іменем України
Справа № 126/1268/25
Провадження № 2/126/865/2025
"13" жовтня 2025 р. м. Бершадь
Бершадський районний суд Вінницької області
в складі головуючого судді Рудя О.Г.,
секретар Кучанська В.М.,
за участі позивача ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Цимбалюк І.А.,
представника третьої особи Паламарчук Л.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Служба у справах дітей Джулинської сільської ради про позбавлення батьківських прав, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась в суд з даним позовом, в якому просить позбавити ОСОБА_2 , батьківських прав відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позов обґрунтовує тим, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_2 проживали у цивільному шлюбі, від спільного подружнього життя у них народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що відділом реєстрації актів цивільного стану зроблено відповідний актовий запис № 6 та видано свідоцтво про народження дитини серія НОМЕР_1 від 02.11.2012.
Спільне життя у позивача з відповідачем не склалося, коли позивачка перебувала на 3 місяці вагітності другою дитиною, відповідач залишив сім'ю, і з 2014 року вони проживають окремо, з того часу відповідач не бачив доньку ОСОБА_3 , а сина ОСОБА_6 не бачив жодного разу в житті, у свідоцтві про народження дитини графу батько заповнено зі слів матері. В подальшому, виховуючи самостійно двох дітей позивач вийшла заміж, про що свідчить свідоцтво про шлюб серія НОМЕР_2 від 15.05.2021 та в шлюбі народилась спільна донька ОСОБА_7 , що підтверджується свідоцтво про народження серія НОМЕР_3 від 08.06.2022.
Згідно довідки виданої Шляхівським старостинським округом № 1 Джулинської сільської ради від 21.05.2025 №186 всі троє дітей проживають разом із матір'ю та вітчимом ОСОБА_3 та ОСОБА_6 і батьком ОСОБА_7 - ОСОБА_4 ..
Відповідач ніяким чином не піклується про ОСОБА_3, не проявляє зацікавленості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами доньки, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини; не спілкується з дитиною; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти. А тому створились умови, які шкодять інтересам дитини, так як дитина доволі доросла і не розуміє чому її біологічний батько саме так себе поводить, дитина відчуває себе покинутою, непотрібною біологічному батькові. Дитина вважає своїм батьком, який про неї піклується вітчима, якого вона так і називає "батьком".
Відповідач, покладених законом на батьків обов'язків, не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні доньки. Всі питання щодо виховання вирішуються позивачем та її чоловіком самостійно без участі та підтримки з боку відповідача. Дитина знаходиться на повному утриманні вітчима, так як позивач перебуває у декретній відпустці по догляду за дитиною до трьох років.
А тому, з цих підстав, позивач звернулась до суду з позовом про позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 щодо неповнолітньої дочки ОСОБА_3 ..
Ухвалою суду від 04.06.2025 провадження у справі відкрито за правилами загального позовного провадження.
Позивач, ОСОБА_1 та її представник адвокат Цимбалюк І.А. в судовому засіданні підтримали позов та просили його задовольнити в повному обсязі.
Відповідач, ОСОБА_2 в судове засідання не з'явився, хоча був повідомлений належним чином. Відзиву та будь-яких інших заяв чи клопотань до суду не надав.
Представник третьої особи Служби у справах дітей Джулинської сільської ради визнала позовні вимоги. Просила суд задовольнити їх з підстав зазначених у позові.
Дослідивши матеріали цивільної справи, суд дійшов наступних висновків.
Відповідно положень до ст.ст. 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, яке вона може здійснити шляхом звернення до суду у визначеному ЦПК України порядку (ст. 4 ЦПК України).
Правилами ст.12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до частини першої ст. 81 зазначеного вище Кодексу кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (ч. 5 ст. 81 ЦПК України).
Судом, встановлено, що батьками дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження дитини серія НОМЕР_1 від 02.11.2012.
Позивач стверджує, що з часу народження дитини відповідач ніяким чином не піклується про дитину, не проявляє зацікавленості в її подальшій долі, не цікавиться успіхами доньки, станом здоров'я, не піклується про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчанням, підготовкою до самостійного життя, зокрема - не забезпечує необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини; не спілкується з дитиною; не надає дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяє засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляє інтересу до її внутрішнього світу; не створює умов для отримання нею освіти - створились умови, які шкодять інтересам дитини, так як дитина доволі доросла і не розуміє чому її біологічний батько саме так себе поводить, дитина відчуває себе покинутою, непотрібною біологічному батькові. Суд вважає встановленим, що між сторонами виникли спірні сімейні правовідносини щодо здійснення батьківських прав та обов'язків відповідача відносно його доньки.
Позивач стверджує, а відповідач не спростував, що догляд доньці надає лише мати, батько жодного догляду за донькою не здійснював, про здоров'я дитини не дбає, не забезпечує дитину необхідними ліками коли та хворіє.
Так, відповідно до довідки № 244 сімейного лікаря ОСОБА_10 , дитина ОСОБА_3 перебуває на обліку у сімейного лікаря, медичні огляди та щеплення отримує своєчасно. Дитина відвідує лікаря у супроводі матері ОСОБА_1 . Батько не відвідував лікаря спільно з дочкою, станом здоров'я дитини не цікавиться.
Згідно акту обстеження умов проживання від 21.05.2025 року житлово-побутові умови в сім'ї ОСОБА_1 , де виховується донька ОСОБА_3 , знаходяться на належному рівні. Дитина забезпечена усім необхідним для життя та навчання.
Відповідно до характеристики керівників ЗДО «Малятко», Дяківської гімназії та Шляхівського ліцею Джулинської сільської ради де навчалась дитина ОСОБА_3 , мати дитини забезпечує належну увагу та догляд за дочкою ОСОБА_3 , цікавиться успіхами дитини та підтримує зв'язок з викладачами закладів освіти. Батько дитини участі у вихованні дитини не приймає.
Згідно пояснень ОСОБА_12 та ОСОБА_13 , батько дитини ОСОБА_2 не приймає участі у вихованні дочки ОСОБА_3 , тривалий час не цікавиться її життям та вихованням.
Відповідно до розрахунку заборгованості зі сплати аліментів по виконавчому провадженню № НОМЕР_4 у боржника ОСОБА_2 наявна заборгованість зі сплати аліментів в сумі 38033 грн. на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 .
Згідно з ч. 3 ст. 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Ч. 1 ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» передбачено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України «Про охорону дитинства»).
Ч. 7 ст. 7 Сімейного кодексу України передбачено, що дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованою Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Відповідно до пунктів 1, 2 ст. 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Ст. 9 Конвенції про права дитини визначено, що держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають окремо і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Згідно ч. 2 ст. 141 СК України, розірвання шлюбу між батьками, окреме проживання їх від дитини не впливає на обсяг їхніх прав та не звільняє від обов'язків щодо дитини.
У відповідності з ч. 2 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні.
У відповідності з ч. 4 ст. 155 СК України ухилення кого-небудь із батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до п. 2 ст. 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини.
Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтуванням ними своїми обов'язками.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Відповідно до статті 165 Сімейного кодексу України з позовом про позбавлення батьківських прав можуть звернутися: один із батьків, опікун, піклувальник, особа, в сім'ї якої проживає дитина; заклад охорони здоров'я, навчальний або інший дитячий заклад, у якому вона перебуває; орган опіки та піклування; прокурор; сама дитина, яка досягла чотирнадцяти років.
Питання доцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 відносно дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , було предметом розгляду виконавчого комітету Джулинської сільської ради Вінницької області області, з метою захисту прав та інтересів дитини, врахувавши рекомендації Комісії з питань захисту прав дітей, було складено висновок, який затверджений рішенням виконавчого комітету № 8/17 від 21.08.2025, відповідно до якого визнано за доцільне позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 батьківських прав відносно неповнолітньої дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Чинне законодавство зазначає, що позбавлення батьківських прав - це насамперед спосіб захисту прав і інтересів дитини, направлений на позитивний результат у долі неповнолітньої дитини.
Способи та методи ухилення від обов'язку з виховання та утримання дитини зазначено в постанові Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 року в п. 16: «Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності, треба розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками».
За змістом роз'яснень п.15, 17 постанови Пленуму Верховного Суду України від 20 березня 2007 року № 3 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та ін.), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Не можна позбавити батьківських прав особу, яка не виконує своїх батьківських обов'язків унаслідок душевної хвороби, недоумства чи іншого тяжкого захворювання (крім хронічного алкоголізму чи наркоманії) або з інших не залежних від неї причин. Позбавлення батьківських прав є крайнім заходом і може мати місце при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У рішенні по справі «Мамчур проти України» від 16 липня 2015 року (заява № 10383/09) ЄСПЛ зауважував, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте основні інтереси дитини є надзвичайно важливими.
Доведення обставин свідомого, умисного ухилення відповідача від виконання батьківських обов'язків, які можуть бути підставою позбавлення останнього батьківських прав, покладено на позивача.
Під час розгляду справи судом встановлено саме свідоме нехтування відповідачем своїми батьківськими обов'язками та винну поведінку відповідача по відношенню до доньки, яка проявляється в небажанні відповідачем виконувати свій батьківський обов'язок щодо утримання та виховання дитини, про що свідчить відсутність інтересу до її життя, здоров'я та розвитку, не забезпечення будь-якими продуктами харчування, одягом, засобами гігієни, ліками тощо.
У діях відповідача проявляється саме винна та пасивна поведінка по відношенню до доньки, не приймається будь-яких дій щодо спілкування та забезпечення дочки всім необхідним.
Суд, вважає за необхідне врахувати, що позбавлення судом особи батьківських прав в значенні пункту 2 статті 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод становить втручання у її право на повагу до сімейного життя, яке гарантується пунктом 1 статті 8. Таке втручання не становитиме порушення статті 8 лише у тому разі, якщо воно здійснене «згідно з законом», відповідає одній чи кільком законним цілям, про які йдеться в пункті 2, і до того ж є «необхідним у демократичному суспільстві» для забезпечення цих цілей.
Суд повно, всебічно та об'єктивно оцінивши обставини справи, аналізуючи зібрані у справі докази в їх сукупності з точки зору належності та допустимості, дійшов висновку, що позивачем доведено обставини щодо самоусунення відповідача від виконання батьківських обов'язків по відношенню до дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , оскільки з 2014 року, останній не цікавиться життям дитини, не спілкується з дочкою, не впливає на її духовний розвиток, відтак суд вважає, що наявні достатні правові підстави для застосування крайнього заходу впливу до відповідача шляхом позбавлення його батьківських прав, що відповідатиме інтересам дитини, отож позов підлягає до задоволення.
Враховуючи вище зазначене, суд не вбачає підстав для попередження відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дочки, а лише вважає за доцільне, роз'яснити останньому положення ст. 169 СК України, що мати, батько, які були позбавлені батьківських прав мають право на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо дитина була усиновлена і усиновлення не скасоване або не визнане недійсним судом. Поновлення батьківських прав неможливе, якщо на час розгляду справи судом дитина досягла повноліття.
При цьому, суд роз'яснює, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 166 СК України, особа позбавлена батьківських прав не звільняється від обов'язку щодо утримання дитини.
Відповідно до ч. 5 ст. 265 ЦПК України, у резолютивній частині рішення зазначається розподіл судових витрат.
Щодо вимоги позивача про стягнення з відповідача судового збору та витрат на правничу допомогу адвоката, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Ст. 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно платіжної інструкції №0.0.4394569803.1 від 31.10.2025 позивач при зверненні до суду сплатила судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп..
З огляду на викладене, необхідно стягнути з відповідача на користь позивача понесені нею витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211 грн. 20 коп..
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати, зокрема, на професійну правничу допомогу.
Щодо витрат позивача, пов'язаних із правничою допомогою адвоката, суд приходить до наступного висновку.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність", договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).
Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України визначено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Згідно з частиною третьою статті 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Так, у підтвердження понесених позивачем витрат на правову допомогу до матеріалів справи долучено ордер та свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю Цимбалюк І.А.; Договір про надання правової допомоги № 17/2025 від 16.05.2025 року, та квитанцію до платіжної інструкції на переказ готівки № ПН110 від 16.05.2025, згідно якого позивач сплатила адвокату Цимбалюк І.А. 15000 грн. за надання правничої допомоги, а тому суд вважає за можливе саме таку суму понесених нею та документально підтверджених судових витрат на професійну правничу допомогу стягнути з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 141, 247, 258, 259, 263, 264, 265, 268, 351, 352, 354, 355 ЦПК України, і на підставі ст.ст.150, 164, 165, 166, 169 СК України, постановою Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30.03.2007 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав», ст.ст.1-3 Конвенції ООН «Про права дитини», суд,-
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Служба у справах дітей Джулинської сільської ради про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , батьківських прав відносно дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1211 грн. 20 коп. та 15000 грн. 00 коп. витрат на правову допомогу.
Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя О. Г. Рудь