13 жовтня 2025 р.Справа № 160/29197/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Боженко Н.В., перевіривши у м. Дніпрі матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур про зобов'язання вчинити певні дії, -
08 жовтня 2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур, в якій позивач просить суд:
- зобов'язати Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур виконати рішення Дніпровського апеляційного суду від 30 червня 2023 року по справі № 199\782\21 (провадження №22ц803\5456\23) залишено без змін Верховним судом України ( № 61- 9632св23) скасувати рішення № 22078600 від 15 червня 2015 року державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Іванченко Лариси Іванівни про реєстрацію за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права спільної сумвсної власності на земельну ділянку кадастровий номер № 1210100000:01:294:0023 площею 0,066га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (землі житлової та громадської забудови) по АДРЕСА_1 .
Позовна заява обґрунтована посиланнями на протиправність поведінки відповідача щодо невиконання рішення суду в іншій справі.
Справі за даним адміністративним позовом присвоєно єдиний унікальний номер судової справи - 160/29197/25 та у зв'язку з автоматизованим розподілом дана адміністративна справа була передана для розгляду судді Боженко Н.В.
Відповідно до вимог статті 171 Кодексу адміністративного судочинства України суддя після одержання позовної заяви, серед іншого, з'ясовує, чи немає підстав для залишення позовної заяви без руху, повернення позовної заяви або відмови у відкритті провадження в адміністративній справі, встановлених вказаним Кодексом.
Ознайомившись із позовною заявою та доданими до неї матеріалами, суд встановив наявність підстав для відмови у відкритті провадження з огляду на таке.
Постановою Дніпровського апеляційного адміністративного суду від 30.05.2023 року у справі №199/782/21:
- скасовано рішення № 22078600 від 15 червня 2015 року державного реєстратора Дніпропетровського міського управління юстиції Дніпропетровської області Іванченко Лариси Іванівни про реєстрацію за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 права спільної сумісної власності на земельну ділянку кадастровий № 1210100000:01:294:0023, площею 0,066га для обслуговування житлового будинку та господарських будівель (землі житлової та громадської забудови) по АДРЕСА_1 .
За результатом касаційного перегляду постанови вона залишена без змін.
Пунктом 9 ст. 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість судового рішення.
Згідно п. 7 ч. 3 ст. 2 Цивільного процесуального кодексу України основною засадою (принципом) цивільного судочинства є обов'язковість судового рішення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 18 Цивільного процесуального кодексу України судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.
Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Заявлена позовна вимога, як і наведені підстави позову, зводяться до того, що позивач не згоден з невиконанням відповідачем судового рішення у справі №199/782/21.
Водночас, вимоги про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які прийняті (вчинені або не вчинені) на виконання судового рішення, в окремому судовому провадженні не розглядаються.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.02.2024 року у справі 400/3416/20.
Судове рішення виконується безпосередньо і для його виконання не вимагається ухвалення будь-яких інших, додаткових судових рішень. У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження, Кодексом адміністративного судочинства України. Невиконання судового рішення не може бути самостійним предметом окремого судового провадження.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 11.02.2025 року у справі №240/13680/24.
Заявлений у цій справі позов фактично спонукає суд адміністративної юрисдикції вдатися до перевірки належності виконання рішення суду в іншій справі, що набрало законної сили, та у випадку встановлення неналежності його виконання повторно зобов'язати відповідача вчинити тотожні дії.
Аналогічний правовий висновок міститься у постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 28.01.2025 року у справі №460/10443/24.
Вищевикладені правові висновки є актуальними і для випадків невиконання судових рішень неадміністративної юрисдикції, адже в цілому законодавством не передбачено розгляду позовів про «зобов'язання виконати рішення суду» - такий підхід суперечить принципу обов'язковості судових рішень та фактично нівелює цю засаду судочинства.
Подібне за змістом правозастосування наявне у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 24.06.2025 року у справі №560/2917/25.
В свою чергу згідно п. 1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України суддя відмовляє у відкритті провадження в адміністративній справі, якщо позов не належить розглядати за правилами адміністративного судочинства.
Згідно з ч. 6 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України у разі відмови у відкритті провадження в адміністративній справі з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд такої справи.
Поняття спору, який не підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства, слід тлумачити в контексті частини третьої статті 124 Конституції України в ширшому значенні, тобто як поняття, що стосується тих спорів, які не підпадають під юрисдикцію саме адміністративних судів і які взагалі не підлягають судовому розгляду.
Аналогічний правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 30.03.2023 року у справі №990/15/23, від 22.03.2018 року у справі у справі №800/559/17.
Враховуючи викладене, суд не роз'яснює позивачу до юрисдикції якого суду віднесено розгляд цієї справи, оскільки судом вже зроблено правовий висновок про те, що ця справа не може розглядатися в будь-якій юрисдикції.
Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку про наявність правових підстав для відмови у відкритті провадження у справі згідно п. 1 ч.1 ст. 170 Кодексу адміністративного судочинства України.
З метою забезпечення позивачу права на судовий захист суд роз'яснює, що Розділ VII Цивільного процесуального кодексу України регламентує встановлення судового контролю за виконанням судових рішень у цивільних справах.
Тобто, невиконання або неналежне виконання судового рішення, прийнятого за правилами цивільного судочинства, є підставою для звернення до суду, який розглянув справу як суд першої інстанції, із заявою про встановлення судового контролю, і відповідно не може бути предметом оскарження за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись статтями 170, 241, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суддя, -
Відмовити у відкритті провадження в адміністративній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур про зобов'язання вчинити певні дії.
Роз'яснити позивачу, що відповідно до частини п'ятої статті 170 Кодексу адміністративного судочинства України повторне звернення тієї самої особи до адміністративного суду з адміністративним позовом з тих самих предмета і підстав та до того самого відповідача, як той, щодо якого постановлено ухвалу про відмову у відкритті провадження, не допускається.
Копію ухвали надіслати особі, яка подала позовну заяву, разом із позовною заявою та усіма доданими до неї матеріалами.
Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 256 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржена в порядку та строки, встановлені ст. 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Боженко