Справа № 573/1631/20
Номер провадження 2/573/2/25
(повний текст)
18 вересня 2025 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючої судді: Черкашиної М.С.,
з участю секретаря: Терещенко О.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
відповідача: ОСОБА_3 ,
представника відповідача: ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Білопільська районна державна нотаріальна контора Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання заповіту недійсним та стягнення грошової компенсації вартості спадкового майна,
15 вересня 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_3 про визнання заповіту недійсним. Свої позовні вимоги позивач мотивує тим, що з січня 2020 року вона та її чоловік доглядали за ОСОБА_5 , який проживав один в будинку АДРЕСА_1 . Протягом усього часу здійснення догляду ніхто з дітей не відвідував ОСОБА_5 , не допомагав, не цікавились його станом здоров'я. 27 травня 2020 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Білопільського районного нотаріального округу Сумської області Шамуковою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №187, яким все своє майно заповів позивачці. На той час він був при здоровому глузді та добрій пам'яті. 30 червня 2020 року ОСОБА_5 віддав позивачці свої документи, а саме: особисті документи та документи, що стосуються права власності на будинок та земельну ділянку.
У зв'язку з погіршенням самопочуття 25 липня 2020 року о 21 годині 30 хвилин ОСОБА_5 забрала швидка допомога до КНП БРР «Білопільська ЦРЛ». З того моменту вона знаходилася поруч та здійснювала догляд за ним. 26 липня 2020 року до лікарні приїхала дочка ОСОБА_5 - відповідачка ОСОБА_3 , тому зав.відділенням ОСОБА_6 сказала, щоб вона з чоловіком покинули медичний заклад, оскільки у хворого є донька, яка буде за ним доглядати. Приїхали працівники поліції, ознайомилися з наданим оригіналом заповіту та повідомили, що ОСОБА_5 вже покійник, змусили позивачку підписати якийсь документ, та почали її виганяти. 27 липня 2020 року відповідач ОСОБА_3 разом із головним лікарем ОСОБА_7 та невідомими особами у палаті хворого ОСОБА_5 у хірургічному відділенні, підробили заповіт від імені ОСОБА_5 , яким він все своє майно заповів відповідачці. Таким чином, шляхом неправомірних, злочинних дій, з корисливих мотивів заповіт було підроблено відповідачкою в лікувальній установі.
Посилаючись на вищевикладене, ОСОБА_1 просить суд визнати недійсним заповіт, посвідчений 27 липня 2020 року головним лікарем КП БРР «Білопільська ЦРЛ» Мартиненко Ю.І. від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3
02 листопада 2020 року до Білопільського районного суду від ОСОБА_3 надійшов відзив на позовну заяву. У відзиві відповідач зазначила, що не погоджується з викладеними у позовній заяві обставинами в повному обсязі. Так, 25 липня 2020 року її батько - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , потрапив до КНП БРР «Білопільська центральна районна лікарня». Про даний факт їй стало відомо з повідомлення сусідів, які мешкали з ним поруч в місті Білопілля по вулиці Низовій, та виявили його у стані, який потребував негайної госпіталізації. Як виявилося, сусіди - ОСОБА_8 та ОСОБА_9 , повідомили до служби «102» про те, що ОСОБА_5 вже три дні не виходив з будинку, ніхто до нього не приходив, будинок був зачинений, але через вікно вони побачили лежачого на ліжку в одному положенні батька. Цього ж дня близько сьомої години вечора від сусідів їй стало відомо про становище батька. Працівники поліції та МНС, з участю депутата Терещенка відчинили двері до будинку, та негайно надали медичну допомогу батьку, який знаходився в лежачому стані в жахливих умовах, з сильними болями та потребував негайної медичної допомоги. Коли батька госпіталізували до лікарні на його тілі були виявлені жахливі пролежні спини, верхніх та нижніх кінцівок, а також загострення подагричного поліартриту, кахексію та ішемічну хворобу серця. Такі діагнози потребуюсь постійної сторонньої допомоги, лікування та належного догляду. Весь час перебування батька в лікарні вона за ним доглядала, купувала належні йому лікарські препарати, годувала його, після чого його стан почав покращуватись, він реагував на дії медичних працівників, спілкувався з нею та медичним персоналом. 26 липня 2020 року, коли вона відлучилась для того щоб поїхати додому, до лікарні з'явилась позивачка разом зі своїм чоловіком та почала вимагати допустити її до ОСОБА_5 , наголошуючи на тому, що вона має право як спадкоємиця за заповітом та здійснювала догляд за ним. На що завідувач хірургічного відділення Білопільської ЦРЛ ОСОБА_6 , пояснювала, що в лікарні карантинний режим, догляд за ОСОБА_5 здійснює його дочка, та що позивачка ОСОБА_1 ,. якщо і доглядала раніше, то це був злочин, оскільки довести людину до такого стану можна було лише якщо покинути її в безпорадному стані та не надавати належний догляд. Лікар ОСОБА_6 була вимушена повідомити в поліцію про дану особу, яка довела до такого фізичного та фізіологічного стану ОСОБА_5 та просила правоохоронців провести перевірку відносно даної особи. Протягом усього часу перебування батька в лікарні його стан то покращувався, то був менш стабільним. У лікарні батьку давали ліки та ставили крапельниці, які заспокоюють організм та зменшують відчуття болю, що супроводжується спокійним станом людини. Він вживав їжу, пив воду, навіть підводився та декілька разів вставав, щоб пройтись по лікарняній кімнаті. Коли він мав можливість розмовляти, вона йому повідомила, що знає про заповіт, який він склав на сторонню жінку, на що він відповів, що це була необхідність для догляду за ним. З його слів позивачка не приїжджала по декілька днів, належним чином не годувала та не слідкувала за його станом здоров'я, разом зі своїм чоловіком вживали алкоголь.
27 липня 2020 року прокинувшись, батько повідомив, що хоче скласти на неї заповіт, оскільки цінує відношення до нього, та все що вона робить безкорисно та усвідомлено як донька, перед якою є обов'язок дбати та доглядати своїх батьків. Також сказав, що попередній складений на ОСОБА_10 заповіт був лише мірою необхідності, що не відповідало його внутрішньому переконанню та волі. Цього ж дня вона звернулась до головного лікаря ОСОБА_7 та повідомила йому про даний факт. Їй було наголошено, що даний заповіт має бути складений у відповідності до Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених, затвердженого Постановою КМУ від 15.06.1994 р. № 419. ОСОБА_7 прийшов до палати батька та з'ясував дійсні наміри щодо його волевиявлення, на що батько підтвердив, що дійсно бажає скласти заповіт на неї. Далі до лікарні були запрошені свідки та особу, яка за особистим дорученням батька підписала заповіт. Вважає, що заповіт було посвідчено відповідно до всіх вимог вищевказаного Порядку, посадовою особою - головним лікарем було встановлено особу, яка звернулась за посвідчення заповіту, дійсність її намірів, текст заповіту написано чітко, оскільки заповідач не мав можливості особисто фізично поставити підпис за його дорученням було запрошено особу - ОСОБА_11 , який підтвердив його волевиявлення в присутності двох свідків - ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , які не є членами сім'ї чи близькими родичами спадкоємця за заповітом, що відповідає вимогам пунктів 15-18 Порядку посвідчення заповітів і довіреностей, що прирівнюються до нотаріально посвідчених затвердженого Постановою КМУ від 15 червня 1994 р. № 419 та вимогам ч. 4 ст. 207 ЦК України. Доводи позивачки про те, що заповіт підроблений, не підтверджений жодними доказами.
ІНФОРМАЦІЯ_2 коли помер батько - ОСОБА_5 , вона, здійснюючи процедуру по збору довідок та документів для поховання, не виявила паспорта батька, який знаходився в шухлядці в палаті. Спочатку не придала цьому значення, згодом поїхала до будинку батька на АДРЕСА_1 , де також було виявлено відсутність усіх особистих документів батька та документів на будинок. Про вказаний факт повідомила поліцію.
12 листопада 2020 року до суду від представника відповідача - адвоката Дорожинець Н.Г. надійшов відзив на позов, у якому вона заперечує факт покращення стану здоров'я у лікарні ОСОБА_5 , оскільки його стан залишався стабільно тяжким: він не розмовляв, його підтримували за допомогою крапельниць і нікого не пускали до нього, щоб ніхто не побачив ОСОБА_5 , який вже не розмовляв і нічого не бачив. Відповідачка ж за один день підговорила свідків, підробила документи та вивезла речі з будинку. Оскаржуваний заповіт вчинявся без перевірки документів ОСОБА_5 , тому що останній не розмовляв і не повідомляв жодних відомостей, тобто був у безпорадному стані. Факт проведення штучної вентиляції легенів, втрата зору, перебування у стані, в якому він не розумів значення своїх дій, підтверджується відеозаписом від 27.07.2020 року, який був зроблений позивачкою в день посвідчення заповіту. Таким чином в момент складання заповіту він не мав жодного волевиявлення щодо зміни заповіту.
11 грудня 2020 року до суду надійшла заява позивача про доповнення позовних вимог про стягнення грошової компенсації вартості спадкового майна, яка обґрунтована тим, що позивачу стало відомо про те, що відповідачка ОСОБА_3 вивезла із будинку спадкодавця усю побутову техніку і меблі. Враховуючи, що ОСОБА_5 склав заповіт на позивача, яким все своє майно заповів їй, вважає, що все майно, що належало спадкодавцю повинно перейти до неї як спадкоємиці.
Зокрема, до майна, що належало ОСОБА_5 і було вивезене відповідачкою із його будинку АДРЕСА_1 , належить : пральна машина марки «Індезіт»81 вартістю 1500 грн., холодильник - 3700 грн., холодильник марки «Самсунг» -10499 грн., ліжко «Джулія» - 8950 грн., прихожа - 5220 грн., стільці дерев'яні 6 шт-8400 грн., обігрівачі марки «Сатурн» 9 шт-5400 грн., душева кабіна розміром - 4000 грн., кондиціонер -11097 грн., витяжка марки « Бош»-2000 грн., письмовий стіл -2220 грн., стіл обідній-1900 грн., табуретки дерев'яні 4 шт-470,00х4= 1880 грн., диван - 4950 грн., кухня «Софія»-6500 грн., кольорові телевізори: модель 14276 -2900 грн., марки LG - 5499 грн, модель СF-21К51КЕХ (придбаний 05.11.2004 року) - 3350 грн., мікрохвильова піч модель МІ 639ХК7М1619-1000 електрична духовка АSEL АЕ-0123 -1470 грн., КД - стереосистема 8С-АК5-2000 грн., водонагрівач «АІ.РАRІ» -1000 грн., газова плита «АІ.РАRІ» -1288 грн., газова плита -7880 грн., морозильна камера модель «NORD 156-3-010» -6224 грн., мя'ясорубка RMG-815-2730 грн., тепловентилятор Saturn SТ 1642-1876 грн., бензотример «Енергомаш» БТ-8933Д -2879,53 грн., тюнер 750СЕГ-500 грн, програвач DVD-Р480К- 250,00 грн., радіоприймач КВ-АС808-316,00 грн., тепловентилятор - 103,00 грн., піч «Falvor wave turbo» - 800 грн., Rovus Gагment ЕК-6005 - 750 грн., телефон марки «Раnasonik» КХ-ТС120515АВ - 500 грн., порохотяг « Самсунг» -1200 грн., приймач цифрового телебачення -600,00 грн. Наближена вартість усього майна складає 114 601,53 грн.
Усі наявні документи на побутову техніку, що зазначені вище, спадкодавець ОСОБА_5 передав їй, що дає можливість на підставі технічних паспортів, гарантійних талонів, чеків про придбання речей визначити розмір компенсації викраденого майна ОСОБА_3 . Ключі від домоволодіння знаходяться у відповідачки, яка змінила замки.
Посилаючись на те, що у разі відсутності майна, спадкоємцю належить право грошової компенсації його вартості, просить призначити судову товарознавчу експертизу з метою встановлення вартості майна та стягнути із відповідача грошову компенсацію його вартості у розмірі встановленому висновком товарознавчої експертизи ( том 1 а.с. 120-121).
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою від 24 вересня 2020 року відкрито провадження у справі за вказаним вище позовом та призначено її до підготовчого засідання в порядку загального позовного провадження.
11 грудня 2020 року стороною позивача заявлені доповнення до позовних вимог про стягнення грошової компенсації вартості спадкового майна.
Ухвалою суду від 06 січня 2021 року за клопотанням представника позивача - адвоката Дорожинець Н.Г. витребувано із Комунального некомерційного підприємства Білопільської районної ради «Білопільська центральна районна лікарня» медичну документацію: амбулаторну карту померлого ОСОБА_5 та історію хвороби.
22 січня 2021 року позивачем ОСОБА_1 подано клопотання про допит у якості свідка її представника - адвоката Дорожинець Н.Г.
24 лютого 2021 року ухвалою суду за клопотанням представника позивача - адвоката Дорожинець Н.Г. витребувано у КНП БРР «Білопільська центральна районна лікарня» довідку про причину смерті ОСОБА_5 . В іншій частині клопотання щодо витребування інформації з Білопільської районної державної нотаріальної контори та з банківської установи «Ощадбанку» відмовлено.
Ухвалою суду від 24 лютого 2021 року призначено комплексну посмертну судово-медичну та судово-психіатричну експертизу, провадження у справі зупинено.
Крім того, ухвалою суду від 24 лютого 2021 року у задоволенні клопотанні представника позивача про забезпечення позову відмовлено.
07 квітня 2021 року відновлено провадження у справі для вирішення клопотання експерта щодо подальшого проведення експертизи.
15 квітня 2021 судом за клопотанням представника позивача у справі призначено посмертну судово-медичну експертизу та зупинено провадження у праві.
06 грудня 2021 ухвалою суду поновлено провадження у справі за результатами проведення комісійної судово-медичної експертизи.
11 лютого 2022 року ухвалою суду у задоволенні клопотання представника позивача - адвоката Дорожинець Н.Г. про роз"єднання позовних вимог відмовлено.
11 лютого 2022 року ухвалою суду у справі призначено судову товарознавчу експертизу. Провадження зупинено.
10 серпня 2022 року провадження у справі відновлено у зв"язку із надходженням висновку експерта.
23 листопада 2022 року за клопотанням представника відповідача - адвоката Якименко О.І. у справі призначена повторна посмертна судово-медична експертиза. Провадження зупинено на час проведення експертизи.
24 квітня 2023 року поновлено провадження у справі по причині повернення ухвали суду про проведення експертизи без виконання ( неоплата експертизи ).
13 червня 2023 року до суду надійшло клопотання представника відповідача - адвоката Якименко О.І. про виклик до суду судових експертів.
21 червня 2023 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Білопільська районна державна нотаріальна контора Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання заповіту недійсним та стягнення грошової компенсації вартості спадкового майна, справа призначена до судового розгляду по суті.
Позивач ОСОБА_1 у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі. Зазначила, що з січня 2020 року доглядала за ОСОБА_5 , раніше за ним доглядали соціальні працівники із територіального центру, але потім відмовилися. Про ОСОБА_5 їй стало відомо від знайомої ОСОБА_14 . Коли вона пішла подивитися до нього додому на АДРЕСА_1 , то зайшовши у будинок побачила антисанітарні умови проживання останнього, забиту каналізацію, всюди бруд. ОСОБА_5 сказав, що нічого собі приготувати не може, оскільки має захворювання «подагра», постійно жалівся на біль, пив ліки. Вони домовилися із ним, що вона попрацює протягом місяця, а якщо йому сподобається, то продовжить. За цей час у них склалися гарні відносини, вона приносила свої продукти харчування, бо у нього нічого не було, готувала їжу, прибирала. Весною із чоловіком вони посадили і обробляли город. За час здійснення догляду за ОСОБА_5 ніхто з дітей чи родичів його не відвідував і не допомагав, родинних стосунків ні з ким не підтримував. Під час спілкування він розповідав про себе, казав, що працював завідувачем хірургічного відділення районної лікарні, був лікарем, але працівники лікарні на нього скаржилися, бо він був занадто вимогливим. Також казав, що був декілька разів одружений, має дітей. Доньку ОСОБА_15 - відповідачку він не визнавав і вона до нього не приходила. Весною 2020 року він сказав позивачці, що хоче скласти на неї заповіт, так як у них склалися гарні відносини і він хоче їй віддячити. Вони поїхали до нотаріуса і склали заповіт на все майно на неї. Також вони поїхали да адміністрації та земельного відділу, вона допомагла оформити документи на землю. На початку липня 2020 року ОСОБА_5 себе погано почував, менше вставав із ліжка та вирішив віддати їй свої документи: паспорт, код, документи на будинок, пенсійне посвідчення і банківську картку.
25 липня 2020 року вона його відвідувала, покормила, все було добре. Ввечері коли вона приїхала, то ОСОБА_5 вже забрала швидка до лікарні з погіршенням самопочуття. На наступний день вона прийшла до лікарні та доглядала за ним. Приблизно в обід до палати прийшла відповідачка, та відразу пішла до зав.відділення, після чого їм з чоловіком сказали, що за хворим є кому доглядати, викликали поліцію. Тоді вона розповіла про заповіт та також викликала поліцію.
Зранку 27 липня 2020 року вона разом з чоловіком приїхала провідати ОСОБА_5 , який був підключений до апарату штучної вентиляції легенів, відповідачка була там, потім вийшла. В цей час вона хотіла поговорити із хворим, але зрозуміла, що він її не баче та не чує, ніяк не реагує. Тоді вона зняла на відео його стан, бо їй здалося, що він втратив зір. Цього ж дня вона почула як зав.відділення та ОСОБА_15 розмовляють про зміну заповіту. Після цього вона пішла до адвоката, оскільки підозрювала, що в цей момент ОСОБА_15 хоче підробити заповіт за допомогою лікарів, з якими він перебував у неприязних стосунках. Після консультації з адвокатом вони разом вирушили до лікарні, проте лікар ОСОБА_6 впустила тільки адвоката, посилаючись на карантин. Адвокат побачила також ОСОБА_5 , який лежав у палаті, під'єднаний до апарату штучного дихання і не міг розмовляти, не раеагував на присутніх, які до нього говорили. Після цього, адвокат сказала, що необхідно робити відеозйомки хворого ОСОБА_5 кожний день. Коли адвокат пішла, вони з чоловіком залишилися у лікарні та побачили, як до відділення зайшов головний лікар ОСОБА_7 та дві жінки. Далі до палати зайшла ОСОБА_15 , за нею лікар ОСОБА_6 з головним лікарем ОСОБА_7 та ще дві жінки. ОСОБА_6 сказала їм вийти з відділення, оскільки головний лікар робить обхід по відділенню, це було близько обіду. Вони з чоловіком та ОСОБА_15 вийшли з відділення і чекали. Вийшовши з палати ОСОБА_5 одна із жінок сказала ОСОБА_15 , що все в порядку, тоді позивач зрозуміла, що вони знайомі між собою. Після цього вони пішли до ОСОБА_5 в палату і зняли ще одне відео про стан хворого. Далі вона кожного дня провідувала хворого, приносила їжу, але розуміла, що він вже нічого не їв, а був лише на крапельницях, втратив зір, не міг говорити, та не міг усвідомлювати свої дії. 05 серпня 2020 року вони побачила, що ОСОБА_5 вже відключили від апарату, крапельниць не ставили, їх з чоловіком вигнали з палати, сказавши, що він помирає і дивитися на це не потрібно, тоді вони поїхали додому. Вважає, що 27 липня 2020 року, відповідачка у змові із головним лікарем КНП ОСОБА_7 та лікарем ОСОБА_6 підробила заповіт від імені ОСОБА_5 , яким він заповів усе своє майно на її користь. 06 серпня 2020 року вона отримала у Білопільському відділі ДРАЦС свідоцтво про смерть ОСОБА_5 , та 07 серпня 2020 року подала до Білопільської районної державної нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Також нотаріус повідомила, що існує складений ОСОБА_5 заповіт від 27 липня 2020 року, посвідчений головним лікарем лікарні, що скасовує попередній заповіт на її користь, та порадила його оскаржити.
Відповідач ОСОБА_3 у судовому засіданні зазначила, що 25 липня 2020 року її батько ОСОБА_5 потрапив до лікарні, оскільки із пояснень сусідів, він не виходив із дому і в нього не горіло світло від телевізора. Тоді сусіди викликали поліцію та МНС, зламали двері та зайшли до будинку. Потім викликали швидку та доставили батька до лікарні, та передзвонили їй, але її не було в місті. Приїхавши у лікарню зранку 26 липня 2020 вона прийшла до батька, який її впізнав та сказав “лапочка», почав плакати. Вона пішла до лікаря ОСОБА_6 та спитала за лікування, які ліки потрібно. Того дня ввечері вона дізналася про заповіт батька на ОСОБА_1 , із якою не була знайома, так як батьку раніше допомагала ОСОБА_16 . Починаючи з лютого 2020 року у зв»язку із ковідом вона не ходила до батька додому, спілкувалися по телефону, могли бачитися 1-2 рази на місяць. Батьку допомагав ОСОБА_17 , возив його куди треба. За 2-3 тижні до госпіталізації вона бачила батька, все було як завжди.
За час перебування батька у лікарні вона здійснювала догляд за батьком, купувала ліки. Батько звернувся до неї із проханням посвідчення заповіту саме на неї, оскільки минулий заповіт був складений на ОСОБА_1 помилково. 27 липня 2020 після обіду у лікарні був складений заповіт на її користь. Стан батька за час перебування у лікарні покращився, за тиждень він став самостійно сидіти, міг з допомогою вставати з ліжка. 31 липня 2020 року ввечері йому стало зле, почав стогнати, потім пішла загальмованіть.У понеділок 03 серпня 2020 лікар сказала відкоригувати препарати, ліків стало більше. ІНФОРМАЦІЯ_3 батько помер у лікарні, на наступний день відбулася церемонія поховання.
Також зазначила, що проживала з батьками у 1999-2000 роках у батьківській хаті. У батька у будинку завжди були задовільні умови, була побутова техніка та меблі. 03 серпня 2020 їй додому доставили меблі, які вона замовляла раніше, це була шафа купе. Меблі та побутову техніку з будинку батька вона не вивозила, тому просить відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Третя особа - представник Білопільської районної державної нотаріальної контори Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) в судове засідання не з'явився, завідувач направила суду заяву про розгляд справи без її участі, при винесенні рішення покладається на розсуд суду (а. с. 113, т. 2).
Під час розгляду справи судом допитувалися свідки, які повідомили наступне.
Допитаний свідок ОСОБА_18 повідомив, що позивачка ОСОБА_1 є його дружиною, яка доглядала за ОСОБА_5 , він також ходив допомагати по господарству: садили город, прибирали на подвір»ї. Відповідачку вони жодного разу не бачили у батька. Так, у травні 2020 року ОСОБА_5 повідомив їм, що хоче скласти заповіт на його дружину та все майно залишити їм. Коли у липні ОСОБА_5 забрали до лікарні, він прийшов у палату на наступний день, хворий лежав у палаті один, була підключена крапельниця та апарат для вентиляції легень. Він нічого не розумів, не вставав, лежав і дивився на стелю, не розмовляв. Донька прийшла до нього того ж дня і після цього їх вигнали із лікарні, бо лікар сказала, що тепер буде сидіти донька. 27 липня 2020 року зранку вони побачили, що до палати зайшли зав. відділення, ОСОБА_7 та дві жінки. Йому, жінці та ОСОБА_3 сказали вийти, бо буде обхід, вони вийшли із відділення. Хвилин через двадцять вийшли дві жінки та головний лікар. Одна їз жінок сказала відповідачці, що все в порядку. Вони зрозуміли, що щось відбулося і вирішили звернутися до адвоката. Адвокат сказала їм все знімати на відео, тому вони повернулися того ж дня до палати приблизно о 15:30 год., там була ОСОБА_3 , яка постійно виходила та знову зняли відео. Вони із дружиною ходили у лікарню щодня, проте змін на краще не було.
Допитана свідок ОСОБА_6 повідомила, що займає посаду завідувача хірургічного відділення Білопільської лікарні. Із померлим ОСОБА_5 вона була знайома ще з 1988 року, оскільки на той час він займав посаду завідувача вказаного відділення. Так, влітку 2020 року він був доставлений швидкою допомогою до лікарні і розміщений у хірургічному відділенні. Вона його побачила на другий день, у понеділок. Він знаходився у важкому стані, худий, непоголений, занедбаний. Коли вона його оглядала, то він її впізнав та привітався. Йому були назначені аналгетики, антибактеріальні препарати, антибіотики, інфузійні препарати (розчини). При його поміщенні до відділення 25 липня 2020 та на наступний день 26 липня 2020 анастезіолог записав, що він був не доступний контакту, проте він впізнавав людей. Згідно запису 26 липня 2020 “свідомість порушена по типу кома 1.01» означає, що він відповідає на звернення, рухає кінцівками, реагує на подразнення, перебуває у свідомості. 27 липня 2020 його стан покращився та її запросив головний лікар ОСОБА_7 до палати хворого, там були ще дві жінки та чоловік, та сказали, що буде посвідчуватися заповіт. Вона нічого не підписувала і головний лікар нічого не підписував. Вона вважає, що того дня ОСОБА_5 був дієздатний.
Допитаний свідок ОСОБА_7 повідомив, що на той час займав посаду головного лікаря КНП “Білопільська міська лікарня». Він, як головний лікар, має право посвідчувати заповіти. На час перебування ОСОБА_5 у лікарні, до нього звернулася ОСОБА_3 , щоб посвідчити заповіт ОСОБА_5 . Текст заповіту він не писав, хто саме писав, йому не відомо, можливо ОСОБА_19 . Він прийшов до відділення один, там вже були присутні лікар ОСОБА_6 , ОСОБА_19 , ОСОБА_20 , ОСОБА_21 . Він вголос зачитав ОСОБА_5 заповіт та спитав чи він згоден, на що останній відповів “так». Лікар ОСОБА_6 перевірила його стан і зазначила, що особа може бути присутньою, хоча стан хворого був важкий.
Свідок ОСОБА_13 повідомила, що ці події були влітку 27 липня, рік не пам»ятає. Їй зателефонувала ОСОБА_3 і запросила бути присутньою при підписанні заповіту. За нею заїхав ОСОБА_19 , а потім вони забрали ОСОБА_20 . У лікарні вони побачили ОСОБА_5 , він лежав, не вставав, говорив короткі фрази. Керноз читав документ, тому що в нього був дозвіл на це. Керноз також і підписував заповіт.
Свідок ОСОБА_12 повідомила, що їй зателефонувала ОСОБА_3 і запросила бути присутньою при підписанні заповіту. За нею заїхав ОСОБА_19 , в автомобілі вже була ОСОБА_21 та поїхали в лікарню. У лікарні вони зайшли в хірургічне відділення, були ще головний лікар ОСОБА_22 і лікар ОСОБА_23 . Головний лікар прочитав заповіт, вони підписали.
Допитаний свідок ОСОБА_24 пояснив, що його як депутата міської ради викликали на АДРЕСА_1 , щоб здійснити допуск до будинку. Це було ще до війни, 25 липня, бо у дитини в цей день святкували день народження. Коли він підійшов на місце, приїхали МНС та поліція, виламали двері. До будинку він не заходив, після цього приїхала швидка та він пішов додому. Більше нічого не пригадує.
Допитана свідок ОСОБА_8 повідомила, що проживала на одній вулиці із померлим ОСОБА_5 . Вона знайома із дочкою ОСОБА_3 та знає, що позивачка ОСОБА_1 за ним доглядала, бачила її з чоловіком. Десь у квітні 2020 ОСОБА_5 приходив до неї додому та казав, що донька принесла їсти. Ще ходив по вулиці, в магазин, спілкувався із сусідами. У червні-липні 2020 року вона на вулиці його не бачила, так як він не виходив. Того дня коли ОСОБА_5 забрали до лікарні їй передзвонила сусідка ОСОБА_9 та сказала, що у будинку останнього зачинені вікна та двері. Вони викликали поліцію та МНС, відкрили двері. Потім приїхала швидка і його забрали до лікарні. Їй відомо, що позивачка доглядала за померлим десь із весни, дочка також приходила, приносила їсти.
Допитана свідок ОСОБА_9 пояснила, що проживає в АДРЕСА_2 . Померлий ОСОБА_5 був її сусідом, жив у будинку навпроти. Востаннє він заходив до неї на початку липня. Потім днів через десять вона їхала із чоловіком і ОСОБА_5 попросив їх підвезти да магазину, скупитися. Ще через десять днів у 20-х числах липня вона побачила, що не робе телевізор у будинку навпроти, пішла із вулиці та постукала у вікно, ніхто не відізвався. Тоді сказала чоловіку, щоб переліз через забор та заглянув через вікно у будинок. Чоловік заглянув через вікно та побачив, що ОСОБА_5 лежить у ліжку. Це була п'ятниця, і вона вирішила, що буде за сусідом наглядати. У суботу вона знов постукала у вікно, ніхто не відповів. Вона пішла до сусідки ОСОБА_25 із ОСОБА_26 , і вони пішли до двору ОСОБА_5 . Хвіртка була зачинена. Вони викликали поліцію та МНС, зірвали замок. До будинку зайшла дівчина поліцейська, вони також зайшли. У кімнаті були закриті вікна, штори зашторені, ОСОБА_27 лежав на ліжку, під ним калюжа, пролежні. Води у нього навіть не було попити. Поліцейська сказала викликати швидку, тоді і появилася ОСОБА_28 . Приїхала швидка, подивилися на нього і хотіла їхати, але свідок передзвонила у лікарню і домовилася, щоб його забрали туди, оскільки він раніше був лікарем. Коли його виносили на вулицю, він на них ще гримнув. Після того, вона в лікарні його не відвідувала, дзвонила дочці та цікавилася у неї здоров»ям батька.
Допитана як свідок, адвокат Дорожинець Н.Г. повідомила, що 27 липня 2020 року до її адвокатської контори прийшли люди на консультацію та сказали, що на них склали заповіт. Коли вона почула, що мава йде про лікаря-хірурга ОСОБА_5 , це її зацікавило, оскільки вона раніше була із ним знайома, знала його як гарного лікаря. Вона, не укладаючи ще договору, поїхала із ними до лікарні, щоб з»ясувати обставини. Вони прийшли до хірургічного відділення і до них вийшла лікар ОСОБА_6 , яку вона знала із 2016 року. Вона попросилася відвідати ОСОБА_5 одна, і лікарка дозволила їй зайти до палати у хірургічному відділенні. У палаті на ліжку лежав ОСОБА_5 , який не рухався і на неї не реагував. ОСОБА_6 стала перед хворим так, що закрила його, щоб свідку не було видно у якому він стані. При цьому він її не бачив і не чув, хоча вона до нього звернулася. Після цього вони пішли до кабінету ОСОБА_6 і вона сказала, що хворий помирає. Потім лікар почала казати їй, що ОСОБА_5 поганий, ображав людей, з чим вона не погодилася, оскільки знала хворого. Потім ОСОБА_6 сказала їй, що вона знає про заповіт на ОСОБА_1 , але дочка ОСОБА_5 - ОСОБА_15 виросла у них на очах, тому вони хочуть допомогти дівчині, бо майно батьків повинно переходити дітям. Свідок із цим не погодилася та взялася за справу ОСОБА_1 . Пізніше їй стало відомо, що того дня у лікарні був посвідчений заповіт .
Допитаний судовий експерт ОСОБА_29 повідомив, що займає посаду лікаря судово-медичного експерта відділу комісійних судово- медичних експертиз КЗОЗ ХОБСМЕ, має вишу медичну освіту, кваліфікацію та 3 клас судового експерта з правом проведення судово-медичної експертизи за спеціальністю «судово-медична експертиза». Експертиза у даній справі була проведена посмертно за медичною документацією, яка була надана до експертної установи. У дослідженні брали участь судові експерти - лікар невропатолог, лікар психіатр, лікар терапевт .Вони виходили із тих захворювань, які були у особи, що можуть супроводжуватися розладами психічної діяльності. У ОСОБА_5 був хронічний тривалий процес. Стан сопору - це порушення психічної сфери. Під час експертизи були достатні відомості для надання висновку про стан особи в момент посвідчення заповіту, а семе про те, що особа в такому стані не могла у повній мірі усвідомлювати значення своїх дій.
Заслухавши сторони та їх представників, свідків, судового експерта, повно, всебічно і об'єктивно дослідивши матеріали справи, оцінивши їх у сукупності з точки зору належності, допустимості, достовірності, достатності та взаємозв'язку, проаналізувавши зміст норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, суд приходить до наступних висновків.
Фактичні обставини, встановлені судом.
Судом встановлено, що 27 травня 2020 року ОСОБА_5 склав заповіт, посвідчений приватним нотаріусом Білопільського районного нотаріального округу Сумської області Шамуковою Н.В. та зареєстрований в реєстрі за №187, яким все своє майно заповів позивачці ОСОБА_1 ( том 1 а. с. 19).
Крім того, 27 липня 2020 року головним лікарем КП БРР «Білопільська ЦРЛ» ОСОБА_7 посвідчено заповіт, яким ОСОБА_5 все своє майно заповів на користь відповідачки ОСОБА_3 ( том 1 а. с. 45).
Відповідач ОСОБА_3 є дочкою померлого ОСОБА_5 , що вбачається із копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від 04.04.1981 року, та змінила прізвище із « ОСОБА_27 » на « ОСОБА_30 » внаслідок укладення шлюбу 03 березня 2006 року, про що свідчить копія свідоцтва про шлюб (том 1 а.с. 65, 67).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер у лікарні, що підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_2 від 06.08.2020 року (том 1 а.с. 20).
Із копії квитанцій, долучений відповідачкою вбачається, що остання придбавала ліки та медичні препарати в період лікування батька у лікарні у серпні 2020 року, а також понесла витрати на поховання батька ( том 1 а.с. 76-80).
Із наданих копії квитанцій про придбання ліків та медичних препаратів, наданих позивачкою встановлено, що остання також несла витрати на придбання ліків в період лікування ОСОБА_5 у лікарні ( том 1 а.с. 101-102, 104).
Із талону - повідомлення Єдиного обліку № 3996 при прийнятті і реєстрації заяв (повідомлення) про кримінальне правопорушення встановлено, що 25.07.2020 року надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 25.07.2020 о 18:05 за адресою : АДРЕСА_1 , сусід ОСОБА_5 , 80 років, протягом трьох днів не виходить з будинку, зачинений всередині, бачать через вікно, що лежить в ліжку. Мешкає сам, в місті мешкають колишня дружина та донька, яким не можуть додзвонитися. Заявник ОСОБА_8 ( том 1 а.с. 69).
Із талону - повідомлення Єдиного обліку № 4021 при прийнятті і реєстрації заяв (повідомлення) про кримінальне правопорушення встановлено, що 26.07.2020 року надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 26.07.2020 о 12:46 за адресою : АДРЕСА_3 , звернулася по телефону завідувач хірургічного відділення Білопільської ЦРЛ та попрохала провести перевірку відносно осіб, які неналежно доглядають за гр. ОСОБА_5 , 1939 р.н. Заявник ОСОБА_6 ( том 1 а.с. 70).
Із талонів - повідомлень Єдиного обліку № 4214 та 4225 при прийнятті і реєстрації заяв (повідомлення) про кримінальне правопорушення встановлено, що 05.08.2020 року надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що за адресою : АДРЕСА_4 , у хірургічному відділенні не може знайти паспорт померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 батька ОСОБА_5 , який лежав на тумбочці у відділені. Також просить прийняти міри до розшуку документів на будинок покійного батька, які зникли за невідомих обставин із будинку по АДРЕСА_1 ( том 1 а.с. 71-72).
