Номер провадження: 22-ц/813/6168/25
Справа № 947/18051/24
Головуючий у першій інстанції Буран В. М.
Доповідач Сєвєрова Є. С.
02.10.2025 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії:
головуючого судді Сєвєрової Є.С.,
суддів: Вадовської Л.М., Таварткіладзе О.М.,
за участю секретаря Малюти Ю.С.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Державне підприємство «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України,
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України на рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 лютого 2025 року у складі судді Буран В.М.,
встановив:
2. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У червні 2024 року, ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до Державне підприємство «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України, у якому з урахуванням уточнень просила суд:
- стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 78821 грн.;
- стягнути з Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 94104,78 грн.
Позовна заява обґрунтована тим, що позивачка, згідно Наказу №181-к від 09.12.2021 прийнята на посаду менеджера до ДП «Дослідне господарство «Южний» (в подальшому перейменоване Державне підприємство «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства національної академії аграрних наук).
01.09.2022 переведена на посаду бухгалтера.
19.02.2024 звільнена із займаної посади за згодою сторін. Під час звільнення ОСОБА_1 не була виплачена заробітна плата. Станом на 19.02.2024 заборгованість по заробітній платі складала 104 821, 74 грн.
20.02.2024 ОСОБА_1 було виплачено 10 000 грн.
27.03.2024 ОСОБА_1 було виплачено 16000 грн., залишок заборгованості складає 78821,74 грн.
Також, зазначила, що оскільки заробітна плата за останні два місяці склала 32386,90 грн., з урахуванням відпрацьованих днів за два місяці (53 дні), середній заробіток за останні 2 місяці склав 611,07 грн. Компенсація заробітку за період з 20.02.2024 по 16.08.2024 складає 94104,78 грн.
Позиція відповідача в суді першої інстанції
У відзиві на позовну заяву представник ДП «ДГ «Южний» Інститут кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України» просив відмовити в задоволенні вимог в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Представник відповідача вказував, що на день звільнення ОСОБА_1 із займаної посади 19.02.2024 року дійсно залишалася заборгованість по заробітній платі, яка складала - 104 821 ,74 rрн. Водночас, з жовтня 2023 року ДП «ДГ «ЮЖНИЙ» ІКОСГ НААН» повідомляло правників у письмовій формі про обставини тяжкого фінансового стану підприємства, що зумовлювало неможливість вчасно виконати зобов'язання щодо виплати заробітної плати працівникам. Зокрема, Позивач особисто підписала довідки від 23.10.2023 року, від 14.11.2023 року та від 19.02.2024 року (у день звільнення) про те, що їй відомі обставини, які спричиняють неможливість Відповідача вчасно здійснити розрахунок із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку та, що в разі звернення до суду Позивач була попереджена про майновий та фінансовий стан та неможливість вчасного виконання зобов'язань Підприємства з виплати заробітної плати, а тому немає жодних претензій до Підприємства.
20 лютого 2024 року на наступний день після звільнення Позивача, ДП «ДГ «ЮЖНИЙ» ІКОСГ НААН» здійснило виплату заробітної плати у розмірі - 10 000,00 грн; 27.03.2024 року - 16 000,00 грн, таким чином залишок заборгованості становить - 78 821, 74 грн.
Зазначає, що Пленум Верховного Суду України в п. 20 своєї Постанови № 13 від 24.12.1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» роз'яснив - установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він в цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь час затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому його вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності. Отже, довідки від 23.10.2023 року, від 14.11.2023 року та від 19.02.2024 року підтверджують відсутність вини Відповідача за затримку розрахунку із заробітної плати, оскільки, Позивач власним підписом підтвердила відсутність претензій у разі такої затримки, оскільки повідомлена про скрутне матеріальне становище Відповідача.
Також в подальшому представник звернулась до суду із заявою про зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, посилаючись на постанову Великої палати Верховного суду від 26.06.2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27.04.2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
У цій постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Така правова позиція застосована також Верховним Судом і у справі № 165/622/20 (постанова від 20 травня 2021 року).
Зазначила, що відповідно ч. 3 ст.10 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» встановлено, що Роботодавець звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання щодо строків оплати праці, якщо доведе, що це порушення сталося внаслідок ведення бойових дій або дії інших обставин непереборної сили.
Звільнення роботодавця від відповідальності за несвоєчасну оплату праці не звільняє його від обов'язку виплати заробітної плати. Ст. 11 ЗУ «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» на період воєнного стану дія окремих положень колективного договору може бути зупинена за ініціативою роботодавця. Так, наказом по Підприємству № 8\2 від 01.03.2023 року за погодженням з представником трудового колективу зупинено дію окремих погоджень колективного договору, а саме в частині оплати праці працівникам підприємства. У зв'язку з цим, були складені довідки від 23.10.2023 року, від 14.11.2023 року та від 19.02.2024 року в яких доведено до відома працівників про обставини тяжкого матеріального стану підприємства. Позивач ці довідки підписала чим підтвердила відсутність претензій до Підприємства.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції та мотивування його висновків
Рішенням Біляївського районного суду Одеської області від 27 лютого 2025 року позов ОСОБА_1 задоволено.
Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 заборгованість із заробітної плати в сумі 78 821 грн.
Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 94 104, 78 грн.
Стягнуто з Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн.
Рішення суду мотивоване тим, що за наданим стороною позивачки розрахунком, сума заборгованості по заробітній платі, з урахуванням виплати 20.02.2024 р. - 10 000 грн., 27.03.2024 р. - 16 000 грн., склала 78 721,74 грн., що також визначено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку працівника організації 661 ОСОБА_1 за квітень 2024 р. (а.с. 12-14). За розрахунком сторони позивачки, заробітна плата за останні два місяці склала 32 386,90 грн., з урахуванням відпрацьованих днів за два місяці (53 дні), за середній заробіток за останні 2 місяці склав 611,07 грн. Компенсація заробітку за період з 20.02.2024 р. по 16.08.2024 р. складає 94 104,78 грн.
Заперечень щодо вказаного розрахунку відповідачем не наведено, як і не надано іншого розрахунку розміру середнього заробітку ОСОБА_1 за час затримки розрахунку з дня її звільнення і по 16.08.2024 р. тобто за 6 місяців.
Крім того, суд не прийняв до уваги посилання відповідача на особисто підписані довідки від 23.10.2023 року, від 14.11.2023 року та від 19.02.2024 року (у день звільнення) про те, що позивачці відомі обставини, які спричиняють неможливість відповідача вчасно здійснити розрахунок із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку та, що в разі звернення до суду позивач була попереджена про майновий та фінансовий стан та неможливість вчасного виконання зобов'язань Підприємства з виплати заробітної плати, а тому немає жодних претензій до Підприємства. Оскільки, копії даних довідок до матеріалів справи не додано, також суду не надано трудового договору тощо, яким було б передбачено складання таких довідок працівником.
З своєю правовою природою вказані довідки є нікчемними, оскільки Роботодавець незаконно підвів працівника до відмови від свого права, відмова від якого не несе в собі наслідків і неможливості їх реалізувати.
Судом не встановлено жодної із наведених підстав для зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
Не погодившись з вищевказаним рішенням суду, Державне підприємство «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України подало апеляційну скаргу, у якій посилаючись на порушення судом норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, просить суд рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 лютого 2025 року скасувати та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 відмовити частково, а саме зменшити заявлений до стягнення розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що відповідач не погоджується із рішенням в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні в сумі 94104,78 грн, оскільки судом не в повній мірі враховано обставини, що спричинили затримку розрахунку із позивачем, не враховано докази надані з боку відповідача на підтвердження обставин, які свідчать про можливість зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також не враховано при ухваленні рішенні висновки, зроблені ВП ВС у постанові від 26.06.2019 у справі №761/9584/15.
Так, наказом по підприємству №8/2 від 01.03.2023 за погодженням з представником трудового колективу було зупинено дію окремих погоджень колективного договору, а саме в частині оплати праці працівникам підприємства. У зв'язку із цим були складені довідки від 23.10.2023, 14.11.2023 та від 19.02.2024, в яких доведено до відома працівників про обставини тяжкого матеріального стану підприємства. Позивачка ці довідки підписала, чим підтвердила відсутність претензій до підприємства. Так, підписавши вказані довідки, позивачка погодилася із тим, що їй відомі обставини, які спричиняють неможливість відповідача вчасно здійснити розрахунок із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку та що в разі звернення до суду, позивач була попереджена про майновий та фінансовий стан та неможливість вчасного виконання зобов'язання підприємства з виплати заробітної плати, а тому немає жодних претензій до підприємства.
Доводи скарги також мотивовані тим, що суд дійшов невірного висновку про те, що вказані довідки є нікчемними, оскільки роботодавець незаконно підвів працівника до відмови від свого права, відмова від якого не несе в собі наслідків і неможливості їх реалізувати. Відповідач зазначає, що воно діяло добросовісно та повідомляло працівників про скрутний фінансовий стан, зазначені вище обставини не давали можливості виконати зобов'язання вчасно, про що працівники були заздалегідь повідомлені відповідними довідками, які підписані без зауважень.
