02 жовтня 2025 року м. Харків Справа № 905/176/25
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Россолов В.В., суддя Склярук О.І. , суддя Хачатрян В.С.
за участю секретаря судового засідання Бессонової О.В.
за участю представника Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області та представникаТовариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл»
розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл» (вх. №1637) на рішення Господарського суду Донецької області від 23.06.2025 у справі №905/176/25
за позовом: Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області (84333, Донецька область, м.Краматорськ, вул.Уральська, 12, код ЄДРПОУ 25946285)
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл» (28000, Кіровоградська область, Олександрійський район, м.Олександрія, пр.Соборний, 43, приміщення 101, код ЄДРПОУ 42720802)
про стягнення 676 783,03 грн,-
Позивач, Служба відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області звернувся до Господарського суду Донецької області з позовною заявою до відповідача, Товариства з обмеженою відповідальністю «Алд-промстрой» про стягнення штрафних санкцій за договором №ФСД-18 від 06.03.2024 у розмірі 676783,03 грн.
Виходячи зі змісту позовної заяви, заявлена до стягнення сума штрафних санкцій складається з наступного: 354651,61 грн - пеня за прострочення виконання робіт, 88467,49 - штраф за прострочення виконання робіт більше 30 днів, 233663,93 грн - пеня за порушення строків повернення суми попередньої оплати.
В обґрунтування своїх вимог позивач посилався на порушення відповідачем умов договору №ФСД-18 від 06.03.2024 про будівництво військових інженерно-технічних та фортифікаційних споруд, що стало підставою для нарахування штрафних санкцій.
Рішенням Господарського суду Донецької області від 23.06.2025 по справі №905/176/25 позовні вимоги задоволено; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл» на користь Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області штрафні санкції за договором №ФСД-18 від 06.03.2024 у розмірі 676 783,03 грн.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач не виконав у повному обсязі свої зобов'язання у визначений договором строк - до 30.07.2024, оскільки частина будівельних робіт була фактично завершена пізніше, що підтверджується актами приймання-передачі виконаних робіт від 04.09.2024 та 26.09.2024. Суд також дійшов висновку, що відповідач порушив умови договору щодо строків використання попередньої оплати, оскільки грошові кошти, надані авансом, не були своєчасно відпрацьовані або повернуті, що згідно з умовами договору є підставою для застосування штрафних санкцій. Доводи відповідача про те, що затримка була спричинена повітряними тривогами та діями самого замовника, були відхилені як недоведені належними доказами. Навпаки, суд встановив, що строки виконання робіт вже неодноразово переносились, і сторони свідомо погодили остаточний строк - 30.07.2024.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл» з рішеннями суду першої інстанції не погодилось, звернулось до Східного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі; судові витрати покласти на позивача.
В обґрунтуванні апеляційної скарги, скаржник зазначає, що:
- суд першої інстанції неправильно визначив строки виконання робіт, оскільки помилково ототожнив дату підписання актів приймання виконаних робіт із датою фактичного завершення будівництва. На думку відповідача, підписання актів залежало від дій замовника. Основні будівельні роботи, за його твердженням, були виконані ще у квітні-червні 2024 року, що підтверджується загальним журналом робіт і актами на закриття прихованих робіт, але перший акт позивач підписав лише 22.07.2024. Таким чином, застосування штрафних санкцій за прострочення строків є безпідставним, оскільки роботи фактично були завершені вчасно. Також суд першої інстанції взагалі не дослідив і не врахував зміни до розділу 13 договору («Приймання-передача закінчених робіт»), внесені 01.07.2024, якими було визначено обов'язок замовника негайно приймати готові роботи після повідомлення підрядника. Саме зволікання замовника з підписанням актів і спричинило розрив у датах, що не може тлумачитися проти підрядника;
- додатковою угодою від 06.03.2024 п. 3.1 договору було змінено, і строк виконання робіт встановлено до 31.01.2025, але в будь-якому разі - до повного виконання зобов'язань. Тому висновок суду про те, що кінцевий строк виконання робіт спливав 30.07.2024, є неправильним. Більше того, у зв'язку з воєнними діями, регулярними повітряними тривогами та обстрілами на території Донецької області, сторони свідомо не могли встановити остаточний строк закінчення будівництва, і це є загальновідомим фактом. Суд же не врахував ані ці обставини, ані положення договору, який дозволяв продовжене виконання робіт;
- аванс, отриманий за договором, був використаний на виконання робіт і відпрацьований у повному обсязі. Залишок невикористаних коштів у сумі 68 733,40 грн він повернув замовнику одразу після підписання останнього акту виконаних робіт, що підтверджується платіжним дорученням від 27.09.2024. Тому підстави для нарахування пені за невикористання попередньої оплати відсутні.
11.08.2025 від Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просить залишити рішення Господарського суду Донецької області від 23.06.2025 у справі №905/176/25 без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Обґрунтовує відзив тим, що:
- пункт 3.1 договору у редакції від 28.06.2024 однозначно визначає строк виконання робіт - до 30.07.2024, і цей строк сторонами не продовжувався. Будь-які посилання відповідача на початкову редакцію договору, де фігурує дата 31.01.2025, є безпідставними, оскільки ці умови були змінені, а відповідачу про це було відомо. Дата підписання актів приймання-передачі не визначає строку виконання зобов'язань, а лише фіксує прийняття результату виконаних робіт;
- будівельні роботи мали бути завершені до 30.07.2024, натомість фактично вони були здані за актами від 04.09.2024 та 26.09.2024, що підтверджує прострочення. Зокрема, акт №92 від 04.09.2024 охоплює роботи на 3 845 639,30 грн, а акт №129 від 26.09.2024 - ще на 5 001 709,84 грн. Тому застосування пені та штрафу за порушення строків є правомірним;
- щодо попередньої оплати, позивач посилається на пункт 12.9 договору, який передбачає обов'язок використати аванс до закінчення строку виконання робіт, але не більш ніж за шість місяців з моменту його отримання. Тобто останнім днем використання авансу є саме дата закінчення строку виконання робіт - 30.07.2024, а не кінець шестимісячного строку, як тлумачить відповідач. На думку позивача, аргументи відповідача про самостійне застосування шестимісячного строку перекручують зміст договору, який встановлює подвійне обмеження: і строком виконання робіт, і шестимісячним періодом. Тому нарахування пені за несвоєчасне використання попередньої оплати з 31.07.2024 є правильним і узгоджується з договором;
- позивач дотримався досудового порядку врегулювання спору: 27.12.2024 була направлена перша претензія, а 06.02.2025 повторна, яку відповідач отримав 11.02.2025. Оскільки вимоги залишились без відповіді, позивач звернувся до суду 20.02.2025. Таким чином, його дії відповідають вимогам договору і статті 222 ГК України.
18.08.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл» надійшла відповідь на відзив, в якій зазначено таке:
- позивач неправильно тлумачить пункт 3.1 договору. Хоча у ньому вказано дату 30.07.2024, ця норма має застереження - роботи мають виконуватися «в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань». Це означає, що 30 липня не є абсолютною календарною межею, а лише орієнтиром, і пріоритет має саме повне фактичне виконання. На думку відповідача, суд першої інстанції та позивач формально підійшли до тлумачення цієї умови, не врахувавши реальний зміст договору та волю сторін;
- пункт 12.9 договору у редакції від 15.04.2024 визначає шестимісячний строк використання авансу з моменту його отримання, і ця редакція залишалась чинною. Так, аванс, отриманий 16.04.2024, мав бути використаний до 16.10.2024, а аванс від 01.06.2024 - до 01.12.2024. Відповідач вказує, що кошти були використані саме у межах цих строків, і жодних порушень не було. Він підкреслює, що редакція п. 12.9 не скасовувалася пізнішими угодами, тому прив'язка позивача строку використання авансу до 30.07.2024 є безпідставною та суперечить тексту договору; кошти авансу використовувались на закупівлю матеріалів і забезпечення безперервності робіт, а не утримувалися без причин. Тому нарахування пені з 31.07.2024 за нібито невикористаний аванс є помилковим;
- щодо досудового врегулювання спору відповідач підкреслює, що позивач не дотримався встановленого порядку. Перша претензія від 27.12.2024 ним не була отримана. Друга претензія надійшла 11.02.2025, але вже 20.02.2025 позивач звернувся до суду. Позивач не дав відповідачу реальної можливості врегулювати спір у досудовому порядку. До того ж, під час укладення останньої додаткової угоди 20.12.2024 Служба не висувала жодних претензій щодо штрафних санкцій, а залишок авансу було сплачено до бюджету 27.09.2024;
- позивач безпідставно нарахував пеню з 31.07.2024, хоча шестимісячний строк ще не сплив. Насправді кошти авансу були використані своєчасно, а позивач просто обрав власне тлумачення дати 30.07.2024 як кінцевої;
- роботи виконувалися у зоні бойових дій, під обстрілами, в надзвичайно складних умовах воєнного часу. Він посилається на принципи добросовісності та розумності, а також на рішення Конституційного Суду України та правові позиції Великої Палати Верховного Суду, згідно з якими у подібних умовах застосування штрафних санкцій має здійснюватися з урахуванням об'єктивних обставин;
- додатково відповідач вказує на дію Закону №4196-IX від 09.01.2025. Частина 4 ст. 17 цього Закону передбачає, що штраф у розмірі 7% не застосовується до виконавців державних оборонних контрактів під час воєнного стану. Оскільки договір виконувався в межах оборонного замовлення і на момент набрання чинності Законом (28.02.2025) роботи ще тривали, застосування штрафу у сумі 88 467,49 грн є неправомірним.
11.09.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл» надійшло клопотання про долучення доказів, в яких останній просить долучити до матеріалів справи: оборотно-сальдову відомість по рахунку бухгалтерського обліку №311 за 2024 рік, картку по рахунку бухгалтерського обліку №311 за 2024 та документи пов'язані із наданням правничої допомоги.
26.09.2025 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл» надійшли додаткові пояснення, в яких останній зазначає, що:
- суд першої інстанції помилково виходив з дати 26.09.2024 (дата акта №129) як з дати завершення робіт. Насправді роботи за цим актом були завершені 12.09.2024, що підтверджується листом №52 від 20.09.2024 та розрахунком позивача, де прямо зазначено: «лист про завершення робіт 12.09.2024». Тобто строки виконання робіт і дати підписання актів різні, і це, на думку відповідача, не врахував суд. Так само відповідач пояснює, що акт №92 від 04.09.2024 включає роботи, виконані ще у червні-серпні, а акт №51 від 22.07.2024 - роботи, виконані до 01.06.2024, просто його підписання затрималося через несвоєчасне призначення замовником технагляду. Тому пеню нараховано неправильно - не з моменту виконання робіт, а з моменту пізнішого підписання актів;
- підпункт 12.5.1 договору встановлює залежність прийняття робіт від надходження бюджетних асигнувань. Це суперечить ч.1 ст. 882 ЦК України, яка зобов'язує замовника приймати роботи негайно після повідомлення про їх готовність, незалежно від фінансування. Через таке положення позивач фактично затримував приймання, що вплинуло на строки;
- вимога повернення авансу та сплати пені до повного виконання робіт суперечить меті договору - будівництву військових споруд під час воєнного стану. На дату укладення договору діяла первісна редакція п. 12.9, яка передбачала використання попередньої оплати протягом 6 місяців, а не її обов'язкове повернення до кінцевої дати робіт. У подальшому сторони двічі змінювали п. 12.9 (15.04.2024 та 20.05.2024), уточнюючи механізм фінансування та строки використання коштів. Після останньої редакції (20.05.2024) попередня оплата мала бути використана «впродовж строку надання», а не повернена до певної дати;
- відповідач наводить план фінансування, затверджений 06.03.2024, згідно з яким кошти виділялися на 2024- 2025 роки. Всі авансові платежі були витрачені цільово у межах встановленого договором шестимісячного строку. Таким чином, відповідач стверджує, що жодного прострочення використання авансу не було, отже, пеня за його несвоєчасне повернення не підлягає стягненню.
Детально рух у справі на стадії апеляційного перегляду відображено в процесуальних документах суду.
У судове засідання від 02.10.2025 з'явився представник Служби відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області та представник Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл».
Щодо заявлених клопотань сторін.
Від Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл» неодноразово надходили до суду апеляційної інстанції клопотання про долучення до матеріалів справи нових доказів, а саме: загального журналу виконаних робіт, актів закриття прихованих робіт, актів прихованих робіт, оборотно-сальдову відомість по рахунку бухгалтерського обліку №311 за 2024 рік, картку по рахунку бухгалтерського обліку №311 за 2024, банківські виписки з рахунку відповідача, лист про завершення будівельних робіт та інші.
Колегія суддів зазначає, що відповідні докази мали бути подані учасником справи на момент розгляду справи в суді першої інстанції.
За змістом статті 269 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Чинне процесуальне законодавство не передбачає можливості або права суду апеляційної інстанції здійснювати повторний перегляд справи на підставі доказів, які не були предметом дослідження під час розгляду справи у суді першої інстанції. Тобто, суд апеляційної інстанції обмежений у прийнятті додаткових доказів, які вправі приймати лише за умови, якщо заявник обґрунтував неможливість їх подання суду першої інстанції з причин, що не залежали від нього.
У вирішенні питань щодо прийняття додаткових доказів суд апеляційної інстанції повинен повно і всебічно з'ясовувати причини їх неподання з урахуванням конкретних обставин справи і об'єктивно оцінити поважність цих причин. При цьому обґрунтування неможливості подання доказів суду першої інстанції згідно із зазначеною нормою ГПК покладається саме на заявника (скаржника), а апеляційний господарський суд лише перевіряє та оцінює їх поважність і не зобов'язаний самостійно з'ясовувати відповідні причини.
В обґрунтування підстав для прийняття доказів на стадії апеляційного перегляду представник відповідача зазначає, що подані докази спростовують висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції. При цьому вказані докази не були подані раніше з огляду на те, що позивач не надав відповіді на відзив, що відповідач розцінив як фактичну згоду з його позицією. Саме це, на думку відповідача, зумовило відсутність необхідності долучення таких доказів у суді першої інстанції.
З урахуванням викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що сам по собі факт ненадання позивачем відповіді на відзив у суді першої інстанції не може виправдовувати пасивну процесуальну поведінку відповідача та не звільняє його від обов'язку подання всіх наявних доказів у визначені законом строки. Відтак, зазначена обставина не є підставою для прийняття відповідного доказу на стадії апеляційного перегляду у розумінні статті 269 Господарського процесуального кодексу України.
У зв'язку з наведеним, апеляційний суд здійснює розгляд справи без урахування означених вище доказів.
Проаналізувавши матеріали справи колегія суддів Східного апеляційного господарського суду встановила такі обставини справи.
06.03.2024 між Службою відновлення та розвитку інфраструктури у Донецькій області (замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Алд-промстрой», яке змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл» (підрядник), був укладений договір №ФСД-18 про будівництво військових інженерно-технічних та фортифікаційних споруд.
Сторони неодноразово вносили зміни до вказаного договору, про що між замовником і підрядником підписувались додаткові угоди від 06.03.2024, 08.03.2024, 12.04.2025, 15.04.2024, 02.05.2024, 20.05.2024, 31.05.2024, 28.06.2024, 01.07.2024, 20.12.2024.
Відповідно до п.1.1 договору №ФСД-18 від 06.03.2024 підрядник зобов'язується за завданням замовника на свій ризик виконати та здати йому в установлений договором строк закінчені та якісно виконані роботи будівництва об'єкта: «Будівництво взводного опорного пункту 37, Донецька область» (ДК 021:2015-45216200-6 Будівництво будівель і споруд військового призначення) (далі - роботи) у відповідності до проектної документації, вимог будівельних норм, нормативних та технічних документів, а замовник зобов'язується, прийняти від підрядника належним чином виконані у відповідності з цим договором роботи та оплатити їх.
Як визначено у п.2.1 укладеного сторонами правочину (в редакції додаткової угоди від 20.12.2024), загальна ціна договору становить 18830323,31 грн з ПДВ.
За приписами п.12.9 договору №ФСД-18 від 06.03.2024 (в редакції додаткової угоди від 20.05.2024) замовник має право надати попередню оплату за заявкою підрядника при наявності фінансових ресурсів, у розмірі, що не перевищує 70% вартості робіт за договором, виходячи з лімітів коштів державного бюджету по КЕВК 3210, КПКВК 3111700. Виконавець зобов'язується використати отриману попередню оплату до закінчення строку виконання робіт, але не більш ніж 6 місяців з дня її отримання. Попередня оплата здійснюється шляхом спрямування бюджетних коштів на небюджетний рахунок, відкритий в органах Державної казначейської служби України підрядником. Підрядник зобов'язується використати одержану попередню оплату (аванс) на придбання і постачання, необхідних для виконання робіт матеріалів, конструкцій, виробів та устаткування впродовж строку надання попередньої оплати. У випадку невикористання підрядником перерахованої попередньої оплати або порушення підрядником строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати, до підрядника застосовують штрафні санкції, передбачені розділом 16 договору.
Пунктом 12.5.2 укладеного сторонами правочину передбачено, що оплата робіт здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника упродовж 10 робочих днів з дати підписання актів приймання виконаних будівельних робіт (форми КБ-2в), довідок про вартість виконаних будівельних робіт та витрат (форми КБ-3), та/або підписаних актів приймання - передачі обладнання з пропорційним вирахуванням суми отриманої попередньої оплати (авансу) на виконання робіт відповідно до умов цього договору, протягом всього строку виконання будівельних робіт. Грошові кошти перераховуються в Національній валюті України.
Підрядник здійснює виконання робіт в строки, передбачені календарним графіком виконання робіт (додаток 1 до даного договору), в повному обсязі, передбаченому проектною документацією, до повної готовності об'єкта внаслідок завершення робіт (п.1.7 договору №ФСД-18 від 06.03.2024).
За змістом п.3.1 вказаного договору (в редакції додаткової угоди від 28.06.2024) строк виконання робіт: з дня укладення договору по 30.07.2024, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за договором в повному обсязі.
Згідно з календарним графіком виконання робіт (в редакції додаткової угоди від 28.06.2024) роботи мали бути розпочаті у березні 2024 і завершені у липні 2024 включно.
