ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
11.12.2024Справа № 910/7929/24
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., при секретарі судового засідання Старовойтову Є.А., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДОЛЯ І КО.ЛТД» пров. Беринди Памви, 4, м. Київ, 01015
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ» 01015, місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Печерська районна в місті Києві державна адміністрація 01010, м. Київ, вул. Омеляновича-Павленка, буд 15
про усунення перешкод у користуванні майном
Представники сторін:
від позивача: Колесников І. В. (в режимі відеоконференції)
від відповідача: не з'явився.
від третьої особи: не з'явився.
Товариство з обмеженою відповідальністю "ДОЛЯ І КО. ЛТД" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ", в якій просить суд:
- усунути перешкоди позивачу в користуванні нерухомим майном - житловим будинком, розташованим за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, шляхом встановлення відсутності місцезнаходження відповідача ТОВ "ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ", код ЄДРПОУ 43472490 за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, будинок 17/2;
- зобов'язати відповідача внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про зміну місцезнаходження товариства з адреси: місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2 на іншу адресу.
В обґрунтування позовних вимог в позовній заяві позивач посилається на порушення його прав як власника нерухомого майна - житлового будинку, розташованого за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, внаслідок внесення ТОВ "ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ" до ЄДРПОУ в якості місцезнаходження товариства адреси, за якою знаходиться належне позивачеві майно, за відсутності у відповідача жодних підстав для таких дій.
Окрім цього, як встановлено судом, в позовній заяві міститься клопотання про залучення до участі в справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію (код ЄДРПОУ 37401206).
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.07.2024 за результатами розгляду позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі №910/7929/24, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч. 3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 07.08.2024.
Поряд із цим, 30.07.2024 через систему "Електронний суд" від представника позивача - Товариства з обмеженою відповідальністю "Доля і Ко.ЛТД" надійшла заява про участь у судових засіданнях у справі № 910/7929/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.08.2024 заяву представника позивача про участь у судових засіданнях у справі № 910/7929/24 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено.
Ухвалою Господарського суду від 07.08.2024 за клопотанням позивача залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Печерську районну в місті Києві державну адміністрацію та, відповідно, підготовче засідання відкладено на 18.09.2024.
У підготовчому засіданні 18.09.2024 у зв'язку з нез'явленням представників сторін судом оголошено перерву до 24.10.2024.
Проте, у зв'язку з перебуванням судді Селівона А.М. на лікарняному, призначене на 24.10.2024 судове засідання не відбулось.
Судом доведено до відома, що через канцелярію суду 30.09.2024 від третьої особи надійшли письмові пояснення № 105-10266 від 17.09.2024, в яких Печерська РДА посилаючись на приписи Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань», зокрема, статті 17, яка визначає перелік документів, що подаються державному реєстратору, та порядок проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, зазначає, що надання державному реєстратору договорів оренди, гарантійних листів, будь - яких правовстановлюючих документів, на підставі яких юридична особа використовує ту чи іншу адресу, не передбачено, а перевірка місцезнаходження юридичних осіб та їх учасників, а також розшук керівного складу не входить до компетенції органу реєстрації, яким є третя особа. Окрім цього, третя особа просить суд розглянути справу без участі представника Печерської РДА. Пояснення судом долучені до матеріалів справи.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.11.2024 підготовче засідання у справі призначено на 21.11.2024.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.11.2024 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, судом закрито підготовче провадження у справі № 910/7929/24 та призначено справу до судового розгляду по суті на 11.12.2024.
У судовому засідання з розгляду справи по суті 11.12.2024 року уповноважений представник позивача брав участь в режимі відеоконференції.
Уповноважені представники відповідача та третьої особи в судове засідання з розгляду справи по суті 11.12.2024 не з'явились.
Так, третя особа про дату, час і місце проведення судового засідання відповідно до норм ст. 6 ГПК України повідомлена належним чином в електронному кабінеті Печерської РДА, шляхом надсилання копії ухвали суду від 21.11.2024 у справі № 910/7929/24, факт отримання якої 30.11.2024 підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про доставку електронного листа до електронного кабінету учасника справи.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Окрім цього суд зазначає, що Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо обов'язкової реєстрації та використання електронних кабінетів в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами" від 29.06.2023, який набрав чинності 21.07.2023 та введений в дію 18.10.2023, внесено зміни до ряду статей ГПК України.
Так, відповідно до частини 6 статті 6 ГПК України адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Тобто, товариство з обмеженою відповідальністю як юридична особа - ТОВ «Харес Інжиніринг», а також адвокат, в разі представлення інтересів цього товариства, згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов'язані зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно - телекомунікаційної системи чи її окремої системи (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення (в редакції Закону № 3200-ІХ від 29.06.2023 року).
Наразі, судом згідно бази даних «Діловодство спеціалізованого суду» встановлено відсутність у відповідача - Товариства з обмеженою відповідальністю «Харес Інжиніринг» як на час відкриття провадження у справі № 910/7929/24, так і на час розгляду справи по суті 11.12.2024 зареєстрованого електронного кабінету.
При цьому, оскільки всупереч наведеним приписам Кодексу відповідач не зареєстрував свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), з метою повідомлення останнього про розгляд справи № 910/7929/24 судом та про його право подати відзив на позовну заяву, а також призначення розгляду справи по суті на 11.12.2024, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України ухвали господарського суду від 03.07.2024 року про відкриття провадження у справі та від 21.11.2024 про закриття підготовчого провадження та призначення розгляду справи по суті були направлені судом рекомендованими листами з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача: 01015, місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, а також додатково на зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань адресу засновника та керівника товариства - ОСОБА_1 , громадянина Сирійської Арабської Республіки, а саме: АДРЕСА_1 .
Згідно пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Наразі, копія ухвали суду від 03.07.2024 у справі № 910/7929/24 була повернута на адресу суду 15.07.2024 неврученою відповідачу з відміткою "адресат відсутній за вказаною адресою ".
В той же час судом згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців встановлено відповідність адреси місцезнаходження відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ" зазначеній на конверті, що повернувся.
Докази вручення копій ухвали суду від 21.11.2024 року відповідачеві та його засновнику (керівнику) станом на час проведення судового засідання 11.12.2024 до суду не повернуті.
Судом здійснено запити з офіційного сайту АТ "Укрпошта" щодо відстеження пересилання поштового відправлення № 0610214682322 на адресу відповідача та № 0610214682330 керівнику ТОВ "ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ" ОСОБА_1, в яких зазначено, що поштові відправлення не вручені адресатам та знаходяться на поштовому відділенні.
Інші поштові адреси та/або електронні адреси, за якими можна встановити місцезнаходження відповідача та його керівника (засновника), матеріали справи не містять та суду невідомі.
Суд зазначає, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.
Беручи до уваги конкретні обставини справи, вимоги процесуального законодавства та прецедентну практику Європейського суду з прав людини, суд звертає увагу на те, що направлення листів рекомендованою кореспонденцією на адресу, що відповідає місцезнаходженню відповідача згідно з матеріалами справи, є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначених листів адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (Аналогічні висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного суду від 27.11.2019 року у справі № 913/879/17, постанові від 21.05.2020 року у справі № 10/249-10/9, постанові від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, постанові від 18.03.2021 року у справі № 911/3142/18).
Судом враховано, що за приписами частини 1 статті 9 Господарського процесуального кодексу України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час та місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Відповідно до частини 2 статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення та підписання.
Судові рішення, внесені до Єдиного державного реєстру судових рішень, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (частина 1 статті 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
У рішенні від 03.04.2008 року у справі "Пономарьов проти України" Європейський суд з прав людини зробив, зокрема, висновок про те, що сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.
Враховуючи вищевикладене господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитися з усіма ухвалами суду в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням: https://reyestr.court.gov.ua/.
З огляду на наведене суд констатує, що ним вчинено всі необхідні та можливі заходи з метою встановлення місцезнаходження відповідача та повідомлення його про розгляд справи судом.
В той же час суд звертає увагу, що за змістом пунктів 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2009 №270, у разі невручення рекомендованого листа з позначкою "Судова повістка" з поважних причин рекомендований лист разом з бланком повідомлення про вручення повертається за зворотною адресою не пізніше ніж через п'ять календарних днів з дня надходження листа до об'єкта поштового зв'язку місця призначення із зазначенням причин невручення. Поштові відправлення повертаються об'єктом поштового зв'язку відправнику у разі, зокрема, закінчення встановленого строку зберігання.
Отже, у разі якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалі від 03.07.2024 року, відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України.
Заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час розгляду справи по суті 11.12.2024 до суду також не надходило.
Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Суд звертає увагу, що сам лише факт не отримання стороною кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу суду про відкриття провадження у справі для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернута до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, не може вважатися поважною причиною не виконання ухвали суду та нереалізації своїх процесуальних прав, зокрема, в частині надання відзиву на позовну заяву, оскільки зумовлено не об'єктивними причинами, а суб'єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Наразі, від відповідача станом на час розгляду справи по суті 11.12.2024 року до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Згідно із частиною 1 статті 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Пунктом 1 частини 3 статті 202 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю "ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ» не скористалось наданим йому процесуальним правом, зокрема, відповідачем не надано відзивів на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, а також враховуючи клопотання третьої особи про розгляд справи без участі представника Печерської РДА, суд, на підставі ч. 9 ст. 165 Господарського процесуального кодексу України, здійснював розгляд справи виключно за наявними матеріалами та за відсутності уповноважених представників відповідача та третьої особи.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 11.12.2024 року уповноважений представник позивача підтримав позовні вимоги та просив суд їх задовольнити.
Відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України в судовому засіданні 11.12.2024 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судовому засіданні пояснення уповноваженого представника позивача, Господарський суд міста Києва,-
Згідно із частиною 1 статті 2 Господарського процесуального кодексу України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням (частина 2 статті 4 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до частини 1 статті 14 Господарського процесуального кодексу України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 16 Цивільного кодексу України визначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб; суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках .
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено право кожної фізичної чи юридичної особи безперешкодно користуватися своїм майном, не допускається позбавлення особи її власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа-добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (див. рішення ЄСПЛ у справах «Рисовський проти України» від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), «Кривенький проти України» від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07)).
При цьому будь-які приписи, зокрема, і Конвенції, слід застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку усіх сторін спору.
Суд зазначає, що згідно ст. ст. 316, 317, 319 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майно. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
Суд зазначає, що відповідно до статті 190 Цивільного кодексу України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Як встановлено судом за матеріалами справи, зокрема, згідно Витягу № 342503838 з Державного реєстру речових прав, Товариство з обмеженою відповідальністю «Доля і КО. ЛТД» (код ЄДРПОУ 01043342) на підставі договору купівлі - продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. 11.08.2023 за реєстровим номером 1302, є власником нерухомого майна - житлового будинку, загальною площею 1789 кв.м, житлова площа 825,5 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, з 11.08.2023 року.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації юридичних осіб, їхньої символіки (у випадках, передбачених законом), громадських формувань, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців, місцезнаходження юридичної особи - адреса органу або особи, які відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступають від її імені (далі - виконавчий орган).
Статтею 7 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" визначено, що Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
Згідно пункту 10 частини 2 статті 9 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань" в Єдиному державному реєстрі містяться, зокрема, відомості про місцезнаходження юридичної особи.
Відповідно до частини 1 статті 10 зазначеного закону документи та відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, внесені до нього, вважаються достовірними і можуть бути використані у спорі з третьою особою.
Згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.
Окрім цього, згідно п. 45.2. ст. 45 Податкового кодексу України податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.
Датою реєстрації Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ» (код ЄДРПОУ 43472490) в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань є 28.01.2020, номер запису: 10701020000086229.
Відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань місцезнаходженням (юридичною адресою) Товариства з обмеженою відповідальністю «ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ», ідентифікаційний код 43472490, зазначено: місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2.
Як зазначено позивачем в позовній заяві, ТОВ «ДОЛЯ І КО.ЛТД» як власник нерухомого майна за вказаною адресою, не укладав жодних договорів з ТОВ «ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ» на користування нерухомим майном за адресою: м. Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, що може бути підставою для місцезнаходження відповідача за вказаною адресою, та використання і зазначення вказаної адреси як достовірних відомостей у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань. Станом на день придбання нерухомого майна, а також на день подачі позовної заяви, посадові особи, будь-яке майно ТОВ «ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ» не знаходилося та не знаходиться за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2.
При цьому, посилаючись на вищенаведені обставини та відсутність жодних документів на підтвердження права користування (оренди) відповідача вказаним нерухомим майно або його частиною позивач листом б/н від 28.03.2024, копія якого наявна в матеріалах справи, звертався до Загальних зборів ТОВ «Харес Інжиніринг» та засновника ОСОБА_1 з вимогами щодо термінової зміни зареєстрованого місцезнаходження ТОВ «ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ» з будинку 17/2 вулиця Старонаводницька, міста Києві на інше місцезнаходження (адресу).
Факт надсилання вказаного листа на адресу місцезнаходження відповідача та адресу засновника підтверджується наявними в матеріалах справи копіями описів в цінні листи № 0101510746571 та № 0101610746555 від 05.04.2024.
При цьому згідно наданих позивачем витягів з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження поштових відправлень останні не були вручені адресатам та 19.04.2024 і 20.04.2024 були повернуті за зворотною адресою за закінченням встановленого терміну зберігання.
Вимога позивача про зміну місцезнаходження товариства відповідачем залишена без відповіді та задоволення.
Також відповідно до листа Головного управління ДПС у м. Києві №03.04.2024 № 33907/6/26-15-12-01-07, отриманого у відповідь на адвокатський запит представника позивача № 29/03-1 від 29.03.2024, суб'єкт владних повноважень повідомив, що згідно з відомостями ЄДР та даними Єдиного банку даних про платників податків - юридичних осіб, за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2 зареєстровано 12 юридичних осіб, в тому числі, і Товариство з обмеженою відповідальністю «ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ» (податковий номер 43472490), яке перебуває на обліку в Головному управлінні ДПС у м. Києві (Печерський район) як платник податків за основним місцем обліку.
В свою чергу, згідно отриманого позивачем у відповідь на адвокатський запит від 09.04.2024 року №09/04-1 листа АТ «Державний експортно-імпортний банк України» № 0000609/12218-24 від 19.04.2024, який є попереднім власником нерухомого майна, позивач був повідомлений, що житловий будинок за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 17/2, перебував у власності банку з 19.08.2009 по 11.08.2023. В період 23.10.2015 - 22.10.2018 банком було укладено договір оренди нерухомого майна з ГО «Асоціація «Український правозахисний альянс», а також в період 01.03.2017-02.01.2018 - договір оренди з Товариством з обмеженою відповідальністю «Харес Інжиніринг Україна». На період проведення торгів, подальшого відчуження та передачі покупцю нерухомого майна діючі договори користування спірним майном, укладені банком, відсутні. Окрім цього як зазначено в листі, банк не володіє інформацією щодо передачі нерухомого майна за адресою: м. Київ, вул. Старонаводницька, 17/2, в період 19.09.2009 - 11.08.2023 в суборенду. Копія вказаного листа наявна в матеріалах справи.
Додатково за наслідками звернення представника позивача з адвокатським запитом № 10/01-1 від 10.04.2024 до Печерської районної в місті Києві державної адміністрації щодо наявності в матеріалах реєстраційної справи договорів оренди або інших документів, якими підтверджується право користування нерухомим майном та внесення відомостей до ЄДРПОУ про місцезнаходження юридичної особи за адресою м. Київ, вул. Старонаводницька, 17/2, було отримано відповідь № 105-4241 від 15.04.2024, згідно якої повідомлено про відсутність в реєстраційних справах запитуваних документів, оскільки державна реєстрація юридичних осіб, зокрема, ст.ст. 14, 15, 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань", не передбачала та не передбачає подання таких документів.
Таким чином, посилаючись на те, що договір оренди чи будь-які інші цивільно-правові угоди з відповідачем, що надають йому право на користування належним позивачу нерухомим майном, не укладались та відсутні в матеріалах справи, а відтак станом на момент реєстрації ТОВ «ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ» у відповідача не було законних підстав для реєстрації місцезнаходження останнього за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2 та використання в якості офіційної адреси місцезнаходження, Товариство з обмеженою відповідальністю «ДОЛЯ І КО.ЛТД» зазначає, що використання ТОВ «ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ» адреси місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, в якості адреси місцезнаходження останнього без згоди власника об'єкта нерухомого майна є неправомірним, порушує право власності позивача на таке майно, створює перешкоди позивачу у реалізації ним своїх прав вільно та на власний розсуд користуватись і розпоряджатись нерухомим майно, що є підставою для усунення порушення права власності, за захистом якого позивач звернуся в межах даного позову.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
В свою чергу відповідачем не надано суду жодних доказів на спростування позовних вимог, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Встановлюючи фактичні обставини справи на підставі наявних в матеріалах справи доказів суд зазначає, що у пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
Принцип змагальності необхідно розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та принцип ефективної участі.
Пункт 4 статті 129 Конституції України змагальність сторін прямо пов'язує зі свободою в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Наразі, сторони не можуть будувати власну позицію на тому, що вона є доведеною, доки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за таким підходом сама концепція змагальності втрачає сенс (постанова Великої Палати Верховного Суду від 11.10.2023 року №756/8056/19).
Так, згідно висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, принцип змагальності передбачає покладання тягаря доказування на сторони та одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Разом з тим, на позивача покладений обов'язок обґрунтувати суду свої вимоги поданими до суду доказами, тобто, довести, що права та інтереси позивача дійсно порушуються, оспорюються чи не визнаються, а тому потребують захисту.
Відповідно до статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
За приписами частин першої, другої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного права чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
З наведених норм права вбачається, що держава забезпечує захист порушених або оспорюваних прав суб'єктів господарювання. Такі права захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що перелік способів захисту, визначений у частині другій статті 16 Цивільного кодексу України, не є вичерпним. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках (абзац дванадцятий частини другої вказаної статті). Застосування конкретного способу захисту цивільного права чи інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Інакше кажучи, суд має захистити право чи інтерес у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17, від 11.09.2018 у справі №905/1926/16, від 30.01.2019 у справі №569/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі №487/10132/14-ц, від 16.06.2020 у справі №145/2047/16-ц, від 15.09.2020 у справі №469/1044/17, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 16.02.2021 у справі №910/2861/18, від 15.06.2021 у справі №922/2416/17, від 22.06.2021 у справах №334/3161/17 і №200/606/18, від 29.06.2021 у справі №916/964/19, від 31.08.2021 у справі №903/1030/19, від 26.10.2021 у справі №766/20797/18, від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц, від 14.12.2021 у справі №643/21744/19, від 25.01.2022 у справі №143/591/20, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20, від 09.02.2022 у справі №910/6939/20, від 22.02.2022 у справі №761/36873/18).
Ефективність позовної вимоги має оцінюватися, виходячи з обставин справи, та залежно від того, чи призведе задоволення такої вимоги до дійсного захисту інтересу позивача без необхідності повторного звернення до суду (принцип процесуальної економії). Таким чином, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Розглядаючи справу, суд має з'ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню.
Аналогічний висновок викладений у постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі № 916/1415/19, від 02.02.2021 у справі №925/642/19.
Статтею 20 Господарського кодексу України визначено, що держава забезпечує захист прав і законних інтересів суб'єктів господарювання та споживачів. Кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів. Права та законні інтереси зазначених суб'єктів захищаються, зокрема, шляхом установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним.
Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушено, правового результату.
Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб'єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Суб'єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16).
При цьому ефективність обраного позивачем способу захисту означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечити поновлення порушеного права, а в разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування.
Таким чином, ефективний засіб (спосіб) захисту приводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тому ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Зазначені висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16, Верховного Суду від 03.03.2021 у справі № 915/161/20, від 21.01.2021 у справі № 921/266/18.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Таке право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (близькі за змістом висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі № 338/180/17 (п. 57), від 11.09.2018 у справі № 905/1926/16 (п. 40), від 30.01.2019 у справі № 5 69/17272/15-ц, від 11.09.2019 у справі № 487/10132/14-ц (п. 89), від 16.06.2020 у справі № 145/2047/16-ц (п. 7.23)).
Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.09.2022 у справі № 483/448/20 (п. 9.64).
Серед способів захисту речових прав цивільне законодавство виокремлює, зокрема, усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном (ст. 391 ЦК України, ч. 2 ст. 152 ЗК України). Вказаний спосіб захисту можна реалізувати шляхом подання негаторного позову відповідно.
Так, обґрунтовуючи позовні вимоги ТОВ «ДОЛЯ І КО.ЛТД» зазначає, що бездіяльність відповідача щодо необхідної зміни місцезнаходження відповідача з адреси належного позивачу майна, з внесенням відповідних змін до Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, є протиправною поведінкою відповідача. Формальне використання зазначеної адреси відповідачем для визначення місцезнаходження юридичної особи, без її згоди, як власника об'єкта нерухомого майна, здійснює перешкоди у здійсненні права власності та є порушенням прав позивача, а також вказана бездіяльність є порушенням вимог закону та вказує на те, що іншого способу захисту права власності та усунення вищевказаних перешкод ніж судовий захист немає.
Статтею 41 Конституції України встановлено, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Згідно з частиною 1 статті 316 Цивільного кодексу України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
За приписами частини 1 статті 317 Цивільного кодексу України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.
Згідно із частинами 1, 2 статті 319 Цивільного кодексу України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону.
За змістом частин 1, 2 статті 321 Цивільного кодексу України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.
Положеннями частини 1, 2 статті 386 Цивільного кодексу України передбачено, що держава забезпечує рівний захист прав усіх суб'єктів права власності. Власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню.
Статтею 391 Цивільного кодексу України визначено, що власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Судовий захист права власності та майнових прав власників здійснюється шляхом розгляду справ за позовами щодо речових прав на майно, а саме: віндикаційний - про витребування власником свого майна від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (статті 387 Цивільного кодексу України), негаторний - про усунення перешкод у здійсненні власником права користування та розпорядження своїм майном (статті 391 Цивільного кодексу України), про визнання права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою (статті 392 Цивільного кодексу України).
Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 04 липня 2018 року у справі №653/1096/16-ц зазначено, що негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов'язані з позбавленням його володіння майном. Такий висновок щодо застосування норм статті 391 ЦК України висловлений також в інших чисельних рішеннях Верховного Суду.
Звернутися з негаторним позовом може власник або титульний володілець, у якого знаходиться річ, щодо якої відповідач ускладнює здійснення повноважень користування або розпорядження, а відповідачем повинна бути лише та особа, яка перешкоджає позивачеві у здійсненні його законного права користування чи розпорядження річчю.
Підставою для подання негаторного позову є вчинення третьою особою перешкод власнику в реалізації ним повноважень розпорядження або (та) користування належним йому майном.
При цьому положення ст. 391 ЦК України, відповідно до якої власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном, можуть застосовуватись навіть якщо вони не пов'язані із позбавленням права володіння, отже суд має враховувати, що відповідно до положень статей 391, 396 ЦК позов про усунення порушень права, не пов'язаних із позбавленням володіння, підлягає задоволенню у разі, якщо позивач доведе, що він є власником або особою, яка володіє майном (має речове право) з підстави, передбаченої законом або договором, і що діями відповідача, не пов'язаними з позбавленням володіння, порушується його право власності чи законного володіння.
Згідно з позицією Конституційного Суду України, викладеною у Рішенні Першого сенату КСУ від 5 червня 2019 року у справі № 3-391/2018(6048/18) за конституційною скаргою ТОВ «МЕТРО КЕШ ЕНД КЕРІ УКРАЇНА», зокрема, в п. 2.2 мотивувальної частини цього рішення визначено «Неодмінним елементом принципу верховенства права є юридична визначеність, яка вимагає від законодавця чіткості, зрозумілості, однозначності правових норм, їх передбачуваності (прогнозованості) для забезпечення стабільного правового становища людини (абзац дев'ятий підпункту 4.3 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 27 лютого 2018 року № 1-р/2018).
Юридична визначеність дає можливість учасникам суспільних відносин завбачати наслідки своїх дій і бути впевненими у своїх легітимних очікуваннях (legitimate expectations), зокрема у тому, що набуте ними на підставі чинного законодавства право буде реалізоване. Юридичною визначеністю обумовлюється втілення легітимних очікувань, тобто досягнення бажаного результату шляхом вчинення правомірних дій з огляду на заздалегідь передбачені ймовірні наслідки.»
Отже, у світлі судової практики законні сподівання та інтереси позивачів, пов'язані із реалізацією права власності на спірне майно, є охоронюваним об'єктом.
Згідно статті 328 Цивільного кодексу України встановлено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності чи необґрунтованість активів, які перебувають у власності, не встановлені судом.
Відповідно до статті 182 Цивільного кодексу України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обмеження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації. Державна реєстрація прав на нерухомість і правочинів щодо нерухомості є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов'язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом. Відмова у державній реєстрації права на нерухомість або правочинів щодо нерухомості, ухилення від реєстрації, відмова від надання інформації про реєстрацію можуть бути оскаржені до суду. Порядок проведення державної реєстрації прав на нерухомість та підстави відмови в ній встановлюються законом.
Також з урахуванням правової позиції, викладеної в постанові Верховного Суду від 10.05.2018 року у справі №910/15993/16 суд зазначає, що державна реєстрація не є підставою набуття права щодо нерухомого майна, а є засвідченням державою , , ? ? , ? ?, ? ? , і ототожнювати факт набуття права з фактом його державної реєстрації не видається за можливе. При дослідженні обставин існування в особи права щодо нерухомого майна (користування, володіння, розпорядження тощо), необхідним є перш за все встановлення підстави, на якій особа набула таке право, оскільки факт реєстрації є лише елементом юридичного складу, який тягне виникнення права, а не є підставою його набуття. Сама по собі реєстрація місцезнаходження не є підставою виникнення цивільного права, зокрема, користування, володіння, розпорядження майном, оскільки такої підстави закон не передбачає.
Як зазначалось судом вище, позивач є власником нерухомого майна - житлового будинку, загальною площею 1789 кв.м, житлова площа 825,5 кв.м, розташованого за адресою: м. Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, з 11.08.2023 року на підставі договору купівлі - продажу, зареєстрованого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Малим О.С. 11.08.2023 за реєстровим номером 1302.
Доказів визнання недійсним такого договору купівлі - продажу або оспорення права власності позивача на вказане нерухоме майно на адресою: м. Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, матеріали справи не містять.
В свою чергу, за адресою вказаного нежитлового будинку зареєстровано місцезнаходження юридичної особи відповідача - ТОВ «Харес Інжиніринг» та станом як на момент звернення позивача до суду, так і на час розгляду справи по суті адреса місцезнаходження відповідача залишається незмінною, позаяк доказів внесення відомостей до Єдиного державного реєстру, які спростовують (змінюють) фактично зазначену недостовірну інформацію стосовно відповідача, сторонами суду не надано, а отже до моменту належного виконання відповідачем судового рішення про зобов'язання вчинити дії - внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про зміну місцезнаходження товариства, майно позивача залишається обтяженим недостовірними відомостями державного реєстру.
При цьому чинне законодавство України не містить будь-яких інших механізмів, які дозволяють позивачу встановити певний факт та вплинути на відповідача, ніж вирішення спору судом, оскільки рішення має зобов'язальний характер виключно для відповідача та виконання цього рішення безпосередньо залежить від дій та добросовісності останнього, у зв'язку з чим суд погоджується з доводами позивача про те, що обраний ним спосіб захисту є належним та ефективним.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» для державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, що містяться в Єдиному державному реєстрі, у тому числі змін до установчих документів юридичної особи, подаються: рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про зміни, що вносяться до Єдиного державного реєстру, а також установчий документ юридичної особи в новій редакції - у разі внесення змін, що містяться в установчому документі.
Згідно частини 1 статті 25 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» державна реєстрація та інші реєстраційні дії проводяться на підставі документів, що подаються заявником для державної реєстрації, а також судових рішень, що набрали законної сили та тягнуть за собою зміну відомостей в Єдиному державному реєстрі, а також що надійшли в електронній формі від суду або державної виконавчої служби відповідно до Закону України "Про виконавче провадження" в тому числі щодо зобов'язання вчинення реєстраційних дій.
Згідно з витягом з Єдиного державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань керівником та засновником ТОВ «ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ» є ОСОБА_1, місцезнаходження: АДРЕСА_2.
Відповідно до ч. 1 ст. 29 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» загальні збори учасників є вищим органом товариства.
Загальні збори учасників можуть вирішувати будь-які питання діяльності товариства, крім питань, віднесених до виключної компетенції інших органів товариства законом або статутом товариства (ч. 1 ст. 30 Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю»).
Пунктом 2 частини 2 статті 30 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" до компетенції загальних зборів учасників належать: визначення основних напрямів діяльності товариства; внесення змін до статуту товариства, прийняття рішення про здійснення діяльності товариством на підставі модельного статуту.
Таким чином, в контексті приписів чинного законодавства вирішення питання про зміну місцезнаходження ТОВ «ХАРЕС ІНЖИНІРИНГ» з внесенням змін до його статуту віднесено до виключної компетенції вищого органу управління відповідача - загальних зборів учасників останнього. При цьому, приймаючи судове рішення суд не може підміняти повноваження органів управління юридичної особи, у зв'язку з чим доходить висновку про задоволення позовних вимог про зобов'язання відповідача внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про зміну місцезнаходження товариства з адреси: місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, на іншу адресу.
Поряд із цим суд наголошує, що частинами третьою, четвертою статті 35 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» встановлено, що Засновники (учасники) юридичної особи несуть відповідальність за відповідність установчих документів законодавству, а також за відповідність перекладу тексту документів у випадках, визначених пунктом 1 частини першої статті 15 цього Закону. Особи, винні у внесенні до установчих документів або інших документів, що подаються для державної реєстрації, завідомо неправдивих відомостей, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, несуть відповідальність, у порядку, встановленому законом.
Підстави для відмови у державній реєстрації, наведені у статті 28 вказаного Закону, є вичерпними та не містять таких підстав для відмови як подання заявником неправдивих даних про місцезнаходження юридичної особи.
При цьому, державний реєстратор не наділений повноваженнями на перевірку фактичного місцезнаходження юридичної особи під час проведення державної реєстрації змін до установчих документів про місцезнаходження юридичної особи за нормами Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань». Також, державному реєстратору не надано права вимагати додаткові документи, які не передбачені нормами вказаного Закону.
Згідно з частиною 4 статті 28 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» відмова у державній реєстрації з підстав, не передбачених цією статтею, а також відмова у державній реєстрації (легалізації) професійної спілки, її організації або об'єднання не допускається.
Державний реєстратор за відсутності підстав для залишення документів, які подані для проведення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, без розгляду та відсутності підстав для відмови у проведенні державної реєстрації, повинен внести до Єдиного державного реєстру запис про проведення державної реєстрації таких змін.
Отже, дотримання достовірності інформації у поданих для проведення реєстраційних дій документах та відповідальність за достовірність відомостей щодо місцезнаходження юридичної особи покладено законодавством саме на посадових осіб юридичної особи, позаяк державний реєстратор позбавлений можливості під час проведення відповідної реєстраційної дії перевірити достовірність таких відомостей.
Аналізуючи вищенаведені норми суд доходить висновку, що на державного реєстратора як суб'єкта владних повноважень покладений обов'язок щодо здійснення державної реєстрації змін до відомостей про юридичну особу, внесення змін до установчих документів, у тому числі і щодо зміни місцезнаходження юридичної особи на підставі документів, поданих такою відповідною юридичною особою. При цьому, відповідальність за завідомо неправдиві відомості, що підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, несуть засновники (учасники) юридичної особи.
Таким чином, враховуючи встановлені судом під час розгляду справи обставини відсутності правових підстав для зазначення відповідачем під час державної реєстрації в якості адреси місцезнаходження юридичної особи ТОВ «Харес Інжиніринг» адреси: місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, за якою знаходиться належне позивачеві на праві власності нерухоме майно, та подальше неправомірне використання ТОВ «Харес Інжиніринг» зазначеної адреси в якості відомостей про місцезнаходження юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, виходячи з мети відновлення прав власника на нерухоме майно суд зазначає про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог щодо усунення перешкод в користуванні нерухомим майном - житловим будинком за адресою: місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2.
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції законів України та на засадах верховенства права (частина 1статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі «Гарсія Руїз проти Іспанії», від 22 лютого 2007 року в справі «Красуля проти Росії», від 5 травня 2011 року в справі «Ільяді проти Росії», від 28 жовтня 2010 року в справі «Трофимчук проти України», від 9 грудня 1994 року в справі «ХіроБалані проти Іспанії», від 1 липня 2003 року в справі «Суомінен проти Фінляндії», від 7 червня 2008 року в справі «Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії») свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа «Серявін та інші проти України» (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 р. у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
При цьому суд наголошує, що усі інші доводи та міркування сторін, окрім зазначених у мотивувальній частині рішення, взяті судом до уваги, однак не спростовують висновків суду та не суперечать дійсним обставинам справи і положенням чинного законодавства.
Рішення суду про задоволення позову може бути прийнято виключно у тому випадку, коли подані позивачем докази дозволять суду зробити чіткий, конкретний та безумовний висновок про обґрунтованість та законність вимог позивача.
Відповідно до приписів частин 1, 2, 5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим, ухвалюватись у відповідності до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права та на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені судом та з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Керуючись ст. ст. 73-80, 86, 123, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва,-
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Усунути перешкоди Товариству з обмеженою відповідальністю "Доля і Ко. ЛТД" (01015, м. Київ, провулок Памви Беринди, 4; код ЄДРПОУ 01043342) у користуванні нерухомим майном - житловим будинком, розташованим за адресою місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2, шляхом встановлення відсутності місцезнаходження Товариства з обмеженою відповідальністю "Харес Інжинірінг" (01015, місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2; код ЄДРПОУ 37401206).
3. Зобов'язати Товариство з обмеженою відповідальністю "Харес Інжинірінг" (01015, м. Київ, Старонаводницька, 17/2; ЄДРПОУ 37401206), внести до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань відомості про зміну місцезнаходження товариства з адреси: місто Київ, вулиця Старонаводницька, будинок 17/2 на іншу адресу.
4. Стягнути з Товариство з обмеженою відповідальністю " Харес Інжинірінг" (01015, м. Київ, Старонаводницька, 17/2; ЄДРПОУ 37401206) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Доля і Ко. ЛТД" (01015, м. Київ, провулок Памви Беринди, 4; код ЄДРПОУ 01043342) 6 056,00 (шість тисяч п'ятдесят шість грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.
5. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 10 жовтня 2025 року.
Суддя А.М. Селівон