Справа № 490/9512/16-ц
нп 2/490/2401/2018
ЦЕНТРАЛЬНИЙ РАЙОННИЙ СУД м. МИКОЛАЄВА
вул. Захисників Миколаєва, 41/12, м. Миколаїв, 54607 тел. (0512) 53-31-08
e-mail: inbox@ct.mk.court.gov.ua, web: ct.mk.court.gov.ua Код ЄДРПОУ 02892528
13 жовтня 2025 року суддя Центрального районного суду м. Миколаєва Подзігун Г.В., розглянувши матеріали цивільної справи за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - нотаріус Жовтневого нотаріального округу Краснова Світлана Миколаївна, про визнання заповіту недійсним,-
23.09.2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа - нотаріус Жовтневого нотаріального округу Краснова С.М., про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування вимог посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер її батько ОСОБА_3 . Після його смерті, вона звернулася до нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини, і їй стало відомо, що 05.07.2007 р. її батько склав заповіт, про який їй нічого не було відомо. Крім неї, його донькою також є ОСОБА_2 . Посилається на те, що її батько був інвалідом І групи, страждав на діабет, енцефалопатію 3 стадії, мав вади зору, метастази у кості черепу, і не міг самостійно написати та прочитати заповіт, крім того був повністю глухим та не розумів української мови, отже оспорюваний заповіт не міг бути йому прочитаний вголос.
У зв'язку вищезазначеним позивачка звернулася до суду з позовною заявою про визнання недійсним заповіту від 05.07.2007 року, складеного на користь відповідача, як такого, що був посвідчений спадкодавцем під час його перебування у тяжкому стані, який не дозволяв усвідомлювати значення своїх дій.
28.09 2016 року на підставі автоматизованого протоколу розподілу судової справи між суддями дану справу було передано до провадження судді Подзігун Г.В.
Ухвалою судді від 28.09.2016 року позовну заяву було залишено без руху, а позивачу надано строк для усунення її недоліків.
06.10.2016 року до суду надійшла заява позивачки про усунення недоліків позову, яка передана судді Подзігун Г.В. 07.10.2016 року.
Ухвалою судді від 07.10.2016 року провадження у справі було відкрито, а справу призначено до судового розгляду.
09.10.2017 року у судовому засідання представником позивача ОСОБА_4 було заявлено клопотання про витребування доказів.
Ухвалою суду від 09.10.2017 року дане клопотання задоволено та витребувано наступні докази:
- медичної справи ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , з Медико - соціальної експертної комісії №1 (м. Миколаїв, вул. Декабристів, 11), про надання йому першої групи інвалідності в 2002 році;
- медичної карти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , з неврологічного відділення Миколаївської міської лікарні №4, що розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Адмірала Макарова, 1;
- медичної карти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , з неврологічного відділення Миколаївської міської лікарні №2, що розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Велика Морська, 54;
- медичної карти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , з лорвідділення Миколаївської місцевої лікарні №3, що розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Космонавтів, 97;
- медичної карти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , з Щелепно - лицьового відділення Миколаївської обласної лікарні, що розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Київська, 1;
- медичної карти ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 , з ЦПМСД №4, що розташована за адресою: м. Миколаїв, вул. Адміральська, 6.
27.03.2017 року судовому засіданні від представника позивача Іванової Л.М. надійшло клопотання про призначення по справі комісійно судово-медичної експертизи, оскільки, на думку позивача, під час складання заповіту ОСОБА_3 не міг самостійно прочитати заповіт та підписати його, оскільки нічого не бачив та не чув. Проведення вказаної експертизи просила доручити КУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи".
Ухвалою від 26 квітня 2017 року по справі призначено комісійну судово-медичну експертизу, на вирішення якої поставлено питання «Чи мав ОСОБА_3 за станом свого здоров'я можливість висловити свою волю щодо складання 05 липня 2007 року заповіту на користь ОСОБА_2 прочитати або прослухати його та усвідомити зміст вказаного заповіту?», проведення якої доручено експертам КУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи".
14 грудня 2018 року на адресу суду надійшов висновок експерта №154 КУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи". Відповідно до висновку, станом на 05.07.2007 року ОСОБА_3 був сліпим (гострота зору на обидва ока нижче 0,01-0,02 діоптрії, яка не підлягала корекції, глухим (внаслідок сенсоневральної глухуватості не чув шепітної мови на обидва вуха) та, враховуючи наявність тяжкого соматичного недугу, неврологічного та психічного, які проявлялись в розладах самосвідомості, вираженому розладі когнітивних функцій, пам'яті, емоційно-вольової функції не міг усвідомлювати свої дії та вчинки.
Таким чином, за станом свого здоров'я 05.07.2007 року ОСОБА_3 не міг висловити свою волю щодо складання заповіту на користь ОСОБА_2 , усвідомлювати його зміст, свої дії та вчинки, прочитати чи прослухати текст вказаного заповіту, тобто був недієздатним.
Ухвалою суду від 12.03.2019 року було задоволено клопотання представника відповідача про виклик у судове засідання експертів Пахно С.М., Лоза О.В. та Мороза О.В.
Ухвалою від 04.04.2019 року задоволено клопотання представника КУ «Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи» про проведення судового засідання в режимі відеоконференції та доручено Приморському районному суду м. Одеси забезпечити проведення судового засідання 15 квітня 2019 року о 15 годині 00 хвилин у режимі відеоконференції за участі експертів Пахно С.М., Лоза О.В. та Мороза О.В..
Неодноразово, ухвалами від 15.04.2019 року, 15.05.2019 року,12.06.2019 року, 04.07.2019 року, 13.08.2019 року, 11.09.2019 року,21.10.2019 року,05.11.2019 року,17.12.2019 року, доручено Приморському та Київському районним судам м. Одеси забезпечити проведення судового засідання 15 квітня 2019 року о 15 годині 00 хвилин у режимі відеоконференції за участі експертів ОСОБА_5 , Лоза О.В. та Мороза О.В., проте останні на зв'язок не вийшли.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 18 грудня 2020 року у справі призначено повторну комісійну судово-медичну експертизу, у зв'язку з чим провадження у справі на час її проведення було зупинено.
Постановою Миколаївського апеляційного суду від 01.03.2021 року ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 18.12.2020 року було скасовано та постановлено нове судове рішення. Призначити у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - нотаріус Жовтневого нотаріального округу Краснова Світлана Миколаївна, про визнання заповіту недійсним, посмертну судову психіатричну експертизу за матеріалами справи, на розв'язання якої поставити питання: "Чи міг ОСОБА_3 станом на день складання заповіту 05 липня 2007 року усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними?"
Проведення посмертної судово психітричної експертизидоручено експертам Державної установи "Центр психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров'я України" (03150, м. Київ, вул. Василя Тютюнника (Анрі Барбюса), 5).
Супровідним листом від 02.04.2021 р. матеріали судової справи №490/9512/16-ц та шість медичних карток стаціонарного хворого ОСОБА_3 були направлені до "Центру психічного здоров'я і моніторингу наркотиків та алкоголю Міністерства охорони здоров'я України".
18.09.2023 р. до суду надійшов адвокатський запит ОСОБА_6 щодо повідомлення останньої про місце перебування судової справи №490/9512/16-ц, надання інформації про рух справи тощо.
В процесі підготовки відповіді на даний запит було з'ясовано, що судова справа №490/9512/16-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - нотаріус Жовтневого нотаріального округу Краснова Світлана Миколаївна, про визнання заповіту недійсним, повернута до судової установи, про що свідчить створення у автоматизованій системі документообігу суду реєстраційної картки вхідного документу від 19.05.2021 р., однак головуючому судді не передана.
З метою встановлення обставин порушення, яке призвело до відсутності цивільної справи в суді після її реєстрації в АСДС, як такої, що була повернута з експертної установи відповідно до наказу голови суду № 37-о/д від 19.10.2023 р. було розпочато службове розслідування, яким встановлено факт втрати судової справи №490/9512/16 в приміщенні суду.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 14.03.2024 року поновлено провадження по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - нотаріус Жовтневого нотаріального округу Краснова Світлана Миколаївна, про визнання заповіту недійсним.
Ухвалою Центрального районного суду м. Миколаєва від 03.09.2024 року у справі призначено посмертну судовупсихітричну експертизу,у зв'язку з чим провадження на час її проведення було зупинено.Проведення посмертної судово-психіатричної експертизи доручено експертам Державної установи "Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України". Оплату на проведення судової експертизи покладено на ОСОБА_2
12.08.2025 року матеріали цивільної справи повернулися до канцелярії Центрального районного судум. Миколаєва зДержавної установи "Інститут психіатрії, судово-психіатричної експертизи та моніторингу наркотиків Міністерства охорони здоров'я України" без виконання посмертної судово-психіатричної експертизи відносно ОСОБА_3 , через її несплату.
30.09.2025 року позивач та її представник в судовому засіданні заявлені позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити.
Відповідач та її представник у судовому засіданні проти задоволення позову заперечували у повному обсязі.
Третя особа - нотаріус Жовтневого нотаріального округу Краснова Світлана Миколаївнав судове засідання не з'явилася.
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до наступного висновку.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1 ст. 13 ЦПК України).
Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Кожна особа має право звернутися досуду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про право власності на житло № НОМЕР_1 від 27.09.2005 року, квартира АДРЕСА_2 , на праві спільної часткової власності належить ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 .
ОСОБА_3 є батьком позивача і відповідача у справі, що підтверджується свідоцтвом про народження ОСОБА_1 та ОСОБА_9 .
05.07.2015 року ОСОБА_10 заповідав належну йому частину квартири АДРЕСА_2 повністю, та все інше майно відповідачу.
Заповіт був посвідчений нотаріусом Жовтневого нотаріального округу Красновою С. М. та зареєстрований у реєстрі за №784.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 , виданим 25.12.2015 року.
Після смерті ОСОБА_3 відкрилась спадщина.
Як вбачається з матеріалів справи позивач звернулась до нотаріуса із заявою про відкриття спадщини після смерті батька. Разом з цим відповідач також звернулась до нотаріуса із аналогічною заявою.
Позивач просить визнати заповіт недійсним, оскільки вважає, що на момент його посвідчення ОСОБА_3 перебував у вкрай тяжкому стані здоров'я та не міг усвідомлювати значення своїх дій та ними керувати.
Згідно зі статтями 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця) до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права і обов'язки, що належали спадкодавцю на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Відповідно до частин першої, другої статті 1220 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу).
Статтями 1217, 1223 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу (спадкоємці за законом першої-п'ятої черг). Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 1233-1235 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається. Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Здійснення права на заповіт не пов'язується законом з місцем проживання та перебування заповідача. Правова природа цього розпорядження визначається судовою практикою як односторонній правочин, що тягне відповідні правові наслідки.
На заповіт, який є правочином, поширюються загальні положення про правочини, якщо у Книзі шостій ЦК України немає відповідного правила. Водночас загальні правила про правочин, у тому числі про їх недійсність, можуть бути поширені на заповіт у тому випадку, коли це не суперечить суті заповіту та природі спадкування.
Аналіз норм Книги шостої ЦК України свідчить, що її нормами визначені вимоги до особи заповідача (стаття 1234 ЦК України), змісту заповіту (статті 1236-1240, 1246 ЦК України), загальні вимоги до форми заповіту (стаття 1247 ЦК України), порядку його посвідчення нотаріусом (статті 1248, 1249, 1253 ЦК України), для яких законодавцем визначені і наслідки їх порушення (постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17, провадження № 14-173цс20)).
Відповідно до частин першої, другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Недійсність окремого розпорядження, що міститься у заповіті, не має наслідком недійсності іншої його частини. У разі недійсності заповіту спадкоємець, який за цим заповітом був позбавлений права на спадкування, одержує право на спадкування за законом на загальних підставах.
У постанові Верховного Суду від 17 червня 2021 року у справі № 761/12692/17 (провадження № 61-37390свп18) та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 13 березня 2023 року у справі № 398/1796/20 (провадження № 61-432сво22) вказано, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Відповідно до ч. 1 ст. 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Для визначення наявності стану, в якому громадянин не міг розуміти значення своїх дій або керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо) на момент укладення угоди, суд призначає судово-психіатричну експертизу. Вимоги про визнання правочину недійсним з цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи про те, що в момент укладення правочину особа не розуміла значення своїх дій та не могла керувати ними.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц вказав, що підставою для визнання правочину недійсним згідно частини першої статті 225 ЦК України може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та керувати ними.
Для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними, і в основу рішення суду про недійсність правочину не може покладатися висновок експертизи, який ґрунтується на припущеннях.
Аналогічні висновки містяться у постановах Верховного Суду: від 19 червня 2019 року у справі № 554/11179/13-ц, від 02 листопада 2020 року у справі № 326/81/15 та від 22 грудня 2021 року у справі № 350/792/20.
Згідно з роз'ясненням Пленуму Верховного Суду України в пункті 16 постанови від 06 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними», правила ст. 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала в такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд за вимогами ст. 103 ЦПК України призначає експертизу за умов з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо.
Так, у разі наявності фізичних вад у заповідача, які позбавляють його можливості прочитати заповіт, посвідчення заповіту відбувається лише при свідках. І саме в цьому разі недотримання такої вимоги щодо порядку посвідчення заповіту відповідно до частини першої статті 1257 ЦК України має наслідком нікчемність заповіту.
У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2021 року у справі № 148/2112/19 (провадження № 61-18061св20) зазначено, що недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення цивільних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті "нівелювання" правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття прав взагалі).
Суд вважає встановленим, що ОСОБА_3 на момент підписання заповіту 05.07.2015 року за своїм станом здоров'я не міг усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, виходячи з наступного.
Відповідно до висновку експерта №154 КУ "Одеське обласне бюро судово-медичної експертизи", станом на 05.07.2007 року ОСОБА_3 був сліпим (гострота зору на обидва ока нижче 0,01-0,02 діоптрії, яка не підлягала корекції, глухим (внаслідок сенсоневральної глухуватості не чув шепітної мови на обидва вуха) та, враховуючи наявність тяжкого соматичного недугу, неврологічного та психічного, які проявлялись в розладах самосвідомості, вираженому розладі когнітивних функцій, пам'яті, емоційно-вольової функції не міг усвідомлювати свої дії та вчинки.
Разом з тим, як слідує з наявних у справі доказів та допитаних у судовому засіданні свідків, зокрема ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 з яких слідує, що ОСОБА_3 на момент посвідчення заповіту нічого вже не чув і не бачив, впізнавав всіх тільки на дотик, українську мову не розумів.
Аналізуючи наявні докази у їх сукупності, суд вважає, що стан ОСОБА_3 був тяжким, за своїм станом здоров'я він не міг усвідомлювати значення своїх дій та не міг керувати ними.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ч.1 ст. 76 ЦПК України).
Відповідно до ч.1-3 ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1-2 ст. 78 ЦПК України суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до ч. 1 ст.79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ч.1,4-7 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Суд вважає, що доводи відповідача в обґрунтування своїх заперечень проти позову є неспроможними та такими, що спростовуються наявними у справі письмовими доказами, зокрема, висновком експертизи та даними медичної документації, що свідчить про тяжкий стан здоров'я ОСОБА_3 у момент підписання спірного заповіту, згідно якого останній не усвідомлював значення своїх дій та не міг ними керувати.
Виходячи з викладеного вище, суд приходить до висновку, що ОСОБА_3 при посвідченні спірного заповіту 05.07.2007 року, зареєстрований в реєстрі №784, не розумів значення своїх дій та не міг ними керуватися, а тому спірний заповіт складений у порушенням вимог ч. 2 ст. 203, ст. 225 ЦК України.
Таким чином, суд приходить до висновку, що заповіт складений ОСОБА_3 від 05.07.2007 року, зареєстрований в реєстрі №784 та посвідчений нотаріусом Красновою С.М., слід визнати недійсним.
Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об'єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв'язок у сукупності, з'ясувавши усі обставини справи, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд прийшов до висновку про задоволення позову.
За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача.
У цій справі позивачем понесено судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 861, 65 грн, які підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.
Керуюсись,ст.ст. 1, 11, 15, 202, 203, 204, 215,225,1216, 1217, 1233, 1257ЦК України, ст.ст. 3, 12, 13, 76 - 81, 141, 258, 259, 264 - 265, 268, 354, 355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - нотаріус Жовтневого нотаріального округу Краснова С. М., про визнання заповіту недійсним, - задовольнити.
Визнати недійсним заповіт, складений та посвідчений нотаріусом Жовтневого нотаріального округу Красновою С.М. від 05.07.2007 року, зареєстрований в реєстрі №784.
Стягнути з ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_4 ) витрати по сплаті судового збору у розмірі 861, 65 грн.
Рішення може бути оскаржено до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 13.10.2025 року.
СУДДЯ Г.В. ПОДЗІГУН