10 жовтня 2025 року
м. Київ
cправа № 910/6201/24
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Мамалуй О.О. - головуючий, Кібенко О.Р., Кролевець О.А.,
розглянувши у порядку письмового провадження касаційну скаргу акціонерного товариства "Укртелеком"
на постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025
у складі колегії суддів: Скрипка І.М. - головуючий, Мальченко А.О., Тищенко А.І.
та на рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2024
суддя: Літвінова М.Є.
у справі № 910/6201/24
за позовом акціонерного товариства "Укртелеком"
до Кабінету Міністрів України
про стягнення 341 807,63 грн,
Короткий зміст позовних вимог
Акціонерне товариство "Укртелеком" в особі Київської міської філії акціонерного товариства "Укртелеком" звернулось до господарського суду з позовом до Кабінету Міністрів України про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах у розмірі 341 807,63 грн, з якої 339 305,15 - основна сума боргу, 832,66 грн - інфляційні витрати, 1 669,82 грн - 3 % річних.
Позивач стверджує, що відповідач всупереч вимог чинного законодавства, не виконує своїх зобов'язань щодо відшкодування витрат, які понесені позивачем в результаті надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах особам, які проживають на території Пристоличної територіальної громади та мешканцям Фастівської територіальної громади, що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.
Короткий зміст оскаржуваних рішення місцевого та постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення
Рішенням господарського суду міста Києва від 02.12.2024 у справі №910/6201/24, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025, у задоволенні позовних вимог відмовлено повністю.
Судові рішення мотивовані тим, що бюджетним законодавством передбачено, що відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян здійснюється за рахунок місцевого бюджету, а саме органом, головною функцією якого є реалізація державної політики в галузі соціального захисту окремих категорій населення.
Короткий зміст доводів та вимог касаційної скарги
Акціонерне товариство "Укртелеком" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою у даній справі №910/6201/24, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 повністю і ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги позивача повністю.
Касаційна скарга подана з обґрунтуванням скаржником виключних випадків, визначених підпунктами "а", "б" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України, та на підставі пункту 1 частини другої статті 287 ГПК України.
Скаржник зазначає, що суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду, зокрема від 07.08.2023 у справі №922/1418/22, від 28.09.2023 у справі №916/2523/22 та від 06.10.2023 у справі №916/429/23.
Як зазначає скаржник, Верховний Суд у постановах від 07.08.2023 у справі №922/1418/22, від 28.09.2023 у справі № 916/2523/22 та від 06.10.2023 у справі №916/429/23 дійшов висновку, що саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем у правовідносинах щодо компенсації витрат за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян.
Скаржник звертає увагу, що позивач вже звертався з позовами до органів місцевого самоврядування, зокрема до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області та до Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради про стягнення заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах мешканцям Пристоличної сільської та Фастівської міської територіальних громад, за спірний період. Рішенням господарського суду Київської області від 12.09.2023 у справі № 911/1951/23, яке постановою Північного апеляційного господарського суду від 23.11.2023 залишено без змін та рішенням господарського суду Київської області від 19.12.2023 у справі №911/1444/23 в задоволенні позовів АТ «Укртелеком» до Пристоличної сільської ради Бориспільського району Київської області та Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради відмовлено повністю, оскільки Пристолична сільська рада Бориспільського району Київської області та Управління соціального захисту населення виконавчого комітету Фастівської міської ради є неналежними Відповідачами у справі і саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем у спірних правовідносинах (копії рішень наявні в матеріалах справи).
Також скаржник вказує, що суд першої інстанції порушив ч. 6 ст. 233 ГПК України, а відповідач в порушення вимог ст. ст. 6, 165, 178 ГПК України подав відзив на позовну заяву з порушенням вимог до форми, змісту та з пропуском встановленого судом строку.
На думку скаржника суди попередніх інстанцій застосували закон, який не підлягає застосуванню, зокрема: ст. 102 Бюджетного кодексу України, яка втратила чинність 01.01.2017; п.20-4 ч.1 ст. 91 Бюджетного кодексу України; Порядок використання коштів, передбачених у державному бюджеті для виплати деяких видів допомог, компенсацій, грошового забезпечення та оплати послуг окремим категоріям населення, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 24.12.2019 № 1101.
У запереченнях на відзив позивач додатково зазначає, що саме Кабінет Міністрів України є належним відповідачем у даній справі.
Узагальнений виклад позиції інших учасників справи
У відзиві на касаційну скаргу, Кабінет Міністрів України заперечує проти її задоволення та стверджує, що правовідносини у справах, на які посилається позивач у касаційній скарзі, не є подібними з правовідносинами у даній справі, а Кабінет Міністрів України не був стороною у цих справах.
На думку Кабінету Міністрів України господарські суди попередніх інстанцій дійшли обґрунтованого висновку про відсутність існування обов'язку з компенсаційних виплат за надання послуг зв?язку пільговим категоріям громадян саме за рахунок Державного бюджету, та не визначають Кабінет Міністрів України як орган, який повинен такі компенсаційні виплати безпосередньо здійснювати.
Відповідач просить закрити провадження за касаційною скаргою позивача, або відступити від висновків Верховного Суду, на які посилається скаржник та відмовити в задоволенні касаційної скарги.
Обставини справи, встановлені господарськими судами попередніх інстанцій
Акціонерне товариство «Укртелеком» в особі Київської міської філії акціонерного товариства «Укртелеком», як оператор телекомунікації, на виконання вимог законодавчих актів надає телекомунікаційні послуги на пільгових умовах категоріям споживачів, які мають на це право.
Судами встановлено, що позивач надавав телекомунікаційні послуги на пільгових умовах особам, які проживають на території Пристоличної територіальної громади та мешканцям Фастівської територіальної громади.
На підтвердження наданих послуг Пристоличній територіальній громаді, позивач долучив розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати послуг зв'язку, та акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2021 по 31.12.2022, станом на 30.12.2023 на суму 12 837,78 грн.
Також, позивачем надано документи, що підтверджують надання телекомунікаційних послуг мешканцям Фастівської територіальної громади, а саме: розрахунки видатків на відшкодування витрат, пов'язаних з наданням пільг з оплати послуг зв'язку та акт звіряння розрахунків за період з 01.01.2022 по 31.12.2022, станом на 14.03.2024 на суму 326 467,37 грн.
Позивач скерував на адресу відповідача листи №2434-ВИХ-KV-82С000-2023 21.12.2023 та № 371-ВИХ-KV-82С000-2024 від 14.03.2024 про відшкодування витрат за надані послуги зв'язку на пільгових умовах мешканцям Пристоличної територіальної громади за період з 01.01.2021 по 31.12.2022 на суму 12 837,78 грн. та мешканцям Фастівської територіальної громади за період з 01.01.2022 по 31.12.2022 на суму 326 467,37 грн., з відповідними документами за спірний період. На підтвердження відправлення даних листів, позивач долучив описи вкладень у лист та витяги із сайту АТ «Укрпошта» за трекінгами №0505143511590 та №0503823758059, відповідно до яких, 02.01.2024 та 18.03.2024 уповноважений представник КМУ отримав вище вказані документи.
Разом з тим, Міністерство соціальної політики України надало відповідь на звернення позивача, яка викладена у листах № 841/0/290-24/56 від 15.03.2024 та № 1463/0/290-24/56 від 24.04.2024, про те, що відповідно до пункту 20-4 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України із 01.01.2017 фінансування витрат, пов'язаних наданням пільг з оплати послуг зв'язку, віднесено до видатків місцевих бюджетів, що можуть проводитися з усіх місцевих бюджетів. Крім того, міністерство зазначило, що за результатами реалізації реформи децентралізації влади громадянам було надано розширені повноваження щодо визначення політики на місцевому рівні. Також, з метою забезпечення виконання органами місцевого самоврядування розширених повноважень було змінено систему оподаткування, що дало змогу спрямувати до місцевих бюджетів суттєвий додатковий фінансовий ресурс, та за інформацією Мінфіну в 2023 році на відшкодування витрат за надання пільг з оплати послуг зв'язку з місцевих бюджетів було спрямовано близько 39,4 млн гривень. У зв'язку із цим, міністерство акцентує увагу на тому, що питання відшкодування цих витрат мають розглядати відповідні місцеві органи виконавчої влади і органи місцевого самоврядування за рахунок коштів, виділених на цю мету з відповідних місцевих бюджетів. Як вбачається із вищезгаданих листів, під час прийняття рішення щодо виділення з місцевих бюджетів коштів на відповіді програми і заходи місцеві органи самостійно визначають обсяги необхідних видатків та порядок їх використання, а тому питання відшкодування витрат за надання пільг з оплати послуг зв'язку окремим категоріям громадян має бути вирішено відповідно до законодавства за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Позиція Верховного Суду
Оцінка аргументів учасників справи і висновків місцевого господарського суду та господарського суду апеляційної інстанції
Спір у справі виник з приводу наявності/відсутності підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості по витратах, понесених внаслідок надання телекомунікаційних послуг на пільгових умовах.
Відмовляючи в задоволенні позову господарські суди попередніх інстанцій виходили з того, що бюджетним законодавством передбачено, що відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян здійснюється за рахунок місцевого бюджету, а саме органом, головною функцією якого є реалізація державної політики в галузі соціального захисту окремих категорій населення.
Апеляційний господарський суд зазначив, що в даному випадку, положення пункту 20-4 частини першої статті 91 Бюджетного кодексу України щодо належності видатків на пільги з послуг зв'язку до видатків місцевих бюджетів, що можуть здійснюватися з усіх місцевих бюджетів, слід розуміти так, що до видатків Державного бюджету України на відповідний календарний рік, не належать видатки на компенсацію надання послуг зв'язку на пільгових умовах, а відтак Уряд не є належним відповідачем у цій справі, оскільки від його дій не залежить отримання позивачем належної компенсації за надані послуги.
Здійснивши розгляд касаційної скарги у письмовому провадженні, дослідивши наведені в ній вимоги і доводи, а також заперечення на неї, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування господарськими судами норм матеріального та процесуального права, Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу необхідно задовольнити частково з таких підстав.
Правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, визначає Закон України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії".
Відповідно до статті 1 вказаного Закону державні соціальні гарантії - встановлені законами мінімальні розміри оплати праці, доходів громадян, пенсійного забезпечення, соціальної допомоги, встановлені законами пільги, розміри інших видів соціальних виплат, встановлені законами та іншими нормативно-правовими актами, які забезпечують рівень життя не нижчий від прожиткового мінімуму.
Згідно з ч. 1 ст. 18 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, забезпечення пільгових умов задоволення потреб у товарах та послугах окремим категоріям громадян, які потребують соціальної підтримки.
Відповідно до ч.ч. 2 та 3 ст. 19 Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності. Органи місцевого самоврядування при розробці та реалізації місцевих соціально-економічних програм можуть передбачати додаткові соціальні гарантії за рахунок коштів місцевих бюджетів.
Надання державних соціальних гарантій здійснюється за рахунок бюджетів усіх рівнів, коштів підприємств, установ і організацій та соціальних фондів на засадах адресності та цільового використання (стаття 20 вказаного вище Закону).
Пільги з оплати користування послугами зв'язку та комунікаційними послугами передбачено низкою законодавчих актів України. Так, перелік категорій громадян, яким державою встановлені державні соціальні гарантії у вигляді пільг, встановлено, зокрема, Законами України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні", "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту", "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про охорону дитинства", "Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист".
Згідно з частиною першою статті 140 Конституції України місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об'єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.
Відповідно до Конституції України (стаття 143) та Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" (стаття 16) повноваження органів місцевого самоврядування поділяються на власні (самоврядні) та делеговані, тобто повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.
До відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належить встановлення за рахунок власних коштів і благодійних надходжень додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення (пункт "а" частини першої статті 34 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні").
Відповідно до підпункту "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України (з урахуванням особливостей, визначених п. 5 частини другої статті 67-1 цього Кодексу) належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, згідно з переліком, затвердженим Кабінетом Міністрів України.
На момент виникнення спірних правовідносин такий перелік не затверджений, що, однак, не змінює фактичного існування програм в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій, та не звільняє державу від здійснення видатків для забезпечення реалізації таких програм.
Верховний Суд у постанові від 07.08.2023 у справі № 922/1418/22 у подібних правовідносинах, на яку посилається і скаржник у касаційній скарзі, дійшов висновків, зокрема, що здійснення соціальних виплат за надання телекомунікаційних послуг пільговим категоріям громадян відносяться саме до делегованих повноважень органу місцевого самоврядування і мають супроводжуватись відповідним фінансуванням з боку держави, як того вимагають положення частини третьої статті 142 Конституції України, відповідно до якої держава бере участь у формуванні доходів бюджетів місцевого самоврядування, фінансово підтримує місцеве самоврядування. Витрати органів місцевого самоврядування, що виникли внаслідок рішень органів державної влади, компенсуються державою.
Встановлення органами місцевого самоврядування додаткових до встановлених законодавством гарантій щодо соціального захисту населення є власними повноваженнями, які мають фінансуватися виключно з місцевого бюджету.
Положення пункту 6 статті 92 Конституції України та норм Закону України "Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії" у сукупності свідчить про те, що покладання обов'язків з відшкодування спірних витрат на послуги зв'язку пільговим категоріям громадян на органи місцевого самоврядування є помилковим, оскільки боржником у цих правовідносинах є держава, яка здійснює свої цивільні права через відповідні органи.
Аналогічних висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 28.09.2023 у справі № 916/2523/22 та від 06.10.2023 у справі №916/429/23.
Правових підстав для відступу від зазначених висновків Верховний Суд не вбачає.
Належним представником держави у спірних правовідносинах є той суб'єкт, який визначений законом про державний бюджет головним розпорядником бюджетних коштів, прийнятим законодавцем у році, що відповідає спірному періоду, за який понесені позивачем витрати за надання послуг зв'язку пільговим категоріям громадян підлягають компенсації.
Якщо держава не визначила законом такого головного розпорядника видатків, у такому випадку саме Кабінет Міністрів України слід вважати органом, в особі якого держава виступає відповідачем, адже відповідно до пункту 6 статті 116 Конституції України саме Кабінет Міністрів України розробляє проєкт закону про Державний бюджет України і забезпечує виконання затвердженого Верховною Радою України Державного бюджету України.
Відповідна правова позиція з питань встановлення соціальних пільг і гарантій та суб'єктів, які зобов'язані фінансувати такі пільги, наведена в постановах Верховного Суду (див. постанови від 20.01.2022 у справі № 904/138/21, від 01.02.2022 у справі № 904/141/20, від 27.07.2022 у справі № 904/7875/21, від 09.06.2023 у справі № 916/3938/21) та зводиться до того, що пільги, введені законами України, мають компенсуватися з державного бюджету з огляду на їх введення органом державної влади, і саме держава, як замовник послуг, є боржником у цих правовідносинах.
Отже, стороною зобов'язання з компенсації витрат позивачеві за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян є держава, що помилково не врахували господарські суди попередніх інстанцій при ухваленні оскаржуваних рішень.
Задоволення позову за рахунок видатків місцевих бюджетів може мати місце за наявності субвенцій із державного бюджету місцевому бюджету на здійснення державних програм соціального захисту у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Проте, ухвалюючи судові рішення у справі, попередні судові інстанції не встановили, який орган прийняв рішення щодо введення відповідних пільг, у той час як це має вирішальне значення для вирішення питання, за рахунок якого бюджету (державного чи місцевого) повинно здійснюватися їх відшкодування, а також не з'ясували чи мало місце надання відповідних субвенцій з державного бюджету місцевому бюджету, тому помилково вважали що відшкодування витрат за надані послуги зв'язку пільговим категоріям громадян здійснюється за рахунок місцевого бюджету.
Посилання судів попередніх інстанцій на положення пункту 20-4 частини першої статті 91 БК України є необґрунтованим, оскільки вказана норма передбачає можливість віднесення відповідних видатків до місцевих бюджетів, а не встановлює обов'язок органу місцевого самоврядування закладати видатки на відшкодування на пільги за послуги зв'язку. При цьому до видатків, що здійснюються з Державного бюджету України, належать видатки на інші програми в галузі соціального захисту та соціального забезпечення, що забезпечують виконання загальнодержавних функцій (підпункт "є" пункту 9 частини першої статті 87 БК України).
Обставини віднесення видатків на покриття пільги за послуги зв'язку до місцевого бюджету, тобто прийняття відповідного рішення радою щодо надання додаткових гарантій соціального захисту населення або отримання субвенцій з державного бюджету, суди попередніх інстанцій не встановили.
Отже, визначений позивачем відповідач - Кабінет Міністрів України є належним відповідачем у цьому спорі, а тому господарські суди попередніх інстанцій передчасно відмовили в задоволенні позову з підстав визначення неналежного відповідача, а висновки попередніх інстанцій судів зроблені з неправильним застосуванням та порушенням норм матеріального і процесуального права, без урахування викладених у постановах Верховного Суду висновків, зокрема від 07.08.2023 у справі №922/1418/22, від 28.09.2023 у справі №916/2523/22 та від 06.10.2023 у справі №916/429/23.
Таким чином, визначена скаржником підстава для касаційного оскарження, яка передбачена пунктом 1 частини другої статті 287 ГПК України, підтвердилась.
Господарські суди попередніх інстанцій, дійшовши помилкового висновку щодо неналежного відповідача у даній справі та передчасно відмовивши в задоволенні позову, не надали оцінку обґрунтованості/безпідставності заявлених позивачем вимог по суті спору. Поза увагою судів попередніх інстанцій залишилось з'ясування обставин, які входять у предмет доказування у цьому спорі.
У Верховного Суду в силу приписів статті 300 ГПК України відсутня процесуальна можливість з'ясовувати та встановлювати фактичні обставини справи, що перешкоджає прийняттю нового рішення по суті справи, а тому судові рішення підлягають скасуванню з переданням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
За змістом частини третьої статті 310 ГПК підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Перевіривши правильність застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування оскаржуваних судових рішень та направлення справи на новий розгляд до місцевого господарського суду.
Під час нового розгляду справи господарському суду необхідно врахувати викладене, належним чином оцінити всі доводи сторін, встановити й дослідити фактичні обставини справи, які мають значення для її правильного вирішення, а також надати їм належну правову оцінку та вжити всі передбачені законом заходи для всебічного, повного і об'єктивного розгляду даної справи.
Відповідно до статті 129 ГПК України у зв'язку із скасуванням ухвалених судових рішень і передачею справи на новий розгляд розподіл судових витрат у справі, у тому числі й судового збору, сплаченого за подання касаційної скарги, здійснює господарський суд, який приймає рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Суд
Касаційну скаргу акціонерного товариства "Укртелеком" задовольнити частково.
Рішення господарського суду міста Києва від 02.12.2024 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 23.06.2025 у справі № 910/6201/24 скасувати.
Справу №910/6201/24 направити на новий розгляд до господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя О. О. Мамалуй
Судді О. Р. Кібенко
О. А. Кролевець