Є.у.н.с.512/702/25
Провадження №2/512/413/25
"13" жовтня 2025 р. с-ще Саврань
Савранський районний суд Одеської області у складі:
головуючого судді - Брюховецького О.Ю.,
за участю секретаря - Тімановського А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Савранського районного суду Одеської області в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу, -
Позивачка ОСОБА_1 звернулася до суду із позовною заявою до відповідача ОСОБА_2 у якій просить суд ухвалити рішення, яким шлюб між нею та відповідачем, зареєстрований 29.07.2022 Савранським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 49, розірвати.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовує тим, що 29.07.2022 сторони по справі зареєстрували шлюб, від якого мають малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позовні вимоги мотивовані тим, що у подружжя різні погляди на життя, різне бачення сімейних цінностей, виховання дитини, що призводило до сварок та непорозумінь. З травня 2025 року подружні стосунки між ними припинилися, сторони проживають окремо, спільного господарства не ведуть.
Малолітня дитина проживає з позивачкою, спору стосовно місця проживання дитини на даний час не має.
Спір з приводу майна, набутого за час перебування у шлюбі, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності - відсутній.
Ухвалою судді Савранського районного суду Одеської області від 09.09.2025 відкрито провадження у справі та призначено судове засідання на 13.10.2025 (а.с.10-11).
В судове засідання позивачка не з'явилася, проте 13.10.2025 подала до канцелярії суду заяву в якій позовні вимоги підтримала у повному обсязі та просила справу розглянути за її відсутності (а.с.14).
Відповідач ОСОБА_2 13.10.2025 в судове засідання не з'явився, однак подав до суду заяву про визнання позову в повному обсязі та просив справу розглянути за його відсутності (а.с.15).
Згідно частини 3 статті 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
Відтак, відповідач вважається належним чином повідомлений про розгляд справи.
Правом на подачу відзиву на позовну заяву у встановлений законом строк відповідач не скористався.
Згідно з частиною 8 статті 178 ЦПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений законом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
Відповідно до частини 2 статті 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, повно, всебічно та безпосередньо з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, суд дійшов наступних висновків.
Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Відповідно до статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд, всебічно, об'єктивно, повно та безпосередньо у судовому засіданні дослідивши наявні у справі докази, оцінюючи ці докази з огляду на їх належність, допустимість, достовірність, кожного окремо, а також достатність і взаємний зв'язок наданих доказів у їх сукупності, приходить до наступного.
Як вбачається з позовної заяви та підтверджується наявними у справі доказами, шлюб між сторонами зареєстровано 29.07.2022, що засвідчується копією Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_1 від 29.07.2022 (а.с.5).
Від даного шлюбу у подружжя народилися донька ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що стверджується копією Свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 23.04.2021 року (а.с.6).
Як зазначено позивачкою в позовній заяві та не спростовано відповідачем у сторін різні погляди на життя, різне бачення сімейних цінностей, виховання дитини, що призводило до сварок та непорозумінь. Сторони з травня 2025 року проживають окремо, спільного господарства не ведуть, подальше спільне проживання і збереження шлюбу є неможливим та суперечить інтересам позивачки та інтересам відповідача, тому позивачка вважає за необхідне розірвати шлюб між нею та відповідачем.
Малолітня дитина проживає з позивачкою, спору стосовно місця проживання дитини на даний час не має.
Спір з приводу майна, набутого за час перебування у шлюбі, яке належить подружжю на праві спільної сумісної власності - відсутній.
Відповідно до положень статті 51 Конституції України та статті 24 Сімейного кодексу України (далі СК України) шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки й чоловіка. Примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.
Статтею 55 СК України встановлено, що дружина та чоловік зобов'язані спільно піклуватися про побудову сімейних відносин між собою та членами сім'ї на почуттях взаємної любові, поваги, дружби, взаємодопомоги. Дружина та чоловік відповідальні один перед одним, перед іншими членами сім'ї за свою поведінку в ній.
Згідно з частинами 3 та 4 статті 56 СК України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини. Примушування до припинення шлюбних відносин, примушування до їх збереження є порушенням права дружини, чоловіка на свободу та особисту недоторканість і може мати наслідки, встановлені законом.
За приписами частини 3 статті 105 СК України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду, відповідно до статті 110 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 112 СК України суд з'ясовує фактичні взаємини подружжя, дійсні причини позову про розірвання шлюбу, бере до уваги наявність малолітньої дитини, дитини з інвалідністю та інші обставини життя подружжя. Суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.
Частиною 2 статті 114 СК України визначено, що у разі розірвання шлюбу судом, шлюб припиняється у день набрання чинності рішенням суду про розірвання шлюбу.
Частиною 1 статті 82 ЦПК України передбачено, що обставини, визнані сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, не підлягають доказуванню.
За приписами частини 1 статті 206 ЦПК України позивач може відмовитися від позову, а відповідач - визнати позов на будь-якій стадії провадження у справі, зазначивши про це в заяві по суті справи або в окремій письмовій заяві.
Відповідно до частини 4 статті 206 ЦПК України, у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.
За приписами статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Якщо одна із сторін визнала пред'явлену до неї позовну вимогу під час судового розгляду повністю або частково, рішення щодо цієї сторони ухвалюється судом згідно з таким визнанням, якщо це не суперечить вимогам статті 206 цього Кодексу.
Статтями 12, 13 ЦПК України встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених статтею 82 цього Кодексу, тобто тягар доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Згідно зі статтями 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи виникає спір.
Доказування по цивільній справі, як і судове рішення, не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» № 2 від 12 червня 2009 року зазначено, що у разі визнання відповідачем позову, яке має бути безумовним, і якщо таке визнання не суперечить закону й не порушує права, свободи та інтереси інших осіб, суд ухвалює рішення про задоволення позову, обмежившись у мотивувальній частині рішення посиланням на визнання позову без з'ясування і дослідження інших обставин справи.
Отже, визнання позову відповідачем не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, а тому може бути прийняте судом.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» № 3477-IV від 23 лютого 2006 року передбачено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 5 "Рівноправність подружжя" Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року, кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
У пункті 126 рішення у справі "Фернандес Мартінес проти Іспанії" (заява 56030/07) від 12 червня 2014 року Європейський суд з прав людини зазначив наступне: «Що стосується права на приватне та сімейне життя, Суд наголошує на важливості для осіб мати можливість вільно приймати рішення з приводу того, як вести своє приватне та сімейне життя. У зв'язку з цим повторно наголошується, що відповідно до статті 8 також надається охорона прав на самореалізацію як у формі особистого розвитку…, так і з точки зору права на встановлення та розвиток відносин з іншими людьми та навколишнім світом, при цьому поняття особистої автономії є важливим принципом, що береться за основу при тлумаченні гарантій, які викладені в такому положенні».
За таких обставин, суд, з урахуванням факту визнання відповідачем позовних вимог, приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 про розірвання шлюбу є виваженою та свідомою, відповідає її дійсній волі, причини, з яких вона наполягає на розірванні шлюбу, є обґрунтованими, сімейні стосунки подружжя є формальними, поновити шлюбно-сімейні стосунки сторони наміру не мають, у зв'язку з чим подальше спільне життя як подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам позивача та порушувало принцип добровільності шлюбу, визначений статтею 24 Сімейного кодексу України, що має істотне значення, а отже перешкод для розірвання шлюбу суд не вбачає.
Крім того, суд наголошує, що він не має права примушувати жінку або чоловіка до підтримання, відновлення або продовження сімейних відносин. Вільність та рівність цих стосунків, а також можливість припинення шлюбу є їх основою, що законодавчо закріплено у нормах Сімейного кодексу України, а тому вважає необхідним позов задовольнити, а шлюб розірвати.
Відповідно до частини першої статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд встановив, що при подачі позову, позивачка сплатила судовий збір у розмірі 1 211 грн. 20 коп (а.с. 1).
Відповідно до частини 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Водночас, у позовній заяві позивачка не ставить вимоги про стягнення судового бору з відповідача.
Відтак, ухвалюючи рішення, суд не вирішує питання про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат по сплаті судового збору, сплачених позивачкою при зверненні до суду з цим позовом.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 3-5, 7-13, 17, 19, 43, 49, 76-81, 89, 133, 141, 259, 263-265, 273, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Цивільний позов ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП- НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ) до ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 ) про розірвання шлюбу - задовольнити.
Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , зареєстрований 29.07.2022 Савранським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), актовий запис № 49, розірвати.
Після розірвання шлюбу відновити дошлюбне прізвище ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , змінивши його з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_5 ».
Шлюб вважати розірваним з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Судові витрати у справі залишити за позивачкою ОСОБА_1 .
Документом, що засвідчує факт розірвання шлюбу судом, є рішення суду про розірвання шлюбу, яке набрало законної сили.
Копію цього рішення після набрання ним законної сили надіслати Балтському відділу державної реєстрації актів цивільного стану у Подільському районі Одеської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) для внесення відомостей до Державного реєстру актів цивільного стану громадян та проставлення відмітки в актовому записі про шлюб.
Апеляційна скарга на рішення суду подається учасниками справи до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня отримання копії повного рішення суду.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_1 , ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП- НОМЕР_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 ).
Відповідач: ОСОБА_2 , ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , місце реєстрації: АДРЕСА_2 )
Суддя О.Ю. Брюховецький