За правилами п.19.1 договору №ФСД-18 від 06.03.2024 (в редакції додаткової угоди від 02.05.2024) останній вважається укладеним і набирає чинності після підписання сторонами та діє до 31.12.2024, а у частині виконання зобов'язань сторін - до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором.
Договір №ФСД-18 від 06.03.2024 (зі змінами та доповненнями) підписаний представниками сторін та скріплений печатками юридичних осіб, що зумовило виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків.
Згідно з актами приймання виконаних будівельних робіт, відповідачем виконано роботи за період липня - вересня 2024 на загальну суму 18830323,31 грн з ПДВ, а саме:
- за актом №51 від 22.07.2024 за липень 2024 на загальну суму 9983574,17 грн з ПДВ;
- за актом №92 від 04.09.2024 за серпень 2024 на загальну суму 3845039,30 грн з ПДВ;
- за актом №129 від 26.09.2024 за вересень 2024 на загальну суму 5001709,84 грн з ПДВ.
Як вказує позивач, оскільки роботи на загальну суму 884 6749,14 грн (акти №92 від 04.09.2024, №129 від 26.09.2024) були виконані з порушенням строків, які визначені договором №ФСД-18 від 06.03.2024, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню 354 651,61 грн - пені за прострочення виконання робіт, 88 467,49 - штрафу за прострочення виконання робіт більше 30 днів, 233 663,93 грн - пені за порушення строків повернення суми попередньої оплати, що стало підставою для звернення позивача до суду.
Надаючи правову оцінку обставинам справи та викладеним доводам сторін, колегія суддів виходить з наступного.
Предметом розгляду у даній справі є правомірність стягнення з підрядника штрафних санкцій за порушення умов договору будівельного підряду № ФСД-18 від 06.03.2024.
Натомість предметом апеляційного розгляду є перевірка правильності застосування судом першої інстанції норм матеріального права при тлумаченні договору та додаткових угод до нього, щодо строків виконання робіт, пункту 12.9 договору щодо використання авансу, а також у з'ясуванні, чи мали місце обставини, що виключають або зменшують відповідальність підрядника.
Стаття 509 Цивільного кодексу України визначає, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з п.1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором підряду, а тому до вищевказаних відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною 1 ст. 837 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.
Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові (ч. 2 ст. 837 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ч. 1 ст. 843 Цивільного кодексу України у договорі підряду визначається ціна роботи або способи її визначення.
Положеннями статті 875 Цивільного кодексу України визначено, що за договором будівельного підряду підрядник зобов'язується збудувати і здати у встановлений строк об'єкт або виконати інші будівельні роботи відповідно до проектно-кошторисної документації, а замовник зобов'язується надати підрядникові будівельний майданчик (фронт робіт), передати затверджену проектно-кошторисну документацію, якщо цей обов'язок не покладається на підрядника, прийняти об'єкт або закінчені будівельні роботи та оплатити їх. Договір будівельного підряду укладається на проведення нового будівництва, капітального ремонту, реконструкції (технічного переоснащення) підприємств, будівель (зокрема житлових будинків), споруд, виконання монтажних, пусконалагоджувальних та інших робіт, нерозривно пов'язаних з місцезнаходженням об'єкта. До договору будівельного підряду застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 877 Цивільного кодексу України підрядник зобов'язаний здійснювати будівництво та пов'язані з ним будівельні роботи відповідно до проектної документації, що визначає обсяг і зміст робіт та інші вимоги, які ставляться до робіт та до кошторису, що визначає ціну робіт. Підрядник зобов'язаний виконати усі роботи, визначені у проектній документації та в кошторисі (проектно-кошторисній документації), якщо інше не встановлено договором будівельного підряду.
Відповідно до частини 4 статті 879 та частини 4 статті 882 Цивільного кодексу України оплата робіт провадиться після прийняття замовником збудованого об'єкта (виконаних робіт), якщо інший порядок розрахунків не встановлений за погодженням сторін. Передання робіт підрядником і прийняття їх замовником оформляється актом, підписаним обома сторонами. У разі відмови однієї із сторін від підписання акта про це вказується в акті і він підписується другою стороною. Акт, підписаний однією стороною, може бути визнаний судом недійсним лише у разі, якщо мотиви відмови другої сторони від підписання акта визнані судом обґрунтованими.
Згідно із ч. 1 ст. 853 Цивільного кодексу України замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі.
У листі Міністерства регіонального розвитку та будівництва України від 16.03.2010 №12/19-3-9-14-295 роз'яснено, що зазначені типові форми підлягають обов'язковому застосуванню при проведенні взаєморозрахунків за виконані роботи між замовниками та виконавцями робіт з будівництва, що здійснюється за рахунок бюджетних коштів та коштів підприємств, установ і організацій державної власності.
Вказані документи в силу вимог законодавства повинні містити інформацію про вартість виконаних робіт, зданих замовнику, а також про витрати, пов'язані з виконанням цього обсягу робіт.
Як вбачається із матеріалів справи, сторони неодноразово вносили зміни до договору № ФСД-18 від 06.03.2024 шляхом укладення додаткових угод, а саме: від 06.03.2024, 08.03.2024, 12.04.2025, 15.04.2024, 02.05.2024, 20.05.2024, 31.05.2024, 28.06.2024, 01.07.2024 та 20.12.2024. Проаналізувавши зміст договору та зазначених додаткових угод, колегія суддів зазначає, що договір містить розділ 3 «Строки виконання робіт». Саме у цьому розділі, зокрема в пункті 3.1, первісно було передбачено, що строк виконання робіт визначається з дня укладення договору по 30.04.2024, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором у повному обсязі.
Із переліку наведених додаткових угод вбачається, що пункт 3.1 договору неодноразово змінювався сторонами з метою коригування календарних строків виконання робіт. Водночас остання зміна цього пункту була викладена у додатковій угоді від 28.06.2024, відповідно до якої пункт 3.1 набув такої редакції: «Строк виконання робіт: з дня укладення договору по 30.07.2024, але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань за цим договором у повному обсязі».
