Номер провадження: 22-ц/813/5033/25
Справа № 521/580/24
Головуючий у першій інстанції Роїк Д.Я.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
18.09.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Погорєлової С.О., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Одеська міська рада,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 16 грудня 2024 року у складі судді Роїк Д.Я.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У січні 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Одеської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування.
Свої вимоги позивачка обґрунтувала тим, що 04.01.2001 ОСОБА_2 на підставі розпорядження органу приватизації набула приватну спільну власність разом з дочкою ОСОБА_3 в рівних частках на однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 26,1 кв.м.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 померла. У зв'язку зі смертю чоловіка ОСОБА_3 - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_3 є власником квартири за вищевказаною адресою. Померла ОСОБА_3 не має прямих спадкоємців. ОСОБА_1 , зі своєю родиною, чоловіком ОСОБА_6 з 2005 року проживає за адресою: АДРЕСА_1 без реєстрації. Після смерті ОСОБА_3 , ОСОБА_1 звернулась до нотаріуса заявою про прийняття спадщини на вищевказану квартиру. 04.07.2023 позивачка отримала відповідь від нотаріуса про відмову прийняття спадщини у зв'язку відсутності родинних відносин, запропоновано звернутись до суду з метою встановлення факту проживання однією сім'єю з ОСОБА_3 . Вказувала, що має право на спадщину, оскільки з 2005 року постійно проживала з спадкоємцем ОСОБА_3 до моменту її смерті в квартирі АДРЕСА_2 . Оскільки ОСОБА_1 матеріально забезпечувала, опікувалась та надавала іншу допомогу (покупала ліки) оплачувала комунальні послуги від імені померлої, просила визнати право власності в порядку спадкування за законом від спадкодавця ОСОБА_3 .
Короткий зміст рішення суду першої інстанції, мотивування його висновків
Рішенням Малиновського районного суду м.Одеси від 16 грудня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що позивачкою не доведено обставин на, які остання посилається в позовній заяві.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд скасувати рішення Малиновського районного суду м.Одеси від 16 грудня 2024 року та постановити нове, яким визнати за нею право власності на квартиру АДРЕСА_2 в порядку спадкування за законом.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд неправомірно посилається на ст. 1269 ЦК України, оскільки її норма не стосується вимог поданої позовної заяви. Крім того, в рішенні суду помилково зазначено, що покази свідків не можуть бути підставою для встановлення факту спільного проживання, оскільки покази свідків підтверджуються довідкою КП ЖКС «Хмельницький» від 21.11.2023 №307. Заяву, з якою ОСОБА_1 звернулася до КП ЖКС підписали чотири свідка, які підтвердили факт проживання однією сім'єю зі спадкоємцем з 2005 рок по день її смерті. Крім того, в судовому засіданні свідки ОСОБА_7 та ОСОБА_8 під присягою пояснили, що родини ОСОБА_1 вели спільне господарство, приймали участь у спільних витратах, сплачували комунальні послуги. Позивачкою також були надані договір №5250134 про надання телекомунікаційних послуг від 12.04.2011, в якому вказана адреса місця проживання АДРЕСА_1 , а також надані квитанції про сплату комунальних послуг, оплату медичних препаратів, матеріали про поховання спадкодавця ОСОБА_3 , матеріали зі шкоди сина, в яких вказано місце проживання АДРЕСА_1 . Суд, в рішенні необґрунтовано вказує, що надані документи позивачем не є документами, які підтверджують факт спільного проживання зі спадкодавцем.
В судовому засіданні ОСОБА_1 та її представник - адвокат Старостенко В.І. підтримали доводи апеляційної скарги та просили її задовольнити.
Представник Одеської міської ради - Романець Ю.-В.О. заперечувала проти задоволення апеляційної скарги та просила в її задоволенні відмовити.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача, вислухавши пояснення осіб, які прийняли участь у судовому засіданні, обговоривши доводи апеляційної, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Відповідно до розпорядження органу приватизації від 04.01.2001 року № 156256, ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частках передана квартира АДРЕСА_2 , загальною площею 26,1 кв.м. Відповідно до свідоцтва про право власності на житло, виданого управлінням житлового - комунального господарства виконкому Одеської міської ради та зареєстрованого за № 156256, квартира АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_2 та ОСОБА_3 ..
ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, актовий запис № 8175.
11.04.2017 року ОСОБА_3 отримано свідоцтво на право на спадщину за законом на частку, що належала померлій ОСОБА_2 ..
ОСОБА_9 25.12.1967 року уклала шлюб з ОСОБА_4 , змінила прізвище на « ОСОБА_10 ».
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, актовий запис №5469.
ОСОБА_11 , помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, актовий запис № 5469.
ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_3 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, актовий запис № 107.
З копії спадкової справи до майна померлої у грудні 2022 року ОСОБА_12 , заведеної 07.06.2023 року, вбачається, що громадянка ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 звернулась з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кокаревої І.Ю. на підставі ст. 1264 ЦК України, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кокаревої І.Ю. від 29.01.2024 позивачці було відмовлено у прийняті спадщини у зв'язку з не наданням документів, що підтверджують факт родинних або інших відносин зі спадкодавцем, та запропоновано звернутись до суду щодо встановлення факту проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
На підтвердження факту спільного проживання позивачем надано довідку видану КП ЖКС Хмельницький від 21.11.2023 року № 307, підписану Начальником дільниці № 1 В.М. Івановим, про те, що ОСОБА_1 , 1975 р.н., дійсно проживає по АДРЕСА_1 постійно з 2005 року по теперішній час разом з чоловіком ОСОБА_6 без реєстрації.
В матеріалах справи міститься копія договору-замовлення на організацію та проведення поховання № 100255 від 05.01.2023, договір -замовлення на організацію проведення поховання від 04.01.2023 надану ФОП ОСОБА_13 ..
Маючи намір прийняти спадщину після смерті ОСОБА_3 , позивач звернулась 07.06.2023 до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кокаревої І.Ю., із заявою про прийняття спадщини, а саме - квартири за адресою: АДРЕСА_1 .
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги його висновків не спростовують.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч. ч. 1, 2, 4 ст. 10 ЦПК України).
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Розглянувши спір, який виник між сторонами у даній справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню. Повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне й обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Мотиви відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Статтею 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1218 ЦК України визначено, що до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Перелік прав та обов'язків особи, які не входять до складу спадщину визначений у статті 1219 ЦК України.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою (частина перша статті 1220 ЦК України).
За частиною третьою статті 1268 ЦК Україниспадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого ст. 1270 ЦК України, він не заявив про відмову від неї.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).
Відповідно до частини другої статті 1223 ЦК України у разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 ЦК України.
Статтею 1258 ЦК України передбачено, що спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття.
У четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини (ст. 1264 ЦК України).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 21 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», при вирішенні спору про право на спадщину осіб, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини (четверта черга спадкоємців за законом), судам необхідно враховувати правила частини другої статті 3 Сімейного кодексу України про те, що сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Зазначений п'ятирічний строк повинен виповнитися на момент відкриття спадщини і його необхідно обчислювати з урахуванням часу спільного проживання зі спадкодавцем однією сім'єю до набрання чинності цим Кодексом. До спадкоємців четвертої черги належать не лише жінка (чоловік), які проживали однією сім'єю зі спадкодавцем без шлюбу, таке право можуть мати також інші особи, якщо вони спільно проживали зі спадкодавцем, були пов'язані спільним побутом, мали взаємні права та обов'язки, зокрема, вітчим, мачуха, пасинки, падчерки.
Для набуття права на спадкування за законом на підставі статті 1264 ЦК України необхідне встановлення двох юридичних фактів: а) проживання однією сім'єю із спадкодавцем; б) на час відкриття спадщини має сплинути щонайменше п'ять років, протягом яких спадкодавець та особа (особи) проживали однією сім'єю.
Обов'язковою умовою для визнання осіб членами сім'ї, крім власне факту спільного проживання, є наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівлі майна для спільного користування, участі у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Згідно пункту 23 Постанови № 7 від 30 травня 2007 року «Про судову практику у справах про спадкування» якщо постійне проживання особи зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, у зв'язку із чим нотаріус відмовив особі в оформленні спадщини, спадкоємець має право звернутися в суд із заявою про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Статтею1264 ЦК України передбачено, що у четверту чергу право на спадкування за законом мають особи, які проживали зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'єю є особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Для визнання осіб сім'єю необхідна одночасна наявність всіх цих ознак. Відповідно до частин першої, четвертої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки. Сім'я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.
Згідно з абзацом п'ятим пункту 6 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 03 червня 1999 року N 5-рп/99 у справі про офіційне тлумачення терміна «член сім'ї» членами сім'ї є, зокрема особи, які постійно з ним мешкають і ведуть спільне господарство. До таких осіб належать не тільки близькі родичі (рідні брати, сестри, онуки, дід і баба), але й інші родичі чи особи, які не перебувають з особою у безпосередніх родинних зв'язках (брати, сестри дружини (чоловіка); неповнорідні брати і сестри; вітчим, мачуха; опікуни, піклувальники, пасинки, падчерки й інші). Обов'язковими умовами для визнання їх членами сім'ї, крім спільного проживання, є: ведення спільного господарства, тобто наявність спільних витрат, спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у витратах та утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інших обставин, які засвідчують реальність сімейних відносин.
Отже, законодавство не передбачає вичерпного переліку членів сім'ї та визначає критерії, за наявності яких особи складають сім'ю. Такими критеріями віднесення до кола членів однієї сім'ї є спільне проживання (за винятком можливості роздільного проживання подружжя з поважним причин і дитини з батьками), спільний побут і взаємні права й обов'язки осіб, які об'єдналися для спільного проживання (постанови Верховного Суду: від 31 березня 2020 року у справі №205/4245/17, від 23 квітня 2020 року в справі № 686/8440/16-ц).
Як встановлено матеріалами справи, ІНФОРМАЦІЯ_6 померла ОСОБА_3 . Після її смерті відкрилась спадщина на спадкове майно.
З копії спадкової справи до майна померлої у грудні 2022 року ОСОБА_12 , заведеної 07.06.2023 вбачається, що громадянка ОСОБА_1 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , звернулась з заявою про прийняття спадщини до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кокаревої І.Ю. на підставі ст. 1264 ЦК України, як особа, яка проживала зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Постановою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Кокаревої І.Ю. від 29.01.2024 року позивачці було відмовлено у прийняті спадщини у зв'язку з не наданням документів, що підтверджують факт родинних або інших відносин зі спадкодавцем, та запропоновано звернутись до суду щодо встановлення факту проживання спадкоємця однією сім'єю зі спадкодавцем не менше як п'ять років до часу відкриття спадщини.
У зв'язку з вказаними обставинами позивачка звернулась до суду із вказаним позовом про визнання права власності в порядку спадкування.
Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не підтверджено належними та допустимими доказами факт проживання з спадкодавцем не менш як п'ять років, доводи апеляційної скарги вказані висновки суду не спростовують.
Дослідивши матеріалами справи, перевіривши доводи на які апелянт посилається в своїй апеляційній скарзі, апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції, виходячи з наступного.
Колегія суддів звертає увагу, що про проживання однією сім'єю можуть свідчити, у сукупності, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, надання взаємної допомоги, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, інші обставини, які засвідчують реальність сімейних відносин не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини.
Зазначене узгоджується з висновками, викладеними Верховним Судом у постановах від 21 березня 2019 року у справі № 461/4689/15-ц, від 10 жовтня 2019 року у справі № 520/8495/17, від 17 жовтня 2019 року у справі № 712/1294/17, від 31 березня 2022 року у справі № 461/4532/20, від 12 січня 2023 року у справі № 754/6012/21, від 20 лютого 2023 року у справі № 520/11160/18, від 08 серпня 2023 року у справі № 752/13615/20-ц.
Для встановлення спільного проживання однією сім'єю до уваги також можуть братися показання свідків про спільне проживання та ведення спільного побуту, документи щодо місця реєстрації (фактичного проживання), фото/відео матеріали, документи, що підтверджують придбання майна на користь сім'ї, витрачання коштів на спільні цілі.
Вказане узгоджується із висновками Верховного Суду у постановах від 12 грудня 2019 року у справі № 466/3769/16, від 27 лютого 2019 року у справі № 522/25049/16-ц, від 11 грудня 2019 року в справі № 712/14547/16-ц, від 24 січня 2020 року у справі № 490/10757/16-ц, від 08 грудня 2021 року у справі № 531/295/19.
З метою застосування статті 1264 ЦК України встановлення факту проживання однією сім'єю передбачає доведення перед судом факту спільного проживання осіб, наявності у них спільного побуту, виникнення між ними у зв'язку із цим взаємних прав та обов'язків, притаманних сім'ї. Під спільним проживанням слід розуміти постійне фактичне проживання таких осіб в житлі за однією адресою (адресами), збереження ними у такому житлі переважної більшості своїх речей, зокрема щоденного побутового вжитку, сприйняття ними цього місця проживання як свого основного, незалежно від того, що будь-хто із них за особливістю своєї роботи/служби зумовлений тривалий час бути відсутнім за цим місцем проживання (несення військової служби, вахтовий метод роботи). Спільний побут, в свою чергу, передбачає ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, витрат, придбання майна для спільного користування, в тому числі за спільні кошти та внаслідок спільної праці, спільна участь в утриманні житла, його ремонт, спільне харчування, піклування один про одного/надання взаємної допомоги тощо. При цьому має бути встановлена і доведена саме сукупність вказаних усталених обставин та відносин. Схожі висновки викладені у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 листопада 2022 року у справі № 361/4744/19 (провадження № 61-2851св22), від 23 вересня 2021 року у справі № 204/6931/20 (провадження № 61-13801св21).
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини перша, третя статті 12, частина перша, п'ята, шоста статті 81 ЦПК України).
Метою доказування є з'ясування дійсних обставин справи, обов'язок доказування покладається на сторін, суд за власною ініціативою не може збирати докази. Це положення є одним з найважливіших наслідків принципу змагальності у цивільному процесі.
Згідно зі статями 76, 77, 79 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
Відповідно до частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд не втручається у процесуальну діяльність учасників процесу (реалізацію наданих їм процесуальних прав та виконання покладених на них процесуальних обов'язків), крім випадків, передбачених ЦПК України.
Отже, у процесуальному законодавстві передбачено обов'язок доказування, який слід розуміти як закріплену міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах. Цей склад фактів визначається нормою права, що регулює спірні правовідносини.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 червня 2021 року у справі № 694/646/20 (провадження №61-5208св21) зазначено, що для встановлення факту проживання однією сім'єю, тобто доведення існування передбачених статтею 1264 ЦК України підстав для визнання особи спадкоємцем четвертої черги, необхідні докази, які доводили б у всій сукупності факти щодо ведення особами спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, спільних витрат, взаємних прав та обов'язків.
Закон не визначає, які конкретно докази визнаються беззаперечним підтвердженням факту проживання однією сім'єю, тому вирішення питання про належність і допустимість таких доказів є обов'язком суду при їх оцінці.
Засадничими принципами цивільного судочинства є змагальність та диспозитивність, що покладає на позивача обов'язок з доведення обґрунтованості та підставності усіх заявлених вимог. Саме на позивача покладається обов'язок надати належні та допустимі докази на доведення власної правової позиції.
На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надала аркуш з договору якій підписаний ОСОБА_6 та ПрАт «Датагруп» в особі директора Домбровського Ю.А., де з розділу ІV «додаткова інформація» замовлення стало невід'ємною частиною Договору № 5250134 від 12.04.2011. Однак вказаний доказ не може бути взятий до уваги, оскільки було надано лише останній аркуш вказаного договору, та зрозуміти його зміст не має можливості. Крім того, колегія суддів звертає увагу, що відповідно до вищевказаного розділу, строк дії замовлення складає 1 рік з моменту підписання Сторонами Замовлення, тобто вказаний договір втратив свою чинність, та матеріали справи не містять зворотного. З огляду на що, вказане не може підтвердити факт проживання позивачки з спадкодавцем в розумінні вимог ст. 1264 ЦК України.
Вірними є висновки суду першої інстанції, що надані позивачкою рахунки за споживчий газ за жовтень 2023 на ім'я ОСОБА_3 , рахунок ООЕК за електроенергію жовтень 2023 р на ім'я ОСОБА_3 , довідка рахунок-повідомлення ГЕРЦ на ім'я ОСОБА_3 , датовані 2023 роком та ніяким чином не стосуються предмета доказування в даній справі, так як не входить у визначений законодавством п'ятирічний строк, який має пройти на час відкриття спадщини.
Надані платіжні квитанції про оплату житлово-комунальних послуг, у яких платником зазначено ОСОБА_3 та які також датовані 2023 року, тобто вже після смерті останньої, жодним чином не підтверджують факту спільного проживання позивача зі спадкодавцем протягом останніх п'яти років на час відкриття спадщини після смерті ОСОБА_3 ..
Також, надані чеки про купівлю медичних препаратів також не можуть бути взяті до уваги, оскільки з останніх не вбачається можливим встановити хто є покупцем відповідних товарів та що останні купувались саме для ОСОБА_3 ..
Таким чином, суд першої інстанції вірно зазначив, що вищевказані докази не можуть свідчити про факт спільного проживання ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ані впродовж останніх п'яти років перед відкриттям спадщини, ані взагалі про пов'язаність їх спільним побутом.
Саме по собі надання позивачем допомоги ОСОБА_3 за її життя та її поховання не є доказом проживання однією сім'єю з нею за відсутності доказів спільного проживання, ведення спільного господарства, пов'язаності осіб спільним побутом, наявності взаємних прав та обов'язків, адже ОСОБА_3 з серпня 2017 року до дня її смерті перебувала на соціальному обслуговуванні держави як одинока, самотня й потребуюча надання соціальних послуг особа, що підтверджується Договором про надання соціальних послуг з КУ «Територіального центру соціального обслуговування (надання соціальних послуг) Малиновського районна м. Одеса».
Схожі висновки містяться в постанові Верховного Суду від 25 травня 2022 року у справі № 542/1648/19.
Надаючи оцінку доказам, наданим заявницею на підтвердження факту проживання зі спадкодавцем однією сім'єю не менш як п'ять років до часу відкриття спадщини, колегія суддів виходить з того, що ці докази не є належними та достатніми доказами, з якими закон пов'язує правовий статус члена сім'ї та осіб, які проживають однією сім'єю, а також не є доказами, які підтверджують сукупність обставин, необхідних для встановлення факту спільного проживання однією сім'єю, як то ведення спільного господарства, наявність спільного бюджету, спільного харчування, купівля майна для спільного користування, участь у спільних витратах на утримання житла, його ремонт, наявність усних чи письмових домовленостей про порядок користування житловим приміщенням, тощо.
Показання свідків носять загальний характер і не містять посилання на конкретні факти та обставини, які б давали суду можливість дійти висновку про наявність підстав, які входять до предмету доказування у подібних правовідносинах.
Показаннями свідків за відсутності інших належних доказів не може бути встановлений факт проживання однією сім'єю із спадкодавцем протягом п'яти років до часу відкриття спадщини.
Надані суду докази не свідчать про наявність між заявницею та спадкодавцем взаємних прав та обов'язків, притаманних членам сім'ї, що вони були пов'язані спільним веденням господарства та мали взаємні права і обов'язки, відповідно не є достатньою підставою для встановлення факту проживання заявниці із спадкодавцем протягом п'яти років до відкриття спадщини.
Наведені у апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, і з якою погоджується суд апеляційної інстанції.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми процесуального права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є недоведеними, а тому вона підлягає залишенню без задоволення.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 374, статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги залишає судове рішення без змін, а скаргу без задоволення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержання норм матеріального і процесуального права.
За вищевикладених обставин колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є справедливим, законним та обґрунтованим. Судом повно та всебічно досліджені наявні в матеріалах справи докази, їм надана правильна оцінка, порушень норм матеріального та процесуального права не допущено. Підстави для скасування, зміни рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги ОСОБА_1 відсутні.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
РішенняМалиновського районного суду м.Одеси від 16 грудня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 14.10.2025
Головуючий
Судді: