61022, м. Харків, пр. Науки, 5
13.10.2025р. Справа №905/1035/25
Розглянувши матеріали справи за позовом ОСОБА_1 , смт. Олександрівка, Донецька область
до відповідача Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1
про витребування майна з чужого незаконного володіння
Суддя Левшина Г.В.
ОСОБА_1 , смт. Олександрівка, Донецька область, позивач, звернулась до господарського суду Донецької області з позовом до відповідачів, Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 та Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілон-09», м.Краматорськ, за змістом якого просить суд:
- визнати незаконним вилучення транспортного засобу ISUZU NQR 71P, загального вантажного бортового-тентованого, 2008 року випуску, VIN № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , здійснене Військовою частиною НОМЕР_1 28 березня 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повернути позивачу транспортний засіб ISUZU NQR 71P, загальний вантажний бортовий-тентовий, 2008 року випуску, VIN № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , у стані придатному для використання, з урахуванням зносу за період експлуатації, або надати докази його знищення/ втрати з подальшим відшкодуванням.
- у разі неможливості повернення транспортного засобу, стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь позивача компенсацію вартості транспортного засобу, визначеної на підставі незалежної оцінки, у розмірі 272360,00 грн.
Ухвалою суду від 06.10.2025р. позовну заяву ОСОБА_1 , м.Краматорськ залишено без руху; надано позивачу строк для усунення недоліків його позовної заяви протягом п'яти днів з дня отримання копії ухвали про залишення її без руху шляхом надання суду: належних доказів, що підтверджують наявність у адвоката Біличенко Віталія Олександровича повноважень на представництво інтересів ОСОБА_1 в господарському суді Донецької області; конкретних позовних вимог (не альтернативним) щодо кожного з відповідачів та навести виклад обставин, якими обґрунтовуються позовні вимоги щодо кожного з відповідачів окремо із зазначення доказів, що підтверджують вказані обставини, та навести правові підстави позову щодо кожного з відповідачів.
07.10.2025р. через підсистему «Електронний суд» від позивача надійшла заява про усунення недоліків. Крім того, позивачем було долучено уточнену позовну заяву.
Зі змісту поданих документів вбачається, що позивачем, по-перше, було змінено процесуальний статус Товариства з обмеженою відповідальністю «Пілон-09» з відповідача, на третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору.
По-друге, позивач, на виконання вимог ухвали суду, конкретизував заявлені позовні вимоги та виклав їх в наступній редакції:
- визнати незаконним вилучення транспортного засобу ISUZU NQR 71P, загального вантажного бортового-тентованого, 2008 року випуску, VIN № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , здійснене Військовою частиною НОМЕР_1 28 березня 2022 року;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повернути позивачу ОСОБА_1 транспортний засіб ISUZU NQR 71P, загальний вантажний бортовий-тентовий, 2008 року випуску, VIN № НОМЕР_2 , реєстраційний номер НОМЕР_3 , у стані, придатному для використання.
Розглянувши уточнену редакцію позовної заяви та додані до неї документи, господарський суд зазначає про наступне:
В силу норм ст.124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Судочинство здійснюється Конституційним Судом України та судами загальної юрисдикції.
Відповідно до ст.125 Основного Закону України система судів загальної юрисдикції в Україні будується за принципами територіальності і спеціалізації.
Згідно із ч.ч.1, 3 ст.22 Закону України «Про судоустрій і статус судів» місцевий суд є судом першої інстанції і здійснює правосуддя у порядку, встановленому процесуальним законом. Місцеві господарські суди розглядають справи, що виникають із господарських правовідносин, а також інші справи, віднесені законом до їх підсудності.
За змістом ч.2 ст.4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
Господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках. Вичерпний перелік справ, які підвідомчі господарському суду, наведений у ст.20 Господарського процесуального кодексу України.
Згідно зі ст.45 вказаного кодексу сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені в ст.4 цього Кодексу, тобто, і фізичні особи, які не є підприємцями, а винятки, коли спори, стороною яких є фізична особа, що не є підприємцем, не підлягають розгляду у господарських судах, чітко визначені положеннями статті 20 цього Кодексу (як приклад, п.п.5, 10, 14 цієї статті).
Наведене свідчить про те, що одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також впроваджено підхід щодо розмежування юрисдикції залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
Отже, ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Аналогічний за змістом висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019р. у справі №910/8729/18.
Окрім того, у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019р. у справі №646/6644/17 зроблено висновок про те, що при вирішенні питання про розмежування компетенції судів щодо розгляду подібних справ визначальним є характер правовідносин, з яких виник спір. Суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом.
Важливість визначення юрисдикції підтверджується як закріпленням у Конституції України принципу верховенства права, окремими елементами якого є законність, правова визначеність та доступ до правосуддя, так і прецедентною практикою Європейського суду з прав людини.
У рішенні від 22.12.2009р. у справі «Безимянная проти росії» (заява №21851/03) Європейський суд з прав людини наголосив, що «погоджується з тим, що правила визначення параметрів юрисдикції, що застосовуються до різних судів у рамках однієї мережі судових систем держав, безумовно, розроблені таким чином, щоб забезпечити належну реалізацію правосуддя. Заінтересовані держави повинні очікувати, що такі правила будуть застосовуватися. Однак ці правила або їх застосування не повинні обмежувати сторони у використанні доступного засобу правового захисту».
Судова юрисдикція - це інститут права, який покликаний розмежувати між собою компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства - цивільного, кримінального, господарського та адміністративного.
Підвідомчість визначається як коло справ, віднесених до розгляду і вирішення господарських судів у силу прямої вказівки закону. Підвідомчість визначає також властивості (характер) спірних правовідносин, у силу яких їх вирішення віднесене до компетенції господарського суду.
Предметна юрисдикція - це розмежування компетенції цивільних, кримінальних, господарських та адміністративних судів. Кожен суд має право розглядати і вирішувати тільки ті справи (спори), які віднесені до їх відання законодавчими актами, тобто діяти в межах встановленої компетенції.
Предметом спору у цій справі є вилучення Військовою частиною НОМЕР_1 в умовах правового режиму воєнного стану належного позивачу транспортного засобу.
Підставами для цих вимог стали аргументи позивача про незаконність зазначених дій відповідача.
Отже метою позовних вимог та звернення позивача до суду з цим позовом є захист та відновлення права власності Семенової Ю.Є. на примусово відчужений/вилучений у неї транспортний засіб.
Згідно із частиною п'ятою статті 41 Конституції України примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості. Примусове відчуження таких об'єктів з наступним повним відшкодуванням їх вартості допускається лише в умовах воєнного чи надзвичайного стану.
Аналогічні положення містить частина третя статті 321 Цивільного кодексу України, за якою примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості, крім випадків, установлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Одним із видів примусового відчуження об'єктів права власності є реквізиція, види, правила, умови та підстави проведення якої регламентовані положеннями статті 353 Цивільного кодексу України. Реквізиція є однією з передбачених законом підстав для припинення права власності (пункт 9 частини першої статті 346 ЦК України).
При цьому, суд наголошує на тому, що вирішення спорів щодо реквізиції майна, що вже відбулась (припинення права власності на момент звернення до суду вже сталося), чинним законодавством не віднесено до адміністративного судочинства.
Зважаючи на викладене та керуючись положеннями статей 316, 317, 319, 346, 353 Цивільного кодексу України, згідно з якими законодавець визначає зміст права власності, підстави та умови втручання в це право та його обмеження, зокрема, з боку держави в умовах воєнного стану, суд доходить висновку, що спір між суб'єктом владних повноважень та фізичною особою, у якому дії суб'єкта владних повноважень спрямовані на виникнення, зміну або припинення цивільних прав фізичної особи, не є публічно-правовим. У такому випадку - це спір про право цивільне, незважаючи на те, що у спорі бере участь суб'єкт публічного права.
У цьому висновку суд звертається до правової позиції, сформульованої Верховним Судом у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду в постановах від 28.06.2023р. у справі №686/8141/22, від 22.08.2023р. у справі №725/3969/22, а також Верховним Судом у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду в постанові від 16.02.2024р. у справі №910/10009/22.
Отже, незважаючи на суб'єктний склад учасників цього спору, з огляду на предмет спору - дії відповідача щодо примусового відчуження/вилучення транспортного засобу позивача, а також підстави для його виникнення, спір між сторонами у цій справі стосується майнових прав позивача (їх захисту та відновлення) і має приватноправовий характер.
Тож, враховуючи, що спірні правовідносини виникли внаслідок прийняття та реалізації рішення про примусове відчуження майна, яке порушує, на думку позивача, його права, суд дійшов висновку про те, що у Семенової Юлії Євгенівни виникла необхідність захисту свого цивільного права.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 13.09.2023р. у справі №707/1298/22.
При цьому, суд враховує, що підвідомчість справ загальним і господарським судам визначається законодавством. Критеріями розмежування справ цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників процесу та характер спірних правовідносин.
Відповідно до частини першої ст.19 Цивільного процесуального кодексу України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Приписами ст. 5 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Сторонами в цивільному процесі, у відповідності до ч.2 ст.48 Цивільного процесуального кодексу України, можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
Умовами відмежування справ цивільної юрисдикції від інших є, по-перше, наявність спору щодо захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів у будь-яких правовідносинах, крім випадків, коли такий спір вирішується за правилами іншого судочинства, а по-друге, спеціальний суб'єктний склад цього спору, в якому однією зі сторін є, як правило, фізична особа.
Отже, в порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, у яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства, а предметом позову є цивільні права, які, на думку позивача, є порушеними, оспореними чи невизнаними.
Як встановлено судом, позовна заява подана фізичною особою Семеновою Юлією Євгенівною, яка згідно даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань припинила свою підприємницьку діяльність на підставі власного рішення 19.07.2006р.
Жодних належних доказів того, що Семенова Ю.Є. виступає в спірних правовідносинах як суб'єкт підприємницької діяльності, суду представлено не було. Крім того, суд враховує і відсутність доказів того, що даний спір будь-яким чином пов'язаний із здійсненням позивачем господарської діяльності.
Таким чином, оскільки позивач у спірних правовідносинах виступає як фізична особа, з огляду на зміст ст.ст. 4, 20 Господарського процесуального кодексу України, дана позовна заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.175 Господарського процесуального кодексу України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
З огляду на зазначене, суд відмовляє у відкритті провадження у справі №905/1035/25 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння.
Згідно з ч.6 ст.175 Господарського процесуального кодексу України відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи.
Суд роз'яснює, що справа віднесена до цивільної юрисдикції та позовна заява підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства місцевим загальним судом.
Крім того, суд звертає увагу позивача на те, що за змістом пункту 3 частини першої статті 7 Закону України «Про судовий збір» у разі відмови у відкритті провадження у справі в суді першої інстанції сплачений заявником судовий збір за подання позову до суду повертається судом, однак лише за клопотанням особи, яка його сплатила.
Отже, позивач не позбавлений права звернутись з клопотанням про повернення судового збору у сумі 4265,40 грн., сплаченого ним під час звернення з позовом до господарського суду.
Керуючись статтями 175, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Відмовити у відкритті провадження у справі №905/1035/25 за позовом ОСОБА_1 , смт. Олександрівка, Донецька область до Військової частини НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 про витребування майна з чужого незаконного володіння
2. Роз'яснити ОСОБА_1 , смт. Олександрівка, Донецька область її право звернутись з даним позовом до загального місцевого суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання 13.10.2025р. та може бути оскаржена в апеляційному порядку до Східного апеляційного господарського суду шляхом подачі апеляційної скарги у строк, встановлений статтею 256 Господарського процесуального кодексу України.
Суддя Г.В. Левшина