Справа № 137/1845/24
Провадження № 22-ц/801/1778/2025
Категорія:
Головуючий у суді 1-ї інстанції Верещинська Я. С.
Доповідач:Ковальчук О. В.
14 жовтня 2025 рокуСправа № 137/1845/24м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Ковальчука О. В.,
суддів: Сала Т. Б., Панасюка О. С.,
за участю секретаря судового засідання Луцишина О.П.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Органу опіки та піклування Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини та визначення місця проживання дитини,
за апеляційною скаргою ОСОБА_2 на рішення Літинського районного суду Вінницької області, ухвалене у цій справі 06 червня 2025 року у селищі Літин суддею цього суду Верещинською Я.С., дата складання повного тексту судового рішення 10 червня 2025 року,
У грудні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із вказаною вище позовною заявою, мотивуючи її тим, що він перебував у шлюбі із відповідачем ОСОБА_2 , від якого у них ІНФОРМАЦІЯ_2 народився син ОСОБА_3 .
Після розлучення з відповідачем вони проживають окремо, оскільки ОСОБА_2 виїхала за кордон, а позивач з сином проживають разом в селищі Літин.
Позивач зазначив, що він опікується сином. Враховуючи те, що син знаходяться на його одноособовому утриманні та він самостійно займається його вихованням, постала необхідність юридичної фіксації цього факту, з метою необхідності оформлення документів для соціальної допомоги на дитину, яку виховує лише один із батьків, та отримання відстрочки на підставі п. 4 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
ОСОБА_1 вказував, що відповідач здійснює йому перешкоди у реалізації своїх батьківських прав щодо сина та маніпулює власними правами, посилаючись на те, що вивезе дитину за кордон. Переїзд сина за кордон може негативно вплинути на фізичний та психологічний розвиток дитини, оскільки мати ОСОБА_4 не зможе забезпечити повноцінне лікування сина, так як в Україні в будь-який час можливо звернутися за допомогою та пройти лікування, у зв'язку із тим, що закордоном передбачена страхова медицина і потрібно приділяти час для відвідування лікаря (реєстрація на прийом, оформлення страхових виплат, отримання рецептів та інше), слідкування за прийняттям ліків, та інше, що в міру своєї зайнятості мати не зможе виконати, оскільки у неї не було бажання знаходитись разом з своїм сином та виховувати його на постійні основі.
Натомість, відповідач проживає за кордоном без стійких соціальних зв'язків, де немає постійного житла, роботи та громадянства країни перебування, що може показати дитині негативний приклад соціальної поведінки дорослого, чим сформує в неї неправильне уявлення про існуючі в суспільстві традиції та соціальні цінності.
Позивач вважав, що місце проживання дитини необхідно визначити за ним, оскільки він, на відміну від відповідача, здатен забезпечити синові належні матеріально-побутові умови проживання та виховання, забезпечити його всім необхідним для навчання, лікування, намагається показувати правильний приклад, веде здоровий спосіб життя, не палить, не вживає алкоголь та наркотичні засоби, дбає про фізичний, духовний розвиток та здоров'я дитини. В свою чергу, стан здоров'я позивача задовільний, хронічних захворювань та протипоказань не має. Зазначав, що першочергово потрібно врахувати інтереси дитини, які переважають над інтересами батьків, враховуючи рішення органу опіки і піклування, яким визначено місце проживання дитини разом з батьком, а також створення останнім належних умов для проживання, виховання та матеріального забезпечення дитини.
Посилаючись на вказані обставини, позивач просив визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком, а також встановити факт самостійного виховання сина та перебування на повному його утриманні.
06.06.2025 року рішенням Літинського районного суду Вінницької області вищевказаний позов задоволено.
Встановлено факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає із ним та перебуває на повному його утриманні. Визначено місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 за місцем їх реєстрації за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погодившись із ухваленим рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, у якій просить його скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, посилаючись на невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, та неправильне застосування норм матеріального права.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що рішення суду ґрунтується на помилковому висновку про те, що позивач ОСОБА_1 самостійно виховує та утримує дитину ОСОБА_3 . Скаржник вказує, що суд не врахував нотаріально посвідчений договір від 20.09.2024 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , який чітко визначає порядок здійснення батьківських прав та місце проживання дитини. Про такий договір йдеться у висновку служби у справах дітей та сім'ї Літинської селищної ради від 10.10.2024 року № 694, що свідчить про спільну відповідальність батьків за виховання та утримання дитини.
ОСОБА_2 наголошує, що бере активну участь у житті дитини, зокрема через регулярне надання матеріальної підтримки, що вкотре спростовує твердження про самостійне виховання дитини позивачем.
Крім того, скаржник зауважує, що суд першої інстанції не застосував належним чином положення ч. 2 ст. 160 Сімейного кодексу України, яка передбачає, що місце проживання дитини, яка не досягла 10 років, визначається за згодою батьків. При цьому, нотаріально посвідчений договір від 20.09.2024 року є такою згодою, укладеною в установленому законом порядку, і мав би бути врахований як пріоритетний доказ. Натомість суд помилково покладався на акт обстеження житлово-побутових умов позивача від 18.10.2024 року та лист служби у справах дітей від 29.05.2025 року, які не враховують існування вказаного договору та участь ОСОБА_2 у вихованні дитини.
Разом з тим, на адресу апеляційного суду від представника ОСОБА_1 - адвоката Зайця Б.В. надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
В заперечення проти апеляційної скарги вказує, що матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач проживає з дитиною, займається його вихованням та утриманням. При цьому, проживання відповідача за кордоном є беззаперечним доказом того, що зі своїм сином вона не проживає. Також адвокат Заєць Б.В. зазначає, що ОСОБА_2 залишила дитину проживати із батьком у віці 1 рік, а тому зрозумілим є те, що мати не могла приймати участь у вихованні сина.
Апеляційний суд, згідно з вимогами ст. 367 ЦПК України, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити, а рішення суду скасувати з огляду на таке.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повного і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції не відповідає цим вимогам.
В ході розгляду справи встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серії НОМЕР_1 , виданим 06.05.2023 року Вінницьким відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районі Вінницької області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (а.с.15).
26.07.2024 року рішенням Літинського районного суду Вінницької області у справі № 137/996/24 розірвано шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 05.10.2022 року у Літинському відділі державної реєстрації актів цивільного стану у Вінницькому районні Вінницькій області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), актовий запис № 84 (а.с.19-20).
Відповідно до Витягу з реєстру територіальної громади, відмітки в паспорті громадянина України та довідки селищної ради, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 зареєстровані за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.10-12, 21, 30).
Згідно із Витягом з реєстру територіальної громади ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , (а.с.22).
Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання сім'ї від 18.10.2024 року, малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Також зазначено, що комісія служби у справах дітей та сім'ї Літинчької селищної ради дійшла висновку, що батько одноособово виховує свого сина, мати жодної участі в житті дитини не приймає, кошти, які отримує на дитину, використовує на власні потреби. Батько забезпечує сина сам, а також допомагають його батьки (а.с.18).
З інформації від Головного центру обробки спеціальної інформації Державної прикордонної служби України вбачається, що ОСОБА_1 здійснила перетин державного кордону України: 27.09.2024 року в напрямку виїзд; 21.12.2024 року в напрямку в'їзд; 13.03.2025 року в напрямку виїзд (а.с. 32,75).
Згідно із характеристикою Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області від 19.11.2024 року за №2190 ОСОБА_1 за місцем проживання характеризується добре, скарг на нього до селищної ради не надходило (а.с.23).
Відповідно до виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого від 22.11.2024 року ОСОБА_1 за станом здоров'я соматично здоровий (а.с.24).
ОСОБА_1 за медичною допомогою лікаря-нарколога та лікаря-психіатра не звертався, що видно із довідок КНП «Літинська центральна районна лікарня Літинської селищної ради» від 12.09.2024 року та 27.12.2024 року (а.с. 25, 26, 85).
Станом на 26.10.2023 року ОСОБА_1 до кримінальної відповідальності не притягувався, незнятої чи непогашеної судимості не має та в розшуку не перебуває, що підтверджується Витягом з інформаційно-аналітичної системи «Облік відомостей про притягнення особи до кримінальної відповідальності та наявності судимості» (а.с.28).
Згідно із витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності ОСОБА_1 є власником частки квартири за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.29).
Як вбачається із Висновку служби у справах дітей та сім'ї Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 № 694 від 10.10.2024 року, ОСОБА_1 проживає разом із малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Умови проживання відповідають нормам. Дитина забезпечена усім необхідним відповідно до свого віку та потреб. Стосунки між батьком та сином доброзичливі. Батько сам виховує та доглядає малолітнього сина. Крім того, між батьками 20.09.2024 року було укладено нотаріальний договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, в якому визначено місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біля батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 . Служба у справах дітей та сім'ї Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біля батька ОСОБА_1 (а.с. 102).
16.10.2024 року рішенням № 235 Літинська селищна рада Вінницького району Вінницької області вирішила визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біля батька ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с.31).
29.05.2025 року листом № 279 Служба у справах дітей та сім'ї Літинської селищної ради повідомила, що працівниками служби спільно з дотичними структурами вчергове обстежено умови проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Встановлено, що дитина проживає та перебуває на утриманні свого батька ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , які проживають за адресою по АДРЕСА_1 . Дитина забезпечена усім необхідним відповідно до свого віку та потреб. Батько належним чином займається вихованням свого сина. Жодного разу, під час обстеження умов проживання матері вдома не було. Вважають за доцільне визначити місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біля батька ОСОБА_1 (а.с.114).
Свідок ОСОБА_6 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснив, що він є сусідом позивача та часто бачить батька з сином. Матері він вже не бачив близько року, йому відомо, що вона за кордоном. Підтвердив, що батько одноособово займається вихованням сина. В свою чергу, дитина завжди доглянута та охайна, у них з батьком гарні стосунки. Він бачив, що у квартирі ОСОБА_1 створені гарні умови для проживання.
Свідок ОСОБА_7 в судовому засіданні суду першої інстанції повідомив, що є знайомим позивача, його сусідом та йому відомо, що батько самотужки займається вихованням та доглядом за сином, зокрема, забезпечує лікування, харчування, одяг та водить до садочку. В квартирі ОСОБА_1 має гарний ремонт та всі умови проживання. Позивач веде правильний спосіб життя та не має шкідливих звичок. Зазначив, що матері дитини він давненько не бачив, вона знаходиться за кордоном.
Також 24.07.2025 року на адресу апеляційного суду від ОСОБА_2 надійшло клопотання про долучення до матеріалів справи нотаріально посвідченого договору між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, укладеного 20.09.2024 року між батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Неподання такого доказу в суді першої інстанції обґрунтовано тим, що ОСОБА_2 під час розгляду справи в суді першої інстанції перебувала за кордоном, а вказаний договір не був у наявності у відповідача, що позбавило можливості подати його до суду. Однак, скаржник спеціально повернулась до України, щоб отримати дублікат зазначеного договору та подати його до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до частини третьої статті 367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Водночас, колегія суддів, вирішуючи питання щодо прийняття поданого відповідачем до апеляційного суду доказу, враховує правовий висновок Верховного Суду, викладений в постанові від 31.08.2022 року у справі № 761/24136/15-ц, відповідно до якого судом касаційної інстанції було зазначено, що апеляційний суд дійшов помилкового висновку про те, що поданий заявником під час апеляційного провадження доказ не подавався до суду першої інстанції і який під час апеляційного розгляду може бути прийнятий лише у виняткових випадках, оскільки він не є новим доказом у розумінні ст. 367 ЦПК України, а лише підтверджує раніше подані докази, які містяться у матеріалах справи.
Як було встановлено вище, в матеріалах справи міститься Висновок служби у справах дітей та сім'ї Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 № 694 від 10.10.2024 року, в якому повідомлено про те, що між батьками 20.09.2024 року було укладено нотаріальний договір щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини.
За таких обставин, апеляційний суд вважає, що наданий відповідачем додатковий доказ, а саме нотаріально посвідчений договір, укладений 20.09.2024 року між батьками малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , - ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, за своєю правовою природою не є новим доказом та лише додатково підтверджує інформацію, викладену у Висновку служби у справах дітей та сім'ї Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 № 694 від 10.10.2024 року.
Разом з тим, ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції вважав, що необхідно встановити юридичний факт, що ОСОБА_1 самостійно виховує сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , який проживає із ним та перебуває на повному його утриманні, оскільки позивач у інший спосіб не може довести вказаний факт і позивачем надано достатньо доказів для підтвердження такого факту та доведено мету його встановлення - оформлення допомоги та відстрочки від мобілізації.
Визначаючи місце проживання дитини разом із батьком, суд враховував, що позивач самостійно займається утриманням сина, має житло, в якому створені належні умови для проживання та розвитку дитини. Позивач, як батько належним чином виконує свої батьківські обов'язки, забезпечує сина усім необхідним, проявляє батьківську турботу, піклується про його фізичний розвиток, займається його лікуванням. Тобто з боку позивача відсутні виключні обставини, які б унеможливлювали проживання сина разом з ним, чи негативно впливали на його виховання та розвиток.
З огляду на викладене, суд повністю задовольнив позовні вимоги позивача.
Апеляційний суд не погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 121 СК України передбачено, що права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу.
Статтею 141 СК встановлено рівність прав та обов'язків батьків щодо дитини. Зокрема, визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Права та обов'язки батьків щодо виховання дитини передбачені у статтях 150, 151 СК України.
За приписами частини другої статті 150 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Відповідно до частин першої - третьої статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Отже, для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Спір щодо участі у вихованні дитини тим з батьків, який проживає окремо від неї, відповідно до ст. 158 СК України вирішується органом опіки та піклування за заявою матері, батька дитини. Тоді орган опіки та піклування визначає способи участі у вихованні дитини та спілкуванні з нею того з батьків, хто проживає окремо від неї. Рішення про це орган опіки та піклування постановляє на підставі вивчення умов життя батьків, їхнього ставлення до дитини, інших обставин, що мають істотне значення. Це рішення органу опіки та піклування є обов'язковим до виконання.
І лише у тому випадку, коли той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Тоді суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування, що встановлено у ст. 159 СК України.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Сімейним кодексом України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Частиною першою статті 152 СК України встановлено, що право дитини на належне батьківське виховання забезпечується системою державного контролю, що встановлена законом.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 155 СК України відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У справі, яка переглядається, позивач просить установити факт самостійного виховання ним дитини, проте встановлення такого факту може мати негативні наслідки для матері дитини.
Доведення факту одноосібного виховання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена частиною першою статті 15 СК України "невідчужуваність" сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 11.09.2024 року у справі № 201/5972/22.
Матеріали справи свідчать, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом із батьком ОСОБА_1 за місцем їх реєстрації, що сторонами не заперечується, однак вказана обставина жодним чином не підтверджує факт ухилення матері від участі у вихованні дитини.
Разом з тим, у договорі від 20.09.2024 року, укладеному між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, встановлено порядок здійснення батьківських прав, за яким мати дитини - ОСОБА_2 має право брати участь у вихованні дитини, що підтверджує факт вирішення питання виховання дитини батьками спільно.
При цьому, навіть за умови того, що мати не бере участі у забезпеченні дитини та не надає матеріальну допомогу сину, позивач не позбавлений можливості звернутися до суду із позовом про стягнення з відповідача аліментів на утримання малолітнього сина.
Виходячи з наведеного, колегія суддів не може погодитися з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для встановлення факту самостійного виховання дитини позивачем.
Щодо наявності підстав для визначення місця проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , разом із батьком ОСОБА_1 , то колегія суддів враховує наступне.
Місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків (частина перша статті 160 СК України).
Статтею 161 СК України передбачено, що, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Аналіз наведених норм вказує на те, що втручання суду у вирішення питання щодо місця проживання дітей має відбуватись у крайніх випадках, за наявності спору між батьками, задля сторонньої оцінки обставин, що визначені статтею 161 СК України.
Частинами четвертою та п'ятою статті 19 СК України визначено, що при розгляді судом спорів щодо визначення місця проживання дитини обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою.
У справі, яка переглядається, судом встановлено, що малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , проживає разом з батьком.
Як вбачається із висновку служби у справах дітей та сім'ї Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області про визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_5 № 694 від 10.10.2024 року, служба у справах дітей та сім'ї Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , біля батька ОСОБА_1 .
При цьому, ні під час розгляду справи в суді першої інстанції, ні під час апеляційного перегляду справи, мати не заперечувала щодо визначення місця проживання сина разом із батьком.
Більше того, як вже було встановлено, між сторонами було укладено договір від 20.09.2024 року щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини, з якого вбачається, що сторони визначили місце проживання дитини разом із батьком за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідно до частин першої, другої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
У статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
З урахуванням цих норм, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси особи і залежно від встановленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або про відмову в їх задоволенні.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи встановлені обставини справи та наведене нормативно-правове регулювання, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в частині визначення місця проживання сина разом із батьком, оскільки позивач не довів, що його права порушені.
У своїй постанові від 18.09.2025 року у справі № 212/6085/24 Верховний Суд звертав увагу, що спір щодо місця проживання дитини був ініційований батьком, з яким дитина і так фактично проживала, і продовжує проживати. Мати дитини не вимагала і не вимагає зміни місця проживання дочки.
З урахуванням наведеного суди дійшли правильного висновку про те, що позивач не довів, що на час звернення до суду з позовом про визначення місця проживання дитини, яка фактично проживала і проживає разом із ним, порушені його права.
При цьому, відсутність спору щодо місця проживання дитини у цьому випадку свідчить про те, що права позивача не порушені, а не як підстава для закриття провадження у справі (постанова Верховного Суду від 10.07.2024 року у справі № 127/16211/23).
Враховуючи викладене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права, дійшовши помилкового висновку про задоволення позовних вимог, знайшли своє підтвердження під час апеляційного перегляду справи, наслідком чого є задоволення апеляційної скарги ОСОБА_2 та скасування рішення суду першої інстанції з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду - скасуванню, відтак із позивача на користь відповідача необхідно стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги.
На підставі викладеного, керуючись ст. 367, 374, 376, 382 - 384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задовольнити.
Рішення Літинського районного суду Вінницької області від 06 червня 2025 року скасувати та ухвалити нове.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, Органу опіки та піклування Літинської селищної ради Вінницького району Вінницької області, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про встановлення факту самостійного виховання дитини та визначення місця проживання дитини відмовити.
Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 2 179, 20 грн.
Постанова набирає законної сили із дня її ухвалення, та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий О. В. Ковальчук
Судді: Т. Б. Сало
О. С. Панасюк