Позиція позивачки в апеляційному суді
Адвокат Склярський П.М., діючий від імені ОСОБА_1 , у відзиві на апеляційну скаргу просив в її задоволенні відмовити.
Вказував, що відповідач не заперечує факту наявності заборгованості, а лише намагається уникнути відповідальності за її несвоєчасну виплату. Більш того, апелянт не довів, що саме події воєнного стану об'єктивно унеможливили виплату коштів ОСОБА_1 у встановлений строк. Вірними є висновки суду першої інстанції щодо нікчемності довідок, які позивачка нібито підписала, визнаючи відсутність претензій. Крім того, вказані довідки не можуть змінити обов'язкових приписів трудового законодавства і не звільняють роботодавця від відповідальності. Суд першої інстанції вмотивовано відмовив у зменшенні розміру середнього заробітку за час затримки.
Посилання апелянта на ухвалу Господарського суду щодо процедури банкрутства та арешту рахунків не впливають на обов'язок роботодавця здійснити розрахунок у день звільнення, передбачений ст. 116 КЗпП України.
Явка учасників справи в апеляційному суді
01.10.2025 від адвоката Чабан О.О., діючої від імені Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» інституту кліматично орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України, надійшло клопотання про відкладення розгляду справи.
В судовому засіданні адвокат Склярський П.М., діючий від імені ОСОБА_1 , не заперечувала проти розгляду справи за відсутності апелянта. Просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишити в силі.
Інші учасники справи у судове засідання не з'явилися. Про дату, час і місце розгляду справи сповіщені належним чином.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Таким чином, законодавець передбачив, що явка до апеляційного суду належним чином повідомленого учасника справи не є обов'язковою. Апеляційний суд може розглянути справу за відсутності її учасників. Апеляційний суд може відкласти розгляд справи у разі, коли причини неявки належним чином повідомленого учасника справи будуть визнані апеляційним судом поважними. Таким чином, з врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі № 348/1116/16-ц зазначив, що якщо сторони чи їх представники не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні сторін чи представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні без їх участі за умови їх належного повідомлення про час і місце розгляду справи.
Щодо клопотання представника апелянта про відкладення розгляду справи, колегія суддів зазначає, що останнє не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Посилання адвоката на зайнятість в іншому судовому засіданні не може бути підставою для відкладення розгляду справи. Адвокат самостійно має визначитися з пріоритетністю справи його клієнтів. Таким чином, вказані адвокатом причини неявки у судове засідання не є поважними.
Виходячи з вищевказаного, враховуючи передбачені діючим процесуальним законодавством строки розгляду справи, баланс інтересів учасників справи у якнайшвидшому її розгляді, освідомленість учасників справи про її розгляд, створення апеляційним судом під час розгляду даної справи умов для реалізації її учасниками принципу змагальності сторін, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду, заслухавши думку учасників справи, які прийняли участь в судовому засіданні, щодо можливості розгляду справи,колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її інших учасників.
3. Мотивувальна частина
Позиція апеляційного суду
Заслухавши суддю-доповідача обговоривши доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, дослідивши докази, що стосуються фактів, на які апелянт посилається в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при ухваленні рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підглядає частковому задоволенню.
Встановлені судами першої та апеляційної інстанцій та неоспорені обставини по справі. Визначення відповідно до встановлених обставин правовідносин
Згідно Наказу №181-к від 09.12.2021 р. ОСОБА_1 прийнята на посаду менеджера до ДП «Дослідне господарство «Южний» (в подальшому перейменоване Державне підприємство «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства національної академії аграрних наук).
01.09.2022 р. переведена на посаду бухгалтера.
Відповідно наказу № 6-к від 19.02.2024 р. ОСОБА_1 звільнена із займаної посади за згодою сторін за підставі п. 1 ст. 36 КЗпП України.
Відповідно довідки ДП ДГ «Южний» ІКОСТ ННАН» від 19.02.2024 р. ОСОБА_1 має 53 дні невикористаної щорічної відпустки (а.с. 11).
За наданим стороною позивачки розрахунком, сума заборгованості по заробітній платі, з урахуванням виплати 20.02.2024 р. - 10 000 грн., 27.03.2024 р. - 16 000 грн., склала 78 721,74 грн., що також визначено в оборотно-сальдовій відомості по рахунку працівника організації 661 ОСОБА_1 за квітень 2024 р. (а.с. 12-14).
Доводи, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції, та застосовані норми права
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 6 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково наданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Апелянтом оскаржується рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки при звільнення, в решті рішення суду не оскаржено, та апеляційним судом не переглядається та оцінка не надається.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 та 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються яка на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, установленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод та інтересів.
Частиною першою статті 15, частиною першою статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Суд при розгляді справи керується принципом верховенства права, розглядаючи справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та застосовуючи при розгляді справ, зокрема, Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права ( ч.1,2 та 4 ст. 10 ЦПК ).
У відповідності до вимог п.4 ст. 264 ЦПК при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Відповідно до положень ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Частиною першою статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (факті), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
У частині першій ст. 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Встановивши обставини справи, дослідивши та оцінивши усі надані сторонами письмові докази й наведені доводи за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції.
Мотиви прийняття/відхилення аргументів, викладених в апеляційній скарзі, прийняття/відхилення аргументів викладених у відзиві на апеляційну скаргу
Частиною першою статті 47 КЗпП України передбачено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Відповідно до статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідно до частини першої статті 117 КЗпП, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що всі суми (заробітна плата, вихідна допомога, компенсація за невикористану відпустку, оплата за час тимчасової непрацездатності тощо), належні до сплати працівникові, мають бути виплачені у день звільнення цього працівника. Закон прямо покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. При невиконанні такого обов'язку з вини власника або уповноваженого ним органу настає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Отже, при недотриманні роботодавцем вимог статті 116 КЗпП України для роботодавця настають наслідки, передбачені статтею 117 КЗпП України. Роботодавець не несе відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, у разі відсутності його вини. Відсутність своєї вини повинен довести роботодавець.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні, факт проведення з ним остаточного розрахунку та встановлення вини.
Не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Отже, стягнення з роботодавця (власника або уповноваженого ним органу підприємства, установи, організації) середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, за весь час затримки по день фактичного розрахунку) за своєю правовою природою є спеціальним видом відповідальності роботодавця, який нараховується у розмірі середнього заробітку і спрямований на захист прав звільнених працівників щодо отримання ними в передбачений законом строк винагороди за виконану роботу (усіх виплат, на отримання яких працівники мають право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими ЦК України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, який спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення.
Подібні за змістом висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 травня 2020 року у справі № 810/451/17 (провадження № 11-1210апп19).
Оскільки у день звільнення відповідач не провів належну виплату позивачу всіх сум при звільненні, то суд першої інстанції, дійшов обґрунтованого висновку про те, що непроведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у визначені законом строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Слід також мати на увазі, що працівник є слабшою, ніж роботодавець стороною у трудових правовідносинах. Водночас у вказаних відносинах і працівник має діяти добросовісно щодо реалізації своїх прав, а інтереси роботодавця також мають бути враховані. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами працівника та роботодавця.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків.
Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві необхідно дійти висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника незалежно від того, чи він задовольняє позовні вимоги про стягнення належних звільненому працівникові сум у повному обсязі чи частково.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18).
Як встановлено матеріалами справи, розмір невиплаченої при звільненні позивача заробітної плати згідно довідки від 19.02.2024 складав 104821,74 грн. Позивач звільнилась 19.02.2024. В подальшому 20.02.2024 позивачці було виплачено 10000 грн., та 27.03.2024 виплачено 16000 грн. Сума заборгованості станом на момент звернення до суду становила, 78821,74 грн. з вказаним позовом до суду звернулась 30.04.2024.
Тривалість такого періоду з моменту порушення права позивача обґрунтовується порушенням відповідачем ч. 1 ст. 116 КЗпП України, що свідчить про відсутність вини позивача в несвоєчасному отриманні ним виплат, які мали бути виплачені при звільнені.
При визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні суд першої інстанції урахував, що відповідачем не надано суду належних доказів на підтвердження того, що невиплата позивачу як звільненому працівнику сум у строки, визначені ст. 116 КЗпП України, за умови відсутності спору про їх розмір, відбулась не з вини підприємства відповідача.
Однак, з такими висновками суду першої інстанції в повній мірі не можливо погодитись, з огляду на наступне.
Як встановлено матеріалами справи, 16 листопада 2023 року Господарським судом Одеської області по справі №916/4707/23 було відкрито провадження у справі про банкрутство ДП «ДГ «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук. Введено мораторій на задоволення вимог кредиторів. Введено процедуру розпорядження майном Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук». Розпорядником майна Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук» призначено арбітражного керуючого Вудуда Гаррі Ігоровича.
Як вказує апелянт, Головним державним виконавцем Біляївського відділу ДВС в Одеській області згідно з постановами про відкриття виконавчого провадження відкрито виконавчі провадження №74594626 від 01.04.2024 року ВП №74593987 від 01.04.2024 року, №74593642 від 01.04.2024 року. В рамках виконавчих проваджень здійснено арешт поточних рахунків підприємства та здійснюється безспірне списання коштів з рахунків Підприємства.
Однак, на підтвердження вказаних обставин апелянтом не було надано копії постанов про відкриття виконавчих проваджень та копії постанов про арешт поточних рахунків підприємства.
Крім того, відповідно до відомостей, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, постановою Південно-Західного апеляційного Господарського суду від 27.02.2024 року у справі №916/4707/23, скасовано ухвалу Господарського суду Одеської області від 16.11.2023 у справі №916/4707/23 та ухвалено нове рішення, яким відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство Державного підприємства «Дослідне господарство «Южне» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук».
Колегія суддів враховує, що позивачка була обізнана про матеріальне становище підприємства, що підтверджується довідками від 14.11.2023 року та від 19.02.2024 року (у день звільнення) про те, що позивачці відомі обставини, які спричиняють неможливість відповідача вчасно здійснити розрахунок із заробітної плати та компенсації за невикористану відпустку та, що в разі звернення до суду позивач була попереджена про майновий та фінансовий стан та неможливість вчасного виконання зобов'язань Підприємства з виплати заробітної плати, а тому немає жодних претензій до Підприємства. Посилання суду першої інстанції на їх нікчемність, колегія суддів вважає безпідставним, оскільки вказані довідки були підписані позивачкою без будь-яких зауважень, та матеріали справи не містять доказів того, що остання підписувала їх не з власної волі.
Однак, вказані довідки не звільняють відповідача від відповідальності передбаченої ст. 117 КЗпП України, проте колегія суддів вважає, що вказаний факт може бути врахований при зменшенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні працівника.
З огляду на очевидну неспівмірність заявлених до стягнення сум середнього заробітку зі встановленим розміром заборгованості, характером цієї заборгованості, діями позивача та відповідача апеляційний суд вважає справедливим, пропорційним і таким, що відповідатиме обставинам цієї справи, які мають юридичне значення та наведеним вище критеріям, визначення розміру відповідальності відповідача за прострочення ним належних при звільненні позивача виплат у сумі 20 000,00 грн.
Апеляційний суд вважає, що зазначена сума відображає дійсний розмір майнових втрат позивача, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, порушення права працівника щодо виплати при звільненні всіх належних сум, та за таких умов будуть враховані та дотримані інтереси обох сторін: працівника, яка звільнилася за згодою сторін та роботодавця, який є господарюючим суб'єктом, який перебував в процедурі банкрутства та частково виконував обов'язок щодо виплати сум які належні працівникові при звільнені.
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги, з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції
Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги Державого підприємства «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України є частково обґрунтованими, а тому вона підлягає частковому задоволенню.
Слід також зазначити, що Європейський суд з прав людини вказав, що п. 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Проніна проти України», № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
При цьому, колегією суддів ураховано усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, п. п. 29 - 30).
Право на обґрунтоване рішення дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32.) Пункт 1 ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону, як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Бюрг та інші проти Франції» (Burg and others v. France), (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Гору проти Греції» №2) [ВП], § 41» (Gorou v. Greece no.2).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374, п. п. 2, 4 ст. 376 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги змінює судове рішення, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення при недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, з порушенням норм процесуального права або неправильному застосуванні норм матеріального права.
Оскільки недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права призвело до помилкового визначення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції необхідно змінити в частині визначення середнього заробітку за час затримки розрахунку, за вищевказаного обґрунтування.
Порядок та строк касаційного оскарження
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Підстави касаційного оскарження передбачені частиною 2 статті 389 ЦПК України.
Частиною першою статті 390 ЦПК України передбачено, що касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Касаційна скарга подається безпосередньо до суду касаційної інстанції (ст. 391 ЦПК України).
4. Резолютивна частина
Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 383, 384 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу Державого підприємства «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України задовольнити частково.
Рішення Біляївського районного суду Одеської області від 27 лютого 2025 року змінити.
Зменшити стягнутий з Державного підприємства «Дослідне господарство «Южний» Інституту кліматичного орієнтованого сільського господарства Національної академії аграрних наук України на користь ОСОБА_1 розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з 94104,78 грн.(дев'яносто чотири тисячі сто чотири гривнi 78 копійок) до 20000 грн. (двадцять тисяч гривень 00 копійок).
Постанова набирає законної сили з моменту прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст складено 14.10.2025.
Головуючий
Судді: