Справа №577/4832/23 Головуючий у суді у 1 інстанції - ОСОБА_1
Номер провадження 11-кп/816/874/25 Суддя-доповідач - ОСОБА_2
Категорія - Крадіжка
Іменем України
18 вересня 2025 року колегія суддів Сумського апеляційного суду в складі:
судді-доповідача - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю секретаря судового засідання - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в залі суду в режимі відеоконференції в м. Суми кримінальне провадження № 577/4832/23 за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28.04.2025 про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою,
учасників судового провадження:
прокурора - ОСОБА_7 ,
обвинуваченого - ОСОБА_8 ,
установила:
В поданій апеляційній скарзі захисник ОСОБА_9 просить змінити ухвалу суду, визначивши ОСОБА_8 запобіжний захід у виді домашнього арешту, оскільки відсутні докази причетності ОСОБА_8 до кримінального правопорушення, він не відмовляється, що скуповував викрадені речі, але за такі дії передбачена інша кримінальна відповідальність, що дає можливість застосувати більш м'який запобіжний захід, ніж тримання під вартою. ОСОБА_8 з 15.08.2024 перебуває в зареєстрованому шлюбі, має постійне місце проживання, а попередні дані про притягнення його до кримінальної відповідальності не можуть бути взяті до уваги, так як останній вже відбув покарання за них.
У Конотопському міськрайонному суді Сумської області знаходиться кримінальне провадження про обвинувачення ОСОБА_8 за ч. 4 ст. 185 КК, розгляд якого по суті пред'явленого обвинувачення до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою не завершений, тому прокурором було подане клопотання про продовження ОСОБА_8 запобіжного заходу у виді тримання під вартою із визначенням розміру застави, яке обґрунтоване тим, що останній може вдатися до переховування від суду, вчиняти інші кримінальні правопорушення.
Ухвалою Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28.04.2025 обвинуваченому ОСОБА_8 продовжений запобіжний захід у виді тримання під вартою з раніше визначеним розміром застави. Своє рішення суд першої інстанції умотивував тим, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК, а інші більш м'які запобіжні заходи не зможуть запобігти цим ризикам.
Вислухавши суддю-доповідача про зміст оскарженого судового рішення, доводи обвинуваченого ОСОБА_8 , який підтримав подану його захисником апеляційну скаргу, доводи прокурора ОСОБА_7 про залишення судового рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи поданої апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вказана вище апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.
Зокрема, завданнями кримінального провадження, крім іншого, є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК), а згідно ст. 177 КПК підставою для застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 цієї статті, тобто: переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується.
Так, ОСОБА_8 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 КК, і обґрунтованість цього обвинувачення може бути вирішена виключно при ухваленні судом першої інстанції вироку, а тому колегія суддів не уповноважена надавати будь-яку правову оцінку доказам як сторони захисту, так і сторони обвинувачення щодо винуватості чи навпаки невинуватості ОСОБА_8 , вирішувати наперед питання про доведеність чи недоведеність пред'явленого йому обвинувачення, правильності кваліфікації його дій, достовірність або недостовірність наявних у справі доказів, переваги одних доказів над іншими, застосування органом державного обвинувачення того чи іншого закону України про кримінальну відповідальність, і може вирішувати тільки питання щодо наявності або відсутності встановлених ч. 1 ст. 177 КПК ризиків і необхідності (доцільності) подальшого тримання під вартою обвинуваченого для їх запобігання до закінчення судового розгляду по суті кримінального провадження.
Висновки про ступінь ризиків та неможливості запобігання їм більш м'якими запобіжними заходами, мають бути зроблені судом за результатами сукупного аналізу фактичних обставин кримінального правопорушення та особистих даних обвинуваченої особи (характеру, моральних якостей, способу життя, сімейних зв'язків, постійного місця роботи, утриманців тощо), її поведінки під час досудового розслідування кримінального правопорушення (наявність або відсутність спроб ухилитись від органів влади, способу життя взагалі, способу самозабезпечення, системності злочинної діяльності, наявності злочинних зв'язків тощо). При цьому ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству. Хоч КПК і не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Враховуючи наведені вище обставини, існують ризики того, що обвинувачений може переховуватися від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення, а застосування іншого, більш м'якого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою не забезпечить належне виконання останнім покладених на нього процесуальних обов'язків і не зможе запобігти передбаченим п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК ризикам.
Урахування тяжкості кримінального правопорушення, у цьому конкретному випадку, має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за вчинені кримінальні правопорушення підвищує ризик того, що обвинувачений ОСОБА_8 може ухилитися від суду та вчинити інші кримінальні правопорушення, оскільки «небезпека ризику переховування від суду може вимірюватися суворістю можливого покарання в сукупності з інформацією про матеріальний, соціальний стан особи та ін.», а «серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти» (рішення ЄСПЛ у справах «Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини»). При цьому колегія суддів враховує те, що «тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту», а «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів» (рішення ЄСПЛ від 26.07.2001 у справі «Ілійков проти Болгарії» (заява № 33977/96).
Суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого рішення, що вказані прокурором ризики не зменшились та є актуальним і на час апеляційного розгляду, зважаючи на тяжкість майбутнього покарання, яке загрожує обвинуваченому у разі визнання його винуватим у вчиненні інкримінованого правопорушення, його характер та ступінь суспільної небезпечності, а також обставини його вчинення, зокрема. При цьому ризик втечі, як зазначалось вище, також має оцінюватись і у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування (§58 рішення ЄСПЛ у справі «Бекчиєв проти Молдови»), а тому колегія суддів вважає, що ризик переховування від суду з метою уникнення кримінальної відповідальності дійсно має місце і реально існує.
Зважаючи на наявність ризиків, зазначених в ухвалі суду першої інстанції, необхідність забезпечення повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб до кожного учасника судового провадження була застосована належна правова процедура, колегія суддів вважає, що суспільний інтерес, що полягає у захисті прав потерпілих від злочинів привалює над принципом поваги до свободи особистості і виправдовує саме на теперішній час подальше тримання обвинуваченого під вартою.
Перевіряючи ухвалу суду в частині визначеного обвинуваченому альтернативного запобіжного заходу у виді застави, колегія суддів виходить з того, що відповідно ч. 1 ст. 182 КПК, застава полягає у внесенні коштів у грошовій одиниці України на спеціальний рахунок, визначений в порядку, встановленому КМУ, з метою забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків, під умовою звернення внесених коштів у дохід держави в разі невиконання цих обов'язків. Можливість застосування застави щодо особи, стосовно якої застосовано запобіжний захід у виді тримання під вартою, може бути визначена в ухвалі слідчого судді, суду у випадках, передбачених ч. 3 або 4 ст. 183 цього Кодексу.
Згідно ч. 4 ст. 182 КПК розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Так, розмір застави визначається у таких межах: 1) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні нетяжкого злочину, - від 1 до 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні тяжкого злочину, - від 20 до 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) щодо особи, обвинуваченої у вчиненні особливо тяжкого злочину, - від 80 до 300 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (ч. 5 ст. 182 КПК).
Продовжуючи ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою із заставою в розмірі 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, суд першої інстанції визначив її розмір в межах, визначених законом, а апеляційна скарга захисника не містить суттєвих підстав для зменшення такого розміру та не містить будь-яких обґрунтувань незаконності встановлення зазначеного розміру застави.
Поняття судової дискреції (судового розсуду) у кримінальному судочинстві охоплює повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо, що визнається (дискреційні повноваження суду) і ЄСПЛ, який, зокрема, у своєму рішенні в справі «Довженко проти України» зазначає про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права; це забезпечується відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Вирішивши продовжити ОСОБА_8 запобіжний захід у виді тримання під вартою із раніше визначеними умовами і розміром застави - 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, що становить 214 720 грн, у разі внесення якої на обвинуваченого будуть покладені певні обов'язки, суд першої інстанції дотримався вимог закону, врахував обставини кримінальних правопорушень, вчинення яких інкримінуються обвинуваченому, дані про особу, і дійшов цілком обґрунтованого висновку про визначення застави в межах, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 182 КПК, що на переконання колегії суддів, зможе стримувати можливу протиправну поведінку обвинуваченого, буде достатньою мірою гарантувати виконання ним покладених обов'язків, забезпечить належну процесуальну поведінку ОСОБА_8 , зможе запобігти заявленим у клопотанні прокурора ризикам та не є завідомо непомірним для нього.
Таким чином, оскаржувана ухвала суду є законною, обґрунтованою та належним чином умотивованою, внаслідок чого вона підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга захисника - без задоволення.
Керуючись ст. 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
постановила:
Ухвалу Конотопського міськрайонного суду Сумської області від 28.04.2025 відносно ОСОБА_10 залишити без змін, а апеляційну скаргу його захисника ОСОБА_6 на цю ухвалу - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4