Справа № 576/1437/25
Провадження № 2/576/471/25
14 жовтня 2025 року м. Глухів
Глухівський міськрайонний суд Сумської області
суддяУсенко Л.М.
секретар судового засіданняБірюк О.В.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін справу№ 576/1437/25
за позовомТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»
до ОСОБА_1
простягнення заборгованості за кредитним договором
учасники справи та представники:не викликались
18.06.2025 року ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» через свого представника Грибанова Д.В. звернулося до суду із позовною заявою до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 79149348 у розмірі 15 552,84 гривень та понесених судових витрат.
Заявлені вимоги обґрунтовує тим, що 16 липня 2024 року між ТОВАРИСТВОМ З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено кредитний договір № 79149348 у вигляді електронного документу шляхом підпису одноразовим ідентифікатором. Відповідно до умов договору позикодавець зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк шляхом їх перерахування на банківський картковий рахунок позичальника, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити позикодавцю плату (проценти) від суми позики.
14.06.2021 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» укладено договір факторингу № 14/06/21, відповідно до якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» передає ТОВ «ФК «ЄАПБ» за плату, а ТОВ «ФК «ЄАПБ» приймає належні ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» вимоги до боржників, вказаних у реєстрі боржників.
Відповідно до реєстру боржників № 38 від 26.11.2024 року до договору факторингу ТОВ «ФК «ЄАПБ» набуло права грошової вимоги до ОСОБА_1 у сумі 15 552,84 грн.
Всупереч умовам кредитного договору, незважаючи на повідомлення, відповідач не виконав свого зобов'язання. Після відступлення позивачу права грошової вимоги до відповідача, останній не здійснив жодного платежу для погашення наявної заборгованості ні на рахунки ТОВ «ФК «ЄАПБ», ні на рахунки попереднього кредитора.
З моменту отримання права вимоги до відповідача позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Отже, ОСОБА_1 має непогашену заборгованість перед ТОВ «ФК «ЄАПБ» за кредитним договором № 79149348 у розмірі 15 552,84 грн, з яких 8 477,39 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 2 241,77 грн - сума заборгованості за відсотками; 4 833,68 грн - сума заборгованості за відсотками за понадстрокове користування позикою.
Ухвалою Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26.06.2025 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позовну заяву.
09.07.2025 від відповідача ОСОБА_1 надійшов відзив, у якому він заперечив проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що:
- договір позики укладений пізніше ніж договір факторингу, який не містить застереження про відступлення майбутніх вимог так само як і додаткові угоди до нього. Право майбутньої вимоги на момент укладення договору факторингу мало бути визначеним;
- договір факторингу не містить доказів оплати ціни прав вимоги, отже відсутній доказ набуття права вимоги за договором позики, в акті приймання - передачі реєстру боржників відсутні відомості про загальну суму заборгованості, яка передається від первинного кредитора до ТОВ «ЄАПБ»;
- позивач не надав доказів, які б відповідали вимогам щодо платіжних документів та підтверджували факт перерахування відповідачу суми кредиту на зазначену в договорі картку, дату їх отримання, що унеможливлює перевірку правильності проведеного розрахунку заборгованості, тому відсутні підстави вважати, що розмір заборгованості відповідача, а також сума відсотків є доведеними;
- розрахунок заборгованості не є належним доказом надання відповідачу кредитних коштів та наявності заборгованості, оскільки сам розрахунок є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б перевірити, чи передавались в дійсності кошти позичальнику, чи він дійсно користувався ними. Розрахунки є документами, що створені самим позивачем, а не первісним кредитором, і не містять детального розрахунку утворення суми заборгованості. В розрахунку зазначений лише незрозумілий період з 26.11.2024 по 30.04.2025, при тому, що строк дії договору з 16.07.2024 по 04.08.2024. Також недоведено за який саме період нараховано заборгованість за відсотками;
- у зв'язку з відсутністю детальних первинних розрахунків відсутня можливість встановлення відповідності нарахування процентних ставок чинному законодавству.
14.07.2025 від представника позивача надійшла відповідь на відзив, де останній зазначає, про необґрунтованість доводів сторони відповідача щодо недоведеності факту укладання між первісним кредитором та відповідачем договору позики, а також факту отримання відповідачем кредитних коштів, оскільки надані позивачем докази належним чином підтверджують відповідну обставину, про обґрунтованіст розміру кредитної заборгованості, яку просить стягнути з відповідача позивач, оскільки її обчислення здійснено на умовах, передбачених договором позики.