З огляду на це, суд першої інстанції обґрунтовано виходив із цієї дати як кінцевого строку виконання робіт за договором. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду з огляду на таке.
Відповідно до ч.3 ст.213 Цивільного кодексу України, при тлумаченні змісту правочину беруться до уваги однакове для всього змісту правочину значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів. Якщо буквальне значення слів і понять, а також загальноприйняте у відповідній сфері відносин значення термінів не дає змоги з'ясувати зміст окремих частин правочину, їхній зміст встановлюється порівнянням відповідної частини правочину зі змістом інших його частин, усім його змістом, намірами сторін.
Підставою для тлумачення судом угоди є наявність спору між сторонами угоди щодо її змісту, невизначеність та незрозумілість буквального значення слів, понять тексту всієї угоди або її частини, що не дає змоги з'ясувати дійсний зміст угоди або її частини.
Метою тлумачення правочину є з'ясування його змісту, який становить права та обов'язки сторін, тлумачення слід розуміти як спосіб можливості виконання сторонами умов правочину.
Відповідний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 399/590/17, від 16.04.2019 зі справи № 916/1171/18.
Колегія суддів робить висновок, що у даному випадку зміст положення договору щодо строку виконання робіт підлягає буквальному тлумаченню. Умови пункту 3.1 договору в останній редакції прямо встановлюють кінцеву дату виконання робіт - 30.07.2024. Фраза «але в будь-якому разі до повного виконання сторонами своїх зобов'язань» не змінює характер цієї дати як визначеного строку, а лише вказує на дію договору після спливу строку для повного врегулювання взаємних зобов'язань сторін (розрахунки, оформлення документів тощо). До того ж, представник позивача у судовому засіданні інтерпретував цю фразу як застереження взагалі виконати цей договір.
Відповідно, дата 30.07.2024 є чітко визначеним кінцевим строком виконання зобов'язань підрядника, і будь-яке інше тлумачення умов договору, яке фактично перетворює строк на «гнучкий», не ґрунтується на тексті правочину. Саме тому суд першої інстанції правильно застосував буквальне тлумачення пункту 3.1 договору і виходив із цієї дати як граничної для визначення прострочення.
Посилання апелянта на додаткову угоду від 06.03.2024, якою було встановлено строк до 31.01.2025, не відповідає дійсності та не враховує послідовних змін умов договору. Навіть якщо на певному етапі строк виконання робіт був змінений на пізнішу дату, усі подальші додаткові угоди, укладені сторонами, мають пріоритет, оскільки є новішими за часом та відображають актуальну спільну волю сторін. Зокрема, саме угода від 28.06.2024 остаточно закріпила дату 30.07.2024 як граничний строк виконання робіт.
Що стосується посилань апелянта на воєнні дії, регулярні повітряні тривоги та обстріли, то суд зазначає, що ці обставини є загальновідомими, однак сам по собі факт воєнного стану або загроз безпеці не змінює змісту укладеного договору та не продовжує автоматично строків виконання зобов'язань. Відповідач не надав суду доказів, що сторони після 28.06.2024 погоджували подальше перенесення строків виконання робіт у передбаченому договором порядку. Так само відсутні будь-які додаткові угоди, листи, протоколи узгодження чи інші документи, з яких би вбачалась спільна воля сторін продовжити строк виконання робіт до 31.01.2025 чи будь-якої іншої дати після 30.07.2024.
Крім того, навіть сама фраза в договорі «але в будь-якому разі до повного виконання зобов'язань» не означає, що строк виконання робіт є «плаваючим» або невизначеним. Вона лише фіксує, що після спливу визначеної дати договір продовжує діяти до повного врегулювання взаємних прав та обов'язків, однак не скасовує відповідальності за прострочення.
Отже, твердження апелянта про те, що строк виконання робіт спливав 31.01.2025, є необґрунтованим. Останньою чинною редакцією договору передбачено граничний строк - 30.07.2024, і саме від цієї дати слід відраховувати період прострочення. Обставини воєнного стану та загальновідомі ризики не змінюють зміст договору і не звільняють відповідача від обов'язку виконати його вчасно або погодити зміни строків у належній формі. Тому висновок суду першої інстанції про те, що кінцевий строк виконання робіт спливав 30.07.2024, є правильним і таким, що ґрунтується на фактичних даних та законі.
З матеріалів справи вбачається, що передбачені договором будівельні роботи на загальну суму 18 830 323,31 грн з ПДВ були виконані та оформлені актами приймання-передачі у такі строки:
- 22.07.2024 (акт № 51 за липень 2024 року на суму 9 983 574,17 грн з ПДВ);
- 04.09.2024 (акт № 92 за серпень 2024 року на суму 3 845 039,30 грн з ПДВ);
- 26.09.2024 (акт № 129 за вересень 2024 року на суму 5 001 709,84 грн з ПДВ).
Враховуючи, що договором було передбачено виконання будівельних робіт не пізніше 30.07.2024, суд першої інстанції, ухвалюючи рішення, виходив із того, що частина робіт була фактично виконана відповідачем після узгодженого сторонами строку - зокрема, акти приймання датовані 04.09.2024 та 26.09.2024, що свідчить про їх завершення та прийняття замовником уже після спливу визначеного договором терміну.
Натомість апелянт стверджує, що суд першої інстанції неправильно визначив строк виконання робіт, помилково ототожнивши дату підписання актів приймання виконаних робіт із датою фактичного завершення будівництва. Відповідач зазначає, що підписання актів залежало від дій замовника, який із невідомих причин затримував їх погодження. Основні ж будівельні роботи, за твердженням відповідача, були завершені ще у квітні-червні 2024 року, що підтверджується загальним журналом робіт та актами на закриття прихованих робіт. Водночас перший акт приймання виконаних робіт позивач підписав лише 22.07.2024.
За таких обставин апелянт вважає безпідставним застосування до нього штрафних санкцій за прострочення строків виконання робіт, оскільки фактичне завершення будівництва відбулося у межах встановленого договором строку, а оформлення актів не відображає реальної дати закінчення будівельних робіт.
Також апелянт зазначив, що суд першої інстанції взагалі не дослідив і не врахував зміни до розділу 13 договору («Приймання-передача закінчених робіт»), внесені 01.07.2024, якими було визначено обов'язок замовника негайно приймати готові роботи після повідомлення підрядника. Саме зволікання замовника з підписанням актів і спричинило розрив у датах, що не може тлумачитися проти підрядника.
Колегія суддів вважає доводи апелянта необґрунтованими з огляду на таке.
Насамперед слід зазначити, що відповідно до умов укладеного сторонами договору виконання будівельних робіт мало бути завершене не пізніше 30.07.2024. При цьому належним доказом виконання робіт у будівельній сфері є оформлення та підписання сторонами первинних документів встановленої форми, які підтверджують факт здійснення господарської операції, її обсяг та вартість.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» господарська операція - це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань підприємства. Стаття 4 цього Закону встановлює принцип превалювання сутності над формою, за яким операції обліковуються відповідно до їх реального економічного змісту. Згідно зі ст. 9 зазначеного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які мають відповідати встановленим вимогам та містити всі обов'язкові реквізити.
Аналогічні положення містить Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затверджене наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 № 88. За змістом пунктів 2.1, 2.4- 2.5 цього Положення саме первинні документи, створені у письмовій чи електронній формі, є доказом здійснення господарських операцій, у тому числі будівельних робіт, та фіксують їх фактичний зміст і дату.
У сфері будівництва такими первинними документами є, зокрема, «Акт приймання виконаних підрядних робіт» (форма № КБ-2в) та «Довідка про вартість виконаних підрядних робіт» (форма № КБ-3), затверджені наказом Міністерства регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України від 05.07.2013 № 293. Саме ці документи є єдиною належною підставою для підтвердження обсягу, вартості та строків виконання робіт у договірних відносинах між замовником і підрядником.
Посилання апелянта на те, що основні будівельні роботи були нібито завершені у квітні-червні 2024 року, не підтверджені належними та допустимими доказами у розумінні статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України. Надані відповідачем загальний журнал робіт та акти на закриття прихованих робіт не можуть замінити актів приймання виконаних робіт за формами № КБ-2в та № КБ-3, оскільки не є документами, які фіксують факт завершення та прийняття об'єкта будівництва у розумінні чинних будівельних норм і правил бухгалтерського обліку.
Додатково колегія суддів звертає увагу, що зазначені документи (журнал робіт та акти на закриття прихованих робіт) не досліджувалися судом першої інстанції, оскільки були подані відповідачем лише на стадії апеляційного провадження. З огляду на приписи статті 269 ГПК України, відсутність об'єктивних причин їх неподання у суді першої інстанції зумовила відмову у долученні цих доказів апеляційним судом.
Крім того, доводи відповідача про те, що дата підписання актів залежала виключно від дій замовника, є голослівними. Матеріали справи не містять жодних належних доказів звернення підрядника до замовника з вимогами про підписання актів у визначені договором строки, складання односторонніх актів у разі ухилення замовника, фіксації відповідних обставин у порядку, передбаченому законодавством. Таким чином, відсутні підстави вважати, що затримка оформлення актів відбулася з вини замовника, а не через несвоєчасне виконання підрядником своїх зобов'язань.
Відповідно до статей 837, 875, 879 Цивільного кодексу України виконання робіт за договором підряду вважається завершеним у момент їх фактичної здачі та прийняття замовником, що підтверджується відповідними актами приймання виконаних робіт. Саме дата підписання таких актів є юридично значущою для визначення моменту завершення робіт і настання наслідків, передбачених договором, у тому числі щодо відповідальності за порушення строків.
За цих обставин апеляційна колегія погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що виконання частини робіт після 30.07.2024 підтверджується належними первинними документами - актами від 04.09.2024 та 26.09.2024.
Посилання апелянта на зміни, внесені 01.07.2024 до розділу 13 договору, апеляційний суд вважає безпідставними та такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції з огляду на таке.
Дійсно, оновленими положеннями розділу 13 встановлено обов'язок замовника негайно розпочати процедуру приймання робіт після отримання повідомлення підрядника про їх готовність (п. 13.8), а також обов'язок протягом 10 робочих днів підписати надані акти або надати вмотивовану відмову (п. 13.3). Однак ці норми не звільняють підрядника від первинного обов'язку ініціювати процедуру здачі-передачі у встановленому порядку - шляхом належного повідомлення замовника про готовність робіт та подання актів приймання виконаних робіт за формами № КБ-2в та № КБ-3.
Матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідач у квітні-червні 2024 року направляв замовнику передбачені договором письмові повідомлення про готовність об'єкта, так само відсутні докази, що замовник безпідставно відмовлявся або ухилявся від підписання актів.
З огляду на викладене, колегія суддів доходить висновку, що положення розділу 13 договору у редакції від 01.07.2024 не підтверджують доводів апелянта щодо нібито зволікання замовника з підписанням актів приймання робіт. Відсутність належних повідомлень унеможливлює покладення на замовника будь-яких наслідків, пов'язаних із затримкою підписання документів.
Відтак, посилання апелянта на зміни до розділу 13 договору є необґрунтованими та не спростовують правильності висновків суду першої інстанції щодо порушення відповідачем строків виконання будівельних робіт.
Пунктом 16.2 договору №ФСД-18 від 06.03.2024 передбачено, що у разі невиконання та/або неналежного виконання зобов'язань за цим договором підрядник сплачує замовнику наступні штрафні санкції (пеню, штраф, неустойки, збитки тощо), зокрема:
- за прострочення строків виконання зобов'язання підрядник сплачує замовнику пеню у розмірі 0,1% від вартості зобов'язання з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо підрядник є платником ПДВ), виконання якого прострочено, за кожний день прострочення;
- за прострочення більше 30 (тридцяти) днів підрядник додатково сплачує замовнику штраф у розмірі 1% від вартості робіт з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо підрядник є платником ПДВ), виконання яких прострочено;
- за порушення підрядником строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати (повністю або частини) або ненадання в зазначений день звітних документів («Акт приймання виконаних будівельних робіт» за формою КБ-2в та «Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» за формою КБ-3), що підтверджують факт виконання робіт, підрядник за користування грошовими коштами замовника сплачує пеню в розмірі 0,1% від суми невикористаної попередньої оплати з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо підрядник є платником ПДВ), що підлягала поверненню, за кожен день затримки такого повернення.
За змістом ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з п.1 ст.612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Частинами 2, 3 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства (ч.2 ст.551 Цивільного кодексу України).
Отже, порушення боржником прийнятих на себе зобов'язань тягне за собою відповідні правові наслідки, які полягають у можливості застосування кредитором до боржника встановленої законом або договором відповідальності.
Відтак, з огляду на те, що відповідач будівельні роботи обумовлені договором №ФСД-18 від 06.03.2024 у встановлений договором строк (до 30.07.2024) не виконав, позивач здійснив нарахування пені за прострочення виконання робіт у розмірі 354 651,61 грн, а саме:
- 309636,22 грн за період з 31.07.2024 до 03.09.2024 відносно зобов'язання у розмірі 8846749,14 грн (акт №92 від 04.09.2024 на суму 3845039,30 грн + акт №129 від 26.09.2024 на суму 5001709,84 грн);
- 45015,39 грн за період з 04.09.2024 до 12.09.2024 відносно зобов'язання у розмірі 5001709,84 грн (акт №129 від 26.09.2024 на суму 5001709,84 грн).
З огляду на те, що прострочення відповідача тривало понад 30 днів, позивач нарахував та заявив до стягнення 1% штрафу в сумі 88467,49 грн відносно зобов'язання у розмірі 8846749,14 грн (акт №92 від 04.09.2024 на суму 3845039,30 грн + акт №129 від 26.09.2024 на суму 5001709,84 грн).
Перевіривши вказані розрахунки, колегія суддів зазначає, що вони є арифметично правильними та підлягають задоволенню, як і вказав суд першої інстанції у своєму рішенні.
Разом з тим, скаржник додатково вказує на дію Закону №4196-IX від 09.01.2025. Частина 4 ст. 17 цього Закону передбачає, що штраф у розмірі 7% не застосовується до виконавців державних оборонних контрактів під час воєнного стану. Оскільки договір виконувався в межах оборонного замовлення і на момент набрання чинності Законом (28.02.2025) роботи ще тривали, застосування штрафу у сумі 88 467,49 грн є неправомірним.
Апеляційний суд вважає такі доводи безпідставними з оглядку на таке.
Частина 4 статті 17 зазначеного Закону справді встановлює, що штраф у розмірі 7 % не застосовується до виконавців державних оборонних контрактів у період дії воєнного стану. Проте така норма не скасовує обов'язку сторін виконувати договір у погоджені строки та не виключає можливості застосування інших видів договірної відповідальності, прямо передбачених договором, зокрема штрафів та пені за прострочення виконання зобов'язань.
Пунктом 16.2 договору № ФСД-18 від 06.03.2024 чітко визначено порядок та види відповідальності підрядника за порушення строків виконання робіт, а саме: нарахування пені у розмірі 0,1% від вартості простроченого зобов'язання за кожен день прострочення та додаткового штрафу в розмірі 1% у разі прострочення понад 30 днів. Зазначені умови є договірними санкціями, узгодженими сторонами при укладенні правочину, та відповідають положенням статей 549, 551, 610, 612 Цивільного кодексу України, які регулюють правові наслідки порушення зобов'язань.
Застосований до відповідача штраф у сумі 88 467,49 грн становить 1 % від вартості робіт, виконання яких було прострочено понад 30 днів, і прямо передбачений пунктом 16.2 договору. Ця санкція не є «штрафом у розмірі 7 %» у розумінні частини 4 статті 17 Закону № 4196-IX, а тому дія вказаної норми на неї не поширюється. Крім того, правопорушення - прострочення виконання зобов'язань виникло у липні-вересні 2024 року, тобто до набрання чинності Законом № 4196-IX (28.02.2025). Отже, положення цього Закону не можуть мати зворотної дії в часі та застосовуватися до правовідносин, що вже виникли та були належним чином оформлені у період дії договору.
Таким чином, нарахування позивачем пені та штрафу здійснено відповідно до умов договору та норм чинного на момент виникнення правовідносин законодавства.
Щодо заявленої до стягнення пені у розмірі 233 663,93 грн за порушення строків повернення суми попередньої оплати.
Позивач зазначає, що ним на виконання умов договору було перераховано на користь відповідача у березні 2024 року - 7410739 грн (платіжна інструкція №20 від 12.03.2024), у квітні 2024 року - 3176031 грн (платіжна інструкція №38 від 15.04.2024), у травні 2024 року - 3000000 грн (платіжна інструкція №49 від 31.05.2024), що загалом становить 13586770 грн.
Відповідачем обставини перехування коштів у відповідному розмірі не заперечуються та відображені у складеному і підписаному ним акті звірки взаємних розрахунків за період з 01.01.2024 по 09.04.2025.
В свою чергу у відзиві на позовну заяву відповідач зауважував на тому, що попередня оплата у розмірі 3000000 грн була отримана підрядником 01.06.2024, у розмірі 3176031 грн - 16.04.2024. Залишок невикористаної попередньої оплати в сумі 68733,40 грн повернутий позивачу згідно з платіжним дорученням №657 від 27.09.2024 на наступний день після підписання останнього акту виконаних будівельних робіт.
Оскільки попередня оплата була використана підрядником у встановлений договором строк - 6 місяців з дня її отримання, за твердженням відповідача, підстави для нарахування відповідачем відповідної штрафної санкції відсутні.
У наданих довідках про вартість виконаних будівельних робіт та витрат за формою КБ-3, що підписані сторонами та скріплені їх печатками без зауважень та заперечень, сторони визначили суми авансової плати, що виключаються з підсумку:
- за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат №51 від 22.07.2024 за липень 2024 виключається 7878988,50 грн попередньої оплати;
- за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат №92 від 04.09.2024 за серпень 2024 виключається 1942050,55 грн попередньої оплати;
- за довідкою про вартість виконаних будівельних робіт та витрат №129 від 26.09.2024 за вересень 2024 виключається 3696997,55 грн попередньої оплати.
