Справа № 127/30671/25
Провадження № 3/127/6457/25
14.10.2025м. Вінниця
Суддя Вінницького міського суду Вінницької області Бернада Є.В., розглянувши матеріали про притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення,
Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення в період часу з 08.07.2025 по 09.07.2025, перебуваючи у літньому таборі «Триндець», який розташований у м. Вінники Львівської області, неповнолітній ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , наносив удари подушкою по ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Таким чином, ОСОБА_1 ухилилась від виконання батьківських обов'язків, передбачених статтею 150 Сімейного кодексу України (далі - СК).
ОСОБА_1 в судовому засіданні винуватість у вчиненні правопорушення не визнала, підтримала подане до суду клопотання про закриття провадження у справі. Зазначила, що вона свідком події не була, їх у табір запросив батько дитини, яка начебто постраждала. Подія була 8-го числа, а 9-го було тренування, в ході якого ознаки наявності струсу головного мозку у ОСОБА_3 виявлені не були. Вони їздили до батьків ОСОБА_4 , однак спілкування не склалось.
Законний представник ОСОБА_3 - ОСОБА_5 у судовому засіданні пояснила, що вона свідком події не була. Син був у таборі, де дітей поселили окремо, однак після дзвінка ОСОБА_6 їх поселили разом. У подальшому син повідомив, що йому в туалеті вимикали світло. Вони попросили, щоб тренер провів відповідну розмову з хлопцями. Зі слів чоловіка відомо, що сину по дорозі стало зле і вони заїхали в лікарню в Тернополі. Після повернення додому син сильно плакав і кричав. У зв'язку з тим, що син скаржився на головні болі, вони звернулись до лікарні, де діагностували струс головного мозку. Син отримав гематому не від нанесення ударів подушками, а внаслідок падіння на підлогу з висоти власного зросту. З приводу побиття син до адміністрації табору не звертався.
Заслухавши пояснення ОСОБА_1 , її захисника, ОСОБА_5 , її представника, дослідивши матеріали справи, суд дійшов до такого висновку.
Згідно зі статтею 245 Кодексу України про адміністративні правопорушення (далі - КпАП) завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом.
Відповідно до статті 280 КпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Зі змісту речення першого частини першої статті 251 КпАП випливає, що доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. При цьому реченням другим частини першої статті 251 КпАП визначено, що ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Суд враховує, що частиною другою статті 251 КпАП регламентовано, що обов'язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу.
З протоколу про адміністративне правопорушення випливає, що в період часу з 08.07.2025 по 09.07.2025, перебуваючи у літньому таборі, який розташований у м. Вінники Львівської області, неповнолітній ОСОБА_2 наносив удари подушкою по ОСОБА_3 .
На підтвердження зазначених обставин до протоколу про адміністративне правопорушення надані в копіях свідоцтво про народження (далі - Свідоцтво), лист за підписом т.в.о. начальника Управління головної інспекції ГУНП у Вінницькій області Костюка О. на ім'я начальника ВП № 3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області Олійника В. про повторну реєстрацію матеріалів ЄО № 11615 та їх доопрацювання (далі - Лист), протокол прийняття заяви про кримінальне правопорушення та іншу подію (далі - Протокол), письмові пояснення ОСОБА_5 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_2 (далі - Пояснення), витяги з медичних документів щодо ОСОБА_4 (далі - Витяги), характеристики на ОСОБА_2 (далі - Характеристика), відповідь на адвокатський запит (далі - Відповідь), довідка про результати розгляду повідомлення (далі - Довідка), рапорти інспектора ЮП СВГ ВП № 3 Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області (далі - Рапорт), відповідь ОСОБА_10 (далі - Відповідь 2), висновок за результатами нейропсихологічного обстеження ОСОБА_4 (далі - Висновок), рішення про розірвання шлюбу (далі - Рішення).
З наведених копій документів випливає, що протокол був складений у зв'язку з тим, що ОСОБА_2 та ОСОБА_11 наносили удари подушкою ОСОБА_3 , внаслідок чого останній впав та вдарився головою об ковролінове покриття підлоги, після чого почав плакати. Також з наведених вище копій документів випливає, що у ОСОБА_3 були виявлені тілесні ушкодження у вигляді підшкірної гематоми потиличної ділянки справа.
Особа, яка притягується до адміністративної відповідальності, заперечуючи можливість її притягнення до такої відповідальності, здійснила посилання, зокрема, на порушення порядку складання протоколу про адміністративне правопорушення. ОСОБА_1 здійснила посилання на те, що відповідна заява була подана до поліції 11.07.2025, тому протокол відповідно до приписів частини другої статті 254 КпАП мав бути складений не пізніше 12.07.2025.
Оцінюючи такі доводи ОСОБА_1 , суд вважає за доцільне зауважити таке.
Відповідно до частини першої статті 254 КпАП про вчинення адміністративного правопорушення складається протокол уповноваженими на те посадовою особою або представником громадської організації чи органу громадської самодіяльності.
Згідно з частиною другою статті 254 КпАП протокол про адміністративне правопорушення, у разі його оформлення, складається не пізніше двадцяти чотирьох годин з моменту виявлення особи, яка вчинила правопорушення, у двох примірниках, один із яких під розписку вручається особі, яка притягається до адміністративної відповідальності.
При цьому частиною третьою статті 254 КпАП визначено, що протокол не складається у випадках, передбачених статтею 258 цього Кодексу.
Застереження, визначені статтею 258 КпАП, судом не встановлені.
З наданих суду матеріалів випливає, що Протокол був складений 11.07.2025, однак протокол про адміністративне правопорушення оформлений 27.09.2025. При цьому з наданих суду матеріалів також випливає, що 30.07.2025 був складений Рапорт про відсутність правових підстав для складання протоколу про адміністративне правопорушення, а також Довідку про результати розгляду повідомлення. Також надані суду матеріали містять Лист про вжиття заходів реагування без посилання на дату його оформлення. Суд при цьому вважає за доцільне зауважити, що Інструкцією з організації реагування на заяви і повідомлення про кримінальні, адміністративні правопорушення або події та оперативного інформування в органах (підрозділах) Національної поліції України, затвердженою наказом Міністерства внутрішніх справ України від 27.04.2020 за № 357, зареєстрованою в Міністерстві юстиції України 15.05.2020 за № 443/34726 (далі - Інструкція) не передбачена можливість повторної реєстрації повідомлення про правопорушення.
Отже, твердження особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, про порушення порядку складання протоколу про адміністративне правопорушення, суд визнає слушними. Разом з тим, наведені вище приписи КпАП не містять застереження в частині того, що у зв'язку порушенням порядку складання протоколу про адміністративне правопорушення особа не може бути притягнута до адміністративної відповідальності, а провадження у справі має бути закрите. Саме тому суд вважає, що доводи ОСОБА_1 про необхідність припинення провадження у справі у зв'язку з порушенням порядку складання стосовно неї протоколу про адміністративне правопорушення суд вважає хибними. Натомість, суд вважає за доцільне надати правову оцінку обставинам, викладеним у протоколі про адміністративне правопорушення, з урахуванням наданих суду доказів у їх сукупності.
Зі змісту частини першої статті 184 КпАП випливає, що адміністративна відповідальність настає у разі ухилення батьків або осіб, які їх замінюють, від виконання передбачених законодавством обов'язків щодо забезпечення необхідних умов життя, навчання та виховання неповнолітніх дітей.
Тобто наведена норма КпАП є бланкетною. Натомість обов'язки батьків щодо виховання та розвитку дитини визначені статтею 150 СК.
Зокрема, відповідно до частини першої статті 150 СК батьки зобов'язані виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини.
Згідно з частиною другою статті 150 СК батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Зі змісту частини третьої статті 150 СК випливає, що батьки зобов'язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя.
При цьому частиною четвертою статті 150 СК визначено, що батьки зобов'язані поважати дитину.
Відповідно до частини п'ятої статті 150 СК передача дитини на виховання іншим особам не звільняє батьків від обов'язку батьківського піклування щодо неї.
Згідно з частиною шостою статті 150 СК забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини.
Зі змісту частини сьомої статті 150 СК випливає, що забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини.
Статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначені права, обов'язки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини.
Зокрема, частиною першою статті 12 Закону № 2402-III визначено, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Згідно з частиною другою статті 12 Закону № 2402-III виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Зі змісту частини шостої статті 12 Закону № 2402-III випливає, що батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за порушення прав і обмеження законних інтересів дитини на охорону здоров'я, фізичний і духовний розвиток, навчання, невиконання та ухилення від виконання батьківських обов'язків відповідно до закону.
Також частиною сьомою статті 12 Закону № 2402-III визначено, що у разі відмови від надання дитині необхідної медичної допомоги, якщо це загрожує її здоров'ю, батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність згідно з законом. Медичні працівники у разі критичного стану здоров'я дитини, який потребує термінового медичного втручання, зобов'язані попередити батьків або осіб, які їх замінюють, про відповідальність за залишення дитини в небезпеці.
Водночас, відповідно до роз'яснень, викладених в абзаці другому пункту 16 постанови Пленуму Верховного Суду України (далі - ВСУ) від 30.03.2007 № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» (далі - Постанова № 3) ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
Також ВС у постанові від 17.06.2021 (справа № 466/9380/17) зауважив, що ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Крім того, у постанові від 12.03.1999 ВСУ зауважив, що єдиний випадок конфлікту між неповнолітніми дітьми не є підставою для висновку про наявність у діях батьків правопорушення, передбаченого статтею 184 КпАП.
Суд вважає за доцільне звернути увагу, що у прецедентній практиці Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у справі «Малофєєва проти Росії» (рішення від 30.05.2013, заява № 36673/04), звертає увагу, що у випадку, коли викладена в протоколі фабула адміністративного правопорушення не відображає всіх істотних ознак складу правопорушення, суд не має права самостійно редагувати її, а так само не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом).
У справі «Карелін проти Росії» (заява № 926/08, рішення від 20.09.2016) ЄСПЛ зазначив, що, за умови відсутності сторони обвинувачення та при наявності певної неповноти чи суперечностей, суду не залишилося нічого іншого, як взяти на себе функції сторони обвинувачення, самостійно відшукуючи докази винуватості особи, що становить порушення частини першої статті 6 Конвенції в частині дотримання принципу рівності сторін і вимог змагального процесу (за цих умов особа позбавлена можливості захищатися від висунутого проти нього обвинувачення перед незалежним судом, а навпаки вона має захищатися від обвинувачення, яке, по суті, судом підтримується).
Крім того, у пункті 43 рішення від 06.02.2025 (справа «Гайдашевський проти України») ЄСПЛ звернув увагу на те, що шукаючи докази винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, за власною ініціативою та засуджуючи заявника на основі доказів, отриманих таким чином, суд створив враження плутанини між ролями прокурора та судді та, відповідно, дав підстави для законних сумнівів щодо неупередженості суду за об'єктивною перевіркою.
Суд також враховує рішення Конституційного Суду України від 22.12.2010 відповідно до якого адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційних принципах і правових презумпція, в тому числі й закріпленою в статті 62 Конституції України.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рибемон проти Франції» зазначив, що сфера застосування принципу невинуватості значно ширше, ніж це представляється: презумпція невинуватості обов'язкова не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, але і для всіх інших суспільних відносин.
З наданих суду матеріалів, як суд зазначив вище, обставини, які б свідчили про наявність ознак невиконання вимог статті 150 СК та статті 12 Закону № 2402-III встановлені не були. Тому суд вважає, що правові підстави для здійснення судом процесуальних дій, спрямованих на здобуття нових доказів на підтвердження винуватості особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, також відсутні. При цьому суд вважає, що ототожнення у наданих суду матеріалах справи цивільної відповідальності батьків неповнолітньої особи за спричинену шкоду та адміністративну відповідальність за ухилення від виконання батьківських обов'язків не ґрунтується на наведених вище приписах нормативних актів. Також суд вважає за доцільне зауважити, що згідно з частиною першою статті 9 КпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Норми КпАП не містять застережень про можливість настання відповідальності за наміри на вчинення протиправної діяльності. Саме тому, аналізуючи надані суду матеріали, суд вважає, що з урахуванням принципу презумпції невинуватості, закріпленого у статті 62 Конституції України, а також з точки зору належності, допустимості та достовірності, а сукупність зібраних доказів (точніше їх відсутність) з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, суд прийшов до висновку, що об'єктивними даними не підтверджена винуватість ОСОБА_1 у вчиненні правопорушення, передбаченого частиною першою статті 184 КпАП, а тому відповідно до пункту 1 частини першої статті 247 КпАП провадження у справі слід закрити.
Керуючись статтями 184, 283, 284 КпАП, суд
Провадження у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності, передбаченої частиною першою статті 184 Кодексу України про адміністративні правопорушення, - закрити у зв'язку з відсутністю в її діях складу цього адміністративного правопорушення.
Постанова може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом десяти днів з дня її винесення.
Суддя: