ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
14.10.2025Справа № 910/10205/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Князькова В.В. розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу
за позовом Київської міської ради, м.Київ
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Марго», м.Київ
про стягнення 641 945,25 грн,
Київська міська рада звернулась до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марго» про стягнення 641 945,25 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що рішенням від 25.08.2022 № 5180/5221 Київської міської ради вирішено передати відповідачу за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,4647 га (кадастровий номер 8000000000:72:186:0065) для будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями адміністративно-соціального призначення та підземним паркінгом з благоустроєм прилеглої території (завершення будівництва) (КВЦПЗ - 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури) на вул. Солом'янській, 17-А у Солом'янському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2011 у справі №62/112, право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.05.2019, номер запису про право власності 31628904). На підставі цього рішення було укладено договір оренди земельної ділянки від 28.02.2023 № 377. Проте, як вказує позивач, відповідач не сплачував орендну плату за користування зазначеною земельною ділянкою з моменту набуття права власності на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці до моменту реєстрації права оренди на земельну ділянку в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 25.08.2025 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі; визнано справу малозначною; постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв'язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.
Відповідач у відзиві проти задоволення позовних вимог надав заперечення посилаючись на те, що правовідносини між сторонами не є кондиційними, оскільки відсутня вина відповідача у використанні земельної ділянки без укладеного між сторонами договору оренди. Також відповідачем наголошено на необґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку суми плати за користування земельною ділянкою, в обґрунтування чого надано відповідний контр розрахунок. До того ж, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення нарахувань за період з 12.03.2020 по 31.12.2021.
Позивач у відповіді на відзив проти доводів відповідача заперечував, зокрема, вказав, що при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою. Незалежно від наявності вини в поведінці відповідача, сам факт несплати відповідачем за користування земельною ділянкою свідчить про втрату позивачем майна, яке в спірних правовідносинах підпадає під категорію "виправдане очікування", що є загальновизнаним, у тому числі в практиці визначення Європейського суду з прав людини. Чинними нормативно-правовими актами та програмним забезпеченням Державного земельного кадастру не передбачена можливість видачі витягів з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки за минулі роки або станом на певну дату. Також позивач не погодився із контррозрахунком відповідача, оскільки витяг з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.02.2021 № НВ-8001269042021 містить інформацію про нормативну грошову оцінку земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:186:0065 у розмірі 1 367 947,73 грн на дату її проведення - 13.05.2014. Тоді як відповідач у своїх контррозрахунках керується цією оцінкою за спірний період (2020-2021 роки). Також у відповіді на відзив позивачем наголошено на відсутності підстав вважати пропущеним строк позовної давності.
З огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
25.08.2022 Київською міською радою ухвалено рішення №5180/5221 «Про передачу Товариству з обмеженою відповідальністю «Марго» в оренду земельної ділянки для будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями адміністративно-соціального призначення та підземним паркінгом з благоустроєм прилеглої території (завершення будівництва) на вул. Солом'янській, 17-А у Солом'янському районі міста Києва та вирішення інших питань».
Згідно з вказаним рішенням вирішено передати Товариству з обмеженою відповідальністю «Марго», за умови виконання пункту 3 цього рішення, в оренду на 5 років земельну ділянку площею 0,4647 га (кадастровий номер 8000000000:72:186:0065) для будівництва житлового будинку з вбудовано-прибудованими приміщеннями адміністративно-соціального призначення та підземним паркінгом з благоустроєм прилеглої території (завершення будівництва) (КВЦПЗ - 02.10 для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури) на вул. Солом'янській, 17-А у Солом'янському районі міста Києва із земель комунальної власності територіальної громади міста Києва у зв'язку з набуттям права власності на нерухоме майно (рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2011 у справі №62/112, право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.05.2019, номер запису про право власності 31628904).
На підставі рішення №5180/5221 від 25.08.2022 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марго» було укладено договір оренди земельної ділянки № 377 від 28.02.2023.
Згідно з інформаційною довідкою № 438726305 від 08.08.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір оренди земельної ділянки зареєстровано 28.02.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким: Київська міська рада, орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю «Марго». Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,4647 га з кадастровим номером 8000000000:72:186:0065 на вул. Солом'янській, 17-А у Солом'янському районі міста Києва.
Відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.02.2021 № НВ-8001269042021, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:186:0065 площею 0,4647 га, цільове призначення: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури на вул. Солом'янській, 17-А у Солом'янському районі міста Києва, проведена 21.05.2014 Головним управлінням Держземагентства у м. Києві на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 06.05.2014.
Відповідно до інформаційної довідки № 438726646 від 08.08.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на земельній ділянці розташований об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями адміністративно-соціального призначення та підземним паркінгом - готовністю 9,5 %, який перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Марго» на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2011 у справі № 62/112, право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.05.2019, номер запису про право власності 31628904, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1833445980000).
Як вказує позивач, із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна відповідач, як власник такого майна, став фактичним користувачем земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, тому саме із цієї дати у відповідача виник обов'язок належно оформити правовідносини щодо користування земельною ділянкою (укласти відповідний договір та оформити речові права на земельну ділянку), а також обов'язок сплачувати за користування земельною ділянкою, на якій розташовано майно. Відповідно до розрахунку Київської міської ради загальна сума відшкодування в розмірі 641 945,25 грн розраховується таким чином:
1) з 12.03.2020 по 31.12.2020 3 843 283,57*3%/366*295 днів = 92 931,86 грн;
2) з 01.01.2021 по 23.02.2021 3 843 283,57*3%/365*54 дні = 17 057,86 грн;
3) з 24.02.2021 по 31.12.2021 8 235 607,65*3%/365*311 днів = 210 515,67 грн;
4) з 01.01.2022 по 31.12.2022 9 059 168,42*3%/365*365 днів = 271 775,05 грн;
5) з 01.01.2023 по 27.02.2023 10 418 192,95*3%/365*58 днів = 49 664,81 грн.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано, що правовідносини між сторонами не є кондиційними, оскільки відсутня вина відповідача у використанні земельної ділянки без укладеного між сторонами договору оренди. Також відповідачем наголошено на необґрунтованості здійсненого позивачем розрахунку суми плати за користування земельною ділянкою, в обґрунтування чого надано відповідний контр розрахунок. До того ж, відповідачем заявлено про застосування строків позовної давності до вимог про стягнення нарахувань за період з 12.03.2020 по 31.12.2021.
Оцінюючи доводи позивача, відповідача та наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку щодо наявності достатніх підстав для задоволення позовних вимог Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марго» про стягнення 641 945,25 грн. При цьому, судом враховано таке.
Згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України суб'єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, незалежно від того, зареєстрована земельна ділянка за територіальною громадою чи ні.
За змістом статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України селищні міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передання в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органів місцевого самоврядування, згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки.
Статтею 206 Земельного кодексу України встановлено, що використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положеннями частини першої статті 21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.
Орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункт 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).
Відповідно до статті 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та право користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Крім того, правовий механізм переходу прав на землю, пов'язаний із переходом права на будинок, будівлю або споруду, визначено у статті 120 Земельного кодексу України.
Виходячи зі змісту означеної статті, норма щодо переходу права на земельну ділянку в разі переходу права на будинок, будівлю і споруду може бути застосована у випадках, якщо земельна ділянка перебуває у власності або у користуванні колишнього власника будівлі.
Як вбачається з положень статті 120 Земельного кодексу України, виникнення права власності на об'єкт нерухомості не є підставою для автоматичного виникнення права власності чи укладення (продовження, поновлення) договору оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведені в оренду попередньому власнику.
Власник нерухомого майна має право на користування земельною ділянкою, на якій воно розташоване. Ніхто інший, окрім власника об'єкта нерухомості, не може претендувати на земельну ділянку, оскільки вона зайнята об'єктом нерухомого майна.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 921/158/18 та Верховного Суду від 15.12.2021 року в справі № 924/856/20.
Відповідно до статті 377 Цивільного кодексу України до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.06.2021 року в справі №200/606/18 зазначила, що принцип єдності юридичної долі земельної ділянки та розташованої на ній будівлі або споруди відомий ще за часів Давнього Риму (лат. superficies solo cedit - збудоване приростає до землі). Цей принцип має фундаментальне значення та глибокий зміст, він продиктований як потребами обороту, так і загалом самою природою речей, невіддільністю об'єкта нерухомості від земельної ділянки, на якій він розташований. Нормальне господарське використання земельної ділянки без використання розташованих на ній об'єктів нерухомості неможливе, як і зворотна ситуація - будь-яке використання об'єктів нерухомості є одночасно і використанням земельної ділянки, на якій ці об'єкти розташовані.
У постанові від 05.08.2022 року в справі № 922/2060/20 Верховний Суд, при розгляді спору в подібних правовідносинах, де серед іншого встановлювались обставини щодо площі земельної ділянки, яку використовував власник розташованого на ній нерухомого майна, дійшов висновку, що із дня набуття права власності на об'єкт нерухомого майна власник цього майна стає фактичним користувачем сформованої земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, а тому саме із цієї дати у власника об'єкта нерухомого майна виникає обов'язок сплати за користування земельною ділянкою, на якій таке майно розташовано.
Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України).
Згідно зі статтею 126 Земельного кодексу України право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень".
Як було встановлено вище, відповідно до витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 24.02.2021 № НВ-8001269042021, державна реєстрація земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:186:0065 площею 0,4647 га, цільове призначення: 02.10 Для будівництва і обслуговування багатоквартирного житлового будинку з об'єктами торгово-розважальної та ринкової інфраструктури на вул. Солом'янській, 17-А у Солом'янському районі міста Києва, проведена 21.05.2014 Головним управлінням Держземагентства у м. Києві на підставі проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок від 06.05.2014.
Відповідно до інформаційної довідки № 438726646 від 08.08.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, на земельній ділянці розташований об'єкт незавершеного будівництва - житловий будинок з вбудовано-прибудованими приміщеннями адміністративно-соціального призначення та підземним паркінгом - готовністю 9,5 %, який перебуває у власності Товариства з обмеженою відповідальністю «Марго» на підставі рішення Господарського суду міста Києва від 07.12.2011 у справі № 62/112, право власності зареєстровано у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 17.05.2019, номер запису про право власності 31628904, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1833445980000).
На підставі рішення №5180/5221 від 25.08.2022 між Київською міською радою та Товариством з обмеженою відповідальністю «Марго» було укладено договір оренди земельної ділянки № 377 від 28.02.2023.
Згідно з інформаційною довідкою № 438726305 від 08.08.2025 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, договір оренди земельної ділянки зареєстровано 28.02.2023 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно, орендодавець за яким: Київська міська рада, орендар - Товариство з обмеженою відповідальністю «Марго». Територіальна громада міста Києва в особі Київської міської ради є власником земельної ділянки площею 0,4647 га з кадастровим номером 8000000000:72:186:0065 на вул. Солом'янській, 17-А у Солом'янському районі міста Києва.
За таких обставин відсутність документів, що посвідчують право користування земельною ділянкою у відповідача з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна не може бути визнане як її самовільне використання, однак не дає права на її безоплатне використання.
Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв'язку із безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цього Кодексу застосовуються незалежно від того, чи було безпідставне набуття або збереження майна результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком певної події.
Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
За змістом статті 1212 Глави 83 Цивільного кодексу України "Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави" для кондикційних зобов'язань характерним є приріст майна у набувача без достатніх правових підстав.
Зокрема частина друга вказаної норми регламентує, що при цьому вина набувача майна, потерпілого чи інших осіб не має значення, а визначальним є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.
Таким чином, обов'язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов'язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.
Частиною першою статті 93 Земельного кодексу України встановлено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі також зобов'язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (частина перша статті 96 Земельного кодексу України).
Право постійного користування земельною ділянкою - це право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (стаття 92 цього кодексу).
Право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цих прав (стаття 125 Земельного кодексу України). До моменту оформлення власником об'єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об'єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у виді орендної плати є за своїм змістом кондикційними.
Фактичний користувач земельних ділянок, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цих ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування ділянками, зобов'язаний повернути ці кошти власнику земельних ділянок на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (аналогічні висновки неодноразово наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду, зокрема від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 у справі № 922/3412/17).
Для кондикційних зобов'язань доведення вини особи не має значення, а важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої (статті 1212-1214 Цивільного кодексу України).
Тобто, при розгляді даної категорії справ не мають жодного значення причини, з яких відповідач не оформив право користування земельною ділянкою, у тому числі якщо це сталося в результаті поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Верховного Суду від 10.02.2020 у справі № 922/981/18 та у постанові від 02.06.2020 у справі № 922/2417/19, від 21.03.2023 по справі №922/2095/21.
Означеним фактично підтверджується юридична неспроможність посилань відповідача на відсутність вини останнього у неоформленні протягом тривалого часу Товариством з обмеженою відповідальністю «Марго» прав на земельну ділянку та відсутність можливості здійснювати фактичне використання земельної ділянки внаслідок накладення чисельних арештів в межах кримінальних проваджень, як підстави для відмови в задоволенні позову. При цьому, суд вважає за доцільне акцентувати увагу відповідача, що наявність обмежень у розпорядженні належним Товариству з обмеженою відповідальністю «Марго» нерухомим майном, яке розміщене на земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:72:186:0065, ніяким чином не нівелює обов'язку сплатити власнику земельної ділянки плати за її фактичне зайняття.
Отже фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг (заощадив) у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов'язаний повернути такі кошти власникові земельної ділянки на підставі положень частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України. Вказаний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц та від 20.09.2018 у справі № 925/230/17.
Щодо розміру коштів, які підлягають стягненню з відповідача, з урахуванням розрахунку Київської міської ради та контррозрахунку Товариства з обмеженою відповідальністю «Марго», суд зазначає таке.
Згідно з вимогами статті 79-1 Земельного кодексу України формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій-сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об'єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.
Судом було встановлено обставини формування 21.05.2014 земельної ділянки з кадастровим номером з кадастровим номером 8000000000:72:186:0065, як об'єкту земельних правовідносин.
Згідно з пунктом 284.1 статті 284 Податкового кодексу України органи місцевого самоврядування встановлюють ставки плати за землю, що сплачується на відповідній території.
Основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка земель, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки - підставою для перегляду розміру орендної плати, який у будь-якому разі не може бути меншим, ніж установлено положеннями підпункту 288.5.1 пункту 288.5 статті 288 Податкового кодексу України.
Принцип платного використання землі також передбачено ст. 206 Земельного кодексу України, за змістом якої використання землі в Україні є платним. Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.
Плата за землю - обов'язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України.
Земельним податком є обов'язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов'язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України).
Таким чином, законодавець розмежовує поняття «земельний податок» та «орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності» залежно від правових підстав передання прав землекористування такими ділянками.
Отже, оскільки відповідач у спірний період не був власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, а тому не є суб'єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдина можлива форма здійснення плати за землю для нього, як користувача вже сформованої земельної ділянки, є орендна плата, яка товариством не сплачувалась в повному обсязі.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.05.2018 року в справі № 629/4628/16-ц дійшла висновку, що обов'язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок, про що також наголошено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 року в справі № 320/5877/17 (пункт 71).
Висновок про те, що належним доказом розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки може бути витяг, довідка або технічна документація з нормативної грошової оцінки, Велика Палата Верховного Суду зробила у постанові від 09.11.2021 року в справі № 905/1680/20.
Статтею 20 Закону України "Про оцінку земель" передбачено, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.
Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель.
Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною і міською радою.
Відповідно до частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається органами, що здійснюють ведення Державного земельного кадастру.
Згідно витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-4254/86-22 від 03.10.2022 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:186:0065 на 2022 рік становить 9 059 168,42 грн.
Відповідно до витягу із технічної документації з нормативної грошової оцінки земельних ділянок №НВ-9933746752023 від 12.12.2023 нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:186:0065 на 2023 рік становить 10 418 192,95 грн.
Суд зауважує, що згідно з пунктом 289.2 ст. 289 Податкового кодексу України центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель (Кі), на який індексується нормативна грошова оцінка земель і земельних ділянок, у тому числі право на які фізичні особи мають як власники земельних часток (паїв), на 1 січня поточного року, що визначається за формулою: Кi = І:100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік. У разі якщо індекс споживчих цін перевищує 115 відсотків, такий індекс застосовується із значенням 115. Індекс споживчих цін встановлюється Державною службою статистики України, є загальнодоступним, розміщується на їх офіційному сайті, а тому не потребує доказування.
Відповідно до інформації з офіційного сайту Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру, адже саме цей орган уповноважений реалізовувати державну політику у сфері земельних відносин (https:// land.gov.ua/derzhgeokadastr-povidomlyaye-pro-indeksacziyu-normatyvnoyi-groshovoyioczinky-zemel-za-2024-rik/) коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель у розрізі років становить: 2023 рік - 1,051 (зазначений коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується для всіх категорій земель і видів земельних угідь); 2022 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,15 (для земель і земельних ділянок (крім сільськогосподарських угідь). 2021 рік - 1,0 (для сільськогосподарських угідь (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги) та 1,1 (для земель несільськогосподарського призначення); за 2020 рік - 1,0.
Таким чином, суд погоджується із доводами саме позивача про те, що нормативна грошова оцінка земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:72:186:0065 за 2020-2021 роки визначається відповідно до вимог законодавства наступним чином: за 2020 рік - 8 235 607,65 грн (8 235 607,65/1,0); за 2021 рік - 8 235 607,65 грн (9 059 168,42/1,1), а не на підставі нормативно грошової оцінки у розмірі 1 367 947,73 грн на дату її проведення 13.05.2014, як застосовано відповідачем у контррозрахунку. Означене вказує на необґрунтованість контррорахунку, що здійснений відповідачем у відзиві.
Отже, з урахуванням наведеного вище, здійснивши перевірку розрахунку, який наведено позивачем у позовній заяві, суд вважає останній обґрунтованим та арифметично вірним.
Щодо тверджень відповідача про пропуск позивачем строку позовної давності, суд зазначає таке.
Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Загальна позовна давність встановлена тривалістю у три роки (ст. 257 Цивільного кодексу України ).
Статтею 267 Цивільного кодексу України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно з ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Позивач звернувся до суду з розглядуваним позовом 31.10.2024 шляхом формування позовної заяви в системі «Електронний суд».
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (п. 1 ст. 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб'єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (пункти 62, 66 рішення від 20.12.2007 у справі "Фінікарідов проти Кіпру").
Відповідно до частини 4 статті 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 02.07.2025 у справі №903/602/24 викладені наступні висновки щодо питання перебігу позовної давності:
"83. За загальним правилом позовна давність триває безперервно з моменту усвідомлення учасником правовідносин порушення його права і до спливу цього строку звернення до суду.
84. Законодавство може визначати певні обставини, які впливають на перебіг позовної давності і змінюють порядок її обчислення. До таких обставин відноситься зупинення перебігу позовної давності та її переривання, що передбачено статтями 263 та 264 Цивільного кодексу України.
85. Водночас під час дії карантину та воєнного стану законодавець застосував нову конструкцію, якою тимчасово доповнив перелік обставин, які впливають на перебіг позовної давності, а саме продовження позовної давності.
86. Так, постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України було встановлено карантин.
87. Законом України від 30 березня 2020 року № 540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (далі - Закон № 540-IX) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12, відповідно до якого під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину. Цей Закон набрав чинності 02 квітня 2020 року.
88. Відтак початок продовження строку для звернення до суду потрібно пов'язувати саме з моментом набрання чинності 02 квітня 2020 року Законом № 540-IX.
89. Подібний правовий висновок висловила Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06 вересня 2023 року у справі № 910/18489/20 (провадження № 12-46гс22).
90. Строк дії карантину неодноразово продовжувався, а відмінений він був з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 року відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
91. Отже, під час дії карантину позовна давність була продовжена з 02 квітня 2020 року до 30 червня 2023 року.
92. Поряд із цим Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» було введено воєнний стан в Україні із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України. Надалі строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався Указами Президента України, цей стан триває до теперішнього часу.
93. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» (далі - Закон № 2120-ІХ) розділ «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України доповнено пунктом 19, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Закон № 2102-IX набрав чинності 17 березня 2022 року.
94. Надалі Законом України від 08 листопада 2023 року № 3450-ІХ «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини» (далі - Закон № 3450-ІХ) пункт 19 розділу «Прикінцеві та перехідні положення» Цивільного кодексу України викладено в новій редакції, відповідно до якої у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24 лютого 2022 року № 64/2022, затвердженим Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану. Закон № 3450-ІХнабрав чинності 30 січня 2024 року.
95. Таким чином, в умовах дії воєнного стану строк звернення до суду (позовна давність) було продовжено від початку воєнного стану до 29 січня 2024 року, а після 30 січня 2024 року перебіг такого строку зупинився і такий стан триває дотепер.
96. Підсумовуючи, Велика Палата Верховного Суду зазначає, що в разі якщо позовна давність не спливла станом на 02 квітня 2020 року, то цей строк звернення до суду спочатку було продовжено (до 30 червня 2023 року - на строк дії карантину, а надалі до 29 січня 2024 року - на строк дії воєнного стану), а з 30 січня 2024 року перебіг строку звернення до суду зупинився на строк дії воєнного стану».
Як вказувалось судом, заперечуючи проти задоволення позовних вимог відповідачем вказано про пропуск позивачем строку позовної давності за вимогами про стягнення суми орендної плати саме за період з 12.03.2020 по 31.12.2021.
Отже, враховуючи наведені вище положення Законів України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» та «Про внесення змін до Цивільного кодексу України щодо вдосконалення порядку відкриття та оформлення спадщини», якими внесено зміни до Цивільного кодексу України, у суду відсутні підстави вважати, що позивачем станом на момент звернення до суду з розгялдуваним позовом (18.08.2025) пропущено строк позовної давності давності за вимогами про стягнення суми орендної плати за період з 12.03.2020 по 31.12.2021, внаслідок чого заява відповідача задоволенню не підлягає.
Враховуючи вище викладене у сукупності, суд дійшов висновку щодо задоволення позову Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марго» про стягнення 641 945,25 грн.
Надаючи оцінку іншим доводам учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до п.5 ч.4 ст.238 Господарського процесуального кодексу України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі «Руїс Торіха проти Іспанії»). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.
У рішенні Європейського суду з прав людини «Серявін та інші проти України» (SERYAVIN OTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того,
вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від
27 вересня 2001 року).
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 у справі «Проніна проти України», в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах від 13.03.2018, від 24.04.2019, від 05.03.2020 Верховного Суду по справах №910/13407/17, №915/370/16 та №916/3545/15.
З огляду на вищевикладене, всі інші заяви, клопотання, доводи та міркування учасників судового процесу (в тому числі, щодо необхідності дослідження обставин та причин подачі розглядувааного позову після спливу трирічного строку після виникнення спірних правовідносин), залишені судом без задоволення та не прийняті до уваги як необґрунтовані, безпідставні та такі, що не спростовують висновків суду щодо задоволення позовних вимог.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги Київської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю «Марго» про стягнення 641 945,25 грн - задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Марго» (03191, м.Київ, вул.Василя Касіяна, буд.2/1, нежиле приміщення 12, ЄДРПОУ 32104720) на користь Київської міської ради (01044, м.Київ, вул.Хрещатик, буд.36, ЄДРПОУ 22883141) 641 945,25 грн та судовий збір в сумі 7703,34 грн.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення до апеляційного господарського суду.
Повний текст складено 14.10.2025.
Суддя В.В. Князьков