36000, м. Полтава, вул. Зигіна, 1, тел. (0532) 610-421, факс (05322) 2-18-60, E-mail inbox@pl.arbitr.gov.ua
13.10.2025 Справа № 917/1502/25
Суддя Киричук О.А. при секретарі судового засідання Тертичній О.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження справу
за позовною заявою Керівника Глобинської окружної прокуратури Полтавської області (Код ЄДРПОУ/Умовний код: 0291006021, вул. Центральна, 191, м. Глобине, Кременчуцький район, Полтавська область, 39000) в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу (адреса вул.Коцюбинського, 6, м. Полтава, 36039, ЄДРПОУ 42149108)
до Виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (адреса 39000, вул. Центральна, 285, м.Глобине, Кременчуцького району, Полтавської області, ЄДРПОУ 04382056)
про стягнення 122411.9 грн.,
без виклику представників сторін,
Керівник Глобинської окружної прокуратури Полтавської області в інтересах держави в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу звернувся до Господарського суду Полтавської області з позовом до Виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області про стягнення на користь держави збитки, заподіяні внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в результаті забруднення та засмічення земельної ділянки в сумі 122 411,90 грн.
Ухвалою Господарського суду Полтавської області від 06.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито спрощене позовне провадження у справі без виклику сторін (без проведення судового засідання), запропоновано відповідачу протягом 15 днів з дня вручення ухвали суду надати суду відзив на позов.
Ухвала була надіслана в електронний кабінет відповідача. Згідно довідки про доставку електронного листа документ доставлено до електронної кабінету 07.08.25.
Суд вважає, що ним було виконано умови Господарського процесуального кодексу України стосовно належного повідомлення відповідача про час і місце розгляду справи.
Відповідач 27.08.25 подав відзив на позов, за мотивами якого проти позову заперечив повністю.
05.09.25 від прокурора надійшла відповідь на відзив.
03.1025 від позивача надійшла заява, у якій він підтримав позов повністю.
Інші заяви чи клопотання від сторін до суду не надходили.
Враховуючи те, що подані сторонами у цій справі докази, дозволяють суду встановити та оцінити конкретні обставини (факти), які мають суттєве значення для вирішення цього спору, а отже, розглянути та вирішити спір по суті й здійснити розподіл судових витрат у цій справі, що в свою чергу, вказує на можливість виконання завдань господарського судочинства та з урахуванням необхідності дотримання розумних строків розгляду справи, суд вважає, що в матеріалах справи доказів достатньо для з'ясування обставин справи і прийняття судового рішення у справі № 917/1502/25.
Судом враховано, що за ч.13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Для забезпечення процесуальних прав сторін, прийняття рішення судом відкладалося.
Під час розгляду справи по суті судом були досліджені всі письмові докази, що містяться в матеріалах справи.
Розглянувши матеріали справи, дослідивши всі наявні у справі докази, суд встановив наступне.
На території Глобинської територіальної громади Кременчуцького району, в межах населеного пункту с. Ламане Кременчуцького району Полтавської області з координатами (49.2866238, 33.5798454), розташована земельна ділянка загальною площею 1085,5 м 2, засмічена твердими побутовими відходами.
Глобинською окружною прокуратурою встановлено, що з 2002 року по час звернення до суду не вжито заходів щодо належного оформлення полігону твердих побутових відходів у с. Ламане, а земельна ділянка, на якій розташовано вищевказане місце видалення твердих побутових відходів не сформована, кадастровий номер не присвоєно, межі в натурі на місцевості не винесені та речове право на неї не зареєстроване, а також не вирішено питання щодо розміщення на своїй території об'єктів поводження з відходами, а саме: відсутні об'єкти зі спалювання побутових відходів, об'єктів перероблення органічної складової, що є у складі ТПВ, об'єктів сортування побутових відходів, не організовано роздільне збирання побутових відходів згідно з методикою роздільного збирання побутових відходів, яка затверджується центральним органом виконавчої влади, передбаченої ст. 30 ЗУ «Про управління відходами», що призвело до її забруднення та засмічення, в результаті чого, завдано шкоду навколишньому природньому середовищу у розмірі 122 411, 90 грн.
У обгрунтування позову прокурор посилається на таке:
Актом вибору та обстеження земельної ділянки під розміщення сміттєзвалища в с. Ламане від 30.01.2002 складеного комісією, створеною рішенням 18 сесії 23 скликання Манжеліївської сільської ради від 29.01.2002 року, прийнято рішення про придатність для будівництва сміттєзвалища для складування твердих, побутових та виробничих відходів в с. Ламане. Висновками 2002 року пожежної інспекції Глобинського району, санітарної станції Глобинського району, Глобинської державної екологічної інспекції та районного відділу земельних ресурсів погоджено місце розташування звалищ твердих побутових відходів на території с. Ламане площею 0, 60 га. Згідно висновку археологічної експертизи № 458 від 28.04.2005 року за матеріалами обстеження земельної ділянки під місце розташування сміттєзвалища в с. Ламане на землях Манжеліївської сільської ради площею 0,60 га об'єктів археології не виявлено. Відповідно до рішення десятої сесії четвертого скликання Манжеліївської сільської ради від 25.12.2003 року погоджено розташування звалищ твердих побутових відходів в с. Ламане та надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,60 га для розташування звалищ твердих побутових відходів за рахунок земель сільськогосподарського призначення, що перебувають у запасі сільської ради. Згідно рішення тридцять першої сесії четвертого скликання Манжеліївської сільської ради від 30.01.2006 року, затверджено проєкт землеустрою щодо відведення земельних ділянок в постійне користування під розташування (будівництво) звалищ твердих, виробничих та побутових відходів с.Ламане. Також надано дозвіл на розробку технічної документації із землеустрою що складання документів, що посвідчують право постійного користування земельною ділянкою площею 0,60 га в с.Ламане.
Земельна ділянка з побутовими відходами, яка розташована за координатами (49.287213, 33.580288) знаходиться в адміністративних межах с. Ламане Кременчуцького району Полтавської області, відповідно до протоколу огляду від 15.06.2025 інтернет-ресурсу Googl - карти, що у сукупності з іншими доказами доводить розташування сміттєзвалища в межах вказаного села.
Також згідно плану розташування земельної в с. Ламане, який додано до вказаної проєктної документації, установлено, що земельна ділянка під сміттєзвалище розташована в межах вказаного населеного пункту.
Окружною прокуратурою 30.10.2024 за № 50-4139 вих-24 скеровано запит у порядку ст. 93 КПК України до Глобинської міської ради щодо надання інформації про виготовлення проєктної документації та належного оформлення полігонів твердих побутових відходів на території Глобинської ОТГ, в тому числі в с. Ламане, Кременчуцького району, Полтавської області. З інформації Глобинської міської ради № 6250-24 від 26.11.2024 встановлено, що дійсно на території Глобинської ОТГ, розташоване вказане сміттєзвалище на яке відсутня землевпорядна документація, відповідно відсутній номер кадастрової земельної ділянки. За вказаним фактом, рапортом окружної прокуратури від 21.10.2024 № 50-109 вн-24 до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесено відомості за №42024172010000038 від 21.10.2024 за ч.1 ст. 239 КК України щодо можливого забруднення земельних ділянок твердими побутовими відходами, в тому числі і земельної ділянки площею 1085,5 м 2 в межах с. Ламане.
Згідно протоколу огляду місця події від 11.03.2025 та фототаблицями до нього, слідчим СВ ВП№1 Кременчуцького РУП ГУНП в Полтавській області Кротом Р.А., разом із спеціалістом- головним спеціалістом відділу державного екологічного нагляду (контролю) у сферах запобіганню утворенню та управління відходами, поводження з небезпечними хімічними речовинами Управління державного екологічного нагляду (контролю) у Полтавській області Сердюк С.М., оглянуто вказану земельну ділянку, в результаті чого виявлено несанкціоноване сміттєзвалище в межах с. Ламане, Кременчуцького району Полтавської області за координатами 49.2866238, 33.5798454. На вказаній земельній ділянці виявлено тверді побутові відходи.
Також, відповідно до протоколу огляду «Кадастрової карти України» від 15.06.2025 в рамках вказаного кримінального провадження установлено, що несанкціоноване сміттєзвалище в межах с. Ламане знаходиться поруч із земельною ділянкою, яка належить до приватної форми власності з кадастровим номером 5320685403:03:001:0331.
Згідно довідки Державної екологічної інспекції Центрального округу від 14.05.2025 за №2572-25 щодо шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства від засмічення та забруднення земельної ділянки в с. Ламане Кременчуцького району Полтавської області, розраховано площу засмічення земельної ділянки, об'єм відходів, розмір шкоди та інші. При цьому, відповідно до вказаної довідки площа засмічення та забруднення земельної ділянки у вказаному населеному пункті складає 1085,5 м 2 з об'ємом відходів 542, 75 м2, які розміщені на відкритому грунті та загальний розмір шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в результаті засмічення та забруднення земельної ділянки становить 122 411, 90 грн.
Для розрахунку розміру шкоди внаслідок забруднення та засмічення земель застосовується Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджена наказом Міністерством навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.1997 № 171 (далі - Методика).
В результаті псування (забруднення та засмічення) земельних ділянок у населеному пункті Ламане, розташованому на території Глобинської ОТГ допущено недотримання вимог: ст. 167 Земельного кодексу України в частині здійснення діяльності, внаслідок якої відбулось забруднення грунтів; ст. 37, 45 Закону України «Про охорону земель» в частині недотримання вимог власників і землекористувачів, що призвело до погіршення якості земель; ч. 2 ст. 26 Закону України «Про управління відходами» в частині не забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.
З огляду на викладене вище, прокурор просить суд стягнути з із виконкому Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області на користь держави збитки, заподіяні внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в результаті забруднення та засмічення земельної ділянки в сумі 122 411,9 грн.
Відповідач, заперечуючи проти позову, вказав на таке:
- Позивачем не надано доказів встановлення власника відходів;
- факт перебування сміттєзвалища на обліку відповідача не підтверджує, що саме він є власником відходів, які розміщено на сміттєзвалищі.
- у відповідності до законодавства України по несанкціонованим сміттєзвалищам виконавчим комітетом Глобинської міської ради вживалися відповідні заходи щодо їх ліквідації. Так, з моменту приєднання до Глобинської міської ради низки населених пунктів, було проведено безліч тендерних закупівель по назві предмета закупівлі «Ліквідація стихійних сміттєзвалищ».
- Виконавчим комітетом Глобинської міської ради вживали і в подальшому будуть вживатися заходи, щодо виконання повноважень поводження з відходами.
У відповіді на відзив прокурор навів додаткові доводи у обгрунтування позовних вимог.
Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення, та висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Щодо представництва прокурором інтересів держави в суді, господарський суд зазначає, що у випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб, або державних чи суспільних інтересах.
Частиною 3 статті 4 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) передбачено, що до господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Згідно з ч. ч. 4, 5 ст. 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також визначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Обираючи форму представництва прокурор визначає, в чому полягає порушення або загроза порушення інтересів держави чи громадянина, обґрунтовує необхідність їх захисту. Про це йдеться у рішенні Конституційного Суду України від 08.04.1999 у справі про представництво інтересів в арбітражному судочинстві, яке відповідно до ст. 69 Закону України «Про Конституційний Суд України» є обов'язковим. Згідно з вказаним рішенням інтереси держави можуть збігатися, так і не збігатися з інтересами державних органів.Поняття «інтереси держави» є оціночним і у кожному конкретному випадку прокурор самостійно визначає, в чому саме відбулося або має відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту.
Порушенням інтересів держави у вказаному випадку є те, що забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги є одним із пріоритетних напрямків діяльності як державних органів, так і суб'єктів господарювання, адже охорона навколишнього природного середовища відноситься до глобальних завдань, життєво важливих для всього людства, тому актуальним є відшкодування шкоди, завданої навколишньому природному середовищу з метою спрямування коштів на відновлення стану пошкоджених об'єктів навколишнього природного середовища. Правовідносини, пов'язані з охороною навколишнього середовища становлять суспільний інтерес, а неправомірне, всупереч закону та волі держави використання об'єктів навколишнього природного середовища, а також невідшкодування збитків, заподіяних такими діями, до державного бюджету, суспільному інтересу не відповідає. Таким чином, у зазначеному випадку наявний як державний, так і суспільний інтерес.
Статтею 23 Закону України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом. Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Поняття «орган уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження» визначено, як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади. Не здійснення захисту виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається, а здійснення захисту неналежним чином виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
Відповідно до положень ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Ч. 6 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачає різні форми представництва прокуратурою в суді, серед яких є, зокрема, така форма представництва як звернення до суду з позовом.
Виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї норми є поняття «інтерес держави». Поняття «орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду у справі №924/1237/17 від 20.09.2018, у справі №918/313/17 від 27.02.2018 та ухвалі Верховного Суду у справі №822/1169/17 від 19.07.2018.
Відповідно до ст. 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України є обов'язком держави. Реалізація зазначеного обов'язку здійснюється державою через відповідні органи, які зважаючи на приписи ч. 2 ст. 19 Конституції України, зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та законами України. Згідно з п. п. 1, 7 Положення про Державну екологічну інспекцію України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 275 від 19.04.2017, Держекоінспекція України є центральним органом виконавчої влади, який реалізує 5 державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів. Державна екологічна інспекція Центрального округу, як міжрегіональний територіальний орган Держекоінспекції, відповідно до Положення про Державну екологічну інспекцію Центрального округу, затвердженого наказом Державної екологічної інспекції України від 20.02.2023 № 30, здійснює державний нагляд (контроль) за додержанням територіальними органами центральних органів виконавчої влади, органами місцевого самоврядування в частині здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади, підприємствами, установами, організаціями незалежно від форми власності і господарювання, громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, а також юридичними особами- нерезидентами вимог законодавства, у тому числі з питань запобігання утворенню та управління відходами, зокрема щодо: збирання, перевезення, оброблення відходів; ведення обліку відходів та подання звітності; виконання планів і програм у сфері управління відходами; здійснення заходів із запобігання забрудненню земель хімічними радіоактивними речовинами, відходами, стічними водами; своєчасного та повного виконання заходів із захисту земель від засмічення та забруднення відходами та інші; звертається до суду із позовом щодо визнання протиправними дій чи бездіяльності фізичних і юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців, органів державної влади та місцевого самоврядування, їх посадових осіб, про визнання недійсними індивідуальних актів або їх окремих частин, правочинів, що порушують вимоги законодавства про охорону навколишнього природного середовища; вживає в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступає позивачем та відповідачем у судах.
Відповідно до п. «й» ст. 20-2 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», до компетенції центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, у сфері охорони навколишнього природного середовища зокрема належить: вживати в установленому порядку заходів досудового врегулювання спорів, виступати позивачем та відповідачем у судах.
Згідно з ч. 9 розділу 2 Положення, Державна екологічна інспекція Центрального округу пред'являє претензії про відшкодування шкоди, збитків і втрат, заподіяних державі внаслідок порушення законодавства з питань, що належить до її компетенції, та розраховує їх розмір, звертається до суду з відповідними позовами.
Глобинською окружною прокуратурою 19 червня 2025 року направлено до Державної екологічної інспекції Центрального округу лист №50-2717вих-25 з метою вирішення питання щодо наявності підстав для представництва інтересів держави, відповідно до абз. 4 ч. 4 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», запитано інформацію про те, чи вживалися (якщо ні, то чи будуть вживатися) заходи, які були б спрямовані на стягнення із виконавчого комітету Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області збитків, завданих порушенням природоохоронного законодавства, в тому числі шляхом звернення з позовною заявою до суду, а також роз'яснено повноваження, надані законодавством щодо звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Відповідно до листа Державної екологічної інспекції Центрального округу від 24.07.2025 №4014-25, Інспекція не зверталася із вказаним позовом до суду та просить окружну прокуратуру вжити заходи прокурорського реагування шляхом звернення з відповідним позовом до суду.
Таким чином, існує необхідність вжиття заходів представницького характеру Глобинською окружною прокуратурою. З огляду на викладене, у даному випадку наявні підстави для представництва інтересів держави Глобинською окружною прокуратурою в особі Державної екологічної інспекції Центрального округу, у зв'язку з нездійсненням захисту інтересів держави останніми, шляхом звернення до суду з відповідною позовною заявою.
Вирішуючи позов по суті вимог суд виходить з наступного.
Предметом розгляду даного спору слугує встановлення наявності/відсутності у діях відповідача порушення природоохоронного законодавства і, як наслідок, визначення обґрунтованості заявлених до стягнення грошових коштів за шкоду, заподіяну порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища.
Відповідно до ч.1 ст.13, 14 Конституції України передбачено, що земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.
Статтею 1 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" визначено, що завданням законодавства про охорону навколишнього природного середовища є регулювання відносин у галузі охорони, використання і відтворення природних ресурсів, забезпечення екологічної безпеки, запобігання і ліквідації негативного впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, збереження природних ресурсів, генетичного фонду живої природи, ландшафтів та інших природних комплексів, унікальних територій та природних об'єктів, пов'язаних з історико-культурною спадщиною.
Відповідно до статті 34 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" завдання контролю у галузі охорони навколишнього природного середовища полягають у забезпеченні додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища всіма державними органами, підприємствами, установами та організаціями, незалежно від форм власності і підпорядкування, а також громадянами.
Статтею 35 Закону України "Про охорону земель" передбачено, що власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані, зокрема, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; забезпечувати захист земель від пожеж, ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.
За змістом статті 46 Закону України "Про охорону земель" розміщення, збирання, зберігання, оброблення, утилізація та видалення, знешкодження і захоронення відходів здійснюються відповідно до вимог Закону України "Про відходи".
20.06.2022 Закон України "Про відходи" втратив чинність на підставі Закону України № 2320-IX від 20.06.2022 «Про управління відходами».
Пунктом 7 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про управління відходами» визначено, що відходи це будь-які речовини, матеріали і предмети, яких їх власник позбувається, має намір або повинен позбутися.
Відповідно до статті 15 Закону України «Про управління відходами» громадяни України, іноземці та особи без громадянства зобов'язані дотримуватися вимог цього Закону та інших нормативно-правових актів у сфері управління відходами, запобігати забрудненню відходами навколишнього природного середовища.
Приписами ч. 2 ст. 16 Закону України «Про управління відходами» передбачено, що утворювачі відходів, крім утворювачів відходів домогосподарств, зобов'язані запобігати утворенню та зменшувати обсяги утворення відходів; класифікувати свої відходи відповідно до Національного переліку відходів та Порядку класифікації відходів; обробляти відходи самостійно, за наявності дозволу на здійснення операцій з оброблення відходів, або передавати їх для оброблення суб'єктам господарювання у сфері управління відходами, які мають такий дозвіл; у разі утворення побутових відходів укладати договір про надання послуги з управління побутовими відходами з виконавцем відповідної послуги та вносити плату за надання такої послуги відповідно до встановлених тарифів; не допускати змішування відходів, що можуть бути відновлені, з відходами, що не можуть бути відновлені; вести облік відходів, що утворилися в результаті їхньої діяльності, та подавати відповідну звітність; розробляти та виконувати плани управління відходами підприємств, установ та організацій у встановленому порядку; забезпечувати утримання в належному санітарному і технічному стані місць утворення та зберігання відходів, а також забезпечувати дотримання встановлених правил техніки безпеки та пожежної безпеки у таких місцях; надавати органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування інформацію про відходи та пов'язану з ними діяльність; призначати відповідальних осіб у сфері управління відходами; відшкодовувати шкоду, заподіяну здоров'ю та майну громадян України, навколишньому природному середовищу, підприємствам, установам та організаціям внаслідок порушення встановлених правил управління відходами, відповідно до закону.
Відповідно до пункту б частини 1 статті 91 Земельного кодексу України на власників земельних ділянок покладається обов'язок додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.
Відповідно до пунктів а, б статті 7 Закону України «Про державний контроль за використанням та охороною земель» до повноважень центрального органу виконавчої влади, який забезпечує реалізацію державної політики із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, належать: здійснення державного контролю за дотриманням вимог законодавства України про охорону земель у частині: додержання органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, фізичними та юридичними особами вимог законодавства України про охорону земель.
Відповідно до статті 26 Закону України «Про управління відходами», статті 33 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить організація управління побутовими відходами, забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів, а до делегованих здійснення контролю за додержанням природоохоронного законодавства.
Відповідно до статті 56 Закону України "Про охорону земель" юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом.
Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам.
Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.
Приписами статті 68 Закону України "Про охорону навколишнього природного середовища" встановлено, що порушення законодавства України про охорону навколишнього природного середовища тягне за собою встановлену цим Законом та іншим законодавством України дисциплінарну, адміністративну, цивільну і кримінальну відповідальність (частина 1). Підприємства, установи, організації та громадяни зобов'язані відшкодовувати шкоду, заподіяну ними внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, в порядку та розмірах, встановлених законодавством України (частина 4).
Частиною 1 статті 69 названого Закону визначено, що шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища, підлягає компенсації в повному обсязі.
Відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства, за своєю правовою природою є відшкодуванням позадоговірної шкоди, тобто деліктною відповідальністю.
Загальні положення про цивільно-правову відповідальність за заподіяння позадоговірної шкоди встановлені статтею 1166 Цивільного кодексу України, відповідно до якої майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Підставою деліктної відповідальності є протиправне винне діяння особи, яка завдала шкоду. Для відшкодування завданої шкоди необхідно довести такі факти: неправомірність поведінки особи; вину заподіювача шкоди; наявність шкоди; причинний зв'язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.
Обов'язок доказування відповідно до частини 3 статті 13, частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України розподіляється між сторонами, виходячи з того, хто посилається на певні обставини, якими обґрунтовуються його вимоги або заперечення.
У деліктних правовідносинах саме на позивача покладається обов'язок довести наявність шкоди, протиправність (незаконність) поведінки заподіювача шкоди та причинний зв'язок такої поведінки із заподіяною шкодою, відповідач повинен довести, що в його діях (діях його працівників) відсутня вина у заподіянні шкоди.
Отже, предметом доказування у цій справі є, перш за все, встановлення наявності або відсутності з боку відповідача факту порушення вимог природоохоронного законодавства, які спричинили заявлені позивачем збитки.
Щодо встановлення наявності або відсутності з боку відповідача факту порушення вимог природоохоронного законодавства суд зазначає таке.
У відзиві відповідач зауважує, що позивачем не надано доказів встановлення власника відходів, а факт перебування сміттєзвалища на обліку відповідача не підтверджує, що саме він є власником відходів, які розміщено на сміттєзвалищі.
Судом не оцінюються як правомірні наведені доводи відповідача з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 55 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» суб'єкти права власності на відходи повинні вживати ефективних заходів для зменшення обсягів утворення відходів, а також для їх утилізації, знешкодження або розміщення. Здійснення операцій у сфері поводження з відходами дозволяється лише за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами на визначених місцевими радами територіях із додержанням санітарних та екологічних норм у спосіб, що забезпечує можливість подальшого використання відходів як вторинної сировини і безпеку для навколишнього природного середовища та здоров'я людей.
Орган місцевого самоврядування або місцевий орган виконавчої влади із залученням територіального органу центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику із здійснення державного нагляду (контролю) у сфері охорони навколишнього природного середовища, раціонального використання, відтворення і охорони природних ресурсів, територіального органу Національної поліції України встановлює утворювача або власника виявлених відходів.
Якщо власник відходів не встановлений, передача відходів до суб'єкта господарювання у сфері управління відходами та усунення негативних наслідків, спричинених відходами, здійснюється за рахунок державного або місцевого бюджету. Збирання, перевезення та/або оброблення відходів, власник яких не встановлений організовують: виявлених за межами населених пунктів - Рада міністрів Автономної Республіки Крим, місцеві державні адміністрації; виявлених у межах населених пунктів - органи місцевого самоврядування. Збирання, перевезення та/або оброблення таких відходів здійснюють суб'єкти господарювання у сфері управління відходами.
У відповідності до п. 7 ч. 2 ст. 26 Закону України «Про управління відходами» до повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад у сфері управління відходами належить забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів.
Стаття 30 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» визначає, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження щодо вирішення питань поводження з побутовими відходами.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», органи місцевого самоврядування та їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з ст. 35 Закону України «Про охорону земель» власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов'язані: дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; проводити на земельних ділянках господарську діяльність способами, які не завдають шкідливого впливу на стан земель та родючість ґрунтів; підвищувати родючість ґрунтів та зберігати інші корисні властивості землі на основі застосування екологобезпечних технологій обробітку і техніки, здійснення інших заходів, які зменшують негативний вплив на ґрунти, запобігають безповоротній втраті гумусу, поживних елементів тощо; дотримуватися нормативів при здійсненні протиерозійних, агротехнічних, агрохімічних, меліоративних та інших заходів, пов'язаних з охороною земель, збереженням і підвищенням родючості ґрунтів; надавати відповідним органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування відомості про застосування пестицидів та агрохімікатів; сприяти систематичному проведенню вишукувальних, обстежувальних, розвідувальних робіт за станом земель, динамікою родючості ґрунтів; своєчасно інформувати відповідні органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування щодо стану, деградації та забруднення земельних ділянок; забезпечувати додержання встановленого законодавством України режиму використання земель, що підлягають особливій охороні; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку; забезпечувати захист земель від ерозії, виснаження, забруднення, засмічення, засолення, осолонцювання, підкислення, перезволоження, підтоплення, заростання бур'янами, чагарниками і дрібноліссям; уживати заходів щодо запобігання негативному і екологонебезпечному впливу на земельні ділянки та ліквідації наслідків цього впливу.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», виконавчі органи сільських, селищних, міських рад у галузі охорони навколишнього природного середовища в межах своєї компетенції: організують управління побутовими відходами, відходами будівництва та знесення на своїй території.
Як зазначено вище, несанкціоноване сміттєзвалище розташоване на території Глобинської територіальної громади в межах населеного пункту с. Ламане, Кременчуцького району, Полтавської області, яке раніше входило до Манжеліївської сільської ради.
В силу ст. 327 ЦК України у комунальній власності є майно, яке належить територіальній громаді. Управління майном, що є у комунальній власності здійснюють безпосередньо територіальна громада та утворені нею органи місцевого самоврядування. Враховуючи наведене, органом, уповноваженим управляти майном, яке знаходиться на території Манжеліївської сільської ради на час виникнення спірних правовідносин та розгляду справи в суді є Глобинська міська рада Кременчуцького району Полтавської області, виконавчим органом якої є виконавчий комітет Глобинської міської ради.
Отже, Виконавчий комітет Глобинської міської ради є належним відповідачем у спірних правовідносинах.
Щодо доводів відповідача про відсутність власника відходів, то вказані доводи відповідача не відповідають дійсності, оскільки, з інформації Глобинської міської ради № 6250-24 від 26.11.2024 встановлено, що дійсно на території Глобинської ОТГ, розташоване вказане сміттєзвалище на яке відсутня землевпорядна документація, відповідно відсутній кадастровий номер земельної ділянки. Вказане підтверджується протоколом огляду «Кадастрової карти України» від 15.06.2025 в рамках кримінального провадження. Також, до матеріалів справи додано копію технічної документації за 2002 рік стосовно розроблення проєкту землеустрою щодо відведення земельних ділянок під розташування звалищ твердих, виробничих та побутових відходів в с. Ламане. Тобто, відповідачем вживались заходи щодо оформлення вказаної земельної ділянки під сміттєзвалище, що додатково підтверджує належність земельної ділянки до земель комунальної власності. В результаті чого попри вжиті заходи, земельна ділянка під сміттєзвалище неоформлена, несанкціоноване сміттєзвалище не ліквідовано що і призвело до її засмічення твердими побутовими відходами.
У відповідності до ст. 26 Закону України «Про управління відходами» визначено обов'язки відповідача, а саме забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів.
Відповідно до п. 11 ст. 1 Закону власник відходів - фізична особа, юридична особа, яка утворює відходи або яка відповідно до закону володіє, користується і розпоряджається відходами.
Зважаючи на те, що власники відходів не встановлені, а сміттєзвалище є несанкціоноване, тому у відповідача виникає обов'язок вести облік несанкціонованих сміттєзвалищ та вчиняти заходи щодо їх ліквідації.
Якщо власник відходів не встановлений, передача відходів до суб'єкта господарювання у сфері управління відходами та усунення негативних наслідків, спричинених відходами, здійснюється за рахунок державного або місцевого бюджету.
Враховуючи, що відповідачем допущено розміщення на його території несанкціонованого сміттєзвалища та тривале не вжиття заходів щодо його ліквідації, саме відповідач повинен відшкодувати збитки завдані навколишньому природному середовищу. Вина відповідача виражена у формі бездіяльності.
При цьому, прийняття програмних рішень, проведення закупівель або вчинення інших дій, жодним чином не звільняє Відповідача від обов'язку відшкодування збитків, внаслідок невиконання покладених на нього зобов'язань.
Шкода виражена існуванні в навколишньому природному середовищі предметів, речовин тощо, сторонніх для земельної ділянки.
Згідно довідки Державної екологічної інспекції Центрального округу від 14.05.2025 за №2572-25 щодо шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства від засмічення та забруднення земельної ділянки в с. Ламане Кременчуцького району Полтавської області, розраховано площу засмічення земельної ділянки, об'єм відходів, розмір шкоди та інші. Відповідно до вказаної довідки площа засмічення та забруднення земельної ділянки у вказаному населеному пункті складає 1085,5 м 2 з об'ємом відходів 542, 75 м2, які розміщені на відкритому грунті та загальний розмір шкоди, заподіяної державі внаслідок порушення природоохоронного законодавства в результаті засмічення та забруднення земельної ділянки становить 122 411, 90 грн.
Для розрахунку розміру шкоди внаслідок забруднення та засмічення земель застосована Методика визначення розмірів шкоди, зумовленої забрудненням і засміченням земельних ресурсів через порушення природоохоронного законодавства, затверджена наказом Міністерством навколишнього природного середовища та ядерної безпеки України від 27.10.1997 № 171 (далі - Методика).
Методика застосовується під час встановлення розмірів шкоди від забруднення (засмічення) земель будь-якого цільового призначення, що сталося внаслідок несанкціонованих (непередбачених проектами, дозволами) скидів (викидів) речовин, сполук і матеріалів, внаслідок порушення норм екологічної безпеки у разі зберігання, транспортування та проведення вантажно- розвантажувальних робіт, використання пестицидів і агрохімікатів, токсичних речовин, виробничих і побутових відходів; самовільного розміщення промислових, побутових та інших відходів (п. 1.3 Методики).
Згідно Розділу 3 Методики землі вважаються забрудненими, якщо в їх складі виявлені негативні кількісні або якісні зміни, що сталися в результаті господарської діяльності чи впливу інших чинників. При цьому зміни можуть бути зумовлені не тільки появою в зоні аерації нових шкодочинних речовин, яких 22 раніше не було, а і збільшенням вмісту речовин, що перевищує їх гранично допустиму концентрацію, які характерні для складу незабрудненого ґрунту або у порівнянні з даними агрохімічного паспорта (для земель сільськогосподарського призначення) (п. 3.1 Методики).
Землі вважаються засміченими, якщо на відкритому ґрунті наявні сторонні предмети і матеріали, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища (п. 3.2 Методики). Факти забруднення (засмічення) земель встановлюються уповноваженими особами, які здійснюють державний контроль за додержанням вимог природоохоронного законодавства шляхом оформлення актів перевірок, протоколів про адміністративне правопорушення та інших матеріалів, що підтверджують факт забруднення та засмічення земель (п. 3.3 Методики).
Визначення обсягу забруднення земельних ресурсів у кожному випадку є самостійним завданням через різноманітність геоморфологічних, геологічних та гідрологічних умов. За наявності інформації про кількість (об'єм, маса) забруднюючої речовини, яка проникла у певний шар землі, визначаються площа, глибина просочування. Якщо за зовнішніми ознаками забруднення земельної ділянки неможливо встановити площу забруднення чи глибину просочування, ці параметри визначають за підпунктом 3.6 цієї Методики (п. 3.4 Методики).
У випадках коли обсяг забруднення не може бути визначено відповідно до підпункту 3.4 цієї Методики, визначення обсягу забруднення земельних ресурсів здійснюється із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, а у разі необхідності із залученням спеціалізованих організацій (п. 3.6 Методики). При виявленні засмічення визначаються на місці обсяги засмічення відходами та інші показники, які необхідні для визначення розмірів шкоди.
Об'єм відходів (куб.м), що спричинили засмічення, встановлюють за об'ємними характеристиками цього засмічення через добуток площі засмічення земельної ділянки та товщини шару цих відходів. Товщину шару відходів ділянки визначають вимірюванням (п. 3.5 Методики).
У випадках коли обсяг забруднення не може бути визначено відповідно до підпункту 3.6 цієї Методики, визначення обсягу забруднення земельних ресурсів здійснюється із застосуванням інструментально-лабораторного контролю, а у разі необхідності із залученням спеціалізованих організацій (п. 3.6. Методики).
У даному випадку, позивач встановив і факт засмічення земельних ділянок, і факт забруднення, що відображено у Довідці про розрахунок шкоди (додана до позовної заяви).
Відповідно до приписів природоохоронного законодавства умовою кваліфікації такого правопорушення, як засмічення земель, що є підставою для настання відповідальності та відшкодування шкоди, спричиненої таким засміченням, є доведення факту виявлення на відкритому ґрунті сторонніх предметів і матеріалів, сміття без відповідних дозволів, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища, прямого чи опосередкованого шкідливого впливу на здоров'я людини.
Сам по собі факт наявності сміття не є достатнім для того, щоб вважати землю засміченою і, як наслідок, для виникнення обов'язку відшкодувати шкоду. Обов'язковою ознакою засмічення є таке засмічення земель, що призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.
Відтак, для наявності підстав щодо покладення на відповідача відповідальності за засмічення земель, позивачу необхідно встановити факт того, що таке засмічення призвело або може призвести до забруднення навколишнього природного середовища.
Подібні за змістом висновки викладені у постановах Верховного Суду від 13.04.2018 у справі № 904/6886/17, від 27.09.2018 у справі № 909/6/18, від 25.10.2018 у справі № 905/31/17.
Так, у Довідці про розрахунок шкоди відображено, що з метою підтвердження факту забруднення земельних ділянок здійснено відбір грунту (зафіксовано протоколом огляду місця події від 11.03.2025 та актом обстеження земельної ділянки від 11.03.2025). Відповідно до протоколів вимірювань показників складу та властивостей ґрунтів від 17.03.2024 виявлено забруднення навколишнього природного середовища.
Відповідач не скористався правом на подачу доказів з метою спростування доводів позивача щодо засмічення та забруднення навколишнього природного середовища, розрахунку обчисленої ним шкоди, її розміру, вказуючи у відзиві лише на те, що факт перебування сміттєзвалища на обліку відповідача не підтверджує, що саме він є власником відходів, які розміщено на сміттєзвалищі.
Згідно з приписами частини 4 статті 165 Господарського процесуального кодексу України якщо відзив не містить вказівки на незгоду відповідача з будь-якою із обставин, на яких ґрунтуються позовні вимоги, відповідач позбавляється права заперечувати проти такої обставини під час розгляду справи по суті.
За даних обставин, матеріалами справи підтверджується, що дії (бездіяльність) відповідача є порушенням вимог: ст. 167 Земельного кодексу України в частині здійснення діяльності, внаслідок якої відбулось забруднення грунтів; ст. 37, 45 Закону України «Про охорону земель» в частині недотримання вимог власників і землекористувачів, що призвело до погіршення якості земель; ч. 2 ст. 26 Закону України «Про управління відходами» в частині не забезпечення ліквідації несанкціонованих сміттєзвалищ у межах населених пунктів виконавчими органами сільських, селищних, міських рад.
Причинний зв'язок між протиправною поведінкою заподіювача шкоди та шкодою -факт існування шкоди навколишньому природному середовищу є безпосереднім наслідком бездіяльності відповідача.
Щодо складових розрахунку, суд зазначає, що з урахуванням наявних у справі доказів та наданих сторонами пояснень, наданий позивачем розрахунок вважає таким, що відповідає вимогам Методики.
Станом на час розгляду справи відповідач не виконав зобов'язання і не відшкодував у добровільному порядку шкоди у розмірі 122 411,90 грн., завданої порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок засмічення та забруднення земельних ділянок, доказів оплати суду не надав.
Згідно з частиною 2 статті 13 ГПК України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Вказані положення означають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу, ущемлення будь-чиїх процесуальних прав. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
Відповідно до частини 1 статті 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін.
Принцип змагальності тісно пов'язаний з процесуальною рівністю сторін і забезпечує повноту фактичного й доказового матеріалу, наявність якого є важливою умовою з'ясування обставин справи. Відповідно до вказаного принципу, особи, зацікавлені в результаті справи, вправі відстоювати свою правоту у спорі шляхом подання доказів; участі в дослідженні доказів, наданих іншими особами шляхом висловлення своєї думки з усіх питань, що підлягають розгляду у судовому засіданні. Змагальність є різновидом активності зацікавленої особи (сторони).
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст.77 ГПК України, обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Як визначено ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
За таких обставин, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь держави суми збитків, є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
З огляду на викладене вище, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду.
У відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених вимог.
Відповідно до ст.129 Господарського процесуального кодексу України понесені позивачем витрати зі сплати судового збору покладаються на відповідача в 2422,40 грн.
Керуючись статтями 232-233, 237-238, 252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити повністю.
2. Стягнути із Виконкому Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (вул. Центральна, 285, м. Глобине, Кременчуцького району, Полтавської області, (код ЄДРПОУ 04382056) на користь держави збитки, заподіяні внаслідок порушення вимог природоохоронного законодавства в результаті забруднення та засмічення земельної ділянки в сумі 122 411 ( сто двадцять дві тисячі чотириста одинадцять гривень 90 копійок), які перерахувати на р/р UA928999980333129331000016571, код ЄДРПОУ 37959255, одержувач - ГУК у Полтавській області /тг.м.Глобине/24062100, банк одержувача- Казначейство України (ел.адмін.подат.).
3. Стягнути із Виконкому Глобинської міської ради Кременчуцького району Полтавської області (вул. Центральна, 285, м. Глобине, Кременчуцького району, Полтавської області, код ЄДРПОУ 04382056), понесені витрати, пов'язані зі сплатою судового збору на суму 2422,40 грн. на користь Полтавської обласної прокуратури (36000, м. Полтава, вул. 1100 річчя Полтави, 7, р/р UA118201720343130001000006160, банк ДКСУ м. Київ, код ЄДРПОУ 02910060, код класифікації видатків бюджету - 2800)
Видати накази з набранням цим рішенням законної сили.
4. Копію рішення направити учасникам (сторонам) справи в порядку, встановленому статтею 242 ГПК України.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Східного апеляційного господарського суду через господарський суд Полтавської області протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Повне рішення складено 13.10.2025р.
Суддя Киричук О.А.