65119, м. Одеса, просп. Шевченка, 29, тел.: (0482) 307-983, e-mail: inbox@od.arbitr.gov.ua
веб-адреса: http://od.arbitr.gov.ua
"07" жовтня 2025 р.м. Одеса Справа № 910/7148/25
Господарський суд Одеської області у складі судді Цісельського О.В.,
за участю секретаря судового засідання Лінник І.А.
за участю представників:
від позивача: не з'явився,
від відповідача: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу № 910/7148/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Росич» (вул. Поштова, № 159-Б, кім. 5, м. Запоріжжя, 69095)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Міськбуд» (вул. Шепелєва, № 6, м. Київ, 03061)
про стягнення 629 289,49 грн,
1. Короткий зміст позовних вимог та заперечень.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Росич» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Міськбуд», в якому просить суд стягнути з відповідача прострочену заборгованість за виконані роботи в сумі 386488,57 грн, пеню за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 55226,67 грн, індексацію за прострочення виконання грошового зобов'язання в сумі 29887,11 грн, 3% річних в сумі 5936,20 грн, а також прострочену заборгованість за підписаним актом виконаних робіт № 14 від 29.11.2024 в сумі 151750,94 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов договору підряду № 01/25/11/21-ДТ/С01 від 25.11.2021 в частині повної та своєчасної оплати виконаних позивачем робіт.
Як стверджує позивач, на виконання умов договору підрядник виконав роботи, що передбачені договором, на об'єкті будівництва «Будівництво багатофункціонального курортно-оздоровчого комплексу з об'єктами санаторної інфраструктури та благоустроєм прилеглої території за адресою: м. Одеса, Приморський район, Французький бульвар, 54, 54/6, 54/16, 54/3, 54/4, 54/10, 54/19, 54/2, 54/5, 54/6, 54/12» (І черга будівництва. Коригування), належним чином та в обсязі, що відповідає здійсненим авансовим платежам. Позивач додає, що роботи виконані підрядником на загальну суму 21298495,92 грн, а факт належного виконання зазначених зобов'язань підрядника встановлений відповідно до договору на підставі актів виконаних робіт №1-13 за період з березня 2023 року по жовтень 2024 року включно, а також відповідних довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрати.
Позивач вказує, що у відповідності з умовами договору, генеральним підрядником здійснено передплати на роботи та матеріали, та оплату виконаних належним чином робіт на загальну суму 20912007,35 грн, а в подальшому роботи не виконувались у зв'язку з відсутністю фінансування з боку генерального підрядника. Проте, за ствердженням позивача, в порушення умов договору, генеральний підрядник не здійснив остаточний розрахунок за виконані підрядником роботи, з урахуванням раніше здійснених платежів, встановлених договором, у зв'язку з чим у останнього виникла заборгованість перед підрядником у розмірі 386488,57 грн.
Окрім того, як зазначає позивач, сумлінно виконуючи зобов'язання за договором на об'єкті для продовження виконання подальших робіт здійснив постачання товарно-матеріальних цінностей на територію об'єкта на загальну суму 151750,94 грн, у зв'язку з чим листом від 26.02.2025 № 26/02-25 позивач надав відповідачу на підписання акт виконаних робіт № 14 від 29.11.2024, підписаний з боку ТОВ «Росич», який був отриманий відповідачем 06.03.2025. Проте, на дату подання позову вказаний акт з боку відповідача не підписаний, оплата за даним актом позивачу не надійшла.
На переконання позивача, відсутність заперечень з боку відповідача та ненадання підписаного акту свідчать про фактичне прийняття виконаних робіт, у зв'язку з чим позивач має правові підстави вимагати стягнення суми заборгованості за договором підряду в повному обсязі.
Відповідач відзив на позов не надав, своїм правом на захист не скористався.
Інші заяви по суті справи до суду не надходили.
2. Процесуальні питання, вирішені судом.
06.06.2025 Товариство з обмеженою відповідальністю «Росич» звернулося до Господарського суду міста Києва із позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Міськбуд» про стягнення 629 289,49 грн.
16.06.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Росич» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Міськбуд» про стягнення 629 289,49 грн. передано за виключною підсудністю до Господарського суду Одеської області.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 09.07.2025 позовна заява вх.№2771/25 була передана на розгляд судді Цісельського О.В.
14.07.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області прийнято позовну заяву (вх.№ 2771/25 від 09.07.2025) до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/7148/25. Постановлено справу № 910/7148/25 розглядати за правилами Господарського процесуального кодексу України в порядку спрощеного позовного провадження та призначено розгляд справи по суті на "05" серпня 2025 року о 12:00 год.
Судове засідання, призначене ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.07.2025 у справі № 910/7148/25 на 05.08.2025 о 12:00 год., не відбулося у зв'язку з перебуванням судді Цісельського О.В. у період з 31.07.2025 по 07.08.2025 включно на лікарняному.
08.08.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області судове засідання у справі № 910/7148/25 призначено на "02" вересня 2025 року об 11:40 год.
02.09.2025 ухвалою Господарського суду Одеської області, з огляду на неявку у судове засідання представників сторін та неможливість з'ясування заперечень відповідача на позов з огляду на відсутність відзиву на позов, відкладено розгляд справи № 910/7148/25 по суті на "07" жовтня 2025 року о 10:40 год.
07.10.2025 ТОВ «Росич» звернулось до суду із заявою (вх. № 31149/25), відповідно до якої позивач просив розглянути справу за наявними у матеріалах доказами без участі представників позивача та відповідача і ухвалити рішення.
Представник позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Росич» в судове засідання з розгляду справи по суті 07.10.2025.2025 не з'явився, просив здійснювати розгляд справи за його відсутності.
Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеса Міськбуд» про час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином шляхом направлення ухвал суду на адресу його місцезнаходження, про що свідчать наявні в матеріалах справи рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення, проте свого представника в судові засідання жодного разу не направив, поважність підстав неявки належними та допустимими доказами суду не обґрунтував, своїм процесуальним правом на подання відзиву не скористався, жодних заперечень проти позову не надав, з огляду на що суд вважає за можливе відповідно до ч.9 ст.165 ГПК України розглянути справу за наявними в ній матеріалами.
Так, про розгляд справи відповідач повідомлявся належним чином шляхом надсилання ухвал суду на юридичну адресу Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Міськбуд» - вул. Шепелєва, № 6, м. Київ, 03061. Однак, судова кореспонденція поверталася до суду з відмітками пошти «адресат відсутній за вказаною адресою». В свою чергу, надіслана відповідачу рекомендованим листом з позначкою «Судова повістка» ухвала про відкладення розгляду справи від 02.09.2025 була отримана останнім 10.09.2025, про що свідчить наявне в матеріалах справи поштове повідомлення
Так, частиною 11 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до п. 3 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення.
Згідно п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Суд зауважує, що, виходячи зі змісту диспозитивних положень пунктів 1-5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, днем вручення судового рішення може бути не лише день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення (тобто день фактичного отримання рішення), а й день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси (аналогічні висновки викладені у Постанові Верховного Суду від 11.07.2024 у справі № 903/237/23).
