Справа № 449/1472/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/811/743/25 Доповідач: ОСОБА_2
08 жовтня 2025 року у м. Львові колегія суддів судової палати у кримінальних справах Львівського апеляційного суду в складі:
головуючого - судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
секретаря ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 20 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 ,
за участю: прокурора ОСОБА_8
обвинуваченої ОСОБА_6
захисника-адвоката ОСОБА_7
потерпілого ОСОБА_9
представника потерпілого-адвоката ОСОБА_10
встановила:
вищенаведеним вироком ОСОБА_6 визнано винною у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст. 125 КК України та призначено їй покарання у вигляді штрафу розміром 50 (п'ятдесят) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 (вісімсот п'ятдесят) гривень.
Цивільний позов задоволено частково. Ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 10 000,00 (десять тисяч) гривень моральної шкоди.
Не погоджуючись з цим вироком, захисник ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 20 червня 2025 року та постановити новий, яким визнати ОСОБА_6 невинуватою та виправдати у зв'язку з відсутністю в її діях складу кримінального правопорушення.
На обґрунтування апеляційних вимог захисник зазначає, що:
- суд першої інстанції не надав належної правової оцінки обставинам вчинення дій ОСОБА_6 , яка діяла в стані сильного душевного хвилювання, не завдала удару кулаком, а лише здійснила одиничний ляпас. Такий короткочасний фізичний вплив без заподіяння реальної шкоди здоров'ю не може розцінюватися як умисне легке тілесне ушкодження, а є наслідком емоційної реакції на провокативну поведінку потерпілого;
- під час досудового розслідування було порушено право ОСОБА_6 на захист, що проявилося у проведенні слідчих дій без участі захисника;
- суд вийшов за межі обвинувачення, визначені положеннями ст.337 КПК України, оскільки в оскаржуваному вироку суд зазначив, що ОСОБА_6 завдала «удару лівою долонею в обличчя», оминаючи будь-які згадки про «кулак», як це зазначено в обвинувальному акті та позиції сторони обвинувачення;
- під час розгляду справи не було доведено причинно-наслідковий зв'язок між ляпасом, який завдала ОСОБА_6 та тілесними ушкодженнями, що нібито були виявлені у потерпілого. З показань свідка ОСОБА_11 та ОСОБА_12 встановлено що після ляпаса близько 08.40 год. потерпілий перебував на ринку щонайменше до 13.00 год, а до поліції він звернувся лише о 15.30 год. Таким чином, залишається невстановленим, що відбувалося з потерпілим в проміжку між 13.00 та 15.30 год.
- потерпілий безпідставно заявив вимоги щодо відшкодування моральної шкоди, оскільки згідно з ч.1 ст.23 ЦК України моральна шкода підлягає компенсації лише у разі заподіяння фізичного болю, душевних страждань або приниження честі, гідності чи ділової репутації особи, однак у матеріалах справи відсутні будь-які докази ушкодження здоров'я, приниження гідності або реальних душевних страждань позивача, а наведенні ним твердження є голослівними та не підтверджені належним чином.
Судом встановлено, що приблизно о 8 год. 40 хв. 26 вересня 2024 року ОСОБА_6 , перебуваючи поблизу продуктового магазину ОСОБА_13 на території Товариства з обмеженою відповідальністю «МП Ринок» (вул. Омеляна Ковча, буд. 27, м. Перемишляни, Перемишлянська міська громада, Львівський район, Львівська обл.), під час раптово виниклого конфлікту, умисно, з метою завдання невизначеної шкоди здоров'ю ОСОБА_9 , завдала останньому один удар лівою долонею в обличчя. Внаслідок таких дій у ОСОБА_9 утворилось одне садно в правій передвушній ділянці, яке відповідно до висновку судово-медичної експертизи №53/2024 від 27 вересня 2024 року є легкими тілесними ушкодженнями.
Таким чином, вищевказаними діями, ОСОБА_6 заподіяла ОСОБА_9 умисне легке тілесне ушкодження, тобто скоїла кримінальний проступок, передбачений ч.1 ст. 125 КК України.
Заслухавши суддю-доповідача, обвинувачену та її захисника, які підтримали апеляційну скаргу, потерпілого та його представника, які заперечили апеляційну скаргу сторони захисту, прокурора, який просив скасувати оскаржуваний вирок, а справу скерувати на новий судовий розгляд, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга сторони захисту не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно із ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Судовий розгляд кримінального провадження проведено з дотриманням вимог кримінального процесуального закону.
Висновок суду про доведеність винуватості обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, за обставин, викладених у вироку, відповідає фактичним обставинам кримінального провадження, підтверджується дослідженими в судовому засіданні та викладеними у вироку доказами.
Так, вина обвинуваченої ОСОБА_6 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 125 КК України, підтверджується наведеними у вироку доказами, зокрема:
- показами потерпілого ОСОБА_9 , який в судовому засіданні першої інстанції повідомив, що 26 вересня 2024 року він зранку приїхав допомогти матері викладати товар. Близько 8 год. 30 хв. приїхала обвинувачена, мала якісь претензії до нього. Підійшла, почала сваритись, підійшла ще раз і вдарила. Біля 15 год. 30 хв. він пішов до поліції і після цього звернувся до лікаря;
- показами свідка ОСОБА_14 , яка в судовому засіданні повідомила, що 26 вересня 2024 року близько 8 год. 30 хв. на базар приїхала обвинувачена і зразу почала кричати до потерпілого і плюнула на нього. Після цього підійшла в друге і вдарила його по обличчю. В подальшому ОСОБА_9 обізвав ОСОБА_6 , а через 10 хвилин поїхав з базару;
- показами свідка ОСОБА_11 , яка в суді пояснила, що 26 вересня 2024 року зранку свідок бачила коли приїхала обвинувачена, - то потерпілий щось їй показав і в них виникла сварка. Коли він її обізвав - вона його вдарила долонею лівої руки по лиці. Потерпілий крутився на базарі десь до 13-ї години. Якихось синяків чи подряпин вона на його лиці не бачила. Свідок також підтвердила, що відносини між ними були неприязні;
- показами свідка ОСОБА_12 , який в суді першої інстанції пояснив, що конфлікт між його дружиною, потерпілим та його родичами триває вже давно. 26 вересня 2024 року дружина з дітьми та тещею заїхала на базар. Потерпілий показав їй непристойний жест і після цього між ними почався конфлікт. Під час їх сварки дружина дала потерпілому ляпас рукою;
- показами свідок ОСОБА_15 , яка в суді пояснила, що 26 вересня 2024 року біля 16-ї години до неї звернувся ОСОБА_9 . На цей момент в нього на щоці дійсно була невелика царапина. Цього ж дня вона склала та видала йому відповідну довідку, яка була внесена електронну базу, а паперовий варіант такої надано ОСОБА_9 .
Також вина обвинуваченої підтверджується письмовими доказами, а саме:
- відеозаписом з якого слідує, що між обвинуваченою та потерпілим розпочався словесний конфлікт і саме обвинувачена висловлюється в сторону потерпілого нецензурною лайкою. Обвинувачена повертається до потерпілого вдруге плює йому в обличчя, потерпілий обізвав обвинувачену після чого вона нанесла удар долонею лівої руки по обличчю потерпілого. Хоча на відео зазначено час 7:38, однак насправді ця подія відбулась о 8:38, що підтвердили учасники справи;
- випискою з медичної карти амбулаторного хворого від 26 вересня 2024 р. (а.с.132-133) з якої відомо, що ОСОБА_9 під час звернення до лікаря перебував у тривожному стані в нього була виявлена царапина на правій щоці;
- висновком судово-медичної експертизи №53/2024 від 27 вересня 2024 року (а.с.93), відповідно до якого у потерпілого ОСОБА_9 було виявлено одне садно в правій передвушній ділянці. Дане тілесне ушкодження утворилось від дії тупого предмету, до якого відносяться руки та ноги людини, можливо 26 вересня 2024 року за умов на які вказує освідуваний і відноситься до категорії легких тілесних ушкоджень.
Допитаний в судовому засіданні експерт ОСОБА_16 підтримав висновок та пояснив, що 27 вересня 2024 року він оглядав потерпілого ОСОБА_9 у якого в правій передвушній ділянці було виявлене косо-вертикальне садно розмірами 1.6х0.3 см. Таке садно відноситься до легких тілесних ушкоджень. Щодо терміну «царапина» який міститься в виписці з амбулаторної картки, - то експерт пояснив, що інколи лікарі вживають такий термін, але правильно буде вживати термін «садно».
На думку апеляційного суду, зазначені та проаналізовані місцевим судом письмові докази у справі зібрані відповідно до вимог кримінального процесуального закону, є допустимими і належними та такими, що безпосередньо вказують на вчинення обвинуваченою діянь, інкримінованих їй стороною обвинувачення, відповідають показанням потерпілого та свідків.
Суд у вироку дав детальну оцінку зазначеним доказам та навів достатнє обґрунтування для їх прийняття. Висновки суду підтверджуються матеріалами кримінального провадження, у зв'язку з чим підстав визнати їх неправильними, як і доказів недопустимими, не встановлено.
Твердження сторони захисту, що потерпілий спровокував обвинувачену не спростовує висновків суду щодо винуватості ОСОБА_6 в умисному спричиненні потерпілому ОСОБА_9 легких тілесних ушкоджень.
Щодо доводів захисника, що ОСОБА_6 було вручено повідомлення про підозру без участі захисника, то суд виходить з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 278 КПК письмове повідомлення про підозру вручається в день його складення слідчим або прокурором, а у випадку неможливості такого вручення - у спосіб, передбачений цим Кодексом для вручення повідомлень.
Тобто вказана норма передбачає можливість не лише письмового вручення повідомлення про підозру, але й відсилає до норми, за якою повідомлення про підозру буде вважатися врученим із застосуванням інших способів, визначених для вручення повідомлень у кримінальному провадженні.
У свою чергу, положення ч. 1 ст. 136 глави 11 КПК регламентують можливість здійснення відеозапису вчинення певної процесуальної дії, як факту ознайомлення особи зі змістом прийнятого процесуального рішення, про яке йдеться у ч. 1 ст. 111 КПК.
Як встановлено судом, у день складення повідомлення про підозру слідчим було запропоновано ОСОБА_6 отримати текст повідомлення про підозру з пам'яткою про права та обов'язки, однак остання відмовилася. Також ОСОБА_6 відмовилась від призначення їй захисника за рахунок держави. Надалі слідча вголос прочитала зміст повідомлення про підозру із застосуванням відеофіксації цієї дії.
Відсутність захисника під час повідомлення ОСОБА_6 про підозру не впливає на законність цієї процесуальної дії. Судами вже сформована правова позиція, відповідно до якої КПК України не містить жодних застережень про необхідність залучення захисника при повідомленні особу про підозру.
Водночас, суд першої інстанції під час судового розгляду надав можливість стороні захисту надати будь-які докази, які вони вважали за необхідне. Зокрема, в судовому засіданні були допитані двоє свідків зі сторони захисту, які були очевидцями подій зокрема ОСОБА_11 та ОСОБА_12 .
Щодо доводів захисника, що потерпілий надто пізно звернувся до поліції, оскільки подія мала місце близько 08.40 год., а до поліції він звернувся лише о 15.30 год., то слід зазначити, що кримінально процесуальним законом не встановлено часових рамок протягом яких особа вправі звернутися до правоохоронних органів.
Також безпідставними є доводи апеляційної скарги захисника про істотне порушення судом першої інстанції вимог кримінального процесуального закону, які вона убачає у тому, що суд вийшов за межі висунутого обвинувачення.
Згідно з вимогами ст. 91 КПК України у кримінальному провадженні, разом з іншими, підлягають доказуванню: подія кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення кримінального правопорушення), винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, форма вини, мотив і мета вчинення кримінального правопорушення.
Положення ч. 1 ст. 337 КПК України мають на меті забезпечити особі можливість знати точний обсяг висунутого обвинувачення, від якого вона повинна захищатися (включаючи як фактичні обставини, які прокурор вважає встановленими та які будуть предметом доказування в суді, так і відповідну правову кваліфікацію).
Так, в обвинувальному акті, окрім іншого, зазначено, що ОСОБА_6 обвинувачується в умисному нанесенні ОСОБА_9 одного удару лівим кулаком в обличчя.
Водночас, під час судового розгляду судом першої інстанції було встановлено, що ОСОБА_6 умисно нанесла ОСОБА_9 один удар лівою долонею в обличчя.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не вийшов за межі обвинувачення,оскільки не відбулося зміни правової кваліфікації та/або обсягу обвинувачення. Суд встановив фактичні обставини, з урахуванням доказів, які були дослідженні під час судового розгляду.
Будь-яких інших (нових) обставин під час розгляду кримінального провадження щодо ОСОБА_6 місцевим судом встановлено не було, а фактично місцевим судом було деталізовано, та на підставі отриманих доказів, викладено більш уточнено фактичні обставини справи щодо останньої.
Окрім того, з відеозапису вручення обвинуваченій ОСОБА_6 обвинувального акту не вбачається даних, які могли б свідчити, що остання піддавалася поганому поводженню, зокрема, тиску чи залякуванню з боку працівників поліції, а тому доводи захисника в цій частині є безпідставними(а.с.10).
Щодо вирішення місцевим судом цивільного позову потерпілого, колегія суддів враховує таке.
Відповідно до ч.1 ст.129 КПК України ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Згідно ч.3 ст.23 ЦК України розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Оскаржуваний вироком цивільний позов потерпілого задоволено частково, зокрема ухвалено стягнути з ОСОБА_6 на користь ОСОБА_9 10 000 гривень моральної шкоди
Визначаючи розмір моральної шкоди, яку слід стягнути на користь потерпілого, суд першої інстанції врахував характер вчиненого обвинуваченою кримінального проступку, глибину душевних та фізичних страждань, яких потерпілий зазнав у зв'язку з ушкодженням здоров'я. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди суд також урахував вимоги розумності, виваженості та справедливості.
На переконання колегії суддів, рішення суду про часткове задоволення позовних вимог потерпілого у частині відшкодування заподіяної моральної шкоди ґрунтується на вимогах закону, і таке прийнято у рахуванням засад розумності та справедливості.
Інші доводи апеляційної скарги захисника не можна визнати переконливими, оскільки вони не містять доказів, які б спростували висновки суду першої інстанції.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про доведеність вини обвинуваченої ОСОБА_6 у інкримінованому їй кримінальному правопорушенні за ознаками ч.1 ст.125 КК України, а саме: умисному спричиненні легкого тілесного ушкодження, а тому апеляційна скарга захисника задоволенню не підлягає.
Призначене обвинуваченій покарання хоча фактично ніким із учасників судового розгляду не оскаржується, враховуючи що сторона захисту просить закрити кримінальне провадження стосовно ОСОБА_6 , разом з тим, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про необхідність призначення ОСОБА_6 покарання в межах санкції ч. 1 ст. 125 КК України, а саме: у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що буде достатнім для виправлення обвинуваченої та попередження вчинення нею нових правопорушень.
Істотних порушень норм кримінального процесуального законодавства, які є безумовною підставою для скасування або зміни вироку в матеріалах кримінального провадження не встановлено.
Керуючись ст.ст. 376,404, 405, 407,419 КПК України, колегія суддів,
постановила:
апеляційну скаргу захисника обвинуваченої ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а вирок Перемишлянського районного суду Львівської області від 20 червня 2025 року щодо ОСОБА_6 - без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду протягом трьох місяців з моменту її проголошення.
Головуючий
Судді: