вул. Капітана Володимира Кісельова, 1, м. Полтава, 36000, тел. (0532) 61 04 21
E-mail: inbox@pl.arbitr.gov.ua, https://pl.arbitr.gov.ua/sud5018/
Код ЄДРПОУ 03500004
14.10.2025 р. Справа № 917/1178/19(917/1464/25)
Суддя господарського суду Полтавської області Білоусов С.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, матеріали
за позовною заявою Ліквідатора Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс", вул. Соборності, 54, оф. 407, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код 31174870 арбітражного керуючого Макового Олександра Віталійовича, м. Полтава, вул. Шевченка, 52
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПМ", 25006, Кіровоградська область, м. Кропивницький, вул. Шевченка, буд. 18а, код ЄДРПОУ 37061493
про стягнення грошових коштів
в межах справи про банкрутство
за заявою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області, вул. Європейська, 4, м. Полтава, 36000, код ЄДРПОУ 43142831
до Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс", вул. Жовтнева, 54, оф. 407, м. Полтава, Полтавська область, 36014, код 31174870
про банкрутство
У провадженні господарського суду Полтавської області знаходиться справа за заявою Головного управління Державної податкової служби у Полтавській області (ініціюючий кредитор) про банкрутство Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс".
28.07.2025 року на адресу господарського суду Полтавської області надійшла позовна заява від 22.07.2025 року (вхід. № 1515/25) ліквідатора Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" арбітражного керуючого Макового Олександра Віталійовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПМ" про стягнення 1 600 000,00 грн.
Протоколом передачі судової справи раніше визначеного складу суду від 28.07.2025 року справу № 917/1178/19(917/1464/25) розподілено судді Білоусову С.М.
Дослідивши матеріали позовної заяви, суд встановив, що вона подана з додержанням вимог ст. ст. 162, 164, 172 ГПК України; підстави для залишення позовної заяви без руху, її повернення чи відмови у відкритті провадження відсутні.
В прохальній частині позову ліквідатор просить суд розгляд справи проводити у порядку загального позовного провадження.
Згідно п. 2 статті 7 Кодексу України з питань банкрутства господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство (неплатоспроможність), в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.
Склад учасників розгляду спору визначається відповідно до Господарського процесуального кодексу України.
Господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.
Заяви (позовні заяви) учасників провадження у справі про банкрутство (неплатоспроможність) або інших осіб у спорах, стороною в яких є боржник, розглядаються в межах справи про банкрутство (неплатоспроможність) за правилами спрощеного позовного провадження.
Враховуючи зазначене, суд ухвалою від 01.08.2025 року прийняв справу № 917/1178/19(917/1464/25) до свого провадження та розгляд її призначено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.
15.08.2025 року ухвала господарського суду Полтавської області від 01.08.2025 року, яка була направлена Товариству з обмеженою відповідальністю "ІПМ" за місцем його реєстрації, повернулась до суду з відміткою поштового відділення "за закінченням терміну зберігання".
Суд зазначає, що згідно ч. 7 ст. 120 ГПК України, учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають електронного кабінету та яких неможливо сповістити за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає чи не перебуває.
За визначенням п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
До повноважень господарських судів не віднесено з'ясування фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій, тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.06.2018 року у справі № 910/17797/17.
За даних обставин, суд дійшов висновку, що повернення ухвали суду від 01.08.2025 року із проставленням у поштовому повідомленні відмітки "за закінченням терміну зберігання", є підтвердженням відсутності особи - адресата за адресою, а отже, день проставлення такої відмітки в поштовому повідомленні, слід вважати днем вручення судового рішення в порядку, п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України.
Відтак, боржник не скористався наданими йому процесуальними правами, відзив чи то будь-які інші заперечення чи документи суду не надав.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
Ліквідатор Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" - арбітражний керуючий Маковий Олександр Віталійович звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПМ" 1 600 000,00 грн.
Обгрунтовуючи позовну заяву останній посилається на те, що за результатами проведеної оцінки фінансово-господарського стану Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс", в діях банкрута було виявлено ознаки сумнівних фінансових операцій, які призвели до збитковості підприємства.
Як зазначає ліквідатор, за результатами проведеного аналізу, з урахуванням відомостей з виписок по банківських рахунках та відповідно до сальдо (по наявних документах у ліквідатора) в розрахунках між сторонами було виявлено переплату Приватного багатопрофільного підприємства "Технікс" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПМ" у розмірі 5 382 135,29 грн.
Оскільки, зазначені вище грошові кошти Товариством з обмеженою відповідальністю "ІПМ" банкруту - Приватному багатопрофільному підприємству "Технікс" повернуті не були, ліквідатор звернувся до відповідача з вимогою від 21.06.2023 року про повернення безпідставно набутих коштів, вимогою від 20.06.2023 року про надання копій документів.
Вказані вимоги повернулися до адресата з відміткою "за закінченням терміну зберігання".
З огляду на викладені обставини, позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ІПМ" частини безпідставно набутих коштів в сумі 1 600 000,00 грн, що виявлені в результаті аналізу банківських рахунків.
При прийнятті рішення судом враховано наступне.
Відповідно до ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини. Правочин за приписами ст. 204 Цивільного кодексу України є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Положеннями статей 627, 628 Цивільного кодексу України визначено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідності до ст. 509 ЦК України, ст. 173 ГК України, в силу господарського зобов'язання, яке виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання, один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій. а інший суб'єкт (управлена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до вимог ст. 526 ЦК, ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Позивач посилається на те, що за результатами вивчення всіх виписок по рахункам банкрута в банках ліквідатором було проведено аналіз сумнівних (на його думку) фінансових операцій за поточними рахунками банкрута на користь інших контрагентів протягом періоду з 01.01.2013 року до 08.10.2019 року.
Ліквідатору стало відомо, що в період з 27.03.2014 року по 08.12.2016 року між ПБП "ТЕХНІКС" та ТОВ "ІПМ" (код ЄДРПОУ 38516278) (надалі - Відповідач) здійснювались банківські трансакції з посиланням як на підставу платежів на договори Поворотної фінансової допомоги: № 27/03Ф від 27.03.2014 року та на № 24/06ФД від 24.06.2016 року. Відповідно до наявних у арбітражного керуючого документів, сальдо розрахунків між сторонами вказує на існуючу переплату здійснену ПБП "ТЕХНІКС" на користь ТОВ "ІПМ" в сумі 5 382 135,29 грн., яка відповідачем банкруту не поверталась.
Враховуючи вищевикладене, ліквідатором на адресу Відповідача були надіслані:
- вимога про повернення спірних коштів від 21.06.2023 року;
- вимога про надання копій документів від 20.06.2023 року, в якій позивач просив надати копії всіх документів (договорів, накладних, актів виконаних робіт, актів звірки розрахунків, платіжних доручень, банківських виписок тощо щодо господарських відносин ТОВ "ІПМ" та ПБП "ТЕХНІКС";
Всі вимоги були повернути із відміткою «за закінченням терміну зберігання».
На підставі наведеного ліквідатор ПБП "ТЕХНІКС" прийшов до висновку, що договори поворотно-фінансової допомоги між Банкрутом та Відповідачем не укладалися, а вищевказані грошові перекази були способом виведення активів Банкрута.
Підставою для звернення особи до суду є наявність у неї порушеного права та/або законного інтересу. Таке звернення здійснюється особою, якій це право належить, і саме з метою його захисту. Відсутність обставин, які підтверджували б наявність порушення права та/або законного інтересу особи, за захистом якого вона звернулася, є підставою для відмови в позові.
Ліквідатор, який звертається до суду з позовом вказує у позові власне суб'єктивне припущення/уявлення про порушене право, вказуючи, що "на його думку" є сумнівні операції, виведення активів, а договори поворотно-фінансової допомоги на думку останнього укладені не були. Тобто, враховуючи вищевикладене, суд зазначає, що беззаперечних, належних та допустимих доказів на підтвердження своїх доводів позивач суду не надав, у зв'язку з чим суд відмовляє в задоволенні позовних вимог.
Згідно із п. 1 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Згідно ст. 13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності.
Згідно із ч. 2-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.
Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об'єктивного з'ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.
Принцип змагальності передбачає покладення тягаря доказування на сторони, однак не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою ту обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню у спосіб, який дозволить дотриматись переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної стороною обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Такий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі № 910/18036/17.
Велика палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц (п. 81 зазначеної постанови) вказала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона, якщо інша сторона не надала доказів протилежного. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 року у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18 (п. 41). Тобто "концепція негативного доказу", закріплена у ч. 10 ст. 81 ГПК, не може тлумачитися так, що певна обставина вважається доведеною, допоки інша сторона її не спростувала, оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс. Про це зазначено у п.43 постанови Верховного Суду від 23.10.2019 року у справі №917/1307/18. За загальним правилом, тягар доведення обставин, які є підставою позову, покладається на позивача.
Також, суд вважає за потрібно зазначити, що посилання позивача на сумнівні операції, виведення активів на підставі неіснуючих договорів поворотно-фінансової допомоги, не відповідають нормам статті 204 Цивільного кодекс України яка закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (Постанова ВП ВС від 14.11.2018 року у справі № 2-383/2010 (провадження № 14-308цс18))
Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За приписами ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
На підставі ст. 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов висновку, про відмову в задоволенні позовних вимог, оскільки позивачем у справі не надано належних та допустимих доказів, які підтверджують факт безпідставності набутих коштів відповідачем.
Щодо судових витрат слід зазначити наступне.
Відповідно до п. 1 ст. 129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що в задоволенні позовних вимог відмовлено повністю, суд приходить до висновку, що судовий збір покладається на позивача.
Керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. У позові відмовити повністю.
2. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст. 257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення складено та підписано 14.10.2025 року.
Суддя Білоусов С. М.