розділу ХХШ Порядку №260 за якими передбачено, що військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату. Також позивач зазначив, що позивач перед звільненням звертався до відповідача з рапортом від 18.12.2024р. щодо виплати належних йому сум, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення, проте, відповідач залишив цей рапорт без розгляду та реагування. За викладеного, позивач вважає, що не нарахування та не виплата йому вказаної вище грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік під час його звільнення військової служби є протиправною бездіяльністю відповідача. У додаткових поясненнях від 29.04.2025р. та у відповіді на відзив від 02.05.2025р. представник позивача послався на ті ж самі обставини та підстави, які були наведені і у позові, додатково, представник позивача зазначив, що згадана вище бездіяльність відповідача порушує, окрім наведених норм закону, і вимоги ст.19 Конституції України (щодо обов'язку органів влади діяти на підставі і в межах повноважень).
Ухвалою суду від 14.04.2025р. було відкрито провадження у даній адміністративній справі, призначено справу до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами у відповідності до вимог ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України та зобов'язано, зокрема, відповідача протягом 15 днів з дня отримання цієї ухвали суду надати відзив на позов та докази в обґрунтування відзиву з дотриманням вимог ст.ст. 162, 261 Кодексу адміністративного судочинства України; надати докази відсутності бездіяльності відповідача у даних правовідносинах, виходячи з вимог ч.2 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України.
Зазначена ухвала суду разом із адміністративним позовом та доданими до нього документами було отримана відповідачем у його електронному кабінеті 11.04.2025р. (адміністративний позов), 14.04.2025р. (ухала суду), що є належним повідомленням відповідача про дату, час та місце судового розгляду даної справи у відповідності до вимог ст.18 Кодексу адміністративного судочинства України, що підтверджується довідками про доставку електронного листа, наявними у справі.
На виконання вимог ухвали суду, 27.04.2025р. відповідачем через систему «Електронний суд» було подано відзиви на позов у двох примірниках (однакового змісту), у яких представник відповідача просив у задоволенні позовних вимог позивача відмовити повністю посилаючись на те, що виплата грошової допомоги для оздоровлення встановлена пунктами 1 та 2 розділу ХХІІІ Порядку №260, вона належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення та надається військовослужбовцям, які набули право на отримання щорічної основної відпустки на підставі наказу командира військової частини. При цьому, грошова допомога на оздоровлення може надаватися військовослужбовцю без вибуття у відпустку. Саме в такому випадку грошова допомога на оздоровлення надається за рапортом військовослужбовця протягом поточного року. У рапорті на ім'я командира в/ч вказується причина звернення та додаються документи, що їх підтверджують. Враховуючи, що позивач з відповідним рапортом про виплату грошової допомоги на оздоровлення не звертався, у відповідача не виникло обов'язку здійснювати виплату грошової допомоги на оздоровлення, тому відповідач вважає, що позовні вимоги у наведеній частині задоволенню не підлягають.
Згідно ч.5 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Відповідно до вимог ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
У зв'язку із великим навантаженням, перебуванням судді Конєвої С.О. у щорічній відпустці, що об'єктивно унеможливлювало судовий розгляд справ у згаданий період, ухвалою суду від 13.10.2025р. судовий розгляд даної справи на підставі ст. 121 Кодексу адміністративного судочинства України було продовжено до 13.10.2025р.
Враховуючи викладене, рішення у даній справі приймається судом 13.10.2025р., тобто, у межах строку, визначеного ст.258 Кодексу адміністративного судочинства України.
У відповідності до приписів ч.8 ст.262 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи за правилами спрощеного позовного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.
Із наявних в матеріалах справи документів судом встановлені наступні обставини у даній справі.
Громадянин України ОСОБА_1 був призваний до лав Збройних Сил України за мобілізацією 26.02.2022р. та у період з 16.05.2024р. по 30.12.2024р. проходив військову службу на посаді стрільця 3 стрілецького взводу 1 стрілецької роти НОМЕР_3 окремого стрілецького батальйону у військовому званні - сержант, що підтверджується копією паспорта позивача серії НОМЕР_4 виданого Нікопольським МВ УМВС України у Дніпропетровській області вд 17.11.1999р., копією військового квитка серії НОМЕР_5 від 27.04.1990р. від 20.05.2015р. та копіями Витягів із наказу від 16.05.2024р. №143, від 30.12.2024р. №374, наявних у справі.
Як встановлено судом та не заперечується учасниками справи, позивача було звільнено з військової служби у відставку за станом здоров'я та виключено зі списків особового складу військової частини НОМЕР_1 та всіх видів забезпечення з 30.12.2024р. про що свідчить зміст копії Витягу із наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 30.12.2024р. № 374.