Відповідно до п.16.2 договору №ФСД-18 від 06.03.2024 за порушення підрядником строків повернення невідпрацьованих сум попередньої оплати (повністю або частини) або ненадання в зазначений день звітних документів («Акт приймання виконаних будівельних робіт» за формою КБ-2в та «Довідки про вартість виконаних будівельних робіт та витрати» за формою КБ-3), що підтверджують факт виконання робіт, підрядник за користування грошовими коштами замовника сплачує пеню в розмірі 0,1 відсотків від суми невикористаної попередньої оплати з урахуванням ПДВ (ПДВ враховується, якщо підрядник є платником ПДВ), що підлягала поверненню, за кожен день затримки такого повернення.
Пунктом 12.9 вказаного договору визначено, що виконавець зобов'язується використати отриману попередню оплату до закінчення строку виконання робіт але не більше ніж 6 місяців з дня її отримання.
Тлумачення цього пункту договору свідчить про те, що підрядник мав використати отриману попередню оплату в будь-якому разі до закінчення строку виконання робіт, тобто до 30.07.2024. І лише у разі, якщо строк виконання робіт більше ніж 6 місяців з моменту отримання попередньої оплати, відповідні кошти мали бути використані або повернуті до закінчення шестимісячного строку. З огляду на наведене, доводи відповідача у цій частині не приймаються судом до уваги.
Таким чином, оскільки 30.07.2024 визначено сторонами як кінцевий строк виконання робіт, проте частково попередня оплата не була повернута або використана до вказаної дати, позивач мав право на нарахування пені відповідно до умов договору:
- в сумі 5707781,50 грн (3176031 + 3000000 - 468249,50) за період з 31.07.2024 по 03.09.2024, оскільки акт приймання виконаних будівельних робіт за формою КБ-2в та довідка про вартість виконаних будівельних робіт та витрати за формою КБ-3 були засвідчені підписами сторін та скріплені їх печатками 04.09.2024 (сума у розмірі 468249,50 грн (7878988,50 - 7410739) - частина вартості виконаних робіт, що була виключена з попередньої оплати за актом №51 від 22.07.2024 та пішла на погашення попередньої оплати від 16.04.2024);
- в сумі 3765730,95 грн (5707781,50 - 1942050,55) за період з 04.09.2024 по 12.09.2024 (12.09.2024 - кінцевий строк періоду визначений позивачем в межах строку правомірного нарахування пені).
З урахуванням викладеного, суд першої інстанції правомірно зазначив, що сума пені у розмірі 0,1 відсотка від суми невикористаної попередньої оплати з урахуванням ПДВ, що підлягала поверненню, за кожен день затримки такого повернення, становить 233663,93 грн (за період з 31.07.2024 по 03.09.2024 у розмірі 199772,35 грн та за період з 04.09.2024 по 12.09.2024 у розмірі 33891,58 грн), а отже здійснений позивачем розрахунок в цій частині є арифметично правильним.
Разом з тим, скаржник вказує, що аванс, отриманий за договором, був використаний на виконання робіт і відпрацьований у повному обсязі. Залишок невикористаних коштів у сумі 68 733,40 грн він повернув замовнику одразу після підписання останнього акту виконаних робіт, що підтверджується платіжним дорученням від 27.09.2024. Тому підстави для нарахування пені за невикористання попередньої оплати відсутні.
Колегія суддів вважає доводи апелянта у цій частині безпідставними. Відповідно до пункту 12.9 договору № ФСД-18 від 06.03.2024 виконавець зобов'язаний використати отриману попередню оплату до закінчення строку виконання робіт, але не більше ніж шість місяців з дня її отримання. Системне тлумачення цього положення свідчить, що кінцевим строком використання або повернення авансу є дата, визначена сторонами як граничний строк виконання робіт - 30.07.2024. Лише у випадку, якщо строк виконання робіт перевищує шестимісячний період з дати отримання авансу, кошти повинні бути використані або повернуті не пізніше спливу шести місяців.
Оскільки відповідач не використав частину попередньої оплати та не надав відповідних первинних документів (акти КБ-2в і довідки КБ-3), що підтверджують виконання робіт, у межах договірного строку - до 30.07.2024, замовник мав повне право застосувати передбачені пунктом 16.2 договору санкції. Цим пунктом передбачено обов'язок підрядника сплачувати пеню у розмірі 0,1% від суми невикористаної попередньої оплати за кожний день прострочення її використання або повернення.
Доводи скаржника про те, що аванс нібито був використаний у повному обсязі, не підтверджені належними доказами. Навпаки, з матеріалів справи вбачається, що частина попередньої оплати залишалася невикористаною після закінчення строку виконання робіт, а відповідні акти приймання були підписані вже у вересні 2024 року. Факт повернення залишку у розмірі 68 733,40 грн 27.09.2024 лише свідчить про прострочення виконання грошового зобов'язання, але не звільняє відповідача від відповідальності за період з 31.07.2024 по 12.09.2024, протягом якого кошти замовника фактично перебували у користуванні підрядника.
Тому підстав для скасування відповідного висновку місцевого господарського суду апеляційна інстанція не вбачає.
Підсумовуючи все вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, який правильно встановив кінцевий строк виконання робіт - 30.07.2024, вірно застосував положення договору та норми матеріального права, надав належну оцінку доказам і обґрунтовано відхилив доводи відповідача щодо фактичного завершення робіт, зволікання замовника, дії Закону № 4196-IX та використання авансу. Нарахування пені та штрафних санкцій здійснено відповідно до умов договору та чинного законодавства, тому підстав для зміни чи скасування рішення суду першої інстанції не вбачається.
У зв'язку з цим колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл». Доводи апелянта не спростовують наведені висновки суду першої інстанції, у зв'язку з чим апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл» не підлягає задоволенню з підстав викладених вище, а рішення Господарського суду Донецької області від 23.06.2025 у справі №905/176/25 має бути залишене без змін.
Керуючись статтями 269, п.1 ч.1 ст. 275, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд,-
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Бетон-стілл» залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Донецької області від 23.06.2025 у справі №905/176/25 залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття. Порядок та строки касаційного оскарження передбачено ст.286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повна постанова складена 13.10.2025.
Головуючий суддя В.В. Россолов
Суддя О.І. Склярук
Суддя В.С. Хачатрян