Позивач ОСОБА_1 долучила копії інструкцій по експлуатації побутової техніки, гарантійні талони, технічні паспорти, чеки про придбання речей, для проведення у справі судової товарознавчої експертизи з метою встановлення вартості майна, оригінали яких досліджені в судовому засіданні ( том 1 а.с.125-177).
07 серпня 2020 року позивач звернулася до Білопільської районної державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_5 , що вбачається із копії заяви ( том 1 а.с. 49).
01 вересня 2020 року до ЄРДР внесені відомості за № 12020200130000461 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 385 КК України по факту підроблення документів ОСОБА_7 та ОСОБА_3 . Під час досудового розслідування вказаного кримінального провадження були допитані свідки ОСОБА_13 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_6 ( том 1 а.с. 199-210 ).
За клопотанням представника позивача із Комунального некомерційного підприємства Білопільської районної ради «Білопільська центральна районна лікарня» було витребувано амбулаторну карту ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та історію хвороби ОСОБА_5 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 у хірургічному відділенні, яка була заведена 25 липня 2020 року.
Так, із історії хвороби ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка досліджувалася судовими експертами було встановлено наступне.
«Згідно відомостей із медичної карти стаціонарного хворого № 1766 КНП БРР «Білопільська ЦРЛ», ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , надійшов до хірургічного відділення цього медичного закладу з приводу: «Подагричний поліартрит. Кахексія II ст. Множинні позиційні пролежні тулубу та кінцівок розміром від 3 см до 15 см. ІХС, постінфарктний кардіосклероз, СН II А ст. ДЕП змішаного генезу». 25.07.2020 р. при надходженні стан свідомості хворого розцінений як «продуктивному контакту не доступний, при зміні положення тіла». Згідно запису ургентного анестезіолога 25.07.2020 р. об. 22.30 год., «Загальний стан хворого важкий. Продуктивному контакту не доступний, відкриває очі спонтанно, на больовий подразник реагує відсмикуванням кінцівки. За шкалою Глазго - 8 балів. Свідомість порушена по типу сопор». Згідно запису ургентного анестезіолога від 26.07.2020 р., «Стан хворого важкий. Свідомість порушена по типу кома І». Згідно запису невролога від 27.07.2020 р., «Стан хворого важкий..., дезорієнтований у часі... ШКГ 10 балів - сопор». Згідно запису загального обходу хворого від 27.07.2020 р., «Состояние больного крайнє тяжелое». Таким чином, згідно медичної документації, станом на 27.07.2020 р. пацієнт ОСОБА_5 знаходився у вкрай важкому стані, дезорієнтований у часі, ШКГ (шкала коми Глазго) - 10 балів - сопор». ( Завідувач кафедри професійно-орієнтованих дисциплін ПВНЗ «Харківський міжнародний медичний університет», доцент, к.мед.н. ОСОБА_31 , вища медична освіта, вища кваліфікаційна категорія зі спеціальностей «терапія» і «ревматологія», та стаж роботи з 1992 р.).
«Згідно даних із медичної карти стаціонарного хворого № 1766 КНП БРР «Білопільська ЦРЛ», пацієнт ОСОБА_5 , 1939 р.н., страждав хронічним захворюванням головного мозку - ДЕП (дисциркуляторна енцефалопатія) ІІ-ІІІ ст. з виразними когнітивними порушеннями (деменція). Це свідчить про те, що у хворого станом на 27.07.2020 р. мало місце хронічне порушення мозкового кровообігу з деменцією (слабоумством). Як правило, у людини з деменцією наявні декілька або всі перелічені нижче прогресивно зростаючи прояви: втрата пам'яті, зниження швидкісних характеристик та продуктивності мислення, погіршення мови, порушення орієнтації, зміни особистості, труднощі в повсякденній діяльності, нехтування власними потребами, некогнітивні розлади (апатія, депресія або психоз) і нехарактерна для людини поведінка (агресія, порушення сну тощо). Пацієнти з такою патологією головного мозку не можуть орієнтуватися в просторі, часі та у себе». (Лікар відділення функціональної діагностики КНП ХОР «Обласна клінічна лікарня», к.мед.н. Гелетка О.О., має вищу медичну освіту, вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «неврологія», та стаж роботи з 2000 р.).
«Згідно наданої медичної карти стаціонарного хворого № 1766, за результатом лікарського огляду ОСОБА_5 , проведеного 25.07.2020, хворий був недоступний продуктивному контакту, порушення свідомості відповідало стану сопору, що представляє собою глибокий розлад свідомості з повним припиненням психічної діяльності. Словесний контакт із хворим неможливий, орієнтування та діяльність другої і першої сигнальних систем відсутні (Психіатрія і наркологія за ред. В.Л. Гавенко, 2015). Дезорієнтованість ОСОБА_5 супроводжувалася повним нерозумінням де він знаходиться, він не міг впізнавати оточуючих його людей; ОСОБА_5 не розумів суті поставлених йому запитань і не усвідомлював своїх дій. Згідно медичної документації, на час огляду ОСОБА_5 , який був проведений ургентним лікарем-анестезіологом 26.07.2020, стан хворого важкий, продуктивному контакту недоступний, свідомість порушена за типом кома І (кома один). При огляді неврологом 27.07.2020 хворий залишався в важкому стані, був дезорієнтований в часі і просторі та недоступний продуктивному контакту. Аналізуючи зазначене вище, в цілому, можливо зробити висновок, що на час підписання заповіту 27.07.2020 психічна діяльність у ОСОБА_5 була відсутня, що не дозволило йому усвідомлювати свої дії та керувати ними, в тому числі повністю розуміти зміст документу. Тобто на час підписання заповіту стан ОСОБА_5 свідчив про наявність у нього виключення свідомості, ступінь вираженості сопор та кома І, що не дозволяло ОСОБА_5 віддавати звіт у своїх діях і керувати ними». (Професор кафедри психіатрії, наркології, медичної психології та соціальної роботи ХНМУ, д.мед.н. ОСОБА_32 , має вищу медичну освіту, вищу кваліфікаційну категорію за спеціальністю «психіатрія», стаж роботи за фахом з 1985 р.).
На підставі судово-медичного дослідження даних із матеріалів цивільної справи №573/1631/20 (провадження 2/573/15/21) та наданої медичної документації, експертна комісія, за результатами проведеної посмертної судово-медичної експертизи, відповідно до поставленого запитання : « На які захворювання страждав ОСОБА_5 , померлий ІНФОРМАЦІЯ_4 , згідно наданої медичної документації, які симптоми та клінічні прояви у нього захворювань, і чи перешкоджали наявні захворювання здійснити підписання та складання заповіту від 27 липня 2020 року?» , дійшла наступних підсумків:
« Згідно даним, викладеним у медичній карті № 1766 стаціонарного хворого хірургічного відділення КНП БРР «Білопільська центральна районна лікарня», у ОСОБА_5 станом на 27.07.2020 р. встановлені діагнози таких захворювань та патологічних станів:
- множинних позиційних пролежнів тулуба та кінцівок (розмірами від 3 см до 15 см); подагри, подагричного поліартриту; ішемічної хвороби серця: постінфарктного кардіосклерозу; серцевої недостатності II А стадії;
-гіпертонічної хвороби (вторинної артеріальної гіпертензії) II стадії, II ступеню, дуже високий ризик додаткових серцево-судинних ускладнень (ризик IV);
-дисциркуляторної енцефалопатії ІІ-ІІІ ступеня змішаного генезу з виразними когнітивними порушеннями;
-кахексії II ступеня.
Указані діагнози у ОСОБА_5 підтверджуються відповідною клінічною картиною захворювань та патологічних станів у дослідженій медичній документації.
Експертна комісія, використовуючи відомості зі спеціальної медичної літератури, вважає за потрібне викласти, якими клінічними проявами характеризуються зазначені захворювання та патологічні стани.
Пролежень - це локальне ушкодження шкіри та/або підлеглих м'яких тканин, зазвичай у вигляди виразки. Найбільш частіше ініціюючим фактором в утворенні пролежнів є тривалий зовнішній тиск на ділянку тіла, що зазвичай спостерігається у хворих, що лежать протягом тривалого періоду часу. Клініко-морфологічні прояви та симптоми пролежнів залежать від багатьох факторів, у першу чергу глибини та площі ураження, локалізації, характеру супутньої патології тощо.
Подагра - це хронічне метаболічне (пов'язане з обмінів пуринів) системне захворювання, які призводить до відкладення кристалів моноурату натрію в тканинах організму та запаленням в місцях їх фіксації. Основним фактором розвитку подагри є гіперурикемія - підвищена концентрація сечової кислоти в плазмі крові, де вона знаходиться у вигляді урату натрію. Маніфестним проявом захворювання є подагричний артрит, який проявляється припухлістю суглобів та болем, а при загострення хвороби («подагричних атаках») - значним посиленням болю. Найчастіше уражається суглоб великого пальця, також можуть уражатися гомілково-ступневі суглоби, колінні, суглоби кистей, променево- зап'ясткові та ліктьові суглоби. З часом перебіг подагри призводить до хронічних синовшів, кісткових ерозій, ушкоджень хряща й утворень тофусів (твердих відкладень кристалів моноурату натрію в суглобах, хрящах, сухожиллях, синовіальних сумках, кістках і м'яких тканинах).
Ішемічна хвороба серця - це ураження серця, викликане зменшенням або припиненням доставки крові до міокарда, що призводить до невідповідності між коронарним кровообігом та потребою міокарда у кисні. Клінічні прояви цього захворювання залежать від сукупності багатьох факторів, є дуже різноманітними та поширеними.,
Гіпертонічна хвороба (есенціальна гіпертензія) - це хронічне захворювання, що характеризується в початкових стадіях періодичним, а в подальшому - постійним підвищенням артеріального тиску. Клінічні прояви цього захворіння також залежать від сукупності багатьох факторів і є дуже різноманітними.
Дисциркуляторна енцефалопатія - це хронічне захворювання головного мозку (цереброваскулярна патологія), що розвивається на тлі множинних вогнищевих або дифузних ураженнях мозку. Клінічна картина дисциркуляторної енцефалопатії має прогресуючий розвиток і за перебігом її розділяють на три стадії. У другій стадії дисциркуляторної енцефалопатії чітко виражена вогнищева симптоматика (оральний автоматизм, координаційні розлади, пірамідна недостатність, аміостатичний синдром, мнестичні порушення). Ці розлади послаблюють фахову і соціальну адаптацію хворих. У третій стадії неврологічні розлади є значно більш вираженими, що проявляються значними дискоординаційним, пірамідним, псевдобульбарним та аміостатичним синдромами.
Відмінною рисою клінічної картини дисциркуляторної енцефалопатії є порушення когнітивних (пізнавальних) функцій. Спектр Цих розладів досить широкий - від мінімально виражених ознак до деменції (слабоумства). Основні критерії ступеня прояву когнітивних порушень умовно поділяють на три стадії. Перша стадія характеризується погіршенням пам'яті (переважно на поточні події), підвищенням розумової втомлюваності, дратівливістю, розладом сну. Працездатність хворих збережена або знижена, соціальна і побутова активність в основному збережена. Друга стадія характеризується поглибленням когнітивних порушень, значним зниженням працездатності. Для третьої стадії характерні різноманітні прояви деменції. Як правило, у людини з деменцією наявні декілька або всі перелічені нижче прогресивно зростаючи прояви: втрата пам'яті, зниження швидкісних характеристик та продуктивності мислення, погіршення мови, порушення орієнтації, зміни особистості, труднощі в повсякденній діяльності, нехтування власними потребами, некогнітивні розлади (апатія, депресія або психоз) і нехарактерна для людини поведінка (агресія, порушення сну тощо).
Кахексія - це комплексний метаболічний синдром, асоційований з основним захворюванням, що характеризується втратою м'язової тканини з втратою або без втрати жирової тканини, який не може бути повністю усунутий живильною підтримкою і веде до прогресуючої функціональної недостатності. Основними клінічними проявами кахексії є зниження маси тіла, анорексія (зниження апетиту), швидке насичення, втома.
За наданими медичними документами експертною комісією встановлено, що при надходженні до медичного закладу 25.07.2020 р. о 22 год. 10 хв. загальний стан ОСОБА_5 був розцінений як вкрай тяжкий, стан свідомості - сопор, продуктивному контакту не доступний. Згідно запису ургентного лікаря-анестезіолога 25.07.2020 р. о 22 год. 30 хв., загальний стан хворого тяжкий, продуктивному контакту не доступний, відкриває очі спонтанно, на больовий подразник реагує відсмикуванням кінцівки; свідомість порушена по типу сопор.
При огляді ОСОБА_5 черговими лікарями анестезіологом та хірургом 26.07.2020 р. о 07 год. знову встановлено, що загальний стан хворого тяжкий, продуктивному контакту не доступний. Згідно запису чергового лікаря-терапевта від 26.07.2020 р. (час не зазначено), стан хворого був тяжкий, продуктивному контакту не доступний; на больові подразники реагує відкриванням очей, прискоренням дихання. При огляді пацієнта ургентним лікарем- анестезіологом від 26.07.2020 р. (час не зазначено) встановлено, що стан хворого тяжкий, продуктивному контакту не доступний, свідомість порушена по типу кома І. Згідно запису огляду хворого 26.07.2020 р. об 11 год., стан хворого тяжкий, свідомість спутана, продуктивному контакту не доступний.
При огляді пацієнта 27.07.2020 р. о 06 год. зазначено, що стан хворого тяжкий, пред'являв скарги на біль у всьому тілі, слабкість. Згідно запису лікаря-невролога від 27.07.2020 р. (час не зазначено) було встановлено, що стан хворого тяжкий, дезорієнтований у часі, місці, мова спутана, патологічне згинання кінцівок та відкривання очей на біль; шкала коми Глазго 10 балів - сопор. При огляді хворого при загальному обході 27.07.2020 р. (час не зазначено) було встановлено, що стан хворого вкрай тяжкий, скарги на слабкість, біль у всьому тілі при найменшому русі, запаморочення.
Згідно подальших записів у медичній карті, загальний стан хворого залишався тяжким - вкрай тяжким, із негативною динамікою, свідомість була порушена від рівня сопору до мозкової коми (04.08.2020 р.) і 05.08.2020 р. о 09 год. 50 хв. була констатована біологічна смерть хворого.
Таким чином, станом на 27.07.2020 р. ОСОБА_5 знаходився у тяжкому - вкрай тяжкому стані, дезорієнтований у часі, місці, мова сплутана, ШКГ (шкала коми Глазго) - 10 балів - сопор. Крім того, у хворого мало місце хронічне порушення мозкового кровообігу з деменцією (слабоумством).
Експертна комісія зазначає, що сопор - це глибокий розлад свідомості з повним припиненням психічної діяльності, який являє собою патологічний сон: хворий лежить нерухомо, очі закриті, обличчя амімічне. Словесний контакт із хворим неможливий, орієнтування відсутнє, діяльність другої і першої сигнальних систем припиняється. Адинамія досягає ступеня повного знерухомлення, але можливе виникнення недиференційованих, стереотипних, захисних рухових, іноді голосових реакцій. Зберігається больовий, кашльовий, корнеальний, зіничний, блювотний і ковтальний рефлекси.
Аналізуючи все зазначене вище, комісія прийшла до висновку, що на час складання заповіту 27.07.2020 р. (близько 16 год. 10 хв.), стан ОСОБА_5 був безпорадним та таким, який не дозволяв йому повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, зокрема, повністю розуміти зміст правочину (документу), а хворий був дезорієнтований у просторі та часі».
Щодо позовної вимоги про визнання заповіту не дійсним суд зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Спірні правовідносини стосуються захисту спадкових прав позивача, пов'язаних із наявністю заповіту, складеного на ім'я відповідача, посвідченого 27 липня 2020 році головним лікарем КНП «Білопільська міська лікарня» ОСОБА_7 .
Згідно зі статтями 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Відповідно до статті 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Позивачка в обґрунтування позовних вимог стверджує, що заповіт, складений на її ім'я у травні 2020 року був вчинений за згоди померлого ОСОБА_5 та відповідав його внутрішній волі в момент вчинення.
Натомість заповіт від 27 липня 2020 року на ім'я відповідачки, який вона просить визнати недійсним, складений за відсутності волевиявлення померлого ОСОБА_5 та не відповідав його внутрішній волі, оскільки у нього не було жодних мотивів чи внутрішніх переконань складати заповіт на користь дочки - відповідачки ОСОБА_3 , яка не доглядала за ним, та яку він за життя не визнавав.
Право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).
Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення.
Так, у частині першій статті 1257 ЦК України встановлено правило про нікчемність заповіту, складеного з порушенням вимог ЦК України щодо особи заповідача, а також заповіту, складеного з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення.
Зміст частини першої статті 1257 ЦК України у смисловому зв'язку з іншими нормами дає підстави вважати, що порушеннями вимог до форми і посвідчення заповіту є лише ті, які прямо зазначені у главі 85 ЦК України, зокрема у статтях 1247-1249, 1253 ЦК України.
Аналогічний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 08 листопада 2023 року у справі № 466/9242/21, від 10 квітня 2024 року у справі № 683/1110/21.
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе, як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного з мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, постанова Верховного Суду від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20).
Згідно з частиною другою статті 1257 ЦК України за позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Пред'являти позовні вимоги про визнання заповіту недійсним відповідно до частини другої статті 1257 ЦК України мають право виключно особи, суб'єктивні права яких виникають відповідно до норм книги шостої ЦК України (спадкоємців за законом, спадкоємців за іншим заповітом, відказоодержувачів) та порушені у зв'язку із вчиненням (складанням) недійсного (за їх твердженням) заповіту.
Відповідно до вимог частини першої статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частинами першою-п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів.
Відповідно до статті 1247 ЦК України (у редакції, чинній на час складання заповіту) Заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1248 ЦК України нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Статтею 1257 ЦК України передбачено вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним.
Відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
Аналізуючи наведені норми права, можна дійти висновку, що дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону, є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним та відповідало його волі.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до статті 145 Цивільного процесуального кодексу України від 18 березня 2004 року в редакції, чинній на час ухвалення місцевим судом оскаржуваного судового рішення (далі - ЦПК України 2004 року), зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї із сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року. При розгляді справ за позовами про визнання недійсними заповітів на підставі статті 225, частини другої статті 1257 ЦК України суд відповідно до статті 145 ЦПК України 2004 року за клопотанням хоча б однієї зі сторін зобов'язаний призначити посмертну судово-психіатричну експертизу. Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними (постанова Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року у справі № 6-9цс12).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, які підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент укладення оспорюваного правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
До аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 20 червня 2018 року у справі № 161/17119/16-ц, від 12 вересня 2018 року у справі № 522/25597/13-ц, від 18 вересня 2019 року у справі № 311/3823/15, від 03.02.2022 р. у справі № 520/8118/17, від 23 листопада 2022 року у справі № 368/953/19.
Правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли немає законних підстав для визнання громадянина недієздатним, однак є дані про те, що в момент укладення правочину він перебував у такому стані, коли не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове зворушення тощо). Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд призначає судово-психіатричну експертизу. Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення правочину не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Крім того, Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження № 61-7835сво19) вказав, що висновок судово-психіатричної експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами, будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Аналогічна правова позиція викладена 13 вересня 2023 року Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в рамках справи № 370/2951/14-ц, провадження № 61-11460 св 22 (ЄДРСРУ № 113527185).
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно зі статтею 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі статтею 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з частинами першою-другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу, якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19).
Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі «Дж. К. та Інші проти Швеції» («J.K. AND OTHERS v. SWEDEN») ЄСПЛ наголошує, що «у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування «поза розумним сумнівом («beyond reasonable doubt»). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням «балансу вірогідностей». … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри».
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику зазначеного Суду як джерело права.
У справі, що розглядається із заповіту від 27 липня 2020 року вбачається, що оспорюваний заповіт був записаний головним лікарем Білопільської міської лікарні у присутності заповідача, двох свідків та особи, яка підписала заповіт, у зв'язку із хворобою ОСОБА_5 та неможливістю самостійно прочитати та підписати такий ( том 1 а.с. 45).
За змістом пунктів 3-8 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок вчинення нотаріальних дій), передбачено, якщо фізична особа внаслідок фізичної вади, хвороби або іншої причини (наприклад, неписьменна) не може власноручно підписати документ, то за її дорученням у її присутності та в присутності нотаріуса цей документ може підписати інша особа, яка визначається зазначеною фізичною особою. Про причини, з яких фізична особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не мала змоги підписати документ, зазначається у тексті документа та в посвідчувальному написі.
На оскаржуваному заповіті наявний запис про те, що такий записаний головним лікарем зі слів ОСОБА_5 , але із показів допитаного головного лікаря ОСОБА_7 в суді встановлено, що ОСОБА_5 до нього особисто не звертався, про те, що треба посвідчити заповіт у лікарні він дізнався від відповідача ОСОБА_3 , яка до нього звернулася. Хто складав текст заповіту йому невідомо, йому віддали вже надрукований текст, який він прочитав.
Крім того у судовому засіданні із пояснень свідків було встановлено, що окрім ОСОБА_5 , головного лікаря, двох свідків та підписанта заповіту, у палаті перебувала ще лікар ОСОБА_6 , яка перевіряла стан хворого та його можливість бути присутнім під час посвідчення заповіту, що не відповідає Порядку вчинення нотаріальних дій та принципу таємниці вчинення нотаріальної дії.
Крім того, свідок ОСОБА_6 зазначила, що 27.07.2020 року стан хворого покращився, він міг усвідомлювати значення своїх дій, свідок ОСОБА_7 зазначив, що стан хворого був важкий, а свідок ОСОБА_13 зазначила, що хворий говорив короткі фрази.
Сторона позивача - позивачка ОСОБА_1 та її представник ОСОБА_33 , яка була допитана як свідок, заперечували факт того, що ОСОБА_5 міг усвідомлювати свої дії та керувати ними, оскільки 27.07.2020 року хворий був у вкрай тяжкому стані, не реагував на присутніх, не розмовляв, був підключений до апарату ШВЛ, що підтверджується копіями відеозаписів, зробленими позивачкою того дня.
Також із записів в історії хвороби ОСОБА_5 було встановлено, що «станом на 27.07.2020 р. ОСОБА_5 знаходився у тяжкому - вкрай тяжкому стані, дезорієнтований у часі, місці, мова сплутана, ШКГ (шкала коми Глазго) - 10 балів - сопор. Крім того, у хворого мало місце хронічне порушення мозкового кровообігу з деменцією (слабоумством)».
Також із дослідницької частини висновку експерта було встановлено, що : «хворий був недоступний продуктивному контакту, порушення свідомості відповідало стану сопору, що представляє собою глибокий розлад свідомості з повним припиненням психічної діяльності. Словесний контакт із хворим неможливий».
Таким чином, за результатами проведеної судово-медичної експертизи експертими зроблено висновок про те, що на час складання заповіту 27.07.2020 р. (близько 16 год. 10 хв.), стан ОСОБА_5 був безпорадним та таким, який не дозволяв йому повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, зокрема, повністю розуміти зміст правочину (документу), а хворий був дезорієнтований у просторі та часі.
Суд приймає вказаний висновок як належний письмовий доказ, що свідчить про стан хворого ОСОБА_5 в момент складання заповіту 27.07.2020 року.
Заперечення сторони відповідача з приводу того, що вказаний висновок не може братися до уваги як належний доказ, оскільки був складений за результатами проведеної судово-медичної, а не судово-психіатричної експертизи, суд не бере до уваги, оскільки під час допиту доповідача по справі - лікаря судово-медичного експерта відділу комісійних судово - медичних експертиз обласного бюро СМЕ Департаменту охорони здоров'я Харківської ОДА Сапелкіна В.В., останній повідомив, що в даному випадку проводилася судово-медична експертиза, проте комісія, до складу якої входять зокрема судові експерти - лікар невропатолог, лікар психіатр, лікар терапевт за даними медичної документації, виходили із тих захворювань, які були у особи, що можуть супроводжуватися розладами психічної діяльності. У хворого був хронічний тривалий процес. На час складання заповіту особа перебувала у стані сопору - це порушення психічної сфери. Отже для лікарів, які брали участь у дослідженні були достатні відомості для надання висновку про стан особи в момент посвідчення заповіту.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині визнання заповіту недійсним, оскільки відповідачем до суду не надано належних та допустимих доказів на підтвердження того, що в момент складання заповіту 27 липня 2020 року на користь відповідачки ОСОБА_3 , ОСОБА_5 за своїм психічним станом міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто що волевиявлення спадкодавця було вільним та відповідало його внутрішній волі.
Натомість суд бере за основу висновок судово-медичної експертизи, призначеної за клопотанням сторони позивача ОСОБА_1 , із якого встановлено, що на момент посвідчення заповіту 27.07.2020 року стан ОСОБА_5 був безпорадним та таким, який не дозволяв йому повною мірою усвідомлювати свої дії та керувати ними, зокрема, повністю розуміти зміст правочину (документу), а хворий був дезорієнтований у просторі та часі.
Щодо позовної вимоги про стягнення грошової компенсації вартості спадкового майна.
Так, позивачка ОСОБА_1 зазначила про те, що спадкодавець ОСОБА_5 склав заповіт на її ім'я, який посвідчений приватним нотаріусом Білопільського районного нотаріального округу Сумської області Шамуковою Н.В. 27 травня 2020 року, зареєстрований в реєстрі за № 187, згідно з яким все своє майно заповів їй, після чого передав їй, як спадкоємиці, усі документи : інструкції з експлуатації, технічні паспорти, гарантійні талони, чеки на придбання речей, що свідчать про придбання ним побутової техніки. Враховуючи, що спадкове майно належить спадкоємцю з моменту відкриття спадщини, вона як спадкоємиця, яка подала заяву про прийняття спадщини до нотаріальної контори протягом шестимісячного терміну, є власницею майна, яке знаходилося у будинку спадкодавця і належало йому на момент смерті. Відповідачка ОСОБА_3 неправомірно заволоділа спадковим майном, що знаходилося у житловому будинку покійного, вивезла усе майно, що належало спадкодавцю.
Для з'ясування вартості спадкового майна просила призначити у справі судову товарознавчу експертизу з метою встановлення дійсної вартості спадкового майна, яким неправомірно заволоділа відповідач ОСОБА_3 , щоб у подальшому стягнути з відповідачки на її користь грошову компенсацію вартості спадкового майна у розмірі встановленому висновком товарознавчої експертизи.
11 лютого 2022 року у підготовчому засіданні представник позивача - адвокат Дорожинець Н.Г. підтримала подане письмове клопотання про призначення судової товарознавчої експертизи та надала оригінали документів, що на думку сторони позивача, підтверджують факт придбання померлим ОСОБА_5 побутової техніки, яка входить до складу спадщини. Уточнила у судовому засіданні, що товарознавчу експертизу щодо ринкової вартості речей потрібно провести щодо вартості побутової техніки на яку маються документи, а питання щодо визначення ринкової вартості майна на яке відсутні будь-які документи щодо його придбання, буде ставитися позивачем окремо, не у рамках цивільної справи, а у рамках кримінального провадження.
11 лютого 2022 року у справі була призначена судова товарознавчу експертиза, проведення якої доручено експертам товарознавцям Сумського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України. На вирішення експертизи поставлене питання : «Яка ринкова вартість речей на день проведення експертизи», а саме:
1) пральної машини марки «Indesit» модель W 81; 2) холодильника ( придбаного ОСОБА_5 01.09.2007 року); 3) душової кабіни розміром 90x90x210; 4) кондиціонера марки «LG» ; 5) телевізора марки LG модель CF-21K51KEХ, придбаного 05.11.2004 року; 6) мікрохвильової печі марки «Samsung» модель M1639NR/M1619NR ; 7) електричної духовки марки «ASEL» , придбаної 10.01.2007 року; 8) КД - стереосистеми «Panasonic» модель SC-AK5; 9) водонагрівача «ALPARI» , придбаний 31.03.2005; 10) морозильної камери «NORD 156-3-010, придбаної 14.07.2008; 11) м'ясорубки марки «Rainford» модель RMG-815; 12) тепло вентилятора марки «Saturn» модель ST 1642; 13) бензотримера «Енергомаш» БТ-8933Д, придбаного 27.11.2008 року; 14) тюнера марки «STAR TRACK» модель 750 CU; 15) DVD програвача марки «Samsung» модель DVD-P480K; 16) тепловентилятора марки «EWT», придбаного 18.12.2006 року; 17) електропечі «Flavor wave turbo» ( AX 767 - MH) ; 18) телефону марки «Panasonik» KX-TC1205UAB, придбаний 08.07.2005 ; 19) пилососу марки «Samsung» модель ВWС 1004 ; 20) цифрового ефірного приймача « Т2» SRT 8500; 21) водонагрівача « ARDO» модель BERS/510N (придбаного 22.12.2006); 22) телевізора марки «Samsung» модель LE-40S81 BX/NWT, придбаного 20.06.2008 року; 23) газової плити «ALPARI»; 24) побутового приладу ROVUS Garment Steamer ЕК - 6005.
Із висновку судової товарознавчої експертизи № СЕ-19/119-22/5788-ТВ від 21 липня 2022 року встановлено, що ринкова вартість майна станом на 21.07.2020 року могла становити :
1) пральної машини марки «Indesit» модель W 81 - 2100 грн;
2) холодильника ( придбаного ОСОБА_5 01.09.2007 року) - 3133 грн;
3) душової кабіни розміром 90x90x210 - 5767 грн;
4) кондиціонера марки «LG» вартість не визначена ;
5) телевізора марки LG модель CF-21K51KEХ, придбаного 05.11.2004 року -533 грн.;
6) мікрохвильової печі марки «Samsung» модель M1639NR/M1619NR - 1033 грн. ;
7) електричної духовки марки «ASEL» , придбаної 10.01.2007 року - 1085 грн.;
8) КД - стереосистеми «Panasonic» модель SC-AK5 - 1823 грн.;
9) водонагрівача «ALPARI» , придбаний 31.03.2005 - 1425 грн.;
10) морозильної камери «NORD 156-3-010, придбаної 14.07.2008 - 1783 грн.;
11) м'ясорубки марки «Rainford» модель RMG-815 - 635 грн.;
12) тепло вентилятора марки «Saturn» модель ST 1642 - 1050 грн. ;
13) бензотримера «Енергомаш» БТ-8933Д, придбаного 27.11.2008 року - 2180 грн.;
14) тюнера марки «STAR TRACK» модель 750 CU - 103 грн.;
15) DVD програвача марки «Samsung» модель DVD-P480K - 200 грн.;
16) тепловентилятора марки «EWT», придбаного 18.12.2006 року - 225 грн.;
17) електропечі «Flavor wave turbo» ( AX 767 - MH) - 867 грн. ;
18) телефону марки «Panasonik» KX-TC1205UAB, придбаний 08.07.2005 - 148 грн. ;
19) пилососу марки «Samsung» модель ВWС 1004 - 1793 грн. ;
20) цифрового ефірного приймача « Т2» SRT 8500 - 367 грн.;
21) водонагрівача « ARDO» модель BERS/510N (придбаного 22.12.2006) - 1425 грн.;
22) телевізора марки «Samsung» модель LE-40S81 BX/NWT, придбаного 20.06.2008 року - 300 грн.;
23) газової плити «ALPARI» - вартість не визначена;
24) побутового приладу ROVUS Garment Steamer ЕК - 6005 - 1266 грн. ( том 2 а.с. 177-199).
Відповідачка ОСОБА_3 та її представник просили відмовити у задоволенні позову в цій частині, оскільки позивачем не доведено факту наявності вказаних речей у будинку ОСОБА_5 станом на час його смерті у серпні 2020 року, а надані стороною позивача докази - інструкції з експлуатації, технічні паспорти, гарантійні талони, чеки на придбання речей, не доводять факту його придбання ОСОБА_5 . Також позивачкою не доведено і факту того, що відповідачка вивезла вказані речі із будинку батька після його смерті, а доводи позивача про його викрадення не підтверджені жодними доказами та розслідувалися в рамкаж кримінального провадження.
Так, відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно із ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як на підставі доказів, поданими учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках, а також в межах заявлених позивачем вимог.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч.1 ст.89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
У ч. ч. 1, 2, 8 статті 83 ЦПК України визначено, що сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач повинен подати докази разом з поданням позовної заяви.
Відповідно до вимог статті 16 Цивільного кодексу України, звертаючись до суду, саме позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту. Саме позивач зобов'язаний довести обставини, які мають місце у диспозиції норми матеріального права, проте позивачем ОСОБА_1 так і не надано належних та допустимих доказів, які б засвідчували факт наявності вказаного у позові майна, на день смерті ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Так, надані до суду для проведення судової товарознавчої експертизи: інструкції з експлуатації та гарантійні талони, не свідчать про факт наявності вказаної побутової техніки станом на 05.08.2020 року за адресою : АДРЕСА_1 . Крім того вказаними доказами не підтверджується факт придбання вказаного майна саме померлим ОСОБА_5 .
Таким чином оцінюючи належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, враховуючи те, що обставини, на які посилається позивач як на підставу для задоволення позову в цій частині не знайшли свого підтвердження в ході судового розгляду справи, тому суд приходить до висновку, що у задоволенні позову щодо стягнення компенсації вартості спадкового майна слід відмовити в цій частині.
Питання про розподіл судових витрат буде вирішено судом в порядку до ст. 270 ЦПК України, шляхом постановлення додаткового рішення. Керуючись ст.ст. 2,4,5,12, 13, 76-81, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, 203,204,207,215,225, 1216-1218,220-1223, 1233,1236,1247,1248,1253,1257,1258,1261 ЦК України, суд
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ), третя особа - Білопільська районна державна нотаріальна контора Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (місце знаходження: м. Білопілля, Торгова площа, буд. 27, Сумської області) про визнання заповіту недійсним та стягнення грошової компенсації вартості спадкового майна, задовольнити частково.
Визнати заповіт, посвідчений головним лікарем КНП БРР "Білопільська центральна районна лікарня" ОСОБА_7 , 27 липня 2020 року, від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 , недійсним.
В іншій частині позову у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст виготовлено 10.10.2025
Суддя
Справа № 573/1631/20
Номер провадження 2/573/2/25
(вступна і резолютивна частина )
18 вересня 2025 року м. Білопілля
Білопільський районний суд Сумської області в складі:
головуючої судді: Черкашиної М.С.,
з участю секретаря: Терещенко О.В.,
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
відповідача: ОСОБА_3 ,
представника відповідача: ОСОБА_4 ,
розглянувши у судовому засіданні в залі суду в м. Білопілля в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 , третя особа - Білопільська районна державна нотаріальна контора Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) про визнання заповіту недійсним та стягнення грошової компенсації вартості спадкового майна,
Враховуючи складність у виготовленні повного тексту судового рішення, що потребує значного часу, суд вважає за необхідне проголосити вступну та резолютивну частину рішення. Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів.
Керуючись ч. 6 ст. 259, 265, 268, 273 ЦПК України, суд
Позов ОСОБА_1 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_5 ) до ОСОБА_3 (зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_6 ), третя особа - Білопільська районна державна нотаріальна контора Північно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Суми) (місце знаходження: м. Білопілля, Торгова площа, буд. 27, Сумської області) про визнання заповіту недійсним та стягнення грошової компенсації вартості спадкового майна, задовольнити частково.
Визнати заповіт, посвідчений головним лікарем КНП БРР "Білопільська центральна районна лікарня" ОСОБА_7 , 27 липня 2020 року, від імені ОСОБА_5 на користь ОСОБА_3 , недійсним.
В іншій частині позову у задоволенні позовних вимог відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Сумського апеляційного суду.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення буде виготовлено протягом десяти днів.
Суддя: