14.10.25
22-ц/812/1878/25
Провадження №22-ц/812/1878/25
Іменем України
14 жовтня 2025 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати в цивільних справах:
головуючого: Базовкіної Т.М.,
суддів: Царюк Ж.М., Яворської Ж.М.,
із секретарем судового засідання: Повертайленко Ю.В.,
за участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Біліченка О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції цивільну справу №490/4486/13 за апеляційною ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Біліченком Олегом Олександровичем, на ухвалу, яку постановив Центральний районний суд міста Миколаєва під головуванням судді Гуденко Ольги Андріївни у приміщенні цього суду 05 вересня 2025 року, дата складання повного тексту не зазначена, за заявою представника відповідача - адвоката Біліченка Олега Олександровича про поновлення строку для подачі заяви про перегляд заочного рішення від 06 серпня 2014 року у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
У квітні 2013 року Публічне акціонерне товариство «Акцент-Банк» (далі - ПАТ «Акцент-Банк», Банк) звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості.
Позов мотивовано тим, що згідно укладеного 11 квітня 2008 року договору №ACL4RC19430013 відповідачка отримала кредит у розмірі 10466 грн 59 коп. зі сплатою відсотків за його користування у розмірі 12% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом. Відповідачка підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами надання кредиту фізичним особам «Розстрочка», Тарифами, з якими відповідачка ознайомлена складає між нею і Банком кредитно-заставний договір. У зв'язку з порушеннями відповідачкою зобов'язань за вказаним договором станом на 22 березня 2013 року утворилась заборгованість у розмірі 61887 грн 32 коп., з яких 10184 грн 77 коп. - заборгованість за кредитом; 1488 грн 70 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3202 грн 80 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 43587 грн 84 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором; а також штрафи - 500 грн (фіксована частина) й 2923 грн 21 коп. (процентна складова).
Посилаючись на викладене, позивач просив суд стягнути з відповідачки на свою користь вказану заборгованість та 618 грн 87 коп. судового збору.
Заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 серпня 2014 року позовні вимоги Банку задоволені.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Акцент-Банк» заборгованість у розмірі 61887 грн 32 коп., з яких 10184 грн 77 коп. - заборгованість за кредитом; 1488 грн 70 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3202 грн 80 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 43587 грн 84 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та штрафи - 500 грн (фіксована частина) й 2923 грн 21 коп.(процентна складова), а також судовий збір у розмірі 618 грн 87 коп.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , подала до суду заяву про перегляд заочного рішення.
Заява мотивована тим, що жодних повідомлень та/або ухвал, рішень з приводу розгляду вказаної вище справи відповідачка не отримувала. ОСОБА_4 як її представник ознайомився з заочним рішенням у справі в підсистемі «Електронний Суд» 14 серпня 2025 року, подавши заяву 04 серпня 2025 року про ознайомлення з матеріалами справи. Так, як вбачається з матеріалів справи, у позовній заяві зазначено адресу відповідачки: АДРЕСА_1 . Згідно відповіді сектору адресно-довідкової роботи УДЕС України в Миколаївській області від 09 жовтня 2013 року ОСОБА_3 з 20 лютого 2013 року знята з реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 , виписана на АДРЕСА_2 . В ухвалі Апеляційного суду Миколаївської області від 01 квітня 2014 року вказано, що дійсне місце реєстрації відповідачки (населений пункт, номер будинку тощо) на час розгляду справи невідомо. В матеріалах справи також містяться поштові конверти, які направлялись на адресу: АДРЕСА_1 , та повертались з відміткою: «за закінченням встановленого строку зберігання». Жодного разу поштові відправлення не отримувались відповідачкою, а тому вона не була належним чином повідомлена про цю справу. Чинним на час розгляду справи процесуальним законодавством (частина 3 статті 122 ЦПК України) було передбачено, що у разі якщо отримана судом інформація не дає можливості встановити зареєстроване у встановленому законом порядку місце проживання (перебування) фізичної особи, суд вирішує питання про відкриття провадження у справі, а подальший виклик такої особи здійснюється через оголошення у пресі. Втім, матеріали справи не містять доказів того, що виклики відповідачки здійснювались через оголошення у пресі. Щодо заперечень відповідачки проти вимог позивача, представник зазначив, що 11 квітня 2008 року ОСОБА_3 заповнила лише «Анкету Позичальника» та «Заяву Позичальника №ACL4RC19430013». Ці документи містять тільки інформацію про суму кредиту в розмірі 10466 грн 59 коп. та строк договору, іншої інформації щодо умов, порядку та механізму нарахування відсотків, пені та штрафів, ці документи не містять. Доданий позивачем до позовної заяви документ «Умови надання споживчого кредиту фізичним особам «Розстрочка» (Стандарт), в якому. зокрема, зазначені умови щодо нарахування відсотків та стягнення пені та штрафів - не містить підпису Позичальника (відповідачки). Будь-яких інших документів, які б містили вказані вище умови кредиту, зобов'язання кредитора та позичальника - відповідачка не підписувала та не ознайомлювалась з такими. Отже, будь-які належні допустимі, достовірні докази надання відповідачці кредитних коштів у матеріалах справи відсутні. До того ж, ОСОБА_4 зауважує, що загальна заборгованість за наданим позивачем «Розрахунком заборгованості» рахується з 05 травня 2008 року по 22 березня 2013 року, тобто майже за 5 років, а заборгованість за пенею рахується з 01 липня 2008 року по 22 березня 2013 року, тобто також майже за 5 років, тобто до суду позивач звернувся з позовною заявою 10 квітня 2013 року поза межами загального строку позовної давності у три роки та спеціального строку позовної давності для стягнення пені в один рік. Представник відповідачки також зазначив про те, що відповідачка не має засобів зв'язку, офіційної електронної пошти, а також зареєстрованого електронного кабінету та перебуває поза межами України.
Посилаючись на викладене, представник позивачки просив поновити відповідачці пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 06 серпня 2014 року скасувати та до вимог ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» застосувати наслідки спливу позовної давності.
Ухвалою Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 вересня 2025 року у задоволенні клопотання представника відповідача ОСОБА_1 - адвоката Біліченка О.О. про поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 серпня 2014 року відмовлено.
Заяву представника відповідача адвоката Біліченко О.О. про перегляд заочного рішення залишено без розгляду.
Ухвала суду мотивована тим, що хоча матеріали справи і не містять зворотного повідомлення про вручення відповідачці копії заочного рішення після його ухвалення, при цьому в заяві не зазначено взагалі, коли відповідачка дізналася про існування цього заочного рішення суду і в який спосіб, адже поза розумним сумнівом протягом 11 (одинадцяти) років вказане рішення мало б перебувати на примусовому виконанні, а отже боржник мав знати про ухвалення судом рішення про стягнення з неї відповідної заборгованості. Проте, із заявою про перегляд заочного рішення ОСОБА_1 , в особі свого представника звернулася лише в серпні 2025 року, тобто зі значним пропуском (а саме на 10 років та 11 місяців) установленого в частині другій статті 284 ЦПК України строку.
Тому, враховуючи, що відповідачка як боржник за судовим рішенням, яке підлягало примусовому виконанню, не могла бути не обізнана про відкриття виконавчого провадження за цим рішенням суду в разі його відкриття (а в разі відсутності виконавчого провадження - строки на пред'явлення виконавчого лита до виконання з 2014 року спливли поза розумним сумнівом, та ще й неодноразово), суд критично поставився до твердження заявника про об'єктивну неможливість відповідачки подати заяву про перегляд заочного рішення раніше 21 серпня 2025 року та дійшов висновку про відсутність поважних причин, що об'єктивно перешкоджали відповідачці звернутися до суду із заявою про перегляд заочного рішення у визначений процесуальним законом строк, а тому відмовив в задоволенні її клопотання про поновлення цього процесуального строку.
В апеляційній скарзі представник відповідачки ОСОБА_4 вказує, що ухвала суду ґрунтується на помилкових висновках, таких що не відповідають обставинам справи, а тому є незаконною, просить її скасувати, а справу - направити для продовження розгляду до сулу першої інстанції.
Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду щодо того, що «в заяві не зазначено взагалі, коли відповідачка дізналася про існування цього заочного рішення суду і в який спосіб», то закон не передбачає обов'язковість встановлення моменту коли особа, яка оскаржує заочне рішення, дізналась саме про його існування і в який спосіб. ОСОБА_4 зазначає, що ОСОБА_1 дізналась про існування вказаного вище заочного рішення у травні 2025 р. від адвоката. Внаслідок блокування її банківських карток, вона відразу звернулась до адвоката, який і з'ясував через загальнодоступні сервіси в мережі «Інтернет» («Реєстр боржників України», «Судова влада України») наявність заочного рішення від 06 серпня 2014 р., про що і розповів їй. Після чого між відповідачкою та адвокатом відразу було досягнуто домовленостей про оскарження цього рішення, для чого адвокату необхідно, в першу чергу, ознайомитись з матеріалами справи та отримати повне рішення суду, що і було зроблено 14 серпня 2025 року (перша заява про ознайомлення була подана адвокатом через Електронний суд у травні 2025 року, однак лише після повторної заяви про ознайомлення з матеріалами справи у серпні 2025 року суд першої інстанції, надав адвокату доступ до електронної справи). Щодо посилання суду на те, що: «відповідачка, як боржник за судовим рішенням, яке підлягало примусовому виконанню, не могла бути не обізнана про відкриття виконавчого провадження за цим рішенням суду», адвокат вважає такий висновок помилковим, факт наявності виконавчого провадження, на його думку, ніяк не презюмує те, що боржник має бути обізнаним про це. Так, якщо особа не проживає за адресою реєстрації, та/або така реєстрація місця проживання особи в Україні відсутня, особа не має застосунку «Дія», не знає про наявність, не вміє користуватись й не зобов'язана, про такі сервіси в Інтернеті, як «Судова влада», «Реєстр боржників України», «Реєстр судових рішень», то вона не може бути «в обов'язковому порядку» обізнаною про наявність виконавчого провадження. Таким чином, на погляд представника відповідачки, презюмувати обов'язковість обізнаності особи про наявність виконавчого провадження (навіть на протязі 11 років) є помилковим. ОСОБА_1 не має реєстрації місця проживання в Україні, тривалий час не проживає в Україні, не має застосунку «Дія», не знала (до моменту спілкування з адвокатом) про такі сервіси як «Судова влада», «Реєстр боржників України», «Реєстр судових рішень», та не вміє ними користуватись. Щодо посилання суду на те, що: «Судом неодноразово направлялися на адресу відповідачки (яка до того ж співпадає з тією адресою, яка зазначена її представником і на час звернення до суду з цією заявою) судові виклики та повідомлення, копії позовної заяви та ухвал суду, які поверталися з відміткою пошти про невручення.», ОСОБА_4 вказує, що в заяві про перегляд заочного рішення ним вказано адресу АДРЕСА_1 як останню зареєстровану адресу місця проживання, при поданні заяви через «Електронний суд» вказана графа є обов'язковою для заповнення. Після зняття з реєстрації проживання у 2013 році, ОСОБА_1 не має нового зареєстрованого місця проживання в Україні, по теперішній час. Вказане підтверджується її внутрішнім паспортом України, та копією закордонного паспорту ОСОБА_1 з відмітками про перетин кордону, та документ, який підтверджує статус тимчасового захисту та проживання у Греції заявника.
Заслухавши доповідь судді, пояснення представника відповідачки, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню із таких підстав.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (частина 1 статті 2 ЦПК України).
Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно із вимогами частини 1 статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Вказаним положенням процесуального закону оскаржувана ухвала суду першої інстанції не відповідає.
Статтею 374 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, в тому числі, скасувати ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції в силу положень статті 379 ЦПК України є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Як вбачається з матеріалів справи, заочним рішенням Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 серпня 2014 року позовні вимоги ПАТ «Акцент-Банк» задоволені, стягнено з ОСОБА_3 на користь Банку заборгованість у розмірі 61887 грн 32 коп., з яких 10184 грн 77 коп. - заборгованість за кредитом; 1488 грн 70 коп. - заборгованість по процентам за користування кредитом; 3202 грн 80 коп. - заборгованість по комісії за користування кредитом; 43587 грн 84 коп. - пеня за несвоєчасність виконання зобов'язань за договором та штрафи - 500 грн (фіксована частина) й 2923 грн 21 коп.(процентна складова), а також стягнено судовий збір у розмірі 618 грн 87 коп.
У серпні 2025 року ОСОБА_1 , в інтересах якої діє представник ОСОБА_4 , подала до суду заяву про перегляд заочного рішення, в якій просила поновити пропущений строк на подання заяви про перегляд заочного рішення, заочне рішення Центрального районного суду міста Миколаєва від 06 серпня 2014 року скасувати та до вимог ПАТ «АКЦЕНТ-БАНК» застосувати наслідки спливу позовної давності.
Суд першої інстанції відмовив у поновленні відповідачці строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, не прийнявши аргументи про поважність причин пропуску такого строку.
Колегія суддів не погоджується з такими висновками суду першої інстанції.
Відповідно до пункту 9 Розділ XIII «Перехідні положення» ЦПК України в редакції закону, яка набрала чинності 15 грудня 2017 року, справи у судах першої та апеляційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цією редакцією Кодексу, розглядаються за правилами, що діють після набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Пунктами 1, 8 частини другої статті 129 Конституції України передбачено, що основними засадами судочинства, серед інших, є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та забезпечення права на апеляційний перегляд справи й у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Статтею 10 ЦПК України визначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику ЄСПЛ як джерело права.
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України).
Інститут заочного рішення передбачає особливий порядок перегляду такого судового рішення за ініціативою відповідача судом, який ухвалив таке рішення, згідно якому передбачено подання відповідачем до цього суду заяви про перегляд заочного рішення і лише після розгляду такої заяви по суті у разі залишення її без задоволення відповідач має можливість оскаржити заочне рішення суду в апеляційному порядку (статті 284, 287, 288 ЦПК України).
Так, статтею 284 ЦПК України в редакції закону, яка є чинною на день звернення із заявою про перегляд заочного рішення у справі, яка переглядається, заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Відповідно до положень статті 228 ЦПК України в редакції закону, яка була чинною на день ухвалення судом заочного рішення у справі, яка переглядається - 06 серпня 2014 року), заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом десяти днів з дня отримання його копії.
Отже, законодавець встановив темпоральні обмеження для реалізації відповідачем права на перегляд заочного рішення, а визначальним для унормування початку перебігу строку на звернення із заявою про перегляд заочного рішення суду є вручення судового рішення.
За такого процесуальний закон пов'язує перебіг для відповідачки ОСОБА_3 у справі строку на перегляд заочного рішення, ухваленого 06 серпня 2014 року, шляхом подання заяви про перегляд цього рішення із її обізнаністю про таке рішення суду та отриманням його копії.
Наслідки пропуску процесуальних строків на вчинення процесуальних дій передбачені у статті 126 ЦПК України. Відповідно до частини першої цієї статті із закінченням встановленого законом або судом строку втрачається право на вчинення процесуальних дій. Таке право втрачається в силу закону, тому не потребує додаткового визнання судом. Суд лише констатує пропуск процесуального строку та відсутність поважних причин для його поновлення, якщо була подана заява про поновлення такого строку.
Окремо ЦПК України встановлює наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Документи, подані після закінчення процесуальних строків, суд зобов'язаний залишити без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 126 ЦПК України).
За загальним правилом пропуск процесуальних строків має наслідком втрату права на вчинення процесуальної дії, а для суду настає обов'язок застосувати передбачені ЦПК України наслідки подання документів після закінчення процесуальних строків. Під залишенням документів без розгляду треба розуміти відмову суду давати правову оцінку поданому з пропуском строку документу. Отже, перевірка судом дотримання процесуальних строків при поданні процесуальних звернень учасниками процесу відбувається ex officio.
У рішенні від 21 грудня 2010 року у справі «Перетяка та Шереметьев проти України» (заяви № 17160/06 та № 35548/06, § 34) ЄСПЛ зауважив, що норми, які регулюють строки подачі скарг, безсумнівно, спрямовані на забезпечення належного здійснення правосуддя і юридичної визначеності. Зацікавлені особи мають розраховувати на те, що ці норми будуть застосовані.
Як виснувала Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2024 року у справі № 756/11081/20 (провадження № 14-25цс24) , що зміст статей 284, 286, 287 ЦПК України не дає підстав для висновку, що у цих нормах міститься інакший порядок дій суду, ніж той, що встановлений у статтях 126, 127 цього Кодексу.
Тлумачення статей 286, 287 ЦПК України в сукупності із частиною першою статті 288 ЦПК України дає підстави для висновку, що в разі, коли відповідач не довів наявність поважних причин неявки в судове засідання та неподання відзиву, а також не подав доказів по суті справи, суд залишає заяву про перегляд заочного рішення без задоволення. Для застосування повноважень, передбачених у частині третій статті 287 ЦПК України, суд звертає увагу, по-перше, на подання доказів по суті справи, які потенційно можуть змінити висновки по суті спору, викладені в заочному рішенні, та, по-друге, звертає увагу на існування і доведеність поважних причин, через які відповідач не зміг з'явитися на судове засідання, а також подати відзив, у зв'язку із чим і було ухвалене заочне рішення.
Тобто суд зобов'язаний перевірити дотримання відповідачем вимог статей 284, 285 ЦПК України, зокрема в частині строку подання заяви про перегляд заочного рішення, до прийняття такої заяви до розгляду. Суд не наділений правом, оминувши процесуальну дію щодо встановлення дотримання або порушення заявником строків звернення до суду, перейти до розгляду заяви по суті. Тому правила частини третьої статті 287 ЦПК України щодо повноважень місцевого суду не можуть застосуватися в ситуації, коли відсутні підстави для розгляду заяви про перегляд заочного рішення по суті, та, відповідно, не можуть бути підставою для залишення такої заяви без задоволення.
Водночас відсутність у главі 11 «Заочний розгляд справи» розділу III «Позовне провадження» ЦПК України прямої вказівки на ті повноваження суду, які мають бути ним реалізовані у разі пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, дає підстави для висновку про те, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) така заява має бути залишена без розгляду.
Можливість застосування статті 126 ЦПК України до процедури заочного розгляду справи не суперечить і частині другій статті 281 цього Кодексу, за змістом якої розгляд справи і ухвалення рішення проводиться за правилами загального чи спрощеного позовного провадження з особливостями, встановленими цією главою.
Підсумовуючи викладене, Велика Палата Верховного Суду констатувала, що інститут процесуальних строків є наскрізним та міжгалузевим інститутом процесуального права, а положення глави 6 «Процесуальні строки» розділу І «Загальні положення» ЦПК України застосовуються до всіх видів проваджень, на всіх стадіях цивільного судочинства, а також поширюються на процедури заочного розгляду цивільних справ, крім випадків, коли відповідними главами встановлені спеціальні правила.
Так само мають бути застосовані й загальні положення ЦПК України щодо подання та розгляду клопотань про поновлення процесуальних строків, якщо відповідною главою, присвяченою заочному розгляду, це питання прямо не врегульовано. Отже, якщо відповідач подає клопотання про поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суд повинен застосувати загальні положення ЦПК України, а саме статтю 127 цього Кодексу, у якій вказано, що суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними.
У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду констатує, що відповідно до загальних положень ЦПК України про наслідки пропуску процесуальних строків (частина друга статті 126 ЦПК України) заява про перегляд заочного рішення, подана з пропуском установленого законом строку, за відсутності підстав для його поновлення, підлягає залишенню без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду сформулювала висновок про те, що оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення, є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не без задоволення.
З урахуванням мотивів, викладених у цій постанові, Велика Палата Верховного Суду, відступаючи від висновків, сформульованих у її постанові від 09 листопада 2021 року у справі № 214/5505/16 (провадження № 14-74цс21), наводить такі висновки щодо застосування положень статей 126, 127 ЦПК України в сукупності зі статтями 284, 286, 287 цього Кодексу:
- передбачені частиною третьою статті 287 ЦПК України повноваження суду першої інстанції стосуються саме суті заяви про перегляд заочного рішення (зокрема, подання чи неподання відповідачем доказів по суті справи і доказів поважності неявки в судове засідання, на якому було ухвалене заочне рішення) і не застосовуються у ситуації пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення;
- оцінка поважності причин пропуску строку на подання заяви про перегляд заочного рішення та наявності підстав для його поновлення належить до компетенції місцевого суду, до якого подана така заява. Наслідком пропуску строку для подання заяви про перегляд заочного рішення за умови відсутності поважних причин для його поновлення є залишення такої заяви без розгляду на підставі частини другої статті 126 ЦПК України, а не залишення її без задоволення.
Поновлення процесуального строку зі спливом встановленого строку та за підстав, які не видаються переконливими, може свідчити про порушення принципу юридичної визначеності. У кожній конкретній справі суди мають ґрунтовно перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду і не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
У рішенні від 3 квітня 2008 року у справі «Пономарьов проти України» ЄСПЛ указав, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави. Однією з таких підстав може бути, наприклад, неповідомлення сторін органами влади про прийняті рішення у їхній справі. Проте навіть тоді можливість поновлення не буде необмеженою, оскільки сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження. У кожній справі національні суди мають перевіряти, чи підстави для поновлення строків для оскарження виправдовують втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує дискреційні повноваження судів ні в часі, ні в підставах для поновлення строків (пункт 41).
Отже, у кожному випадку суд повинен з урахуванням конкретних обставин пропуску строку оцінити доводи, що наведені на обґрунтування клопотання про його поновлення, та зробити мотивований висновок щодо поважності чи неповажності причин пропуску строку, встановити, чи є такий строк значним та чи його поновлення не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу.
Процесуальне законодавство дає можливість суду діяти на власний розсуд при вирішенні питання про поновлення пропущеного строку на звернення із заявою про перегляд заочного рішення, однак, виконуючі такі дискреційні повноваження, суд зобов'язаний обґрунтувати підстави прийняття відповідного рішення.
Поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежали від волевиявлення особи, яка звернулася з апеляційною скаргою, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
В матеріалах справи, яка переглядається, відсутні докази направлення відповідачці ОСОБА_3 копії заочного рішення від 06 серпня 2014 року з дотриманням вимог статті 227 ЦПК України в редакції закону, що діяла на день ухвалення цього рішення. Так, у справі наявний супровідний лист від 06 серпня 2014 року про направлення ОСОБА_3 копії заочного рішення (а.с. 71), але доказів вручення цього рішення немає.
Згідно твердження представника відповідачки він як її представник - адвокат ознайомився із заочним рішенням суду після повторного звернення до Центрального районного суду міста Миколаєва із заявою через підсистему Електронний суд 14 серпня 2025 року. У справі відсутня інформація про отримання відповідачкою (її представником) доступу до заочного рішення суду від 06 серпня 2014 року до цієї дати.
За такого судом першої інстанції не було виконано вимоги імперативних приписів процесуального закону щодо направлення та вручення відповідачці копії заочного рішення. Також у справі відсутні докази вручення відповідачці судових повісток про розгляд справи в порядку, передбаченому статтею 74 ЦПК України в редакції закону, яка була чинною на день розгляду справи судом першої інстанції, що свідчить про необізнаність відповідачки про судове провадження.
Вирішуючи питання поновлення строку на звернення із заявою про поновлення строку на звернення із заявою про перегляд заочного рішення від 06 серпня 2014 року, суд першої інстанції погодився з тим, що матеріали справи не містять підтвердження вручення відповідачці копії заочного рішення після його ухвалення.
Натомість суд першої інстанцій виходив з того, що поза розумним сумнівом протягом 11 років вказане рішення мало б перебувати на примусовому виконанні, отже боржник мав знати про ухвалення судом рішення про стягнення з неї відповідної заборгованості.
Такий висновок суд суперечить положенням частини 6 статті 81 ЦПК України, відповідно до якої доказування не може ґрунтуватися на припущеннях, оскільки будь-які відомості щодо відкритого виконавчого провадження з виконання заочного рішення суду, обізнаність відповідачки про таке виконавче провадження у справі відсутні. При цьому суд не застосував положенням частини 7 статті 81 ЦПК України для перевірки обставин щодо провадження з виконання заочного рішення суду та обізнаність про таке ОСОБА_5 .
За цих обставин відсутні підстави вважати, що судом першої інстанції правильно застосовані норми частини третьої, четвертої статті 284 ЦПК України.
Наведеним підтверджуються доводи апеляційної скарги про те, що оскаржувана ухвала апеляційного суду прийнята з порушенням норм процесуального права, що є підставою для її скасування та направлення справи до суду апеляційної інстанції для продовження розгляду відповідно до пункту 4 статті 379 ЦПК України, а справа - направленню до суду для продовження розгляду.
Під час нового розгляду вирішуючи питання про наявність підстав для поновлення строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суду необхідно перевірити обставини, які б могли вказувати на обізнаність відповідачки про ухвалене у справі рішення, а також інші відомості, які мають значення для правильного вирішення питання про початок перебігу строку на подання відповідної заяви.
Визначивши дату початку відліку строку на подання заяви про перегляд заочного рішення, суду першої інстанції належить надати оцінку наведеним заявником обставинам на предмет наявності поважних причин пропуску строку на подання відповідної заяви, встановити, чи є такий строк значним, та чи поновлення такого строку не буде втручанням у принцип юридичної визначеності з урахуванням балансу суспільного та приватного інтересу. За результатами оцінки цих обставин вирішити питання наявності чи відсутності підстав для поновлення процесуального строку.
Колегія суддів звертає увагу, що будь-які недоліки у роботі суду, як то несвоєчасне направлення повного тексту судового рішення учасникам справи не повинно тлумачитись на шкоду праву учасників процесу на доступ до правосуддя, у тому числі і праву на перегляд заочного рішення.
Частиною 13 статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційним судом судове рішення не змінювалось та не ухвалювалось нове, відсутні передбачені статтею 141 ЦПК України підстави для розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 367, 368, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана її представником - адвокатом Біліченком Олегом Олександровичем, задовольнити.
Ухвалу Центрального районного суду міста Миколаєва від 05 вересня 2025 року скасувати.
Справу за позовом Публічного акціонерного товариства «Акцент-Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості направити до того ж суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.
Головуючий Т.М. Базовкіна
Судді: Л.М. Царюк
Ж.М. Яворська
Повна постанова складена 14 жовтня 2025 року