Ухвалою судді Глухівського міськрайонного суду Сумської області від 26.06.2025 відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано протягом п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження подати відзив на позовну заяву.
Разом із відповіддю на відзив позивач подав клопотання про витребування доказів, у задоволенні якого відмовленого ухвалою суду від 24.07.2025.
Від відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив та на клопотання про витребування доказів, де останній зазначає, що додані позивачем до відзиву докази не можуть бути прийняті судом до розгляду, а клопотання позивача про витребування документів задоволенню не підлягає, оскільки заявлено з пропуском встановленого строку. Просить відмовити в задоволенні позовних вимог.
З огляду на те, що розрахунок заборгованості та довідка про перерахування коштів були отримані позивачем після звернення із цим позовом, суд приймає їх до уваги. Решта наданих разом із відзивом доказів перебувають у володінні ТОВ «ЄАПБ» з моменту їх створення та не були надані разом із позовом, а тому розгляду не підлягають.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.
Безпосередньо дослідивши письмові докази, суд приходить до наступних висновків.
16.07.2024 року між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ОСОБА_1 укладено договір позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 79149348 (далі - Договір, кредитний договір), який підписаний позичальником електронним підписом одноразовим ідентифікатором (а.с. 5-7).
Згідно умов вищевказаного договору кредитор зобов'язується передати позичальнику у власність грошові кошти на погоджений умовами договору строк для задоволення власних потреб (без конкретної споживчої мети) шляхом їх перерахування на банківський рахунок позичальника із використанням реквізитів електронного платіжного засобу позичальника, а позичальник зобов'язується повернути таку ж суму грошових коштів у день закінчення строку позики або достроково та сплатити плату (проценти) від суми позики (п. 1 Договору).
Кредитор зобов'язався надати позичальнику позику в розмірі 10 000 грн строком на 20 днів на умовах її повернення зі сплатою відсотків в розмірі 0,83% за кожен день користування позикою (базова процентна ставка).
Пунктами 5.1, 5.3 Договору передбачено, що до моменту його підписання позичальник ознайомився з повною інформацією щодо позикодавця та його послуг, а також з Правилами надання грошових коштів у позику, що розміщені на сайті https://mycredit.ua/uа/documents-license/.
Відповідно до Додатку № 1 до Договору № 79149348 відповідачу була надана таблиця обчислення загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (а.с. 8).
Відповідно до розрахунку, складеного ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ», станом на 26.11.2024 розмір заборгованості позичальника за кредитним договором складає 15 552,84 грн (8 477,39 грн - заборгованість за сумою позики, 2 241,77 грн - заборгованість за процентами за користування позикою, 4 833,68 грн - відсотки за понадстрокове користування), у період з 04.08.2024 здійснено погашення кредиту на суму 1 522,61 грн (а.с. 72-74).
14.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»був укладений договір факторингу № 14/06/21 (далі - договір факторингу), згідно умов якого ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ»відступило ТОВ «ФК» ЄАПБ» право грошової вимоги, строк виконання зобов'язань за якою настав, до третіх осіб - боржників, включаючи суму основного зобов'язання (позики), плату за позикою (плату за процентною ставкою), процент за порушення грошових зобов'язань, право на одержання яких належить ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» (а.с. 11-13).
14.06.2021 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» була укладена додаткова угода № 7 до договору факторингу, якою сторони домовились про пролонгацію договору на кожний наступний рік (а.с. 15).
26.11.2024 між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» була укладена додаткова угода № 7 до договору факторингу, якою сторони погодили суму прав вимоги, що відступаються згідно реєстру боржників № 38 від 26.11.2024 та ціну продажу таких вимог (а.с. 16).
Також 26.11.2024 сторони договору факторингу склали акт прийому-передачі реєстру боржників № 38, відповідно до якого позивач прийняв реєстр боржників № 38 і набув право грошової вимоги до боржників, в тому числі і до ОСОБА_1 за договором № 79149348 в розмірі заборгованості у сумі 15 552,84 грн, з яких 8 477,39 грн - заборгованість за основним боргом, 2 241,77 грн - заборгованість за відсотками та 4 833,68 грн - заборгованість за процентами за понадстрокове коритсування кредитом (а.с. 17-18).
Відповідач не виконав своїх зобов'язань за кредитним договором кредиту, тому позивач звернувся до суду з цим и позовом.
Таким чином, спір між сторонами виник із зобов'язальних відносин, що регулюються нормами Цивільного кодексу України (далі ЦК- України) та Закону України «Про споживче кредитування». При цьому згідно з ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Відповідно до ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Статтею 12 ЦПК України передбачено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до змісту принципу диспозитивності цивільного судочинства, що закріплений у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Таким чином, при вирішенні спору між сторонами суд обмежується змістом позовних вимог, які складають предмет позову, та надає оцінку обставинам спірних правовідносин в контексті аргументів сторін, якими вони обґрунтовують свою процесуальну позицію.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (ст. 611 ЦК України).
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Судом встановлено, що між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та відповідачем було укладено договір позики в електронній формі, в якому сторони погодили умови надання позивачем кредитних коштів відповідачу. На підставі такого договору відповідачем 16.07.2024 було отримано кредитні кошти в сумі 10 000 грн, які він зобов'язувався повернути зі сплатою процентів за кожен день користування кредитом у строк до 04.08.2024, але в порушення умов договору не зробив цього.
Сторони не заперечують факт укладання Договору та його умови. В той же час відповідач стверджує, що позивач не довів факт видачі йому кредитних коштів.
Згідно з п.п. 1, 3 ст. 129 Конституції України та ст.ст. 12, 76-81 ЦПК України всі учасники судового процесу рівні перед законом і судом; кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до ч. 4 ст. 12, ч. 1 ст. 13 ЦПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
За змістом положень ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування (ч.ч. 3, 4 ст. 77 ЦПК України). Крім того, обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 80 ЦПК України).
Верховний Суд неодноразово звертався до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова Великої Палати Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13).
Відповідно до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
16.07.2024 ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» через надавача фінансових платіжних послуг ТОВ «ФК «ФІНЕКСПРЕС» здійснило платіж на банківську картку з реквізитами НОМЕР_1 , що була зазначена відповідачем у п. 29 кредитного договору кредиту, в сумі 10 000 грн на ім'я ОСОБА_2 . Зазначене в повній мірі узгоджується із кредитним договором, а саме: дата вчинення, сума переказу, реквізити картки отримувача та його прізвище. Тому суд приходить до висновку, що такий переказ був вчинений саме на виконання обов'язку кредитора з видачі відповідачу кредитних коштів на підставі Договору.
Про отримання позивачем кредитних коштів свідчить і розрахунок первинного кредитора, який фіксує часткову сплату ОСОБА_1 заборгованості на суму 1 522, 61 грн, та відсутність заперечень останнього щодо такої сплати.
З огляду на вказане слід звернути увагу, що учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, а зловживання процесуальними правами не допускається (ч. 1 ст. 44 ЦПК України).
Досліджуючи питання змісту принципу добросовісності, Верховний Суд у постанові від 08.05.2018 у справі № 910/1873/17 зазначив, що принцип добросовісності - це загальноправовий принцип, який передбачає необхідність сумлінної та чесної поведінки суб'єктів при виконанні своїх юридичних обов'язків і здійсненні своїх суб'єктивних прав. У суб'єктивному значенні добросовісність розглядається як усвідомлення суб'єктом власної сумлінності та чесності при здійсненні ним прав і виконанні обов'язків. Добросовісність при реалізації прав і повноважень включає в себе неприпустимість зловживання правом, яка, виходячи із конституційних положень, означає, що здійснення прав та свобод людини не повинно порушувати права та свободи інших осіб. Зловживання правом - це свого роду спотворення права. У цьому випадку особа надає своїм діям повну видимість юридичної правильності, використовуючи насправді свої права в цілях, які є протилежними тим, що переслідує позитивне право.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 10.04.2019 у справі № 390/34/17 зазначив, що добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Поведінкою, яка суперечить добросовісності та чесній діловій практиці, є, зокрема, поведінка, що не відповідає попереднім заявам або поведінці сторони, за умови, що інша сторона, яка діє собі на шкоду, розумно покладається на них.
У постанові від 30.05.2024 у справі № 229/7156/19 Верховний Суд зазначив, що процесуальному праву притаманний принцип процесуальної доброї совісті. Проявом принципу процесуальної доброї совісті є те, що особа (зокрема, позивач) навряд чи може висувати твердження несумісні з тією позицією, яка зайнята нею в судовому процесі, що вже відбувся. Принцип процесуальної доброї совісті навряд чи має толерувати непостійність учасників процесу, а навпаки покликаний забезпечити послідовну поведінку учасників спору. Адже суд не є місцем для «безцеремонної процесуальної гри». Правопорядок не може допускати ситуації, за яких особа наполягає в різних судових процесах на правдивості протилежних одне одному тверджень задля просування власних інтересів.
За обставинами даної справи суд бере до уваги, що відповідач у своєму відзиві заперечував факт отримання кредитних коштів. Натомість системний аналіз змісту доводів відповідача, викладених у його відзиві, свідчить, що такі доводи базуються лише на тлумаченні норм процесуального права щодо процесуальних обов'язків сторони позивача у такий спосіб, що саме позивач зобов'язаний доказувати абсолютно всі обставини спірних правовідносин, а відповідач займає виключно пасивну та заперечувальну позицію.
В той же час всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України стороною відповідача не спростовано факт надходження відповідних коштів на банківську картку відповідача, а також не надано доказів про існування обставин, які б свідчили що відповідні кошти надійшли не на підставі Договору, а відтак доводи відповідача про невиконання позивачем обов'язку з видачі кредитних коштів відповідачу є необґрунтованими.
Таким чином, в даному випадку сукупний аналіз обставин спірних правовідносин та оцінка доказів, наданих суду та наявних в матеріалах справи, дозволяє дійти висновку, що матеріалами справи підтверджується факт видачі відповідачу кредитних коштів на підставі Договору в сумі 10 000 грн, що мало місце 16.07.2024.
Незважаючи на часткову сплату заборгованості відповідач не здійснював погашення кредиту своєчасно та в повному обсязі, а тому цілком обґрунтованими є доводи позивача про порушення відповідачем свого зобов'язання з повернення кредитних коштів та сплати процентів за користування ними.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобовязання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до положень ст.ст. 526, 530, 610, ч. 1 ст. 612 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином, у встановлений термін, відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтею 514 ЦК України передбачено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі ст. 516 ЦК України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За обставинами спірних правовідносин судом встановлено, що набуття позивачем права вимоги до відповідача, яке належить кредитору за Договором обумовлено дійсністю договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 та додткових угод нього.
Суд не погоджується із доводами відповідача щодо неправомірності відступлення права вимоги на підставі договору факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЄАПБ».
Так, цивільні правовідносини регулюються на засадах свободи договору. Статтею 6 ЦК передбачено: 1) сторони мають право укласти договір, який не передбачений актами цивільного законодавства, але відповідає загальним засадам цивільного законодавства; 2) сторони мають право врегулювати у договорі, який передбачений актами цивільного законодавства, свої відносини, які не врегульовані цими актами; 3) сторони в договорі можуть відступити від положень актів цивільного законодавства і врегулювати свої відносини на власний розсуд; 4) сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов'язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами.
За своєю правовою природою договір факторингу є змішаним договором, який обов'язково поєднує у собі елементи договору позики або кредитного договору та елементи договору купівлі-продажу грошової вимоги або договору застави грошової вимоги. За своєю своїми характеристиками договір факторингу може бути реальним або консенсуальним. Реальність такого договору обумовлюється тим, що він вважається укладеним з моменту передачі фактором грошових коштів в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату. Отже дата підписання сторонами договору факторингу, як дія що свідчить про досягнення сторонами згоди щодо договірних умов, та дата переходу права вимоги, як результат узгодження ціни договору та оплата такої ціни, можуть не збігатися.
Відповідно до п. 1.2 договору факторингу перехід від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості до боржників відбувається в момент підписання сторонами акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників згідно Додатку № 2, після чого фактор стає кредитором по відношенню до боржників стосовно заборгованостей та набуває відповідні права вимоги. Підписаний сторонами та скріплений їх печатками акт прийому-передачі реєстру боржників підтверджує факт переходу від клієнта до фактора прав вимоги заборгованості та є невід'ємною частиною цього договору.
Первинна редакція договору факторингу, а саме п. 9.1, який передбачав строк дії договору до 14.06.2022, була змінена додатковою угодою № 7 від 14.06.2022, у якій сторони домовились про автоматичну пролонгацію договору щорічно, якщо жодна із них не направить письмове повідомлення про розірвання договору. Відомості про припинення дії договору факторингу або його розірвання в матеріалах справи відсутні.
Право вимоги до відповідача за кредитним договором було відступлене за реєстром боржників № 38 від 26.11.2024, про що у цей же день сторонами був підписаний акту прийому-передачі відповідного реєстру боржників (а.с. 17). На момент підписання такого акту прийому-передачі реєстру боржників первинному кредитору вже належало право вимоги за кредитним договором, яке й було переуступлене позивачу.
Отже, договір факторингу № 14/06/21 від 14.06.2021 укладений у відповідності до вимог закону, містить всі істотні умови, а при його укладенні не було порушено норм ЦК України, які регулюють дані правовідносини. Сам факт підписання договору факторингу між ТОВ «1 БЕЗПЕЧНЕ АГЕНСТВО НЕОБХІДНИХ КРЕДИТІВ» та ТОВ «ФК «ЄАПБ» до моменту укладення кредитного договору із відповідачем не свідчить про відсутність правових підстав для переходу права вимоги за кредитом від первісного кредитора до ТОВ «ФК «ЄАПБ», оскільки до цього договору факторингу неодноразово вносились зміни та заборгованість відповідача була включена до реєстру прав вимоги № 38 від 26.11.2024, який був складений вже після укладення кредитного договору.
Щодо розміру заборгованості.
Позивач просить стягнути з відповідача тіло кредиту в розмірі 8 477,39 грн,проценти за користування кредитними коштами в розмірі 2 241,77 грн та проценти за понадстрокове користування позикою в сумі 4 833,68 грн.
Відповідач заперечує обґрунтованість таких нарахувань.
Укладаючи кредитний договір, сторони погодили зміст наступних понять: «строк кредитування» строк дії договору, який складає 20 днів (п. 2.2); строк повернення кредиту - останній день дії договору 04.08.2024.
Відповідно до п. 2.3 Договору розрахунок денної процентної ставки здійснюється за наступною методикою: (загальні витрати за споживчим кредитом за весь строк дії Договору: 1660 грн)/(загальний розмір споживчого кредиту (сума позики):10 000 грн)/ (строк дії договору: 20 днів)х100%=0,83% в день.
Загальними засадами цивільного законодавства є, зокрема, справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6 статті 3 ЦК України).
Тлумачення як статті 3 ЦК України загалом, так і пункту 6 статті 3 ЦК України, свідчить, що загальні засади (принципи) цивільного права мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання, в першу чергу, акти цивільного законодавства, мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії та повинні враховуватися, зокрема, при тлумаченні норм, що містяться в актах цивільного законодавства.
Розумність характерна як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і для тлумачення процесуальних норм (постанови Верховного Суду від 16.06.2021 у справі № 554/4741/19, від 18.04.2022 у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 у справі № 209/3085/20).
Сторони договору визначили, що поняття «строк кредиту» та «строк дії договору» фактично є тотожними і передбачають строк користування кредитом, в межах якого позичальник зобов'язаний сплачувати проценти за визначеною відсотковою ставкою, як плату за користування чужими коштами.
Поняття «користування кредитом» є окремим випадком «користування чужими коштами». Термін «користування чужими коштами» Велика Палата Верховного Суду розтлумачила в постанові від 10.04.2018 у справі № 910/10156/17 (пункти 34, 35, 37 відповідно), де зазначила: «Термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів установлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. Такі ж правила щодо сплати процентів застосовуються до кредитних відносин у силу частини другої статті 1054 ЦК України та до відносин із комерційного кредиту - в силу частини другої статті 1057 цього Кодексу.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням установленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.»
Всупереч вимог ст.ст. 12, 81 ЦПК України позивачем не надано суду належних доказів вчинення відповідачем дій з метою пролонгації строку дії кредитного договору.
В той же час, тлумачення умов Договору з урахуванням засад розумності свідчить, що передбачена таким договором процентна ставка за понадстрокове користування позикою за своєю правовою природою визначає розмір процентів, які регулюються положеннями ч. 2 ст. 625 ЦК України, оскільки застосовується виключно до періоду користування кредитними коштами позичальником поза межами «строку користування кредитом», передбаченим договором.
Згідно ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
В межах строку дії Договору, який складає 20 днів, розмір процентів за користування кредитом складає 1 660 грн, про що прямо зазначено у п. 2.3 Договору та у Додатку № 1 до нього. Таким чином, позовна вимога про стягнення процентів, що обчислені понад строк дії кредитного договору в розмірі 4 833 грн, є процентами, що нараховані у зв'язку з простроченням відповідачем виконання його грошового зобов'язання, а відтак є процентами, передбаченими ч. 2 ст. 625 ЦК України, тобто мірою відповідальності за прострочення відповідачем виконання його боргових зобов'язань, що нарахована за період прострочення.
Разом з тим, загальновідомою є та обставина, що з 24.02.2022р. і по теперішній час на території України діє режим воєнного стану у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який введений Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. № 64/2022, затвердженого Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №2102-IX.
Законом України від 15.03.2022р. № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» було доповнено розділ «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України пунктом 18 наступного змісту: у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Прийняття такої законодавчої зміни обумовлено складністю фінансово-економічної ситуації в Україні, що зумовлена військовою агресією. Відповідне регулювання цивільних правовідносин має тимчасовий характер і узгоджується з положеннями ч. 3 ст. 551 ЦК, яка передбачає, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду за наявності інших обставин, які мають істотне значення. Отже введене законодавче обмеження прав кредитора на отримання штрафних санкцій за прострочення виконання грошового зобов'язання боржника під час дії режиму воєнного стану направлене на забезпечення реалізації засад справедливості, добросовісності і розумності у цивільних правовідносинах.
Судом встановлено, що сума кредиту разом з відсотками мали бути повернуті до 04.08.2024, а відтак порушення відповідачем грошових зобов'язань перед позивачем почалося з 05.08.2024, тобто після введення режиму воєнного стану на території України. За таких обставин покладання на відповідача обов'язку зі сплати позивачу компенсаційних нарахувань, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК, суперечить діючому тимчасовому правовому регулюванню цивільних правовідносин та засадам справедливості і розумності, а тому позовні вимоги про стягнення з відповідача таких компенсаційних санкцій (проценти за понадстрокове користування позикою) не підлягають задоволенню.
Крім цього, позивачем заявлено до стягнення 2 241,77 грн заборгованості за відсотками. Судом встановлено, що матеріалами справи підтверджено суму заборгованості за відсотками в розмірі 1 660 грн. Однак, решта 581,77 грн відсотків, про стягнення яких просить позивач, відображена лише в розрахунку заборгованості первинного кредитора, але не обгрунтована жодним математичним розрахунком. Тому ця частина позову задоволенню також не підлягає.
Таким чином за період строку дії кредитного договору обґрунтованими є нарахування процентів на загальну суму 1 660 грн.
Позивачем при зверненні до суду сплачено судовий збір в сумі 3 028 грн (а.с. 29).
Зважаючи на те, що позовні вимоги задоволено частково (10077,39х100: 15 552,84 = 64,79%), то з відповідача необхідно стягнути на користь позивача 1606,05 грн. судових витрат по оплаті судового збору (3028 х 64,79 : 100 = 1 961,84).
На підставі наведеного, керуючись статтями 12, 13, 81, 141, 259, 263 - 265, 274, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, суд
Позовні вимоги ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПО НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 ) на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» (місцезнаходження: 01032, м. Київ, вул. Симона Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014, р/р НОМЕР_3 в АТ «ТАСкомбанк») заборгованість за Договором позики № 79149348 від 16.07.2024 року у розмірі 10 077 грн, з яких 8 477,39 грн - сума заборгованості за основною сумою боргу; 1 660 грн - сума заборгованості за відсотками.
В задоволенні решти позову відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь ТОВАРИСТВА З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ЄВРОПЕЙСЬКА АГЕНЦІЯ З ПОВЕРНЕННЯ БОРГІВ» судовий збір у розмірі 1 961,84 гривні.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення може бути оскаржене до Сумського апеляційного суду через Глухівський міськрайонний суд Сумської області шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складене 14 жовтня 2025 року.
Суддя Л.М. Усенко