Справа № 333/2764/25
2-др/333/54/25
14 жовтня 2025 року м. Запоріжжя
Комунарський районний суд м. Запоріжжя в складі головуючого - судді Ковальової Ю.В., секретар судового засідання - Дондик О.Ю.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Комунарського районного суду м. Запоріжжя заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Заруднього Ігоря Вікторовича про ухвалення додаткового рішення у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зарудній Ігор Вікторович до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними, повернення коштів та відшкодування збитків,
за участю:
позивача - ОСОБА_1 ,
Представник позивача адвокат Зарудній І.В. звернувся до суду із заявою, в якій просить суд вирішити питання щодо розподілу понесених судових витрат у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зарудній Ігор Вікторович до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними, повернення коштів та відшкодування збитків. В заяві зазначає, що 12.09.2025 у вищевказаній справі винесено судове рішення, яким задоволено позов, проте не вирішено питання про судові витрати, понесені позивачем, а саме витрати на правову допомогу у розмірі 15000,00 грн.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 заяву підтримав, просив стягнути витрати на правову допомогу в сумі 15000 гривень
Інші учасники провадження в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином.
Дослідивши матеріали справи та докази щодо витрат за надання правової допомоги, суд вважає за необхідне заяву про ухвалення додаткового рішення задовольнити частково з наступних підстав.
Відповідно до ст. 246 ЦПК України, якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. Для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог . У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Статтею 270 ЦПК України в п.3 ч.1 передбачено, що суд, що ухвалив рішення, може за заявою осіб, які беруть участь у справі, чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Судом встановлено, що 12.09.2025 року рішенням Комунарського районного суду м. Запоріжжя позов ОСОБА_1 задоволено частково. Зобов'язано АТ «Перший Український Міжнародний Банк» повернути ОСОБА_1 кошти в сумі 11 990 /одинадцять тисяч дев'ятсот дев'яносто/ гривень 00 копійок, шляхом відновлення їх на банківському рахунку ОСОБА_1 , з якого їх було списано 10.01.2025; стягнуто з АТ «Перший Український Міжнародний Банк» судовий збір на користь держави у сумі 119 /сто дев'ятнадцять/ гривень 90 копійок. У задоволенні позовних вимог щодо повернення позивачу коштів в сумі 4 935,48 грн. та стягнення моральної шкоди у розмірі 100 000 грн. - відмовлено.
Проте в рішенні не вирішено питання судових витрат про надання правової допомоги, понесених позивачем.
В позовній заяві позивачем зазначено орієнтовну суму судових витрат на правову допомогу 15000,00 гривень.
Частиною 1 статті 133 ЦПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до пункту 2 частини 2 статті 137 ЦПК України необхідною умовою розподілу витрат на адвоката є надання доказів, які підтверджують їх здійснення.
За змістом пункту 1 частини 2 статті 137, частини 8 статті 141 ЦПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката суд встановлює і розподіляє згідно з умовами договору про надання правничої допомоги в разі наявності відповідних доказів(договорів, рахунків, тощо) щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною.
Так, Верховний Суд у своїй постанові від 03.05.2018 року у справі № 372/1010/16-ц дійшов висновку, що якщо стороною буде документально доведено, що нею понесені витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення.
Відповідно до частини четвертої статті 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина п'ята статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Така правова позиція узгоджується із постановою ВС від 13.01.2021 по справі № 596/2305/18.
Загальне правило розподілу судових витрат визначене в частині четвертій статті 141 ЦПК України.
Разом із тим у частині п'ятій наведеної норми цього Кодексу визначено критерії, керуючись якими суд (за клопотанням сторони або з власної ініціативи) може відступити від вказаного загального правила при вирішенні питання про розподіл витрат на правову допомогу та не розподіляти такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення, а натомість покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення.
Зокрема відповідно до частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
При цьому на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.
Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, наведеного в частині четвертій статті 141 ЦПК України, визначені також положеннями частин шостої, сьомої, дев'ятої статті 141 цього Кодексу.
Таким чином, у разі недотримання вимог частини п'ятої статті 137 ЦПК України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята, шоста статті 137 ЦПК України).
Вказана правова позиція щодо права суду зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони узгоджується із правовою позицією, викладеною: в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03 жовтня 2019 року у справі № 922/445/19; у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: від 03 червня 2020 року у справі № 211/1674/19 (провадження № 61-2679св20), від 19 серпня 2020 року у справі № 195/31/16-ц (провадження № 61-15811св19); у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: від 18 листопада 2020 року у справі № 922/3706/19, від 17 грудня 2020 року у справі № 922/3708/19.
Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.
Як вбачається із матеріалів справи, відповідач не скористався своїм процесуальним правом та не заявив клопотання, відповідно до частини п'ятої статті 137 ЦПК України про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.
В той час коли, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт.
Верховний Суд неодноразово вказував на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткові постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, від 14.11.2018 року у справі № 753/15687/15-ц).
Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Зокрема, у рішеннях ЄСПЛ від 12.10.2006 року у справі «Двойних проти України» (п. 80), від 10.12.2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (п.п. 34-36), від 23.01.2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26.02.2015 року у справі «Баришевський проти України» (п. 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні ЄСПЛ від 28.11.2002 року у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Таким чином, вирішуючи заяву сторони судового процесу про компенсацію понесених нею витрат на професійну правничу допомогу, суду належить дослідити та оцінити додані заявником до заяви документи на предмет належності, допустимості та достовірності відображеної у них інформації. Зокрема, чи відповідають зазначені у документах дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, документам, наявним у судовій справі, чи не вчиняв адвокат під час розгляду справи дій, які призвели до затягування розгляду справи, зокрема, але не виключно, чи не подавав явно необґрунтованих заяв і клопотань, чи не включено у документи інформацію щодо витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, які не підтверджені належними доказами та навпаки, якими доказами підтверджується заявлена до відшкодування сума, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги.
На підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу було надано договір №277/З-1 про надання правової допомоги від 20.03.2025 р., укладеного між адвокатом Заруднім І.В. та ОСОБА_1 , додаткова угода №1 до договору №277/З-1 від 20.03.2025 р., квитанція серії АБ №277/З від 31.03.2025 р., відповідно до якого адвокатом Заруднім І.В. прийнято від ОСОБА_1 15000,00 грн. за надання послуг згідно розрахунку витрат на професійну правову допомогу від 20.03.2025 р.
З огляду на викладене, вирішуючи, чи є розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу обґрунтованим у даній справі, суд вважає, що розмір заявлених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 15000 грн. не в повній мірі відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), оскільки зазначені в наданому позивачем розрахунку витрат на професійну правову допомогу дані щодо характеру та обсягу правничої допомоги, наданої адвокатом, не в повній мірі є дійсними та реальними в частині виду виконаних робіт, отже їх розмір не в повній мірі є обґрунтованим у зазначеній вище частині.
Так, в наданому представником позивача розрахунку витрат на професійну правову допомогу до виду робіт, вартість яких включено до загальної суми 15000 грн., віднесено:
- участь адвоката в трьох судових засіданнях по справі, витрати на прибуття до суду та очікування судового засідання (4 години роботи адвоката) - 6 000 гривень.
У той же час, як вбачається з матеріалів справи під час розгляду справи №333/2764/25 проведено два судових засідання, а саме 18.08.2025 року та 03.09.2025 року.
Тобто, зазначені витрати не в повній мірі відповідають критерію їх реальності, оскільки адвокат не приймав участь у трьох судових засідання, як це передбачено вищевказаним розрахунком надання правничої допомоги.
Враховуючи тривалість судових засідань, враховуючи розрахунок, вказаний в договорі про надання правової допомоги, суд оцінює надані послуги адвоката у 4000 гривень, а тому розмір заявлених позивачем правових витрат вважається обґрунтованими саме на суму 13000 гривень.
Однак, як вбачається з матеріалів цивільної справи ціна позову складає 116925,48 грн., позовні вимоги задоволено частково, а саме зобов'язано АТ «Перший Український Міжнародний Банк» повернути ОСОБА_1 кошти в сумі 11 990 гривень, що становить 10,25 % заявлених позивачем вимог, то з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 1333,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу (13000 грн. х 11990 /116925,48).
За таких обставин, наявні підстави для ухвалення у справі додаткового судового рішення про стягнення судових витрат на правову допомогу у розмірі 1333,00 гривень. Винесення додаткового рішення не впливає на його зміст та не змінює суті основного рішення.
Керуючись п.3 ч.1ст.270 ЦПК України, суд -
Ухвалити додаткове рішення у справі за позовною заявою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Зарудній Ігор Вікторович до Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» про визнання дій протиправними, повернення коштів та відшкодування збитків.
Заяву представника ОСОБА_1 - адвоката Заруднього Ігоря Вікторовича про стягнення витрат на правову допомогу - задовольнити частково.
Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український Міжнародний Банк» на користь ОСОБА_1 витрати на правову допомогу в розмірі 1333 /одна тисяча триста тридцять три / гривень 00 копійок.
Додаткове рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Запорізького апеляційного суду шляхом подачі в 30-денний строк апеляційної скарги.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», код ЄДРПОУ 14282829, місцезнаходження: м. Київ, вул. Андріївська, буд. 4.
Суддя Ю.В.Ковальова