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками «адресат відмовився», «за закінченням терміну зберігання», «адресат вибув», «адресат відсутній» і т.п., врахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.
Виходячи зі змісту статей 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 № 270, у разі, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною (наявність такої адреси в ЄДР прирівнюється до повідомлення такої адреси стороною), і судовий акт повернуто підприємством у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі.
Аналогічний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 17.11.2021 року у справі № 908/1724/19, від 14.08.2020 року у справі № 904/2584/19, від 13.01.2020 року у справі № 910/22873/17, від 19.12.2024 року у справі № 910/9262/23 тощо.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 року у справі № 800/547/17, постанови Верховного Суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 року у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 року у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 року у справі № 910/16033/20, від 20.07.2021 року у справі № 916/1178/20, тощо).
В пункті 6.22 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.05.2020 року у справі № 910/719/19 та в пункті 97 постанови від 17.05.2024 року об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі № 910/17772/20 сформульовано висновки про те, що негативні наслідки через неодержання підприємцем звернення до нього, якщо таке звернення здійснене добросовісно і розумно, покладаються на підприємця. Не може вважатися неотриманим чи отриманим несвоєчасно звернення відправника до одержувача, якщо одержувач власними діями чи бездіяльністю (наприклад, несвоєчасним зверненням до відділення поштового зв'язку, незабезпечення особи для отримання кореспонденції за своєю адресою тощо) призвів до затримки в одержанні кореспонденції. Протилежний підхід суперечив би принципам справедливості, добросовісності і розумності (стаття 3 ЦК України).
Суд вбачає за необхідне також зазначити, що після підписання електронним цифровим підписом судді ухвал суду, судом направлялись процесуальні рішення у справі через програму «Діловодство спеціалізованого суду» на адресу електронної пошти відповідача odesa_miskbud@ukr.net(вказана електронна пошта зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських фрмувань). При цьому, відомості у програмі «Діловодство спеціалізованого суду» містять інформацію що відповідачу процесуальні документи було доставлено о електронної скриньки.
Окрім того, враховуючи неотримання відповідачем поштової кореспонденції за своїм офіційним місцезнаходженням, судом протягом розгляду справи вживалися додаткові заходи щодо належного та фактичного повідомлення відповідача про розгляд даної справи судом, а саме секретарем судового засідання здійснено спробу передати телефонограму за відомим суду номером телефону відповідача, яку отримав 02.09.2025 менеджер ТОВ «Одеса Міськбуд».
Враховуючи викладене, суд вважає, що вжив всі залежні від нього заходи для повідомлення відповідача своєчасно та належним чином про розгляд справи і забезпечення реалізації ним своїх прав, матеріали справи не містять відомостей про будь-які інші засоби зв'язку з відповідачем.
У цьому випаду судом також враховано, що за приписами частини 1 статті 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання. Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 названого Закону, для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України «Про доступ до судових рішень»).
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/7148/25 у Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
За наведених обставин суд доходить висновку, що судом було вчинено всі необхідні дії щодо повідомлення відповідача про відкриття провадження у справі, вчинення відповідних процесуальних дій та надано можливість викласти свої, зокрема, заперечення проти задоволення позовних вимог, натомість відповідач не вживав заходів щодо реалізації наданого йому права навести свої доводи та міркування, заперечення проти заяв, доводів і міркувань інших осіб, передбачене статтею 42 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, шляхом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів.
Суд зауважує, що попри те, що конституційне право на суд є правом, його реалізація покладає на учасників справи певні обов'язки. Практика ЄСПЛ визначає, що сторона, яка задіяна у ході судового розгляду справи, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки. Як зазначено у рішенні ЄСПЛ у справі «Пономарьов проти України» від 03.04.2008, сторони мають вживати заходи, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Витративши значні ресурси, Україна створила інформаційне поле, де зацікавлена особа легко знайде інформацію про судову справу. Функціонує Єдиний державний реєстр судових рішень. На сайті судової влади доступні персоналізовані відомості про автоматичний розподіл справ та розклад засідань. Працює підсистема «Електронний кабінет» ЄСІТС. Все безкоштовно і доступно.
Використання цих інструментів та технологій забезпечує добросовісній особі можливість звертатися до суду, брати участь у розгляді справи у зручній формі та з мінімальними витратами. Тобто держава Україна забезпечила можливість доступу до правосуддя і право знати про суд.
Виходячи з вищевикладених положень ГПК України та встановлених обставин щодо порядку викликів і повідомлень відповідача, суд вважає, що відповідач є належним чином повідомленим про час та місце судового розгляду, що наділяє суд правом розглядати справу без його участі.
На думку суду, процесуальна поведінка відповідача при розгляді даної справи в суді свідчить про відсутність реальної зацікавленості у вирішенні даного спору у встановлений процесуальним законом строк та відповідно до положень ст. 2 ГПК України.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У той же час чергове безпідставне відкладення розгляду справи може призвести до значного виходу за межі встановлених чинним ГПК України строків розгляду господарських спорів, до затягування строків її розгляду і перебування в стані невизначеності учасників процесу, що може призвести до порушення положень ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка покладає на національні суди обов'язок здійснити швидкий та ефективний розгляд справ упродовж розумного строку.
Отже, судом було забезпечено принцип змагальності сторін, рівність сторін, що полягає у наданні їм однакових можливостей для реалізації ними своїх процесуальних прав, з огляду на сплив строків для подання доказів, з метою дотримання прав позивача на своєчасне вирішення спору.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи, у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов'язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов'язком сторони, розгляд даної справи вже відкладався у зв'язку з нез'явленням представника відповідача у судові засідання, неподанням відповідачем відзиву на позовну заяву, а також враховуючи достатність часу, наданого учасникам справи для підготовки до судового засідання та подання доказів, приймаючи до уваги принципи змагальності та диспозитивної господарського процесу, закріплені у статті 129 Конституції України та статтях 13, 14, 74 Господарського процесуального кодексу України, суд вважає, що господарським судом, в межах наданих йому повноважень, створені належні умови учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених Господарським процесуальним кодексом України, висловлення своєї правової позиції у спорі та надання відповідних доказів, що є підстави для розгляду справи по суті за наявними у ній матеріалами за відсутності представників сторін у відповідності до вимог частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України.
Судом також враховано, що в умовах воєнного часу, суди України, продовжують працювати на територіях, де це є можливим, на підставі чого, з метою забезпечення розумного балансу між нормами статті 3 Конституції України, згідно з якою людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю, а також положеннями статті 2 Господарського процесуального кодексу України, які визначають завдання господарського судочинства, з урахуванням норм Закону України «Про правовий режим воєнного стану», приймаючи до уваги обставини даної справи та достатність часу, наданого всім учасникам справи для висловлення своєї правової позиції по даній справі, суд вважав за доцільне розглядати дану справу в межах розумного строку, створивши учасникам справи умови належного балансу безпеки та можливості ефективної реалізації їх процесуальних прав.
З урахуванням викладеного, за об'єктивних обставин розгляд даної позовної заяви був здійснений судом без невиправданих зволікань настільки швидко, наскільки це було можливим за вказаних умов, у межах розумного строку в контексті положень Господарського процесуального кодексу України та Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
В процесі розгляду справи подані позивачем всі клопотання та заяви були судом розглянуті та вирішенні відповідно до приписів Господарського процесуального кодексу України, про що відзначено у протоколах судових засідань.
Відповідно до ст.ст.209, 210 ГПК України судом були з'ясовані всі обставини, на які позивач посилався під час судового розгляду як на підставу своїх вимог і заперечень, а також судом були безпосередньо досліджені всі докази, наявні в матеріалах справи.
В судовому засіданні, 07.10.2025 господарським судом був закінчений розгляд справи по суті та відповідно до ч.4 ст.240 ГПК України було підписано скорочене рішення суду без його проголошення.
3. Обставини, встановлені судом під час розгляду справи.
25.11.2021 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Одеса Міськбуд» (генеральний підрядник, відповідач, ТОВ «Одеса Міськбуд») та Товариством з обмеженою відповідальністю «Росич» (підрядник, позивач, ТОВ «Росич») укладений договір підряду № 01/25/11/21-ДТ/С01, відповідно до п/п. 1.1.9. п. 1.1. якого, зокрема, об'єкт - «Будівництво багатофункціонального курортно-оздоровчого комплексу з об'єктами санаторної інфраструктури та благоустроєм прилеглої території за адресою: м. Одеса, Приморський район, Французький бульвар, 54, 54/6, 54/16, 54/3, 54/4, 54/10, 54/19, 54/2, 54/5, 54/6, 54/12» (І черга будівництва. Коригування).
Відповідно до п. 2.1. за договором підрядник зобов'язується виконати на свій ризик власними та (або) залученими силами та засобами у відповідності до проектної документації, умов цього договору, чинних будівельних норм і правил, в обумовлений договором строк комплекс робіт з виготовлення та будівельно-монтажних робіт по влаштуванню фасадів на об'єкті (надалі по тексту роботи) та передати генеральному підряднику закінчені роботи. До складу робіт входять: виготовлення конструкцій СПОК та будівельно-монтажні роботи щодо влаштування СПОК на об'єкті
Пунктом 2.2. договору визначено, що генеральний підрядник до початку виконання будівельно-монтажних робіт передає підряднику проектну документацію, відповідно до акту прийму-передачі та відповідно до умов цього договору зобов'язується організувати охорону об'єкту, надати точки підключення до мереж водо- та електропостачання на об'єкті, прийняти належним чином виконані роботи, а також оплачувати роботи на умовах та в порядку, визначеному договором.
В свою чергу, п. 2.4. договору встановлено, що результатом виконаних робіт по даному договору є закінчені та прийняті роботи з виготовлення конструкцій СПОК та влаштування СПОК на об'єкті, у відповідності з проектною документацією і в відношенні до яких підписаний акт за спрощеною формою № КБ-2в.
За умовами п.п. 3.1.-3.2. договору передбачено забезпечення виконання робі по договору - технологічним, електротехнічним обладнанням, апаратурою, інструментом. Матеріалами (в порядку та на умовах, визначених договором), будь-яким устаткуванням, машинами (окрім баштового крану та/або мачтового підйомника, порядок його надання визначається окремо) та механізмами, необхідними для виконання робіт, покладається на підрядника та (або) залучених ним підрядних організацій.
Протягом 7 календарних днів після передачі підряднику погодженої генеральним підрядником проектної документації стадії «Р» - СПОК, підрядник надає генеральному підряднику перелік матеріалів з вартістю необхідних для виконання робіт по договору. Сторони уточнюють перелік матеріалів шляхом підписання додаткової угоди до договору. Після уточнення переліку матеріалів, підрядник укладає додаткову угоду (здійснює закупівлю) матеріалів по ціні/якості/асортименту, яка визначена у переліку та у строки, які погоджуються сторонами додатково.
Пунктом 4.1. договору погоджено, що загальна вартість робіт, які виконуються за цим договором і передбачені п. 2.1.1. договору (включаючи вартість матеріалів та будівельно-монтажних робіт) є динамічна та становить 24 160 423,99 грн, в тому числі ПДВ (20%) 4 026 737,33 грн, згідно додатку № 1 до цього договору, з яких: вартість матеріалів становить 18 667 444,98 грн, в тому числі ПДВ (20%) 3 111 240,83 грн, та визначається у порядку, передбаченому п. 3.2. договору (п/п 4.1.1.); вартість робіт становить 5 492 979,01 грн, в тому числі ПДВ (20%) 915496,50 грн (п/п 4.1.2.).
Згідно до п. 5.1 договору, строки виконання робіт визначені у Календарному графіку виконання робіт (додаток № 4 до договору).
Відповідно до п/п 6.1.1. п. 6.1. договору підрядник поетапно, по завершенню виконання певних видів робіт відповідно до додатку № 1 до договору, готує два примірника акта виконаних робіт за спрощено формою №КБ-2в та довідки про вартість виконаних робіт форми КБ-3, підписує їх та скріплює своєю печаткою, і надсилає їх генеральному підряднику разом з документами, визначеними в п. 6.1.6. договору.
За умовами п/п 6.1.6. п. 6.1. договору підрядник протягом 5 робочих днів після закінчення робіт за договором надає генеральному підряднику разом з актом виконаних робіт комплект документів: сертифікати відповідності на використані матеріали та обладнання, та інших документів, передбачених законодавством України, для такого виду робіт.
Згідно п/п 6.1.9. п. 6.1. договору генеральний підрядник зобов'язаний підписати акти виконаних робіт, які оформлені належним чином відповідно до діючого законодавства України та умов договору, протягом 10 робочих днів від дати їх отримання, або надати вмотивовану відмову. У разі відсутності вмотивованої відмови з боку генерального підрядника у підписанні та проведенні актів протягом більш ніж 10 робочих днів такі акти вважаються прийнятими та підлягають підписанню та оплаті.
Пунктом 7.1. договору сторони погодили, що після підписання сторонами договору і до початку виконання відповідного етапу робіт та направлення останнім на адресу генерального підрядника офіційного листа-заявки на виплату авансу, при погодженні такої заявки генеральним підрядником, останній перераховує підряднику авансовий платіж у таких розмірах та у наступному порядку: за 30 календарних днів до початку будівельно-монтажних робіт СПОК, сплачується авансовий платіж у розмірі 30% від вартості робіт, що вказані в п. 4.1.2. цього договору у сумі 1647893,70 грн, у тому числі ПДВ (20%) 274648,92 грн на підставі рахунку на оплату (п/п 7.1.1.); авансові платежі на придбання матеріалів перераховуються генеральним підрядником протягом 3 банківських днів з моменту отримання від підрядника рахунків (заявки на авансування), які розраховуються згідно п. 4.3. цього договору, та попередньо погоджені генеральним підрядником (п/п 7.1.2.); оплата за прийняті генеральним підрядником роботи здійснюється протягом десяти банківських днів після підписання генеральним підрядником акту виконаних робіт та довідки КБ-3, згідно договірної ціни (п/п 7.1.3.).
При цьому, за умовами п. 7.2. договору підрядник надає акти виконаних робіт генеральному підряднику у строки, визначені п. 6.1.1. договору. При цьому оплата актів виконаних робіт здійснюється шляхом перерахування коштів на поточний рахунок підрядника з пропорційним вирахуванням авансового платежу (30% від суми робіт конкретного акту) відповідно до додатку № 1 до договору та вирахуванням гарантійного фонду (2% від вартості робіт кожного акту). За наявності санкцій, застосованих за цим договором, вони можуть утримуватися із суми відповідного платежу із повідомленням про це підрядника.
Підпунктом 8.1.3. п. 8.1. договору встановлений обов'язок підрядника передавати генеральному підряднику виконані роботи у порядку та в строки згідно з умовами цього договору та передавати генеральному підряднику акт виконаних робіт за визначеними договором етапами та результатами виконання робіт. В свою чергу, підпунктами 8.2.1., 8.2.2. п. 8.2. договору передбачене право підрядника одержувати оплату за належним чином виконані роботи в розмірах і строки, передбачені договором, а також призупинити виконання робіт, у випадку безпідставного затримання платежів з боку генерального підрядника більш ніж на 10 банківських днів за підписаними сторонами актами виконаних робіт або за отриманими заявками на авансування матеріалів, при умові надання генеральному підряднику письмового попередження на 11 день затримки платежу.
Відповідно до п.п. 11.1., 11.6. договору за невиконання або неналежне виконання своїх зобов'язань за договором сторони несуть відповідальність в порядку, визначеному договором і чинним законодавством України. У випадку, якщо генеральний підрядник несвоєчасно проводить платежі за прийняті результати робіт, він виплачує підряднику неустойку у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості робіт, що підтверджено актами виконання робіт, за кожен день прострочення.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України сторони погодили, що штрафні санкції за прострочку виконання зобов'язань за договором нараховуються протягом 6 місяців (п. 11.14. договору).
Згідно п. 15.2. договору, він є чинним з дати його належного підписання сторонами і до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Додатками до вказаного договору, серед іншого, є договірна ціна (додаток № 1), акт (зразок) приймання-передачі місця (фронту) робіт (додаток № 2), спільні заходи з безпечного виконання робіт (додаток № 3), календарний графік виконання робіт (додаток № 4).
Договір з додатками підписаний представниками сторін та скріплений печатками підприємств без зауважень та заперечень до нього.
10.06.2022 між ТОВ «Одеса Міськбуд» та ТОВ «Росич» укладена додаткова угода № 1 до договору підряду № 01/25/11/21-ДТ/С01 від 25.11.2021, якою сторони погодили, що підрядник зобов'язаний здійснити виготовлення та поставку конструкцій і матеріалів до 31 грудня 2023 року (за умови належного та воного фінансування з боку генерального підрядника) та не розпочинати виконання монтажних робіт до письмового розпорядження генерального підрядника. Сторони домовились, що після прийняття рішення про необхідність розпочати виконання монтажних робіт сторонами буде погоджено та підписано новий «Календарний графік виконання робіт» шляхом укладення відповідної додаткової угоди (п.п. 1, 2 додаткової угоди).
05.01.2023 сторонами укладена додаткова угода № 2 до спірного договору, згідно п. 1 якої, у зв'язку зі зміною проектних рішень та необхідністю виконання додаткових об'ємів робіт на об'єкті: «Будівництво багатофункціонального курортно-оздоровчого комплексу з об'єктами санаторної інфраструктури та благоустроєм прилеглої території за адресою: м. Одеса, Приморський район, Французький бульвар, 54, 54/6, 54/16, 54/3, 54/4, 54/10, 54/19, 54/2, 54/5, 54/6, 54/12» (І черга будівництва. Коригування)», сторони дійшли згоди збільшити вартість договору на 1 792 353,87 грн в т.ч. ПДВ 20%, внести зміни в додаток № 1 - «Договірна ціна» до договору, виклавши його у новій редакції (додається до даної додаткової угоди) та в п. 4.1. договору, виклавши його у наступній редакції:
« 4.1. Загальна вартість робіт, які виконуються за цим договором і передбачені п. 2.1.1. договору (включаючи вартість матеріалів та будівельно-монтажних робіт) є динамічна та становить 25 952 777,86 грн, в тому числі ПДВ (20%) - 4325462,98 грн згідно додатку № 1 до цього договору, з яких: вартість матеріалів становить 20 488 422,10 грн, в тому числі ПДВ (20%) 3 414 737,02 грн, та визначається у порядку, передбаченому п. 3.2. договору (п/п 4.1.1.); вартість робіт становить 5 464 355,76 грн, в тому числі ПДВ (20%) 910 725,96 грн (п/п 4.1.2.)».
До вказаної додаткової угоди додано договірну ціну у новій редакції.
18.09.2023 між сторонами укладена додаткова угода № 3 до договору, згідно якої сторони дійшли згоди збільшити вартість договору на 4 026 731,36 грн, в т.ч. ПДВ 20% та внести відповідні зміни в додаток № 1 - «Договірна ціна» та в п. 4.1. договору. Сторони погодили, що вартість робіт за цим договором становить 29 979 509,22 грн, в тому числі ПДВ (20%) - 4 996 584,87 грн.
Окрім того, відповідно до п. 3 додаткової угоди від 18.09.2023 сторони домовились внести зміни в п.п. 7.1.2. статті 7 «Порядок розрахунків» та викласти його в наступній редакції: « 7.1.2. авансові платежі на придбання матеріалів перераховуються генеральним підрядником протягом 3 банківських днів з моменту отримання від підрядника рахунків (заявки на авансування), які розраховуються згідно п. 4.4. цього договору, та попередньо погоджені генеральним підрядником».
Згідно п. 4 додаткової угоди, у зв'язку з прийняттям генеральним підрядником рішення про необхідність розпочати виконання монтажних робіт, сторони домовились внести зміни в календарний графік фінансування та виконання робіт (додаток № 4 до договору) та викласти його в новій редакції.
Додатками №№ 1, 2 до цієї додаткової угоди є договірна ціна (нова редакція від 18.09.2023) та календарний графік фінансування та виконання робіт (нова редакція від 18.09.2023).
09.02.2024 ТОВ «Одеса Міськбуд» та ТОВ «Росич» уклали додаткову угоду № 4, якою, у зв'язку зі зміною проектних рішень, вартості робіт, номенклатури матеріалів та необхідністю виконання додаткових об'ємів робіт на об'єкті: «Будівництво багатофункціонального курортно-оздоровчого комплексу з об'єктами санаторної інфраструктури та благоустроєм прилеглої території за адресою: м. Одеса, Приморський район, Французький бульвар, 54, 54/6, 54/16, 54/3, 54/4, 54/10, 54/19, 54/2, 54/5, 54/6, 54/12» (І черга будівництва. Коригування)», сторони дійшли згоди збільшити вартість договору на 25 432,38 грн в т.ч. ПДВ 20%, внести зміни в додаток № 1 - «Договірна ціна» до договору, виклавши його у новій редакції (додається до даної додаткової угоди) та в п. 4.1. договору, виклавши його у наступній редакції:
« 4.1. Загальна вартість робіт, які виконуються за цим договором і передбачені п. 2.1.1. договору (включаючи вартість матеріалів та будівельно-монтажних робіт) є динамічна та становить 30 004 941,60 грн, в тому числі ПДВ (20%) - 5 000 823,60 грн згідно додатку № 1 до цього договору, з яких: вартість матеріалів становить 24 094 829,57 грн, в тому числі ПДВ (20%) 4 015 804,93 грн, та визначається у порядку, передбаченому п. 3.2. договору (п/п 4.1.1.); вартість робіт становить 5 910 112,04 грн, в тому числі ПДВ (20%) 985 018,67 грн (п/п 4.1.2.)».
До вказаної додаткової угоди також додано договірну ціну у новій редакції.
У період з березня 2023 року по жовтень 2024 року позивач відповідно до умов договору підряду виконав комплекс робіт з виготовлення віконних конструкцій та будівельно-монтажних робіт на загальну суму 21298495,92 грн, що підтверджується актом виконання робіт № 1 від 15.03.2023 на суму 2307219,44 грн, актом виконаних робіт № 2 від 30.03.2023 на суму 2198625,85 грн, актом виконаних робіт № 3 за вересень 2023 року від 15.09.2023 на суму 2965001,09 грн, актом виконаних робіт № 4 за січень 2024 року від 31.01.2024 на суму 3846230,34 грн, актом виконаних робіт № 5 за березень 2024 року від 29.03.2024 на суму 214469,58 грн, актом виконаних робіт № 6 за березень 2024 року від 29.03.2024 на суму 2661077,10 грн, актом виконаних робіт № 7 за квітень 2024 року від 30.04.2024 на суму 124347,74 грн, актом виконаних робіт № 8 за травень 2024 року від 31.05.2024 на суму 1305139,95 грн, актом виконаних робіт № 9 (додаткові роботи) за травень 2024 року від 31.05.2024 на суму 46605,78 грн, актом виконаних робіт № 10 за липень 2024 року від 31.07.2024 на суму 444921,21 грн, актом виконаних робіт № 11 за серпень 2024 року від 30.08.2024 на суму 3298700,07 грн, актом виконаних робіт № 12 за серпень 2024 року від 30.08.2024 на суму 884372,91 грн, актом виконаних робіт № 13 за жовтень 2024 року від 31.10.2024 на суму 1001784,86 грн, а також відповідними довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати: за вересень 2023 року від 15.09.2023, за січень 2024 року від 31.01.2024, за квітень 2024 року від 30.04.2024 та за липень 2024 року від 31.07.2024.
Долучені до матеріалів справи акти виконаних робіт та довідки про ватість викнаних будівельних робіт та витрати підписані обома контрагентами та скріплені їх печатками без зауважень та застережень.
Вартість виконаних позивачем робіт по наведеним актам відповідачем оплачені частково в розмірі 20912007,35 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи випискою АТ «Прокредит Банк» по рахунку ТОВ «Росич» за період з 12.08.2020 до 12.08.2025.
Окрім того, позивач надав до суду акт виконаних робіт № 14 за лютий 2025 від 28.02.2025 на суму 151750,94 грн. Вказаний акт підписаний і скріплений печаткою підрядника, з боку генерального підрядника підпис відсутній.
При цьому, 03.03.2025 позивач направив на адресу відповідача лист № 26/02-25 від 26.02.2025, разом з яким надав для підписання акт виконаних робіт № 14 за лютий 2025 року від 28.02.2025, просив його підписати та повернути один його екземпляр на адресу ТОВ «Росич».
Направлення вказаного листа разом із актом та довідкою про вратість виконаних робіт за лютий 2025 року підтверджується поштовою накладною та описом вкладення до цінного листа від 03.03.2025. В свою чергу, відповідач отримав зазначений лист 06.03.2025, про що свідчить надане позивачем рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення та роздруківка трекінгу відправлення з сайту АТ «Укрпошта».
Непроведення своєчасно відповідачем належних розрахунків з позивачем виступило підставою для нарахування позивачем пені, 3% річних та інфляційних втрат, і його звернення до господарського суду з позовом про примусове стягнення суми існуючої заборгованості.
4. Норми права, з яких виходить господарський суд при прийнятті рішення.
Cтаттею 174 Господарського кодексу України (чинного на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що однією з підстав виникнення господарських зобов'язань є укладення господарського договору та інших угод. Зі змістом зазначеної норми кореспондуються вимоги частини другої статті 11 ЦК України, відповідно до яких підставами виникнення цивільних прав і обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ст.175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до ч.1 ст. 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями.
Статтею 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Частиною 1 статті 216 ГК України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Відповідно до частини 2 статті 218 ГК України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Штрафними санкціями, відповідно до ч. 1 ст. 230 ГК України, визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно ч. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
За змістом ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є: 1) договори та інші правочини; 2) створення літературних, художніх творів, винаходів та інших результатів інтелектуальної, творчої діяльності; 3) завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі; 4) інші юридичні факти. Цивільні права та обов'язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 509 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію: передати майно, виконати роботу, надати послугу, оплатити гроші тощо, або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до статті 525 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог Кодексів, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Статтею 530 Цивільного кодексу України визначено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
В силу статті 538 Цивільного кодексу України виконання свого обов'язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов'язку, є зустрічним виконанням зобов'язання, при якому сторони повинні виконувати свої обов'язки одночасно, якщо інше не встановлено умовами договору, актами цивільного законодавства тощо.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (стаття 549 ЦК України).
Згідно зі ст. 550 Цивільного кодексу України, право на неустойку виникає незалежно від наявності у кредитора збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання.
Так, відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно зі статтею 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: припинення зобов'язання внаслідок односторонньої відмови від зобов'язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Частиною 1 статті 627 ЦК України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (частина перша статті 628 ЦК України).
Згідно з частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України сторони мають право укласти договір, в якому містяться елементи різних договорів (змішаний договір). До відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно з частинами першою, другою статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.
За приписами частини 1, 3 статті 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення. Ціна роботи у договорі підряду включає відшкодування витрат підрядника та плату за виконану ним роботу.
Відповідно до статті 846 ЦК України строки виконання роботи або її окремих етапів встановлюються у договорі підряду. Якщо у договорі підряду не встановлені строки виконання роботи, підрядник зобов'язаний виконати роботу, а замовник має право вимагати її виконання у розумні строки, відповідно до суті зобов'язання, характеру та обсягів роботи та звичаїв ділового обороту.
Стаття 853 ЦК України встановлює обов'язок замовника прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові, в іншому випадку він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
Відповідно до статті 854 цього Кодексу якщо договором підряду не передбачена попередня оплата виконаної роботи або окремих її етапів, замовник зобов'язаний сплатити підрядникові обумовлену ціну після остаточної здачі роботи за умови, що роботу виконано належним чином і в погоджений строк або, за згодою замовника, - достроково. Підрядник має право вимагати виплати йому авансу лише у випадку та в розмірі, встановлених договором.
Стаття 882 Цивільного кодексу України встановлює, що замовник, який одержав повідомлення підрядника про готовність до передання робіт, виконаних за договором будівельного підряду, або якщо це передбачено договором, етапу робіт, зобов'язаний негайно розпочати їх прийняття. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
5. Висновки господарського суду за результатами вирішення спору.
Статтею 129 Конституції України визначено принципи рівності усіх учасників процесу перед законом і судом, змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, як одні з основних засад судочинства.
Отже, будь-яке рішення господарського суду повинно прийматися з дотриманням цих принципів, які виражені також у статтях Господарського процесуального кодексу України.
Згідно з ч. 2 ст. 4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Варто зауважити, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підстав позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Дослідивши матеріали справи, повністю, всесторонньо, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом, оцінивши надані докази та надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам справи, керуючись принципом верховенства права та права на судовий захист, уникаючи принципу надмірного формалізму, та усуваючи підстави для використання правового пуризму суд керується наступним.
Зважаючи на встановлені вище обставини, проаналізувавши правовідносини, що склалися між сторонами на підставі укладеного між ними договору, дослідивши текст зазначеного договору, суд дійшов висновку, що вказаний договір за своєю правовою природою є договором підряду, який підпадає під правове регулювання норм глави 61 розділу ІІІ Книги п'ятої Цивільного кодексу України, сторони досягли всіх суттєвих умов договору, тому зазначений договір, з огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, є належною підставою для виникнення у сторін господарських зобов'язань згідно ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України та є обов'язковим для виконання сторонами у відповідності до ст. 629 ЦК України.
Суд з'ясував, що у вказаному договорі сторонами було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов, встановлених законом для даного виду договорів, договір підписаний уповноваженими представниками сторін, їх підписи скріплені печатками підприємств, отже, з урахуванням презумпції правомірності правочину, такий договір є правомірним, укладеним та таким, що породжує у сторін права та обов'язки щодо його виконання.
Як свідчать матеріали справи, Товариством з обмеженою відповідальністю «Росич» виконано роботи на замовлення Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Міськбуд», а останнім прийнято відповідні роботи, на загальну суму 21298495,92 грн, що підтверджується наведеними в описовій частині рішення актами приймання виконаних робіт за період з березня 2023 року по жовтень 2024 року та відповідними довідками про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, які підписані сторонами без будь-яких зауважень та заперечень.
Так, умовами договору сторони визначили порядок розрахунків шляхом перерахування генеральним підрядником авансових платежів на придбання матеріалів та шляхом оплати прийнятих ним робіт протягом 10 банківських днів після підписання акту виконаних робіт та довідки КБ-3.
Як встановлено судом, відповідачем було перераховано на рахунок позивача оплату за виконану роботу в загальній сумі 20912007,35 грн.
Отже, з урахуванням положень ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України та п. 7.1. договору, у відповідача наявна заборгованість з оплати виконаних на підставі договору підряду № 01/25/11/21-ДТ/С01 від 25.11.2021 робіт у розмірі 386488,57 грн, а строк виконання такого зобов'язання на момент звернення позивача із позовною заявою до суду настав.
Окрім того, позивач вказує, що на виконання умов договору для продовження виконання подальших робіт здійснив постачання товарно-матеріальних цінностей на територію об'єкта на загальну суму 151750,94 грн, що є підставою для стягнення вартості поставленого обладнання та виконаних позивачем робіт.
В основу своєї позиції щодо виконання зобов'язань з поставки обладнання товарно-матеріальних цінностей ТОВ «Росич» посилається на такі обставини та докази, що їх підтверджують, зокрема, акт виконаних робіт № 14 за лютий 2025 року від 28.02.2025 та відповідну довідку про вартість виконаних будівельних робіт та витрати, підписані лише представником позивача, а також на лист № 26/02-25 від 26.02.2025 та докази його направлення на адресу відповідача та отримання вказаних документів останнім. Відповіді на вказаний лист матеріали справи не містять.
Відповідно до сталої судової практики Верховного Суду договір за умовами якого підрядник виконує роботи із своїх матеріалів, а також обладнання, є змішаним та містить елементи договору поставки та договору будівельного підряду (постанови Верховного Суду від 18.06.2019 у справі № 910/6975/18; від 18.08.2021 у справі № 910/1798/20; від 26.01.2021 у справі № 910/15152/19; від 18.02.2020 у справі № 911/728/18; від 12.09.2019 у справі № 911/2360/18; від 29.08.2019 у справі № 911/2454/18; від 23.07.2019 у справі № 911/2076/18; від 18.06.2019 у справі № 910/6975/18).
У постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.06.2023 у справі № 914/2355/21 зазначено, що правова позиція щодо застосування судами частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України є сталою в судовій практиці Верховного Суду. Так, зокрема, стосовно акта виконаних робіт за договором підряду, підписаного однією стороною, правовий висновок викладено у пункті 6.3 постанови об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.12.2019 у справі № 910/7446/18 та інших. Цей висновок полягає в тому, що «передання і прийняття робіт на підставі підписаного в односторонньому порядку акта і виникнення за таким актом прав та обов'язків можливе за наявності реального виконання робіт за договором у разі неотримання обґрунтованої відмови про причини неприйняття робіт у строк, визначений договором».
За загальним правилом при вирішенні спорів щодо належного та своєчасного виконання договорів стосовно надання послуг/виконання робіт, як зі сторони замовника, так і виконавця (підрядника), суди повинні надавати оцінку вжитим сторонами діям на його виконання у їх сукупності з огляду саме на умови кожного договору (договорів) у конкретній справі, проте передбачена відповідним договором умова щодо оплати за надані послуги (виконані роботи) з прив'язкою до підписання відповідних актів приймання не може бути єдиною підставою, яка звільняє замовника від обов'язку здійснити таку оплату, адже основною первинною ознакою будь-якої господарської операції, як то надання послуг чи виконання робіт, є її реальність. Наявність належним чином оформлених первинних документів (підписаних уповноваженими представниками обох сторін) є вторинною, похідною ознакою.
Водночас неналежне документальне оформлення господарської операції відповідними первинними документами, зокрема непідписання замовником актів приймання робіт/послуг без надання у визначені договором та/або законом строки вмотивованої відмови від їх підписання, не може свідчити про їх безумовну невідповідність змісту господарської операції (наданим послугам або виконаним роботам). Правові наслідки створює саме господарська операція (реальне надання послуг/виконання робіт), а не первинні документи.
Також у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 16.09.2022 у справі № 913/703/20 зазначено, що відповідно до норм чинного законодавства підрядник не повинен вчиняти жодних дій щодо спонукання замовника до підписання акта виконаних робіт, а має лише констатувати факт відмови від підписання акта. У свою чергу, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт негайно про них заявити (у тому числі шляхом мотивованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника. У такому разі генпідрядник повинен довести, що він надсилав замовнику акт та, у випадку необґрунтованої відмови останнього від його підписання, реальне виконання робіт за договором (такі висновки також наведені і у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 917/1489/18, від 18.07.2019 у справі № 910/6491/18, від 19.06.2019 у справі № 910/11191/18).
У постановах Верховного Суду від 24.10.2018 у справі № 910/2184/18, від 16.09.2019 у справі № 921/254/18, від 15.10.2019 у справі № 921/262/18 викладено правовий висновок стосовно того, що якщо замовник в порушення вимог статей 853, 882 Цивільного кодексу України безпідставно ухиляється від прийняття робіт, не заявляючи про виявлені недоліки чи інші порушення, які унеможливили їх прийняття, то нездійснення ним оплати таких робіт є відповідно порушенням умов договору і вимог статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України.
Отже, виходячи з викладеного, для здійснення відповідачем оплати виконаних позивачем робіт за договором, позивач (підрядник) повинен був направити замовнику визначені умовами договору документи, зокрема, акт виконаних робіт спрощеної форми КБ-2в та довідку КБ-3, а замовник повинен був їх підписати та/або надати вмотивовану відмову від їх підписання.
Враховуючи положення наведених вище норм законодавства та умов спірного договору, обов'язок прийняти виконані роботи, а у випадку виявлення недоліків робіт - негайно про них заявити (зокрема, шляхом надання обґрунтованої відмови від підписання акта виконаних робіт) законом покладений саме на замовника.
В даному випадку акт КБ-2в та довідка КБ-3 за лютий 2025 року на суму 151750,94 грн, що засвідчують виконання обов'язку з поставки на об'єкт матеріалів для забезпечення виконання робіт, які позивачем були направлені для підписання відповідачу в березні 2025 року, не були розглянуті останнім. Заяв із мотивованими запереченнями проти підписання вказаного акту та довідки матеріали справи не містять, як і не містять відмови від прийняття робіт у порядку, встановленому п. 6.1.9. договору.
Разом з тим, виконання позивачем робіт за відсутності заперечень відповідача щодо якості таких робіт, надає позивачу «законне очікування», що виконані ним роботи за цим договором будуть оплачені. Не надавши позивачу обґрунтовану відмову від підписання наведеного акту, відповідач фактично погодив виконання позивачем робіт за цим актом.
Суд звертає увагу, що ані після направлення йому спірного акту засобами поштового зв'язку, ані після звернення позивача до суду відповідач по суті виконаних позивачем за цим актом заперечень не надав і доказів невиконання позивачем робіт, наведених у відповідному детальному акті суду не пред'явив.
Таким чином, з урахуванням приписів статті 882 ЦК України, у відповідача виникло прострочення виконання обов'язку за договором підряду № 01/25/11/21-ДТ/С01 від 25.11.2021, а саме не було сплачено позивачу вартість поставлених матеріалів для виконаних робіт на об'єкті у розмірі 151750,94 грн.
Отже, умови вказаного договору за наведений період позивачем виконано належним чином, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Росич» виконало відповідні роботи. В свою чергу, Товариство з обмеженою відповідальністю «Одеса Міськбуд» прийняло виконані роботи та в не повному обсязі сплатило їх вартість. Судом з'ясовано, що матеріали справи не містять доказів виконання позивачем робіт неналежної якості або неповноти робіт та виготовлених конструкцій. Будь-яких змістовних або конкретизуючих зауважень відповідача щодо виконаних робіт матеріали справи також не містять.
Таким чином, матеріалами справи підтверджується наявність у відповідача грошового зобов'язання по сплаті на користь позивача 538239,51 грн (386488,57 грн + 151750,94 грн) за виконані на підставі договору роботи. Відповідачем вказана заборгованість не спростована, доказів її погашення не надано. Відповідачем також не надано документально підтверджених об'єктивних обставин для продовження строку виконання замовником зобов'язань щодо оплати робіт.
За таких обставин, оскільки доказів належної сплати вартості виконаних робіт відповідач не надав, доводів позивача не спростував, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з ТОВ «Одеса Міськбуд» заборгованості в загальній сумі 538239,51 грн є правомірними, обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Також позивачем заявлено вимоги про стягнення 55226,67 грн пені, 5936,20 грн 3% річних, 29887,11 грн втрат від інфляції.
Матеріали справи не містять доказів виконання відповідачем обов'язку за договором в повному обсязі, отже, можна дійти висновку, що замовник є таким, що прострочив зобов'язання. Крім того, відповідач не надав будь-яких доказів, які б свідчили про вжиття ним усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення.
Судом встановлено, що відповідач у встановлений строк обов'язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов'язання, тому дії відповідача є порушенням зобов'язання (ст. 610 Цивільного кодексу України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 Цивільного кодексу України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.
Відповідачем обставин, з якими чинне законодавство пов'язує можливість звільнення його від відповідальності за порушення зобов'язання, не наведено.
З огляду на положення спірного договору відповідач повинен був оплатити вартість виконаних позивачем робіт за актом №13 від 31.10.2024 не пізніше 15.11.2024, відповідно прострочення виконання відповідного зобов'язання настає з 15.11.2024.
Згідно зі статтями 216-217, 230-231 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання, шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Як зазначено в частині першій ст. 230 та частині шостій ст. 231 ГК України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Між тим, законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов'язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України.
Умовами спірного договору не передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду, а відтак нарахування пені припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Враховуючи приписи ч.6 ст.232 ГК, перебіг шестимісячного періоду нарахування пені за прострочення відповідачем грошового зобов'язання з оплати вартості наданих послуг починається з 15.11.2024, а закінчується 15.05.2025. Наведене узгоджується з позицією Верховного Суду щодо обчислення шестимісячного строку, яка викладена у постанові від 05.06.2024 у справі № 921/403/22 (п.70-74).
Позивач нарахував та просить стягнути пеню у розмірі 55226,67 грн за загальний період з 15.11.2024 до 14.05.2025. З розрахунку пені убачається, що позивачем дотримано вимоги частині 6 статті 232 Господарського кодексу України.
Відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
З аналізу зазначеної норми випливає, що нарахування 3% річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат (збитків) кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Вимагати сплати суми боргу, а також 3% річних є правом кредитора, яким останній наділений в силу нормативного закріплення зазначених способів захисту майнового права та інтересу.
Разом із тим, суд зазначає, що інфляційні нарахування на суму боргу, сплату яких передбачено частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті.
Так, позивач розрахував та заявив до стягнення 3% річних за період прострочки відповідачем оплати залишку заборгованості за загальний період прострочки з 15.11.2024 по 20.05.2025 у розмірі 5936,20 грн та інфляційні втрати за період прострочки відповідачем оплати залишку заборгованості за загальний період прострочки з 15.11.2024 по 30.04.2025 у розмірі 29887,11 грн.
Перевіривши надані позивачем розрахунки пені, трьох процентів річних та інфляційних втрат на предмет правильності та обґрунтованості, судом встановлено, що останні здійснено арифметично вірно, та у відповідності до умов договору, обставин справи та вимог законодавства, у зв'язку з чим вимоги позивача про стягнення 55226,67 грн пені, 5936,20 грн трьох процентів річних та 29887,11 грн інфляційних втрат є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Під час розгляду даної справи відповідач не спростував факту прострочення виконання зобов'язання щодо оплати вартості виконаних позивачем робіт на суму 538239,51 грн та не надав належних, вірогідних та допустимих доказів на спростування обставин, зазначених у позові.
Згідно із п.1 ст.2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд зазначає, що, навіть якщо національний суд володіє певною межею розсуду, віддаючи перевагу тим чи іншим доводам у конкретній справі та приймаючи докази на підтримку позицій сторін, суд зобов'язаний мотивувати свої дії та рішення (див. рішення від 1 липня 2003 року у справі «Суомінен проти Фінляндії», заява № 37801/97, п. 36).
У п.50 рішення Європейського суду з прав людини від 28.10.2010 «Справа «Трофимчук проти України» (Заява № 4241/03) зазначено, що Суд повторює, що оцінка доказів є компетенцією національних судів і Суд не підмінятиме власною точкою зору щодо фактів оцінку, яку їм було надано в межах національного провадження. Крім того, гарантуючи право на справедливий судовий розгляд, стаття 6 Конвенції в той же час не встановлює жодних правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами (див. рішення від 27 жовтня 1993 року у справі «Домбо Беєер B. V. проти Нідерландів», п. 31, Series A, N 274).
Суд зазначає, що Господарським процесуальним кодексом України закріплені основні засади господарського судочинства. Зокрема, у силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 Господарського процесуального кодексу України) обов'язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.
Основні положення про докази та доказування, наведені у главі 5 Господарського процесуального кодексу України, передбачають, що докази мають бути досліджені та оцінені судом з точки зору їх належності, допустимості, достовірності та вірогідності.
При цьому, відповідно до статті 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно зі статтею 76 Господарського процесуального кодексу України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Належність доказів - це спроможність фактичних даних містити інформацію щодо обставин, що входять до предмета доказування, слугувати аргументами (посилками) у процесі встановлення об'єктивної істини. При цьому питання про належність доказів остаточно вирішується судом. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 19.06.2019 у справі № 910/4055/18, від 16.04.2019 у справі № 925/2301/14.
Тобто з усіх наявних у справі доказів суд повинен відібрати для подальшого дослідження та обґрунтування мотивів рішення лише ті з них, які мають зв'язок із фактами, що підлягають установленню при вирішенні спору. Отже, належність доказів нерозривно пов'язана з предметом доказування у справі, який, в свою чергу, визначається предметом позову. Належність, як змістовна характеристика та допустимість, як характеристика форми, є властивостями доказів, оскільки вони притаманні кожному доказу окремо і без їх одночасної наявності жодний доказ не може бути прийнятий судом.
Згідно зі статтею 77 Господарського процесуального кодексу України допустимість доказів полягає у тому, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Докази, одержані з порушенням закону, судом не приймаються.
Слід враховувати, що допустимість доказів означає, що у випадках, передбачених нормами матеріального права, певні обставини повинні або не можуть підтверджуватися певними засобами доказування.
Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи (стаття 78 ГПК України).
Відповідно до статті 79 Господарського процесуального кодексу України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Суд звертає увагу на те, що тлумачення змісту статті 79 Господарського процесуального кодексу України свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.
Водночас, статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Таким чином, з'ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.
Також суд враховує необхідність застосування категорій стандартів доказування та зазначає, що саме принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний. Подібні правові позиції викладено у постановах Верховного Суду від 16.06.2022 у справі № 910/366/21, від 15.07.2021 у справі № 916/2586/20, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18.
Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Серед іншого, суд також зазначає, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Суд вважає за необхідне вказати, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Серявін та інші проти України» наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. У справі «Руїз Торіха проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов'язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування позивача не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
На підставі повного, всебічного та безпосереднього дослідження наявних в матеріалах справи доказів сукупності з урахуванням всіх обставин справи, що входять до предмету доказування у цій справі та стосуються кваліфікації спірних відносин, суд дійшов висновку, що позивачем доведено обґрунтованість позовних вимог, відповідачем не спростовано, а судом не виявлено на підставі наявних доказів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, у зв'язку з чим суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги щодо стягнення з відповідача заявленої суми заборгованості підтверджені документально та нормами матеріального права, відповідачем не спростовані, а тому підлягають задоволенню.
Допустимих доказів в спростування зазначеного чи будь-яких інших обґрунтованих заперечень по суті спору відповідач суду не надав.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат суд виходив із наступного.
Позивачем під час звернення до суду із даним позовом сплачено судовий збір в загальній сумі 9439,34 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи платіжною інструкцією в національній валюті № 22250 від 21.05.2025. При цьому, позовну заяву подано позивачем в електронній формі через підсистему «Електронний суд».
Відповідно до ч. 3 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» при поданні до суду процесуальних документів, передбачених частиною другою цієї статті, в електронній формі - застосовується коефіцієнт 0,8 для пониження відповідного розміру ставки судового збору.
Отже, судовий збір в спірному випадку становить 7551,47 грн.
Судовий збір в сумі 1887,87 грн може бути повернуто судом з Державного бюджету України за клопотанням позивача відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 7 Закону України «Про судовий збір», у зв'язку з внесенням судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України, у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи задоволення позовних вимог у повному обсязі, судові витрати відповідно до п. 2 ч. 1 ст.129 ГПК України покладаються на відповідача в сумі 7551,47 грн.
Керуючись ст.ст. 2, 13, 76, 79, 86, 129, 202, 233, 237-240 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Одеса Міськбуд» (вул. Шепелєва, № 6, м. Київ, 03061, код ЄДРПОУ 40066250) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Росич» (вул. Поштова, № 159-Б, кім. 5, м. Запоріжжя, 69095, код ЄДРПОУ 31302800) заборгованість в загальному розмірі 538 239 (п'ятсот тридцять вісім тисяч двісті тридцять дев'ять) грн 51 коп, пеню в розмірі 55 226 (п'ятдесят п'ять тисяч двісті двадцять шість) грн 67 коп, 3% річних в розмірі 5 936 (п'ять тисяч дев'ятсот тридцять шість) грн 20 коп, інфляційні втрати в розмірі 29 887 (двадцять дев'ять тисяч вісімсот вісімдесят сім) грн 11 коп та витрати на оплату судового збору в розмірі 7 551 (сім тисяч п'ятсот п'ятдесят одна) грн 47 коп.
Рішення суду набирає законної відповідно до ст.241 ГПК України.
Наказ видати відповідно до ст.327 ГПК України.
Повне рішення складено 13 жовтня 2025 р.
Суддя О.В. Цісельський