490/8487/25
нп 2-о/490/279/2025
13 жовтня 2025 року м.Миколаїв
Центральний районний суд м.Миколаєва
у складі: головуючого судді - Чулуп О.С.
при секретарі - Правник А.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Миколаїв цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Відділ державної реєстрації актів цивільного стану у м. Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території,
Заявник звернувся до Центрального районного суду м. Миколаєва з заявою про встановлення факту смерті бабусі заявника, громадянки України, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Ювілейне, Херсонського району, Херсонської області.
В обґрунтування своїх вимог, заявник посилається на те, що в селі Ювілейне, Херсонського району, Херсонської області померла її бабуся ОСОБА_2 . Заявник вказує, що отримати свідоцтво про смерть у відділі державної реєстрації актів цивільного стану на підконтрольній території України виявилося неможливим, оскільки ОСОБА_2 померла на тимчасово окупованій території України, що визначено наказом Мінреітеграції № 309 від 22 грудня 2022 року на якій діяльність державних органів влади України припинена та фактично не здійснюється. Окрім того заявник вказує, що встановлення даного факту її необхідно для державної реєстрації смерті на території України та отримання свідоцтва про смерть.
Заявник просив справу розглядати справу за його відсутності.
Представник заінтересованої особи в судове засідання не з'явився, про дату час та місце розгляду справи був повідомлений судом.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що заява підлягає задоволенню з наступних підстав.
Cудом досліджено свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 згідно якого ОСОБА_1 народилась ІНФОРМАЦІЯ_3 , в графі батько - ОСОБА_3 , мати - ОСОБА_4 .
Судом досліджено свідоцтво про народження серії НОМЕР_2 згідно якого ОСОБА_4 народилась ІНФОРМАЦІЯ_4 , в графі батько - ОСОБА_5 , мати - ОСОБА_2 .
Судом досліджено копію паспорту громадянина України серії НОМЕР_3 виданого на ім'я ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з якого вбачається, що остання була громадянкою України.
Судом досліджено свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 згідно якого ОСОБА_2 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Згідно п. 5 ч. 2 ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
У відповідності до п.8 ч.1 ст.315 ЦПК України суд розглядає справи, зокрема, про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Відповідно п.2 ч.1 ст.317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана родичами померлого або їхніми представниками до суду за межами такої території України.
Відомості про народження фізичної особи та її походження, усиновлення, позбавлення та поновлення батьківських прав, шлюб, розірвання шлюбу, зміну імені, смерть підлягають обов'язковому внесенню до Державного реєстру актів цивільного стану громадян відповідно до Порядку ведення Державного реєстру актів цивільного стану громадян, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.08.2007 №1064.
Згідно ч. 1 ст. 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою..
Відповідно до роз'яснень, які містяться у п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Відповідно до п.п. 13, 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.1995 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» суд встановлює факт смерті особи за умови підтвердження доказами, що ця подія мала місце у певний час та за певних обставин.
Окрім того, відповідно до ст.ст. 3, 8, 9 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права, утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави, а чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Стосовно окупованих територій у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані так звані «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян. Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
Європейський суд з прав людини послідовно розвиває цей принцип у своїй практиці. Так, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики. При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] далеко від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до сказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, в тому числі й цим [ЄСПЛ]. Вирішити інакше означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються в міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за логікою цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони [тобто є окупованою]» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд вважає за можливе застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, в контексті оцінки документів про смерть особи, виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, як доказів, оскільки суд розуміє, що можливості збору доказів смерті особи на окупованій території можуть бути істотно обмеженими, у той час як встановлення цього факту має істотне значення для реалізації цілої низки прав людини, включаючи право власності (спадкування), право на повагу до приватного та сімейного життя тощо.
На підставі викладеного, суд вважає надані заявником документи, як доказ смерті особи прийняти, не дивлячись на те, що установа, яка видала ці документи, знаходиться на території, яка тимчасово не контролюється органами державної влади України.
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо смерті людини, з метою захисту прав громадян України ніяким чином не легітимізує таку владу. Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. Проте держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
Згідно ч.2 ст. 319 ЦПК України, рішення суду про встановлення факту, який підлягає реєстрації в органах державної реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Приймаючи до уваги викладені заявником обставини та підтвердження їх, з метою захисту прав особи, суд вважає, що заявлені вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.
Відповідно до п.8 ч.1 ст. 430 ЦПК України встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України підлягає негайному виконанню.
Керуючись ст.ст. 12, 19, 49, 81, 263-265, 247, 293, 294, 315, 317, 319, 430 ЦПК України суд,
Заяву задоволити.
Встановити факт смерті ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянки України, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 в селі Ювілейне, Херсонського району, Херсонської області.
Роз'яснити заявникові, що рішення суду про встановлення фактів, які підлягають реєстрації в органах реєстрації актів цивільного стану або нотаріальному посвідченню, не замінює собою документів, що видаються цими органами, а є тільки підставою для одержання зазначених документів.
Рішення підлягає негайному виконанню.
Оскарження рішення суду не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Миколаївського апеляційного суду.
Суддя