13 жовтня 2025 р.Справа №196зп-25/160
Суддя Дніпропетровського окружного адміністративного суду Турлакова Н.В., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову до подачі позовної заяви №196зп-25/160,-
До Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову до подачі позовної заяви, в якій заявник просить суд зобов'язати військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) зупинити проходження мною, військовослужбовцем ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_3 , зареєстроване місце проживання, АДРЕСА_2 ) військової служби на час розгляду судом моєї позовної заяви про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
В обґрунтування поданої заяви заявником зазначено, що подальше проходження військової служби позивачем як військовослужбовцем під час розгляду судом позовної заяви порушить права його батька, ОСОБА_2 , який потребує стороннього догляду як особа з 2 групою інвалідності. Акт обстеження мого військовослужбовця ОСОБА_1 сімейного стану від 21.08.2025 року, складеного та затвердженого в ІНФОРМАЦІЯ_2 підтверджує відсутність інших осіб, окрім мене, військовослужбовця ОСОБА_1 , які здійснюють або могли здійснювати необхідний догляд за моїм батьком ОСОБА_2 інвалідом 2 групи.
Розглянувши подану представником заявника заяву про забезпечення позову, суд зазначає наступне.
За правилами частини 1 статті 154 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
За змістом частин 2, 3 статті 154 КАС України, суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову.
У виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з повідомленням заінтересованих сторін у встановлений судом строк.
З'ясувавши наявність доказів, долучених до заяви про забезпечення позову, встановивши їх достатність та взаємозв'язок для вирішення поданої заяви, суд розглядає таку заяву у вказаний частиною 1 статті 154 КАС України строк в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Відповідно до статті 150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову (частина перша). Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Виходячи з аналізу вказаної норми, підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду;
2) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
3) очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень;
4) очевидність порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
При цьому, позов, згідно з ч. 1 ст. 151 КАС України, може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Таким чином суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд надає оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення адміністративного суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Так, у постанові Верховного Суду від 29.01.2020 у справі №640/9167/19 окрім іншого зазначено, що заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними і співмірними з позовними вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист якого просить заявник, з наслідками, які настануть внаслідок, зокрема, зупинення дії оскаржуваного адміністративного акта.
Заходи забезпечення позову застосовуються задля гарантування реального виконання в майбутньому судового рішення у випадку його ухвалення на користь позивача. Водночас, для виконання таких заходів потрібно додержуватися щонайменше однієї з умов, визначених у частині другій статті 150 КАС України.
При цьому, згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятою Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акта.
Наявність інституту забезпечення адміністративного позову є однією з гарантій виконання рішення адміністративного суду у разі задоволення позовних вимог і спрямована на забезпечення принципу обов'язковості судових рішень.
Тобто, створює можливість реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Отже, заходи забезпечення позову є дискреційним правом суду, а не його обов'язком, яке він реалізує залежно від обставин справи, та застосовуються судом лише у виключних, виняткових випадках за наявності для цього умов та підстав, передбачених процесуальним законом, при цьому, такі заходи повинні відповідати критеріям адекватності та співмірності.
При цьому, вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Аналогічна правова позиція міститься, зокрема, у постановах Верховного Суду від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 та від 25.04.2019 у справі №826/10936/18.
Для забезпечення позову суд повинен на підставі доказів та з огляду на обставини справи й поведінку учасників переконатися, що загроза правам, свободам та інтересам особи має реальний характер. Загроза повинна бути прямо пов'язана з об'єктом спору та мають бути обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок невжиття заходів забезпечення позову настануть обставини, встановлені в пункту 1 частини другої статті 150 КАС України.
У постанові Верховного Суду від 04.06.2021 у справі №160/8226/20 колегія суддів зауважувала, що вказані заявником ознаки протиправності оскаржуваних дій та рішень відповідача та порушення ними своїх прав обґрунтовані посиланням на конкретні обставини справи та докази, а отже, за позицією Суду, вони підлягають доведенню у встановленому законом порядку на підставі належних та допустимих доказів і не є очевидними.
Із змісту наведених вище норм права та правових висновків Верховного Суду видно, що для висновку про наявність підстав для забезпечення позову заявнику необхідно довести очевидність протиправності рішення, дії, бездіяльності суб'єкта владних, що оскаржуються та/або ускладнення, унеможливлення виконання рішення суду або захисту прав, свобод, інтересів, за захистом яких звернулась особа, якщо не будуть вжиті заходи забезпечення позову.
В обґрунтування заяви про забезпечення позову позивач посилається на те, що він є діючим військовослужбовцем та проходить військову службу у ВЧ НОМЕР_1 та після наданої йому відпустки з 18.07.2025 року по 27.07.2025 року до ВЧ НОМЕР_1 для подальшого проходження служби не повернувся, оскільки здійснює догляд за батьком ОСОБА_2 , інвалідом ІІ групи та проходить необхідне лікування виразкової хвороби. Але після проходження лвікування, йому доведеться повернутись до військової частини НОМЕР_1 для проходження військової служби, при цьому залишити батька, ОСОБА_2 , інваліда 2 групи без догляду. Тому він вимушений звернутись до суду з даною заявою про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 зупинити проходження ОСОБА_1 військової служби на час розгляду судом позовної заяви про звільнення з військової служби за сімейними обставинами.
Тобто, заявник вже перебуває у правовому статусі військовослужбовця.
Суд наголошує на тому, що відповідно до статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України від 25.03.1992 №2232-XII «Про військовий обов'язок і військову службу» далі - Закон №2232-XII), частиною першою статті 1 якого передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Частиною третьою статті 1 Закону №2232-XII передбачено, що військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; приписку до призовних дільниць; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
При цьому, за приписами частини сьомої статті 1 Закону №2232-XII виконання військового обов'язку громадянами України забезпечують державні органи, органи місцевого самоврядування, утворені відповідно до законів України військові формування, підприємства, установи та організації незалежно від підпорядкування і форм власності в межах їх повноважень, передбачених законом, та районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва та Севастополя (далі - територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
З 24.02.2022 відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» в Україні введено режим воєнного стану.
Варто відмітити, що зупинення дії чи заборона вчиняти будь-які дії відповідно Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», та будь-яких інших законів України, зокрема шляхом "зупинення проходження військовослужбовцем військової служби" не входить до повноважень адміністративного суду та не може бути реалізовано в рамках розгляду заяви про забезпечення позову.
Заява про забезпечення позову не містить обґрунтування очевидної протиправності оскаржуваної бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Відтак, суд зазначає, що обраний позивачем захід забезпечення позову не є співмірним із предметом позову, що не відповідає частині другій статті 151 КАС України.
До того ж, відповідно до пункту 10 частини третьої статті 151 КАС України не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Суд зазначає, що лише незгода позивача із бездіяльністю суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання її протиправною не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, тому відмовляє в її задоволенні.
Керуючись статтями 150, 154, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-
У задоволені заяви ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову до подання позовної заяви від 10.10.2025 року №196зп-25/160 - відмовити.
Ухвала про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до вимог ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та у строки, встановлені статтями 295 та 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Турлакова