Також зі змісту копії згаданого Витягу із наказу від 30.12.2024р. №374 видно, що у ньому міститься інформація про те, що грошову допомогу на оздоровлення, передбачену другим розділом ХХІІІ Порядку №260 за 2024р., позивач не отримував.
Факт не нарахування та не виплати позивачеві відповідачем грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік при звільненні позивача з військової служби підтверджено також і представником відповідача у відзиві на позов.
Вважаючи протиправною таку бездіяльність відповідача щодо не нарахування та не виплату грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення при його звільненні з військової служби, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази у сукупності з нормами чинного законодавства України, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих підстав для часткового задоволення позовних вимог позивача, виходячи з наступного.
Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 №2011-XII визначено основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлено єдину систему їх соціального захисту, гарантовано військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливі умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та врегульовано відносини у цій галузі.
Відповідно до частини 1 статті 1-2 Закону №2011-XII передбачено, що військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №2011-ХІІ встановлено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення (частина друга статті 9 Закону № 2011-ХІІ).
Порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам затверджено наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року №260, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за №745/32197 ( далі - Порядок №260).
Згідно з пунктом 2 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення включає: щомісячні основні види грошового забезпечення; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
До одноразових додаткових видів грошового забезпечення належать, зокрема, допомоги.
Виплата грошової допомоги для оздоровлення встановлена розділом XXIII Порядку №260, пунктами 1 та 2 якого передбачено, що військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, які набули (набувають) право на отримання щорічної основної (канікулярної) відпустки, один раз на рік виплачується грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Грошова допомога для оздоровлення надається військовослужбовцям у разі вибуття їх у щорічну основну відпустку повної тривалості, або у другу частину щорічної основної відпустки (у тому числі в дозволених випадках за невикористану відпустку за минулі роки), або без вибуття у відпустку (за їх рапортом протягом поточного року) на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому суми грошової допомоги.
Військовослужбовцям, звільненим з військової служби, які мали право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримали її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Відтак, із аналізу наведених приписів чинного законодавства слідує, що грошова допомога для оздоровлення належить до одноразових додаткових видів грошового забезпечення та надається військовослужбовцям, які набули право на отримання щорічної основної відпустки, на підставі наказу командира військової частини.
При цьому, грошова допомога для оздоровлення може надаватися військовослужбовцю без вибуття у відпустку. Саме в такому випадку грошова допомога на оздоровлення надається за рапортом військовослужбовця протягом поточного року.
Крім того, Порядком №260 чітко визначено, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, який мав право на грошову допомогу для оздоровлення та не отримав її протягом року, виплата цієї допомоги здійснюється на підставі наказу командира військової частини про виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини, в якому оголошується про її виплату.
Такий наказ є підставою для нарахування грошової допомоги фінансовим органом військової частини.
Так, зі змісту наявного в матеріалах справи копії Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 30.12.2024р. №374 вбачається, що позивач з 30.12.2024р. виключений зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення, грошова допомога на оздоровлення за 2024 рік позивачем не отримувалась.
Факт не нарахування та не виплати відповідачем позивачеві під час звільнення з військової служби грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік підтверджено також і представником відповідача у відзиві на позов.
Отже, у цьому випадку відповідач (командир в/ч НОМЕР_1 ), виключивши позивача зі списків особового складу військової частини та усіх видів забезпечення 30.12.2024 на підставі наказу №374, не нарахував та не виплатив позивачеві грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, що свідчить про не виконання відповідачем вимог пункту 2 розділу ХХІІІ Порядку № 260.
За таких обставин, суд приходить до висновку, що у даних спірних правовідносинах відповідач допустив протиправну бездіяльність, а тому у адміністративного суду наявні обґрунтовані правові підстави для задоволення позовних вимог позивача у цій частині позову.
У відповідності до вимог ст. 73 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Частина 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача.
Проте, у ході судового розгляду даної справи правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, з урахуванням встановлених судом обставин та аналізу наведеного чинного законодавства, представником відповідача жодними належними та допустимими доказами не доведена.
Доводи представника відповідача щодо відсутності підстав для нарахування та виплати такої грошової допомоги через відсутність рапорту від позивача, суд вважає помилковими, такими, що суперечать положенням пункту 2 розділу ХХІІІ Порядку № 260, які не містять такої умови для нарахування та виплати грошової допомоги для оздоровлення при звільненні військовослужбовця зі служби як подання рапорту.
Наведені правові висновки узгоджуються із правовими висновками, викладеними у постанові Третього апеляційного адміністративного суду від 29.09.2025р. у справі №280/10795/23.
Також у даних правовідносинах, судом враховується і відповідна судова практика Європейського Суду з прав людини, зокрема, викладена у п.71 рішення «Рисовський проти України», де Суд прийшов до висновку, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків (див. зазначене вище рішенні у справі «Лелас проти Хорватії (Lelas v.Croatia), п.74).
А отже, з урахуванням аналізу наведеного рішення ЄСПЛ, суд приходить до висновку, що вищенаведена протиправна бездіяльність відповідача не може бути визнана судом правомірними підставами для невиконання таким відповідачем - суб'єктом владних повноважень своїх обов'язків в частині нарахування та виплати позивачеві грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, що чітко передбачено пунктом 2 розділу ХХІІІ Порядку №260.
При цьому, суд звертає увагу відповідача на те, що наведена бездіяльність відповідача як суб'єкта владних повноважень, підриває авторитет держави в очах суспільства, військовослужбовців, які захищають Батьківщину та ніяким чином не може слугувати гарантіями держави щодо стимулювання закріплення кваліфікованих військових кадрів на військовій службі, що передбачено приписами вищенаведеної статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно до ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноважень з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Перевіривши за критеріями, установленими ч. 2 ст.2 вказаного Кодексу, правомірність бездіяльності відповідача щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, суд приходить до висновку, що відповідач, вчинивши наведену бездіяльність, діяв не у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України, не обґрунтовано та без врахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Отже, судом встановлено, що своєю бездіяльністю щодо не нарахування та не виплати позивачеві грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, відповідач порушив права та інтереси позивача, які підлягають судовому захисту шляхом визнання такої бездіяльності протиправною.
А враховуючи те, що судом встановлено протиправність бездіяльності відповідача у наведених вище правовідносинах, то позовні вимоги позивача у частині зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату позивачеві грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, які є похідними вимогами, як ефективний спосіб захисту порушеного права позивача, також підлягають задоволенню.
Так, за приписами ст.245 вказаного Кодексу, встановлено, що у разі задоволення позову, суд може прийняти постанову про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії.
Окрім того, і за приписами ст.13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, дає найбільший ефект.
Відтак, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та відповідати наявним обставинам.
Також слід зазначити, що за приписами ст.6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Так, Європейський Суд з прав людини у рішенні від 13.01.2011р. (остаточне) по справі “Чуйкіна проти України» констатував: “ 50. Суд нагадує, що процесуальні гарантії, викладені у статті 6 Конвенції, забезпечують кожному право звертатися до суду з позовом щодо своїх цивільних прав та обов'язків. Таким чином стаття 6 Конвенції втілює “право на суд», в якому право на доступ до суду, тобто право ініціювати в судах провадження з цивільних питань становить один з його аспектів ( див. рішення від 21 лютого 1975 року у справі “Голдер проти Сполученого Королівства» (Golder v. The United Kingdom),п.п.28-36, Series A №18). Крім того, порушення судового провадження саме по собі не задовольняє всіх вимог пункту 1 статті 6 Конвенції. Ціль Конвенції - гарантувати права, які є практичними та ефективними, а не теоретичними або ілюзорними. Право на доступ до суду включає в себе не лише право ініціювати провадження, а й право отримати “вирішення» спору судом. Воно було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави дозволяла особі подати до суду цивільний позов без гарантії того, що справу буде вирішено остаточним рішенням в судовому провадженні. Для пункту 1 статті 6 Конвенції було б неможливо детально описувати процесуальні гарантії, які надаються сторонам у судовому процесі - провадженні, яке є справедливим, публічним та швидким, не гарантувавши сторонам того, що їхні цивільні спори будуть остаточно вирішені.
Таким чином, з урахуванням наведеної правової позиції, суд приходить до висновку, що задоволення позовних вимог позивача в частині зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачеві грошову допомогу для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення, є дотриманням судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений.
За викладених обставин, суд приходить до висновку про наявність обґрунтованих правових підстав для задоволення позовних вимог позивача повністю.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд не вбачає підстав для їх розподілу у порядку, встановленому ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України, оскільки позивачем не надано жодних доказів, які б підтверджували понесення ним будь-яких судових витрат, пов'язаних із розглядом цієї справи з урахуванням того, що позивач звільнений від сплати судового збору за п.1 ч.1 ст.5 Закону України “Про судовий збір».
Керуючись ст. ст. 2-10, 11, 12, 47, 72-77, 94, 122, 132, 139, 193, 241-246, 250, 251, 257-262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити повністю.
Визнати бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової допомоги для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення - протиправною.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_1 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_7 ) - грошову допомоги для оздоровлення за 2024 рік у розмірі місячного грошового забезпечення.
Розподіл судових витрат не здійснюється відповідно до ст.139 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду може бути оскаржено до Третього апеляційного адміністративного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення відповідно до вимог статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення суду набирає законної сили у строки, визначені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя С.О. Конєва