46025, м.Тернопіль, вул.Кн.Острозького, 14а, тел.:0352520573, e-mail: inbox@te.arbitr.gov.ua
про відмову у відкритті провадження у справі
13 жовтня 2025 року м. Тернопіль Справа № 921/594/25
Господарський суд Тернопільської області
Суддя Андрусик Н.О.
розглянувши позовні матеріали без номера 08.10.2025 (вх.№675 від 08.10.2025) ОСОБА_1 , село Остап'є Тернопільського району Тернопільської області
до відповідача Скалатської міської ради, місто Скалат Тернопільського району Тернопільської області
про стягнення 72 947,00грн,
Фізична особа ОСОБА_1 , село Остап'є Тернопільського району Тернопільської області звернувся 08.10.2025 через підсистему «Електронний суд» ЄСІКС до Господарського суду Тернопільської області з позовом до Скалатської міської ради, місто Скалат Тернопільського району Тернопільської області, про стягнення 72 947,00грн в якості компенсації витрат за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб, котра невиплачена відповідачем як розпорядником бюджетних коштів за серпень-вересень 2024 року.
В обґрунтування позову позивач вказує, що він на постійній основі надає власне приміщення, що знаходиться за адресою : АДРЕСА_1 , котре включено до Переліку місць тимчасового проживання Тернопільської області, затвердженого розпорядженням начальника обласної військової адміністрації від 03.11.2023 року №627/01.02-01 для безоплатного проживання внутрішньо переміщених осіб. Однак йому не було виплачено суму компенсації за серпень 2024 року у розмірі - 32 862 грн, та за вересень 2024 року - 40 085,00 грн.
Посилаючись на розпорядження Тернопільської обласної військової адміністрації № 841/01.02-01 від 27.12.2024 «Про розподіл коштів з резервного фонду державного бюджету», яким затверджено кошти резервного фонду державного бюджету з метою покриття витрат компенсації об'єктам державної, комунальної та приватної власності вказує, що Скалатська міська рада зобов"язана компенсувати власникам жилих приміщень приватного житлового фонду, які безоплатно розміщували в приміщеннях внутрішньо переміщених осіб виділені з бюджету кошти.
У зв"язку з закінченням 2024 бюджетного року та не здійсненням своєчасно радою компенсації вказаних коштів позивачу, такі кошти були втрачені, чим порушено права позивача.
Відповідно до Протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 08.10.2025 позовну заяву розподілено на розгляд судді Андрусик Н.О.
Правовим обґрунтуванням позову визначено норми ст.ст.15, 16, 526, 610, 617 Цивільного кодексу України, ст.ст.193, 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 22, 23, 57 Бюджетного кодексу України, а також Порядок та умови надання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об'єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2022 р. № 261.
Звернення з даним позовом до Господарського суду Тернопільської області позивачем обґрунтовано фактом реєстрації його як суб"єкта підприємницької діяльності, а відповідачем у даному спорі є орган місцевого самоврядування, який у даних правовідносинах виступає розпорядником бюджетних коштів і виконує майнові зобов'язання, тому оскільки предметом спору є стягнення заборгованості (майнова вимога), а не оскарження владного рішення, вважає що даний спір не є публічно-правовим і не підлягає розгляду адміністративним судом.
Вивчивши матеріали позовної заяви, та виходячи із предмету, підстав цього позову, суб'єктного складу сторін спору, характеру спірних правовідносин, суд дійшов висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.
Частиною другою статті 124 Конституції України визначено, що юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Положеннями частини третьої статті 22 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх юрисдикції.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що кожен має право на суд, встановлений законом, тобто відповідний орган повинен мати повноваження вирішувати питання, що належать до його компетенції, на основі принципу верховенства права (рішення ЄСПЛ від 29.04.1988 у справі "Белілос проти Швейцарії"); юрисдикцію суду має визначати закон (доповідь Європейської комісії від 12.10.1978 у справі "Занд проти Австрії").
Як неодноразово наголошувала Велика Палата Верховного Суду, зокрема, і в постанові від 19.02.2020 у справі №570/1472/19, юрисдикційність спору залежить від характеру спірних правовідносин, правового статусу суб'єкта звернення та предмета позовних вимог, а право вибору способу судового захисту належить виключно позивачеві.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
При визначенні предметної юрисдикції справ суди повинні виходити із суті права та/або інтересу, за захистом якого звернулася особа, заявлених вимог, характеру спірних правовідносин, їх змісту та юридичної природи обставин у справі.
Ознаками господарського спору, підвідомчого господарському суду, є, зокрема: участь у спорі суб'єкта господарювання; наявність між сторонами господарських відносин і спору про право, що виникає з відповідних відносин; наявність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення спору господарським судом; відсутність у законі норми, що прямо передбачала би вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Положеннями п.1 ч.1 ст.20 Господарського процесуального кодексу України визначено, що господарські суди розглядають у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема, справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні правочинів у господарській діяльності, крім правочинів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, а також у спорах щодо правочинів, укладених для забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Дійсно, згідно з даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, доступ до якого є загальнодоступним, вбачається, що 14.05.2008 було проведено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Чопяка М.І., котру припинено 30.06.2025 за власним рішенням та 01.07.2025 знову було здійснено державну реєстрацію фізичної особи-підприємця Чопяка Михайла Івановича. Проте, доказів існування господарських правовідносин між Скалатською міською радою та Чопяком М.І. як фізичною особою-підприємцем з приводу відшкодування комунальних витрат за розміщення у власному приміщенні внутрішньо переміщених осіб матеріали позову не містять; договірних відносин між сторонами не існує, жодних правочинів сторонами не укладалося.
Визначений спеціальним законом обов'язок по сплаті щомісячних комунальних послуг покладено на власника нежитлового приміщення, в даному випадку на фізичну особу ОСОБА_1.
Наявність у позивача статусу підприємця не може свідчити про те, що з моменту його державної реєстрації як фізичної особи - підприємця останній виступає в такій якості у всіх правовідносинах, зокрема і щодо отримання житлово-комунальних послуг чи компенсації за такі послуги.
Згідно з частиною першою статті 42 Конституції України кожен має право на підприємницьку діяльність, яка не заборонена законом.
Відповідно до статті 42 Господарського кодексу України (який втратив чинність 28.08.2025, утім діяв на момент порушення прав позивача) підприємництво - це самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється суб'єктами господарювання (підприємцями) з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Відповідно до частини третьої статті 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу. За приписами частини першою статті 58 ГК України суб'єкт господарювання підлягає державній реєстрації як юридична особа чи фізична особа-підприємець у порядку, визначеному законом.
Відтак, підприємець - це юридичний статус фізичної особи, який засвідчує право цієї особи на заняття самостійною, ініціативною, систематичною, на власний ризик господарською діяльністю з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Власник має право використовувати своє майно для здійснення підприємницької діяльності (частина перша статті 320 ЦК України). Тобто фізична особа, яка є власником, зокрема, нерухомого майна, має право використовувати її для здійснення підприємницької діяльності.
Набуття статусу підприємця не позбавляє людину як учасника суспільних відносин статусу фізичної особи. Натомість, згідно з частиною дев"ятою статті 4 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» фізична особа-підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Статтею 51 ЦК України передбачено, що до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Таким чином, цивільні права й обов'язки фізичної особи набуваються та здійснюються у порядку реалізації цивільної дієздатності цієї особи (дана правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 27.06.2018 у справі №916/2791/16).
У ч.1 ст.45 Господарського процесуального кодексу України далі -ГПК України) визначено, що сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Частиною 2 статті 4 ГПК України передбачено, що юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Суд зауважує, що ОСОБА_1 даний позов подано до суду саме як фізичною особою, а не як фізичною особою-підприємцем, що вбачається зі змісту позовної заяви, також її підписано позивачем як фізичною особою, без зазначення статусу ФОП.
Як вже зазначалося, у даному випадку спірні правовідносини ОСОБА_1 з відповідачем виникли не з господарської діяльності, а в силу нормативно-правого акту - Постанови Кабінету Міністрів України №261 від 11 березня 2022 року, якою затверджено Порядок та умови надання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об'єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану, який визначає механізм надання компенсації центральним та місцевим органам виконавчої влади, військовим адміністраціям за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об'єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану (далі - компенсація).
Вказаним Порядком №261 зокрема визначено, що центральні органи виконавчої влади спрямовують компенсацію державним підприємствам, установам і закладам (крім державних закладів освіти, зазначеним у статтях 89 і 90 Бюджетного кодексу України (далі - Кодекс) (п.2);
- обласні держадміністрації (обласні військові адміністрації) спрямовують компенсацію зокрема фізичним особам - підприємцям, приватним підприємствам, установам і закладам (далі - приватні заклади), які розміщені на території відповідних областей (крім приватних закладів освіти);
- компенсація надається за рахунок коштів резервного фонду державного бюджету та спрямовується на покриття додаткових видатків на оплату комунальних послуг зазначеним у пунктах 2-4 цих Порядку та умов підприємствам, установам і закладам (далі - заклади), які обумовлені розміщенням на безоплатній основі внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) таких закладів, а також спожитих у побутових будівлях (приміщеннях), призначених для життєзабезпечення розміщених внутрішньо переміщених осіб (п.6);
- обсяг компенсації розраховується відповідно до пунктів 8-14 цих Порядку та умов та включає обсяг витрат за спожиті: послуги з постачання теплової енергії (теплової енергії як товарної продукції); послуги з постачання гарячої води, централізованого водопостачання та централізованого водовід ведення; послуги з поводження з побутовими відходами або вивезення побутових відходів; послуги з постачання та розподілу природного газу; послуги з постачання та розподілу електричної енергії; інші види енергоносіїв (дрова, пелети, вугілля тощо) (п.7);
- виділення коштів із резервного фонду державного бюджету для надання компенсації здійснюється на безповоротній основі відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 29 березня 2002 р. № 415 «Про затвердження Порядку використання коштів резервного фонду бюджету» (Офіційний вісник України, 2002 р., № 14, ст. 734) (п.22);
- суми коштів в обсягах, встановлених розпорядженням Кабінету Міністрів України, зазначеним у пункті 18 цих Порядку та умов, не пізніше 10 числа місяця, наступного за місяцем, в якому прийнято відповідне розпорядження, Казначейство перераховує суми коштів на рахунки обласних держадміністрацій (військових адміністрацій) для надання компенсації приватним закладам на підставі розподілів відкритих асигнувань, які вони подали як головні розпорядники коштів державного бюджету за відповідною програмою державного бюджету.
Таким чином, даною постановою визначено механізм надання компенсації центральним та місцевим органам виконавчої влади, військовим адміністраціям за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об'єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану (далі - компенсація).
Як вбачається із змісту позовної заяви, спір виник внаслідок порушення радою строку здійснення виплати позивачу як власнику приміщення, в якому розміщено внутрішньо переміщених осіб, коштів для надання компенсації, передбаченої постановою № 261, що були виділені з резервного фонду державного бюджету та перераховані Скалатській міській раді 27.12.2024, однак такі позивачу не виплачені, тобто мала місце бездіяльність даного органу.
Така бездіяльність, що виразилась у невикористанні бюджетного асигнування за цільовим призначенням, послугувала підставою для повернення відповідних коштів як невикористаних до бюджету, та котрі з 01.01.2025, втратили своє призначення.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 19 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) юрисдикція адміністративних судів поширюється на всі публічно-правові спори, крім спорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення. Зокрема, юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження. Вжитий у цій процесуальній нормі термін «суб'єкт владних повноважень» позначає орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхню посадову чи службову особу, інший суб'єкт при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, у тому числі на виконання делегованих повноважень.
Публічно-правовим вважається, зокрема спір, у якому сторони правовідносин виступають одна щодо іншої не як рівноправні та в якому одна зі сторін виконує публічно-владні управлінські функції й може вказувати або забороняти іншому учаснику правовідносин відповідну поведінку, давати дозвіл на передбачену законом діяльність тощо.
Таким чином, до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень здійснює владні управлінські функції, в цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин. Тобто, якщо спір виник у сфері публічно-правових відносин, це виключає розгляд справи в порядку господарського судочинства.
Натомість, визначальні ознаки приватноправових відносин - юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта.
Загальними критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин у їх сукупності. Крім того, таким критерієм може бути і пряма вказівка в законі на вид судочинства, у якому розглядається визначена категорія справ.
До таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постановах від 23.11.2021 у справі №175/1571/15 (провадження №14-51цс21), від 27.03.2019 у справі №638/14011/16-ц (провадження №14-656цс18), від 19.06.2019 у справі №826/5806/17 (провадження №11-290апп19), від 13.03.2019 у справі №202/30/17 (провадження №14-643цс18) та інших.
Аналіз змісту позовних вимог свідчить про те, що спірні правовідносини в цій справі стосуються виплати компенсації за тимчасове розміщення ВПО за рахунок бюджетних коштів, при цьому між позивачем та відповідачем відсутні господарські правовідносини, як і спір про право, який виник з таких правовідносин, відсутні імперативні норми процесуального закону про віднесення такого виду спору до юрисдикції господарських судів, тому суд вважає, що спір у цій справі має вирішуватися в порядку адміністративного судочинства.
Лише та обставина, що Чопяк М.І. є фізичною особою-підприємцем і використовує приміщення для розміщення ВПО (за умов відсутності доказів існування між позивачем та радою господарських відносин), не дає господарському суду законних підстав для розгляду спору щодо стягнення з Скалатської міської ради невиплачених коштів в якості компенсації понесених витрат за розміщення у власному приміщенні по АДРЕСА_1 "є внутрішньо переміщених осіб, відшкодування яких передбачено постановою Кабінету Міністрів України № 261 від 11.03.2022 року в порядку господарського судочинства.
Зі змісту позовної заяви про стягнення компенсації за тимчасове розміщення внутрішньо переміщених осіб з Скалатської міської ради, що є суб'єктом владних повноважень, котрий здійснює державну програму (виплату компенсацій), слідує, що спір має публічно-правовий характер.
Відтак спір у цій справі не може бути віднесений до господарської юрисдикції.
Відповідно до ст. 175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства. Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини 1 цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (ч. 6 ст. 175 Господарського процесуального кодексу України).
На підставі викладеного Господарський суд Тернопільської області відмовляє у відкритті провадження за позовом Фізичної-особи підприємця Чопяка Михайла Івановича та роз'яснює позивачу, що такий позов підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Керуючись ст.ст. 4, 20, 175, 234 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд -
Відмовити у відкритті провадження в справі за позовною заявою ОСОБА_1 , с.Остап'є Тернопільського району Тернопільської області до Скалатської міської ради, м.Скалат Тернопільського району Тернопільської області, про стягнення 72 947,00грн.
Ухвала підписана 13.10.2025, набирає законної сили відповідно до приписів ст.235 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржена протягом 10 днів від дати її підписання до Західного апеляційного господарського суду (п.7 ч.1 ст.255, ч.1 ст.256, ст.257, пп.17.5 п.17 Перехідних положень ГПК України).
Суддя Н.О. Андрусик